Про прорахунки нового закону про Національну поліцію

21 травня 2015-го Верховна Рада в першому читанні проголосувала за законопроект №2822 от 13.05.2015 р. «Про Національну поліцію».

Потреба в реформуванні існуючої правоохоронної системи назріла вже давно. Число скептиків щодо ефективності міліції в її нинішньому вигляді стрімко зростає не тільки всередині громадянського суспільства, але серед самих співробітників правоохоронних органів.

Очевидно, що силовий блок держави потребує концептуально нових підходів до розвитку та адаптації до сучасних реалій. У зв'язку з цим на новий закон про поліцію спочатку покладалися воістину колосальні надії.

Але підсумковий документ навряд чи виправдав очікування. Не зменшуючи прогресивних рис законопроекту №2822 от 13.05.2015 р., варто все ж звернути увагу на принципові упущення, які не дозволяють Україні отримати якісно модернову поліцейську систему.

Про що йде мова.

1. Законопроект «Про Національну поліцію» не привносить нічого якісно нового в характеристики суб'єкта правоохоронної системи. Поліцейський в плані морально-ділових і професійних критеріїв залишається все тим же міліціонером. Назва, втім, суті не міняє.

Так, проект закону №2822 от 13.05.2015 р. у пункті 2 частини 2 статті 60 передбачає обмеження в прийомі на поліцейську службу, якщо особа має непогашену або ж не зняту судимість. Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 48 та пункту 4 частини 2 статті 60 законопроекту, не можуть бути також поліцейськими особи, якщо вони протягом останніх дванадцяти місяців двічі і більше разів притягувалися до адміністративної відповідальності або один раз за корупційні правопорушення.

Виходячи з вищевикладеного, виходить: особа, яка, наприклад, кілька разів відбувала покарання у вигляді позбавлення волі за квартирні крадіжки, і потім її судимості були погашені (зняті), згодом може претендувати на посаду поліцейського.

Ще один варіант: у період більше року до дня оголошення конкурсу особа систематично здійснювала дрібні хуліганства, дрібні розкрадання, не корилася співробітникам міліції тощо. Але, згідно зі законопроектом «Про Національну поліцію», цей злісний порушник після 12 місяців з моменту вчинення правопорушень може претендувати на посаду поліцейського.

Упевнений: якщо ми хочемо, щоб поліцейський не мав навіть в думках брати хабарі, бити допитуваних, грубіянити водіям на дорозі, кришувати тіньових ділків, продавати незаконно вилучене та інших хиб, - необхідно спочатку виключити можливість приходу в поліцію людей, що допускають навіть найменше, безневинне і незначне, на перший погляд, порушення закону (будь-якого закону без винятку).

Німеччина, Франція, США, Ізраїль та інші цивілізовані країни давно йдуть шляхом жорсткого відсіювання осіб, які мали колись навіть найменші проблеми із законом. Думаю, і для нас такий підхід «відфільтровування» кандидатів у поліцейські був би не зайвим.

2. Законопроект «Про Національну поліцію» не усуває порочної практики продажу посад в силових відомствах і використання посад як об'єкта політичних торгів і в цілях, абсолютно не пов'язаних із боротьбою зі злочинністю та підтриманням державної безпеки і правопорядку в країні.

Основоположна відмінність і перевага західних поліцейських систем у порівнянні з українською міліцейською - за кордоном зміна керівництва поліції істотно не впливає на результативність функціонування цих систем. Дієвий інструмент забезпечення стабільності зарубіжної поліцейської системи – вилучення можливості «перебіжок» чиновників з місця на місце в рамках різних державних (у тому числі правоохоронних) органів у пошуках більш вигідної посади.

Стабільна поліцейська система орієнтує кандидата в поліцейські з самого початку його кар'єрного зростання саме на специфіку конкретної роботи в поліцейській службі. Не в останню чергу саме за рахунок цього досягається формування професійного ядра поліцейських, передача і приріст практичного досвіду між поколіннями правоохоронців, дотримання правил і традицій всередині поліцейського середовища, підтримання високого професійного та морального авторитета поліцейського в суспільстві і, зрештою, досягається стійкість правоохоронної системи щодо негативного, у тому числі корупційного, впливу ззовні.

Вважаю, що на керівні посади в поліцейських органах України мають призначатися співробітники саме з системи поліції. Необхідно виключити переходи в поліцію на керівні посади прокурорів, співробітників СБУ, органів юстиції, установ виконання покарань, а також представників інших силових і цивільних відомств і структур.

Не потрібно винаходити велосипед. Нині пропоновані нововведення у вигляді залучення у вітчизняну правоохоронну систему «реформаторів» ззовні - давно вже пройдений за кордоном, що показав свою неефективність, прийом. Ні в Німеччині, ні у Франції, ні в США, ні в інших державах з розвиненою поліцейської системою на посади в поліцейських службах не призначаються люди не системи.

Скасування призначень «прибульців» на посаді має й інший позитивний аспект: поліція, як вже зазначалося вище, втратить свою «привабливість» як об'єкт політичних торгів.

У цьому зв'язку досить сумнівними виглядають положення законопроекту №2822 от 13.05.2015 р. «Про Національну поліцію», зокрема норми ст. 77 про те, що до стажу служби в Національній поліції необхідно зараховувати час роботи у Верховній Раді, місцевих радах, центральних та місцевих органах державної виконавчої влади.

Є й інші суттєві зауваження до законопроекту «Про Національну поліції» в плані кадрового її забезпечення.

Вважаю, що на службу в поліцію повинні приходити пройшли службу в Збройних Силах України кандидати. Теоретичний, практичний і просто життєвий досвід військової служби є тим ресурсом, який дозволить виключити потрапляння в поліцію випадкових і неготових до реалій правоохоронної діяльності людей. З іншого боку, і сама служба в поліції, як і в армії, стане більш престижною.

Для ілюстрації: в тих же США та Ізраїлі проходження військової служби - обов'язкова умова для кандидатів у полісмени. Результативність такого відбору - зразок для наслідування.

Також у світлі проголошеної владою нової ідеології реформування правоохоронних органів вважаю архаїзмом і пережитком збереження в українській поліції генеральських звань і регалій (ст. Ст. 79, 80, 82 законопроекту «Про Національну поліції»).

У жодній цивілізованій країні світу немає такого, щоб керівник поліцейської служби, починаючи з керівника обласного рівня, був генералом. Особливо якщо порівнювати кількість українських генералів на душу населення з реальними результатами боротьби зі злочинністю.