Коли в будинку з'являється маленьке кошеня, власнику необхідно забезпечити належний догляд
Що потрібно придба....
Архів
Повернутись назад
16 Жовтня 2015
16 Жовтня
Блог:
Думки10:19
За кордоном
Олександр Палій
Членство у Радбезі ООН підвищить авторитет України
Членство України в Раді безпеки ООН зміцнить авторитет країни на міжнародній арені.
Таку думку «Аналітичній службі новин» (АСН) висловив політичний експерт Олександр Палій.
За його словами, в України з'явиться можливість виносити на обговорення важливі для країни питання.
Зокрема це дозволить активізувати роботу з реформування Ради безпеки й обмеження в ньому ролі Російської Федерації.
Блог:
Думки10:41
Політика
Іван Винник
Звинувачення в причетності до офшорів будуються не стільки навколо Кононенка, скільки навколо БПП
Ситуація зі звинуваченнями у причетності до виведення грошей в офшори будується не стільки навколо Ігоря Кононенка, скільки навколо політичної сили «Блок Петра Порошенка», яка має один з найвищих постійних рейтингів напередодні місцевих виборів. Таку думку «Аналітичній службі новин» (АСН) висловив секретар Комітету з нацбезпеки та оборони, народний депутат від БПП Іван Винник.
За його словами, ніхто із заявників не планував, що вчорашнє засідання Комітету з протидії корупції матиме юридичні наслідки, а весь процес більше схожий на політичне шоу.
«У нас є стаття 214 КПК, яка передбачає зобов'язання правоохоронних органів відкрити провадження за заявою (про скоєний злочин. - Ред.), внести відомості до Реєстру досудових розслідувань. І таку заяву не було подано, належним чином зареєстровано. Тобто це не є підставою для прокуратури відкривати кримінальне провадження», - сказав Винник.
Тому, за словами Винника, якщо Наливайченко справді хоче повідомити про злочин, свідком якого став, він зобов'язаний це зробити, інакше стане співучасником.
«Він повинен написати заяву. І я переконаний, прокуратура належним чином відреагує. Слідство поставить крапки», - сказав депутат.
Суспільство
В Артемівську у схованці СБУ знайшла зенітно-ракетний комплекс
В Артемівську в одному з підвальних приміщень дачного кооперативу СБУ знайшла схованку зі зброєю та боєприпасами.
За інформацією прес-служби СБУ, зі схованки вилучено переносний зенітно-ракетний комплекс «Ігла» з комплектуючими до нього, 53 гранати Ф1 і РГД-5, 17 пострілів до станкового гранатомету, 11 мін калібру 82 мм, 115 мінних детонаторів, велику кількість набоїв різного калібру.
Наразі вилучений арсенал передано до центру зберігання бронетанкового озброєння і техніки ЗС України.
В Артемівську у схованці СБУ знайшла зенітно-ракетний комплекс
В Артемівську в одному з підвальних приміщень дачного кооперативу СБУ знайшла схованку зі зброєю та боєприпасами.
За інформацією прес-служби СБУ, зі схованки вилучено переносний зенітно-ракетний комплекс «Ігла» з комплектуючими до нього, 53 гранати Ф1 і РГД-5, 17 пострілів до станкового гранатомету, 11 мін калібру 82 мм, 115 мінних детонаторів, велику кількість набоїв різного калібру.
Наразі вилучений арсенал передано до центру зберігання бронетанкового озброєння і техніки ЗС України.
Суспільство
Автомобілістів «прогнали» з непарного боку Хрещатика
Непарний бік Хрещатика заблоковано для паркування автомобілів. Про це на своїй сторінці у Facebook написав голова департаменту благоустрою Київської міської державної адміністрації Дмитро Білоцерковець.
За його словами, поступово відбувається перекриття нижнього тротуару Хрещатика.
«Тепер напівсферами перекрито непарний бік від Бесарабки до Городецького. Тепер тротуар виглядає набагато симпатичніше», - написав Білоцерковець.
При цьому він зазначив, що тепер завдання поліції - забезпечити, щоб на крайній смузі Хрещатика не паркувався автотранспорт.
Автомобілістів «прогнали» з непарного боку Хрещатика
Непарний бік Хрещатика заблоковано для паркування автомобілів. Про це на своїй сторінці у Facebook написав голова департаменту благоустрою Київської міської державної адміністрації Дмитро Білоцерковець.
За його словами, поступово відбувається перекриття нижнього тротуару Хрещатика.
«Тепер напівсферами перекрито непарний бік від Бесарабки до Городецького. Тепер тротуар виглядає набагато симпатичніше», - написав Білоцерковець.
При цьому він зазначив, що тепер завдання поліції - забезпечити, щоб на крайній смузі Хрещатика не паркувався автотранспорт.
Блог:
Думки12:22
Політика
Володимир Цибулько
Росія найближчим часом спробує «виставити заручників на торги»
Швидше за все, президент РФ Володимир Путін найближчим часом спробує «виставити політичних заручників на торги». Що стосується України, то в питанні звільнення заручників вона діє пасивно. Таку думку «Аналітичній службі новин» висловив політолог Володимир Цибулько.
«Судячи з усього, резерви у Російської Федерації закінчуються. Про це свідчить той істеричний намір прорватися до Вашингтона. Можна вважати, що Путін спробує зараз виставляти на торги й політичних заручників також. Юридичними інструментами ми їх не звільнимо, тут або спецоперації проводити, або робити ще жорсткіше - за допомогою західних партнерів тотально заарештовувати російське майно. Це і стане підставою для видачі політичних в'язнів. Зараз треба говорити іншою мовою», - розповів політолог.
Експерт зазначив, що затриманих в Україні спецназівців Єрофєєва і Александрова Росія не мінятиме - вона поставила на них хрест і відмовилася від них.
«А Україна цінує життя кожного свого громадянина, кожного свого солдата, і доки вона буде вірною цим принципам, доти у нас буде шанс. Але, як на мене, українська сторона діє дуже пасивно. В принципі, думаю, в України було достатньо ходів - і політичних, і мілітарних - щоб змусити Путіна так чи інакше себе поводити. Але мені здається, що логіка поведінки України зводиться до того, аби по максимуму витримувати паузу доти, доки економіка не поставить Путіна на коліна», - вважає Цибулько.
Що стосується полонених на тимчасово окупованих територіях Донбасу, то, за словами експерта, щодо них теж ведеться постійна робота.
«Постійна робота, але вона не кричуща, не галаслива, але дуже тонка. Інструментарій дуже різний, але він необов'язково пов'язаний з медіависвітленням своєї діяльності. Що менше ми знаємо про спецслужби, то вони ефективніші», - зауважив політолог.
Події
У Києві СБУ влаштувала погоню за хабарником
Вчора під час затримання чиновника Державної служби з надзвичайних ситуацій співробітники правоохоронних органів були змушені застосувати спецзасоби для зупинки автомобіля зловмисника.
Як повідомляє прес-центр СБУ, під час затримання офіцер держслужби чинив опір правоохоронцям і намагався втекти з місця скоєння злочину на власному автотранспорті.
Співробітникам СБ України довелося застосувати спецзасоби для блокування машини.
Нагадаємо, чиновник вимагав 22 тисячі гривень від директора комерційної структури за непритягнення його до адміністративної відповідальності за порушення правил протипожежної безпеки на підприємстві.
У Києві СБУ влаштувала погоню за хабарником
Вчора під час затримання чиновника Державної служби з надзвичайних ситуацій співробітники правоохоронних органів були змушені застосувати спецзасоби для зупинки автомобіля зловмисника.
