♈️ Овен (21 березня - 19 квітня)
Сьогодні Овни можуть відчувати потребу в пригодах та нових враженнях Будьте ....
Архів
Повернутись назад
28 Травня 2015
28 Травня
Блог:
Думки09:28
Економіка
Ярослав Жаліло
Головне завдання - відновлення доходів населення
Індексація зарплат і пенсій необхідна для зняття соціальної напруги, активації споживчого попиту і як наслідок - пожвавлення економічного зростання. Таку думку «Аналітичній службі новин» (АСН) висловив економіст, президент Центру антикризових досліджень Ярослав Жаліло.
«По-перше, за тими даними, які у нас є з наповнення бюджету - наповнення досить непогане. Десь воно йде за планами і навіть з перевищенням плану. Говорити, що в бюджеті зовсім немає на індексацію грошей я б не став.
По-друге, враховуючи високий темп інфляції, відбулося істотне падіння рівня життя населення. Це має як негативний ефект із соціальної напруги так і негативний економічний ефект, оскільки знижується попит - це гальмує економічну активність. У нинішніх умовах стимулювання внутрішнього споживчого попиту буде істотним інструментом, який би сприяв скороченню падіння і відновленню економічного зростання», - розповів економіст. Експерт підкреслив, що в Україні істотно знижена пропозиція з боку підприємств, тому стимуляція попиту не матиме інфляційного ефекту.
«Питання індексацій треба ставити вже в практичній площині і зважувати ризики. Може бути навіть треба розглянути питання про монетарні інструменти забезпечення індексацій», - сказав Жаліло.
При цьому економіст зазначив, що головним завданням зараз має бути відновлення доходів населення.
«Ми бачимо, що уряд сьогодні обговорює питання реструктуризації заборгованості, а може і навіть технічного дефолту. Зрозуміло, що джерелом запозичення може бути купівля облігацій внутрішньої державної позики через банки. Головне завдання - відновлення доходів населення та економічне зростання. Індексація вкрай необхідна, її потрібно проводити однозначно і це не питання піару», - зазначив економіст.
Блог:
Думки10:07
За кордоном
Максим Глущенко
Ми чомусь вирішили, що Україні всі повинні
Якщо Україна хоче в НАТО, то їй необхідно виконувати всі зобов'язання і прискорювати темпи реформування української армії. Таку думку «Аналітичній службі новин» (АСН) висловив експерт у сфері розвитку військово-промислового комплексу України Максим Глущенко.
«Звичайно, сенс у таких зустрічах і роботі в рамках діяльності робочої групи «Україна-НАТО» є. Але, зрозуміло, що говорити про те, що це дасть миттєвий ефект не варто і завтра наша країна не стане членом Альянсу. Ми чомусь вирішили, що Україні всі повинні, але це далеко не так, і від ілюзій пора позбавлятися. На порожній риториці побудувати відносини із Заходом, з Альянсом не вийде. Вони розуміють лише одну мову - мову реальних справ і виконання обіцянок. Генсек НАТО Йенс Столтенберг чітко дав зрозуміти, що поблажок для України не буде! Хочете бути в НАТО, дотримуйтесь висунутих вимог, будьте готові не тільки отримувати, але й виконувати свої зобов'язання! А раніше він уже нарікав на занадто повільний темп реформ української армії», - розповів військовий експерт.
Глущенко зазначив, що засідання (подібні до того, яке відбулося 27 травня в Києві, - авт.) - це лише зовнішня оболонка величезної роботи, яка вже проводиться в рамках трастових фондів, спільних навчань, військово-технічного співробітництва.
«Наприклад, Україна - єдина в світі держава, яка виробляє стовбурні протитанкові ракети всіх калібрів, зокрема за стандартами НАТО. Не можу сказати, що в Міністерстві оборони не прагнуть до реформування системи, і прекрасно знаю з власного досвіду наскільки важко ламати старі шаблони. Тому на червневій зустрічі їх завдання не на словах, а на ділі довести НАТО, що Україна надійний партнер і рухається в обраному напрямку», - розповів експерт.
При цьому Глущенко наголосив, що в українському суспільстві питання вступу до Альянсу досі залишається дискусійним.
Публікації11:19
Політика
«Моральне» проїдання держбюджету
Урядовці урізають соціальні пільги, мотивуючи такі кроки необхідністю економити державні фінанси. Водночас колосальні кошти витрачаються на фінансування державних структур, які давним-давно слід було ліквідувати. Не вірите? А це так. АСН стало відомо про геть не моральну історію з відомством, яке буцімто мусило за громадською мораллю слідкувати. Йдеться про діяльність і ліквідацію Національної комісії з питань захисту суспільної моралі.
Сказати – ще не зробити
Ще 10 лютого 2015 року Верховна Рада своїми рішеннями створила умови для скасування Національної комісії з питань захисту суспільної моралі, оскільки та дублює повноваження низки органів. Зокрема – Державного комітету телебачення і радіомовлення, Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, Міністерства внутрішніх справ та Державного агентства з питань кіно. Тому, мовляв, її функціонування є зайвим. Згодом, 3 березня, Президент Петро Порошенко підписав цей документ. І всі вирішили, що все, НацКомМору більше нема.
Та виявилося, що це і так – і не так. Річ у тім, що далі в гру мав вступити Кабінет Міністрів України – впродовж трьох місяців створити ліквідаційну комісію. Та уряд з рішучими діями не поспішав.
«Національна експертна комісія з питань моралі продовжує поглинати державні кошти, попри те, що про неї в законі не залишилося жодної згадки, і вона взагалі є поза законом, - заявила перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформаційної політики Ольга Червакова. - Наш закон створював передумови для ліквідації Національної експертної комісії з питань моралі, чого домагалися журналісти, громадські активісти, юристи багато років. Відповідно до Перехідних положень цього закону, через 3 місяці ця комісія має бути ліквідована. Проте протягом двох з половиною місяців у цьому напрямку не відбулося жодної дії. Комісія з моралі продовжує жити і поглинати державні кошти».
Народний депутат переконує, що діяльність Комісії продовжує фінансуватися із державного бюджету. А це близько 4-5 мільйонів гривень на рік, тобто 350-400 тисяч гривень на місяць. І це при тому, що з кінця січня 2015 року діяльність Комісії паралізована, – останнє рішення було прийнято 29 січня 2015 року. Члени експертної комісії ще 19 лютого колективним листом поінформували Кабінет Міністрів України про складення своїх повноважень. А 31 березня «за власним бажанням» Уряд звільнив голову Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі Василя Костицького.
Останнє повідомлення на офіційному сайті Нацкомісії датується 6 квітня – привітання з Великоднем. Мовчать і робочі телефони в офісі Комісії. Упродовж тижня АСН не змогла додзвонитись по жодному з двох вказаних на офіційному сайті Комісії номерів. Робота стоїть, гроші – крапають.
За комісію з моралі уряд взявся лише 27 травня. Як стало відомо АСН, урядовці прийняли постанову, якою запускається процес ліквідації Комісії. Але офіційної інформації з цього приводу на сайті Кабміну ще немає.
«Сьогоднішня постанова Кабміну щодо ліквідації Нацкоммору - це, звичайно, мужній крок, але запізнілий. Не порушити закон все одно не вдалося. Бо перехідними положеннями Закону «Про зміни до закону «Про захист суспільної моралі» передбачено, що Комісія з моралі має бути ліквідована протягом трьох місяців. Закон набув чинності 3 березня. Отже, термін - 3 червня. До цього дня недостатньо просто видати постанову Кабміну. До цього дня мала вже відпрацювати ліквідаційна комісія», - зазначає Червакова.
І ще один цікавий момент. У тексті постанови, який вдалося роздобути АСН, зазначається, що ліквідаційна комісія має відзвітувати про виконану роботу протягом п’ятимісячного терміну. Тобто НацКомМору в обхід закону дали ще два місяці життя (три місяці спливає 3 червня - авт.).
«Скелети» у шафі
Для більшості громадян України дотепер не зрозуміло, для чого створювалася й існувала Національна експертна комісія з питань захисту суспільної моралі. Яка, до речі, обходиться держбюджету у кругленьку суму – таку ж, як сьогодні окреме Міністерство інформаційної політики.
Єдине, чим запам’яталась діяльність цієї Комісії, це пропозицією заборонити мультфільм «Сімпсони», комп’ютерні ігри «Manhunt II», «Mortal Kombat», вишукуванням порнографії в художній літературі.
Завісу таємничості на свою діяльність напускала і сама Комісія. Дуже багато рішень відомство Василя Костицького утаємничувало. Мовою статистики: із 40 рішень, прийнятих Комісією в січні 2015 року, лише 13 є в публічному доступі. Де решта 27? Про що вони? І чи взагалі існують? У Комісії стверджують, що рішення є, але вони «засекречені».
«Рішення Національної комісії розміщені на сайті Комісії, частина з яких тимчасово не оприлюднювалася на сайті, оскільки стосується матеріалів, які розглядалися за зверненням правоохоронних органів», - зазначив виконувач обов’язки головки Комісії Геннадій Деревянчук і додав: якщо буде відмашка від СБУ і МВС, всі рішення будуть оприлюднені на сайті.
Відзначимо, що, згідно з чинним законодавством, основне завдання Комісії – «реалізація та додержання вимог чинного законодавства у сфері захисту суспільної моралі, обігу продукції і видовищних заходів сексуального чи еротичного характеру, продукції, що містить пропаганду культу насильства, жорстокості і порнографії». До того ж, при МВС і СБУ є свої експертні центри, навіщо їм звертатись до Комісії?
