♈️ Овен (21 березня - 19 квітня)
Сьогодні Овни можуть відчувати потребу в пригодах та нових враженнях Будьте ....
Архів
Повернутись назад
20 Травня 2015
20 Травня
Блог:
Думки08:55
Політика
Денис Кирюхін
Іноземці не хочуть брати відповідальність за відсутність реформ
Іноземні фахівці не захотіли брати відповідальність за відсутність реформ в Україні, коли їх потенціал не був реалізований повною мірою. Таку думку «Аналітичній службі новин» (АСН) висловив політичний експерт Денис Кирюхін.
«Одну з головних озвучив Саша Боровик, думаю з ним згодні і його колеги. Вони вважають, що вони недостатньо затребувані в своїй роботі в уряді. Очевидно, що вони розраховували на велику участь у реформуванні, на те, що до їхньої допомоги будуть більше вдаватися», - сказав він.
За його словами, те, що вони висловлюють невдоволення на рахунок свого залучення до роботи уряду, свідчить, що їх амбіції і плани не можуть бути реалізовані в рамках Кабінету Міністрів Арсенія Яценюка.
Крім того, політолог зазначив, що другою важливою причиною є критика діяльності уряду, при чому не тільки в Україні, але й на Заході.
«Іноземні співробітники уряду не захотіли брати відповідальність за відсутність реформ, коли їх потенціал не був реалізований повною мірою», - пояснив він.
При цьому експерт наголосив, що міністри-«варяги» залишаються на своїх місцях, а залишають свої посади ті, хто був у статусі радника або заступника.
Також Кирюхін не виключає, що якщо критика уряду буде наростати і не буде змінений формат роботи, то іноземні фахівці міністерств і далі будуть залишати свої посади.
«За винятком міністрів. У них більше можливостей », - підкреслив він.
Крім того, він вважає, що відхід іноземців з уряду - це тривожний сигнал для зовнішніх гравців. «Але можливо наростання критики стимулюватиме для якихось якісних змін у роботі уряду. Те, що це буде викликати напруженість - це поза сумнівом», - резюмував він.
Блог:
Думки09:00
Політика
Сергій Соболєв
Люди почали контролювати владу
За останній рік країна дуже сильно змінилася. І це потрібно пов'язувати не з річницею президентських виборів, а з цілим комплексів явищ, які відбулися в країні.
Таку думку «Аналітичній службі новин» (АСН) висловив заступник глави фракції «Батьківщина» у Верховній Раді Сергій Соболєв.
«За цей рік згуртувалася українська нація, українська армія. Ми стали, як ніколи, єдиними. І трапилося унікальне явище. Якщо раніше політики вели за собою людей, показуючи куди йти, то зараз люди вже почали контролювати політиків - крок вліво, крок вправо - неси відповідальність», - заявив Сергій Соболєв.
Водночас, за словами політика, влада ще не ризикнула взяти курс на жорсткі реформи, які, наприклад, провела колись Італія. На думку депутата, дуже часто в словах і діях політиків переважає популізм, а не бажання працювати на результат.
Інтерв'ю10:00
Суспільство
Костянтин Іщейкін
Интервью
Костянтин Іщейкін: Страхова медицина повинна лягти в основу нової філософії української системи охорони здоров’я Нестача фінансування, занедбані лікарні, неякісне медичне обслуговування, низькі заробітні плати працівників, корупція – саме так можна охарактеризувати сучасну галузь охорони здоров’я. Щоб вийти з цієї катастрофічної ситуації, уряд вирішив реформувати медичну сферу. Але проводити реформу без фінансування неможливо. Саме тому модернізація медицини лягає на плечі державного бюджету, на який цього року ще не один раз чекає секвестр. Про те, що буде з українською охороною здоров’я, які будуть запроваджені нововведення і коли варто очікувати на вже перші результати від реформ, «Аналітичній службі новин» (АСН) розповів доктор медичних наук, народний депутат України, голова підкомітету Комітету з питань бюджету Костянтин Іщейкін. – Нещодавно Президент Петро Порошенко заявив, що національна система медицини перетворилася на національну катастрофу. Як так сталося? Що всі реформи були провальними? І як вийти з цієї медичної кризи? – В Україні кожен міністр охорони здоров’я намагався запроваджувати свої реформи. Але в цілому для системи доречнішою була б практика, коли від вже напрацьованої концепції бралося б найкраще і продовжувалася б подальша розробка реформ. Це йшло б на користь галузі. Сьогодні стан української медицини не задовольняє ані пацієнтів, ані лікарів. Пацієнти не отримують якісних послуг, а лікарі мають низькі соціальні гарантії і невисоку заробітну плату. Тому, насамперед, необхідно змінювати підходи до оплати праці лікаря. Він має не просто прийти на роботу і відбути свій робочий день, але й надавати якісні послуги пацієнту, повинен бути зацікавлений у цьому. Початок реформування, що його анонсував пан Олександр Квіташвілі, – це кроки назустріч страховій медицині, на яку всі так довго чекають. І якщо ці кроки справді перетворяться на позитивні зрушення в питанні запровадження страхової медицини – це стане справжнім проривом для вітчизняної системи охорони здоров’я. Підкреслю, що, якщо спиратися на досвід Грузії, то вона пішла шляхом страхової медицини та приватизації певних клінік для того, щоб зробити зі старих пострадянських лікарень сучасні, європейські медичні заклади. До того ж, аби інвестор отримав будівлю лікарні у, припустимо, престижному районі Тбілісі, йому пропонували побудувати певну кількість добре облаштованих амбулаторій чи лікарень у сільських районах, що дало змогу розширити та зміцнити мережу, а також підвищити якість надання медичної допомоги населенню. Грузинський досвід у цьому питанні Україна повинна використати. Інше питання, що часто звучить у медичних колах, – чи потрібно приватизовувати лікарні? Концептуально ми до цього підходимо, проте для того, щоб гарна ідея не була спотворена від самого початку, її треба втілювати поступово. Необхідно розглянути можливість збереження профілю лікарні, працюючих фахівців, запобігти нецільовому використанню ресурсів. Ще один важливий елемент реформи – це ринок медичних препаратів, зокрема спрощення ліцензування і робота аптечних мереж. Якщо раніше ліцензування було затратним і довготривалим процесом, то сьогодні робляться кроки зі спрощення цієї процедури. Головна мета полягає у тому, щоб зробити ринок лікарських засобів більш доступним для пацієнтів. Що стосується аптечних мереж, то, якщо раніше за якісь порушення в одній аптеці могли позбавити ліцензії всю мережу, то зараз пропонується позбавляти ліцензії тільки ту аптеку, що допустила порушення. – Щодо приватизації лікарень. Хто зможе їх приватизовувати і чи не призведе це до перетворення державних клінік на приватні? – Має бути вироблена концепція, які лікарні повинні залишитися. В першу чергу – невідкладної допомоги та інтенсивної терапії. Цю картину найкраще можна проілюструвати на прикладі Києва, де виділено вісім лікарень, де відбувається певне переформатування і, разом з підвищенням якості послуг, що надаються, визначається необхідна кількість лікарів з розрахунку на кількість мешканців. Оптимізація мережі саме і полягає в тому, щоб лікар отримував заробітну плату не за кількість ліжко-місць, а за якість наданої допомоги. Страхові компанії мають впливати на це, щоб будь-який лікар не сподівався, що, у разі його недопрацювання, прийде його колега і виправить його помилку. При страховій медицині цього не може бути, тому що після певних попереджень можна порушувати питання щодо невідповідності фахівця через допущену недбалість. Питання приватизації дуже складне. Плюсом приватизації лікарень є те, що приватний власник буде слідкувати за якістю медичної допомоги та умовами праці. Безперечно, зараз приватні клініки є недоступними для більшості населення, але це питання може вирішити перехід до страхової медицини, де з’явиться можливість надавати якісну допомогу всім. На мою думку, це має стати головним меседжем всієї медичної реформи, щоб на заміну колишнім так званим «соціальним» лікарням із, будемо відверті, номінальною безкоштовною медициною, прийшли сучасні й оснащені за останнім словом медичної техніки клініки. Приватизація ж лікарень повинна відбуватися лише за умови існування чіткого плану і виключно за принципом конкурсного відбору. До того ж, до приватизації клінік на прозорих тендерних умовах повинні бути допущені тільки ті інвестори, які є конкурентоспроможними на цьому ринку, адже на них, зокрема, буде покладено відповідальність за майбутнє галузі. Не можна шаблонно копіювати систему медицини тієї чи іншої країни Наше спільне завдання – вибудовувати таку модель охорони здоров’я, яка буде життєздатною і допоможе забезпечити якісну медичну допомогу. Не грузинську чи європейську, а саме українську систему охорони здоров’я. – Можливо, краще було б орієнтуватися на модель медицини якоїсь європейської країни? – Ми орієнтуємося і використовуємо. Але не можна шаблонно копіювати систему медицини тієї чи іншої країни. У кожної країни своя специфіка розвитку. Наприклад, для нас характерна велика кількість міністрів за часи незалежності України, скасування наказів, різка зміна концепцій розвитку, що призводили до втрати позитивних надбань у медичній галузі. Це наші особливості і нам з ними необхідно боротися. У радянській медицині, що була вибудувана ще М. Семашком, було дуже багато позитивних моментів. Ідея надання безкоштовної медичної допомоги сьогодні не спрацьовує, адже система, що була розроблена з урахуванням діагностики, лікування, реабілітації, санаторно-курортних закладів, пішохідної доступності медичних установ, потужної сільської медицини, вимагала від держави чималих коштів. Проте потрібно враховувати зміни в державі. Якщо деякі села налічують по 50-60 жителів, то про яке утримання медичної установи може йтися? Тоді додаткові запитання викликають складності з підвезенням пацієнтів із сусідніх сіл, що можуть знаходитися на відстані 20-30 км від найближчої лікарні. Прогресивним досвідом із подолання таких логістичних перешкод є, наприклад, вкладання коштів не у місцеві амбулаторії, а у надсучасні пересувні лікувально-діагностичні комплекси. Отже, необхідно шукати свої шляхи для реформування медичної галузі, що дозволять вирішити існуючі проблеми. Безперечно, необхідно враховувати досвід інших країн, але не повністю й механічно його копіювати, а вносити свої корективи з огляду на нашу національну специфіку. – Повернемося до страхової медицини. Що першочергово необхідно для переходу до неї і чи стане впровадження страхування панацеєю для вітчизняної