Коли в будинку з'являється маленьке кошеня, власнику необхідно забезпечити належний догляд
Що потрібно придба....
Архів
Повернутись назад
07 Квітня 2015
7 Квітня
Фото09:05
Суспільство
Печатії і знамення сучасності
Значення графіті як історичної пам’ятки важко перебільшити. В Україні колись такі написи називалися «печатіями», «знаменнями». До найдавніших графіті належать написи в Софійському соборі в Києві, які дали змогу історикам встановити час різних історичних подій, дізнатися про життя населення Києва XI—XVII століть. Нині, у ХХІ столітті, графіті знов супроводжують киян.
Чого варті вуличні розписи, присвячені Революції Гідності. Наприклад, зображення поблизу Майдану Незалежності. На ньому — хтось, схожий на ведмедя з коктейлем «Молотова». Це робота луцького райтера Андрія Присяжнюка.
А ще під час подій на Грушевського на стінах однієї з будівель біля барикад у сучасній художній інтерпретації постали Тарас Шевченко, Леся Українка та Іван Франко. Їх автор — художник, який називає себе Sociopath. Його графіті, де Тарас Шевченко закриває частину обличчя червоною хусткою, Леся Українка у протигазі та жовто-синьому намисті, а Іван Франко у помаранчевій касці з написом: «Я — екстреміст», сьогодні читаються ще глибше.
Ще одне цікаве «знамення» — дівчина у жовто-блакитному шалику вдивляється у бінокль «з балкончику» на Грушевського та бачить Євросоюз. А сірий підземний перехід під Європейською площею перетворився на галерею за ініціативи художників зі спільноти «Арт-мобілізація».
На Андріївському узвозі є величезне графіті заввишки понад 15 метрів під назвою «Відродження України». Його автори — француз Жульєн Маллан та українець Олексій Кислов. Малюнок створили в рамках культурного проекту «Французька весна» у Києві.
Та якщо ви хочете відвідати своєрідний музей графіті, ласкаво просимо на столичну набережну. Набережна Дніпра має багату колекцію таких малюнків. Тут за допомогою всіх кольорів веселки згадують і про Революцію Гідності, і про Путіна, і про улюблений футбольний клуб.
Деякі із названих графіті мають велике значення. Вони насичені емоціями, переживаннями, сподіваннями. Варто знайти спосіб зберегти цей посил сучасників у майбутнє.
Печатії і знамення сучасності
Значення графіті як історичної пам’ятки важко перебільшити. В Україні колись такі написи називалися «печатіями», «знаменнями». До найдавніших графіті належать написи в Софійському соборі в Києві, які дали змогу історикам встановити час різних історичних подій, дізнатися про життя населення Києва XI—XVII століть. Нині, у ХХІ столітті, графіті знов супроводжують киян.
Чого варті вуличні розписи, присвячені Революції Гідності. Наприклад, зображення поблизу Майдану Незалежності. На ньому — хтось, схожий на ведмедя з коктейлем «Молотова». Це робота луцького райтера Андрія Присяжнюка.
А ще під час подій на Грушевського на стінах однієї з будівель біля барикад у сучасній художній інтерпретації постали Тарас Шевченко, Леся Українка та Іван Франко. Їх автор — художник, який називає себе Sociopath. Його графіті, де Тарас Шевченко закриває частину обличчя червоною хусткою, Леся Українка у протигазі та жовто-синьому намисті, а Іван Франко у помаранчевій касці з написом: «Я — екстреміст», сьогодні читаються ще глибше.
Ще одне цікаве «знамення» — дівчина у жовто-блакитному шалику вдивляється у бінокль «з балкончику» на Грушевського та бачить Євросоюз. А сірий підземний перехід під Європейською площею перетворився на галерею за ініціативи художників зі спільноти «Арт-мобілізація».
На Андріївському узвозі є величезне графіті заввишки понад 15 метрів під назвою «Відродження України». Його автори — француз Жульєн Маллан та українець Олексій Кислов. Малюнок створили в рамках культурного проекту «Французька весна» у Києві.
Та якщо ви хочете відвідати своєрідний музей графіті, ласкаво просимо на столичну набережну. Набережна Дніпра має багату колекцію таких малюнків. Тут за допомогою всіх кольорів веселки згадують і про Революцію Гідності, і про Путіна, і про улюблений футбольний клуб.
Деякі із названих графіті мають велике значення. Вони насичені емоціями, переживаннями, сподіваннями. Варто знайти спосіб зберегти цей посил сучасників у майбутнє.
Інтерв'ю11:00
Економіка
Віктор Пинзеник
Интервью
Віктор Пинзеник: Державі час припинити платити небідним людям Екс-міністр фінансів, нині – народний депутат від Блоку Петра Порошенка Віктор Пинзеник не приховує невдоволення політикою уряду. Багато років він закликає боротися не з наслідками, а з причиною, і розв’язувати проблему дефіциту бюджету. В інтерв'ю «Аналітичній службі новин» (АСН) депутат розповів, чому збільшується державний борг, як можна цього уникнути, також розвінчав міф про те, що оголошення дефолту дасть нам змогу уникнути розв’язання проблем. – Стан економіки, який зараз переживає Україна, – найгірший у нашій історії чи можна згадати ще важчі часи? – Не знаю, чи є сенс порівнювати важкі періоди. Так, вони були. Можливо, особливістю теперішнього є дуже високий державний борг (і навіть не в абсолютному, а у відносному розмірі), одночасна концентрація дуже гострих проблем, що не розв’язуються роками, військові дії на території країни. Важливо розуміти, що проблеми не беруться нізвідки. Вони – наслідок дій чи бездіяльності влади, політиків. Хоч у наших реаліях «чи» треба замінити на «і» й розглядати діяльність у більшості випадків як джерело створення та поглиблення проблем. Слід зауважити, що ніколи раніше вихід зі складних ситуацій не знаходили без вживання рішучих і політично непростих дій. Але особливістю нинішньої ситуації є те, що країна переживає серйозні проблеми вже восьмий рік без якихось серйозних спроб їх подолати. – Ви стверджуєте, що Україна – на борговій голці. Чи можна з неї «зістрибнути»? – Я нічого не стверджую. Я просто відкриваю сайт Мінфіну й озвучую цифру. На початку поточного року державний борг (прямий і гарантований) перевищив 1,1 трлн грн. Для порівняння: на початку 2008 року ця цифра була в 12,5 раза менша (88,7 млрд). І ще одне порівняння. Торік обслуговування боргу (це тільки відсотки) обійшлося державній скарбниці в 48 млрд грн. Бюджет цього року виводить нас на нові рубежі – 92 млрд. Борг породжує борг! Надзвичайно небезпечна боргова спіраль. Хочу заспокоїти читача. Коли я «кричу» про борги, то не маю на увазі, що потрібно негайно їх позбутися. Найбільшим досягненням країни стало б припинення нарощування боргів. Та для цього потрібно прибрати їх причину – дефіцит бюджету. З набагато більшим задоволенням я готовий «кричати» про це. – МВФ нам виділив черговий кредит. Але чи не надто дорогою ціною ми його отримуємо? Як бути з населенням, яке не витримає ні багаторазового зростання тарифів, ні цін? Чи не чекає нас криза неплатежів, акції непокори і, як результат, новий Майдан? – Ці кредити якраз і недорогі. Ставки за ними дуже невисокі. Принципове питання в іншому: вони йдуть на «проїдання» чи на вирішення проблем країни? Завдання не в тому, щоб прикрити наростаючу діру в бюджеті, а в тому, щоб цієї діри позбутися. Адже багато років ми жили і не зверталися до «швидкої допомоги», якою є МВФ. А