Костянтин Іщейкін: Страхова медицина повинна лягти в основу нової філософії української системи охорони здоров’я

Нестача фінансування, занедбані лікарні, неякісне медичне обслуговування, низькі заробітні плати працівників, корупція – саме так можна охарактеризувати сучасну галузь охорони здоров’я. Щоб вийти з цієї катастрофічної ситуації, уряд вирішив реформувати медичну сферу. Але проводити реформу без фінансування неможливо. Саме тому модернізація медицини лягає на плечі державного бюджету, на який цього року ще не один раз чекає секвестр.

Про те, що буде з українською охороною здоров’я, які будуть запроваджені нововведення і коли варто очікувати на вже перші результати від реформ, «Аналітичній службі новин» (АСН) розповів доктор медичних наук, народний депутат України, голова підкомітету Комітету з питань бюджету Костянтин Іщейкін.

– Нещодавно Президент Петро Порошенко заявив, що національна система медицини перетворилася на національну катастрофу. Як так сталося? Що всі реформи були провальними? І як вийти з цієї медичної кризи?

– В Україні кожен міністр охорони здоров’я намагався запроваджувати свої реформи. Але в цілому для системи доречнішою була б практика, коли від вже напрацьованої концепції бралося б найкраще і продовжувалася б подальша розробка реформ. Це йшло б на користь галузі.

Сьогодні стан української медицини не задовольняє ані пацієнтів, ані лікарів. Пацієнти не отримують якісних послуг, а лікарі мають низькі соціальні гарантії і невисоку заробітну плату. Тому, насамперед, необхідно змінювати підходи до оплати праці лікаря. Він має не просто прийти на роботу і відбути свій робочий день, але й надавати якісні послуги пацієнту, повинен бути зацікавлений у цьому. Початок реформування, що його анонсував пан Олександр Квіташвілі, – це кроки назустріч страховій медицині, на яку всі так довго чекають. І якщо ці кроки справді перетворяться на позитивні зрушення в питанні запровадження страхової медицини – це стане справжнім проривом для вітчизняної системи охорони здоров’я.

Підкреслю, що, якщо спиратися на досвід Грузії, то вона пішла шляхом страхової медицини та приватизації певних клінік для того, щоб зробити зі старих пострадянських лікарень сучасні, європейські медичні заклади. До того ж, аби інвестор отримав будівлю лікарні у, припустимо, престижному районі Тбілісі, йому пропонували побудувати певну кількість добре облаштованих амбулаторій чи лікарень у сільських районах, що дало змогу розширити та зміцнити мережу, а також підвищити якість надання медичної допомоги населенню. Грузинський досвід у цьому питанні Україна повинна використати.

Інше питання, що часто звучить у медичних колах, – чи потрібно приватизовувати лікарні? Концептуально ми до цього підходимо, проте для того, щоб гарна ідея не була спотворена від самого початку, її треба втілювати поступово. Необхідно розглянути можливість збереження профілю лікарні, працюючих фахівців, запобігти нецільовому використанню ресурсів.

Ще один важливий елемент реформи – це ринок медичних препаратів, зокрема спрощення ліцензування і робота аптечних мереж. Якщо раніше ліцензування було затратним і довготривалим процесом, то сьогодні робляться кроки зі спрощення цієї процедури. Головна мета полягає у тому, щоб зробити ринок лікарських засобів більш доступним для пацієнтів. Що стосується аптечних мереж, то, якщо раніше за якісь порушення в одній аптеці могли позбавити ліцензії всю мережу, то зараз пропонується позбавляти ліцензії тільки ту аптеку, що допустила порушення.

– Щодо приватизації лікарень. Хто зможе їх приватизовувати і чи не призведе це до перетворення державних клінік на приватні?

– Має бути вироблена концепція, які лікарні повинні залишитися. В першу чергу  – невідкладної допомоги та інтенсивної терапії. Цю картину найкраще можна проілюструвати на прикладі Києва, де виділено вісім лікарень, де відбувається певне переформатування і, разом з підвищенням якості послуг, що надаються, визначається необхідна кількість лікарів з розрахунку на кількість мешканців. Оптимізація мережі саме і полягає в тому, щоб лікар отримував заробітну плату не за кількість ліжко-місць, а за якість наданої допомоги. Страхові компанії мають впливати на це, щоб будь-який лікар не сподівався, що, у разі його недопрацювання, прийде його колега і виправить його помилку. При страховій медицині цього не може бути, тому що після певних попереджень можна порушувати питання щодо невідповідності фахівця через допущену недбалість.