Як повідомляє прес-центр СБУ, під час затримання офіцер держслужби чинив опір правоохоронцям і намагався втекти з місця скоєння злочину на власному автотранспорті.
Співробітникам СБ України довелося застосувати спецзасоби для блокування машини.
Нагадаємо, чиновник вимагав 22 тисячі гривень від директора комерційної структури за непритягнення його до адміністративної відповідальності за порушення правил протипожежної безпеки на підприємстві.
Інтерв'ю15:05
Суспільство
Лілія Гриневич
Интервью
Лілія Гриневич: Навіть блискучий закон не гарантує реформи, якщо її не підтримають учителі Ми продовжуємо публікувати інтерв’ю з головою Комітету ВР з питань освіти й науки Лілією Гриневич, яка відповіла на запитання «Аналітичної служби новин» щодо шляху, яким має рухатися вітчизняна освітня система, та як нам зберегти зовнішнє незалежне оцінювання, яке дає змогу вступити в університет розумній дитині навіть за відсутності значних статків у батьків, а також, що найважливіше, як перетворити важку вчительську працю на справді престижну й зберегти школу на селі, що, в свою чергу, дасть Україні змогу вижити у скрутні часи. – Досі залишається дуже болючим питання вчительської зарплатні: чи є в України змога вирішити його? Окрім того, це нібито передбачено новим законопроектом… – Це питання не просто болюче, а ще й надзвичайно серйозне, бо воно впливає на багато аспектів. Якщо реформу освіти не підтримають учителі, вона не відбудеться, навіть якщо ми ухвалимо блискучий закон. Бо норма закону – це одне, і зовсім інше, коли вчитель заходить до класу, зачиняє за собою двері й починає працювати з дітьми. Саме від того, як він з ними працюватиме, як ставитиметься до своїх учнів, які цінності в них формуватиме, якою буде його методика викладання, й залежить майбутнє реформи. А це, в свою чергу, означає, що справжня реформа може відбутися лише тоді, коли ми подбаємо про підвищення кваліфікації вчителя і мотивуємо вчителя до такого підвищення кваліфікації збільшенням заробітної плати. На жаль, нині ми не можемо одномоментно істотно підвищити зарплатню всім вчителям. Приміром, зараз підвищено мінімальну зарплату, і за рахунок цього по тарифній сітці дещо зростає й оплата праці вчителів. У цифрах це від 200 до 800 гривень, залежно від кваліфікаційної категорії. Зрозуміло, що це невеликі підвищення, але, враховуючи кількість людей, охоплених цим підвищенням, йдеться про дуже вагомі видатки бюджету. Тому пропонується йти шляхом мотивації найкращих учителів. Тих, хто готовий підвищувати свою кваліфікацію. Хто готовий застосовувати нові методики викладання. Хто готовий впроваджувати зміни, які пов’язані з реформою. Для таких людей відповідно зростатиме й оплата праці. Сама ідея полягає в тому, щоб зробити це шляхом добровільної сертифікації вчителів, коли вчитель за власним бажанням проходитиме сертифікацію, яка буде складатися із зовнішнього оцінювання, а також оцінювання на рівні школи. Вчитель, який пройшов її успішно, й отримуватиме значне підвищення платні. – Як виглядає значне підвищення у цифрах? – Оце і є те правильне запитання, відповіді на яке я дуже очікую від уряду. У нас узгоджені певні позиції у підходах до реформи, але поступовість впровадження цих позицій (якою, приміром, буде різниця в оплаті праці наступного бюджетного року, якою вона може бути через рік) поки не зрозуміла. Це ми можемо дізнатися тільки тоді, коли проект закону буде узгоджено з Міністерством фінансів, і тоді можна буде говорити про конкретні цифри. – А які цифри закладено в законопроект попередньо? Тобто скільки ми просимо для людей, від яких, без перебільшення, залежить підґрунтя грамотності усього суспільства? – Комітет написав рекомендацію МОН щодо закону, і там є дуже чітка пропозиція з приводу оплаті праці вчителів. Ми пропонуємо розробити окрему тарифну сітку у сфері освіти й забезпечити педагогам базовий посадовий оклад щонайменше на рівні двох мінімальних зарплат. А також запровадити мотиваційні механізми зацікавленості педагогічних і науково-педагогічних працівників у безперервному професійному розвитку й підвищенні рівня своєї кваліфікації через введення надбавок за використання прогресивних методик і технологій навчання, затрати часу на підготовку до занять тощо. Окрім того, ми пропонуємо в повному обсязі зберегти положення 57-ї статті чинного закону про освіту. Ця стаття, довкола якої в суспільстві нині велика дискусія, у повному обсязі, на жаль, ніколи так і не виконувалась. А в ній ідеться про те, що зарплатня вчителів має бути не нижчою, ніж середня із промисловості. У новому законі цей показник не можна зменшувати. Проте потрібен конкретний план, яким чином рухатися до такого підвищення. І я вважаю, що це якраз можна робити шляхом добровільної сертифікації. Ті, хто буде першим вступати в сертифікацію, ті, хто буде носієм реформи, хто реально у практиці своєї роботи використовуватиме нові методи викладання і приходитиме до хороших результатів, саме ті будуть першими отримувати вищу оплату праці, наближену до показників, закладених у законі. – У суспільстві також обговорюється питання переходу на використання електронних книжок і планшетів: з одного боку, одразу полегшають портфелі, а з іншого, батьки побоюються, що страждатиме зір школярів. Як тут знайти оту золоту середину, яка б задовольнила всіх? – Якщо ми подивимося на досвід тих розвинутих країн, які можуть собі дозволити кожній дитині забезпечити планшет або електронну книжку, то, як правило, у них однаково залишається дві форми: і електронна книжка, й паперова. Тобто нині в освіті немає системи, де б узагалі ігнорували паперову книжку. Але планшет присутній. Якби ми могли це зробити, було б дуже добре, тому що це вагомо полегшило би портфель. Окрім того, коли розглядати планшет як навчальний засіб, на ньому можна не лише книги читати, він дає змогу дивитись мультимедійні презентації, навчальні фільми. І тому технологічно навчальний планшет, на якому обмежено доступ до якихось речей, не пов’язаних із навчанням, але він має хороший навчальний контент, – це обов’язкове майбутнє школи. В Україні ж – через обмежений доступ до інтернету і низьке матеріально-технічне забезпечення шкіл і учнів, внаслідок, я б сказала, драматичної різниці в доступі до якісної освіти – ми поки що не можемо відмовитися від підручника як основної книжки. Адже якщо одні батьки, говорячи про проблеми, пов’язані з використанням планшетів, акцентують увагу на загрозах для зору, то інші просто не мають за що його придбати. У нас нині дуже багато шкіл, передусім сільських, де батьки навіть не можуть мріяти про планшет для своєї дитини. Тож нам треба розуміти ці реалії – й навчальна книжка в нас обов’язково повинна бути. А там, де її можуть замінити планшетом або використовувати планшет як додатковий засіб, це дуже добре – так працює весь світ. Причому навчальні планшети, які практикуються в багатьох країнах, мають свої характеристики. Наприклад, вони не б’ються, мають відповідний футляр, на них можна читати великими буквами. Тобто там до цього планшета є певні санітарно-гігієнічні вимоги, щоб дитина не могла пошкодити собі зір. А також вимоги до закладених у ньому навчальних матеріалів. Тому це не той планшет, до якого ми звикли, через який можна мати доступ до будь-яких джерел і до будь-якої абсолютно непотрібної, а інколи й негативної інформації. Практика освітніх систем свідчить про те, що такі планшети чи електронні книжки застосовуються дуже успішно. Й рано чи пізно, але ми теж до цього прийдемо. Та сьогодні для нас основне обмеження – не стільки відсутність прогресивних ідей і бажань втілювати їх у життя, як усе-таки обмеженням є реалії війни й надзвичайно куцого фінансування у сфері освіти. – А там, де гроші є, вони чомусь ще й протікають крізь пальці… – Так, діють старі механізми, які роблять це фінансування інколи дивно неефективним. Наприклад, що стосується дітей з особливими потребами. Є прогресивна ідея – частина таких дітей може навчатися у звичайних школах, їм може бути забезпечено інклюзивне навчання. Тобто навчання з допомогою, коли є асистент учителя, але ця дитина має збережений інтелект, може успішно вчитися серед своїх однолітків. При цьому їй має бути створено відповідні умови, бо якщо