все тому, що жили за простими, зрозумілими людськими правилами: витрачати стільки, скільки заробляєш. Не хочу встрявати в дискусію, що потрібно скорочувати. Хочу лише нагадати: коли я назвав дефіцит обсягом 200 млрд грн, простою мовою це означає, що на 200 млрд затверджених законом витрат грошей немає. Будемо й далі «заколисувати» людей байками, що у нас особливих проблем немає? Чи розводити молоко водою, тішачи себе думкою, як багато «молока» ми стали споживати? – В уряді називають іншу цифру – 76 мільярдів гривень дефіциту. – А я стверджую, що йдеться про двісті. І будь-хто, хто зазирне в закон про бюджет, знайде ці цифри. Так от, 76 мільярдів – це проблема, але не дуже велика. А ось 200 мільярдів – це вже дуже велика проблема. – Ті, хто стверджує, що без зовнішніх запозичень нам не вижити, – панікери? Чи маємо справді таку ситуацію? – Без нових зовнішніх позик неможливо забезпечити здійснення зовнішніх проплат, які, нагадаю, відбуваються не у гривні. Так, експорт почав «поставляти» у країну на 4 млрд доларів більше, ніж споживає імпорт. Але є ще зовнішній борг обсягом 126,3 млрд, із яких 55,1млрд виплат припадає на найближчі 12 місяців. Серйозна проблема, очевидна навіть неспеціалісту. Але вона ще складніша. Країна вже кілька років як втратила можливість самостійного виходу на зовнішні ринки запозичень. МВФ – це інститут, до якого звертаються через неможливість використовувати інші канали. Прошу не плутати з іншими каналами, про які зараз кажуть. Тому що всі вони зав'язані на МВФ. Ми можемо знайти альтернативу новим запозиченням для покриття дефіциту бюджету. Але для цього потрібна гривня. Та коли йдеться про зовнішні платежі, альтернативи немає. Тому що доларів ми не друкуємо, і на внутрішньому ринку їх «не виробляють». – Скільки винен міжнародним структурам кожен українець? – У середньому це 24 тис. грн на одного громадянина України. Не бачу особливого сенсу виділення боргу групі кредиторів. Важливим є сумарний борг. Для зацікавлених назву цифру – 208,9 млрд грн (19% сумарного боргу країни). – При Кабміні вводиться посада уповноваженого з держборгу. Це розв’яже проблему чи ми просто будемо вбухувати додаткові гроші в обслуговування апарату цього уповноваженого? – Я думаю, нам потрібно ще комітет створити, спеціальну комісію Верховної Ради з обслуговування держборгу, десять департаментів при Мінфіні, які займатимуться боргами... Коли виникає проблема, то найкращий спосіб її не розв’язати – створити орган, який нею займатиметься. – Якби вас запитали, які три кроки потрібно зробити урядові, щоб розірвати це порочне боргове коло, що б ви порадили? – У мене не запитують (посміхається). Ну от хіба що журналісти. Вистачить на перших порах однієї дуже важливої, глобальної дії. А мета цих кроків – скоротити витрати у всіх сферах до розміру, що покривається прибутками. – Конкретизуйте, будь ласка. – Ну, може, час припинити платити всім і підтримувати небідних людей? Українська соціальна політика спрямована на підтримку всіх. А в основному, на підтримку забезпечених людей. Це аморальна політика. Але ніхто не хоче проводити соціальну реформу. Нікому це не потрібно. Політики продовжують гратися в популізм. Вони не займаються країною. А думають про одне: як утриматися при владі, як у чергове «порадувати» людей черговим популізмом, щоб їх знову обрали. – Ви вважаєте роботу Кабміну неефективною. Так що, його треба міняти? – Про яку перестановку можна говорити, якщо немає чітких цілей, немає стратегії руху?! Я не бачу сенсу говорити про новий уряд, якщо мета – тільки замінити виконавця. Мене цікавили і цікавлять не прізвища й біографії людей, які працюють в уряді, а система професійних дій з виведення країни з кризи й відновлення економічного зростання. Тут, на жаль, більше запитань, ніж відповідей. Починаючи з коаліційної угоди, я ніяк не можу зрозуміти, як те, що написано у програмних документах, зможе забезпечити прорив і оновлення країни. Тому потрібно визначитися, що слід робити. І щойно з'явиться це розуміння, підшукувати під нього виконавців. Причому таких, для яких ці ідеї будуть не нав'язаними, а відповідатимуть їхнім внутрішнім переконанням. – Вам не здається, що практика призначення міністрів на догоду політичній доцільності, за коаліційною угодою – хибна? І начебто ми вже відмовлялися від цієї моделі, декларували, що ось, нарешті в Кабмін прийдуть професіонали. Та поки що особливих змін не помітно. – Я взагалі не знаю, як зараз формується уряд. Первинними повинні бути цілі: що і як ми збираємося зробити. А працевлаштування окремих політиків – вторинне. У нас же навпаки. Влада – це мета, а не інструмент для її досягнення. І поки не буде по-іншому, не варто очікувати якихось ефективних дій. Але такий стан речей не може тривати вічно. Рано чи пізно доведеться приймати жорсткі рішення. – Оголошувати дефолт? – А що це дасть? – Борги не треба буде сплачувати. Дефолт не означає позбавлення від боргів. Це просто розтягування на більш тривалий період і з великими відсотками. Щоб не тільки наші діти сплачували борги, а й наші онуки з правнуками. – А дірка в бюджеті куди дінеться? Ну, оголосимо ми дефолт. Через п'ять років знову наростимо борг. Але потім нам буде набагато складніше. Бо як міркують кредитори: якщо ти взяв у мене гроші і не віддав, значить, більше до мене не приходь. То у кого ми будемо позичати? А країна, бізнес вимагають запозичень. Яка довіра буде до держави, яка раптом заявляє: а ми не будемо повертати борги. Адже дефолт не означає позбавлення від боргів. Це просто розтягування на більш тривалий період і з великими відсотками. Щоб не тільки наші діти сплачували борги, а й наші онуки з правнуками. Так, це зменшить навантаження на нинішній період. І така можливість (реструктуризація) передбачена в законі про бюджет. – Тобто, теоретично може виникнути ситуація, коли ми скажемо: ми не можемо платити? – Якщо ви постійно живете в борг і нарощуєте його, настане момент неможливості його повернення. Але з цієї дороги можна й потрібно зійти. Мені інколи доводиться чути заклики до оголошення дефолту, тобто про припинення погашення боргів як спосіб позбавлення від боргових проблем. На жаль, за цим приховується спроба уникнути складних, але очевидних рішень. Припустимо, країна припинила обслуговувати борги. Що це змінило? Та нічого. Причина боргу (дефіцит бюджету) не усунута. Тобто, проблему все одно треба розв’язувати, до чого я закликаю вже не перший рік. Я не кажу про багато інших проблем, які виникають з оголошенням такого кроку. – Чи правда, що коаліція тріщить по швах, що деякі фракції збираються залишити її? – Мені важко сказати, тріщить вона чи видавала звуки, ще не будучи створеною. Що об'єднало фракції? Пошуки виходу шляхів із кризи? Не впевнений. Коли деякі елементарні питання економічної політики зникли з документів, я просто розвів руками. У людей має бути мета розвитку країни. Це професійний документ, який дає відповіді на те, яке ми будуємо майбутнє. Ось я розумію, коли люди об'єднуються, щоб випити. Наодинці пити їм не хочеться, вони шукають компанію. Це мета, яка зрозуміла. А ось навіщо об'єдналися