Коли в будинку з'являється маленьке кошеня, власнику необхідно забезпечити належний догляд
Що потрібно придба....
Архів
Повернутись назад
14 Вересня 2015
14 Вересня
Блог:
Думки10:07
Суспільство
Дмитро Шимків
Питання, які піднімаються в електронних петиціях, є відображенням потреб суспільства
Питання, які розглядають у електронних петиціях, є відображенням потреб суспільства. Таку думку «Аналітичный службі новин» (АСН) висловив заступник глави Адміністрації Президента Дмитро Шимків.
«Петиція — це інструмент громадського обговорення, об'єднання громадянської позиції навколо якогось питання. Ті питання, які піднімаються в електронних петиціях — це відображення потреб суспільства, проблеми, які його хвилюють. І не важливо, які вони. Люди можуть хотіти і відкриття «Burger King». У цьому немає нічого дивного, вони мають на це право», — сказав він.
Разом з тим, Шимків не унеможливлює того, що в електронних петиціях люди продаватимуть свої голоси за гроші.
«Як люди продають свій голос на мітингах, так можуть продавати і свій голос в електронних петиціях. Хоч ми і будемо бачити, що ці голоси належать «зомбі», у яких завдання просто накликати, але вимкнути ми їх не можемо. Це валідний голос, але він проданий. Звичайно, якщо ми розуміємо, що 20—30% голосів накликали «зомбі», то про це буде сказано політикам», — зазначив він.
Крім того, він наголосив, що в АП легко встановлюють, де голос належить реальній людині, а де «боту».
«Ми бачимо, коли людина заходила, скільки часу витрачала на голосування. Тобто зрозуміло, для того щоб просто накликати голосів, багато часу не потрібно. Система побудована таким чином, що певні елементи має робити людина. Ми бачимо, з яких IP адрес накликали голоси. Такі кроки можуть розцінюватися як технічне втручання в систему і ці адреси будуть передаватися в СБУ. Нехай правоохоронні органи розбираються, для чого людина це робила», — резюмував він.
Політика
СБУ оголосила в розшук екс-губернатора Київської області Ульянченко
Служба безпеки України оголосила в розшук колишню голову секретаріату президента Віктора Ющенка і колишнього губернатора Київської області Віру Ульянченко. Про це свідчать дані на сайті Міністерства внутрішніх справ.
Згідно з даними МВС, Ульянченко звинувачують за статтею 191 частина 5 (привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем).
За інформацією правоохоронців, екс-губернатор Ульянченко зникла 20 червня 2015 року.
Ульянченко з 2014 року очолювала партію Заступ. Вона була губернатором з 2006 по 2009 рік.
СБУ оголосила в розшук екс-губернатора Київської області Ульянченко
Служба безпеки України оголосила в розшук колишню голову секретаріату президента Віктора Ющенка і колишнього губернатора Київської області Віру Ульянченко. Про це свідчать дані на сайті Міністерства внутрішніх справ.
Згідно з даними МВС, Ульянченко звинувачують за статтею 191 частина 5 (привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем).
За інформацією правоохоронців, екс-губернатор Ульянченко зникла 20 червня 2015 року.
Ульянченко з 2014 року очолювала партію Заступ. Вона була губернатором з 2006 по 2009 рік.
Блог:
Думки13:03
Політика
Олексій Кошель
Держава повинна провести перереєстрацію, щоб знати, хто проживає на підконтрольній Україні території, а хто — ні
Створення пільгових умов голосування тимчасових переселенців на місцевих виборах — передвиборчі гасла. Таку думку «Аналітичный службі новин» (АСН) висловив генеральний директор Комітету виборців України (КВУ) Олексій Кошель.
«Це місцеві вибори. Вони принципово відрізняються виборів президента чи народних депутатів України. На них люди обирають свої місцеві органи влади. Закон даэ змогу проголосувати переселенцям. Їх небагато. Це ті, хто зміг придбати житло або офіційно орендують його — отримали місце реєстрації. Але наразі у парламенті зареєстровано три законопроекти, в яких йдеться про створення додаткових умов для голосування переселенців на місцевих виборах, тобто в тих громадах, де вони тимчасово проживають. КВУ проти їх ухвалення. Адже це означало б піти на порушення Конституції», — заявив він.
Кошель пояснив, що сьогодні на місцевих виборах є декілька груп громадян, що не мають змоги реалізувати своє виборче право. Зокрема, це військовослужбовці, трудові мігранти, ув’язнені тощо.
«Якщо ми створюємо пільгові умови для переселенців, то ставимо в нерівні умови інші категорії громадян, зокрема військовослужбовців», — пояснив голова КВУ.
«Є ще одна серйозна проблема, про яку не говорять. Тема голосування внутрішньо переміщених осіб перетворилася на політичні гасла. Деякі політичні сили на цьому спекулюють. «Опозиційний блок» і партія «Відродження» взяли цю тему собі на озброєння, використовують її як передвиборчі гасла», — акцентував Кошель.
Він також нагадав, що голови Луганської та Донецької військово-цивільних адміністрацій повідомляли, що більшість людей, які отримали статус внутрішніх переселенців, повернулися на непідконтрольні території. І чіткого списку людей, які реально переселилися, немає.
«Держава повинна провести перереєстрацію, щоб ми чітко знали, хто проживає на території, контрольованій Україні, а хто — ні. Після цього на виборах об'єднаних територіальних громад, на місцевих виборах 2017 року (якщо такі відбудуться) ми отримаємо змогу розглядати питання голосування переселенців відповідно до реєстрації та норм закону, що базується не на політичних гаслах, а на чітких критеріях», — підсумував голова КВУ.
Суспільство
СБУ розкрила мережу інформаторів бойовиків
Співробітники Служби безпеки України у ході спецоперації знешкодили інформаторську мережу одного з незаконних збройних формувань терористичної організації «ДНР». Про це передає прес-служба СБУ.
Як повідомляється, пособники бойовиків діяли в Одесі, Києві, Маріуполі та селі Красногорівка Донецької області.
«Інформатори передавали терористам позивні, частоти радіозв'язку, дані про місця дислокації, кількість особового складу, озброєння і переміщення підрозділів сил антитерористичної операції. Вони також займалися підприємницькою діяльністю і фінансували терористів», - йдеться у повідомленні.
У прес-службі зазначили, що було затримано чотирьох інформаторів і організатора мережі, який прибув із Донецька в Одесу для передачі 200 тисяч гривень на вербування нових спільників бойовиків.
Організатору мережі оголошено про підозру у скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 258-3 Кримінального кодексу України та судом обрано запобіжний захід у вигляді утримання під вартою. Тривають невідкладні оперативно-слідчі дії.
СБУ розкрила мережу інформаторів бойовиків
Співробітники Служби безпеки України у ході спецоперації знешкодили інформаторську мережу одного з незаконних збройних формувань терористичної організації «ДНР». Про це передає прес-служба СБУ.
Як повідомляється, пособники бойовиків діяли в Одесі, Києві, Маріуполі та селі Красногорівка Донецької області.
«Інформатори передавали терористам позивні, частоти радіозв'язку, дані про місця дислокації, кількість особового складу, озброєння і переміщення підрозділів сил антитерористичної операції. Вони також займалися підприємницькою діяльністю і фінансували терористів», - йдеться у повідомленні.
У прес-службі зазначили, що було затримано чотирьох інформаторів і організатора мережі, який прибув із Донецька в Одесу для передачі 200 тисяч гривень на вербування нових спільників бойовиків.
Організатору мережі оголошено про підозру у скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 258-3 Кримінального кодексу України та судом обрано запобіжний захід у вигляді утримання під вартою. Тривають невідкладні оперативно-слідчі дії.
Блог:
Думки15:35
Суспільство
Ігор Курус
Все залежить від влади: або використовувати цей інструмент, прислухаючись до народу, або маніпулювати ним
Петиція - це не панацея від усіх проблем, але це дієвий інструмент комунікації між суспільством і владою. Таку думку «Аналітичній службі новин» (АСН) висловив голова правління Українського центру прямої демократії Ігор Курус.
«Петиція - це не панацея від усіх проблем, але це дієвий інструмент комунікації між суспільством і владою. Це дуже важливо. Через петицію можна зруйнувати монополію партій та олігархів на нормотворчість. Адже право на законодавчу ініціативу мають політики, а не носій влади - народ. Петиція фактично дає таке право громадянам - ініціювати розгляд того чи іншого питання, яке турбує суспільство, а не політиків чи олігархів.
Як приклад - ініціативи про скасування акцизу на розмитнення авто, або право на зброю. Ці питання українських чиновників не цікавлять взагалі. А громадян, як бачимо, цікавлять», - пояснив він. Однак, за словами експерта, можливість створення петицій принесе інноваційність у нормотворчість.
«Наприклад, ми маємо проблему покарання корупціонерів, оскільки суди відпускають під заставу тих, хто нас обкрадав. Законодавці, незважаючи на те, що дохідна частина від боротьби з корупцією не виконується, крім яскравих виступів і публічного невдоволення, досі ніяк не «побороли» цю проблему. Народ відреагував оперативно - в перший же день створення порталу електронних петицій була зареєстрована петиція про скасування грошової застави для корупціонерів. На сьогодні вона вже набрала 31 тисячу підписів, проте досі її не подали на розгляд Президенту», - додав він.
