Гора, яка народила мишу

Днями Міністерство охорони здоров'я оприлюднило «Концепцію реформи фінансування охорони здоров'я», підготовану в 2016 році робочою групою при міністерстві, і країна нарешті побачила, що король-то знову голий.

Практично всі позиції, викладені в цій концепції, це старі та непрохідні ідеї, які протягом останніх 20 років висувалися в попередніх стратегіях, концепціях і програмах і не пройшли.

Отже, відповідно до запропонованої концепції, майбутня реформа охорони здоров'я стоїть на трьох китах. Перший - це встановлення гарантованого пакету послуг. Другий - створення єдиного замовника у вигляді національної агенції. І третій - скасування бюджетного фінансування лікарень і запровадження системи оплати за надану допомогу.

Дивно, що Міністерству охорони здоров'я, представникам інших міністерств, громадським та міжнародним організаціям (а саме їхні представники входять до складу робочої групи, яка працювала над концепцією) після Майдану знадобилося два роки, щоб видати на-гора такий документ. Тепер цікаво, скільки часу знадобиться, аби зрозуміти, що це привид реальних реформ.

Спробуємо розібратися хоча б із питанням фінансування. У концепції йдеться, що воно здійснюватиметься на базі наявного нині бюджету, нібито інші моделі не ефективні. При цьому ціни на медичні послуги, виходячи зі встановленого переліку та наявності грошових ресурсів, встановить агенція. Медики більше не отримуватимуть бюджетних зарплат, але зможуть заробляти від кількості наданих послуг. А шляхом автономізації лікувальних установ неформальні платежі узаконять. За послуги, які не належать до пакета, хворим доведеться платити або добровільно страхуватися.

Слід зауважити, що ця концепція суперечить Конституції України і навряд чи перескочить не лише через профільний парламентський комітет, а й через Мін'юст і ВРУ. До того ж рішення Конституційного суду від 2002 року дає підстави заблокувати таку реформу в судах.

По-друге, розрахунок вартості медпослуг на існуючому обсязі бюджетного фінансування неминуче призведе до дуже низької ціни на медичну послугу, а це, у свою чергу, до низького рівня заробітної плати медпрацівника. Зрештою лікарі змушені будуть не тільки «дозаробляти» з пацієнта, а й упритул займуться гіпердіагностикою та припискою неіснуючих хворих.

По-третє, в системах ціноутворення і фінансування послуг найважливішими моментами є рівновага попиту та пропозиції, конкуренція та відповідальність перед споживачем. Ідея створення неконкурентоспроможної, ціноутворюючої агенції під управлінням МОЗ, з економічної точки зору, є відверто бездарною. Крім того, передбачається, що всі лікарні змушені будуть укласти з цією агенцією контракти. Важко уявити, скільки корупційних схем народиться на цьому ґрунті і збереться довкола цієї структури.

Ще один момент, який звертає на себе увагу, коли знайомишся із текстом цієї «новонародженої дитини»: там просто з лишком пишномовних лозунгів на кшталт «Зросте якість!», «Пацієнт зможе вільно обирати лікаря!», «Зменшаться неформальні платежі!» тощо. Цікаво, наскільки ж (або у скільки разів) тоді збільшаться формальні? На папері нібито все гарно, але в документі абсолютно немає хоча б якихось прогнозів, аналітичних розрахунків, аналізу з економічного, юридичного та правового боків. Таке враження, що це реферат студента.

Можна було б ще довго розбирати цей текст по кісточках, але зрозуміло одне: робота цілого міністерства, великі гранти, купа експертів - усе це гора, яка народила мишу. Вже чую, як міністр казатиме потім, що зробив усе: концепцію розробив, закони хороші - теж, а ось депутати погані, не прийняли таких необхідних Україні реформ. Та от питання: чи справді Україні потрібні такі реформи?!