охорони здоров’я? – Якщо ми говоримо про використання досвіду, то у всіх європейських країнах працює страхова медицина. Модель її може бути різною – внески, співпраця державного і приватного секторів тощо. Але іншого шляху, аніж запровадження медичного страхування, немає. На жаль, відомий вислів «лікуватися даром – дарма лікуватися» став нормою українського сьогодення. Вже запроваджуються перші кроки для переходу до страхової медицини. Зокрема, це виділення територіальних медичних об’єднань, в яких починає працювати ця система. Ми маємо перейти до страхової медицини вже протягом найближчих років. Для цього потрібна спільна робота як Міністерства охорони здоров’я, так і депутатського корпусу, який має підтримати законодавчі ініціативи, що будуть проходити через профільний комітет парламенту. Якщо хочемо отримувати якісні послуги, то маємо за них платити Страхова медицина повинна дати змогу хворим отримувати якісні послуги у тих медичних закладах і у тих лікарів, яких вони оберуть самі. Проте для цього пацієнти повинні сплачувати певний страховий внесок. Про конкретні цифри говорити ще зарано, але більшість страхових компаній вважають, що людина повинна сплачувати 200-300 гривень щомісяця. Отримання ж медичної допомоги, такої як оперативне втручання чи комплексне обстеження, буде коштувати набагато дорожче. Страхова медицина повинна лягти в основу нової філософії нашої медицини. Треба визнати, що якісної безкоштовної медицини у нас немає. Якщо хочемо отримувати якісні послуги, то маємо за них платити, і тоді, відповідно, можемо розраховувати на хороший результат. – Представники від різної влади вже намагалися реалізувати практику сімейних лікарів. Але й досі українці так і не зрозуміли, що це за фахівець. Власне, хто такий сімейний лікар? У чому переваги й недоліки його роботи? – Підготовка сімейних лікарів ведеться вже досить тривалий час. Сімейний лікар – це лікар, який надає перший рівень медичної допомоги. Він має володіти дуже широким спектром медичних знань, щоб встановити попередній діагноз і визначитися із подальшим напрямком лікування хворого. Але система підготовки українських лікарів суттєво відрізняється від підготовки в Європі, коли, наприклад, вузьким спеціалістом людина може стати тільки після тривалої роботи у більшості відділень терапевтичного профілю, власної практики. Як правило, це відбувається не раніше 35-40 років. У нас молодий фахівець, якщо він одразу вступив до вищого навчального закладу, вже в 24-25 років є самостійно практикуючим лікарем вузької спеціальності. Є проблеми із перекваліфікацією. Дуже важко уявити, що лікар-гінеколог чи уролог, який все життя працював у певній галузі, зможе після піврічної спеціалізації на належному рівні діагностувати та лікувати терапевтичні захворювання. З іншого боку, система змушує їх це робити, тому що роботи за спеціальністю немає. Досить важко одразу все скасувати і піти новим шляхом. До того ж, можливість готувати спеціалістів вузького профілю має визначатися попитом і кількістю вакансій, яких сьогодні практично немає. Ніхто не бажає їхати до сільської місцевості, бо відсутнє відповідне стимулювання або воно недостатнє для того, щоб лікар, який щойно закінчив вищий навчальний заклад та має відмінні знання, міг реалізовувати себе не лише в столиці чи обласному центрі. Це також має стати державною політикою. – Як, на Вашу думку, держава повинна заохочувати молодих спеціалістів, щоб вони їхали працювати до сільської місцевості? – Насамперед вони мають отримувати зарплату, на яку можна нормально жити з сім’єю і, звичайно, держава повинна надавати житло. Досвід створення нових робочих місць і надпотужного розвитку економіки був у багатьох країнах. Можна загадати приклад Німеччини, коли кожна молода людина отримувала житлову площу і після закінчення навчання, маючи роботу, або збільшувала її, або принаймні не залишалася на вулиці. Молоді спеціалісти, які будуть працювати в сільській місцевості, повинні усвідомлювати, що вони виконують надважливе завдання і воно буде відповідно оцінене. Проте одразу, коли ми щось обіцяємо, щоб це не виглядало популізмом, необхідно вказувати джерела фінансування – чи то за рахунок коштів власної економії місцевих бюджетів, чи то за рахунок відповідного перерозподілу бюджетних призначень на медицину, чи за рахунок розширення призначень медичної субвенції. – Проект нового Закону України «Про заклади охорони здоров’я та медичне обслуговування» передбачає обов’язкове ліцензування професійної діяльності. Хто видаватиме, призупинятиме й позбавлятиме ліцензій лікарів? Власне, за що лікаря можуть позбавити ліцензій? – За ліцензії завжди відповідав ліцензійний комітет при Міністерстві охорони здоров’я. Якщо документи лікаря відповідатимуть чинному законодавству, то велика ймовірність того, що швидко і без перешкод буде прийнято позитивне рішення. Питання про позбавлення ліцензії необхідно розглядати у площині необхідності не тільки впливати, контролювати і знаходити недоліки роботи лікаря, але й певним чином захищати його від проблемних пацієнтів. Тому що, наприклад, за європейською статистикою, навіть найкращий лікар має мінімум 5% незадоволених його роботою пацієнтів. Це абсолютно нормальна світова практика. Але для того, щоб лікар міг продовжувати професійно виконувати свою роботу і не відволікатися на з’ясування стосунків, а пацієнт мав змогу отримати належні послуги, розв’язанням конфлікту повинні займатися страхові компанії. – Чи не обернеться отримання ліцензії для лікарів черговим «викачуванням» грошей? – Треба пам’ятати про нашу «обтяжену» спадковість в цьому відношенні. Тому категорично заявляти, що цього не може бути, не варто. Але маємо виробити таку систему, яка зробить корупцію неможливою. В цьому сенсі найкращими запобіжниками мають бути комплексні реформи. Адже якщо ми будемо покращувати якусь окрему сферу у відриві від інших, не перебудовуючи основу, на якій вона базується, досягти позитивного результату не вдасться. Все взаємопов’язано. Тому успіх медичної реформи слід розглядати в площині розпочатих комплексних реформ – у першу чергу, реформи правоохоронних органів та економічного сектору, антикорупційного судочинства тощо. Великі надії ми покладаємо й на роботу бюро, за створення якого проголосувала переважна більшість народних депутатів України. Тож, окремо взяті реформи, без повного контролю над системою, не дадуть бажаних результатів. Це як на стару машину прикрутити нові колеса. Навряд чи вона стане потужнішою і швидше нас привезе до пункту призначення. – Щодо ліків. Передбачається, що ліки, які вже пройшли реєстрацію в ЄС, США, Канаді, Японії та інших країнах з суворою регуляторною системою, не будуть проходити реєстрацію в Україні. Що ці нововведення означають для пересічного українця? Чи варто очікувати на зниження вартості? – Зазвичай процедура ліцензування була тривалою і дорогою для закордонних компаній. До того ж часто під ретельною перевіркою приховувалось отримання певних економічних ефектів. Спрощення цієї процедури, звичайно, є кроком назустріч доступним лікам. Проте необхідно не втратити контроль над якістю лікарських засобів, що будуть потрапляти в Україну. Якщо ми говоримо про перелік країн, то маємо пам’ятати, що всі вони мають відповідати загальноприйнятим міжнародним стандартам за якістю ліків. – Чи не призведе скасування перереєстрації ліків до того, що в Україну будуть постачатися фальсифіковані медичні препарати? – З одного боку, очевидно, що будь-яка прогресивна ініціатива може мати «побічні ефекти», тож за неналежного впровадження новацій в частині спрощення реєстраційних процедур окремі ризики можуть виникати. Втім, з іншого боку, зважаючи на те, що здешевлення ліків стає не лише одним із найпріоритетніших завдань медичної реформи, а й становить гострий суспільний інтерес, ми просто приречені на спрощення дозвільних процедур. Проте наголошую, що це в кожному разі повинно відбуватися без втрати належного контролю за якістю ліків та виконанням усіх процедур, передбачених чинним законодавством України. – Коли можна очікувати результатів від реформування медичної галузі? – Це питання турбує абсолютно усіх. З одного боку, маємо довіряти міністру, який взявся нести цей тягар і обіцяє, що вже протягом року суспільство відчує результати. Як медична спільнота, так і Парламент налаштовані надавати міністру всебічну підтримку. З іншого боку, суспільство також має допомагати у вирішенні цих питань. Пацієнти мають інформувати, як саме вони бачать систему охорони здоров’я. Лікарі, у свою чергу, не мають просто очікувати, що реформування відбудеться без їхньої участі. Вони повинні постійно проводити роботу над собою, підвищувати кваліфікацію, прагнути отримати додатковий досвід як від українських, так і зарубіжних колег. Сьогодні існує велика кількість грантів, що оплачують закордонні організації. Тому поїхати закордон на навчання не є проблемою. ФОТО - Віктор Ковальчук