понад 300 депутатів, підписали якийсь декларативний документ із неясними цілями, я не знаю. Якби був професійний документ, який би об'єднав політиків, чимало позицій у парламенті приймалося б простіше. А без цього документа рішення, що подаються урядом, слабкі. Але навіть ці рішення, м'яко кажучи, не знаходять розуміння в парламенті. – Як ви оцінюєте ситуацію на валютному ринку? Окремі політики персоналізують проблему, звинувачуючи у всьому главу НБУ Валерію Гонтареву. Але ж, напевно, до стрімкої девальвації гривні призвела сукупність факторів. Яких? І як тепер розрулювати ситуацію? – Обмінний курс – дна з не розв'язуваних роками проблем. Вона виникла не торік, а набагато раніше. Курсові виклики наростали, але їх «ховали», «утримуючи» курс спочатку зовнішніми боргами, а потім боргами і «проїданням» валютних резервів. Але не можна вирішити ситуацію, не усуваючи причин її появи. А факторами тиску на курс гривні були дефіцит зовнішньої торгівлі товарами і послугами (перевищення імпорту над експортом), наростаючі зовнішні борги і «хронічно хворий» державний бюджет. Якщо перші два чинники перебувають у площині сфери впливу НБУ (і не одного, нинішнього року), то останній – уряду. Девальвація гривні була неминучою в умовах штучного утримування курсу. І звинувачувати в цьому НБУ – це те саме, що звинувачувати термометр у високій температурі Девальвація гривні була неминучою в умовах штучного утримування курсу. І звинувачувати в цьому НБУ – це те саме, що звинувачувати термометр у високій температурі. Але ми з вами стали свідками й іншого явища – валютних спекуляцій. І недопущення спроб спекулятивних атак на курс – прямий обов'язок центрального банку. А з цим завданням він не впорався. – Так що? Гнати Гонтареву? – Це дуже спрощене розуміння проблеми. Адже питання не в зміні персоналій. Справа в політиці, яку проводить банк. Глава Нацбанку – це дуже специфічна посада. НБУ – не банк у класичному розумінні, тому тут не можна працювати як банкір. Тут тонкі питання макроекономіки, які потрібно відчувати. – Який курс долара найімовірніший і не згубний як для економіки, так і для населення? – Коли ми говоримо про прийнятність обмінного курсу, я хочу запитати: про яку частину економіки або населення ми говоримо? Ту, яка купує долари, чи ту, яка їх продає? Курс – продукт компромісу. Це ціна, за якою готові купити, але це і ціна, за якою готові продати. Інакше компромісу не буде. І не можна купити те, чого не продають. Сьогодні правильніше говорити про те, чи знаємо ми обмінний курс взагалі. Чи це щоденне катування як для покупців, так і продавців валюти. Хоч НБУ кілька разів заявляв про відпущення курсу, я досі не впевнений, що він це зробив, і ми вже бачимо остаточно відпущений курс. А відсутність «землі під ногами» – дуже нехороша річ для економіки, яку позбавляють інструменту вимірювань доходів і витрат. Тривалий драматичний процес девальвації гривні виправив перекіс у торговельному балансі. Вперше за 10 років експорт товарів і послуг на 3,8 млрд дол. перевищив імпорт. Це відкриває і перспективу розв’язання проблеми боргового впливу на курс. Але практично невирішеною є проблема величезного бюджетного дефіциту. Без розв’язання цієї проблеми прогнозування обмінного курсу буде проблемним. – Зараз чимало чого списується на війну. Мовляв, жодних реформ у такий складний час проводити не можна. – Та нам платити нічим зарплати і пенсії, війну я в цьому випадку навіть не згадую! Вона тільки посилила і без того критичну ситуацію. Але це не означає, що треба сидіти й нічого не робити. Навпаки, зараз саме час для жорстких кроків. Суспільство як ніколи консолідоване. Але з людьми ж ніхто не говорить. Немає діалогу, майже не говорять про проблеми, рішення, перспективи країни. – У вас немає бажання зателефонувати в Мінфін і сказати «Хлопці, щось ви не те робите. Давайте я вам розкажу, як»? – Ну, давайте я ще на Майдан вийду, покричу. Я п'ять років про це розказую. Напевно, не тією мовою. Я ж в уряді був, коли був зроблений перший крок до нарощування боргу, який ми зараз маємо. І я не мовчав. Але «слухачів» у мене не було. Звичайно, вони змушені були слухати, бо вимкнути мікрофон не можна було. Але на цьому все й закінчилося. – Тобто, у Кабмін вас більше не тягне? – Навіщо?! – Але ж вам ближча виконавча влада. Чи вам нині у парламенті комфортніше? – Мені складно сказати, коли і де мені було комфортно працювати з тих пір, як я «вліз» у політику. Тому що для мене бути в парламенті і працювати в ньому – далеко не одне і те саме. Почуваюся комфортно тоді, коли є політична воля до змін, коли політики не бояться чесно говорити про проблеми, пропонувати непрості, але потрібні країні рішення, приймати їх, діяти професійно, відповідально і морально. Зважаючи на це, складно назвати парламент комфортним для мене місцем. Зазначу, що не бачу чогось близького до комфорту і в уряді. На жаль. – А вам хоч маєте з ким поговорити в Раді на професійні теми? Бо нинішнє скликання виглядає не надто підкованим... – Так, є (посміхається). – Назвіть хоча б п'ять прізвищ. – Не буду. Їх мало, однак вони є. Але проблема ж не в парламенті. Його потрібно вести. Головну скрипку має відігравати уряд. Але так, як він сформований, він не може вести парламент. Фото Віктора Ковальчука, АСН
Віктор Пинзеник: Державі час припинити платити небідним людям Екс-міністр фінансів, нині – народний депутат від Блоку Петра Порошенка Віктор Пинзеник не приховує невдоволення політикою уряду. Багато років він закликає боротися не з наслідками, а з причиною, і розв’язувати проблему дефіциту бюджету. В інтерв'ю «Аналітичній службі новин» (АСН) депутат розповів, чому збільшується державний борг, як можна цього уникнути, також розвінчав міф про те, що оголошення дефолту дасть нам змогу уникнути розв’язання проблем. – Стан економіки, який зараз переживає Україна, – найгірший у нашій історії чи можна згадати ще важчі часи? – Не знаю, чи є сенс порівнювати важкі періоди. Так, вони були. Можливо, особливістю теперішнього є дуже високий державний борг (і навіть не в абсолютному, а у відносному розмірі), одночасна концентрація дуже гострих проблем, що не розв’язуються роками, військові дії на території країни. Важливо розуміти, що проблеми не беруться нізвідки. Вони – наслідок дій чи бездіяльності влади, політиків. Хоч у наших реаліях «чи» треба замінити на «і» й розглядати діяльність у більшості випадків як джерело створення та поглиблення проблем. Слід зауважити, що ніколи раніше вихід зі складних ситуацій не знаходили без вживання рішучих і політично непростих дій. Але особливістю нинішньої ситуації є те, що країна переживає серйозні проблеми вже восьмий рік без якихось серйозних спроб їх подолати. – Ви стверджуєте, що Україна – на борговій голці. Чи можна з неї «зістрибнути»? – Я нічого не стверджую. Я просто відкриваю сайт Мінфіну й озвучую цифру. На початку поточного року державний борг (прямий і гарантований) перевищив 1,1 трлн грн. Для порівняння: на початку 2008 року ця цифра була в 12,5 раза менша (88,7 млрд). І ще одне порівняння. Торік обслуговування боргу (це тільки відсотки) обійшлося державній