Питання приватизації дуже складне. Плюсом приватизації лікарень є те, що приватний власник буде слідкувати за якістю медичної допомоги та умовами праці. Безперечно, зараз приватні клініки є недоступними для більшості населення, але це питання може вирішити перехід до страхової медицини, де з’явиться можливість надавати якісну допомогу всім. На мою думку, це має стати головним меседжем всієї медичної реформи, щоб на заміну колишнім так званим «соціальним» лікарням із, будемо відверті, номінальною безкоштовною медициною, прийшли сучасні й оснащені за останнім словом медичної техніки клініки.  Приватизація ж лікарень повинна відбуватися лише за умови існування чіткого плану і виключно за принципом конкурсного відбору. До того ж, до приватизації клінік на прозорих тендерних умовах повинні бути допущені тільки ті інвестори, які є конкурентоспроможними на цьому ринку, адже на них, зокрема, буде покладено відповідальність за майбутнє галузі.

Не можна шаблонно копіювати систему медицини тієї чи іншої країни

Наше спільне завдання – вибудовувати таку модель охорони здоров’я, яка буде життєздатною і допоможе забезпечити якісну медичну допомогу. Не грузинську чи європейську, а саме українську систему охорони здоров’я.

– Можливо, краще було б орієнтуватися на модель медицини якоїсь європейської країни?

– Ми орієнтуємося і використовуємо. Але не можна шаблонно копіювати систему медицини тієї чи іншої країни. У кожної країни своя специфіка розвитку. Наприклад, для нас характерна велика кількість міністрів за часи незалежності України, скасування наказів, різка зміна концепцій розвитку, що призводили до втрати позитивних надбань у медичній галузі. Це наші особливості і нам з ними необхідно боротися.  У радянській медицині, що була вибудувана ще М. Семашком, було дуже багато позитивних моментів. Ідея надання безкоштовної медичної допомоги сьогодні не спрацьовує, адже система, що була розроблена з урахуванням діагностики, лікування, реабілітації, санаторно-курортних закладів, пішохідної доступності медичних установ, потужної сільської медицини, вимагала від держави чималих коштів. Проте потрібно враховувати зміни в державі. Якщо деякі села налічують по 50-60 жителів, то про яке утримання медичної установи може йтися? Тоді додаткові запитання викликають складності з підвезенням пацієнтів із сусідніх сіл, що можуть знаходитися на відстані 20-30 км від найближчої лікарні. Прогресивним досвідом із подолання таких логістичних перешкод є, наприклад, вкладання коштів не у місцеві амбулаторії, а у надсучасні пересувні лікувально-діагностичні комплекси. Отже, необхідно шукати свої шляхи для реформування медичної галузі, що дозволять вирішити існуючі проблеми. Безперечно, необхідно враховувати досвід інших країн, але не повністю й механічно його копіювати, а вносити свої корективи з огляду на нашу національну специфіку.

– Повернемося до страхової медицини. Що першочергово необхідно для переходу до неї і чи стане впровадження страхування панацеєю для вітчизняної охорони здоров’я?

– Якщо ми говоримо про використання досвіду, то у всіх європейських країнах працює страхова медицина. Модель її може бути різною – внески, співпраця державного і приватного секторів тощо. Але іншого шляху, аніж запровадження медичного страхування, немає. На жаль, відомий вислів «лікуватися даром – дарма лікуватися» став нормою українського сьогодення. Вже запроваджуються перші кроки для переходу до страхової медицини. Зокрема, це виділення територіальних медичних об’єднань, в яких починає працювати ця система. Ми маємо перейти до страхової медицини вже протягом найближчих років. Для цього потрібна спільна робота як Міністерства охорони здоров’я, так і депутатського корпусу, який має підтримати законодавчі ініціативи, що будуть проходити через профільний комітет парламенту.