Костянтин Іщейкін: Страхова медицина повинна лягти в основу нової філософії української системи охорони здоров’я Нестача фінансування, занедбані лікарні, неякісне медичне обслуговування, низькі заробітні плати працівників, корупція – саме так можна охарактеризувати сучасну галузь охорони здоров’я. Щоб вийти з цієї катастрофічної ситуації, уряд вирішив реформувати медичну сферу. Але проводити реформу без фінансування неможливо. Саме тому модернізація медицини лягає на плечі державного бюджету, на який цього року ще не один раз чекає секвестр. Про те, що буде з українською охороною здоров’я, які будуть запроваджені нововведення і коли варто очікувати на вже перші результати від реформ, «Аналітичній службі новин» (АСН) розповів доктор медичних наук, народний депутат України, голова підкомітету Комітету з питань бюджету Костянтин Іщейкін. – Нещодавно Президент Петро Порошенко заявив, що національна система медицини перетворилася на національну катастрофу. Як так сталося? Що всі реформи були провальними? І як вийти з цієї медичної кризи? – В Україні кожен міністр охорони здоров’я намагався запроваджувати свої реформи. Але в цілому для системи доречнішою була б практика, коли від вже напрацьованої концепції бралося б найкраще і продовжувалася б подальша розробка реформ. Це йшло б на користь галузі. Сьогодні стан української медицини не задовольняє ані пацієнтів, ані лікарів. Пацієнти не отримують якісних послуг, а лікарі мають низькі соціальні гарантії і невисоку заробітну плату. Тому, насамперед, необхідно змінювати підходи до оплати праці лікаря. Він має не просто прийти на роботу і відбути свій робочий день, але й надавати якісні послуги пацієнту, повинен бути зацікавлений у цьому. Початок реформування, що його анонсував пан Олександр Квіташвілі, – це кроки назустріч страховій медицині, на яку всі так довго чекають. І якщо ці кроки справді перетворяться на позитивні зрушення в питанні запровадження страхової медицини – це стане справжнім проривом для вітчизняної системи охорони здоров’я. Підкреслю, що, якщо спиратися на досвід Грузії, то вона пішла шляхом страхової медицини та приватизації певних клінік для того, щоб зробити зі старих пострадянських лікарень сучасні, європейські медичні заклади. До того ж, аби інвестор отримав будівлю лікарні у, припустимо, престижному районі Тбілісі, йому пропонували побудувати певну кількість добре облаштованих амбулаторій чи лікарень у сільських районах, що дало змогу розширити та зміцнити мережу, а також підвищити якість надання медичної допомоги населенню. Грузинський досвід у цьому питанні Україна повинна використати. Інше питання, що часто звучить у медичних колах, – чи потрібно приватизовувати лікарні? Концептуально ми до цього підходимо, проте для того, щоб гарна ідея не була спотворена від самого початку, її треба втілювати поступово. Необхідно розглянути можливість збереження профілю лікарні, працюючих фахівців, запобігти нецільовому використанню ресурсів. Ще один важливий елемент реформи – це ринок медичних препаратів, зокрема спрощення ліцензування і робота аптечних мереж. Якщо раніше ліцензування було затратним і довготривалим процесом, то сьогодні робляться кроки зі спрощення цієї процедури. Головна мета полягає у тому, щоб зробити ринок лікарських засобів більш доступним для пацієнтів. Що стосується аптечних мереж, то, якщо раніше за якісь порушення в одній аптеці могли позбавити ліцензії всю мережу, то зараз пропонується позбавляти ліцензії тільки ту аптеку, що допустила порушення. – Щодо приватизації лікарень. Хто зможе їх приватизовувати і чи не призведе це до перетворення державних клінік на приватні? – Має бути вироблена концепція, які лікарні повинні залишитися. В першу чергу – невідкладної допомоги та інтенсивної терапії. Цю картину найкраще можна проілюструвати на прикладі Києва, де виділено вісім лікарень, де відбувається певне переформатування і, разом з підвищенням якості послуг, що надаються, визначається необхідна кількість лікарів з розрахунку на кількість мешканців. Оптимізація мережі саме і полягає в тому, щоб лікар отримував заробітну плату не за кількість ліжко-місць, а за якість наданої допомоги. Страхові компанії мають впливати на це, щоб будь-який лікар не сподівався, що, у разі його недопрацювання, прийде його колега і виправить його помилку. При страховій медицині цього не може бути, тому що після певних попереджень можна порушувати питання щодо невідповідності фахівця через допущену недбалість. Питання приватизації дуже складне. Плюсом приватизації лікарень є те, що приватний власник буде слідкувати за якістю медичної допомоги та умовами праці. Безперечно, зараз приватні клініки є недоступними для більшості населення, але це питання може вирішити перехід до страхової медицини, де з’явиться можливість надавати якісну допомогу всім. На мою думку, це має стати головним меседжем всієї медичної реформи, щоб на заміну колишнім так званим «соціальним» лікарням із, будемо відверті, номінальною безкоштовною медициною, прийшли сучасні й оснащені за останнім словом медичної техніки клініки. Приватизація ж лікарень повинна відбуватися лише за умови існування чіткого плану і виключно за принципом конкурсного відбору. До того ж, до приватизації клінік на прозорих тендерних умовах повинні бути допущені тільки ті інвестори, які є конкурентоспроможними на цьому ринку, адже на них, зокрема, буде покладено відповідальність за майбутнє галузі. Не можна шаблонно копіювати систему медицини тієї чи іншої країни Наше спільне завдання – вибудовувати таку модель охорони здоров’я, яка буде життєздатною і допоможе забезпечити якісну медичну допомогу. Не грузинську чи європейську, а саме українську систему охорони здоров’я. – Можливо, краще було б орієнтуватися на модель медицини якоїсь європейської країни? – Ми орієнтуємося і використовуємо. Але не можна шаблонно копіювати систему медицини тієї чи іншої країни. У кожної країни своя специфіка розвитку. Наприклад, для нас характерна велика кількість міністрів за часи незалежності України, скасування наказів, різка зміна концепцій розвитку, що призводили до втрати позитивних надбань у медичній галузі. Це наші особливості і нам з ними необхідно боротися. У радянській медицині, що була вибудувана ще М. Семашком, було дуже багато позитивних моментів. Ідея надання безкоштовної медичної допомоги сьогодні не спрацьовує, адже система, що була розроблена з урахуванням діагностики, лікування, реабілітації, санаторно-курортних закладів, пішохідної доступності медичних установ, потужної сільської медицини, вимагала від держави чималих коштів. Проте потрібно враховувати зміни в державі. Якщо деякі села налічують по 50-60 жителів, то про яке утримання медичної установи може йтися? Тоді додаткові запитання викликають складності з підвезенням пацієнтів із сусідніх сіл, що можуть знаходитися на відстані 20-30 км від найближчої лікарні. Прогресивним досвідом із подолання таких логістичних перешкод є, наприклад, вкладання коштів не у місцеві амбулаторії, а у надсучасні пересувні лікувально-діагностичні комплекси. Отже, необхідно шукати свої шляхи для реформування медичної галузі, що дозволять вирішити існуючі проблеми. Безперечно, необхідно враховувати досвід інших країн, але не повністю й механічно його копіювати, а вносити свої корективи з огляду на нашу національну специфіку. – Повернемося до страхової медицини. Що першочергово необхідно для переходу до неї і чи стане впровадження страхування панацеєю для вітчизняної охорони здоров’я? – Якщо ми говоримо про використання досвіду, то у всіх європейських країнах працює страхова медицина. Модель її може бути різною – внески, співпраця державного і приватного секторів тощо. Але іншого шляху, аніж запровадження медичного страхування, немає. На жаль, відомий вислів «лікуватися даром – дарма лікуватися» став нормою українського сьогодення. Вже запроваджуються перші кроки для переходу до страхової медицини. Зокрема, це виділення територіальних медичних об’єднань, в яких починає працювати ця система. Ми маємо перейти до страхової медицини вже протягом найближчих років. Для цього потрібна спільна робота як Міністерства охорони здоров’я, так і депутатського корпусу, який має підтримати законодавчі ініціативи, що будуть проходити через профільний комітет парламенту. Якщо хочемо отримувати якісні послуги, то маємо за них платити Страхова медицина повинна дати змогу хворим отримувати якісні послуги у тих медичних закладах і у тих лікарів, яких вони оберуть самі. Проте для цього пацієнти повинні сплачувати певний страховий внесок. Про конкретні цифри говорити ще зарано, але більшість страхових компаній вважають, що людина повинна сплачувати 200-300 гривень щомісяця. Отримання ж медичної допомоги, такої як оперативне втручання чи комплексне обстеження, буде коштувати набагато дорожче. Страхова медицина повинна лягти в основу нової філософії нашої медицини. Треба визнати, що якісної безкоштовної медицини у нас немає. Якщо хочемо отримувати якісні послуги, то маємо за них платити, і тоді, відповідно, можемо розраховувати на хороший результат. – Представники від різної влади вже намагалися реалізувати практику сімейних лікарів. Але й досі українці так і не зрозуміли, що це за фахівець. Власне, хто такий сімейний лікар? У чому переваги й недоліки його роботи? – Підготовка сімейних лікарів ведеться вже досить тривалий час. Сімейний лікар – це лікар, який надає перший рівень медичної допомоги. Він має володіти дуже широким спектром медичних знань, щоб встановити попередній діагноз і визначитися із подальшим напрямком лікування хворого. Але система підготовки українських лікарів суттєво відрізняється від підготовки в Європі, коли, наприклад, вузьким спеціалістом людина може стати тільки після тривалої роботи у більшості відділень терапевтичного профілю, власної практики. Як правило, це відбувається не раніше 35-40 років. У нас молодий фахівець, якщо він одразу вступив до вищого навчального закладу, вже в 24-25 років є самостійно практикуючим лікарем вузької спеціальності. Є проблеми із перекваліфікацією. Дуже важко уявити, що лікар-гінеколог чи уролог, який все життя працював у певній галузі, зможе після піврічної спеціалізації на належному рівні діагностувати та лікувати терапевтичні захворювання. З іншого боку, система змушує їх це робити, тому що роботи за спеціальністю немає. Досить важко одразу все скасувати і піти новим шляхом. До того ж, можливість готувати спеціалістів вузького профілю має визначатися попитом і кількістю вакансій, яких сьогодні практично немає. Ніхто не бажає їхати до сільської місцевості, бо відсутнє відповідне стимулювання або воно недостатнє для того, щоб лікар, який щойно закінчив вищий навчальний заклад та має відмінні знання, міг реалізовувати себе не лише в столиці чи обласному центрі. Це також має стати державною політикою. – Як, на Вашу думку, держава повинна заохочувати молодих спеціалістів, щоб вони їхали працювати до сільської місцевості? – Насамперед вони мають отримувати зарплату, на яку можна нормально жити з сім’єю і, звичайно, держава повинна надавати житло. Досвід створення нових робочих місць і надпотужного розвитку економіки був у багатьох країнах. Можна загадати приклад Німеччини, коли кожна молода людина отримувала житлову площу і після закінчення навчання, маючи роботу, або збільшувала її, або принаймні не залишалася на вулиці. Молоді спеціалісти, які будуть працювати в сільській місцевості, повинні усвідомлювати, що вони виконують надважливе завдання і воно буде відповідно оцінене. Проте одразу, коли ми щось обіцяємо, щоб це не виглядало популізмом, необхідно вказувати джерела фінансування – чи то за рахунок коштів власної економії місцевих бюджетів, чи то за рахунок відповідного перерозподілу бюджетних призначень на медицину, чи за рахунок розширення