скарбниці в 48 млрд грн. Бюджет цього року виводить нас на нові рубежі – 92 млрд. Борг породжує борг! Надзвичайно небезпечна боргова спіраль. Хочу заспокоїти читача. Коли я «кричу» про борги, то не маю на увазі, що потрібно негайно їх позбутися. Найбільшим досягненням країни стало б припинення нарощування боргів. Та для цього потрібно прибрати їх причину – дефіцит бюджету. З набагато більшим задоволенням я готовий «кричати» про це. – МВФ нам виділив черговий кредит. Але чи не надто дорогою ціною ми його отримуємо? Як бути з населенням, яке не витримає ні багаторазового зростання тарифів, ні цін? Чи не чекає нас криза неплатежів, акції непокори і, як результат, новий Майдан? – Ці кредити якраз і недорогі. Ставки за ними дуже невисокі. Принципове питання в іншому: вони йдуть на «проїдання» чи на вирішення проблем країни? Завдання не в тому, щоб прикрити наростаючу діру в бюджеті, а в тому, щоб цієї діри позбутися. Адже багато років ми жили і не зверталися до «швидкої допомоги», якою є МВФ. А все тому, що жили за простими, зрозумілими людськими правилами: витрачати стільки, скільки заробляєш. Не хочу встрявати в дискусію, що потрібно скорочувати. Хочу лише нагадати: коли я назвав дефіцит обсягом 200 млрд грн, простою мовою це означає, що на 200 млрд затверджених законом витрат грошей немає. Будемо й далі «заколисувати» людей байками, що у нас особливих проблем немає? Чи розводити молоко водою, тішачи себе думкою, як багато «молока» ми стали споживати? – В уряді називають іншу цифру – 76 мільярдів гривень дефіциту. – А я стверджую, що йдеться про двісті. І будь-хто, хто зазирне в закон про бюджет, знайде ці цифри. Так от, 76 мільярдів – це проблема, але не дуже велика. А ось 200 мільярдів – це вже дуже велика проблема. – Ті, хто стверджує, що без зовнішніх запозичень нам не вижити, – панікери? Чи маємо справді таку ситуацію? – Без нових зовнішніх позик неможливо забезпечити здійснення зовнішніх проплат, які, нагадаю, відбуваються не у гривні. Так, експорт почав «поставляти» у країну на 4 млрд доларів більше, ніж споживає імпорт. Але є ще зовнішній борг обсягом 126,3 млрд, із яких 55,1млрд виплат припадає на найближчі 12 місяців. Серйозна проблема, очевидна навіть неспеціалісту. Але вона ще складніша. Країна вже кілька років як втратила можливість самостійного виходу на зовнішні ринки запозичень. МВФ – це інститут, до якого звертаються через неможливість використовувати інші канали. Прошу не плутати з іншими каналами, про які зараз кажуть. Тому що всі вони зав'язані на МВФ. Ми можемо знайти альтернативу новим запозиченням для покриття дефіциту бюджету. Але для цього потрібна гривня. Та коли йдеться про зовнішні платежі, альтернативи немає. Тому що доларів ми не друкуємо, і на внутрішньому ринку їх «не виробляють». – Скільки винен міжнародним структурам кожен українець? – У середньому це 24 тис. грн на одного громадянина України. Не бачу особливого сенсу виділення боргу групі кредиторів. Важливим є сумарний борг. Для зацікавлених назву цифру – 208,9 млрд грн (19% сумарного боргу країни). – При Кабміні вводиться посада уповноваженого з держборгу. Це розв’яже проблему чи ми просто будемо вбухувати додаткові гроші в обслуговування апарату цього уповноваженого? – Я думаю, нам потрібно ще комітет створити, спеціальну комісію Верховної Ради з обслуговування держборгу, десять департаментів при Мінфіні, які займатимуться боргами... Коли виникає проблема, то найкращий спосіб її не розв’язати – створити орган, який нею займатиметься. – Якби вас запитали, які три кроки потрібно зробити урядові, щоб розірвати це порочне боргове коло, що б ви порадили? – У мене не запитують (посміхається). Ну от хіба що журналісти. Вистачить на перших порах однієї дуже важливої, глобальної дії. А мета цих кроків – скоротити витрати у всіх сферах до розміру, що покривається прибутками. – Конкретизуйте, будь ласка. – Ну, може, час припинити платити всім і підтримувати небідних людей? Українська соціальна політика спрямована на підтримку всіх. А в основному, на підтримку забезпечених людей. Це аморальна політика. Але ніхто не хоче проводити соціальну реформу. Нікому це не потрібно. Політики продовжують гратися в популізм. Вони не займаються країною. А думають про одне: як утриматися при владі, як у чергове «порадувати» людей черговим популізмом, щоб їх знову обрали. – Ви вважаєте роботу Кабміну неефективною. Так що, його треба міняти? – Про яку перестановку можна говорити, якщо немає чітких цілей, немає стратегії руху?! Я не бачу сенсу говорити про новий уряд, якщо мета – тільки замінити виконавця. Мене цікавили і цікавлять не прізвища й біографії людей, які працюють в уряді, а система професійних дій з виведення країни з кризи й відновлення економічного зростання. Тут, на жаль, більше запитань, ніж відповідей. Починаючи з коаліційної угоди, я ніяк не можу зрозуміти, як те, що написано у програмних документах, зможе забезпечити прорив і оновлення країни. Тому потрібно визначитися, що слід робити. І щойно з'явиться це розуміння, підшукувати під нього виконавців. Причому таких, для яких ці ідеї будуть не нав'язаними, а відповідатимуть їхнім внутрішнім переконанням. – Вам не здається, що практика призначення міністрів на догоду політичній доцільності, за коаліційною угодою – хибна? І начебто ми вже відмовлялися від цієї моделі, декларували, що ось, нарешті в Кабмін прийдуть професіонали. Та поки що особливих змін не помітно. – Я взагалі не знаю, як зараз формується уряд. Первинними повинні бути цілі: що і як ми збираємося зробити. А працевлаштування окремих політиків – вторинне. У нас же навпаки. Влада – це мета, а не інструмент для її досягнення. І поки не буде по-іншому, не варто очікувати якихось ефективних дій. Але такий стан речей не може тривати вічно. Рано чи пізно доведеться приймати жорсткі рішення. – Оголошувати дефолт? – А що це дасть? – Борги не треба буде сплачувати. Дефолт не означає позбавлення від боргів. Це просто розтягування на більш тривалий період і з великими відсотками. Щоб не тільки наші діти сплачували борги, а й наші онуки з правнуками. – А дірка в бюджеті куди дінеться? Ну, оголосимо ми дефолт. Через п'ять років знову наростимо борг. Але потім нам буде набагато складніше. Бо як міркують кредитори: якщо ти взяв у мене гроші і не віддав, значить, більше до мене не приходь. То у кого ми будемо позичати? А країна, бізнес вимагають запозичень. Яка довіра буде до держави, яка раптом заявляє: а ми не будемо повертати борги. Адже дефолт не означає позбавлення від боргів. Це просто розтягування на більш тривалий період і з великими відсотками. Щоб не тільки наші діти сплачували борги, а й наші онуки з правнуками. Так, це зменшить навантаження на нинішній період. І така можливість (реструктуризація) передбачена в законі про бюджет. – Тобто, теоретично може виникнути ситуація, коли ми скажемо: ми не можемо платити? – Якщо ви постійно живете в борг і нарощуєте його, настане момент неможливості його повернення. Але з цієї дороги можна й потрібно зійти. Мені інколи доводиться чути заклики до оголошення дефолту, тобто про припинення погашення