У Службі безпеки України офіційно повідомили, що до Комісії не звертались «за наданням висновків щодо ознак кримінальних правопорушень, передбачених ст.111 Кримінального кодексу України». Ба, навіть вказали, що у Комісії немає законодавчо передбачених прав працювати з секретною інформацією, зберігати її. «Режимно-секретний відділ при Національній експертній комісії України з питань захисту суспільної моралі відсутній», - значиться в відповіді голови СБУ Валентина Наливайченка на депутатське звернення.
Порушення права на доступ до публічної інформації тягне за собою адміністративну відповідальність. Тобто, якщо буде встановлено, що засекречення рішень Комісії було безпідставним, то керівник установи має бути притягнений до адміністративної відповідальності. За перевірку законності дій Комісії взялась Уповноважений Верховної Ради з прав людини Валерія Лутковська. Але водночас виникає запитання – а проти кого відкривати провадження? Костицький, який керував установою в період її «засекреченості», звільнився. Виконувач обов’язки Геннадій Деревянчук відповідати не може, адже «закон зворотної сили» не має.
Але історія з діяльністю і ліквідацією Комісії може закінчитись і відкриттям кримінальних проваджень. Затягуванням процесу її ліквідації зацікавилась і Генпрокуратура. На ім’я Генпрокурора Віктора Шокіна надійшов депутатський запит з відповідним проханням.
«До цього часу проект постанови Кабінету Міністрів України «Про ліквідацію Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі» не затверджено, зацікавлені органи саботують ліквідацію Комісії, фактично не розглядаючи і не погоджуючи зазначений проект постанови. Таким чином, неефективне і нераціональне використання бюджетних коштів на утримання Комісії через затягування процедури ліквідації Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі завдає суттєвих збитків державі, адже Національна експертна комісія з питань захисту суспільної моралі фактично не працює, не проводить засідання та не приймає жодних рішень від лютого 2015 року, а її члени листом від 19.02.2015 року №173/1 до Кабінету Міністрів України заявили про складення своїх повноважень. У зв’язку з вищезазначеним, прошу провести перевірку викладених у запиті фактів затягування зацікавленими органами ліквідації Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі на предмет корупційних діянь, нецільового використання бюджетних коштів, а також на предмет скоєння інших адміністративних чи кримінальних правопорушень», - значиться в депутатському запиті, датованому 23 квітня.
Покарання винних в гальмуванні процесу ліквідації органу, який висмоктує з державного гаманця по 4-5 мільйонів на рік – тест для нових можновладців і реформованої правоохоронної системи. Результати цього тесту покажуть, наскільки керівництво держави готове «по-новому» підходити до розбудови країни, позбавляючись зайвого баласту і спрямовуючи кошти на необхідні реформи.
«Моральне» проїдання держбюджету
Урядовці урізають соціальні пільги, мотивуючи такі кроки необхідністю економити державні фінанси. Водночас колосальні кошти витрачаються на фінансування державних структур, які давним-давно слід було ліквідувати. Не вірите? А це так. АСН стало відомо про геть не моральну історію з відомством, яке буцімто мусило за громадською мораллю слідкувати. Йдеться про діяльність і ліквідацію Національної комісії з питань захисту суспільної моралі.
Сказати – ще не зробити
Ще 10 лютого 2015 року Верховна Рада своїми рішеннями створила умови для скасування Національної комісії з питань захисту суспільної моралі, оскільки та дублює повноваження низки органів. Зокрема – Державного комітету телебачення і радіомовлення, Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, Міністерства внутрішніх справ та Державного агентства з питань кіно. Тому, мовляв, її функціонування є зайвим. Згодом, 3 березня, Президент Петро Порошенко підписав цей документ. І всі вирішили, що все, НацКомМору більше нема.
Та виявилося, що це і так – і не так. Річ у тім, що далі в гру мав вступити Кабінет Міністрів України – впродовж трьох місяців створити ліквідаційну комісію. Та уряд з рішучими діями не поспішав.
«Національна експертна комісія з питань моралі продовжує поглинати державні кошти, попри те, що про неї в законі не залишилося жодної згадки, і вона взагалі є поза законом, - заявила перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформаційної політики Ольга Червакова. - Наш закон створював передумови для ліквідації Національної експертної комісії з питань моралі, чого домагалися журналісти, громадські активісти, юристи багато років. Відповідно до Перехідних положень цього закону, через 3 місяці ця комісія має бути ліквідована. Проте протягом двох з половиною місяців у цьому напрямку не відбулося жодної дії. Комісія з моралі продовжує жити і поглинати державні кошти».
Народний депутат переконує, що діяльність Комісії продовжує фінансуватися із державного бюджету. А це близько 4-5 мільйонів гривень на рік, тобто 350-400 тисяч гривень на місяць. І це при тому, що з кінця січня 2015 року діяльність Комісії паралізована, – останнє рішення було прийнято 29 січня 2015 року. Члени експертної комісії ще 19 лютого колективним листом поінформували Кабінет Міністрів України про складення своїх повноважень. А 31 березня «за власним бажанням» Уряд звільнив голову Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі Василя Костицького.
Останнє повідомлення на офіційному сайті Нацкомісії датується 6 квітня – привітання з Великоднем. Мовчать і робочі телефони в офісі Комісії. Упродовж тижня АСН не змогла додзвонитись по жодному з двох вказаних на офіційному сайті Комісії номерів. Робота стоїть, гроші – крапають.
За комісію з моралі уряд взявся лише 27 травня. Як стало відомо АСН, урядовці прийняли постанову, якою запускається процес ліквідації Комісії. Але офіційної інформації з цього приводу на сайті Кабміну ще немає.
«Сьогоднішня постанова Кабміну щодо ліквідації Нацкоммору - це, звичайно, мужній крок, але запізнілий. Не порушити закон все одно не вдалося. Бо перехідними положеннями Закону «Про зміни до закону «Про захист суспільної моралі» передбачено, що Комісія з моралі має бути ліквідована протягом трьох місяців. Закон набув чинності 3 березня. Отже, термін - 3 червня. До цього дня недостатньо просто видати постанову Кабміну. До цього дня мала вже відпрацювати ліквідаційна комісія», - зазначає Червакова.
І ще один цікавий момент. У тексті постанови, який вдалося роздобути АСН, зазначається, що ліквідаційна комісія має відзвітувати про виконану роботу протягом п’ятимісячного терміну. Тобто НацКомМору в обхід закону дали ще два місяці життя (три місяці спливає 3 червня - авт.).
«Скелети» у шафі
Для більшості громадян України дотепер не зрозуміло, для чого створювалася й існувала Національна експертна комісія з питань захисту суспільної моралі. Яка, до речі, обходиться держбюджету у кругленьку суму – таку ж, як сьогодні окреме Міністерство інформаційної політики.
Єдине, чим запам’яталась діяльність цієї Комісії, це пропозицією заборонити мультфільм «Сімпсони», комп’ютерні ігри «Manhunt II», «Mortal Kombat», вишукуванням порнографії в художній літературі.
Завісу таємничості на свою діяльність напускала і сама Комісія. Дуже багато рішень відомство Василя Костицького утаємничувало. Мовою статистики: із 40 рішень, прийнятих Комісією в січні 2015 року, лише 13 є в публічному доступі. Де решта 27? Про що вони? І чи взагалі існують? У Комісії стверджують, що рішення є, але вони «засекречені».
«Рішення Національної комісії розміщені на сайті Комісії, частина з яких тимчасово не оприлюднювалася на сайті, оскільки стосується матеріалів, які розглядалися за зверненням правоохоронних органів», - зазначив виконувач обов’язки головки Комісії Геннадій Деревянчук і додав: якщо буде відмашка від СБУ і МВС, всі рішення будуть оприлюднені на сайті.
Відзначимо, що, згідно з чинним законодавством, основне завдання Комісії – «реалізація та додержання вимог чинного законодавства у сфері захисту суспільної моралі, обігу продукції і видовищних заходів сексуального чи еротичного характеру, продукції, що містить пропаганду культу насильства, жорстокості і порнографії». До того ж, при МВС і СБУ є свої експертні центри, навіщо їм звертатись до Комісії?
У Службі безпеки України офіційно повідомили, що до Комісії не звертались «за наданням висновків щодо ознак кримінальних правопорушень, передбачених ст.111 Кримінального кодексу України». Ба, навіть вказали, що у Комісії немає законодавчо передбачених прав працювати з секретною інформацією, зберігати її. «Режимно-секретний відділ при Національній експертній комісії України з питань захисту суспільної моралі відсутній», - значиться в відповіді голови СБУ Валентина Наливайченка на депутатське звернення.
Порушення права на доступ до публічної інформації тягне за собою адміністративну відповідальність. Тобто, якщо буде встановлено, що засекречення рішень Комісії було безпідставним, то керівник установи має бути притягнений до адміністративної відповідальності. За перевірку законності дій Комісії взялась Уповноважений Верховної Ради з прав людини Валерія Лутковська. Але водночас виникає запитання – а проти кого відкривати провадження? Костицький, який керував установою в період її «засекреченості», звільнився. Виконувач обов’язки Геннадій Деревянчук відповідати не може, адже «закон зворотної сили» не має.
Але історія з діяльністю і ліквідацією Комісії може закінчитись і відкриттям кримінальних проваджень. Затягуванням процесу її ліквідації зацікавилась і Генпрокуратура. На ім’я Генпрокурора Віктора Шокіна надійшов депутатський запит з відповідним проханням.