призначень медичної субвенції. – Проект нового Закону України «Про заклади охорони здоров’я та медичне обслуговування» передбачає обов’язкове ліцензування професійної діяльності. Хто видаватиме, призупинятиме й позбавлятиме ліцензій лікарів? Власне, за що лікаря можуть позбавити ліцензій? – За ліцензії завжди відповідав ліцензійний комітет при Міністерстві охорони здоров’я. Якщо документи лікаря відповідатимуть чинному законодавству, то велика ймовірність того, що швидко і без перешкод буде прийнято позитивне рішення. Питання про позбавлення ліцензії необхідно розглядати у площині необхідності не тільки впливати, контролювати і знаходити недоліки роботи лікаря, але й певним чином захищати його від проблемних пацієнтів. Тому що, наприклад, за європейською статистикою, навіть найкращий лікар має мінімум 5% незадоволених його роботою пацієнтів. Це абсолютно нормальна світова практика. Але для того, щоб лікар міг продовжувати професійно виконувати свою роботу і не відволікатися на з’ясування стосунків, а пацієнт мав змогу отримати належні послуги, розв’язанням конфлікту повинні займатися страхові компанії. – Чи не обернеться отримання ліцензії для лікарів черговим «викачуванням» грошей? – Треба пам’ятати про нашу «обтяжену» спадковість в цьому відношенні. Тому категорично заявляти, що цього не може бути, не варто. Але маємо виробити таку систему, яка зробить корупцію неможливою. В цьому сенсі найкращими запобіжниками мають бути комплексні реформи. Адже якщо ми будемо покращувати якусь окрему сферу у відриві від інших, не перебудовуючи основу, на якій вона базується, досягти позитивного результату не вдасться. Все взаємопов’язано. Тому успіх медичної реформи слід розглядати в площині розпочатих комплексних реформ – у першу чергу, реформи правоохоронних органів та економічного сектору, антикорупційного судочинства тощо. Великі надії ми покладаємо й на роботу бюро, за створення якого проголосувала переважна більшість народних депутатів України. Тож, окремо взяті реформи, без повного контролю над системою, не дадуть бажаних результатів. Це як на стару машину прикрутити нові колеса. Навряд чи вона стане потужнішою і швидше нас привезе до пункту призначення. – Щодо ліків. Передбачається, що ліки, які вже пройшли реєстрацію в ЄС, США, Канаді, Японії та інших країнах з суворою регуляторною системою, не будуть проходити реєстрацію в Україні. Що ці нововведення означають для пересічного українця? Чи варто очікувати на зниження вартості? – Зазвичай процедура ліцензування була тривалою і дорогою для закордонних компаній. До того ж часто під ретельною перевіркою приховувалось отримання певних економічних ефектів. Спрощення цієї процедури, звичайно, є кроком назустріч доступним лікам. Проте необхідно не втратити контроль над якістю лікарських засобів, що будуть потрапляти в Україну. Якщо ми говоримо про перелік країн, то маємо пам’ятати, що всі вони мають відповідати загальноприйнятим міжнародним стандартам за якістю ліків. – Чи не призведе скасування перереєстрації ліків до того, що в Україну будуть постачатися фальсифіковані медичні препарати? – З одного боку, очевидно, що будь-яка прогресивна ініціатива може мати «побічні ефекти», тож за неналежного впровадження новацій в частині спрощення реєстраційних процедур окремі ризики можуть виникати. Втім, з іншого боку, зважаючи на те, що здешевлення ліків стає не лише одним із найпріоритетніших завдань медичної реформи, а й становить гострий суспільний інтерес, ми просто приречені на спрощення дозвільних процедур. Проте наголошую, що це в кожному разі повинно відбуватися без втрати належного контролю за якістю ліків та виконанням усіх процедур, передбачених чинним законодавством України. – Коли можна очікувати результатів від реформування медичної галузі? – Це питання турбує абсолютно усіх. З одного боку, маємо довіряти міністру, який взявся нести цей тягар і обіцяє, що вже протягом року суспільство відчує результати. Як медична спільнота, так і Парламент налаштовані надавати міністру всебічну підтримку. З іншого боку, суспільство також має допомагати у вирішенні цих питань. Пацієнти мають інформувати, як саме вони бачать систему охорони здоров’я. Лікарі, у свою чергу, не мають просто очікувати, що реформування відбудеться без їхньої участі. Вони повинні постійно проводити роботу над собою, підвищувати кваліфікацію, прагнути отримати додатковий досвід як від українських, так і зарубіжних колег. Сьогодні існує велика кількість грантів, що оплачують закордонні організації. Тому поїхати закордон на навчання не є проблемою. ФОТО - Віктор Ковальчук
Публікації11:22
Суспільство
«Довічникам» обіцяють скоротити термін
Парламентарії вирішили гуманізувати покарання для засуджених довічно, надавши можливість скористатися правом на умовно-дострокове звільнення. Журналісти АСН спробували розібратися, наскільки виправдана така ініціатива і чим вона може обернутися для суспільства.
На шляху до Європи
Під час обговорення проекту закону № 2292 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заміни довічного позбавлення волі більш м'яким покаранням» депутати розмірковували про те, що досі в українських колоніях не створено належних умов для тих, хто отримав найсуворішу міру покарання - довічне ув'язнення. І хоч багато хто говорив, що цей аргумент не може бути вирішальним, якщо йдеться про тяжкі злочини, проте бажання довести, що ми «за євростандарти», черговий раз перемогло. І законопроект прийняли за основу.
Один зі співавторів документа, глава підкомітету з міжнародно-правових питань та парламентського контролю за виконанням Україною міжнародних зобов'язань Комітету Верховної Ради у закордонних справах Ірина Луценко переконувала депутатів: ніхто не говорить - покарання у формі довічного позбавлення волі скасовується або не застосовується. «Йдеться про те, що для покарань, обмежених певним терміном, існує можливість або право звільнитися умовно-достроково, а у довічно позбавлених волі такого права немає».
А голова Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Андрій Кожем'якін нагадав, що в минулому скликанні вже розглядали схожу законодавчу ініціативу, але її не підтримали. На його думку, це неправильно. Тепер комітет не просто підтримує порушене питання, але й наполягає на тому, що потрібно виправити ще одну проблему. Йдеться про судову практику, коли до вищої міри можуть засудити співучасника злочину, який фактично його не скоював, не був на місці злочину, а лише брав участь у розробці плану.
Щоправда, незважаючи на таку рекламу, депутати ідеєю не надихнулися. До того ж серед них виявилося чимало таких, хто все-таки прочитав висновки Головного науково-експертного управління парламенту, що рекомендує прописувати «гуманізацію» в Кримінально-виконавчому кодексі, а не в кримінальному законодавстві.
Експерти зокрема акцентували: чинним Кримінальним кодексом передбачено лише 13 складів злочинів, за вчинення яких альтернативним позбавлення волі на певний строк є основне покарання у вигляді довічного позбавлення волі. Серед них - посягання на територіальну цілісність і недоторканність України, якщо такі дії призвели до загибелі людей або інших тяжких наслідків; умисне вбивство, вчинене при обтяжуючих обставинах; терористичний акт, що призвів до загибелі людини; застосування зброї масового знищення, якщо таке діяння спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки; геноцид тощо. І застосовувати в цих випадках УДЗ або більш м'яку форму покарання - це не тільки порушувати один з основних кримінально-правових принципів про відповідність покарання рівню суспільної небезпеки скоєного злочину, але провокувати рецидиви.
Від злодійства вилікує старість?
Прикметно, що дуже схожий документ, але під іншим номером, відхилено парламентом зовсім недавно - 5 лютого цього року. І тут, з порушенням регламенту, він з'явився знову. Та й протягувався через зал силою - був результативно проголосований лише з четвертої спроби. Така наполегливість насторожує. Тим більше, що країна чекає все ж не просто розрекламованих, але і доведених до логічного завершення справ по злочинах проти Майдану, минулої влади, сепаратистів і військових злочинців.
За роз'ясненнями йдемо до співавтора – народного депутата Ірини Луценко. Вона переконує: підводних каменів у законопроекті немає, як і політики. Однією з причин стали програші України в Європейському суді з прав людини і його зауваження щодо недосконалості вітчизняного законодавства. «Ми не скасовуємо довічне ув'язнення для всіх злочинців. Ми встановлюємо принцип правильності застосування законодавства», - запевнила вона. На прохання змоделювати ситуацію - наприклад, Віктор Янукович засуджений і відбуває довічне в українській в'язниці - Луценко підкреслила, що він матиме право просити пом'якшення покарання або помилування. Але це не означає, що його звільнять.
Але й без політики така ініціатива викликала неоднозначну реакцію в суспільстві, яке виявилося не готовим до того, щоб убивці й ґвалтівники отримували своєрідну індульгенцію. До речі, щоб заслужити заохочення і домогтися перегляду справи, потрібно зовсім небагато: дотримуватися режиму, уникати конфліктів з іншими засудженими, виконувати роботу на відведеній ділянці, а також справно слідувати вказівкам адміністрації. І тоді, за логікою авторів документа, у злочинця, засудженого до вищої міри, з'явиться шанс почати своє життя заново.
«Якщо цей закон буде прийнятий Верховною Радою, злочинці, які вчинили, наприклад, умисне вбивство двох і більше осіб, дитини чи вагітної жінки, заручника або викраденої людини; вбивство, поєднане із зґвалтуванням, насильницьким задоволенням статевої пристрасті в збоченій формі або з розчленуванням; вбивство на замовлення або інші особливо небезпечні злочини проти держави і суспільства, отримають можливість через якийсь час за «зразкову поведінку» вийти на свободу», - розповідає адвокат Олександр Готін.
При цьому народні депутати, апелюючи до європейської практики умовно-дострокового звільнення засуджених до довічного ув'язнення, якось по-дитячому пояснюють свою позицію. Вони наївно вважають, що довічно ув'язнені в державах ЄС - у разі застосування до них умовно-дострокового звільнення - рідше опиняються у в'язниці, оскільки добре усвідомлюють (?!), що при найменшому порушенні закону знову потраплять за грати і тоді вже відбуватимуть покарання аж до самої смерті.