боргів як спосіб позбавлення від боргових проблем. На жаль, за цим приховується спроба уникнути складних, але очевидних рішень. Припустимо, країна припинила обслуговувати борги. Що це змінило? Та нічого. Причина боргу (дефіцит бюджету) не усунута. Тобто, проблему все одно треба розв’язувати, до чого я закликаю вже не перший рік. Я не кажу про багато інших проблем, які виникають з оголошенням такого кроку. – Чи правда, що коаліція тріщить по швах, що деякі фракції збираються залишити її? – Мені важко сказати, тріщить вона чи видавала звуки, ще не будучи створеною. Що об'єднало фракції? Пошуки виходу шляхів із кризи? Не впевнений. Коли деякі елементарні питання економічної політики зникли з документів, я просто розвів руками. У людей має бути мета розвитку країни. Це професійний документ, який дає відповіді на те, яке ми будуємо майбутнє. Ось я розумію, коли люди об'єднуються, щоб випити. Наодинці пити їм не хочеться, вони шукають компанію. Це мета, яка зрозуміла. А ось навіщо об'єдналися понад 300 депутатів, підписали якийсь декларативний документ із неясними цілями, я не знаю. Якби був професійний документ, який би об'єднав політиків, чимало позицій у парламенті приймалося б простіше. А без цього документа рішення, що подаються урядом, слабкі. Але навіть ці рішення, м'яко кажучи, не знаходять розуміння в парламенті. – Як ви оцінюєте ситуацію на валютному ринку? Окремі політики персоналізують проблему, звинувачуючи у всьому главу НБУ Валерію Гонтареву. Але ж, напевно, до стрімкої девальвації гривні призвела сукупність факторів. Яких? І як тепер розрулювати ситуацію? – Обмінний курс – дна з не розв'язуваних роками проблем. Вона виникла не торік, а набагато раніше. Курсові виклики наростали, але їх «ховали», «утримуючи» курс спочатку зовнішніми боргами, а потім боргами і «проїданням» валютних резервів. Але не можна вирішити ситуацію, не усуваючи причин її появи. А факторами тиску на курс гривні були дефіцит зовнішньої торгівлі товарами і послугами (перевищення імпорту над експортом), наростаючі зовнішні борги і «хронічно хворий» державний бюджет. Якщо перші два чинники перебувають у площині сфери впливу НБУ (і не одного, нинішнього року), то останній – уряду. Девальвація гривні була неминучою в умовах штучного утримування курсу. І звинувачувати в цьому НБУ – це те саме, що звинувачувати термометр у високій температурі Девальвація гривні була неминучою в умовах штучного утримування курсу. І звинувачувати в цьому НБУ – це те саме, що звинувачувати термометр у високій температурі. Але ми з вами стали свідками й іншого явища – валютних спекуляцій. І недопущення спроб спекулятивних атак на курс – прямий обов'язок центрального банку. А з цим завданням він не впорався. – Так що? Гнати Гонтареву? – Це дуже спрощене розуміння проблеми. Адже питання не в зміні персоналій. Справа в політиці, яку проводить банк. Глава Нацбанку – це дуже специфічна посада. НБУ – не банк у класичному розумінні, тому тут не можна працювати як банкір. Тут тонкі питання макроекономіки, які потрібно відчувати. – Який курс долара найімовірніший і не згубний як для економіки, так і для населення? – Коли ми говоримо про прийнятність обмінного курсу, я хочу запитати: про яку частину економіки або населення ми говоримо? Ту, яка купує долари, чи ту, яка їх продає? Курс – продукт компромісу. Це ціна, за якою готові купити, але це і ціна, за якою готові продати. Інакше компромісу не буде. І не можна купити те, чого не продають. Сьогодні правильніше говорити про те, чи знаємо ми обмінний курс взагалі. Чи це щоденне катування як для покупців, так і продавців валюти. Хоч НБУ кілька разів заявляв про відпущення курсу, я досі не впевнений, що він це зробив, і ми вже бачимо остаточно відпущений курс. А відсутність «землі під ногами» – дуже нехороша річ для економіки, яку позбавляють інструменту вимірювань доходів і витрат. Тривалий драматичний процес девальвації гривні виправив перекіс у торговельному балансі. Вперше за 10 років експорт товарів і послуг на 3,8 млрд дол. перевищив імпорт. Це відкриває і перспективу розв’язання проблеми боргового впливу на курс. Але практично невирішеною є проблема величезного бюджетного дефіциту. Без розв’язання цієї проблеми прогнозування обмінного курсу буде проблемним. – Зараз чимало чого списується на війну. Мовляв, жодних реформ у такий складний час проводити не можна. – Та нам платити нічим зарплати і пенсії, війну я в цьому випадку навіть не згадую! Вона тільки посилила і без того критичну ситуацію. Але це не означає, що треба сидіти й нічого не робити. Навпаки, зараз саме час для жорстких кроків. Суспільство як ніколи консолідоване. Але з людьми ж ніхто не говорить. Немає діалогу, майже не говорять про проблеми, рішення, перспективи країни. – У вас немає бажання зателефонувати в Мінфін і сказати «Хлопці, щось ви не те робите. Давайте я вам розкажу, як»? – Ну, давайте я ще на Майдан вийду, покричу. Я п'ять років про це розказую. Напевно, не тією мовою. Я ж в уряді був, коли був зроблений перший крок до нарощування боргу, який ми зараз маємо. І я не мовчав. Але «слухачів» у мене не було. Звичайно, вони змушені були слухати, бо вимкнути мікрофон не можна було. Але на цьому все й закінчилося. – Тобто, у Кабмін вас більше не тягне? – Навіщо?! – Але ж вам ближча виконавча влада. Чи вам нині у парламенті комфортніше? – Мені складно сказати, коли і де мені було комфортно працювати з тих пір, як я «вліз» у політику. Тому що для мене бути в парламенті і працювати в ньому – далеко не одне і те саме. Почуваюся комфортно тоді, коли є політична воля до змін, коли політики не бояться чесно говорити про проблеми, пропонувати непрості, але потрібні країні рішення, приймати їх, діяти професійно, відповідально і морально. Зважаючи на це, складно назвати парламент комфортним для мене місцем. Зазначу, що не бачу чогось близького до комфорту і в уряді. На жаль. – А вам хоч маєте з ким поговорити в Раді на професійні теми? Бо нинішнє скликання виглядає не надто підкованим... – Так, є (посміхається). – Назвіть хоча б п'ять прізвищ. – Не буду. Їх мало, однак вони є. Але проблема ж не в парламенті. Його потрібно вести. Головну скрипку має відігравати уряд. Але так, як він сформований, він не може вести парламент. Фото Віктора Ковальчука, АСН
Фото16:08
Політика
Під Радою вимагали перевірити корупцію в уряді Яценюка
Порядок денний пленарного засідання Верховної Ради 7 квітня частково формувався на вулиці. Кілька сотень прихильників ВО «Свобода» проводили біля стін Верховної Ради мітинг на підтримку створення Тимчасової слідчої комісії з розслідування повідомлень колишнього глави ДФІ Миколи Гордієнка про корупцію в чинному уряді Арсенія Яценюка, а також тимчасового відсторонення прем'єр-міністра. «Вимагаємо публічного, відкритого розслідування і створення ТСК щодо фактів корупції в уряді. Звісно, буде великий опір, але ми готові навіть до блокування трибуни, якщо до нас не будуть прислухатися і не внесуть на розгляд ініціативу про створення ТСК першим питанням», — підігрівав протестний дух мітингувальників народний депутат від «Свободи» Андрій Іллєнко.