«До цього часу проект постанови Кабінету Міністрів України «Про ліквідацію Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі» не затверджено, зацікавлені органи саботують ліквідацію Комісії, фактично не розглядаючи і не погоджуючи зазначений проект постанови. Таким чином, неефективне і нераціональне використання бюджетних коштів на утримання Комісії через затягування процедури ліквідації Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі завдає суттєвих збитків державі, адже Національна експертна комісія з питань захисту суспільної моралі фактично не працює, не проводить засідання та не приймає жодних рішень від лютого 2015 року, а її члени листом від 19.02.2015 року №173/1 до Кабінету Міністрів України заявили про складення своїх повноважень. У зв’язку з вищезазначеним, прошу провести перевірку викладених у запиті фактів затягування зацікавленими органами ліквідації Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі на предмет корупційних діянь, нецільового використання бюджетних коштів, а також на предмет скоєння інших адміністративних чи кримінальних правопорушень», - значиться в депутатському запиті, датованому 23 квітня.
Покарання винних в гальмуванні процесу ліквідації органу, який висмоктує з державного гаманця по 4-5 мільйонів на рік – тест для нових можновладців і реформованої правоохоронної системи. Результати цього тесту покажуть, наскільки керівництво держави готове «по-новому» підходити до розбудови країни, позбавляючись зайвого баласту і спрямовуючи кошти на необхідні реформи.
Блог:
Думки12:40
Економіка
Юрій Луценко
При індексації необхідно ґрунтуватися на реальних цифрах
Якщо в Україні є перевищення виконання бюджету - то потрібно обов'язково проводити індексацію пенсій і зарплат. Таку думку «Аналітичній службі новин» (АСН) висловив голова фракції «Блок Петра Порошенка» Юрій Луценко.
За його словами, приймаючи рішення про індексацію, необхідно ґрунтуватися на реальних цифрах.
«Ми хочемо побачити документ про результати чотирьох місяців виконання бюджету, завірений печаткою та підписом керівника Державного казначейства. Якщо є перевиконання бюджету - обов'язково треба проводити індексацію. Якщо ні - потрібно припинити популізм», - сказав Луценко.
При цьому він зазначив, що в разі перевиконання бюджету необхідно буде зробити резерви на випадок загострення військової ситуації, а також вкласти кошти в розвиток інфраструктури.
Луценко також підкреслив, що рівень інфляції в Україні становить приблизно 30%.
«Що стосується реальної ставки інфляції, то уряд взагалі мовчить з цього приводу. Але, якщо не помиляюся, зараз мова йде приблизно про 30%», - зазначив він.
Блог:
Думки13:03
Політика
Володимир Фесенко
Восени можливе переформатування уряду
Імовірність того, що Прем'єр-міністр України Арсеній Яценюк добровільно піде у відставку невелика. Таку думку «Аналітичній службі новин» (АСН) висловив директор Центру політичних досліджень «Пента» Володимир Фесенко.
«Якщо Юрій Віталійович (Луценко - ред.) щось каже, це не випадково. Це витік кулуарної інформації. Тому восени можна очікувати переформатування уряду. Але не думаю, що мова йде про якийсь конкретний план», - сказав він.
При цьому він зазначив, що переформатування може полягати в тому, що змінять тільки кількох міністрів.
«Це не означає, що обов'язково буде нова коаліція і Прем'єр», - заявив він. Політолог нагадав, що новий Прем'єр-міністр може з'явиться тільки в трьох випадках. «Або якщо буде нова коаліція, або у разі добровільної відставки Прем'єр-міністра, або якщо Верховна Рада відправить його у відставку», - пояснив він. Разом з тим, Фесенко вважає малоймовірним факт добровільної відставки Прем'єр-міністра.
«Поки непомітно таке бажання в Арсенія Петровича, але теоретично це можливо. Він уже таку спробу робив», - сказав він. Крім того, експерт додав, що в уряді може з'явитися нова посада - віце-прем'єр міністра з європейської інтеграції.
Фото14:38
Суспільство
Служба Аврори
Лабрадору Аврорі — чотири роки. З них три з половиною вона служить на митниці в аеропорту.
Аврора, так би мовити, — в оренді в аеропорту. Насправді вона цілком домашня собака. Але разом зі своїм господарем кінологом — регулярно приходить на роботу в Міжнародний аеропорт «Київ». Вона — собака з дипломом — навчалася в Хмельницькому кінологічному центрі Державної митної служби України. Її «профіль» — виявлення наркотичних речовин.
«Трофеї» у нас, правда, поки тільки навчальні», — каже господар Аврори інспектор-кінолог Київської міської митниці ДФСУ Олексій Юрченко. Він пояснює це тим, що система контролю безпеки в аеропортах на високому рівні, тому мало хто ризикує провозити подібні речі.
Хоча буває, що намагаються провезти деякі рецептурні препарати, які можуть бути дозволені в деяких країнах, але заборонені в Україні.
Те, що не під силу Аврорі, повинні помічати працівники митниці. Вони пильнують, щоб громадяни України й іноземці не провозили в Україну безмитно товарів понад тисячу євро, в багажі не було холодної зброї та перебору допустимої норми алкоголю, сигарет. Тому все частіше пропонують пасажирам показати багаж.
Служба Аврори
Лабрадору Аврорі — чотири роки. З них три з половиною вона служить на митниці в аеропорту.
Аврора, так би мовити, — в оренді в аеропорту. Насправді вона цілком домашня собака. Але разом зі своїм господарем кінологом — регулярно приходить на роботу в Міжнародний аеропорт «Київ». Вона — собака з дипломом — навчалася в Хмельницькому кінологічному центрі Державної митної служби України. Її «профіль» — виявлення наркотичних речовин.
«Трофеї» у нас, правда, поки тільки навчальні», — каже господар Аврори інспектор-кінолог Київської міської митниці ДФСУ Олексій Юрченко. Він пояснює це тим, що система контролю безпеки в аеропортах на високому рівні, тому мало хто ризикує провозити подібні речі.
Хоча буває, що намагаються провезти деякі рецептурні препарати, які можуть бути дозволені в деяких країнах, але заборонені в Україні.
Те, що не під силу Аврорі, повинні помічати працівники митниці. Вони пильнують, щоб громадяни України й іноземці не провозили в Україну безмитно товарів понад тисячу євро, в багажі не було холодної зброї та перебору допустимої норми алкоголю, сигарет. Тому все частіше пропонують пасажирам показати багаж.
Публікації16:19
Події
Випробувано на дітях
Свого часу, коли в країні була гостра демографічна криза, багато приміщень санаторіїв і таборів, дитсадків та будинків творчості виявилися незатребуваними, чим швиденько скористалися, в першу чергу, приватні структури. І — перетворили їх на офіси, майстерні, ательє, салони краси, сауни та інші структури для заробляння грошей. А коли прийшла пора бізнесменам повертати те, що вони, по суті, взяли в дітей у борг, робити цього їм зовсім не хотілося — і вчорашні орендарі стали правдами і неправдами «вирішувати питання» чи щодо продовження договорів оренди, чи, що для них ще привабливіше, щодо приватизації учорашніх дитячих установ.
Але, як кажуть, скільки мотузочці не витися, однаково закінчиться. Тому цілком логічним розвитком сюжету, особливо у випадку зі спробами відібрати будівлі, які зовсім недавно належали дітям, є інтерес до такого роду випадків прокуратури. Тож лише за 2015 рік Прокуратура Київської області подала в суд 25 заяв на загальну суму понад 3,3 мільйона гривень. Вимоги — стягнення заборгованості за договорами оренди навчальних закладів, визнання недійсними рішень місцевого самоврядування щодо приватизації різних дитячих установ. Із 22 позовів 14 нині задоволено, що дало змогу поповнити казну на 1,6 мільйона гривень і повернути в держвласність 11 приміщень навчальних закладів.
Любов Полежай й надалі заробляє в Україні?
Мабуть, найбільш резонансним об'єктом, над яким вирішив взяти шефство бізнес, є дитячий оздоровчий комплекс санаторного типу «Славутич» площею понад двох тисяч квадратних метрів, що в Переяслав-Хмельницькому районі Київської області. Зрозуміло, що санаторій, розташований у мальовничому куточку Київщини на березі Канівського водосховища, — надто ласий шматочок, щоб ніхто до нього не виявив уваги. Тому історія з ним частково нагадує відомий анекдот з «бородою».
Почалося все ще в 2004 році, коли Кабінет Міністрів вирішив віддати цей санаторій під опіку тодішньому Міністерству промислової політики. А в 2010 році майно санаторію вирішили передати ДАХО «Артем» на баланс, яке, своєю чергою, на чотири роки (2010—2014 роки) віддало його в оренду ЗАТ «Славутич». Але не встигла висохнути печатка на договорі про оренду, як ЗАТ «Славутич» переформатувався у ТОВ «Славутич». Найпікантніший момент — одним із засновників цього ТОВ стає благодійний фонд «Дорога майбутнього», що належить подрузі екс-президента — втікача Віктора Януковича Любові Полежай. Що цікаво, орендна плата, як згодом заявили в Генпрокуратурі, становила всього дві тисячі гривень на місяць, тоді як за одну путівку для дитини орендарі брали по 10—12 тисяч гривень! Бачите як?
Пані Полежай дарма часу не гаяла — активно взялася реконструювати державне майно і зводити на казенній землі нові споруди. Альтанка, амфітеатр зі вбудованими будинками, волейбольний майданчик з мобільними трибунами, гостьова стоянка для автотранспорту на 34 місця, спортивний корпус із плавальним басейном на місці котельні — все це з'являлося, як гриби по дощеві. Щоб узаконити нові об'єкти, це підприємство звернулося до сільради, щоб оформити право власності, мотивувавши тим, що новобудови є їхнім майном. Але при будівництві нових об'єктів не врахували один нюанс: підприємство «Артем» згоди на це не давало.