Курус зазначив, що втім, чи зможемо ми правильно використовувати та застосовувати такий інструмент прямої демократії в українських реаліях, покаже час.
«У нас є не імперативна, а консультативна петиція, і все залежить від влади: або використовувати цей інструмент, прислухаючись до народу, або маніпулювати ним. Якщо влада покладе петиції в «довгий ящик», або займеться відписками, то можна вважати, що цей механізм був введений для того, щоб «знизити градус» суспільного невдоволення. Тоді петиція буде зведена нанівець, як це сталося з люстрацією і боротьбою з корупцією. Інтерес до неї згасне, і люди знову підуть на вулицю. Але якщо влада буде чути громадян і своєчасно реагувати, то це означає, що петиція буде ефективним дієвим механізмом відновлення довіри громадян до влади», - наголосив Курус.
Він також підкреслив, що ухвалені зміни в Закон України «Про звернення громадян» від 2 липня, якими були передбачені електронні петиції, не є ідеальними, оскільки цей закон дозволяє маніпулювати петиціями, тому його треба виправляти й удосконалювати.
Блог:
Думки17:19
Політика
Олександр Палій
Тимошенко вимагає відставки уряду в надії очолити Кабмін
Лідер «Батьківщини» Юлія Тимошенко вимагає відставки уряду в надії очолити Кабмін. Таку думку «Аналітичній службі новин» (АСН) висловив політичний експерт Олександр Палій.
«Юлія Тимошенко претендує на посаду прем'єр-міністра. Вона забула, що двічі була прем'єром, при тому дуже бездарним. Але як тільки з'являються натяки на можливе переформатування КМУ – вона зразу тут як тут, щоб встигнути добігти. Але не встигне. За Тимошенко у нас було найбільше падіння економіки: в 2009 році було «мінус» 14,8%. Це був найгірший результат у світі», - зазначив він.
Що стосується чинного прем'єра, то Палій зазначив, що «Яценюк звичайно також не подарунок, але функціонально він щось робить, хоча системний реформатор з нього ніякий».
У той же час політолог зазначив, що Яценюку доведеться піти з КМУ, але не зараз, а через півроку.
При цьому експерт не виключив, що нинішній прем'єр-міністр може стати послом.
Публікації18:53
Економіка
Яценюк знайшов гроші на «шуби»
Прийдешня зима лякає всіх. Вірніше, прийдешньою зимою лякають всіх. У плані опалення. Кажуть, буде або холодно, або дорого. Або ж і холодно, і дорого разом. Але вихід, щоб не замерзнути, і не розоритися, як говорить уряд, є. І пропонує нам атракціон небаченої щедрості: для незаможних – субсидії, та ще й за спрощеною схемою, а для всіх інших – державну допомогу на енергозберігаючі заходи.
Будинки без «шуби» – радянська спадщина
Щоправда, по-хорошому ці енергозберігаючі заходи треба було б починати ще кілька років, а то й десятиліть тому, адже про те, що наш житловий фонд до непристойності не енергоефективний, знають всі. До речі, до 90-х років таке ж становище було в багатьох країнах Центральної та Східної Європи. Але там після відходу з соцтабору з його марнотратною економікою швидко переорієнтувалися, все підрахували, зробили висновки і в стислі терміни провели термомодернізацію житлового фонду і соцсфери. А люди навчилися економити. У нас же не особливо рахували, а якщо і рахували, то відсутність грошей і бачення вирішення проблеми давало право тільки читати мантру «треба утеплятися».
У результаті утепленням можуть похвалитися тільки новобудови – зараз без «шуби» будівельники не зможуть здати їх в експлуатацію. Інші ж 80% житлового фонду України катастрофічно потребують термомодернізації, а на неї потрібно, за підрахунками фахівців ЄБРР і наших вчених, сотні мільярдів гривень. Таких грошей у держави немає. Та й, з іншого боку, як запевняють експерти, недоцільно вкладати державні кошти в приватну власність громадян (понад 90% житлового фонду в Україні – у приватній власності), адже люди самі повинні піклуватися про свої будинки. Тим більше, що громадяни отримають вигоду — після утеплення, за підрахунками, витрати на опалення знизяться в середньому на 30% на рік, а це – реальна вигода. Особливо в умовах зростаючих тарифів.
Всі ми також зацікавлені в тому, щоб жити в енергоефективних будинках і платити менше. У кого є кошти і можливості, той і сам якось модернізує своє житло. А у кого коштів не вистачає? Їм пропонуються програми державної допомоги-співфінансування на енергозберігаючі заходи. У цьому році, каже віце-прем'єр-міністр – міністр регіонального розвитку, будівництва та ЖКГ України Геннадій Зубко, на ці цілі виділено 343,5 мільйона гривень.
Кредит вам на допомогу!
Тут є кілька схем. Але всі вони працюють на кредитних умовах – такі кредити ще називають «теплими». Це, по-перше, в умовах подорожчання газу відшкодування 20% кредиту на заміну газових котлів електричними або твердопаливними. По-друге, компенсація на придбання енергоефективного обладнання і матеріалів: 30% кредиту для домовласників приватного сектора і 40% – для ОСББ (об'єднання співвласників багатоквартирних будинків).
1. Програма заміни газових котлів електричними або твердопаливними діє ще з жовтня минулого року. Бажаючий отримати державну допомогу на цю справу бере кредит на придбання котла в Ощадбанку, а держава компенсує йому до 20% тіла кредиту. Обговорені і суми максимальних компенсацій. До 12 серпня вони становили 5 тисяч гривень. Але останнім часом ціни зросли, і Кабмін своєю постановою про стимулювання населення до енергоефективності від 12 серпня 2015 року збільшив максимальний розмір компенсації на негазові котли до 10 тисяч.
2. Програма спрямована на енергозбереження в приватних будинках та багатоповерхівках, в яких створено ОСББ. Вона діє з травня цього року таким чином: власники приватних будинків можуть взяти в одному з трьох банків – АТ "Ощадбанк", АБ "Укргазбанк" або АТ "Укрексімбанк" – від 1 до 50 тисяч гривень кредиту на термін до 36 місяців. До 30% тіла кредиту відшкодує держава. А мешканці багатоквартирних будинків – члени ОСББ зможуть взяти до 30 тисяч гривень на одну квартиру на термін до 60 місяців. Тут державне відшкодування складе до 40% позикових коштів. Але обов'язкова умова – має бути початковий внесок від 10% вартості товару. Голова Державного агентства з енергоефективності та енергозбереження Сергій Савчук запевняє, що все робиться дуже прозоро. «Кошти віддаємо через банки, а ті зараховують їх на рахунки ОСББ або населення, – пояснює Сергій Савчук. – Якщо, наприклад, ОСББ вирішить встановити індивідуальний теплопункт, це разом з роботами коштуватиме приблизно 300 тисяч гривень. 40% з них ми відразу зможемо відшкодувати».
Отже, можна взяти кредит на придбання лічильників тепла, енергозберігаючих склопакетів, теплових насосів, індивідуальних теплопунктів, навіть сонячних колекторів і так далі. Все бажано українського виробництва з метою розвитку ринку таких продуктів і, отже, імпортозаміщення. Ще одне нововведення, запроваджене буквально місяць тому, – збільшення людям, які отримують субсидію, розміру відшкодування частини кредиту, взятого на енергоефективне обладнання («негазові» котли) і матеріали, – до 70%. Це передбачено тією ж постановою Кабміну № 614 про стимулювання населення до енергоефективності від 12 серпня 2015 року. Якщо одержувач субсидії – член ОСББ, що кредитується, розмір компенсації субсидіанту розраховується за схемою, наведеною в тій же постанові.
Держдопомогу з'їдять відсотки?
Неозброєним оком видно, що коштує «теплий» кредит недешево. Процентна ставка — 25%. Крім того, при оформленні позики треба заплатити 3% комісії Ощадбанку. Тобто якщо ОСББ, наприклад, захоче взяти 200 тисяч гривень кредиту, разова комісія складе 6 тисяч гривень, відсотки за рік – 50 тисяч. Щоправда, на практиці ця сума буде меншою, адже через пару місяців надійдуть компенсаційні кошти, а це 80 тисяч. Від суми, що залишилася, річні відсотки складуть приблизно 30 тисяч гривень. Зрозуміло, що з погашенням тіла кредиту сума виплачених відсотків буде зменшуватися, але ж ставка залишається... І якщо брати кредит на 60 місяців, то, по суті, практично вся сума компенсації піде банку у вигляді відсотків. Люди виграють хіба що в часі.
Тому, ясна річ, думки щодо вигідності таких кредитів кардинально різняться. Фахівці в галузі ЖКГ запевняють, що кредитування – найкращий механізм стимулювання термомодернізації будинків, і стверджують, що населення дуже активно цікавиться цими кредитними програмами. Так, за словами першого заступника голови Держенергоефективності Олексія Корчмита, «...спостерігається позитивна динаміка попиту на програму. Це вже перемога. Населення почало усвідомлювати відповідальність за свою власність і вірити в дієвість розробленого нами механізму державної підтримки».