Мітинг тривав близько чотирьох годин. Як тільки стало відомо, що парламентарі домовилися 8 квітня о 15:00 провести засідання кількох профільних комітетів Ради, заслухати всіх фігурантів справи і визначитися зі створенням ТСК, свободівці ретирувалися, але обіцяли повернутися.
Під Радою вимагали перевірити корупцію в уряді Яценюка
Порядок денний пленарного засідання Верховної Ради 7 квітня частково формувався на вулиці. Кілька сотень прихильників ВО «Свобода» проводили біля стін Верховної Ради мітинг на підтримку створення Тимчасової слідчої комісії з розслідування повідомлень колишнього глави ДФІ Миколи Гордієнка про корупцію в чинному уряді Арсенія Яценюка, а також тимчасового відсторонення прем'єр-міністра. «Вимагаємо публічного, відкритого розслідування і створення ТСК щодо фактів корупції в уряді. Звісно, буде великий опір, але ми готові навіть до блокування трибуни, якщо до нас не будуть прислухатися і не внесуть на розгляд ініціативу про створення ТСК першим питанням», — підігрівав протестний дух мітингувальників народний депутат від «Свободи» Андрій Іллєнко.
Мітинг тривав близько чотирьох годин. Як тільки стало відомо, що парламентарі домовилися 8 квітня о 15:00 провести засідання кількох профільних комітетів Ради, заслухати всіх фігурантів справи і визначитися зі створенням ТСК, свободівці ретирувалися, але обіцяли повернутися.
Блог:
Думки16:35
Юрій Дерев’янко
Закон «Про очищення влади» удосконалять
Не варто драматизувати з приводу розгляду Конституційним судом люстраційного закону. Про це в коментарі «Аналітичній Службі Новин» (АСН) сказав народний депутат, один з ініціаторів люстраційних перевірок Юрій Дерев’янко. «Нам важливо не бігти попереду паровоза. Це нормально, що до Конституційного суду подано звернення. Представники старого режиму, які сидять у парламенті, противляться очищенню влади, от і оскаржують закон », — заявив Дерев’янко.
Політик упевнений, що люстраційний процес в Україні не доведеться зупиняти. Він сподівається, що до того як Конституційний суд винесе рішення, парламент встигне підкоригувати закон. «Сьогодні навіть Венеціанська комісія за багатьма пунктами зняла свої питання. У свою чергу уряд підготував зміни, які парламент ось-ось ухвалить», — додав Дерев’янко.
За словами народного депутата, урядові зміни стосуються вдосконалення процедури звільнення суддів.
Блог:
Думки16:39
Політика
Сергій Каплін
Ми програли війну за люстрацію
Процес очищення влади зайшов в Україні в глухий кут. Про це кореспонденту «Аналітичної Служби Новин» сказав народний депутат, один з авторів люстраційного закону Сергій Каплін. «Якщо подивитися, як проводилася люстрація, то її проводять за формулою «крок уперед — два назад». Було багато неправильних рішень, — говорить Каплін. — Якщо Конституційний суд винесе рішення, що закон не відповідає Конституції, то лютраційний процес зупиниться. Усі звільнені зможуть відновитися на посадах. Ми програли війну за люстрацію».
Парламентарій припустив, що найближчим часом буде ухвалено новий закон «Про очищення влади». «Новий закон буде принципово м’якішим, простішим. І свою роль в цьому відіграють домовленості, про які нині йдеться в сесійній залі », — додав Каплін.
Публікації18:24
Політика
АТОшники без особистого зв'язку. А що натомість?
Верховна Рада може обмежити право військових користуватися особистими мобільними телефонами та іншими пристроями під час проходження служби в зоні АТО, а також проведення навчань на полігонах. У парламенті зареєстровано законопроект «Про внесення змін до Закону України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України»щодо використання персональних пристроїв бездротового доступу». Ця ініціатива трохи розбурхала народ. Одні побачили утиск прав і свобод, а інші бояться, що АТОшники взагалі залишаться без зв'язку.
У чому сіль
Якщо коротко, законодавець пропонує прописати правила: коли і як можна користуватися мобільними телефонами та іншої сучасною технікою. Повна заборона стосується використання функції «геолокація» — визначення географічного розташування користувача.
Неправда також, що всі мобілки будуть поза законом. Телефонами, з яких можна вийняти батарею, користуватися буде можна, але не коли заманеться, а тільки отримавши на це дозвіл командира підрозділу або при звільненні з розташування військової частини.
Зберігати їх потрібно буде у командира у вимкненому вигляді і з витягнутою батареєю. Це не просто каприз. Як пояснили АСН знаючі люди, навіть вимкнений телефон — відмінний ретранслятор не тільки звуку, але й картинки. А чим сучасніше техніка, тим легше в неї залізти. Насправді вимкнути телефон можна (!), тільки вийнявши з нього батарею.
Повна заборона може бути встановлена на використання мобільних під час несення добового наряду, на навчальних заняттях, бойовому чергуванні, на марші, а також при перевезенні військ. Не можна використовувати особисті телефони «при безпосередньому зіткненні з противником». Виняток — втрата штатних засобів зв'язку і управління підрозділом.
Робиться спроба прописати створення свого роду переговорних пунктів, запропоновано по можливості виділяти контрольовану і охоронювану зону для дзвінків. Але вона повинна бути не менш ніж у 300 метрах від краю місця розташування підрозділу, щоб мінімізувати ризики вогневого ураження всього підрозділу і бойової техніки в місці розташування ствольною і реактивною артилерією противника в разі визначення дзвінка противником.
Небезпечний зв'язок
В обґрунтуванні ініціативи говориться: регламентація використання особистих пристроїв бездротового доступу до телекомунікаційних мереж (бездротового доступу) необхідна для підвищення безпеки військовослужбовців, оскільки військові дії в Луганській та Донецькій областях виявили серйозні проблеми з боку використання пристроїв бездротового доступу військовослужбовцями в зоні АТО.
Так, російські підрозділи радіоелектронної боротьби і радіоелектронної розвідки ведуть активний моніторинг радіопростору і використовують дані геолокації, що передають мобільні пристрої, і безпосередньо координати розташування радіовипромінювання ж засобів бездротового зв'язку як вихідні дані для наведення систем реактивних систем залпового вогню (РСЗВ) і артилерії. Є факти використання з боку регулярних частин ЗС РФ нових військових розробок на території України систем, зокрема СБОР-1М і СБРМ, що дозволяють отримувати точні координати наземних джерел радіовипромінювання, супроводжувати їх у зоні контролю, формувати, реєструвати і передавати такі дані на батареї РСЗВ, артилерії або авіації.
Існують факти наведення вогневих систем за випромінюванням звичайних телефонів при пошуку «стільника». Сучасні системи радіотехнічної розвідки РФ дозволяють виявляти координати джерела радіовипромінювання на дистанції до 70 км при погрішності в 400 м. При скороченні дистанції до 15 км похибка зменшується до 30 м, що дозволяє гарантувати поразку мети системою РСЗВ. Є всі підстави вважати, що значна кількість випадків ураження наших підрозділів, особливо на марші, могла стати результатом використання або фонової роботи пристроїв бездротового доступу військовослужбовцями України.
«Ні» або майже «так»
Військовослужбовці та експерти по-різному ставляться до такої регламентації. Звертають увагу — часто АТОшники змушені користуватися мобілками, планшетами та іншою технікою, оскільки інших варіантів просто немає. До того ж багато ввели табу давно, ще на початку військових дій на сході.