У травні 2015 Київська облпрокуратура звернулася з позовом до Господарського суду з вимогою анулювати рішення сільради, визнати свідоцтво недійсним і повернути право власності державі.
«По-перше, товариство «Славутич» орендувало цей майновий комплекс незаконно, — роз'яснює «Аналітичній службі новин» заступник прокурора Київської області Максим Ахсаров, — бо не погодило це питання з органом управління, тобто з власником в особі на той час Мінпромполітики. Далі — незаконна і сама реконструкція, оскільки орендодавець не давав згоди на її проведення».
Зазвичай, за словами Максима Ахсарова, подібна схема має такий вигляд: береться в оренду майно, а потім — на паперах — проводиться нібито реконструкція, яка насправді не що інше, як елементарний косметичний ремонт плюс декілька нових будівель, а потім заявляється, що вартість «реконструкції» перевищує початкову вартість самого комплексу. Далі йде вимога — нібито цілком обгрунтована! — узаконити з видачею усіх відповідних паперів.
«Це можна порівняти з тим, — продовжує заступник прокурора, — начебто людина орендувала квартиру, зробила в ній ремонт, і заявила, що ремонт коштує дорожче, ніж сама квартира, відтак забажала від власника відшкодувати вартість, та ще й в суд на нього подала. Тому ми нині розбираємося, хто і на якій конкретно стадії порушив закон, з тим, щоб у підсумку повернути санаторій у власність держави. Поки ж все, що вони там начебто побудували, орендарі вважають своєю власністю. До того ж місцева сільрада їм справді примудрилася видати свідоцтво про право власності».
Проте, поки що виходить, що держава, яка насправді є власником цього санаторного комплексу, залишається боржником пані Полежай. Так, в 2013 році комплекс перейшов до держпідприємства «Український науково-технічний і проектний інститут промислових технологій», але залишився в оренді у того самого ТОВ «Славутич». Наступного року цей інститут подає в суд на «Славутич» з вимогою сплатити орендну заборгованість за три місяці (трохи понад сім тисяч гривень) та відшкодувати пеню в розмірі близько 90 гривень та 3% річних, що дорівнює 23 гривням. Суд позов задовольнив. «Славутич» без проблем сплатив цей мізерний борг, але подав зустрічний позов — про стягнення вже з інституту (тобто з держави) 17 918 797 гривень за проведені ремонтні роботи. І суд, без зайвого мудрування, своїм рішенням зобов'язав державу сплатити ТОВ «Славутич» понад 17 мільйонів гривень.
У свою чергу, Прокуратура Київської області звернулася до Апеляційного господарського суду, щоб захистити інтереси держави і оскаржити рішення про стягнення цих грошей.
Тому на сьогодні на розгляді суду перебувають один позов Прокуратури Київської області стосовно «Славутича» про скасування права власності і зазначена вище апеляційна скарга. Крім цього, до суду також звернулася і Генпрокуратура: було подано позов щодо неправомірної передачі дитячого санаторію в оренду ТОВ «Славутич», який, до речі, нині судом першої інстанції задоволено.
Крім того, відкрито кримінальне провадження, в рамках якого з'ясовуються всі обставини цієї резонансної історії.
«Бої» немісцевого значення
Але приклад із цим санаторієм, на жаль, зовсім не поодинокий, коли ділки певного ґатунку, використовуючи певні схеми, наживаються на держмайні. Нерідко при цьому страждають інтереси дітей. Варто зауважити, що згідно із законодавством України приміщення освітніх установ можуть здаватися тільки з метою, пов'язаною з навчально-виховним процесом. Але для більшості наших співгромадян закон, схоже, не писаний, а якщо і писаний, то не читаний. Свідчення цьому — постійні правопорушення. Так, у місті Славутич Київської області директор загальноосвітньої школи № 1 вирішила здати в оренду частину приміщення навчального закладу. Планувалося, що після підписання відповідного договору приміщення буде використано під потреби салону краси.
Що цікаво, в Славутичі катастрофічно не вистачає місць, до того ж і в садках, і в школах. Але, мабуть, директор думала інакше і, проявивши ініціативу, без дозволу відділу освіти та міської ради вирішила здати частину приміщення. Однак ініціатива в цьому випадку виявилося караною. Прокуратура області подала до суду позов про незаконну оренду шкільного приміщення. Суд позов задовольнив, зобов'язавши звільнити це приміщення. Але директора фактично лише пальчиком насварили — закон за таку самодіяльність не карає.
«Передбачено лише цивільно-правову відповідальність, але не кримінальну», — розтлумачила прокурор відділу захисту прав і свобод дітей Прокуратури Київської області Євгенія Нестеренко. — Розуміючи це, керівники дошкільних і шкільних установ, ухвалюють рішення на свій розсуд».
Подібний випадок стався і в одному з професійно-технічних училищ того таки Славутича. Але якщо учні школи № 1, виходячи зі своїх класів, бачили, як робиться манікюр, педикюр та інші СПА-процедури, то студенти ПТУ спостерігали процес виготовлення шаф і столів. Попри грубе порушення санітарно-гігієнічних норм, частину приміщення здали в оренду майстерні з виробництва меблів. Але якщо в першому випадку ситуація вирішилася швидко, тут суд першої інстанції позов від облпрокуратури не задовольнив. Крапку поставив апеляційний. Однак директор меблевої фірми подав касаційну скаргу, посилаючись на постанову Кабміну, згідно з якою якщо приміщення не використовується для навчально-виховного процесу, його можна здавати в оренду під інші види діяльності. Правда, як він при цьому примудрився не помітити вихованців ПТУ, лишається загадкою.
Нижньодубечанська сільрада Вишгородського району Київської області пішла ще далі. Ще в 2004 році дитячий заклад не просто було здано в оренду — його продали. Замість дитячого садка з'явився склад харчових і тютюнових виробів. Хоча цей дитсадок і не працював понад шість років, коли його продавали, закон подивитися забули. А там чорним по білому написано: подібні «угоди» неможливі без згоди територіальної громади, а то й рішення місцевого референдуму. У цьому селі був один-єдиний дитячий садок. Через те, що і його продали, батькам доводиться возити діточок в сусіднє село — більш, ніж за 10 км.
Щоб повернути дошкільний заклад державі, прокуратура звернулася з позовом до суду. Попри протести громадськості, 28.05.2015 в задоволенні позову судом відмовлено. Питання оскарження судового рішення буде розглянуто після отримання повного тексту судового рішення. Термін на оскарження — 10 днів.
За словами Євгенії Нестеренко, після набрання чинності змін до Закону «Про прокуратуру» від 14.10.2014, подібні випадки виявити досить складно. Безпосередньо зі скаргами звертаються рідко. Доводиться моніторити рішення всіх рад.
Але навіть відкриті кримінальні справи (а інформація про них не є секретом) не заважають міським, селищним та сільським радам продовжувати практику заробляння грошей на використанні майна, яке повинне служити розвитку дітей, не за призначенням — і здавати в оренду (під стоматкабінет, ательє, комп'ютерні клуби тощо) приміщення різних дитячих установ.
У прокуратурі обіцяють, що на всі подібні випадки будуть реагувати без зволікань.
На жаль, наші суди не такі принципові в цих питаннях — і часом їхні рішення настільки суперечливі, що не вирішують, а тільки заплутують питання, а то й відверто сприяють тій стороні, яка намагається наживатися на майні, яке має служити дітям. Думаючи про це, вкотре доходиш до висновку, що реформувати вітчизняну судову систему, а не замилювати людям очі, треба було вчора. І якщо не поквапитися і не зробити цього сьогодні, розірвавши корупційну кругову поруку, може виявитися так, що завтра країна з цим просто не впорається. Може, саме це комусь дуже на руку?!
Випробувано на дітях
Свого часу, коли в країні була гостра демографічна криза, багато приміщень санаторіїв і таборів, дитсадків та будинків творчості виявилися незатребуваними, чим швиденько скористалися, в першу чергу, приватні структури. І — перетворили їх на офіси, майстерні, ательє, салони краси, сауни та інші структури для заробляння грошей. А коли прийшла пора бізнесменам повертати те, що вони, по суті, взяли в дітей у борг, робити цього їм зовсім не хотілося — і вчорашні орендарі стали правдами і неправдами «вирішувати питання» чи щодо продовження договорів оренди, чи, що для них ще привабливіше, щодо приватизації учорашніх дитячих установ.
Але, як кажуть, скільки мотузочці не витися, однаково закінчиться. Тому цілком логічним розвитком сюжету, особливо у випадку зі спробами відібрати будівлі, які зовсім недавно належали дітям, є інтерес до такого роду випадків прокуратури. Тож лише за 2015 рік Прокуратура Київської області подала в суд 25 заяв на загальну суму понад 3,3 мільйона гривень. Вимоги — стягнення заборгованості за договорами оренди навчальних закладів, визнання недійсними рішень місцевого самоврядування щодо приватизації різних дитячих установ. Із 22 позовів 14 нині задоволено, що дало змогу поповнити казну на 1,6 мільйона гривень і повернути в держвласність 11 приміщень навчальних закладів.
Любов Полежай й надалі заробляє в Україні?
Мабуть, найбільш резонансним об'єктом, над яким вирішив взяти шефство бізнес, є дитячий оздоровчий комплекс санаторного типу «Славутич» площею понад двох тисяч квадратних метрів, що в Переяслав-Хмельницькому районі Київської області. Зрозуміло, що санаторій, розташований у мальовничому куточку Київщини на березі Канівського водосховища, — надто ласий шматочок, щоб ніхто до нього не виявив уваги. Тому історія з ним частково нагадує відомий анекдот з «бородою».