Складно визнати переконливим в обґрунтування своєї позиції і такий меседж розробників закону, що «...довічно засуджені старіють, а вік теж лікує від злодійства». Адвокат Готін стверджує, що подібні обґрунтування - просте перекручування фактів, образно кажучи, штучне «притягання за вуха» європейської пенітенціарної статистики до суворих українських реалій.
Не менш сумнівним, за словами адвоката, виглядає і аргумент, що впровадження умовно-дострокового звільнення для довічно засуджених обумовлено нібито складнощами створення державою (і в першу чергу фінансовими) належних умов утримання таких засуджених. «Народні депутати в пояснювальній записці наводять статистику неухильного зростання кількості засуджених довічно (в середньому 100 осіб на рік). Виходить, що депутати пропонують запустити в життя певний механізм звільнення особливо небезпечних злочинців через дорожнечу їхнього утримання й відсутність належної кількості ресурсів, щоб облаштовувати місця утримання для нових засуджених. Такий шлях законодавців - очевидне помилкове розуміння інтересів людини (громадянина), суспільства й ролі держави в механізмі захисту цих інтересів», - переконаний Олександр Готін.
На свободу - за спортивні досягнення
Практикуючі юристи кажуть, що коли нині йдеться про застосування такої пільги, як умовно-дострокове звільнення, суди беруть до уваги два основних моменти. Насамперед, це термін, який людина вже відбула (1/3, 2/3 і 3/4 залежно від тяжкості скоєного злочину), а також її поведінка, а саме з'ясовують, чи став засуджений на шлях виправлення. При цьому якоюсь мірою «становлення на шлях виправлення» визначається банальним співвідношенням кількості заохочень (їх має бути більше) над стягненнями. А при застосуванні так званих заохочень не можна виключати і корупційну складову в діях адміністрацій колоній, яку досить складно викрити, оскільки в цьому зацікавлені як засуджений, так і керівництво колонії.
Цікаво те, що приводом до заохочення може при бажанні стати, наприклад, участь у художній самодіяльності або спортивні змагання, влаштовані в колонії. І чого тільки не вигадують фігуранти гучних справ, щоб вийти на свободу достроково. Правда, здійснити плани їм вдається не завжди. Так, днями Київський обласний апеляційний суд залишив екс-народного депутата Віктора Лозінського відбувати покарання в колонії. За інформацією прес-служби Генеральної прокуратури, в березні до суду було направлено клопотання керівництва Бориспільської колонії №119, де відбуває своє покарання Лозинський, про заміну останньому решти покарання на виправні роботи.
Нагадаємо, 20 квітня 2011 Дніпровський райсуд Києва, ухвалою Апеляційного суду Києва та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ засудив екс-нардепа Віктора Лозінського до 10 років позбавлення волі за вбивство громадянина Валерія Олійника в мисливських угіддях у Голованівському районі Кіровоградської області 16 червня 2009 року. От тільки тягнути повний термін Лозінський не захотів. Тож неодноразово робив спроби покинути місця позбавлення волі раніше або хоча б пом'якшити покарання. Останнім було прохання замінити покарання виправними роботами. Але в цій історії прокуратура і суд проявили принципову позицію, не надавши екс-нардепу можливості уникнути тюремного терміну.
Про права потерпілих законодавці забули
Експерти стверджують, що реалізація на практиці наданих законодавцем прав для засуджених щодо застосування пільг, пов'язаних з умовно-достроковим звільненням і заміною на більш м'яке покарання, часом суперечить елементарним нормам справедливості й порушує права потерпілих і нині. А що буде, коли зміниться законодавство?
Викликає чимало запитань у юристів і виписана в новому законопроекті норма про те, що «довічників» планують випускати на свободу після 15 років відсидки. За такого підходу втрачається сенс застосування довічного позбавлення волі - воно фактично перетворюється на покарання, від якого засуджений може бути звільнений через 15 років. При цьому незрозуміло, як у цьому випадку визначатиметься не відбута частина покарання, про яку йдеться в частині четвертій статті 81 КК.
«За законом довічне позбавлення волі - найважче покарання. А цим законопроектом його зрівнюють зі звичайним позбавленням волі», - акцентує екс-глава Державної пенітенціарної служби Сергій Старенький. За словами Сергія Старенького, кількість тих, хто засуджений до вищої міри, справді зростає, але це не є вагомим аргументом на користь такого законопроекту. «Вже наступного року з'являться перші засуджені до довічного позбавлення волі, які відбудуть 20 років покарання й матимуть право на помилування. Тоді держава і зможе регулювати їхню кількість. А поки вона тільки зростає», - резюмував експерт.
Він переконаний, що держава має подбати про умови праці для тих співробітників колоній, які працюють з такою категорією засуджених як довічники, та переглянути зарплати, щоб їхній рівень відповідав ризику, якому вони піддаються.
«Довічникам» обіцяють скоротити термін
Парламентарії вирішили гуманізувати покарання для засуджених довічно, надавши можливість скористатися правом на умовно-дострокове звільнення. Журналісти АСН спробували розібратися, наскільки виправдана така ініціатива і чим вона може обернутися для суспільства.
На шляху до Європи
Під час обговорення проекту закону № 2292 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заміни довічного позбавлення волі більш м'яким покаранням» депутати розмірковували про те, що досі в українських колоніях не створено належних умов для тих, хто отримав найсуворішу міру покарання - довічне ув'язнення. І хоч багато хто говорив, що цей аргумент не може бути вирішальним, якщо йдеться про тяжкі злочини, проте бажання довести, що ми «за євростандарти», черговий раз перемогло. І законопроект прийняли за основу.
Один зі співавторів документа, глава підкомітету з міжнародно-правових питань та парламентського контролю за виконанням Україною міжнародних зобов'язань Комітету Верховної Ради у закордонних справах Ірина Луценко переконувала депутатів: ніхто не говорить - покарання у формі довічного позбавлення волі скасовується або не застосовується. «Йдеться про те, що для покарань, обмежених певним терміном, існує можливість або право звільнитися умовно-достроково, а у довічно позбавлених волі такого права немає».
А голова Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Андрій Кожем'якін нагадав, що в минулому скликанні вже розглядали схожу законодавчу ініціативу, але її не підтримали. На його думку, це неправильно. Тепер комітет не просто підтримує порушене питання, але й наполягає на тому, що потрібно виправити ще одну проблему. Йдеться про судову практику, коли до вищої міри можуть засудити співучасника злочину, який фактично його не скоював, не був на місці злочину, а лише брав участь у розробці плану.
Щоправда, незважаючи на таку рекламу, депутати ідеєю не надихнулися. До того ж серед них виявилося чимало таких, хто все-таки прочитав висновки Головного науково-експертного управління парламенту, що рекомендує прописувати «гуманізацію» в Кримінально-виконавчому кодексі, а не в кримінальному законодавстві.
Експерти зокрема акцентували: чинним Кримінальним кодексом передбачено лише 13 складів злочинів, за вчинення яких альтернативним позбавлення волі на певний строк є основне покарання у вигляді довічного позбавлення волі. Серед них - посягання на територіальну цілісність і недоторканність України, якщо такі дії призвели до загибелі людей або інших тяжких наслідків; умисне вбивство, вчинене при обтяжуючих обставинах; терористичний акт, що призвів до загибелі людини; застосування зброї масового знищення, якщо таке діяння спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки; геноцид тощо. І застосовувати в цих випадках УДЗ або більш м'яку форму покарання - це не тільки порушувати один з основних кримінально-правових принципів про відповідність покарання рівню суспільної небезпеки скоєного злочину, але провокувати рецидиви.
Від злодійства вилікує старість?
Прикметно, що дуже схожий документ, але під іншим номером, відхилено парламентом зовсім недавно - 5 лютого цього року. І тут, з порушенням регламенту, він з'явився знову. Та й протягувався через зал силою - був результативно проголосований лише з четвертої спроби. Така наполегливість насторожує. Тим більше, що країна чекає все ж не просто розрекламованих, але і доведених до логічного завершення справ по злочинах проти Майдану, минулої влади, сепаратистів і військових злочинців.
За роз'ясненнями йдемо до співавтора – народного депутата Ірини Луценко. Вона переконує: підводних каменів у законопроекті немає, як і політики. Однією з причин стали програші України в Європейському суді з прав людини і його зауваження щодо недосконалості вітчизняного законодавства. «Ми не скасовуємо довічне ув'язнення для всіх злочинців. Ми встановлюємо принцип правильності застосування законодавства», - запевнила вона. На прохання змоделювати ситуацію - наприклад, Віктор Янукович засуджений і відбуває довічне в українській в'язниці - Луценко підкреслила, що він матиме право просити пом'якшення покарання або помилування. Але це не означає, що його звільнять.
Але й без політики така ініціатива викликала неоднозначну реакцію в суспільстві, яке виявилося не готовим до того, щоб убивці й ґвалтівники отримували своєрідну індульгенцію. До речі, щоб заслужити заохочення і домогтися перегляду справи, потрібно зовсім небагато: дотримуватися режиму, уникати конфліктів з іншими засудженими, виконувати роботу на відведеній ділянці, а також справно слідувати вказівкам адміністрації. І тоді, за логікою авторів документа, у злочинця, засудженого до вищої міри, з'явиться шанс почати своє життя заново.
«Якщо цей закон буде прийнятий Верховною Радою, злочинці, які вчинили, наприклад, умисне вбивство двох і більше осіб, дитини чи вагітної жінки, заручника або викраденої людини; вбивство, поєднане із зґвалтуванням, насильницьким задоволенням статевої пристрасті в збоченій формі або з розчленуванням; вбивство на замовлення або інші особливо небезпечні злочини проти держави і суспільства, отримають можливість через якийсь час за «зразкову поведінку» вийти на свободу», - розповідає адвокат Олександр Готін.
При цьому народні депутати, апелюючи до європейської практики умовно-дострокового звільнення засуджених до довічного ув'язнення, якось по-дитячому пояснюють свою позицію. Вони наївно вважають, що довічно ув'язнені в державах ЄС - у разі застосування до них умовно-дострокового звільнення - рідше опиняються у в'язниці, оскільки добре усвідомлюють (?!), що при найменшому порушенні закону знову потраплять за грати і тоді вже відбуватимуть покарання аж до самої смерті.