Так, командир батальйону «Азов», позафракційний народний депутат Андрій Білецький хоч і називає правильною законодавчу ініціативу, але зазначає: обмеження вже є, «Азов» ввів регламент ще в середині червня 2014 року. Білецький, який також є заступником голови Комітету Верховної Ради з питань нацбезпеки і оборони, сумнівається в результативності заборон. «При дилетантському рівні зв'язку в ЗСУ, відвертому зливі інформації зверху це не стане стовідсотковим вирішенням проблеми закритості інформації», — сказав він АСН.
У свою чергу, командир батальйону «Донбас», перший заступник голови парламентського Комітету з питань національної безпеки і оборони, народний депутат від «Самопомочі» Семен Семенченко вважає, що спочатку треба забезпечити військових закритими якісними засобами зв'язку, а потім уже щось забороняти. «Сучасних засобів зв'язку немає в достатній кількості. І буває, що люди змушені користуватися мобільними телефонами. Також і з планшетами, на які встановлюються додатки, розроблені волонтерами, оскільки інших пристроїв не придумали», — пояснив комбат-депутат.
А ось голова Всеукраїнського об'єднання «Союз учасників миротворчих операцій», полковник запасу Сергій Грабський упевнений: нам потрібно вчинити, як в нормальних арміях, де використання зазначених пристроїв у бойових умовах категорично заборонено. «Подібні жорсткі правила користування особистими засобами стільникового зв'язку давно діють у всіх арміях світу, які ведуть бойові дії. І я б сказав, цей законопроект ще недостатньо суворий. Наприклад, із нього випадає цілий пласт так званих штабних офіцерів, які можуть не підкорятися безпосередньому начальнику на місці. Варто було б багато норм виписати жорсткіше», — зазначив учасник миротворчих операцій.
Єдність силовиків
Так що ж робити? Потрібна ця регламентація використання особистих пристроїв бездротового доступу до телекомунікаційних мереж чи ні? І чи не вийде так, що законодавець позбавить військових не просто спілкування, а реально пристроїв, необхідних по службі? Голови силових відомств стверджують: потрібна, а проблема нестачі закритих засобів зв'язку вже вирішується.
Голова Служби безпеки України Валентин Наливайченко пояснив АСН, що наведення порядку в цій площині буде проведено грамотно і професійно.
«Це необхідно для всіх, хто бере участь в АТО (в тому числі і журналістів). Потрібно раз і назавжди відмовитися від відкритого мобільного зв'язку, засобів, що дозволяють терористичним організаціям, що мають техніку локації і перехоплення, встановлювати місце знаходження і застосовувати злочинним чином артилерію, засоби знищення. Військовиками ж повинна використовуватися абсолютно інша техніка. Держава вирішить це питання», — акцентував глава СБУ.
У тому, що цивільні засоби зв'язку військовим не підходять, переконаний і начальник управління Держохорони, екс-міністр оборони України Валерій Гелетей. «Війна — це цинізм. Там свої правила виживання. Потрібно переходити на «цифру», зашифрований зв'язок. Це вже робиться. Держспецзв'язоку становлює деякі обмеження щодо тих речей, які я не можу вам озвучити. Але знайте, ми теж прослуховували телефони, знаємо, що робиться у них, в їхніх підрозділах, що перебувають на передовій, знаємо ті проблеми. І менше слухайте їх. Там часто говорять неправду», — поінформував Гелетей.
Міністр оборони України Степан Полторак у цьому питанні більш ніж категоричний: у жодній країні світу немає такого, щоб під час проведення бойових дій були мобільні телефони. «Це — найкращий орієнтир, щоб завдавати удар по наших підрозділах», — акцентував Полторак, додавши, що Міноборони паралельно буде продумувати спосіб, як військовослужбовцям безпечно зв'язуватися зі своїми рідними та близькими. Міністр оборони акцентував також, що АТОшники будуть добре забезпечені якісними засобами закритого зв'язку до того, як ініціатива стане законом. І повідомив, що вітчизняні підприємства вже отримали технічне завдання забезпечити зв'язок, а «Укроборонпром» може підключити до процесу іноземних виробників.
До речі, і в «Укробононпромі» запевнили: готові працювати, виконати завдання в поставлені терміни. Перший заступник гендиректора держконцерну Сергій Пінькас розповів АСН: «Є багато різних розробок по каналах, які неможливо прослухати. У якихось позиціях є експериментальні зразки або ж пристрої вже перебувають в експлуатації. Наша функція — виробнича. Військові вибирають, що саме, — ми виконуємо замовлення».
Кошти на засоби
Виглядає все так, що питанням зв'язку в АТО зайнялися серйозно. В планах не просто заборони. Можновладці мають намір не просто регламентувати цивільні комунікації, а й вирішити питання забезпечення військових новими і безпечними засобами.
Але! Для цього також потрібні гроші. Чи є вони? АСН спробувала дізнатися про це у прем'єр-міністра України Арсенія Яценюка під час його візиту на виставку військового озброєння під Києвом. Відповідь отримати не вдалося. Не дослухавши або не почувши запитання, Арсеній Петрович сказав: «Це до спецслужб. Всі питання до спецслужб... ». Доведеться писати офіційний запит.
АТОшники без особистого зв'язку. А що натомість?
Верховна Рада може обмежити право військових користуватися особистими мобільними телефонами та іншими пристроями під час проходження служби в зоні АТО, а також проведення навчань на полігонах. У парламенті зареєстровано законопроект «Про внесення змін до Закону України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України»щодо використання персональних пристроїв бездротового доступу». Ця ініціатива трохи розбурхала народ. Одні побачили утиск прав і свобод, а інші бояться, що АТОшники взагалі залишаться без зв'язку.
У чому сіль
Якщо коротко, законодавець пропонує прописати правила: коли і як можна користуватися мобільними телефонами та іншої сучасною технікою. Повна заборона стосується використання функції «геолокація» — визначення географічного розташування користувача.
Неправда також, що всі мобілки будуть поза законом. Телефонами, з яких можна вийняти батарею, користуватися буде можна, але не коли заманеться, а тільки отримавши на це дозвіл командира підрозділу або при звільненні з розташування військової частини.
Зберігати їх потрібно буде у командира у вимкненому вигляді і з витягнутою батареєю. Це не просто каприз. Як пояснили АСН знаючі люди, навіть вимкнений телефон — відмінний ретранслятор не тільки звуку, але й картинки. А чим сучасніше техніка, тим легше в неї залізти. Насправді вимкнути телефон можна (!), тільки вийнявши з нього батарею.
Повна заборона може бути встановлена на використання мобільних під час несення добового наряду, на навчальних заняттях, бойовому чергуванні, на марші, а також при перевезенні військ. Не можна використовувати особисті телефони «при безпосередньому зіткненні з противником». Виняток — втрата штатних засобів зв'язку і управління підрозділом.
Робиться спроба прописати створення свого роду переговорних пунктів, запропоновано по можливості виділяти контрольовану і охоронювану зону для дзвінків. Але вона повинна бути не менш ніж у 300 метрах від краю місця розташування підрозділу, щоб мінімізувати ризики вогневого ураження всього підрозділу і бойової техніки в місці розташування ствольною і реактивною артилерією противника в разі визначення дзвінка противником.
Небезпечний зв'язок
В обґрунтуванні ініціативи говориться: регламентація використання особистих пристроїв бездротового доступу до телекомунікаційних мереж (бездротового доступу) необхідна для підвищення безпеки військовослужбовців, оскільки військові дії в Луганській та Донецькій областях виявили серйозні проблеми з боку використання пристроїв бездротового доступу військовослужбовцями в зоні АТО.