Почалося все ще в 2004 році, коли Кабінет Міністрів вирішив віддати цей санаторій під опіку тодішньому Міністерству промислової політики. А в 2010 році майно санаторію вирішили передати ДАХО «Артем» на баланс, яке, своєю чергою, на чотири роки (2010—2014 роки) віддало його в оренду ЗАТ «Славутич». Але не встигла висохнути печатка на договорі про оренду, як ЗАТ «Славутич» переформатувався у ТОВ «Славутич». Найпікантніший момент — одним із засновників цього ТОВ стає благодійний фонд «Дорога майбутнього», що належить подрузі екс-президента — втікача Віктора Януковича Любові Полежай. Що цікаво, орендна плата, як згодом заявили в Генпрокуратурі, становила всього дві тисячі гривень на місяць, тоді як за одну путівку для дитини орендарі брали по 10—12 тисяч гривень! Бачите як?
Пані Полежай дарма часу не гаяла — активно взялася реконструювати державне майно і зводити на казенній землі нові споруди. Альтанка, амфітеатр зі вбудованими будинками, волейбольний майданчик з мобільними трибунами, гостьова стоянка для автотранспорту на 34 місця, спортивний корпус із плавальним басейном на місці котельні — все це з'являлося, як гриби по дощеві. Щоб узаконити нові об'єкти, це підприємство звернулося до сільради, щоб оформити право власності, мотивувавши тим, що новобудови є їхнім майном. Але при будівництві нових об'єктів не врахували один нюанс: підприємство «Артем» згоди на це не давало.
У травні 2015 Київська облпрокуратура звернулася з позовом до Господарського суду з вимогою анулювати рішення сільради, визнати свідоцтво недійсним і повернути право власності державі.
«По-перше, товариство «Славутич» орендувало цей майновий комплекс незаконно, — роз'яснює «Аналітичній службі новин» заступник прокурора Київської області Максим Ахсаров, — бо не погодило це питання з органом управління, тобто з власником в особі на той час Мінпромполітики. Далі — незаконна і сама реконструкція, оскільки орендодавець не давав згоди на її проведення».
Зазвичай, за словами Максима Ахсарова, подібна схема має такий вигляд: береться в оренду майно, а потім — на паперах — проводиться нібито реконструкція, яка насправді не що інше, як елементарний косметичний ремонт плюс декілька нових будівель, а потім заявляється, що вартість «реконструкції» перевищує початкову вартість самого комплексу. Далі йде вимога — нібито цілком обгрунтована! — узаконити з видачею усіх відповідних паперів.
«Це можна порівняти з тим, — продовжує заступник прокурора, — начебто людина орендувала квартиру, зробила в ній ремонт, і заявила, що ремонт коштує дорожче, ніж сама квартира, відтак забажала від власника відшкодувати вартість, та ще й в суд на нього подала. Тому ми нині розбираємося, хто і на якій конкретно стадії порушив закон, з тим, щоб у підсумку повернути санаторій у власність держави. Поки ж все, що вони там начебто побудували, орендарі вважають своєю власністю. До того ж місцева сільрада їм справді примудрилася видати свідоцтво про право власності».
Проте, поки що виходить, що держава, яка насправді є власником цього санаторного комплексу, залишається боржником пані Полежай. Так, в 2013 році комплекс перейшов до держпідприємства «Український науково-технічний і проектний інститут промислових технологій», але залишився в оренді у того самого ТОВ «Славутич». Наступного року цей інститут подає в суд на «Славутич» з вимогою сплатити орендну заборгованість за три місяці (трохи понад сім тисяч гривень) та відшкодувати пеню в розмірі близько 90 гривень та 3% річних, що дорівнює 23 гривням. Суд позов задовольнив. «Славутич» без проблем сплатив цей мізерний борг, але подав зустрічний позов — про стягнення вже з інституту (тобто з держави) 17 918 797 гривень за проведені ремонтні роботи. І суд, без зайвого мудрування, своїм рішенням зобов'язав державу сплатити ТОВ «Славутич» понад 17 мільйонів гривень.
У свою чергу, Прокуратура Київської області звернулася до Апеляційного господарського суду, щоб захистити інтереси держави і оскаржити рішення про стягнення цих грошей.
Тому на сьогодні на розгляді суду перебувають один позов Прокуратури Київської області стосовно «Славутича» про скасування права власності і зазначена вище апеляційна скарга. Крім цього, до суду також звернулася і Генпрокуратура: було подано позов щодо неправомірної передачі дитячого санаторію в оренду ТОВ «Славутич», який, до речі, нині судом першої інстанції задоволено.
Крім того, відкрито кримінальне провадження, в рамках якого з'ясовуються всі обставини цієї резонансної історії.
«Бої» немісцевого значення
Але приклад із цим санаторієм, на жаль, зовсім не поодинокий, коли ділки певного ґатунку, використовуючи певні схеми, наживаються на держмайні. Нерідко при цьому страждають інтереси дітей. Варто зауважити, що згідно із законодавством України приміщення освітніх установ можуть здаватися тільки з метою, пов'язаною з навчально-виховним процесом. Але для більшості наших співгромадян закон, схоже, не писаний, а якщо і писаний, то не читаний. Свідчення цьому — постійні правопорушення. Так, у місті Славутич Київської області директор загальноосвітньої школи № 1 вирішила здати в оренду частину приміщення навчального закладу. Планувалося, що після підписання відповідного договору приміщення буде використано під потреби салону краси.
Що цікаво, в Славутичі катастрофічно не вистачає місць, до того ж і в садках, і в школах. Але, мабуть, директор думала інакше і, проявивши ініціативу, без дозволу відділу освіти та міської ради вирішила здати частину приміщення. Однак ініціатива в цьому випадку виявилося караною. Прокуратура області подала до суду позов про незаконну оренду шкільного приміщення. Суд позов задовольнив, зобов'язавши звільнити це приміщення. Але директора фактично лише пальчиком насварили — закон за таку самодіяльність не карає.
«Передбачено лише цивільно-правову відповідальність, але не кримінальну», — розтлумачила прокурор відділу захисту прав і свобод дітей Прокуратури Київської області Євгенія Нестеренко. — Розуміючи це, керівники дошкільних і шкільних установ, ухвалюють рішення на свій розсуд».
Подібний випадок стався і в одному з професійно-технічних училищ того таки Славутича. Але якщо учні школи № 1, виходячи зі своїх класів, бачили, як робиться манікюр, педикюр та інші СПА-процедури, то студенти ПТУ спостерігали процес виготовлення шаф і столів. Попри грубе порушення санітарно-гігієнічних норм, частину приміщення здали в оренду майстерні з виробництва меблів. Але якщо в першому випадку ситуація вирішилася швидко, тут суд першої інстанції позов від облпрокуратури не задовольнив. Крапку поставив апеляційний. Однак директор меблевої фірми подав касаційну скаргу, посилаючись на постанову Кабміну, згідно з якою якщо приміщення не використовується для навчально-виховного процесу, його можна здавати в оренду під інші види діяльності. Правда, як він при цьому примудрився не помітити вихованців ПТУ, лишається загадкою.
Нижньодубечанська сільрада Вишгородського району Київської області пішла ще далі. Ще в 2004 році дитячий заклад не просто було здано в оренду — його продали. Замість дитячого садка з'явився склад харчових і тютюнових виробів. Хоча цей дитсадок і не працював понад шість років, коли його продавали, закон подивитися забули. А там чорним по білому написано: подібні «угоди» неможливі без згоди територіальної громади, а то й рішення місцевого референдуму. У цьому селі був один-єдиний дитячий садок. Через те, що і його продали, батькам доводиться возити діточок в сусіднє село — більш, ніж за 10 км.
Щоб повернути дошкільний заклад державі, прокуратура звернулася з позовом до суду. Попри протести громадськості, 28.05.2015 в задоволенні позову судом відмовлено. Питання оскарження судового рішення буде розглянуто після отримання повного тексту судового рішення. Термін на оскарження — 10 днів.
За словами Євгенії Нестеренко, після набрання чинності змін до Закону «Про прокуратуру» від 14.10.2014, подібні випадки виявити досить складно. Безпосередньо зі скаргами звертаються рідко. Доводиться моніторити рішення всіх рад.
Але навіть відкриті кримінальні справи (а інформація про них не є секретом) не заважають міським, селищним та сільським радам продовжувати практику заробляння грошей на використанні майна, яке повинне служити розвитку дітей, не за призначенням — і здавати в оренду (під стоматкабінет, ательє, комп'ютерні клуби тощо) приміщення різних дитячих установ.
У прокуратурі обіцяють, що на всі подібні випадки будуть реагувати без зволікань.
На жаль, наші суди не такі принципові в цих питаннях — і часом їхні рішення настільки суперечливі, що не вирішують, а тільки заплутують питання, а то й відверто сприяють тій стороні, яка намагається наживатися на майні, яке має служити дітям. Думаючи про це, вкотре доходиш до висновку, що реформувати вітчизняну судову систему, а не замилювати людям очі, треба було вчора. І якщо не поквапитися і не зробити цього сьогодні, розірвавши корупційну кругову поруку, може виявитися так, що завтра країна з цим просто не впорається. Може, саме це комусь дуже на руку?!
Публікації18:50
Події
Тотальний контроль: посміхніться, вас знімають
Кожен з нас незабаром може отримати права і повноваження, як у слідчого або співробітника спецслужб. Ініціюється створення інституту громадського обвинувача. Законодавчу базу вже ухвалено. Нині рішення за Президентом — підписати або накласти вето на законопроект, який одні називають революційним, а інші — передумовою для війни компроматів.