це дитина, наприклад, зі спинальною травмою, яка не ходить, а рухається на візочку, то в школі не має бути архітектурних бар’єрів. Що ж маємо насправді? Якщо ці діти знаходяться у спеціальній школі-інтернаті, то на них щороку держава може витрачати до 70 тисяч гривень. Коли вони приходять у звичайну школу, одразу починають фінансуватися так, як учні звичайної школи. А це неправильно, і такий підхід потрібно змінювати – ці гроші повинні ходити услід за такими дітьми, щоб давати максимальну ефективність. – Ліліє Михайлівно, для нашої освіти – і для середньої, й особливо для вищої – надзвичайно важлива тема боротьби з плагіатом. Я б навіть порівняла цю боротьбу із боротьбою з корупцією в суспільстві загалом: боремось-боремось, а результат чомусь забарився… – Передовсім академічну чесність має виявити академічне середовище, самі викладачі. У законі про вищу освіту є чітке положення стосовно того, що спеціалізована вчена рада, яка надала позитивний висновок про роботу, в якій потім виявлено плагіат, може припинити свою діяльність. Члени її, які голосували за цю роботу, можуть бути на певний час позбавлені можливості членства у спеціалізованих учених радах. Окрім того, робота має бути заздалегідь оприлюднена в інтернеті, щоб усі, хто цікавиться цим питанням, могли її подивитись і висловити свою думку саме щодо плагіату. Крім того, кожна спецрада зобов’язана взяти на себе відповідальність за те, що в роботі, якій вона дає хід, немає плагіату. І для цього є антиплагіатне програмне забезпечення, з допомогою якого можна з’ясувати, є там плагіат чи немає. Зараз, наскільки мені відомо, МОН зокрема займається відповідним пошуком міжнародної допомоги для створення такого антиплагіатного забезпечення – з тим, щоб усі вчені ради мали його у своєму користуванні. Але це – тільки частина проблеми. Друга її частина значно складніша. Це те, що відбувається у нашій свідомості. Якщо ми толерантно ставимося до списування, до того, що крадеться інтелектуальна власність, до видання під своїм іменем чужої праці, то в цьому випадку найкращі механізми не зможуть діяти по-справжньому. Та я сподіваюся, що люди, особливо ті, які працюють у системі освіти й навчають молодше покоління, таки розуміють, що ми вже заплатили дуже високу й дорогу ціну, щоб змінитися і стати демократичною європейською країною. Ця ціна вимірюється тисячами людських життів. І це має давати нам поштовх змінитися самим. І не можна тоді толерантно ставитися до плагіату, розумієте? Так само, як не можна толерантно ставитися до фальсифікації оцінок. Як не можна ставитися толерантно до оббріхування чи цькування когось із членів педагогічного колективу. – До речі, про цькування… За Табачника систему зовнішнього незалежного оцінювання відверто намагалися знищити. Нині довкола неї теж відбуваються дивні процеси. Оскільки це й ваше дітище, яка, на ваш погляд, подальша доля Українського центру оцінювання якості освіти зокрема й ЗНО в Україні загалом? – Перш за все хочу сказати, що мені дуже прикро, що сталася така ситуація з ЗНО цього року. Адже всі заяви Генеральної прокуратури, які пролунали під час вступної кампанії, причому вкрай однозначно, що були сфальсифіковані результати тестувань, для певної частини людей підірвали авторитет ЗНО. Зараз, уже коли минуло доволі багато часу, заявлено про можливу фальсифікацію сотні результатів. Але минулого року було проведено 800 тисяч тестувань! Якщо сотня результатів ЗНО не відповідає результатам у роботі, це не означає, що треба дискредитувати всю систему. Слід виявити оці точкові зловживання і поставити запобіжники, щоб надалі робити їх було неможливо технічно. Якщо справді хтось із програмістів змінював у програмі результат, то це означає, що ми нарешті повинні інвестувати в систему ЗНО і поставити більш сучасну систему захисту даних на ці бази даних. А в нас фактично з 2008 року не відбувалося інвестицій ні в обладнання УЦОЯО, ні в жоден спосіб не підвищувалася зарплатня працівників цієї системи. А це надзвичайно висококваліфіковані, можна сказати унікальні фахівці, тому що їх треба було готувати через відповідні міжнародні програми. Тобто це насправді система, для якої не так просто знайти і підготувати фахівців. І тому, попри ситуацію, яка склалася довкола ЗНО, якщо ми хочемо, щоб ця система розвивалося (а це – одна з найрезультативніших реформ, яка все-таки дала змогу дітям, які добре вчаться і які талановиті, вступати до омріяного ВНЗ без хабара), ми повинні винести правильний урок і зробити все, щоб захистити цю систему від будь-яких можливих зловживань. – Створення системи ЗНО небезпідставно пов’язують з Ігорем Леонідовичем Лікарчуком, який через відомі події нещодавно подав у відставку. Ви намагалися з’ясувати, хто фальсифікував результати, про що заявляла ГПУ? Й на чию користь були ці фальсифікації? І що відповіла Генпрокуратура? Наскільки мені відомо, прізвища головного винуватця не оприлюднено досі. З нашого боку є звернення в Генеральну прокуратуру, у Міністерство внутрішніх справ: як щодо результатів розслідування, так і щодо повернення в УЦОЯО серверів – Звичайно, з нашого боку є звернення в Генеральну прокуратуру, у Міністерство внутрішніх справ: як щодо результатів розслідування, так і щодо повернення в УЦОЯО серверів – для того, щоб Український центр міг готуватись до ЗНО-2016. Поки що я отримала відповідь, що остаточних результатів розслідування немає, але воно проводиться. Що ж до Ігоря Леонідовича Лікарчука, то була офіційна заява представників прокуратури на прес-конференції, що він – поза підозрою. Тому я думаю, що жодних звинувачень до нього особисто не може бути. Та мені в будь-якому разі надзвичайно прикро, що все-таки Ігор Леонідович подав у відставку, тому що я ще раз повторюю, що всі люди, які працюють у системі ЗНО, – надзвичайно цінні фахівці, яких на вулиці не знайдеш. – Сергій Квіт під час однієї з останніх годин уряду в парламенті заявив, що буде скорочено кількість малокомплектних шкіл, тому що утримувати їх надзвичайно дорого. З одного боку, це справді так, а з іншого – якщо в селі не буде школи, то за якихось 10–15 років зникне й саме село. Враховуючи той аспект, що Україна, хоч би хто і що казав, але держава аграрна, чи не підштовхне оптимізація кількості сільських шкіл процес знищення українського села, який і так іде досить швидкими темпами? – Питання справді важливе. І я переконана, що початкова школа і дитячий садок мають бути якнайближче до місця проживання дитини. Це означає, що початкові школи повинні бути практично в кожному населеному пункті, де є діти такого віку. Не може шести-, семирічна дитина довго чекати автобус, тим більше у нас півроку самі знаєте яка погода, тож цей чинник не може не вплинути на наш основний підхід при оптимізації. Якщо ж наявність маленької школи, де один вчитель викладає по 5–8 предметів, призводить до того, що дитина не має шансів отримати якісну освіту, тоді вже на рівні основної і особливо старшої школи відбувається оптимізація закладів – для того, щоб дитина їхала здобувати таку освіту в школі, де є якісний учительський педагогічний склад, де є відповідні кабінети, де є матеріально-технічне обладнання. І це означає, що ми будемо говорити не стільки про закриття шкіл, скільки про можливе зниження їхнього ступеня. Наприклад, школа була повною середньою, а стане неповною середньою. Або була неповною середньою, а може стати початковою. Але початкова школа в будь-якому разі має бути якнайближче до місця проживання дитини. Окрім того, ці початкові школи й будуть тими освітньо-культурними осередками, якими й мають бути школи на селі. Правильно було б, якщо б ми все-таки змогли розвинути програму допомоги сільським школам, яка б дала змогу забезпечити якісне дистанційне навчання. Поки що це лише наміри провести переговори з відповідними мобільними операторами про забезпечення всіх шкіл, і особливо сільських, хорошим інтернетом. Саме це нам би дало змогу отого дистанційного навчання, яке може врятувати сільську школу зокрема й село загалом. Йдеться про змогу використовувати у дистанційному режимі уроки найкращих учителів, найкращі програмні напрацювання й багато інших речей. Але це, звичайно, майбутнє, в яке нам потрібно вкласти відповідні ресурси.