Складно визнати переконливим в обґрунтування своєї позиції і такий меседж розробників закону, що «...довічно засуджені старіють, а вік теж лікує від злодійства». Адвокат Готін стверджує, що подібні обґрунтування - просте перекручування фактів, образно кажучи, штучне «притягання за вуха» європейської пенітенціарної статистики до суворих українських реалій.
Не менш сумнівним, за словами адвоката, виглядає і аргумент, що впровадження умовно-дострокового звільнення для довічно засуджених обумовлено нібито складнощами створення державою (і в першу чергу фінансовими) належних умов утримання таких засуджених. «Народні депутати в пояснювальній записці наводять статистику неухильного зростання кількості засуджених довічно (в середньому 100 осіб на рік). Виходить, що депутати пропонують запустити в життя певний механізм звільнення особливо небезпечних злочинців через дорожнечу їхнього утримання й відсутність належної кількості ресурсів, щоб облаштовувати місця утримання для нових засуджених. Такий шлях законодавців - очевидне помилкове розуміння інтересів людини (громадянина), суспільства й ролі держави в механізмі захисту цих інтересів», - переконаний Олександр Готін.
На свободу - за спортивні досягнення
Практикуючі юристи кажуть, що коли нині йдеться про застосування такої пільги, як умовно-дострокове звільнення, суди беруть до уваги два основних моменти. Насамперед, це термін, який людина вже відбула (1/3, 2/3 і 3/4 залежно від тяжкості скоєного злочину), а також її поведінка, а саме з'ясовують, чи став засуджений на шлях виправлення. При цьому якоюсь мірою «становлення на шлях виправлення» визначається банальним співвідношенням кількості заохочень (їх має бути більше) над стягненнями. А при застосуванні так званих заохочень не можна виключати і корупційну складову в діях адміністрацій колоній, яку досить складно викрити, оскільки в цьому зацікавлені як засуджений, так і керівництво колонії.
Цікаво те, що приводом до заохочення може при бажанні стати, наприклад, участь у художній самодіяльності або спортивні змагання, влаштовані в колонії. І чого тільки не вигадують фігуранти гучних справ, щоб вийти на свободу достроково. Правда, здійснити плани їм вдається не завжди. Так, днями Київський обласний апеляційний суд залишив екс-народного депутата Віктора Лозінського відбувати покарання в колонії. За інформацією прес-служби Генеральної прокуратури, в березні до суду було направлено клопотання керівництва Бориспільської колонії №119, де відбуває своє покарання Лозинський, про заміну останньому решти покарання на виправні роботи.
Нагадаємо, 20 квітня 2011 Дніпровський райсуд Києва, ухвалою Апеляційного суду Києва та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ засудив екс-нардепа Віктора Лозінського до 10 років позбавлення волі за вбивство громадянина Валерія Олійника в мисливських угіддях у Голованівському районі Кіровоградської області 16 червня 2009 року. От тільки тягнути повний термін Лозінський не захотів. Тож неодноразово робив спроби покинути місця позбавлення волі раніше або хоча б пом'якшити покарання. Останнім було прохання замінити покарання виправними роботами. Але в цій історії прокуратура і суд проявили принципову позицію, не надавши екс-нардепу можливості уникнути тюремного терміну.
Про права потерпілих законодавці забули
Експерти стверджують, що реалізація на практиці наданих законодавцем прав для засуджених щодо застосування пільг, пов'язаних з умовно-достроковим звільненням і заміною на більш м'яке покарання, часом суперечить елементарним нормам справедливості й порушує права потерпілих і нині. А що буде, коли зміниться законодавство?
Викликає чимало запитань у юристів і виписана в новому законопроекті норма про те, що «довічників» планують випускати на свободу після 15 років відсидки. За такого підходу втрачається сенс застосування довічного позбавлення волі - воно фактично перетворюється на покарання, від якого засуджений може бути звільнений через 15 років. При цьому незрозуміло, як у цьому випадку визначатиметься не відбута частина покарання, про яку йдеться в частині четвертій статті 81 КК.
«За законом довічне позбавлення волі - найважче покарання. А цим законопроектом його зрівнюють зі звичайним позбавленням волі», - акцентує екс-глава Державної пенітенціарної служби Сергій Старенький. За словами Сергія Старенького, кількість тих, хто засуджений до вищої міри, справді зростає, але це не є вагомим аргументом на користь такого законопроекту. «Вже наступного року з'являться перші засуджені до довічного позбавлення волі, які відбудуть 20 років покарання й матимуть право на помилування. Тоді держава і зможе регулювати їхню кількість. А поки вона тільки зростає», - резюмував експерт.
Він переконаний, що держава має подбати про умови праці для тих співробітників колоній, які працюють з такою категорією засуджених як довічники, та переглянути зарплати, щоб їхній рівень відповідав ризику, якому вони піддаються.
Блог:
Думки11:30
Політика
Сергій Пашинський
Сепаратисти та терористи не пройдуть до Ради
Сепаратисти і терористи не пройдуть до Верховної Ради України. Про це в коментарі «Аналітичній службі новин» (АСН) повідомив голова Комітету з питань національної безпеки і оборони, народний депутат Сергій Пашинський.
«Путін намагається розвалити країну зсередини. Всі фейки, вкидання - повтор сценарію 2005 року. І Путін відкрито говорить, що Україну розвалять зсередини», - заявив Пашинський.
Пашинський зазначив, що Путін дійсно планує провести до Ради сепаратистів і військових злочинців.
«Він хоче провести в цей зал Моторол, Губарєва, прикриваючи це демократією. Але, повірте мені, цього ніколи не буде. Як тільки ці люди з'являться в ЦВК для реєстрації, їх одразу заарештують і вони понесуть відповідальність за всі злочини перед державою Україна. Нехай приїжджають до Києва. Ми на них чекаємо», - сказав він.
Крім того, Пашинський зазначив, що по низці сепаратистів і терористів йдуть процеси в рамках заочного правосуддя.
«У нас дуже громіздка правова машина. Але наскільки мені відомо, по Криму вже є вироки, висунуті підозри. Процес йде», - сказав глава Комітету з нацбезпеки.
Нагадаємо, нещодавно «народний губернатор» Донецька Павло Губарєв заявив про готовність працювати в українському парламенті.
Блог:
Думки13:19
Політика
Олександра Решмеділова
Особливих успіхів Україна не досягла
Особливих досягнень і успіхів за рік президентства Петра Порошенка Україна не відчула. Таку думку «Аналітичній службі новин» (АСН) висловила політолог, аналітик Міжнародного інформаційно-аналітичного Центру «Росія-Україна» Олександра Решмеділова.
«Кровоточивою раною на тілі України залишається війна. Тому тема Донбас-АТО-Мінськ притягує особливо пильну увагу як українців, так і світу. Але за рік проблема не вирішена ні військовим шляхом, ні мирним. Потрібний всій Україні мир, на який розраховував народ голосуючи за Порошенка в один тур, так і не настав», - говорить Решмеділова.
За її словами, саме від Президента залежить сприйняття країни рештою гравців, але реальних успіхів на цьому терені Порошенко не продемонстрував.
«До провалів зовнішньої політики можна віднести жорстку відмову з боку ЄС в широко анонсованому і довгоочікуваному для українців безвізовому режимі. В цілому, курс на євроінтеграцію пішов швидше довгою і гіллястою стежкою, а не обіцяною короткою протоптаною дорогою. Замість реальних дипломатичних перемог, ми спостерігаємо одні декларації», - вважає експерт.
Решмеділова підкреслила, що недавній саміт Україна - ЄС був досить показовим прикладом втоми європейців від порожніх обіцянок оновленої влади щодо реформ.
«У результаті ні інвестицій, ні безвізового режиму, тільки кредитні подачки, що не міняє ситуацію в цілому. Гарант Конституції демонструє цілковитий «стопор реформ». Жалюгідна ситуація відбувається в судовій системі, системі правоохоронних органів, виборчій системі, у сфері боротьби з корупцією, люстрації і т.д. «Успіхів і проривів» просто немає. Практично всі партнери з ЄС одностайно це відзначили. Навіть «близький друг» Петра Олексійовича Михайло Саакашвілі зазначив, що українська влада займається не більше ніж імітацією реформ», - зазначила Решмеділова.
Вона також вважає, що сильно підривають довіру до політики Порошенка його неодноразові кадрові провали.
«За весь період президентства жодного призначення, яке б викликало повагу. Найболючіше українці сприйняли обвал гривні, у якому звинувачують креатуру Порошенка пані Гонтарєву», - сказала політолог.
Експерт також зазначила, що загальне обурення викликали олігархічні зв'язки Порошенка і гучні скандали: «випадкові» зустрічі в Австрії тоді ще кандидата Порошенка і Дмитра Фірташа.
«Петро Олексійович по вуха застряг у внутрішньоелітних розборках. Очевидні підкилимні ігри всередині коаліції, пряма конфронтація з Прем'єр-міністром і «договорняки» з олігархами. Порошенко як був бізнесменом з менталітетом лихих 90-х, так ним і залишився. Пригадується з класики літератури, зокрема Жан-Батіст Мольєр і його «Міщанин-шляхтич». Порошенко відкрито уникає конфліктів і намагається, як типовий бізнесмен, слідувати принципу «і вашим, і нашим», а це політика в кризових умовах, тут так не буває. Від політика його рангу суспільство чекає рішучих дій», - сказала експерт.
Решмеділова також підкреслила, що так само не виконано обіцянку Президента продати Roshen.
«Виявляється, що на «цукрові активи» все немає гідного покупця. Звичайно, адже активи Порошенка зростають у геометричній прогресії», - зазначила експерт.
За словами політолога, спірною так само була доцільність просування сина по політичній драбині, оскільки це є прямим дублюванням поведінки попередників.