Всеосяжне право
Законопроект №1165 передбачає створення в Україні інституту громадського обвинувачення в сфері службових злочинів з ознаками корупційних дій. І вводиться нове поняття «громадський обвинувач». Ним може бути і фізична, і юридична особа.
Такий громадський обвинувач, якщо у нього виникла підозра, що якась посадова особа зловживала своїми повноваженнями, здійснила службове підроблення, прийняла пропозицію або отримала незаконну вигоду, використовуючи своє становище, або провокувала підкуп, отримає право наполягати, щоб суд відреагував на недбалого чиновника — відсторонив від роботи, заарештував майно, провів обшук. Такий вид обвинувачення нібито повинен стати альтернативним інститутом початку кримінального провадження стосовно службових злочинів, які характеризуються публічністю і громадським резонансом.
Також розширюється поняття притягнення до кримінальної відповідальності, зокрема — статус особи, що фігурує в розслідуванні, зможе визначатися і на підставі обвинувального клопотання. Це дисонує з презумпцією невинуватості та Основним Законом. Адже в статті 62 Конституції говориться: особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Ще дуже важливий момент. Обвинувач вільний використовувати будь-які засоби для збору і фіксації інформації, робити це таємно. Він звільняється від кримінальної відповідальності за незаконне використання спеціальних технічних засобів (СТЗ) негласного отримання інформації, якщо здобуті таким способом відомості використовуються у кримінальному провадженні в якості доказових аргументів сторонами обвинувачення або захисту.
Передбачається також декриміналізація контрабанди спеціальних технічних засобів (СТЗ) негласного отримання інформації та незаконне придбання, збут або використання. Поки що за це можна заробити термін до десяти років позбавлення волі, а використовувати такі СТС можна тільки суб'єктам оперативно-розшукової діяльності, наприклад органам СБУ, МВС, прикордонної служби. Виникає запитання: чи потрібні правоохоронці взагалі, якщо прості громадяни можуть незабаром мати ті ж права, що й слідчі, прокурори та оперативники.
Захисна реакція
У експертів до цього дітища парламенту сила-силенна зауважень. Вони стосуються й антиконституційності деяких норм, і їх узгодженості як з вітчизняним законодавством, так і з міжнародним правом. Є побоювання, що, запроваджуючи інститут громадського обвинувача в такому вигляді, парламентарії тим самим створюють можливості для масових недобросовісних звинувачень суддів і посадових осіб відповідних державних органів та їх шантажу.
На тому, що документ потребує суттєвого доопрацювання, наполягали аналітики головних науково-експертного та юридичного управлінь парламенту.
У своїх висновках вони наголосили: згідно з Конституцією України обов'язок держави щодо здійснення правоохоронної функції не можна перекладати на громадянина, зокрема і в питаннях розкриття злочинів та притягнення винної особи до відповідальності. Саме тому поточним антикорупційним законодавством передбачено право участі громадськості та окремого громадянина у запобіганні корупції, з яким кореспондують відповідні обов'язки уповноважених суб'єктів.
Крім того, поширення корупції в органах державної влади є загрозою національній безпеці у сфері державної безпеки. При цьому відповідно до частини третьої статті 17 Конституції України забезпечення державної безпеки покладається на відповідні військові формування та правоохоронні органи безпеки. А такі повноваження, як попередження, виявлення, припинення, розслідування та розкриття корупційних злочинів, повинні бути винятково в юрисдикції правоохоронних органів, і це вимога Конституції.
Крім того, експерти звернули увагу законодавця на те, що варто було б пам'ятати про раніше ухвалені рішення ВРУ, зокрема про закони України «Про Національне антикорупційне бюро України», «Про запобігання корупції», а також про зміни в КПК України в частині повноважень Державного бюро розслідування. До того ж було створено Національне антикорупційне бюро України, основним завданням якого і є виявлення, припинення, розслідування та розкриття корупційних злочинів, а також попередження вчинення нових.
І у них викликає сумнів правовий статус громадського обвинувача. А брак у законопроекті певних вимог до людини у статусі громадського обвинувача порушує принципи рівності учасників кримінального провадження з боку обвинувачення.
До того ж варто зауважити, що стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства. Серед цих принципів — змагальність сторін. У проекті цей принцип залишено без уваги. Проектом не передбачено одночасного введення інституту громадського захисника.
Насторожує експертів і право громадського обвинувача впродовж кримінального провадження розголошувати обставини та докази, які стали підставою для початку кримінального провадження, що не узгоджується з Кримінально-процесуальним та Кримінальним кодексами України про неприпустимість розголошення відомостей досудового розслідування та кримінальної відповідальності за розголошення.
Є зауваження і до методу збору інформації: громадський обвинувач з метою одержання та/або фіксації достатньої інформації про діяння може використовувати технічні засоби фото-, аудіо-, відео- фіксації, зокрема й прихованою. Цим порушуються гарантовані Конституцією України права людини і громадянина, йде в розріз із Конвенцією про захист прав людини та основних свобод, яка передбачає, що кожен має право на повагу до його приватного і сімейного життя, до житла і кореспонденції, а також не враховує практики Європейського Суду.
І в разі набрання чинності закону, його реалізація може призвести до значного зростання кількості заяв, поданих до Європейського Суду з прав людини проти України.
Особисті таємниці
Тож чому закон таки ухвалено? Невже депутати не розуміли, за що голосували? Навіщо схвалили законопроект, який може бути ветовано Президентом, або визнаний неконституційним Конституційним Судом України? Або мета — вивідувати особисті таємниці, наприклад про коханок чиновника, щоб потім зробити його поступливим?
Прихильники набуття чинності законом кажуть, що це не так. І критика — пересмикування, інформаційна кампанія, організована наляканими корупціонерами.
Зокрема, за словами першого заступника голови комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності у Верховній Раді України нардепа Ігоря Мусійчука — законопроект хороший і революційний. А критика — кампанія, спрямована на ветування його Президентом.
Крім того, депутат запевнив, що приховане стеження не стануть використовувати для збору компромату особистого характеру.
«Цей законопроект не дає змоги підглядати в спальню чиновника. А — контролювати робочу життя чиновника. Якщо коханки у чиновника в кабінеті, посередники при отриманні хабарів — нехай їх знімають», — пояснив він.
Він наполягає, Президент має підписати документ. І тоді люди отримають в руки юридична зброю для боротьби з корупцією.
Радянське коріння
Але юрист-кримінолог Ганна Маляр не бачить приводу для радощів від надання такої «зброї» громадянам. І поставила собі питання: чому постраждалий, представляючи себе на процесі, повинен називатися «громадським обвинувачем», і до чого тут взагалі громадськість. Навіщо наділяти їх майже прокурорськими процесуальними правами.
Маляр також пояснила АСН, що інститут «громадського обвинувача» — це не новація і не революція. «Це популізм — я ставлю такий діагноз. А про те, що це радянський атавізм, я взагалі мовчу. Але зазначу, що в радянському кримінальному процесі були ще й громадські захисники.»
Багато претензій у експерта виникло до конституційності пропозицій.
«Конституцію України, як завжди, проігнорували, наділили громадських обвинувачів повноваженнями, закріпленими винятково за правоохоронними органами. Може тоді Основний Закон взагалі скасувати, тому що він таки заважає депутатам ухвалювати революційно доцільні закони?! Щоб юристи на неконституційність законів не скаржилися надалі?!», — обурилася юрист-кримінолог.
Добрі наміри
Своєю чергою, директор Transparency International Олексій Хмара в розмові з АСН додав, що запропонований інститут ризикує не перемогти, а посилити корупцію.
«Надання права збору інформації, зокрема за допомогою спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації, буде використовуватися для зведення рахунків між різними бізнес-групами. Наймаючи громадських контролерів, будуть збирати компромат. А потім за допомогою цієї інформації недобросовісні політики чи бізнесмени будуть воювати одне з одним», — попередив він.
Експерт також наголосив, що масовим зверненням з поданнями громадські обвинувачі можуть заблокувати роботу судів.
«Вони будуть паралізовані, взагалі жодних рішень не зможуть ухвалювати», — попередив Хмара, і додав: є всі шанси, що законопроект все таки буде ветований Президентом.
Особливий безлад
Введення інституту громадського обвинувачення в Україну в запропонованому вигляді викликає багато побоювань, аж до того, що це може нівелювати саму ідею активності громадян.
Так уже не раз було з журналістською спільнотою. Згадайте, як у різні часи, прикриваючись законом про пресу та посвідченням кореспондента того чи того ЗМІ, певні діячі орудували на виборах або мітингах.
Якщо не згладити всі гострі кути, але запустити механізм — армія громадських обвинувачів не просто поставить з ніг на голову всю систему і завалить суди роботою. До їхніх лав неодмінно затешуться люди з, м'яко кажучи, нечистими помислами.
«Елемент несподіванки» у появі громадського обвинувача змусить всіх, а не лише чиновників-корупціонерів, постійно бути напоготові. Інакше можна стати фігурантом скандалу з перчинкою або жертвою шантажистів.
І ще одне. Зчаста пропозиції парламентаріїв змушують згадати їхню ж улюблену фразу: «Читайте Конституцію». Як і те, що Основний Закон держави Україна не просто так називається. Якщо хочеться зробити законодавчу революцію — потрібно переконатися в її повній конституційності, чи внести зміни до неї. Якщо ідея в іншому, наприклад, показати електорату «ми дуже хотіли — вони не дали», то тут й коментувати немає чого.