Лілія Гриневич: Навіть блискучий закон не гарантує реформи, якщо її не підтримають учителі Ми продовжуємо публікувати інтерв’ю з головою Комітету ВР з питань освіти й науки Лілією Гриневич, яка відповіла на запитання «Аналітичної служби новин» щодо шляху, яким має рухатися вітчизняна освітня система, та як нам зберегти зовнішнє незалежне оцінювання, яке дає змогу вступити в університет розумній дитині навіть за відсутності значних статків у батьків, а також, що найважливіше, як перетворити важку вчительську працю на справді престижну й зберегти школу на селі, що, в свою чергу, дасть Україні змогу вижити у скрутні часи. – Досі залишається дуже болючим питання вчительської зарплатні: чи є в України змога вирішити його? Окрім того, це нібито передбачено новим законопроектом… – Це питання не просто болюче, а ще й надзвичайно серйозне, бо воно впливає на багато аспектів. Якщо реформу освіти не підтримають учителі, вона не відбудеться, навіть якщо ми ухвалимо блискучий закон. Бо норма закону – це одне, і зовсім інше, коли вчитель заходить до класу, зачиняє за собою двері й починає працювати з дітьми. Саме від того, як він з ними працюватиме, як ставитиметься до своїх учнів, які цінності в них формуватиме, якою буде його методика викладання, й залежить майбутнє реформи. А це, в свою чергу, означає, що справжня реформа може відбутися лише тоді, коли ми подбаємо про підвищення кваліфікації вчителя і мотивуємо вчителя до такого підвищення кваліфікації збільшенням заробітної плати. На жаль, нині ми не можемо одномоментно істотно підвищити зарплатню всім вчителям. Приміром, зараз підвищено мінімальну зарплату, і за рахунок цього по тарифній сітці дещо зростає й оплата праці вчителів. У цифрах це від 200 до 800 гривень, залежно від кваліфікаційної категорії. Зрозуміло, що це невеликі підвищення, але, враховуючи кількість людей, охоплених цим підвищенням, йдеться про дуже вагомі видатки бюджету. Тому пропонується йти шляхом мотивації найкращих учителів. Тих, хто готовий підвищувати свою кваліфікацію. Хто готовий застосовувати нові методики викладання. Хто готовий впроваджувати зміни, які пов’язані з реформою. Для таких людей відповідно зростатиме й оплата праці. Сама ідея полягає в тому, щоб зробити це шляхом добровільної сертифікації вчителів, коли вчитель за власним бажанням проходитиме сертифікацію, яка буде складатися із зовнішнього оцінювання, а також оцінювання на рівні школи. Вчитель, який пройшов її успішно, й отримуватиме значне підвищення платні. – Як виглядає значне підвищення у цифрах? – Оце і є те правильне запитання, відповіді на яке я дуже очікую від уряду. У нас узгоджені певні позиції у підходах до реформи, але поступовість впровадження цих позицій (якою, приміром, буде різниця в оплаті праці наступного бюджетного року, якою вона може бути через рік) поки не зрозуміла. Це ми можемо дізнатися тільки тоді, коли проект закону буде узгоджено з Міністерством фінансів, і тоді можна буде говорити про конкретні цифри. – А які цифри закладено в законопроект попередньо? Тобто скільки ми просимо для людей, від яких, без перебільшення, залежить підґрунтя грамотності усього суспільства? – Комітет написав рекомендацію МОН щодо закону, і там є дуже чітка пропозиція з приводу оплаті праці вчителів. Ми пропонуємо розробити окрему тарифну сітку у сфері освіти й забезпечити педагогам базовий посадовий оклад щонайменше на рівні двох мінімальних зарплат. А також запровадити мотиваційні механізми зацікавленості педагогічних і науково-педагогічних працівників у безперервному професійному розвитку й підвищенні рівня своєї кваліфікації через введення надбавок за використання прогресивних методик і технологій навчання, затрати часу на підготовку до занять тощо. Окрім того, ми пропонуємо в повному обсязі зберегти положення 57-ї статті чинного закону про освіту. Ця стаття, довкола якої в суспільстві нині велика дискусія, у повному обсязі, на жаль, ніколи так і не виконувалась. А в ній ідеться про те, що зарплатня вчителів має бути не нижчою, ніж середня із промисловості. У новому законі цей показник не можна зменшувати. Проте потрібен конкретний план, яким чином рухатися до такого підвищення. І я вважаю, що це якраз можна робити шляхом добровільної сертифікації. Ті, хто буде першим вступати в сертифікацію, ті, хто буде носієм реформи, хто реально у практиці своєї роботи використовуватиме нові методи викладання і приходитиме до хороших результатів, саме ті будуть першими отримувати вищу оплату праці, наближену до показників, закладених у законі. – У суспільстві також обговорюється питання переходу на використання електронних книжок і планшетів: з одного боку, одразу полегшають портфелі, а з іншого, батьки побоюються, що страждатиме зір школярів. Як тут знайти оту золоту середину, яка б задовольнила всіх? – Якщо ми подивимося на досвід тих розвинутих країн, які можуть собі дозволити кожній дитині забезпечити планшет або електронну книжку, то, як правило, у них однаково залишається дві форми: і електронна книжка, й паперова. Тобто нині в освіті немає системи, де б узагалі ігнорували паперову книжку. Але планшет присутній. Якби ми могли це зробити, було б дуже добре, тому що це вагомо полегшило би портфель. Окрім того, коли розглядати планшет як навчальний засіб, на ньому можна не лише книги читати, він дає змогу дивитись мультимедійні презентації, навчальні фільми. І тому технологічно навчальний планшет, на якому обмежено доступ до якихось речей, не пов’язаних із навчанням, але він має хороший навчальний контент, – це обов’язкове майбутнє школи. В Україні ж – через обмежений доступ до інтернету і низьке матеріально-технічне забезпечення шкіл і учнів, внаслідок, я б сказала, драматичної різниці в доступі до якісної освіти – ми поки що не можемо відмовитися від підручника як основної книжки. Адже якщо одні батьки, говорячи про проблеми, пов’язані з використанням планшетів, акцентують увагу на загрозах для зору, то інші просто не мають за що його придбати. У нас нині дуже багато шкіл, передусім сільських, де батьки навіть не можуть мріяти про планшет для своєї дитини. Тож нам треба розуміти ці реалії – й навчальна книжка в нас обов’язково повинна бути. А там, де її можуть замінити планшетом або використовувати планшет як додатковий засіб, це дуже добре – так працює весь світ. Причому навчальні планшети, які практикуються в багатьох країнах, мають свої характеристики. Наприклад, вони не б’ються, мають відповідний футляр, на них можна читати великими буквами. Тобто там до цього планшета є певні санітарно-гігієнічні вимоги, щоб дитина не могла пошкодити собі зір. А також вимоги до закладених у ньому навчальних матеріалів. Тому це не той планшет, до якого ми звикли, через який можна мати доступ до будь-яких джерел і до будь-якої абсолютно непотрібної, а інколи й негативної інформації. Практика освітніх систем свідчить про те, що такі планшети