«Найбільш райдужні плани, які українці асоціювали з іменем Порошенка напередодні виборів, в підсумку стали глибоким розчаруванням. Полум'яно обіцяні рік тому швидкий мир на Донбасі, економічний прорив країни, повна перемога над корупцією, адаптація до стандартів ЄС залишилися нездійсненними мріями, застарілими постерами на рекламних виборчих білбордах, все більше викликають вже неприкрите роздратування. Кривавою раною залишається Донбас. Незважаючи на те, що тема Донбас-АТО-Мінськ протягом року залишається центральною проблемою, реальних передумов для встановлення миру на сході не вбачається. Разом із тим, війна неухильно запускає все більш згубні для країни процеси, стрімко тягнучи Україну на задвірки цивілізації», - резюмувала експерт.
Блог:
Думки15:49
Суспільство
Василь Вовк
Некомпетентність деяких експертів щодо ситуації на Донбасі просто зашкалює
Некомпетентність деяких експертів-волонтерів та експертів-чиновників, які коментують події на сході України, починає зашкалювати. Таку думку «Аналітичній службі новин» висловив начальник слідчого управління СБУ Василь Вовк.
За його словами, особливо ця некомпетентність виявляється в коментарях з приводу звільнення заручників і «рейтингового питання» про затримання двох російських військовослужбовців.
«Називати всіх цих горе-експертів поки що не буду. Звертаюся до них і до шановних журналістів з проханням врахувати таке. Обмін як економічна категорія — це бартерна операція з товарами, а обмін людьми — це злочин з тією чи іншою кваліфікацією! Тому ніколи не вживайте слово «обмін» при коментуванні звільнення заручників », — сказав Вовк.
При цьому він зазначив, що полонених немає в жодної зі сторін.
«Забудьте це слово. Воно може обернутися багатьма неприємностями у майбутньому нам. Якщо ми визнаємо, що підозрювані у скоєнні злочинів проти держави — полонені, то вони повинні знаходитися не в СІЗО, а в інших місцях, з іншими умовами утримання, і зовсім іншим статусом », — наголосив Василь Вовк.
За його словами, заручники є тільки в однієї зі сторін — вони утримуються терористичними організаціями «ДНР» і «ЛНР» в результаті вчинення їх членами таких злочинів: ст. 146 КК України (незаконне позбавлення волі або викрадення людини); ст. 147 КК України (захоплення заручників).
«У нас це — підозрювані, яких утримують під вартою на підставі рішення суду від імені держави Україна (за поданням слідчого, погодженим прокурором)», — резюмував Василь Вовк.
Публікації16:20
Суспільство
Піти «миротворцем» або зміцнити українську армію
Український інформаційний простір вибухнув новиною, що США ось-ось нададуть Україні летальну зброю. Передумовою таких гучних заяв стало рішення Палати представників Конгресу США, що схвалили новий оборонний бюджет Штатів. Як з'ясувала «Аналітична служба новин», представники ЗМІ і окремі політики видали бажане за дійсне.
200 мільйонів доларів для України
У документі окремим рядком прописана фінансова допомога для України: з 612 мільярдів доларів на американську оборонку 200 мільйонів - нашій країні, в тому числі у вигляді летальної зброї. «Міністр оборони за погодженням з державним секретарем уповноважений надавати допомогу, в тому числі у вигляді навчань, обладнання, летальної зброї оборонного характеру, матеріально-технічного забезпечення, матеріалів і послуг, а також тилового забезпечення збройних сил і національних сил безпеки України до 30 вересня 2016 року (до закінчення наступного фінансового року. - авт.), щоб допомогти уряду України в досягненні таких цілей: 1) захисту її суверенної території проти іноземних загарбників; 2) захисту і оборони українського народу від нападів, пов'язаних із сепаратистами, яких підтримує Росія; 3) створення умов для мирного врегулювання, спрямованого на завершення конфлікту», - йдеться у тексті законопроекту.
Як виявилося, радіти зарано. Своїм рішенням Палата представників Конгресу США тільки підготувала законодавче поле для надання Україні зброї, не більше. Далі Оборонний бюджет повинен підписати Президент США Барак Обама. А господар Білого Дому й досі не визначився. І на це є геополітичні, репутаційні та «українські» передумови. Але тремтіння в руці Барака Обами перед підписанням цього документа може зникнути за однієї умови. Погляд американського президента спрямований на схід.
Наступ як визначальний фактор
У США без лукавства кажуть, що на сьогодні не готові надати Україні саме летальну зброю, але руку допомоги при цьому не прибирають. «Політика США залишається такою ж, тобто надавати допомогу Україні обладнанням, тренуванням, навчанням. І, я думаю, це буде залишатися нашою політикою доти, поки я не почую щось інше від нашого уряду», - зазначив командувач Сухопутними силами США в Європі, генерал-лейтенант Бен Годжес.
Що ж до українських політиків, то вони в питанні надання зброї з боку США розділилися на два табори: відвертих песимістів і стриманих оптимістів.
«На жаль, особливого прогресу в освоєнні вже наданої допомоги від США ми не демонструємо. Вони готові надати допомогу консультативну, в організації логістики і тренуванні сил спеціальних операцій. Але наше військове керівництво не може правильно розпорядитися цією допомогою. Наскільки мені відомо, практично повністю ігноруються листи західних експертів, і оборонна концепція йде в зовсім інший бік, ніж планувалося. У США це бачать, і їхнє бажання допомогти згасає, - сказав АСН народний депутат, представник Комітету Верховної Ради з питань національної безпеки і оборони, екс-комбат батальйону «Донбас» Семен Семенченко.
- Звичайно, нам би дуже допомогли засоби зв'язку, безпілотники, протитанкова зброя. Але, є нюанс. Ця зброя нам би допомогла, якби ми паралельно проводили реформи. Проте на даному етапі воно другорядне, першочергово - наведення порядку в оборонній сфері: логістиці, командуванні та інше. Зброя в безгосподарних руках - абсолютно спірно, чи принесе вона користь?».
У тому, що Президент США Барак Обама до останнього зволікатиме з наданням Україні летальної зброї, переконаний народний депутат Леонід Ємець. Парламентарій вказує на репутаційні ризики для американського лідера. «Поки не побачимо реального загострення в Маріуполі або іншій точці зони АТО, рішення не зміниться. Обама повинен зайняти однозначну позицію, а не жонглювати сигналами. У США скоро вибори (президентські, - авт.), і він, як я розумію, має намір завершити свою каденцію в якості миротворця», - вважає Ємець.
На геополітичну складову в зволіканні США вказує екс-віце-прем'єр, народний депутат Григорій Немиря. Політик розповів, що американські дипломати поки тільки під одним кутом змоделювали ситуацію і потенційні ризики від надання Україні зброї. «Основний аргумент, який мені довелося почути від радників Обами в Білому Домі, що Росія зберігає ескалаційне домінування. І якщо буде поставлятися зброя, РФ може легко збільшити поставки своєї зброї, - розповідає Немиря і уточнює. - Є відомий вислів Фрідріха Великого: «Дипломатія без зброї, що оркестр без інструментів». Зброя необхідна не для того, щоб мріяти про якусь військову перемогу, а для створення чіткого розуміння, якщо РФ почне новий виток ескалації, то втрати, які при тому будуть понесені, стануть суттєвими і неприйнятними для російської сторони. Тобто, йдеться про летальну зброю як фактор стримувань, а не фактор наступу».
Список допомоги
Українська сторона в деталях не розкриває перелік запитуваної у США військової допомоги. Політики тільки позначають її обриси. «Є три блоки зброї, яких нам не вистачає. Це - засоби розвідки, високоточна зброя і допомога в модернізації нашої системи ППО й авіації, - розповідає АСН голова Комітету Верховної Ради з питань національної безпеки і оборони Сергій Пашинський. При цьому, екс-в.о. глави Адміністрації Президента підкреслює, що поки Україні не доводиться чекати від США летальної зброї. «Не буду критикувати позицію Обами з його зволіканням у наданні нам летальної зброї, але й не втомлюся повторювати: Путін розумів, розуміє і буде розуміти лише мову сили. Єдиним гарантом мирного врегулювання конфлікту на Донбасі може бути тільки українська армія. Все інше - сидіти на пороховій бочці і чекати примх диктатора», - говорить Пашинський.
У США стверджують, що вони зацікавлені в сильній українській армії. Але в заявах з-за океану ключовою ноткою звучить, що військовий конфлікт на сході України слід спробувати вирішити «малою кров'ю». Тому розширювати військову допомогу поки не будуть. «Росія порушила міжнародне право, і ми працюємо в рамках Мінських домовленостей, щоб повернути Росію на шлях їх виконання. Велика частина нашої стратегії - надання Україні підтримки. Міністерство оборони США вже надало майже 200 мільйонів доларів допомоги для гарантування безпеки в Україні. Вона пішла Збройним силам України і прикордонній службі. Мова йде про форму, броньовані машини, протимінометні радари, навчання. Ми продовжуємо надавати допомогу, тому що взяли на себе це зобов'язання», - заявила заступник помічника міністра оборони США з питань Росії, України та Євразії Евелін Фаркас.
Водночас, українські дипломати продовжують сперечатися стосовно зміни позиції США. Як стало відомо АСН, на дипломатичному рівні йде справжня запекла боротьба за трьома напрямками. Наші дипломати, які рішення питання з наданням нам зброї сприйняли як серйозний іспит на міцність, ведуть безпосередньо переговори з США, заручаються підтримкою європейських союзників і всіляко намагаються нейтралізувати псевдо-інформаційний вулкан російських колег. Виходить поки що з перемінним успіхом.
Піти «миротворцем» або зміцнити українську армію
Український інформаційний простір вибухнув новиною, що США ось-ось нададуть Україні летальну зброю. Передумовою таких гучних заяв стало рішення Палати представників Конгресу США, що схвалили новий оборонний бюджет Штатів. Як з'ясувала «Аналітична служба новин», представники ЗМІ і окремі політики видали бажане за дійсне.
200 мільйонів доларів для України
У документі окремим рядком прописана фінансова допомога для України: з 612 мільярдів доларів на американську оборонку 200 мільйонів - нашій країні, в тому числі у вигляді летальної зброї. «Міністр оборони за погодженням з державним секретарем уповноважений надавати допомогу, в тому числі у вигляді навчань, обладнання, летальної зброї оборонного характеру, матеріально-технічного забезпечення, матеріалів і послуг, а також тилового забезпечення збройних сил і національних сил безпеки України до 30 вересня 2016 року (до закінчення наступного фінансового року. - авт.), щоб допомогти уряду України в досягненні таких цілей: 1) захисту її суверенної території проти іноземних загарбників; 2) захисту і оборони українського народу від нападів, пов'язаних із сепаратистами, яких підтримує Росія; 3) створення умов для мирного врегулювання, спрямованого на завершення конфлікту», - йдеться у тексті законопроекту.