Тотальний контроль: посміхніться, вас знімають
Кожен з нас незабаром може отримати права і повноваження, як у слідчого або співробітника спецслужб. Ініціюється створення інституту громадського обвинувача. Законодавчу базу вже ухвалено. Нині рішення за Президентом — підписати або накласти вето на законопроект, який одні називають революційним, а інші — передумовою для війни компроматів.
Всеосяжне право
Законопроект №1165 передбачає створення в Україні інституту громадського обвинувачення в сфері службових злочинів з ознаками корупційних дій. І вводиться нове поняття «громадський обвинувач». Ним може бути і фізична, і юридична особа.
Такий громадський обвинувач, якщо у нього виникла підозра, що якась посадова особа зловживала своїми повноваженнями, здійснила службове підроблення, прийняла пропозицію або отримала незаконну вигоду, використовуючи своє становище, або провокувала підкуп, отримає право наполягати, щоб суд відреагував на недбалого чиновника — відсторонив від роботи, заарештував майно, провів обшук. Такий вид обвинувачення нібито повинен стати альтернативним інститутом початку кримінального провадження стосовно службових злочинів, які характеризуються публічністю і громадським резонансом.
Також розширюється поняття притягнення до кримінальної відповідальності, зокрема — статус особи, що фігурує в розслідуванні, зможе визначатися і на підставі обвинувального клопотання. Це дисонує з презумпцією невинуватості та Основним Законом. Адже в статті 62 Конституції говориться: особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Ще дуже важливий момент. Обвинувач вільний використовувати будь-які засоби для збору і фіксації інформації, робити це таємно. Він звільняється від кримінальної відповідальності за незаконне використання спеціальних технічних засобів (СТЗ) негласного отримання інформації, якщо здобуті таким способом відомості використовуються у кримінальному провадженні в якості доказових аргументів сторонами обвинувачення або захисту.
Передбачається також декриміналізація контрабанди спеціальних технічних засобів (СТЗ) негласного отримання інформації та незаконне придбання, збут або використання. Поки що за це можна заробити термін до десяти років позбавлення волі, а використовувати такі СТС можна тільки суб'єктам оперативно-розшукової діяльності, наприклад органам СБУ, МВС, прикордонної служби. Виникає запитання: чи потрібні правоохоронці взагалі, якщо прості громадяни можуть незабаром мати ті ж права, що й слідчі, прокурори та оперативники.
Захисна реакція
У експертів до цього дітища парламенту сила-силенна зауважень. Вони стосуються й антиконституційності деяких норм, і їх узгодженості як з вітчизняним законодавством, так і з міжнародним правом. Є побоювання, що, запроваджуючи інститут громадського обвинувача в такому вигляді, парламентарії тим самим створюють можливості для масових недобросовісних звинувачень суддів і посадових осіб відповідних державних органів та їх шантажу.
На тому, що документ потребує суттєвого доопрацювання, наполягали аналітики головних науково-експертного та юридичного управлінь парламенту.
У своїх висновках вони наголосили: згідно з Конституцією України обов'язок держави щодо здійснення правоохоронної функції не можна перекладати на громадянина, зокрема і в питаннях розкриття злочинів та притягнення винної особи до відповідальності. Саме тому поточним антикорупційним законодавством передбачено право участі громадськості та окремого громадянина у запобіганні корупції, з яким кореспондують відповідні обов'язки уповноважених суб'єктів.
Крім того, поширення корупції в органах державної влади є загрозою національній безпеці у сфері державної безпеки. При цьому відповідно до частини третьої статті 17 Конституції України забезпечення державної безпеки покладається на відповідні військові формування та правоохоронні органи безпеки. А такі повноваження, як попередження, виявлення, припинення, розслідування та розкриття корупційних злочинів, повинні бути винятково в юрисдикції правоохоронних органів, і це вимога Конституції.
Крім того, експерти звернули увагу законодавця на те, що варто було б пам'ятати про раніше ухвалені рішення ВРУ, зокрема про закони України «Про Національне антикорупційне бюро України», «Про запобігання корупції», а також про зміни в КПК України в частині повноважень Державного бюро розслідування. До того ж було створено Національне антикорупційне бюро України, основним завданням якого і є виявлення, припинення, розслідування та розкриття корупційних злочинів, а також попередження вчинення нових.
І у них викликає сумнів правовий статус громадського обвинувача. А брак у законопроекті певних вимог до людини у статусі громадського обвинувача порушує принципи рівності учасників кримінального провадження з боку обвинувачення.
До того ж варто зауважити, що стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства. Серед цих принципів — змагальність сторін. У проекті цей принцип залишено без уваги. Проектом не передбачено одночасного введення інституту громадського захисника.
Насторожує експертів і право громадського обвинувача впродовж кримінального провадження розголошувати обставини та докази, які стали підставою для початку кримінального провадження, що не узгоджується з Кримінально-процесуальним та Кримінальним кодексами України про неприпустимість розголошення відомостей досудового розслідування та кримінальної відповідальності за розголошення.
Є зауваження і до методу збору інформації: громадський обвинувач з метою одержання та/або фіксації достатньої інформації про діяння може використовувати технічні засоби фото-, аудіо-, відео- фіксації, зокрема й прихованою. Цим порушуються гарантовані Конституцією України права людини і громадянина, йде в розріз із Конвенцією про захист прав людини та основних свобод, яка передбачає, що кожен має право на повагу до його приватного і сімейного життя, до житла і кореспонденції, а також не враховує практики Європейського Суду.
І в разі набрання чинності закону, його реалізація може призвести до значного зростання кількості заяв, поданих до Європейського Суду з прав людини проти України.
Особисті таємниці
Тож чому закон таки ухвалено? Невже депутати не розуміли, за що голосували? Навіщо схвалили законопроект, який може бути ветовано Президентом, або визнаний неконституційним Конституційним Судом України? Або мета — вивідувати особисті таємниці, наприклад про коханок чиновника, щоб потім зробити його поступливим?
Прихильники набуття чинності законом кажуть, що це не так. І критика — пересмикування, інформаційна кампанія, організована наляканими корупціонерами.
Зокрема, за словами першого заступника голови комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності у Верховній Раді України нардепа Ігоря Мусійчука — законопроект хороший і революційний. А критика — кампанія, спрямована на ветування його Президентом.
Крім того, депутат запевнив, що приховане стеження не стануть використовувати для збору компромату особистого характеру.
«Цей законопроект не дає змоги підглядати в спальню чиновника. А — контролювати робочу життя чиновника. Якщо коханки у чиновника в кабінеті, посередники при отриманні хабарів — нехай їх знімають», — пояснив він.
Він наполягає, Президент має підписати документ. І тоді люди отримають в руки юридична зброю для боротьби з корупцією.
Радянське коріння
Але юрист-кримінолог Ганна Маляр не бачить приводу для радощів від надання такої «зброї» громадянам. І поставила собі питання: чому постраждалий, представляючи себе на процесі, повинен називатися «громадським обвинувачем», і до чого тут взагалі громадськість. Навіщо наділяти їх майже прокурорськими процесуальними правами.
Маляр також пояснила АСН, що інститут «громадського обвинувача» — це не новація і не революція. «Це популізм — я ставлю такий діагноз. А про те, що це радянський атавізм, я взагалі мовчу. Але зазначу, що в радянському кримінальному процесі були ще й громадські захисники.»
Багато претензій у експерта виникло до конституційності пропозицій.
«Конституцію України, як завжди, проігнорували, наділили громадських обвинувачів повноваженнями, закріпленими винятково за правоохоронними органами. Може тоді Основний Закон взагалі скасувати, тому що він таки заважає депутатам ухвалювати революційно доцільні закони?! Щоб юристи на неконституційність законів не скаржилися надалі?!», — обурилася юрист-кримінолог.
Добрі наміри
Своєю чергою, директор Transparency International Олексій Хмара в розмові з АСН додав, що запропонований інститут ризикує не перемогти, а посилити корупцію.
«Надання права збору інформації, зокрема за допомогою спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації, буде використовуватися для зведення рахунків між різними бізнес-групами. Наймаючи громадських контролерів, будуть збирати компромат. А потім за допомогою цієї інформації недобросовісні політики чи бізнесмени будуть воювати одне з одним», — попередив він.
Експерт також наголосив, що масовим зверненням з поданнями громадські обвинувачі можуть заблокувати роботу судів.
«Вони будуть паралізовані, взагалі жодних рішень не зможуть ухвалювати», — попередив Хмара, і додав: є всі шанси, що законопроект все таки буде ветований Президентом.
Особливий безлад
Введення інституту громадського обвинувачення в Україну в запропонованому вигляді викликає багато побоювань, аж до того, що це може нівелювати саму ідею активності громадян.
Так уже не раз було з журналістською спільнотою. Згадайте, як у різні часи, прикриваючись законом про пресу та посвідченням кореспондента того чи того ЗМІ, певні діячі орудували на виборах або мітингах.
Якщо не згладити всі гострі кути, але запустити механізм — армія громадських обвинувачів не просто поставить з ніг на голову всю систему і завалить суди роботою. До їхніх лав неодмінно затешуться люди з, м'яко кажучи, нечистими помислами.
«Елемент несподіванки» у появі громадського обвинувача змусить всіх, а не лише чиновників-корупціонерів, постійно бути напоготові. Інакше можна стати фігурантом скандалу з перчинкою або жертвою шантажистів.
І ще одне. Зчаста пропозиції парламентаріїв змушують згадати їхню ж улюблену фразу: «Читайте Конституцію». Як і те, що Основний Закон держави Україна не просто так називається. Якщо хочеться зробити законодавчу революцію — потрібно переконатися в її повній конституційності, чи внести зміни до неї. Якщо ідея в іншому, наприклад, показати електорату «ми дуже хотіли — вони не дали», то тут й коментувати немає чого.