Якщо хочемо отримувати якісні послуги, то маємо за них платити

Страхова медицина повинна дати змогу хворим отримувати якісні послуги у тих медичних закладах і у тих лікарів, яких вони оберуть самі. Проте для цього пацієнти повинні сплачувати певний страховий внесок. Про конкретні цифри говорити ще зарано, але більшість страхових компаній вважають, що людина повинна сплачувати 200-300 гривень щомісяця. Отримання ж медичної допомоги, такої як оперативне втручання чи комплексне обстеження, буде коштувати набагато дорожче. Страхова медицина повинна лягти в основу нової філософії нашої медицини. Треба визнати, що якісної безкоштовної медицини у нас немає. Якщо хочемо отримувати якісні послуги, то маємо за них платити, і тоді, відповідно, можемо розраховувати на хороший результат.

– Представники від різної влади вже намагалися реалізувати практику сімейних лікарів. Але й досі українці так і не зрозуміли, що це за фахівець.  Власне, хто такий сімейний лікар? У чому переваги й недоліки його роботи?

– Підготовка сімейних лікарів ведеться вже досить тривалий час. Сімейний лікар – це лікар, який надає перший рівень медичної допомоги. Він має володіти дуже широким спектром медичних знань, щоб встановити попередній діагноз і визначитися із подальшим напрямком лікування хворого. Але система підготовки українських лікарів суттєво відрізняється від підготовки в Європі, коли, наприклад, вузьким спеціалістом людина може стати тільки після тривалої роботи у більшості відділень терапевтичного профілю, власної практики. Як правило, це відбувається не раніше 35-40 років. У нас молодий фахівець, якщо він одразу вступив до вищого навчального закладу, вже в 24-25 років є самостійно практикуючим лікарем вузької спеціальності.

Є проблеми із перекваліфікацією. Дуже важко уявити, що лікар-гінеколог чи уролог, який все життя працював у певній галузі, зможе після піврічної спеціалізації на належному рівні діагностувати та лікувати терапевтичні захворювання. З іншого боку, система змушує їх це робити, тому що роботи за спеціальністю немає. Досить важко одразу все скасувати і піти новим шляхом.

До того ж, можливість готувати спеціалістів вузького профілю має визначатися попитом і кількістю вакансій, яких сьогодні практично немає. Ніхто не бажає їхати до сільської місцевості, бо відсутнє відповідне стимулювання або воно недостатнє для того, щоб лікар, який щойно закінчив вищий навчальний заклад та має відмінні знання, міг реалізовувати себе не лише в столиці чи обласному центрі. Це також має стати державною політикою.

– Як, на Вашу думку, держава повинна заохочувати молодих спеціалістів, щоб вони їхали працювати до сільської місцевості?

– Насамперед вони мають отримувати зарплату, на яку можна нормально жити з сім’єю і, звичайно, держава повинна надавати житло. Досвід створення нових робочих місць і надпотужного розвитку економіки був у багатьох країнах. Можна загадати приклад Німеччини, коли кожна молода людина отримувала житлову площу і після закінчення навчання, маючи роботу, або збільшувала її, або принаймні не залишалася на вулиці. Молоді спеціалісти, які будуть працювати в сільській місцевості, повинні усвідомлювати, що вони виконують надважливе завдання і воно буде відповідно оцінене. Проте одразу, коли ми щось обіцяємо, щоб це не виглядало популізмом, необхідно вказувати джерела фінансування – чи то за рахунок коштів власної економії місцевих бюджетів, чи то за рахунок відповідного перерозподілу бюджетних призначень на медицину, чи за рахунок розширення призначень медичної субвенції.

– Проект нового Закону України «Про заклади охорони здоров’я та медичне обслуговування» передбачає обов’язкове ліцензування професійної діяльності. Хто видаватиме, призупинятиме й позбавлятиме ліцензій лікарів? Власне, за що лікаря можуть позбавити ліцензій?

– За ліцензії завжди відповідав ліцензійний комітет при Міністерстві охорони здоров’я. Якщо документи лікаря відповідатимуть чинному законодавству, то велика ймовірність того, що швидко і без перешкод буде прийнято позитивне рішення.