чи електронні книжки застосовуються дуже успішно. Й рано чи пізно, але ми теж до цього прийдемо. Та сьогодні для нас основне обмеження – не стільки відсутність прогресивних ідей і бажань втілювати їх у життя, як усе-таки обмеженням є реалії війни й надзвичайно куцого фінансування у сфері освіти. – А там, де гроші є, вони чомусь ще й протікають крізь пальці… – Так, діють старі механізми, які роблять це фінансування інколи дивно неефективним. Наприклад, що стосується дітей з особливими потребами. Є прогресивна ідея – частина таких дітей може навчатися у звичайних школах, їм може бути забезпечено інклюзивне навчання. Тобто навчання з допомогою, коли є асистент учителя, але ця дитина має збережений інтелект, може успішно вчитися серед своїх однолітків. При цьому їй має бути створено відповідні умови, бо якщо це дитина, наприклад, зі спинальною травмою, яка не ходить, а рухається на візочку, то в школі не має бути архітектурних бар’єрів. Що ж маємо насправді? Якщо ці діти знаходяться у спеціальній школі-інтернаті, то на них щороку держава може витрачати до 70 тисяч гривень. Коли вони приходять у звичайну школу, одразу починають фінансуватися так, як учні звичайної школи. А це неправильно, і такий підхід потрібно змінювати – ці гроші повинні ходити услід за такими дітьми, щоб давати максимальну ефективність. – Ліліє Михайлівно, для нашої освіти – і для середньої, й особливо для вищої – надзвичайно важлива тема боротьби з плагіатом. Я б навіть порівняла цю боротьбу із боротьбою з корупцією в суспільстві загалом: боремось-боремось, а результат чомусь забарився… – Передовсім академічну чесність має виявити академічне середовище, самі викладачі. У законі про вищу освіту є чітке положення стосовно того, що спеціалізована вчена рада, яка надала позитивний висновок про роботу, в якій потім виявлено плагіат, може припинити свою діяльність. Члени її, які голосували за цю роботу, можуть бути на певний час позбавлені можливості членства у спеціалізованих учених радах. Окрім того, робота має бути заздалегідь оприлюднена в інтернеті, щоб усі, хто цікавиться цим питанням, могли її подивитись і висловити свою думку саме щодо плагіату. Крім того, кожна спецрада зобов’язана взяти на себе відповідальність за те, що в роботі, якій вона дає хід, немає плагіату. І для цього є антиплагіатне програмне забезпечення, з допомогою якого можна з’ясувати, є там плагіат чи немає. Зараз, наскільки мені відомо, МОН зокрема займається відповідним пошуком міжнародної допомоги для створення такого антиплагіатного забезпечення – з тим, щоб усі вчені ради мали його у своєму користуванні. Але це – тільки частина проблеми. Друга її частина значно складніша. Це те, що відбувається у нашій свідомості. Якщо ми толерантно ставимося до списування, до того, що крадеться інтелектуальна власність, до видання під своїм іменем чужої праці, то в цьому випадку найкращі механізми не зможуть діяти по-справжньому. Та я сподіваюся, що люди, особливо ті, які працюють у системі освіти й навчають молодше покоління, таки розуміють, що ми вже заплатили дуже високу й дорогу ціну, щоб змінитися і стати демократичною європейською країною. Ця ціна вимірюється тисячами людських життів. І це має давати нам поштовх змінитися самим. І не можна тоді толерантно ставитися до плагіату, розумієте? Так само, як не можна толерантно ставитися до фальсифікації оцінок. Як не можна ставитися толерантно до оббріхування чи цькування когось із членів педагогічного колективу. – До речі, про цькування… За Табачника систему зовнішнього незалежного оцінювання відверто намагалися знищити. Нині довкола неї теж відбуваються дивні процеси. Оскільки це й ваше дітище, яка, на ваш погляд, подальша доля Українського центру оцінювання якості освіти зокрема й ЗНО в Україні загалом? – Перш за все хочу сказати, що мені дуже прикро, що сталася така ситуація з ЗНО цього року. Адже всі заяви Генеральної прокуратури, які пролунали під час вступної кампанії, причому вкрай однозначно, що були сфальсифіковані результати тестувань, для певної частини людей підірвали авторитет ЗНО. Зараз, уже коли минуло доволі багато часу, заявлено про можливу фальсифікацію сотні результатів. Але минулого року було проведено 800 тисяч тестувань! Якщо сотня результатів ЗНО не відповідає результатам у роботі, це не означає, що треба дискредитувати всю систему. Слід виявити оці точкові зловживання і поставити запобіжники, щоб надалі робити їх було неможливо технічно. Якщо справді хтось із програмістів змінював у програмі результат, то це означає, що ми нарешті повинні інвестувати в систему ЗНО і поставити більш сучасну систему захисту даних на ці бази даних. А в нас фактично з 2008 року не відбувалося інвестицій ні в обладнання УЦОЯО, ні в жоден спосіб не підвищувалася зарплатня працівників цієї системи. А це надзвичайно висококваліфіковані, можна сказати унікальні фахівці, тому що їх треба було готувати через відповідні міжнародні програми. Тобто це насправді система, для якої не так просто знайти і підготувати фахівців. І тому, попри ситуацію, яка склалася довкола ЗНО, якщо ми хочемо, щоб ця система розвивалося (а це – одна з найрезультативніших реформ, яка все-таки дала змогу дітям, які добре вчаться і які талановиті, вступати до омріяного ВНЗ без хабара), ми повинні винести правильний урок і зробити все, щоб захистити цю систему від будь-яких можливих зловживань. – Створення системи ЗНО небезпідставно пов’язують з Ігорем Леонідовичем Лікарчуком, який через відомі події нещодавно подав у відставку. Ви намагалися з’ясувати, хто фальсифікував результати, про що заявляла ГПУ? Й на чию користь були ці фальсифікації? І що відповіла Генпрокуратура? Наскільки мені відомо, прізвища головного винуватця не оприлюднено досі. З нашого боку є звернення в Генеральну прокуратуру, у Міністерство внутрішніх справ: як щодо результатів розслідування, так і щодо повернення в УЦОЯО серверів – Звичайно, з нашого боку є звернення в Генеральну прокуратуру, у Міністерство внутрішніх справ: як щодо результатів розслідування, так і щодо повернення в УЦОЯО серверів – для того, щоб Український центр міг готуватись до ЗНО-2016. Поки що я отримала відповідь, що остаточних результатів розслідування немає, але воно проводиться. Що ж до Ігоря Леонідовича Лікарчука, то була офіційна заява представників прокуратури на прес-конференції, що він – поза підозрою. Тому я думаю, що жодних звинувачень до нього особисто не може бути. Та мені в будь-якому разі надзвичайно прикро, що все-таки Ігор Леонідович подав у відставку, тому що я ще раз повторюю, що всі люди, які працюють у системі ЗНО, – надзвичайно цінні фахівці, яких на вулиці не знайдеш. – Сергій Квіт під час однієї з останніх годин уряду в парламенті заявив, що буде скорочено кількість малокомплектних шкіл, тому що утримувати їх надзвичайно дорого. З одного боку, це справді так, а з іншого – якщо в селі не буде школи, то