Як виявилося, радіти зарано. Своїм рішенням Палата представників Конгресу США тільки підготувала законодавче поле для надання Україні зброї, не більше. Далі Оборонний бюджет повинен підписати Президент США Барак Обама. А господар Білого Дому й досі не визначився. І на це є геополітичні, репутаційні та «українські» передумови. Але тремтіння в руці Барака Обами перед підписанням цього документа може зникнути за однієї умови. Погляд американського президента спрямований на схід.
Наступ як визначальний фактор
У США без лукавства кажуть, що на сьогодні не готові надати Україні саме летальну зброю, але руку допомоги при цьому не прибирають. «Політика США залишається такою ж, тобто надавати допомогу Україні обладнанням, тренуванням, навчанням. І, я думаю, це буде залишатися нашою політикою доти, поки я не почую щось інше від нашого уряду», - зазначив командувач Сухопутними силами США в Європі, генерал-лейтенант Бен Годжес.
Що ж до українських політиків, то вони в питанні надання зброї з боку США розділилися на два табори: відвертих песимістів і стриманих оптимістів.
«На жаль, особливого прогресу в освоєнні вже наданої допомоги від США ми не демонструємо. Вони готові надати допомогу консультативну, в організації логістики і тренуванні сил спеціальних операцій. Але наше військове керівництво не може правильно розпорядитися цією допомогою. Наскільки мені відомо, практично повністю ігноруються листи західних експертів, і оборонна концепція йде в зовсім інший бік, ніж планувалося. У США це бачать, і їхнє бажання допомогти згасає, - сказав АСН народний депутат, представник Комітету Верховної Ради з питань національної безпеки і оборони, екс-комбат батальйону «Донбас» Семен Семенченко.
- Звичайно, нам би дуже допомогли засоби зв'язку, безпілотники, протитанкова зброя. Але, є нюанс. Ця зброя нам би допомогла, якби ми паралельно проводили реформи. Проте на даному етапі воно другорядне, першочергово - наведення порядку в оборонній сфері: логістиці, командуванні та інше. Зброя в безгосподарних руках - абсолютно спірно, чи принесе вона користь?».
У тому, що Президент США Барак Обама до останнього зволікатиме з наданням Україні летальної зброї, переконаний народний депутат Леонід Ємець. Парламентарій вказує на репутаційні ризики для американського лідера. «Поки не побачимо реального загострення в Маріуполі або іншій точці зони АТО, рішення не зміниться. Обама повинен зайняти однозначну позицію, а не жонглювати сигналами. У США скоро вибори (президентські, - авт.), і він, як я розумію, має намір завершити свою каденцію в якості миротворця», - вважає Ємець.
На геополітичну складову в зволіканні США вказує екс-віце-прем'єр, народний депутат Григорій Немиря. Політик розповів, що американські дипломати поки тільки під одним кутом змоделювали ситуацію і потенційні ризики від надання Україні зброї. «Основний аргумент, який мені довелося почути від радників Обами в Білому Домі, що Росія зберігає ескалаційне домінування. І якщо буде поставлятися зброя, РФ може легко збільшити поставки своєї зброї, - розповідає Немиря і уточнює. - Є відомий вислів Фрідріха Великого: «Дипломатія без зброї, що оркестр без інструментів». Зброя необхідна не для того, щоб мріяти про якусь військову перемогу, а для створення чіткого розуміння, якщо РФ почне новий виток ескалації, то втрати, які при тому будуть понесені, стануть суттєвими і неприйнятними для російської сторони. Тобто, йдеться про летальну зброю як фактор стримувань, а не фактор наступу».
Список допомоги
Українська сторона в деталях не розкриває перелік запитуваної у США військової допомоги. Політики тільки позначають її обриси. «Є три блоки зброї, яких нам не вистачає. Це - засоби розвідки, високоточна зброя і допомога в модернізації нашої системи ППО й авіації, - розповідає АСН голова Комітету Верховної Ради з питань національної безпеки і оборони Сергій Пашинський. При цьому, екс-в.о. глави Адміністрації Президента підкреслює, що поки Україні не доводиться чекати від США летальної зброї. «Не буду критикувати позицію Обами з його зволіканням у наданні нам летальної зброї, але й не втомлюся повторювати: Путін розумів, розуміє і буде розуміти лише мову сили. Єдиним гарантом мирного врегулювання конфлікту на Донбасі може бути тільки українська армія. Все інше - сидіти на пороховій бочці і чекати примх диктатора», - говорить Пашинський.
У США стверджують, що вони зацікавлені в сильній українській армії. Але в заявах з-за океану ключовою ноткою звучить, що військовий конфлікт на сході України слід спробувати вирішити «малою кров'ю». Тому розширювати військову допомогу поки не будуть. «Росія порушила міжнародне право, і ми працюємо в рамках Мінських домовленостей, щоб повернути Росію на шлях їх виконання. Велика частина нашої стратегії - надання Україні підтримки. Міністерство оборони США вже надало майже 200 мільйонів доларів допомоги для гарантування безпеки в Україні. Вона пішла Збройним силам України і прикордонній службі. Мова йде про форму, броньовані машини, протимінометні радари, навчання. Ми продовжуємо надавати допомогу, тому що взяли на себе це зобов'язання», - заявила заступник помічника міністра оборони США з питань Росії, України та Євразії Евелін Фаркас.
Водночас, українські дипломати продовжують сперечатися стосовно зміни позиції США. Як стало відомо АСН, на дипломатичному рівні йде справжня запекла боротьба за трьома напрямками. Наші дипломати, які рішення питання з наданням нам зброї сприйняли як серйозний іспит на міцність, ведуть безпосередньо переговори з США, заручаються підтримкою європейських союзників і всіляко намагаються нейтралізувати псевдо-інформаційний вулкан російських колег. Виходить поки що з перемінним успіхом.
Блог:
Думки16:27
За кордоном
Олександр Сушко
Україна в 2016 році може розраховувати на безвізовий режим з ЄС
Для того щоб ЄС у 2016 році скасував візи для України, потрібно вирішити остаточні проблеми, прописані в звіті Єврокомісії з виконання Плану дій візової лібералізації. Таку думку «Аналітичній службі новин» (АСН) висловив директор Інституту євроатлантичного співробітництва Олександр Сушко.
«Єврокомісія опублікувала свій звіт про стан виконання Україною плану дій щодо візової лібералізації. Там відзначено значний прогрес, але ще багато чого потрібно зробити, щоб говорити про скасування віз», — сказав він.
За його словами, незважаючи на вимоги Єврокомісії, у нас Антикорупційне бюро та Національне агентство із запобігання корупції й досі залишаються тільки на папері. Крім того, він зазначив, що не вирішені також питання в сфері антидискримінаційної політики, захисту переміщених осіб, змушених переселенців.
«Існує велика стурбованість, що буде зростати потік біженців з України, і українській стороні потрібно продемонструвати, що вона розуміє цю загрозу і знає, як діяти в цій ситуації», — додав він.
При цьому експерт наголосив, що в 2016 році Україна таки може отримати лібералізацію візового режиму з ЄС.
«Точну дату назвати складно. Все залежить від темпів діяльності. Нам нічого не заважає наступного року вирішити це питання. Але для цього потрібно працювати й уважно дивитися на ті остаточні проблеми, чітко прописані в звіті Єврокомісії », — пояснив він.
Фото21:23
Суспільство
Посміятися над Путіним
Меркель констатує, якою буде погода в Європі, Обама зберігає нейтралітет, Путін ділить Україну ...
Це зовсім не заголовки новин, а короткий «зміст» карикатур відомих майстрів сатиричного малюнка з Чехії, Польщі, Угорщини, Словаччини, Грузії, США. Їх можна побачити на Подолі біля пам'ятника Сковороді 20—21 травня в рамках виставки політичної карикатури.
Спеціальний гість виставки — всесвітньо відомий американський карикатурист Деріл Кейглі. Його роботи з'являлися на сторінках 850 видань. Він вважає, що Путін — відмінний персонаж для карикатури. Дійсно, на папері він зображений у різних амплуа: карателя, Наполеона, маленького злосливого карлика ... А ось Обаму, зі слів Кейглі, зобразити складно — в ньому немає особистості, за Порошенка ж і зовсім не береться, мовляв, в Америці його ніхто не знає .
Україну представляє Олег Смаль — карикатурист зі 25-річним стажем і активом у 15 тисяч робіт.
Посміятися над Путіним
Меркель констатує, якою буде погода в Європі, Обама зберігає нейтралітет, Путін ділить Україну ...
Це зовсім не заголовки новин, а короткий «зміст» карикатур відомих майстрів сатиричного малюнка з Чехії, Польщі, Угорщини, Словаччини, Грузії, США. Їх можна побачити на Подолі біля пам'ятника Сковороді 20—21 травня в рамках виставки політичної карикатури.
Спеціальний гість виставки — всесвітньо відомий американський карикатурист Деріл Кейглі. Його роботи з'являлися на сторінках 850 видань. Він вважає, що Путін — відмінний персонаж для карикатури. Дійсно, на папері він зображений у різних амплуа: карателя, Наполеона, маленького злосливого карлика ... А ось Обаму, зі слів Кейглі, зобразити складно — в ньому немає особистості, за Порошенка ж і зовсім не береться, мовляв, в Америці його ніхто не знає .
Україну представляє Олег Смаль — карикатурист зі 25-річним стажем і активом у 15 тисяч робіт.
15 травня 2024 року обіцяє бути днем, коли можуть виникнути різні труднощі, тому важливо зосередитися на справ....
♈️ Овен (21 березня - 19 квітня)
Сьогодні ваша енергія може бути спрямована на вирішення спільних завдань із ....
Кухня вважається сакральним місцем, в якому важливо підтримувати порядок та затишок За старих часів до цієї ча....
Астрологи нерідко порівнюють Знаки Зодіаку чи то з побутовою технікою, чи то з літературними персонажами, чи т....
/-0,90523290634155-/
/-pc-/
Top