Питання про позбавлення ліцензії необхідно розглядати у площині необхідності не тільки впливати, контролювати і знаходити недоліки роботи лікаря, але й певним чином захищати його від проблемних пацієнтів. Тому що, наприклад, за європейською статистикою, навіть найкращий лікар має мінімум 5% незадоволених його роботою пацієнтів. Це абсолютно нормальна світова практика. Але для того, щоб лікар міг продовжувати професійно виконувати свою роботу і не відволікатися на з’ясування стосунків, а пацієнт мав змогу отримати належні послуги, розв’язанням конфлікту повинні займатися страхові компанії.

– Чи не обернеться отримання ліцензії для лікарів черговим «викачуванням» грошей?

– Треба пам’ятати про нашу «обтяжену» спадковість в цьому відношенні. Тому категорично заявляти, що цього не може бути, не варто. Але маємо виробити таку систему, яка зробить корупцію неможливою. В цьому сенсі найкращими запобіжниками мають бути комплексні реформи. Адже якщо ми будемо покращувати якусь окрему сферу у відриві від інших, не перебудовуючи основу, на якій вона базується, досягти позитивного результату не вдасться. Все взаємопов’язано. Тому успіх медичної реформи слід розглядати в площині розпочатих комплексних реформ – у першу чергу, реформи правоохоронних органів та економічного сектору, антикорупційного судочинства тощо. Великі надії ми покладаємо й на роботу бюро, за створення якого проголосувала переважна більшість народних депутатів України. Тож, окремо взяті реформи, без повного контролю над системою, не дадуть бажаних результатів. Це як на стару машину прикрутити нові колеса. Навряд чи вона стане потужнішою і швидше нас привезе до пункту призначення.

– Щодо ліків. Передбачається, що ліки, які вже пройшли реєстрацію в ЄС, США, Канаді, Японії та інших країнах з суворою регуляторною системою, не будуть проходити реєстрацію в Україні. Що ці нововведення означають для пересічного українця? Чи варто очікувати на зниження вартості?

– Зазвичай процедура ліцензування була тривалою і дорогою для закордонних компаній. До того ж часто під ретельною перевіркою приховувалось отримання певних економічних ефектів. Спрощення цієї процедури, звичайно, є кроком назустріч доступним лікам. Проте необхідно не втратити контроль над якістю лікарських засобів, що будуть потрапляти в Україну. Якщо ми говоримо про перелік країн, то маємо пам’ятати, що всі вони мають відповідати загальноприйнятим міжнародним стандартам за якістю ліків.

– Чи не призведе скасування перереєстрації ліків до того, що в Україну будуть постачатися фальсифіковані медичні препарати?

– З одного боку, очевидно, що будь-яка прогресивна ініціатива може мати «побічні ефекти», тож за неналежного впровадження новацій в частині спрощення реєстраційних процедур окремі ризики можуть виникати. Втім, з іншого боку, зважаючи на те, що здешевлення ліків стає не лише одним із найпріоритетніших завдань медичної реформи, а й становить гострий суспільний інтерес, ми просто приречені на спрощення дозвільних процедур. Проте наголошую, що це в кожному разі повинно відбуватися без втрати належного контролю за якістю ліків та виконанням усіх процедур, передбачених чинним законодавством України.

– Коли можна очікувати результатів від реформування медичної галузі?

– Це питання турбує абсолютно усіх. З одного боку, маємо довіряти міністру, який взявся нести цей тягар і обіцяє, що вже протягом року суспільство відчує результати. Як медична спільнота, так і Парламент налаштовані надавати міністру всебічну підтримку. З іншого боку, суспільство також має допомагати у вирішенні цих питань. Пацієнти мають інформувати, як саме вони бачать систему охорони здоров’я. Лікарі, у свою чергу, не мають просто очікувати, що реформування відбудеться без їхньої участі. Вони повинні постійно проводити роботу над собою, підвищувати кваліфікацію, прагнути отримати додатковий досвід як від українських, так і зарубіжних колег. Сьогодні існує велика кількість грантів, що оплачують закордонні організації. Тому поїхати закордон на навчання не є проблемою.

ФОТО - Віктор Ковальчук