«У Луцьку ми оглянули будинок, який обладнаний внутрішньобудинковими мережами водо-, тепло-, електро-, газопостачання та водовідведення. На гроші ОСББ встановлено індивідуальний тепловий пункт, залучені кошти на утеплення фасаду, капітальний ремонт покрівлі. Всі ці заходи дозволили зменшити тепловтрати в будинку, і майже вдвічі знизити витрати мешканців на оплату за спожите тепло», – заявив Геннадій Зубко після недавнього візиту в Луцьк і ознайомлення з тим, як місто впроваджує енергоефективні заходи.
А ось люди придивляються до державних програм, активно їх обговорюють, але наважуються на кредит не всі. У соцмережах з цього приводу розгортаються бурхливі дискусії. Ось одна з думок. «Ми хотіли скористатися цією програмою, купити котел на дровах, але через дуже дивну і невизначену систему вирішили все таки не зв'язуватися з державою. Спочатку оформи кредит, оплати всі збори і т. п., потім подай заяву на відшкодування, тільки тоді якась комісія розгляне і вирішить: давати тобі допомогу чи ні, і скільки відсотків давати. А тим часом ти платиш банківські відсотки і на цьому втрачаєш. Ми побоялися з кредитом зв'язуватися, позичили відсутню суму, так вийшло швидше. Мої знайомі, як тільки чують про кредит, відмовляються від спроби скористатися програмою, бояться якогось підступу». Є, щоправда, й інші думки, типу «У мене знайомі купували, залишилися задоволені: якщо ви купили дійсно негазовий котел, то відшкодування буде в наступному місяці, нічого переживати», але неозброєним оком видно, що вони – в меншості.
Субсидіанти також не хочуть
Втім, це все – приватні думки. А от цифри від соціологів. За даними минулорічного дослідження, проведеного в рамках Проекту USAID «Муніципальна енергетична реформа», 89% населення готові інвестувати в енергоефективність житла: 52% за умови держпідтримки на засадах співфінансування, 18% – за умови пільгового кредиту. Тобто ще до початку запуску держпрограми було видно, що кредити зацікавлять менше 20% населення.
Найменше поспішають за кредитами ОСББ. Згідно з даними Держенергоефективності, 31 серпня було зафіксовано 25 ОСББ, які скористалися запропонованою програмою, а на 7 вересня вже 35 ОСББ взяли такі кредити на загальну суму 5,8 мільйона гривень. Багато це чи мало? Дивіться самі, враховуючи те, що в Україні нині понад 16 тисяч ОСББ. У будь-якому разі навіть до піввідсотка не дотягує!
З тим, що 25% — сума чимала, погоджується і голова правління АТ "Ощадбанк" Андрій Пишний, але зауважує, що вона на сьогодні чітко відображає стан економічних процесів в країні.
Вигідно багатим
У такому разі, чи не простіше віддати ці 80 тисяч самому ОСББ, минаючи банк? Взагалі-то, коли ставиш чиновнику це запитання, бачиш деяке невдоволення, але все таки вони намагаються відповідати. «Ми думали, як допомогти людям в обхід кредиту, – говорить Сергій Савчук. — І не вдалося знайти іншого механізму, що виключає зловживання. Це було компромісне рішення в рамках тих фінансових можливостей, які є сьогодні в уряду, і в рамках попередження різного роду зловживань. Наприклад, якби ми ці кошти спустили на місця, саме там вирішували б, кому дати компенсацію і скільки, а кому не давати. Це фактор, який може викликати зловживання, і така практика зловживань, на жаль, в Україні є. А завдяки нинішньому механізмові людина, у якої не вистачає коштів на утеплення, йде в банк. Не обов'язково брати кредит на всю вартість обладнання. Адже часто не вистачає півсуми, а то й менше. І, до речі, через місяць можна повернути кредит і відсотки далі не платити».
Напевно, це відмінна підказка, але ось реальна вона тільки для тих будинків, в яких живуть багаті люди. «Тобто виходить парадокс: у теорії кредитування спрямовано, як кажуть чиновники, на підтримку саме тих, хто не зможе викласти всю необхідну суму відразу. А на практиці – вигідно в основному небідним людям, які зможуть зорієнтуватися в ситуації. Але для будинків, в яких живуть небагаті люди, так швидко віддати позику нереально», – прокоментував ситуацію «Аналітичній службі новин» (АСН) керівник проектів громадського об'єднання «Інститут розвитку самоорганізації населення» Ігор Лазаренко.
Таким чином, не всі хочуть зв'язуватися з кредитами, і шукають інші виходи.
Олексій Коваленко торік купив квартиру в чотириповерховій «хрущовці» в передмісті Києва. І якось умовив усіх сусідів скластися й утеплити будинок. «Вони не надто пручалися, бо будинок був реально холодний, — розповів він. — І ще я знайшов фірму, яка погодилася надати нам розстрочку на півроку. У них роботи зараз небагато, у людей грошей немає, та й утеплюються в основному «поквартирно». Зазвичай, даючи розстрочку, фірма просить надбавку, але тут, почувши, що хочемо утеплити весь будинок, навіть зробила 5-процентну знижку. Мені особисто, наприклад, утеплення квартири обійдеться в 9 тисяч гривень. З них три тисячі я заплачу відразу, а далі 6 місяців платитиму по тисячі. Це краще, ніж зв'язуватися з банком. Там потрібна купа документів, потрібно надати заставу, і багато клопоту, а допомоги мало. Та ще й ОСББ треба спочатку створити. А на це піде час. Не вигідно».
А наскільки вигідні кредити субсидіантам? Їм же держава компенсує до 70% тіла кредиту! Це аж 140 тисяч гривень від тих же 200 тисяч! За словами Сергія Савчука, дохід середнього позичальника «теплих» коштів – 3400 гривень. Його середній місячний платіж по кредиту – 500 гривень. Політика банків – щоб місячний платіж не перевищував 15% від місячного доходу позичальника. А середньомісячний дохід людини, яка одержує субсидію, – 1375 гривень, і віддавати з них 500 гривень їй важко. Вона платитиме банку приблизно 200 гривень.
«А навіщо? – думка пенсіонерки-киянки, з якою я розмовляла на тему енергозбереження в її хрущовці. – Я і так отримую субсидію. Більше з мене не вирахують. А платити ще й за утеплення я не можу. Які 200 гривень? У мене пенсія мінімальна, на рахунку кожна копійка, і то не вистачає...».
До речі, за основу співфінансування в Україні взяли досвід Польщі, яка, звільнившись від радянського впливу, розробила і впровадила свої проекти. У 1999 році там почали надавати так звані гранти для тамтешніх ОСББ на термомодернізацію. Принцип співфінансування – на кожен державний долар повинно було бути 4 долара людських. У Польщі також процес пішов не відразу. У 1999 році видали всього три кредити. У 2000-му – вже 38. У 2008-му їх взяли 3 тисячі ОСББ...
...Нам також чекати 8 років? Щоправда, в деяких регіонах відсотки по кредиту допомагає оплатити місцева влада, але все одно проблема залишається: хоч державні, хоч муніципальні гроші — реально в найбільшому виграші залишаються банки. «На жаль, у нас така корумпована система, що кредити – це поки що єдиний спосіб проконтролювати кошти», – говорить АСН керівник житлово-комунальних програм громадської організації "ОПОРА" Тетяна Бойко. Невже так і не знайшлося жодної світлої голови, здатної запропонувати іншу схему, щоб державна допомога реально здешевлювала людям вартість термомодернізації їхніх будинків, а не поповнювала «обхідними шляхами» банківські гаманці? Наприклад, дали б трохи допомоги без додаткових умов будинку, в якому живе Олексій Коваленко, люди б і теплолічильник поставили (до речі, це мрія Олексія). Але, на жаль. Поки, як кажуть, маємо те, що маємо...
Яценюк знайшов гроші на «шуби»
Прийдешня зима лякає всіх. Вірніше, прийдешньою зимою лякають всіх. У плані опалення. Кажуть, буде або холодно, або дорого. Або ж і холодно, і дорого разом. Але вихід, щоб не замерзнути, і не розоритися, як говорить уряд, є. І пропонує нам атракціон небаченої щедрості: для незаможних – субсидії, та ще й за спрощеною схемою, а для всіх інших – державну допомогу на енергозберігаючі заходи.
Будинки без «шуби» – радянська спадщина
Щоправда, по-хорошому ці енергозберігаючі заходи треба було б починати ще кілька років, а то й десятиліть тому, адже про те, що наш житловий фонд до непристойності не енергоефективний, знають всі. До речі, до 90-х років таке ж становище було в багатьох країнах Центральної та Східної Європи. Але там після відходу з соцтабору з його марнотратною економікою швидко переорієнтувалися, все підрахували, зробили висновки і в стислі терміни провели термомодернізацію житлового фонду і соцсфери. А люди навчилися економити. У нас же не особливо рахували, а якщо і рахували, то відсутність грошей і бачення вирішення проблеми давало право тільки читати мантру «треба утеплятися».