за якихось 10–15 років зникне й саме село. Враховуючи той аспект, що Україна, хоч би хто і що казав, але держава аграрна, чи не підштовхне оптимізація кількості сільських шкіл процес знищення українського села, який і так іде досить швидкими темпами? – Питання справді важливе. І я переконана, що початкова школа і дитячий садок мають бути якнайближче до місця проживання дитини. Це означає, що початкові школи повинні бути практично в кожному населеному пункті, де є діти такого віку. Не може шести-, семирічна дитина довго чекати автобус, тим більше у нас півроку самі знаєте яка погода, тож цей чинник не може не вплинути на наш основний підхід при оптимізації. Якщо ж наявність маленької школи, де один вчитель викладає по 5–8 предметів, призводить до того, що дитина не має шансів отримати якісну освіту, тоді вже на рівні основної і особливо старшої школи відбувається оптимізація закладів – для того, щоб дитина їхала здобувати таку освіту в школі, де є якісний учительський педагогічний склад, де є відповідні кабінети, де є матеріально-технічне обладнання. І це означає, що ми будемо говорити не стільки про закриття шкіл, скільки про можливе зниження їхнього ступеня. Наприклад, школа була повною середньою, а стане неповною середньою. Або була неповною середньою, а може стати початковою. Але початкова школа в будь-якому разі має бути якнайближче до місця проживання дитини. Окрім того, ці початкові школи й будуть тими освітньо-культурними осередками, якими й мають бути школи на селі. Правильно було б, якщо б ми все-таки змогли розвинути програму допомоги сільським школам, яка б дала змогу забезпечити якісне дистанційне навчання. Поки що це лише наміри провести переговори з відповідними мобільними операторами про забезпечення всіх шкіл, і особливо сільських, хорошим інтернетом. Саме це нам би дало змогу отого дистанційного навчання, яке може врятувати сільську школу зокрема й село загалом. Йдеться про змогу використовувати у дистанційному режимі уроки найкращих учителів, найкращі програмні напрацювання й багато інших речей. Але це, звичайно, майбутнє, в яке нам потрібно вкласти відповідні ресурси.
Публікації18:38
Економіка
Як виводили народні гроші з держбанку
Поки суспільство з цікавістю відстежувало скандали, що супроводжували зміну керівництва в «Укргазбанку», правоохоронні органи чомусь відверто закривали очі на те, як звідти йдуть гроші, перетікаючи комерційним структурам. Безповоротно і безкарно. І хоча такі факти були непоодинокими, зрештою кримінальне провадження в міліції закрили, порадивши банку вирішувати питання в суді. Незважаючи на те, що кошти, які уводилися під виглядом кредитів, були, по суті, державними, оскільки 95% акцій цієї фінустанови належать саме державі.
У розпорядження «Аналітичної служби новин» потрапили копії документів, котрі розкривають суть угод, що дозволили компанії-позичальнику не лише не повертати кредит, а й перепродати офшорним компаніям земельні ділянки, розташовані у столиці.
Отже, якщо виходити з заяви, з якою банк звернувся до прокуратури міста Києва, у випадку з ділянкою розміром 33 сотки, розташованою по вулиці Московській, 7, історія виглядала таким чином. Усе почалося тоді, коли товариство з обмеженою відповідальністю «Нова енергія світу» взяло чималий кредит в «Укргазбанку», а заставою - у разі неповернення коштів - виступила саме ця земельна ділянка, яка тоді на праві власності належала іншій компанії - ТОВ «Бізнес-центр «Московський» (на основі договору іпотеки). Ці дві компанії - «Нова енергія світу» та БЦ «Московський», - судячи з усього, мали спільний проект, а отже, і спільну відповідальність.
Далі події розвивалися так: за деякий час компанія «Нова енергія світу» припинила виплачувати взяті в кредит кошти - і накопичився чималий борг, майже 60 мільйонів гривень. Компанія-поручитель (БЦ «Московський») на ситуацію ніяк не впливала, тому ПАТ АК «Укргазбанк» звертається до господарського суду з позовом до компанії «Нова енергія світу», як це і було передбачено кредитною угодою, щоб стягнути на користь банку заборгованість по кредиту, включаючи відсотки та пеню, а в рахунок його погашення банку, вже за рішенням суду, відходять ті самі 33 сотки землі на Печерську. Однак крапку в цій історії ставити зарано.
Компанія, яка (за договором іпотеки) у разі неповернення мала компенсувати втрачені банком кошти земельною ділянкою, раптом чомусь вирішила, що з нею вчинили несправедливо, - і Бізнес-центр «Московський» у серпні 2014-го подає заяву до господарського суду, посилаючись на те, що - крім кредитного договору №60-V (про надання позики ТОВ «Нова енергія світла») - нібито існує ще один договір, від 2 червня 2009 року, про розірвання попереднього. Але господарський суд залишає свою попередню постанову без змін, тому компанія подає апеляційну скаргу до Київського апеляційного господарського судк. Причому, що цікаво, БЦ «Московський» зовсім не проти стягнення боргу з компанії «Нова енергія світу» (фактично відмовляється від своїх зобов'язань і щодо свого ж партнера), але - не за рахунок іпотеки. Тобто виконувати умови укладеного з банком договору іпотеки вони не хочуть!
При цьому керівництво банку наполягає, що у їхніх базах другого договору, яким оперують опоненти в цій справі, просто не існує! Однак протилежна сторона посилається на цей документ, нібито підписаний заступником голови правління «Укргазбанку» В. Ткаченком, котрий пропрацював у фінустанові близько місяця. Юристи банку наполягли, щоб було призначено комплексну судову експертизу, яка б дозволила з'ясувати, що раніше з'явилося на папері - текст спірного договору чи підпис В. Ткаченка. «АБ «Укргазбанк» не випадково намагався звернути увагу суду і судових експертів на питання дати та/або періоду часу нанесення тексту, підписів та відбитків печаток на документі, - йдеться в заяві на ім'я виконуючого обов'язки прокурора міста Києва Олега Валендюка, підписаній заступником голови правління банку Дубровіним. - Адже банк свідомо стверджував і стверджує, що спірний договір про розірвання кредитного договору повноважним представником АБ «Укргазбанк» ніколи не підписувався, системою внутрішнього документообігу банку ніколи не проходив, у порядку, встановленому локальними нормативними актами банку, не реєструвався, і попереднє рішення правління та/або кредитної ради банку про розірвання кредитного договору не приймалося, оскільки воно прямо суперечить інтересам державного банку».
Крім того, відповідно до внутрішніх положень банку, рішення про зміну умов кредитування, у тому числі про розірвання кредитних договорів - виняткова компетенція кредитної ради банку. А це означає, що пан Ткаченко взагалі не мав права підписувати договір подібного змісту.
Незважаючи на всі аргументи, банк програє судову тяжбу. А комерційна структура, отримавши судове рішення, звертається до нотаріуса і в короткі терміни перепродує земельну ділянку в офшор.