Публікації19:34
Політика
Законопроекти під вибори. Третій пішов!
У Раді зареєстрували ще один проект закону про місцеві вибори. Це напрацювання експертної робочої групи, створеної за ініціативи голови ВРУ Володимира Гройсмана. Офіційно авторами виступили 18 народних депутатів від фракцій «Блок Петра Порошенка» та «Самопоміч».
У співавторах — перший віце-спікер Андрій Парубій і голова робочої групи Олександр Черненко. Останній зауважив, що до створення проекту долучилися також Інститут виборчого права, Міжнародна фундація виборчих систем, Комітет виборців України та ОПОРА.
Що пропонується
Цей законопроект — третій із зареєстрованих. Нині його передано на розгляд керівництву парламенту. Ще мають бути висновки профільного комітету, а також підтримка залу. Та є сподівання, що саме його можуть взяти за основу нового місцевого виборчого законодавства.
Наразі на офіційному сайті парламенту тексту законопроекту немає. Але відомо, що законопроект передбачає низку нових рішень.
Також відомо, що передбачається проведення виборів до обласних рад і міських рад великих міст за пропорційною системою відкритих списків. Пропонується система, за якою партія в кожному окрузі висуває список кандидатів. І партія, і кожен кандидат матимуть свій номер. Виборець обов’язково повинен буде вписати у бюлетень номер партії, яку підтримує, і за бажання — номер кандидата від неї.
Інформацію з цими номерами буде надано в кабінках для голосування і, можливо, на звороті бюлетеню. Кількість мандатів, які отримає партія, встановлюватиметься за кількістю відданих за неї голосів. Хто саме отримав ці мандати, визначатиметься за результатами голосування за кандидатів. Відповідно першим у списку буде не той, кого призначила партія, а той, хто отримав найбільшу підтримку виборців.
Законопроектом запропоновано, щоб застосовувалася багатомандатна мажоритарна система на виборах до районних, міських (у малих містах) рад. Це — коли в одному окрузі обирається не один кандидат, а залежно від кількості виборців від двох до п’яти.
Крім того, у документі прописано механізм виборів мерів великих міст у два тури.
Також заплановано скорочення кількості депутатів місцевих рад. На скільки? Це залежить від їхньої кількості у ній чи іншій раді, але в середньому на 30%.
Прописані механізми спрямовано на прозорість і підзвітність фінансування кампаній і суттєве обмеження теле- і радіореклами. Пропонується заборонити таку рекламу на телебаченні, радіо й на зовнішніх носіях. Листівки друкувати можна, а ось біл-борди — ні. Це ніби має здешевити передвиборчу кампанію і зробити її змістовнішою. Й змусити кандидатів спілкуватися з людьми безпосередньо, а не з екранів.
Є там і гендерне квотування. Це задля втілення політики рівності, справедливості та подолання гендерного дисбалансу. Прописується норма, яка вимагає, щоб у кожній трійці кандидатів у списку була «особа протилежної статі»: два чоловіки — одна жінка, дві жінки — один чоловік. Але скільки депутатів якої статі опиниться в місцевих органах влади — не відомо. Це залежатиме від виборців, їхніх голосів.
Статус Автономної Республіки Крим та окремих територій Донецької та Луганської областей формально не змінили. Як тільки ці території України буде звільнено, одразу можна буде проводити вибори за відкритими партійними списками.
Також вибори в Донецьку і Луганську облраду в цьому законопроекті не прописуються окремо. Планується, що згодом парламент ухвалить спеціальний закон щодо них.
Крім того, у перехідних положеннях до законопроекту прописані положення щодо забезпечення права голосування на місцевих виборах тимчасово переміщеними особами. Зокрема, що власники посвідчення тимчасово переміщеної особи зможуть звернутися у органи ведення реєстру, і цей документ буде підставою для зміни виборчої адреси, внесення до списків виборців, отримання права проголосувати.
Вимагаймо неможливого
Варто відзначити, що голова робочої групи Олександр Черненко, вітаючи всіх причетних до створення законопроекту, написав у Фейсбуці: «Будьмо реалістами — вимагаймо неможливого».
АСН він пояснив, що ця фраза означає. «Ми спершу сумнівалися, що взагалі дійдемо консенсусу. Та крок за кроком процес йде», — сказав він і додав, що ще рано святкувати, адже ухвалення законодавства в цілому не обіцяє бути простим.
Та водночас Черненко переконаний, що наявність декількох альтернативних законопроектів не зупинить процес і не зруйнує коаліцію.
«Головне, щоб було з чого вибирати», — оптимістично підсумував він.
Законопроекти під вибори. Третій пішов!
У Раді зареєстрували ще один проект закону про місцеві вибори. Це напрацювання експертної робочої групи, створеної за ініціативи голови ВРУ Володимира Гройсмана. Офіційно авторами виступили 18 народних депутатів від фракцій «Блок Петра Порошенка» та «Самопоміч».
У співавторах — перший віце-спікер Андрій Парубій і голова робочої групи Олександр Черненко. Останній зауважив, що до створення проекту долучилися також Інститут виборчого права, Міжнародна фундація виборчих систем, Комітет виборців України та ОПОРА.
Що пропонується
Цей законопроект — третій із зареєстрованих. Нині його передано на розгляд керівництву парламенту. Ще мають бути висновки профільного комітету, а також підтримка залу. Та є сподівання, що саме його можуть взяти за основу нового місцевого виборчого законодавства.
Наразі на офіційному сайті парламенту тексту законопроекту немає. Але відомо, що законопроект передбачає низку нових рішень.
Також відомо, що передбачається проведення виборів до обласних рад і міських рад великих міст за пропорційною системою відкритих списків. Пропонується система, за якою партія в кожному окрузі висуває список кандидатів. І партія, і кожен кандидат матимуть свій номер. Виборець обов’язково повинен буде вписати у бюлетень номер партії, яку підтримує, і за бажання — номер кандидата від неї.
Інформацію з цими номерами буде надано в кабінках для голосування і, можливо, на звороті бюлетеню. Кількість мандатів, які отримає партія, встановлюватиметься за кількістю відданих за неї голосів. Хто саме отримав ці мандати, визначатиметься за результатами голосування за кандидатів. Відповідно першим у списку буде не той, кого призначила партія, а той, хто отримав найбільшу підтримку виборців.
Законопроектом запропоновано, щоб застосовувалася багатомандатна мажоритарна система на виборах до районних, міських (у малих містах) рад. Це — коли в одному окрузі обирається не один кандидат, а залежно від кількості виборців від двох до п’яти.
Крім того, у документі прописано механізм виборів мерів великих міст у два тури.
Також заплановано скорочення кількості депутатів місцевих рад. На скільки? Це залежить від їхньої кількості у ній чи іншій раді, але в середньому на 30%.
Прописані механізми спрямовано на прозорість і підзвітність фінансування кампаній і суттєве обмеження теле- і радіореклами. Пропонується заборонити таку рекламу на телебаченні, радіо й на зовнішніх носіях. Листівки друкувати можна, а ось біл-борди — ні. Це ніби має здешевити передвиборчу кампанію і зробити її змістовнішою. Й змусити кандидатів спілкуватися з людьми безпосередньо, а не з екранів.
Є там і гендерне квотування. Це задля втілення політики рівності, справедливості та подолання гендерного дисбалансу. Прописується норма, яка вимагає, щоб у кожній трійці кандидатів у списку була «особа протилежної статі»: два чоловіки — одна жінка, дві жінки — один чоловік. Але скільки депутатів якої статі опиниться в місцевих органах влади — не відомо. Це залежатиме від виборців, їхніх голосів.
Статус Автономної Республіки Крим та окремих територій Донецької та Луганської областей формально не змінили. Як тільки ці території України буде звільнено, одразу можна буде проводити вибори за відкритими партійними списками.
Також вибори в Донецьку і Луганську облраду в цьому законопроекті не прописуються окремо. Планується, що згодом парламент ухвалить спеціальний закон щодо них.
Крім того, у перехідних положеннях до законопроекту прописані положення щодо забезпечення права голосування на місцевих виборах тимчасово переміщеними особами. Зокрема, що власники посвідчення тимчасово переміщеної особи зможуть звернутися у органи ведення реєстру, і цей документ буде підставою для зміни виборчої адреси, внесення до списків виборців, отримання права проголосувати.
Вимагаймо неможливого
Варто відзначити, що голова робочої групи Олександр Черненко, вітаючи всіх причетних до створення законопроекту, написав у Фейсбуці: «Будьмо реалістами — вимагаймо неможливого».
АСН він пояснив, що ця фраза означає. «Ми спершу сумнівалися, що взагалі дійдемо консенсусу. Та крок за кроком процес йде», — сказав він і додав, що ще рано святкувати, адже ухвалення законодавства в цілому не обіцяє бути простим.
Та водночас Черненко переконаний, що наявність декількох альтернативних законопроектів не зупинить процес і не зруйнує коаліцію.
«Головне, щоб було з чого вибирати», — оптимістично підсумував він.
15 травня 2024 року обіцяє бути днем, коли можуть виникнути різні труднощі, тому важливо зосередитися на справ....
♈️ Овен (21 березня - 19 квітня)
Сьогодні ваша енергія може бути спрямована на вирішення спільних завдань із ....
Кухня вважається сакральним місцем, в якому важливо підтримувати порядок та затишок За старих часів до цієї ча....
Астрологи нерідко порівнюють Знаки Зодіаку чи то з побутовою технікою, чи то з літературними персонажами, чи т....
/-0,73845815658569-/
/-pc-/
Top