У результаті утепленням можуть похвалитися тільки новобудови – зараз без «шуби» будівельники не зможуть здати їх в експлуатацію. Інші ж 80% житлового фонду України катастрофічно потребують термомодернізації, а на неї потрібно, за підрахунками фахівців ЄБРР і наших вчених, сотні мільярдів гривень. Таких грошей у держави немає. Та й, з іншого боку, як запевняють експерти, недоцільно вкладати державні кошти в приватну власність громадян (понад 90% житлового фонду в Україні – у приватній власності), адже люди самі повинні піклуватися про свої будинки. Тим більше, що громадяни отримають вигоду — після утеплення, за підрахунками, витрати на опалення знизяться в середньому на 30% на рік, а це – реальна вигода. Особливо в умовах зростаючих тарифів.
Всі ми також зацікавлені в тому, щоб жити в енергоефективних будинках і платити менше. У кого є кошти і можливості, той і сам якось модернізує своє житло. А у кого коштів не вистачає? Їм пропонуються програми державної допомоги-співфінансування на енергозберігаючі заходи. У цьому році, каже віце-прем'єр-міністр – міністр регіонального розвитку, будівництва та ЖКГ України Геннадій Зубко, на ці цілі виділено 343,5 мільйона гривень.
Кредит вам на допомогу!
Тут є кілька схем. Але всі вони працюють на кредитних умовах – такі кредити ще називають «теплими». Це, по-перше, в умовах подорожчання газу відшкодування 20% кредиту на заміну газових котлів електричними або твердопаливними. По-друге, компенсація на придбання енергоефективного обладнання і матеріалів: 30% кредиту для домовласників приватного сектора і 40% – для ОСББ (об'єднання співвласників багатоквартирних будинків).
1. Програма заміни газових котлів електричними або твердопаливними діє ще з жовтня минулого року. Бажаючий отримати державну допомогу на цю справу бере кредит на придбання котла в Ощадбанку, а держава компенсує йому до 20% тіла кредиту. Обговорені і суми максимальних компенсацій. До 12 серпня вони становили 5 тисяч гривень. Але останнім часом ціни зросли, і Кабмін своєю постановою про стимулювання населення до енергоефективності від 12 серпня 2015 року збільшив максимальний розмір компенсації на негазові котли до 10 тисяч.
2. Програма спрямована на енергозбереження в приватних будинках та багатоповерхівках, в яких створено ОСББ. Вона діє з травня цього року таким чином: власники приватних будинків можуть взяти в одному з трьох банків – АТ "Ощадбанк", АБ "Укргазбанк" або АТ "Укрексімбанк" – від 1 до 50 тисяч гривень кредиту на термін до 36 місяців. До 30% тіла кредиту відшкодує держава. А мешканці багатоквартирних будинків – члени ОСББ зможуть взяти до 30 тисяч гривень на одну квартиру на термін до 60 місяців. Тут державне відшкодування складе до 40% позикових коштів. Але обов'язкова умова – має бути початковий внесок від 10% вартості товару. Голова Державного агентства з енергоефективності та енергозбереження Сергій Савчук запевняє, що все робиться дуже прозоро. «Кошти віддаємо через банки, а ті зараховують їх на рахунки ОСББ або населення, – пояснює Сергій Савчук. – Якщо, наприклад, ОСББ вирішить встановити індивідуальний теплопункт, це разом з роботами коштуватиме приблизно 300 тисяч гривень. 40% з них ми відразу зможемо відшкодувати».
Отже, можна взяти кредит на придбання лічильників тепла, енергозберігаючих склопакетів, теплових насосів, індивідуальних теплопунктів, навіть сонячних колекторів і так далі. Все бажано українського виробництва з метою розвитку ринку таких продуктів і, отже, імпортозаміщення. Ще одне нововведення, запроваджене буквально місяць тому, – збільшення людям, які отримують субсидію, розміру відшкодування частини кредиту, взятого на енергоефективне обладнання («негазові» котли) і матеріали, – до 70%. Це передбачено тією ж постановою Кабміну № 614 про стимулювання населення до енергоефективності від 12 серпня 2015 року. Якщо одержувач субсидії – член ОСББ, що кредитується, розмір компенсації субсидіанту розраховується за схемою, наведеною в тій же постанові.
Держдопомогу з'їдять відсотки?
Неозброєним оком видно, що коштує «теплий» кредит недешево. Процентна ставка — 25%. Крім того, при оформленні позики треба заплатити 3% комісії Ощадбанку. Тобто якщо ОСББ, наприклад, захоче взяти 200 тисяч гривень кредиту, разова комісія складе 6 тисяч гривень, відсотки за рік – 50 тисяч. Щоправда, на практиці ця сума буде меншою, адже через пару місяців надійдуть компенсаційні кошти, а це 80 тисяч. Від суми, що залишилася, річні відсотки складуть приблизно 30 тисяч гривень. Зрозуміло, що з погашенням тіла кредиту сума виплачених відсотків буде зменшуватися, але ж ставка залишається... І якщо брати кредит на 60 місяців, то, по суті, практично вся сума компенсації піде банку у вигляді відсотків. Люди виграють хіба що в часі.
Тому, ясна річ, думки щодо вигідності таких кредитів кардинально різняться. Фахівці в галузі ЖКГ запевняють, що кредитування – найкращий механізм стимулювання термомодернізації будинків, і стверджують, що населення дуже активно цікавиться цими кредитними програмами. Так, за словами першого заступника голови Держенергоефективності Олексія Корчмита, «...спостерігається позитивна динаміка попиту на програму. Це вже перемога. Населення почало усвідомлювати відповідальність за свою власність і вірити в дієвість розробленого нами механізму державної підтримки».
«У Луцьку ми оглянули будинок, який обладнаний внутрішньобудинковими мережами водо-, тепло-, електро-, газопостачання та водовідведення. На гроші ОСББ встановлено індивідуальний тепловий пункт, залучені кошти на утеплення фасаду, капітальний ремонт покрівлі. Всі ці заходи дозволили зменшити тепловтрати в будинку, і майже вдвічі знизити витрати мешканців на оплату за спожите тепло», – заявив Геннадій Зубко після недавнього візиту в Луцьк і ознайомлення з тим, як місто впроваджує енергоефективні заходи.
А ось люди придивляються до державних програм, активно їх обговорюють, але наважуються на кредит не всі. У соцмережах з цього приводу розгортаються бурхливі дискусії. Ось одна з думок. «Ми хотіли скористатися цією програмою, купити котел на дровах, але через дуже дивну і невизначену систему вирішили все таки не зв'язуватися з державою. Спочатку оформи кредит, оплати всі збори і т. п., потім подай заяву на відшкодування, тільки тоді якась комісія розгляне і вирішить: давати тобі допомогу чи ні, і скільки відсотків давати. А тим часом ти платиш банківські відсотки і на цьому втрачаєш. Ми побоялися з кредитом зв'язуватися, позичили відсутню суму, так вийшло швидше. Мої знайомі, як тільки чують про кредит, відмовляються від спроби скористатися програмою, бояться якогось підступу». Є, щоправда, й інші думки, типу «У мене знайомі купували, залишилися задоволені: якщо ви купили дійсно негазовий котел, то відшкодування буде в наступному місяці, нічого переживати», але неозброєним оком видно, що вони – в меншості.
Субсидіанти також не хочуть
Втім, це все – приватні думки. А от цифри від соціологів. За даними минулорічного дослідження, проведеного в рамках Проекту USAID «Муніципальна енергетична реформа», 89% населення готові інвестувати в енергоефективність житла: 52% за умови держпідтримки на засадах співфінансування, 18% – за умови пільгового кредиту. Тобто ще до початку запуску держпрограми було видно, що кредити зацікавлять менше 20% населення.
Найменше поспішають за кредитами ОСББ. Згідно з даними Держенергоефективності, 31 серпня було зафіксовано 25 ОСББ, які скористалися запропонованою програмою, а на 7 вересня вже 35 ОСББ взяли такі кредити на загальну суму 5,8 мільйона гривень. Багато це чи мало? Дивіться самі, враховуючи те, що в Україні нині понад 16 тисяч ОСББ. У будь-якому разі навіть до піввідсотка не дотягує!
З тим, що 25% — сума чимала, погоджується і голова правління АТ "Ощадбанк" Андрій Пишний, але зауважує, що вона на сьогодні чітко відображає стан економічних процесів в країні.
Вигідно багатим
У такому разі, чи не простіше віддати ці 80 тисяч самому ОСББ, минаючи банк? Взагалі-то, коли ставиш чиновнику це запитання, бачиш деяке невдоволення, але все таки вони намагаються відповідати. «Ми думали, як допомогти людям в обхід кредиту, – говорить Сергій Савчук. — І не вдалося знайти іншого механізму, що виключає зловживання. Це було компромісне рішення в рамках тих фінансових можливостей, які є сьогодні в уряду, і в рамках попередження різного роду зловживань. Наприклад, якби ми ці кошти спустили на місця, саме там вирішували б, кому дати компенсацію і скільки, а кому не давати. Це фактор, який може викликати зловживання, і така практика зловживань, на жаль, в Україні є. А завдяки нинішньому механізмові людина, у якої не вистачає коштів на утеплення, йде в банк. Не обов'язково брати кредит на всю вартість обладнання. Адже часто не вистачає півсуми, а то й менше. І, до речі, через місяць можна повернути кредит і відсотки далі не платити».