При цьому описані події - дзеркальне відображення ситуації, яка сталася дещо раніше. Та сама схема, застава - теж земельна ділянка, тільки по вулиці Старонаводницькій, той самий результат - банк втратив кошти, а земля опинилась у власності офшорної компанії. Що цікаво, ці справи цілком логічно було об'єднано в одне провадження. Однак слідчий ГУ МВС у місті Києві на прізвище Терпило прийняв рішення закрити це провадження, мовляв, це - не більше, ніж господарський спір між двома суб'єктами господарювання (банком-позичальником і фірмами, які брали кредит). Інтересів держави, яка втратила колосальні кошти, пан Терпило за цією схемою чомусь не розгледів. Можливо, він просто не дуже уважно читав матеріали справи? Або свідомо прийняв таке рішення, проігнорувавши інтереси держави?
Ці запитання ми переадресували начальнику ГУ МВС у м. Києві Олександру Терещуку. Також хотілося б отримати роз'яснення щодо позиції Генеральної прокуратури, до якої неодноразово звертався банк щодо ситуації із земельною ділянкою на вулиці Староноводницькій.
Про подальший перебіг журналістського розслідування ми обов'язково інформуватимемо наших читачів. Наша мета - не лише з'ясувати, скільки було ще таких випадків і яка загальна сума коштів, виведених за допомогою подібної схеми з державного банку. А й назвати імена тих співробітників міліції та прокуратури, які прямо чи опосередковано сприяли її реалізації. Що стосується всіх учасників цієї історії, то ми готові надати їм можливість висловити свою версію подій.
Публікації19:14
Політика
Люстраційний ювілей
Трохи більше року тому, 16 вересня, під тиском громадськості Верховна Рада все-таки ухвалила Закон «Про очищення влади», і через місяць він набув чинності. Українці чекали і сподівалися, що від гучних заяв про «історичний момент» прийняття цього закону влада перейде до гучних звільнень і нарешті очиститься. Але, незважаючи на те, що закон передбачає звільнення практично всіх посадовців, керівників держорганів, їхніх структурних підрозділів та регіональних управлінь часів президентства Януковича, вони досі залишаються у виконавчій владі. Чому?
Саботаж і профанація
Люстраційний комітет звинувачує в саботажі цього процесу Президента, главу СБУ, Міністерство внутрішніх справ і Державну фіскальну службу. «Ми не один раз сумно жартували, що якби Вацлав Гавел і Лех Валенса так ставилися до люстрації, як Петро Порошенко, то Чехія та Польща досі були б у Радянському Союзі», - говорить голова Комітету ВР з питань запобігання та протидії корупції Єгор Соболєв.
За словами директора департаменту з питань люстрації Мін'юсту Тетяни Козаченко, система чинить опір настільки, що в центральному апараті ДФС працює 42% людей, які підпадають під люстрацію. Ще 15% потенційних кандидатів «на вихід» з держслужби працюють у територіальних органах ДФС. Варто зазначити, що, за даними Мін'юсту, глава ДФС Роман Насіров не належить до цих 42%, а отже, і не підпадає під закон про люстрацію. «Його майно було придбано не під час держслужби», - пояснила Козаченко.
Соболєв же вважає, що глава ДФС підпадає під Закон «Про запобігання та протидію корупції», а також Кримінальний кодекс України. «Ми вже внесли зміни до ККУ, що якщо чиновник не декларує своє майно, то він є злочинцем і повинен на два роки сісти до в'язниці зі спецконфіскацією», - зазначив він.
Проте не лише МВС і ДФС саботують люстрацію. Процес очищення влади серйозно гальмується і суддівським корпусом. «Якщо не перезавантажити, що не перенабрати, як зробили з поліцією, суддівський корпус, то ми не отримаємо якісного складу ні державних органів, ні судів. Ми стали свідками, коли цього тижня Вища рада юстиції фактично нівелювала рішення тимчасової спеціальної комісії, коли щодо суддів, котрі приймали рішення стосовно Майдану, сказали, що немає ознак порушення ними присяги», - додала вона. Втім, таке рішення не дивне, адже за рік жодного суддю не було люстровано.
«Недолюстровані»
У Громадському люстраційному комітеті зазначають, що для уникнення люстрації чиновники використовують «фантастичні» методи. Найчастіше держслужбовці навіть фальсифікують документи. Яскравим прикладом, за словами голови ради комітету Олександри Дрік, є «фантастична четвірка» - начальник ГУ МВС у Києві Олександр Терещук, перший заступник начальника Головного управління ДФС у Житомирській області Лілія Куришко, начальник Головного слідчого управління СБУ Григорій Остафійчук і заступник начальника Головного управління ДФС у Києві Ганна Ігнатенко.
«Ці люди використовували такі методи уникнення люстрації, які ми навіть не могли уявити», - зауважила вона. За її словами, уникнути люстрації вдалося і 21 депутату 8-го скликання, серед яких - Сергій Льовочкін, Наталія Королевська, Михайло Добкін, Сергій Ківалов, Віктор Балога, Нестор Шуфрич. «Депутата не можна звільнити з посади за люстрацією, оскільки це було б порушенням Конституції, права обиратися і бути обраним, але поки працює Закон «Про очищення влади», всім цим людям заборонено бути навіть патрульними в Києві, не кажучи вже про керівні посади», - говорить вона.
У Києві залишилися на своїх посадах з часів Майдану начальники управлінь МВС Шевченківського та Дніпровського районів Києва, заступники начальників управління Шевченківського, Голосіївського, Дарницького та Деснянського районів столиці. За словами секретаря Громадської ради з питань люстрації при Мін'юсті Максима Маньковського, також є питання до начальника Головного управління ДФС у Києві Людмили Демченко та її заступника Аліни Корольової, до заступників прокурора Подільського, Печерського та Шевченківського районів Києва, першого заступника та заступника прокурора Голосіївського району, до прокуратури Дарницького району.
Судові позови від люстрованих
Але не всім вдається уникнути люстрації. Ті, хто не зміг вигадати методів і схем, що дозволяють залишитися на своєму місці і все-таки був звільнений, вирішили відстоювати свої права в судах, намагаючись довести, що люстрували їх незаконно, і вимагати відновлення на посаді.
Порахувати кількість таких судових позовів неможливо. «У нас 27 адміністративних судів. Людина може подати до суду кілька позовів, які до того ж можуть мати кілька способів захисту права. Можуть або скасувати указ про призначення, або поновити на посаді, або визнати неправомірною бездіяльність, незаконними дії. Понад те, людина може подати позов, потім відкликати і подати новий. Промоніторити ані за прізвищем, ані за кількістю позовів неможливо», - говорить Козаченко. За допомогою єдиного реєстру судових рішень можна подивитися лише приблизну кількість справ.
Утім, судові позови дають результат. Деяких відновлюють. Чи то закон недосконалий, чи то й судовий корпус потребує невідкладної люстрації. Але в Мін'юсті обіцяють, що подібні рішення судів оскаржуватимуть.
Не все так погано?
Однак, за словами Соболєва, незважаючи на всі труднощі, закон про очищення влади став єдиним в Україні, завдяки якому після Євромайдану хоча б когось було звільнено. «За нашими даними, понад 700 осіб було офіційно люстровано і тепер вони 10 років не мають права повертатися на держслужбу. І ще близько 1000-1200 пішли за власним бажанням або перейшли на інші посади, щоб не потрапити до люстраційних списків. Переважно це «монстри», це керівники фіскальної служби, прокуратури, міліції. Дуже добре, що хоча їх ми позбулися», - зазначив він.
Крім самого закону про люстрацію, прийнято й інші законодавчі ініціативи, які сприяють очищенню влади. Зокрема, це відкриття реєстрів власності та можливість після рішення суду конфіскації майна держчиновників, придбання якого вони не зможуть пояснити. Причому не лише їх власного, а й майна їхніх родичів, а також офшорних компаній, до яких ці чиновники мають якесь відношення.