Напевно, це відмінна підказка, але ось реальна вона тільки для тих будинків, в яких живуть багаті люди. «Тобто виходить парадокс: у теорії кредитування спрямовано, як кажуть чиновники, на підтримку саме тих, хто не зможе викласти всю необхідну суму відразу. А на практиці – вигідно в основному небідним людям, які зможуть зорієнтуватися в ситуації. Але для будинків, в яких живуть небагаті люди, так швидко віддати позику нереально», – прокоментував ситуацію «Аналітичній службі новин» (АСН) керівник проектів громадського об'єднання «Інститут розвитку самоорганізації населення» Ігор Лазаренко.
Таким чином, не всі хочуть зв'язуватися з кредитами, і шукають інші виходи.
Олексій Коваленко торік купив квартиру в чотириповерховій «хрущовці» в передмісті Києва. І якось умовив усіх сусідів скластися й утеплити будинок. «Вони не надто пручалися, бо будинок був реально холодний, — розповів він. — І ще я знайшов фірму, яка погодилася надати нам розстрочку на півроку. У них роботи зараз небагато, у людей грошей немає, та й утеплюються в основному «поквартирно». Зазвичай, даючи розстрочку, фірма просить надбавку, але тут, почувши, що хочемо утеплити весь будинок, навіть зробила 5-процентну знижку. Мені особисто, наприклад, утеплення квартири обійдеться в 9 тисяч гривень. З них три тисячі я заплачу відразу, а далі 6 місяців платитиму по тисячі. Це краще, ніж зв'язуватися з банком. Там потрібна купа документів, потрібно надати заставу, і багато клопоту, а допомоги мало. Та ще й ОСББ треба спочатку створити. А на це піде час. Не вигідно».
А наскільки вигідні кредити субсидіантам? Їм же держава компенсує до 70% тіла кредиту! Це аж 140 тисяч гривень від тих же 200 тисяч! За словами Сергія Савчука, дохід середнього позичальника «теплих» коштів – 3400 гривень. Його середній місячний платіж по кредиту – 500 гривень. Політика банків – щоб місячний платіж не перевищував 15% від місячного доходу позичальника. А середньомісячний дохід людини, яка одержує субсидію, – 1375 гривень, і віддавати з них 500 гривень їй важко. Вона платитиме банку приблизно 200 гривень.
«А навіщо? – думка пенсіонерки-киянки, з якою я розмовляла на тему енергозбереження в її хрущовці. – Я і так отримую субсидію. Більше з мене не вирахують. А платити ще й за утеплення я не можу. Які 200 гривень? У мене пенсія мінімальна, на рахунку кожна копійка, і то не вистачає...».
До речі, за основу співфінансування в Україні взяли досвід Польщі, яка, звільнившись від радянського впливу, розробила і впровадила свої проекти. У 1999 році там почали надавати так звані гранти для тамтешніх ОСББ на термомодернізацію. Принцип співфінансування – на кожен державний долар повинно було бути 4 долара людських. У Польщі також процес пішов не відразу. У 1999 році видали всього три кредити. У 2000-му – вже 38. У 2008-му їх взяли 3 тисячі ОСББ...
...Нам також чекати 8 років? Щоправда, в деяких регіонах відсотки по кредиту допомагає оплатити місцева влада, але все одно проблема залишається: хоч державні, хоч муніципальні гроші — реально в найбільшому виграші залишаються банки. «На жаль, у нас така корумпована система, що кредити – це поки що єдиний спосіб проконтролювати кошти», – говорить АСН керівник житлово-комунальних програм громадської організації "ОПОРА" Тетяна Бойко. Невже так і не знайшлося жодної світлої голови, здатної запропонувати іншу схему, щоб державна допомога реально здешевлювала людям вартість термомодернізації їхніх будинків, а не поповнювала «обхідними шляхами» банківські гаманці? Наприклад, дали б трохи допомоги без додаткових умов будинку, в якому живе Олексій Коваленко, люди б і теплолічильник поставили (до речі, це мрія Олексія). Але, на жаль. Поки, як кажуть, маємо те, що маємо...
Публікації19:37
Події
Десять днів із «Фантомом», або Невипадкові на війні люди-4
Сьогодні ми завершуємо публікувати ексклюзивний репортаж кореспондента «Аналітичної служби новин» (АСН), який — із позивним Тезка — майже два тижні працював у складі мобільної групи «Фантом» разом із фіскалами в зоні антитерористичної операції. Ці 10 днів, проведених на лінії розмежування, дали Тезці змогу відчути всі принади тамтешнього життя, як мовиться, на власній шкурі, а всім нам — побачити її його очима.ДжорджіяНаступний пункт призначення — Курахове. При вході в санаторій, де знаходиться розташування, потрапляєш у просторий хол з великим старим диваном і телевізором. Данило, старший у Кураховому і Волновасі, каже, що довелося поставити супутникову тарілку, тому що «неможливо було телек дивитися, йшли тільки сепарські канали». Час вечері. Сніданок і обід тут централізовано в їдальні, і винятково у робочі дні, для решти прийомів їжі готувати доводиться самостійно. Тут готують на всіх, у коридорі зсувають столи — і трапеза починається. У меню смажена картопля з м'ясом, посипана твердим сиром, і сезонний салат. Основну страву виконано вперше, і у всіх збігаються думки з приводу того, що вона вдалася.
Ми стоїмо на вулиці і збираємося їхати на ніч на КПВВ «Джорджія» — так називають село Георгіївка. Ще один пост, в Кураховому, називають Кураховель.
Під'їжджаючи до контрольного пункту, бачимо, як назустріч летить волонтерська «Швидка допомога». Попереду лише одна гаряча точка — Мар'їнка, значить, вже є 300-й. Завдання місцевого КПВВ — забезпечення жителів Георгіївки і Мар'їнки необхідними товарами. Через пост проїжджають тільки місцеві жителі та підприємці, що доставляють вантажі в місцеві магазини.
КПВВ закритий, ми стоїмо і дивимося в нічне небо. Що ближче до півночі, то зірки яскравіші. Місяць сором'язливо ховається за деревами над самим обрієм, немов стидаючись проявити свій лик: темінь хоч око виколи. Знахабніли лише безпілотники. У їх пошуку і розмовах ми коротаємо час. За декілька годин нарахували сім штук. Ліниво, одиночними пострілами, нібито з неохотою, починається канонада поблизу Мар'їнки. «Музиканти розігруються, — жартує один із фантомівців і веде далі, — тут можна послухати концерти різного жанру й на різній вік. Бувають навіть подвійні». Я запитую, чи є у фіскалів змога поспати. «Так, щоб роззутися, роздягтися ї влягтися спати, то ні. А щоб піти полежати, то можна. Але я і такого не роблю, це було б неповагою до виконавців», — чую у відповідь. «Це так само, як заснути в консерваторії?» — Уточнюю я. «Так. Уяви, ти прийшов на концерт насолодитися музикою, музиканти стараються, а ти заснув. Кому це сподобається?» — філософськи запитує мій співрозмовник.
Сидимо за контейнером, ховаємося від випадкових куль, які можуть долетіти вздовж дороги. Пострілів і розривів значно менше звичайного, і фіскали ворожать, в чому причина такого затишшя. Сьогодні в Мар'їнці полонених повинні були обмінювати, може, в цьому?
Над Красногорівкою палахкотять зірниці. «Біда Красногорівки лише в тому, що вона поблизу Мар'їнки. У цьому селищі немає нічого стратегічного. Воно вже геть розбите, й отримує на горіхи через Мар'їнку», — коментує фантомівець.
Гіркий досвід
Співробітники діляться досвідом, як це — потрапляти під обстріл. «Я все думав, як падати вперед, коли на грудях — станція, автомат. А коли над головою почали шарудіти міни, не пам'ятаю, як забіг в окоп і оговтався вже лежачи на животі». Або: «Сиділи ми якось на цьому ж місці. Раптом поряд над полем пролітає міна і вибухає за КПВВ. Всі бійці, хто був поблизу, вмить влетіли в «нору». Як в темряві ніхто не впав і не збив іншого, незрозуміло». Це точно: стежка в окоп, а потім в укриття — крута і звивиста. «Журналіст, якщо хочеш, піди глянь, як декілька днів тому мінними осколками посікло крайній від Мар'їнки контейнер погранців». Дивлюся на зорю у небі над Красногорівкою — і мені чомусь не хочеться.
На територію поста з боку Георгіївки в'їжджає «Швидка допомога». Фари не погашені, світло в салоні не вимкнене, швидкісного режиму не дотримано. Хтось із військових надривно кричить «Вимкни фари, вимкни фари!». До авто підбігають прикордонники, чути сварку. Цього разу перебулося, але вояки мали право стріляти на ураження. Наші думки збігаються, це — до першого «зальоту».
За годину від Мар'їнки під'їжджає машина із «Фантомом», і мене забирають у Слов'янськ. Праворуч сидить Газ. Він сам із Луганська. Там застав прихід «Русского мира». Змушений був вивезти родину в центральну Україну. У червні повернувся на колишнє місце роботи за речами. У його будівлі влаштувався СВШР (спеціальний відділ швидкого реагування). Газа запросив на бесіду російський полковник. Саме так і представився. Запропонував попрацювати, казав, що робитиме те саме, що й раніше, обіцяв, що не братиме участі у бойових діях. На словах все було гарним. «Я кажу, ніби гаразд, але сім'ю треба забрати». — «Так нехай вони самі приїдуть». — «У нас речей багато, потрібна моя допомога», а полковник «Так ти що, до ворогів поїдеш?» Зі слів Газа, у нього як полуда з очей упала. А багато його колишніх колег залишилися працювати там.
Сектор А. Лисичанськ
У Лисик я їду під музику Ляпіса Трубецького в пошарпаному життям і місцевими дорогами бусику Mazda разом з ящиками і коробками з продуктами. Веде Гетьман, поруч Фізик. Знайомимося, розмовляємо, гриземо яблука. Приїхавши, шукаю Хаммера — старшого на цій ділянці. Коли він з'являється у футболці Європейської асоціації пауерліфтингу, я розумію, звідки такий позивний, хоча, як на мене, так він більше схожий на кувалду, ніж на молоток. У Лисичанську фіскали живуть на п'ятому поверсі в одному з промислових будівель, який приблизно дорівнює десятому житлового. Без ліфта. Вода по годинах: по дві вранці і ввечері. Це не через війну, так вже давно.
Дорогою до місцевого КПВВ Хаммер проводить екскурсію: ось згоріле кафе, власник якого яро виступав проти окупантів, і ті, недовго думаючи, спалили все, ось сильно постраждала багатоповерхівка. За його словами, місто взяли всього 15 автоматників, які діяли, направду, по-ленінському: в першу чергу заблокували основні стратегічні об'єкти.
На КП стоїть жінка з дитиною і ридає: їх не пропускають на той бік. На неї ніхто не звертає уваги, стогони її марні і здаються награним. Виявляється, неподалік стоять ще троє дітей, документів на всіх чотирьох у неї немає, і ким вона їм доводиться насправді, невідомо. Такими займається міліція, але боєць у балаклаві з шевроном МВС на рукаві перевіряє автомобілі і не зважає на неї. Коли ми їдемо, вона з дітьми, вже мовчки, стоїть осторонь.
Дорогою Хаммеру телефонують і кажуть, що знайшли залізничну гілку з території покинутої шахти на непідконтрольній території, по якій дрезиною возять товари. Наступного дня ухвалюється рішення підірвати цей шлях мінами. Попереду ДФС йдуть розвідники з десантури. Перевіривши територію, вони доповідають, що в «зеленці» за полотном велика чисельність супротивника і операція по підриву шляхів переноситься на невизначений час.
Я, Хаммер і Нестор стоїмо на мосту над Сіверським Дінцем, який з'єднував Лисичанськ із містом-супутником Сєвєродонецьком. Посередині зяє провал — одного прольоту як і не було, підірвали ворожі сили при відступі. Зруйновано майстерно: кромки в місцях провалу рівненькі, як ножем відрізали. Потрудилися явно професіонали і, на думку Хаммера, це були росіяни, занадто вже добре спрацьовано.
Щастя
Ми їдемо з Лисичанська в Щастя. В одному з селищ військовослужбовці просять нас підвезти бійця до блокпоста, до наступного дорогою. Він молодий, миршавий і замурзаний. У руках — великий пакет. Розговорилися. Родом із Макіївки, два роки як живе в Ужгороді. «Тягне» строкову. З продуктами туго. Замість 110 кілограмів картоплі дали тільки 15, але місцеві виручають, тому не голодують. У Макіївці залишився брат, живе з того, що знайшов «міняйла», який дає за одну гривню не два рубля, як скрізь, а три. Нещодавно, каже, затримали мужика в «зеленці»: громадянин Росії, втік із «ЛНР». У магазин доводиться їздити на попутках, він якраз повертається з покупками. Як потім розповіли фіскали, блокпост, куди ми довезли бійця, відомий тим, що його періодично «промацують» ДРГ. Якщо противнику вдасться вибити військових з дороги, то Щастя буде відрізане від решти контрольованих територій.
У Щасті фантомівці живуть у гуртожитку за півкілометра від передового блокпоста, що постійно знаходиться під обстрілом. Тут немає проблем із водою, як у Лисику. На великій кухні з двома газовими плитами разом із двома метушливими силовиками жінка чистить овочі. Приходить, щоб допомогти з готуванням.
Номери на чотирьох. Я отримую свою койку, і ми збираємося у Станицю Луганську.Дорогою Ставр розповідає про місцеву специфіку роботи. Лінія розмежування проходить по річці Сіверський Донець, відповідно всі нелегальні товари переправляються по воді. Спіймати постачальників із товаром на суші і довести винуватість майже неможливо — документи виписані на магазини, що знаходяться максимально близько до річки. Залишається тільки затримання на переправі, але в такому випадку є великий ризик бути обстріляними з протилежного берега. Постачати продукцію на окуповані території вкрай вигідно: якщо помідори закуповуються по п'ять гривень, то на переправі їх здають посередникам по 25, а кінцевому споживачеві продадуть за 40.
Ми рухаємося порожньою розбитою дорогою. Назустріч проїхало дві машини з написом ОБСЄ. «Є така прикмета, — повертається до нас на передньому сидінні Ставр, — приїхало ОБСЄ, чекай обстрілу». Я згадав розповідь одного з фантомівців на КПВВ в Лисичанську про співробітників цієї місії: «Приїжджає якось ОБСЄ, а на передовій гупає, і дуже сильно. Вийшли, запитують: «Ну що, там стріляють?» — «Стріляють», — відповідаю. Вони розвертаються і їдуть, а ввечері в новинах кажуть, що українські військові не пустили спостерігачів на передову».
Наш «Сталінград», Путін і Медведєва
Дорогою проїжджаємо «Сталінград» — блокпост із наслідками жорстоких торішніх обстрілів. Місцевість представлена безліччю обпалених сосен без крон, багато зламаних. Дерева схожі на погризені зламані олівці, немов божевільний художник, спраглий натхнення, їх терзав. Від прикордонників, які тут стоять, дізнаємося, що після сьогоднішнього нічного обстрілу у Станиці згоріло сім приватних будинків. Повз проходять місцеві жителі, через пост їх супроводжують дві собаки: той, що більший і кошлатий, — Путін, а трохи менший і короткошерстий — Медведєва (бо сука).
У Станиці раз у раз трапляються розбиті будинки. Дивуєшся примхам долі: старенька невисока хатка, що злилася в одну масу із собі подібними, знищена повністю.
Зате новий двоповерховий із мансардою будинок із червоної цегли, що підноситься над всією округою, стоїть цілісінький.
На передову нас не пускають — там чинний пароль, якого ми не знаємо. Шукаємо, де випити кави, сьогодні неділя — і здебільшого заклади не працюють. Заходимо в похмурий, але з кондиціонером магазин: «Каву зробите?» — «Якщо треба, зроблю». Поки скипає чайник, немолода продавчиня встигає відпустити декількох покупців.
Повернувшись до Щастя, їдемо на залізничну станцію, куди приходять потяги з вугіллям для Луганської ТЕС. Постачальники: «Ровенькиантрацит» і «Свердловськантрацит», обидва — належать до ахметівського ДТЕК, обидва — на тому боці. За день зазвичай приходить 2—3 потяги. Сьогодні поки що був один, із 65 вагонами. Потяги оглядають візуально щодо закладок. Спочатку двоє прикордонників із вишки, розташованої метрах у 300 від станції. Вірніше, один дивиться на вміст вагонів, а другий контролює «зеленку». Далі — фіскали на самій станції, хоча, як мені сказали, «більше дивишся під ноги, ніж роззираєшся на всі боки». При вивантаженні на самій ТЕС вміст контролюють військовослужбовці, які охороняють станцію.
Ми стоїмо на мосту і дивимося на труби Луганської ТЕС, які димлять. Позаду нас стела, поцяткована вибоїнами від куль, на якій великими літерами зверху вниз написано «ЩАСТЯ» і дрібними «починається звідси». Слова не брешуть: за якихось 200 метрів від знаку поблизу блокпоста чути тріскотню стрілецької зброї та ухання мінометів, а тут спокійно.
Для повноти картини від Щастя Ставр хоче показати нам місцеве озеро. Воно завжди тепле — належить до системи охолодження ТЕС. На пляжі не велелюдно. Три жінки встають із підстилки, змітають пісок. Навпроти них за озером над дачним селищем піднімається білий дим: туди нещодавно потрапила міна. На це ніхто не звертає уваги, всі звикли.
«Так, матусю, тут все спокійно!»
Ми повертаємося в общагу. Одна з кімнат запрошує на охолоджений кавун. У спеку ця ягода, що відлежалася в холодильнику, втамовує спрагу краще багатьох визнаних напоїв на кшталт квасу. Серед господарів — худий високий молодий чоловік, якого називають Паганелем. Виявляється, зовнішня подоба ще не все. У свій перший виїзд він переплутав машини, і поки до нього додзвонилися, встиг заїхати далеко з чужою групою. Мене запрошують на балкон і показують відео, зняте на мобільний телефон з цього ж місця два дні тому. На екрані за будинками, які прямо перед нами, піднімається стіна диму: результат обстрілу САУшками. Власникові телефону дзвонять: «Так, матусю, привіт! Все добре, сидимо на 7 поверсі. У Лисичанську, де ж ще. Так, приїхали волонтери з Києва, сидимо, їмо кавун. Так, все добре, що тут може трапитися?!» Деякі фіскали приховують від сімей свою близькість до фронту. Так всім спокійніше.