«Але нам потрібні прокуратури і суди для того, щоб ці закони про спецконфіскації запрацювали. Без набору заново суддів, починаючи з вищих, ці закони працювати не почнуть. Але я вам гарантую: ми з вами не будемо ще дуже старими, коли очищення влади в Україні відбудеться», - вважає Соболєв.
Люстраційний ювілей
Трохи більше року тому, 16 вересня, під тиском громадськості Верховна Рада все-таки ухвалила Закон «Про очищення влади», і через місяць він набув чинності. Українці чекали і сподівалися, що від гучних заяв про «історичний момент» прийняття цього закону влада перейде до гучних звільнень і нарешті очиститься. Але, незважаючи на те, що закон передбачає звільнення практично всіх посадовців, керівників держорганів, їхніх структурних підрозділів та регіональних управлінь часів президентства Януковича, вони досі залишаються у виконавчій владі. Чому?
Саботаж і профанація
Люстраційний комітет звинувачує в саботажі цього процесу Президента, главу СБУ, Міністерство внутрішніх справ і Державну фіскальну службу. «Ми не один раз сумно жартували, що якби Вацлав Гавел і Лех Валенса так ставилися до люстрації, як Петро Порошенко, то Чехія та Польща досі були б у Радянському Союзі», - говорить голова Комітету ВР з питань запобігання та протидії корупції Єгор Соболєв.
За словами директора департаменту з питань люстрації Мін'юсту Тетяни Козаченко, система чинить опір настільки, що в центральному апараті ДФС працює 42% людей, які підпадають під люстрацію. Ще 15% потенційних кандидатів «на вихід» з держслужби працюють у територіальних органах ДФС. Варто зазначити, що, за даними Мін'юсту, глава ДФС Роман Насіров не належить до цих 42%, а отже, і не підпадає під закон про люстрацію. «Його майно було придбано не під час держслужби», - пояснила Козаченко.
Соболєв же вважає, що глава ДФС підпадає під Закон «Про запобігання та протидію корупції», а також Кримінальний кодекс України. «Ми вже внесли зміни до ККУ, що якщо чиновник не декларує своє майно, то він є злочинцем і повинен на два роки сісти до в'язниці зі спецконфіскацією», - зазначив він.
Проте не лише МВС і ДФС саботують люстрацію. Процес очищення влади серйозно гальмується і суддівським корпусом. «Якщо не перезавантажити, що не перенабрати, як зробили з поліцією, суддівський корпус, то ми не отримаємо якісного складу ні державних органів, ні судів. Ми стали свідками, коли цього тижня Вища рада юстиції фактично нівелювала рішення тимчасової спеціальної комісії, коли щодо суддів, котрі приймали рішення стосовно Майдану, сказали, що немає ознак порушення ними присяги», - додала вона. Втім, таке рішення не дивне, адже за рік жодного суддю не було люстровано.
«Недолюстровані»
У Громадському люстраційному комітеті зазначають, що для уникнення люстрації чиновники використовують «фантастичні» методи. Найчастіше держслужбовці навіть фальсифікують документи. Яскравим прикладом, за словами голови ради комітету Олександри Дрік, є «фантастична четвірка» - начальник ГУ МВС у Києві Олександр Терещук, перший заступник начальника Головного управління ДФС у Житомирській області Лілія Куришко, начальник Головного слідчого управління СБУ Григорій Остафійчук і заступник начальника Головного управління ДФС у Києві Ганна Ігнатенко.
«Ці люди використовували такі методи уникнення люстрації, які ми навіть не могли уявити», - зауважила вона. За її словами, уникнути люстрації вдалося і 21 депутату 8-го скликання, серед яких - Сергій Льовочкін, Наталія Королевська, Михайло Добкін, Сергій Ківалов, Віктор Балога, Нестор Шуфрич. «Депутата не можна звільнити з посади за люстрацією, оскільки це було б порушенням Конституції, права обиратися і бути обраним, але поки працює Закон «Про очищення влади», всім цим людям заборонено бути навіть патрульними в Києві, не кажучи вже про керівні посади», - говорить вона.
У Києві залишилися на своїх посадах з часів Майдану начальники управлінь МВС Шевченківського та Дніпровського районів Києва, заступники начальників управління Шевченківського, Голосіївського, Дарницького та Деснянського районів столиці. За словами секретаря Громадської ради з питань люстрації при Мін'юсті Максима Маньковського, також є питання до начальника Головного управління ДФС у Києві Людмили Демченко та її заступника Аліни Корольової, до заступників прокурора Подільського, Печерського та Шевченківського районів Києва, першого заступника та заступника прокурора Голосіївського району, до прокуратури Дарницького району.
Судові позови від люстрованих
Але не всім вдається уникнути люстрації. Ті, хто не зміг вигадати методів і схем, що дозволяють залишитися на своєму місці і все-таки був звільнений, вирішили відстоювати свої права в судах, намагаючись довести, що люстрували їх незаконно, і вимагати відновлення на посаді.
Порахувати кількість таких судових позовів неможливо. «У нас 27 адміністративних судів. Людина може подати до суду кілька позовів, які до того ж можуть мати кілька способів захисту права. Можуть або скасувати указ про призначення, або поновити на посаді, або визнати неправомірною бездіяльність, незаконними дії. Понад те, людина може подати позов, потім відкликати і подати новий. Промоніторити ані за прізвищем, ані за кількістю позовів неможливо», - говорить Козаченко. За допомогою єдиного реєстру судових рішень можна подивитися лише приблизну кількість справ.
Утім, судові позови дають результат. Деяких відновлюють. Чи то закон недосконалий, чи то й судовий корпус потребує невідкладної люстрації. Але в Мін'юсті обіцяють, що подібні рішення судів оскаржуватимуть.
Не все так погано?
Однак, за словами Соболєва, незважаючи на всі труднощі, закон про очищення влади став єдиним в Україні, завдяки якому після Євромайдану хоча б когось було звільнено. «За нашими даними, понад 700 осіб було офіційно люстровано і тепер вони 10 років не мають права повертатися на держслужбу. І ще близько 1000-1200 пішли за власним бажанням або перейшли на інші посади, щоб не потрапити до люстраційних списків. Переважно це «монстри», це керівники фіскальної служби, прокуратури, міліції. Дуже добре, що хоча їх ми позбулися», - зазначив він.
Крім самого закону про люстрацію, прийнято й інші законодавчі ініціативи, які сприяють очищенню влади. Зокрема, це відкриття реєстрів власності та можливість після рішення суду конфіскації майна держчиновників, придбання якого вони не зможуть пояснити. Причому не лише їх власного, а й майна їхніх родичів, а також офшорних компаній, до яких ці чиновники мають якесь відношення.
«Але нам потрібні прокуратури і суди для того, щоб ці закони про спецконфіскації запрацювали. Без набору заново суддів, починаючи з вищих, ці закони працювати не почнуть. Але я вам гарантую: ми з вами не будемо ще дуже старими, коли очищення влади в Україні відбудеться», - вважає Соболєв.
Чакри — це енергетичні рівні розвитку Це наші внутрішні центри сили, якими протікає енергія
Будинок може не тільки захищати нас від зовнішніх факторів, але й надавати сили Такий куточок можна створити у....
Стрес є невід'ємною частиною життя сучасної людини Незважаючи на те, що в житті кожного з нас бувають складні ....
Кожна людина зазнає негативного впливу: втома, дратівливість та раптові болі – ознаки енергетичної атаки Борот....
/-1,0296812057495-/
/-pc-/
Top