Поки ми їдемо на озеро купатися, фантомівці розповідають історію, як нещодавно були на пляжі, коли почули характерний звук міни, що летить. «Ми розуміли, що переліт, але всі кинулися з води. На березі батьки спішно забирали дітей, саджали в машини та вивозили геть». Ми заходимо в воду. З труби ТЕС йде дим. Він пропливає над нами і за формою нагадує Чумацький Шлях. Коли занурюєшся в цю теплу водойму, дійсність здається абсурдною до безмеж: війна в селищі Щастя, де труба ТЕС створює Чумацький Шлях.
Сутеніло — і ми повертаємося на базу. Перед нами дорогу переходить місцева жителька середніх років. Ми проїхали ларьок із квасом і вирішуємо повернутися. Тільки порівнялися з тією самою перехожою, як вона раптом кричить у відкриті вікна наших авто: «Хочете залишитися тут назавжди? Бажаю вам щастя!».
Наступного дня повертаюся в Слов'янськ — моє відрядження у складі «Фантома» добігає кінця. Думаю про те, що багато моїх знайомих саме з цими хлопцями пов'язують знаменитий «блукаючий танк», що діє за принципом «не можемо за законом, зробимо по справедливості». Всі добровольці. Є бійці, які несуть службу другу і навіть третю ротації. У «Фантом» потрапити не так просто: треба відповідати певним критеріям, випадкові люди на війні не потрібні. Вони стежать за дотриманням законів України і самі дуже строго їх дотримуються. Але й про справедливість, звичайно, не забувають.
Десять днів із «Фантомом», або Невипадкові на війні люди-4
Сьогодні ми завершуємо публікувати ексклюзивний репортаж кореспондента «Аналітичної служби новин» (АСН), який — із позивним Тезка — майже два тижні працював у складі мобільної групи «Фантом» разом із фіскалами в зоні антитерористичної операції. Ці 10 днів, проведених на лінії розмежування, дали Тезці змогу відчути всі принади тамтешнього життя, як мовиться, на власній шкурі, а всім нам — побачити її його очима.ДжорджіяНаступний пункт призначення — Курахове. При вході в санаторій, де знаходиться розташування, потрапляєш у просторий хол з великим старим диваном і телевізором. Данило, старший у Кураховому і Волновасі, каже, що довелося поставити супутникову тарілку, тому що «неможливо було телек дивитися, йшли тільки сепарські канали». Час вечері. Сніданок і обід тут централізовано в їдальні, і винятково у робочі дні, для решти прийомів їжі готувати доводиться самостійно. Тут готують на всіх, у коридорі зсувають столи — і трапеза починається. У меню смажена картопля з м'ясом, посипана твердим сиром, і сезонний салат. Основну страву виконано вперше, і у всіх збігаються думки з приводу того, що вона вдалася.
Ми стоїмо на вулиці і збираємося їхати на ніч на КПВВ «Джорджія» — так називають село Георгіївка. Ще один пост, в Кураховому, називають Кураховель.
Під'їжджаючи до контрольного пункту, бачимо, як назустріч летить волонтерська «Швидка допомога». Попереду лише одна гаряча точка — Мар'їнка, значить, вже є 300-й. Завдання місцевого КПВВ — забезпечення жителів Георгіївки і Мар'їнки необхідними товарами. Через пост проїжджають тільки місцеві жителі та підприємці, що доставляють вантажі в місцеві магазини.
КПВВ закритий, ми стоїмо і дивимося в нічне небо. Що ближче до півночі, то зірки яскравіші. Місяць сором'язливо ховається за деревами над самим обрієм, немов стидаючись проявити свій лик: темінь хоч око виколи. Знахабніли лише безпілотники. У їх пошуку і розмовах ми коротаємо час. За декілька годин нарахували сім штук. Ліниво, одиночними пострілами, нібито з неохотою, починається канонада поблизу Мар'їнки. «Музиканти розігруються, — жартує один із фантомівців і веде далі, — тут можна послухати концерти різного жанру й на різній вік. Бувають навіть подвійні». Я запитую, чи є у фіскалів змога поспати. «Так, щоб роззутися, роздягтися ї влягтися спати, то ні. А щоб піти полежати, то можна. Але я і такого не роблю, це було б неповагою до виконавців», — чую у відповідь. «Це так само, як заснути в консерваторії?» — Уточнюю я. «Так. Уяви, ти прийшов на концерт насолодитися музикою, музиканти стараються, а ти заснув. Кому це сподобається?» — філософськи запитує мій співрозмовник.
Сидимо за контейнером, ховаємося від випадкових куль, які можуть долетіти вздовж дороги. Пострілів і розривів значно менше звичайного, і фіскали ворожать, в чому причина такого затишшя. Сьогодні в Мар'їнці полонених повинні були обмінювати, може, в цьому?
Над Красногорівкою палахкотять зірниці. «Біда Красногорівки лише в тому, що вона поблизу Мар'їнки. У цьому селищі немає нічого стратегічного. Воно вже геть розбите, й отримує на горіхи через Мар'їнку», — коментує фантомівець.
Гіркий досвід
Співробітники діляться досвідом, як це — потрапляти під обстріл. «Я все думав, як падати вперед, коли на грудях — станція, автомат. А коли над головою почали шарудіти міни, не пам'ятаю, як забіг в окоп і оговтався вже лежачи на животі». Або: «Сиділи ми якось на цьому ж місці. Раптом поряд над полем пролітає міна і вибухає за КПВВ. Всі бійці, хто був поблизу, вмить влетіли в «нору». Як в темряві ніхто не впав і не збив іншого, незрозуміло». Це точно: стежка в окоп, а потім в укриття — крута і звивиста. «Журналіст, якщо хочеш, піди глянь, як декілька днів тому мінними осколками посікло крайній від Мар'їнки контейнер погранців». Дивлюся на зорю у небі над Красногорівкою — і мені чомусь не хочеться.
На територію поста з боку Георгіївки в'їжджає «Швидка допомога». Фари не погашені, світло в салоні не вимкнене, швидкісного режиму не дотримано. Хтось із військових надривно кричить «Вимкни фари, вимкни фари!». До авто підбігають прикордонники, чути сварку. Цього разу перебулося, але вояки мали право стріляти на ураження. Наші думки збігаються, це — до першого «зальоту».
За годину від Мар'їнки під'їжджає машина із «Фантомом», і мене забирають у Слов'янськ. Праворуч сидить Газ. Він сам із Луганська. Там застав прихід «Русского мира». Змушений був вивезти родину в центральну Україну. У червні повернувся на колишнє місце роботи за речами. У його будівлі влаштувався СВШР (спеціальний відділ швидкого реагування). Газа запросив на бесіду російський полковник. Саме так і представився. Запропонував попрацювати, казав, що робитиме те саме, що й раніше, обіцяв, що не братиме участі у бойових діях. На словах все було гарним. «Я кажу, ніби гаразд, але сім'ю треба забрати». — «Так нехай вони самі приїдуть». — «У нас речей багато, потрібна моя допомога», а полковник «Так ти що, до ворогів поїдеш?» Зі слів Газа, у нього як полуда з очей упала. А багато його колишніх колег залишилися працювати там.
Сектор А. Лисичанськ
У Лисик я їду під музику Ляпіса Трубецького в пошарпаному життям і місцевими дорогами бусику Mazda разом з ящиками і коробками з продуктами. Веде Гетьман, поруч Фізик. Знайомимося, розмовляємо, гриземо яблука. Приїхавши, шукаю Хаммера — старшого на цій ділянці. Коли він з'являється у футболці Європейської асоціації пауерліфтингу, я розумію, звідки такий позивний, хоча, як на мене, так він більше схожий на кувалду, ніж на молоток. У Лисичанську фіскали живуть на п'ятому поверсі в одному з промислових будівель, який приблизно дорівнює десятому житлового. Без ліфта. Вода по годинах: по дві вранці і ввечері. Це не через війну, так вже давно.
Дорогою до місцевого КПВВ Хаммер проводить екскурсію: ось згоріле кафе, власник якого яро виступав проти окупантів, і ті, недовго думаючи, спалили все, ось сильно постраждала багатоповерхівка. За його словами, місто взяли всього 15 автоматників, які діяли, направду, по-ленінському: в першу чергу заблокували основні стратегічні об'єкти.
На КП стоїть жінка з дитиною і ридає: їх не пропускають на той бік. На неї ніхто не звертає уваги, стогони її марні і здаються награним. Виявляється, неподалік стоять ще троє дітей, документів на всіх чотирьох у неї немає, і ким вона їм доводиться насправді, невідомо. Такими займається міліція, але боєць у балаклаві з шевроном МВС на рукаві перевіряє автомобілі і не зважає на неї. Коли ми їдемо, вона з дітьми, вже мовчки, стоїть осторонь.
Дорогою Хаммеру телефонують і кажуть, що знайшли залізничну гілку з території покинутої шахти на непідконтрольній території, по якій дрезиною возять товари. Наступного дня ухвалюється рішення підірвати цей шлях мінами. Попереду ДФС йдуть розвідники з десантури. Перевіривши територію, вони доповідають, що в «зеленці» за полотном велика чисельність супротивника і операція по підриву шляхів переноситься на невизначений час.
Я, Хаммер і Нестор стоїмо на мосту над Сіверським Дінцем, який з'єднував Лисичанськ із містом-супутником Сєвєродонецьком. Посередині зяє провал — одного прольоту як і не було, підірвали ворожі сили при відступі. Зруйновано майстерно: кромки в місцях провалу рівненькі, як ножем відрізали. Потрудилися явно професіонали і, на думку Хаммера, це були росіяни, занадто вже добре спрацьовано.
Щастя
Ми їдемо з Лисичанська в Щастя. В одному з селищ військовослужбовці просять нас підвезти бійця до блокпоста, до наступного дорогою. Він молодий, миршавий і замурзаний. У руках — великий пакет. Розговорилися. Родом із Макіївки, два роки як живе в Ужгороді. «Тягне» строкову. З продуктами туго. Замість 110 кілограмів картоплі дали тільки 15, але місцеві виручають, тому не голодують. У Макіївці залишився брат, живе з того, що знайшов «міняйла», який дає за одну гривню не два рубля, як скрізь, а три. Нещодавно, каже, затримали мужика в «зеленці»: громадянин Росії, втік із «ЛНР». У магазин доводиться їздити на попутках, він якраз повертається з покупками. Як потім розповіли фіскали, блокпост, куди ми довезли бійця, відомий тим, що його періодично «промацують» ДРГ. Якщо противнику вдасться вибити військових з дороги, то Щастя буде відрізане від решти контрольованих територій.
У Щасті фантомівці живуть у гуртожитку за півкілометра від передового блокпоста, що постійно знаходиться під обстрілом. Тут немає проблем із водою, як у Лисику. На великій кухні з двома газовими плитами разом із двома метушливими силовиками жінка чистить овочі. Приходить, щоб допомогти з готуванням.
Номери на чотирьох. Я отримую свою койку, і ми збираємося у Станицю Луганську.Дорогою Ставр розповідає про місцеву специфіку роботи. Лінія розмежування проходить по річці Сіверський Донець, відповідно всі нелегальні товари переправляються по воді. Спіймати постачальників із товаром на суші і довести винуватість майже неможливо — документи виписані на магазини, що знаходяться максимально близько до річки. Залишається тільки затримання на переправі, але в такому випадку є великий ризик бути обстріляними з протилежного берега. Постачати продукцію на окуповані території вкрай вигідно: якщо помідори закуповуються по п'ять гривень, то на переправі їх здають посередникам по 25, а кінцевому споживачеві продадуть за 40.
Ми рухаємося порожньою розбитою дорогою. Назустріч проїхало дві машини з написом ОБСЄ. «Є така прикмета, — повертається до нас на передньому сидінні Ставр, — приїхало ОБСЄ, чекай обстрілу». Я згадав розповідь одного з фантомівців на КПВВ в Лисичанську про співробітників цієї місії: «Приїжджає якось ОБСЄ, а на передовій гупає, і дуже сильно. Вийшли, запитують: «Ну що, там стріляють?» — «Стріляють», — відповідаю. Вони розвертаються і їдуть, а ввечері в новинах кажуть, що українські військові не пустили спостерігачів на передову».
Наш «Сталінград», Путін і Медведєва
Дорогою проїжджаємо «Сталінград» — блокпост із наслідками жорстоких торішніх обстрілів. Місцевість представлена безліччю обпалених сосен без крон, багато зламаних. Дерева схожі на погризені зламані олівці, немов божевільний художник, спраглий натхнення, їх терзав. Від прикордонників, які тут стоять, дізнаємося, що після сьогоднішнього нічного обстрілу у Станиці згоріло сім приватних будинків. Повз проходять місцеві жителі, через пост їх супроводжують дві собаки: той, що більший і кошлатий, — Путін, а трохи менший і короткошерстий — Медведєва (бо сука).
У Станиці раз у раз трапляються розбиті будинки. Дивуєшся примхам долі: старенька невисока хатка, що злилася в одну масу із собі подібними, знищена повністю.
Зате новий двоповерховий із мансардою будинок із червоної цегли, що підноситься над всією округою, стоїть цілісінький.
На передову нас не пускають — там чинний пароль, якого ми не знаємо. Шукаємо, де випити кави, сьогодні неділя — і здебільшого заклади не працюють. Заходимо в похмурий, але з кондиціонером магазин: «Каву зробите?» — «Якщо треба, зроблю». Поки скипає чайник, немолода продавчиня встигає відпустити декількох покупців.
Повернувшись до Щастя, їдемо на залізничну станцію, куди приходять потяги з вугіллям для Луганської ТЕС. Постачальники: «Ровенькиантрацит» і «Свердловськантрацит», обидва — належать до ахметівського ДТЕК, обидва — на тому боці. За день зазвичай приходить 2—3 потяги. Сьогодні поки що був один, із 65 вагонами. Потяги оглядають візуально щодо закладок. Спочатку двоє прикордонників із вишки, розташованої метрах у 300 від станції. Вірніше, один дивиться на вміст вагонів, а другий контролює «зеленку». Далі — фіскали на самій станції, хоча, як мені сказали, «більше дивишся під ноги, ніж роззираєшся на всі боки». При вивантаженні на самій ТЕС вміст контролюють військовослужбовці, які охороняють станцію.
Ми стоїмо на мосту і дивимося на труби Луганської ТЕС, які димлять. Позаду нас стела, поцяткована вибоїнами від куль, на якій великими літерами зверху вниз написано «ЩАСТЯ» і дрібними «починається звідси». Слова не брешуть: за якихось 200 метрів від знаку поблизу блокпоста чути тріскотню стрілецької зброї та ухання мінометів, а тут спокійно.
Для повноти картини від Щастя Ставр хоче показати нам місцеве озеро. Воно завжди тепле — належить до системи охолодження ТЕС. На пляжі не велелюдно. Три жінки встають із підстилки, змітають пісок. Навпроти них за озером над дачним селищем піднімається білий дим: туди нещодавно потрапила міна. На це ніхто не звертає уваги, всі звикли.
«Так, матусю, тут все спокійно!»
Ми повертаємося в общагу. Одна з кімнат запрошує на охолоджений кавун. У спеку ця ягода, що відлежалася в холодильнику, втамовує спрагу краще багатьох визнаних напоїв на кшталт квасу. Серед господарів — худий високий молодий чоловік, якого називають Паганелем. Виявляється, зовнішня подоба ще не все. У свій перший виїзд він переплутав машини, і поки до нього додзвонилися, встиг заїхати далеко з чужою групою. Мене запрошують на балкон і показують відео, зняте на мобільний телефон з цього ж місця два дні тому. На екрані за будинками, які прямо перед нами, піднімається стіна диму: результат обстрілу САУшками. Власникові телефону дзвонять: «Так, матусю, привіт! Все добре, сидимо на 7 поверсі. У Лисичанську, де ж ще. Так, приїхали волонтери з Києва, сидимо, їмо кавун. Так, все добре, що тут може трапитися?!» Деякі фіскали приховують від сімей свою близькість до фронту. Так всім спокійніше.
Поки ми їдемо на озеро купатися, фантомівці розповідають історію, як нещодавно були на пляжі, коли почули характерний звук міни, що летить. «Ми розуміли, що переліт, але всі кинулися з води. На березі батьки спішно забирали дітей, саджали в машини та вивозили геть». Ми заходимо в воду. З труби ТЕС йде дим. Він пропливає над нами і за формою нагадує Чумацький Шлях. Коли занурюєшся в цю теплу водойму, дійсність здається абсурдною до безмеж: війна в селищі Щастя, де труба ТЕС створює Чумацький Шлях.
Сутеніло — і ми повертаємося на базу. Перед нами дорогу переходить місцева жителька середніх років. Ми проїхали ларьок із квасом і вирішуємо повернутися. Тільки порівнялися з тією самою перехожою, як вона раптом кричить у відкриті вікна наших авто: «Хочете залишитися тут назавжди? Бажаю вам щастя!».
Наступного дня повертаюся в Слов'янськ — моє відрядження у складі «Фантома» добігає кінця. Думаю про те, що багато моїх знайомих саме з цими хлопцями пов'язують знаменитий «блукаючий танк», що діє за принципом «не можемо за законом, зробимо по справедливості». Всі добровольці. Є бійці, які несуть службу другу і навіть третю ротації. У «Фантом» потрапити не так просто: треба відповідати певним критеріям, випадкові люди на війні не потрібні. Вони стежать за дотриманням законів України і самі дуже строго їх дотримуються. Але й про справедливість, звичайно, не забувають.
Чакри — це енергетичні рівні розвитку Це наші внутрішні центри сили, якими протікає енергія
Будинок може не тільки захищати нас від зовнішніх факторів, але й надавати сили Такий куточок можна створити у....
Стрес є невід'ємною частиною життя сучасної людини Незважаючи на те, що в житті кожного з нас бувають складні ....
Кожна людина зазнає негативного впливу: втома, дратівливість та раптові болі – ознаки енергетичної атаки Борот....
/-1,5502278804779-/
/-pc-/
Top