Так, російські підрозділи радіоелектронної боротьби і радіоелектронної розвідки ведуть активний моніторинг радіопростору і використовують дані геолокації, що передають мобільні пристрої, і безпосередньо координати розташування радіовипромінювання ж засобів бездротового зв'язку як вихідні дані для наведення систем реактивних систем залпового вогню (РСЗВ) і артилерії. Є факти використання з боку регулярних частин ЗС РФ нових військових розробок на території України систем, зокрема СБОР-1М і СБРМ, що дозволяють отримувати точні координати наземних джерел радіовипромінювання, супроводжувати їх у зоні контролю, формувати, реєструвати і передавати такі дані на батареї РСЗВ, артилерії або авіації.
Існують факти наведення вогневих систем за випромінюванням звичайних телефонів при пошуку «стільника». Сучасні системи радіотехнічної розвідки РФ дозволяють виявляти координати джерела радіовипромінювання на дистанції до 70 км при погрішності в 400 м. При скороченні дистанції до 15 км похибка зменшується до 30 м, що дозволяє гарантувати поразку мети системою РСЗВ. Є всі підстави вважати, що значна кількість випадків ураження наших підрозділів, особливо на марші, могла стати результатом використання або фонової роботи пристроїв бездротового доступу військовослужбовцями України.
«Ні» або майже «так»
Військовослужбовці та експерти по-різному ставляться до такої регламентації. Звертають увагу — часто АТОшники змушені користуватися мобілками, планшетами та іншою технікою, оскільки інших варіантів просто немає. До того ж багато ввели табу давно, ще на початку військових дій на сході.
Так, командир батальйону «Азов», позафракційний народний депутат Андрій Білецький хоч і називає правильною законодавчу ініціативу, але зазначає: обмеження вже є, «Азов» ввів регламент ще в середині червня 2014 року. Білецький, який також є заступником голови Комітету Верховної Ради з питань нацбезпеки і оборони, сумнівається в результативності заборон. «При дилетантському рівні зв'язку в ЗСУ, відвертому зливі інформації зверху це не стане стовідсотковим вирішенням проблеми закритості інформації», — сказав він АСН.
У свою чергу, командир батальйону «Донбас», перший заступник голови парламентського Комітету з питань національної безпеки і оборони, народний депутат від «Самопомочі» Семен Семенченко вважає, що спочатку треба забезпечити військових закритими якісними засобами зв'язку, а потім уже щось забороняти. «Сучасних засобів зв'язку немає в достатній кількості. І буває, що люди змушені користуватися мобільними телефонами. Також і з планшетами, на які встановлюються додатки, розроблені волонтерами, оскільки інших пристроїв не придумали», — пояснив комбат-депутат.
А ось голова Всеукраїнського об'єднання «Союз учасників миротворчих операцій», полковник запасу Сергій Грабський упевнений: нам потрібно вчинити, як в нормальних арміях, де використання зазначених пристроїв у бойових умовах категорично заборонено. «Подібні жорсткі правила користування особистими засобами стільникового зв'язку давно діють у всіх арміях світу, які ведуть бойові дії. І я б сказав, цей законопроект ще недостатньо суворий. Наприклад, із нього випадає цілий пласт так званих штабних офіцерів, які можуть не підкорятися безпосередньому начальнику на місці. Варто було б багато норм виписати жорсткіше», — зазначив учасник миротворчих операцій.
Єдність силовиків
Так що ж робити? Потрібна ця регламентація використання особистих пристроїв бездротового доступу до телекомунікаційних мереж чи ні? І чи не вийде так, що законодавець позбавить військових не просто спілкування, а реально пристроїв, необхідних по службі? Голови силових відомств стверджують: потрібна, а проблема нестачі закритих засобів зв'язку вже вирішується.
Голова Служби безпеки України Валентин Наливайченко пояснив АСН, що наведення порядку в цій площині буде проведено грамотно і професійно.
«Це необхідно для всіх, хто бере участь в АТО (в тому числі і журналістів). Потрібно раз і назавжди відмовитися від відкритого мобільного зв'язку, засобів, що дозволяють терористичним організаціям, що мають техніку локації і перехоплення, встановлювати місце знаходження і застосовувати злочинним чином артилерію, засоби знищення. Військовиками ж повинна використовуватися абсолютно інша техніка. Держава вирішить це питання», — акцентував глава СБУ.
У тому, що цивільні засоби зв'язку військовим не підходять, переконаний і начальник управління Держохорони, екс-міністр оборони України Валерій Гелетей. «Війна — це цинізм. Там свої правила виживання. Потрібно переходити на «цифру», зашифрований зв'язок. Це вже робиться. Держспецзв'язоку становлює деякі обмеження щодо тих речей, які я не можу вам озвучити. Але знайте, ми теж прослуховували телефони, знаємо, що робиться у них, в їхніх підрозділах, що перебувають на передовій, знаємо ті проблеми. І менше слухайте їх. Там часто говорять неправду», — поінформував Гелетей.
Міністр оборони України Степан Полторак у цьому питанні більш ніж категоричний: у жодній країні світу немає такого, щоб під час проведення бойових дій були мобільні телефони. «Це — найкращий орієнтир, щоб завдавати удар по наших підрозділах», — акцентував Полторак, додавши, що Міноборони паралельно буде продумувати спосіб, як військовослужбовцям безпечно зв'язуватися зі своїми рідними та близькими. Міністр оборони акцентував також, що АТОшники будуть добре забезпечені якісними засобами закритого зв'язку до того, як ініціатива стане законом. І повідомив, що вітчизняні підприємства вже отримали технічне завдання забезпечити зв'язок, а «Укроборонпром» може підключити до процесу іноземних виробників.
До речі, і в «Укробононпромі» запевнили: готові працювати, виконати завдання в поставлені терміни. Перший заступник гендиректора держконцерну Сергій Пінькас розповів АСН: «Є багато різних розробок по каналах, які неможливо прослухати. У якихось позиціях є експериментальні зразки або ж пристрої вже перебувають в експлуатації. Наша функція — виробнича. Військові вибирають, що саме, — ми виконуємо замовлення».
Кошти на засоби
Виглядає все так, що питанням зв'язку в АТО зайнялися серйозно. В планах не просто заборони. Можновладці мають намір не просто регламентувати цивільні комунікації, а й вирішити питання забезпечення військових новими і безпечними засобами.
Але! Для цього також потрібні гроші. Чи є вони? АСН спробувала дізнатися про це у прем'єр-міністра України Арсенія Яценюка під час його візиту на виставку військового озброєння під Києвом. Відповідь отримати не вдалося. Не дослухавши або не почувши запитання, Арсеній Петрович сказав: «Це до спецслужб. Всі питання до спецслужб... ». Доведеться писати офіційний запит.
Блог:
Думки20:00
Політика
Юрій Дерев`янко
Не потрібно боротьбу з корупцією перетворювати на шоу
Якщо в уряді існують факти корупції, то їх необхідно розслідувати, а не перетворювати на шоу і одним з методів розслідування є створення тимчасово слідчих комісій. Таку думку «Аналітичній службі новин» (АСН) висловив народний депутат Юрій Дерев`янко.
За його словами, тимчасо слідча комісія - це можливість всім представникам політичних партій, фракційним і позафракційним депутатам, забезпечити парламентський контроль у питання розлідування оголошених фактів корупції в уряді.
«Це можливість всім сторонам висловитись, взяти під контроль всі кроки, що здійснюватиме правоохоронна система», - сказав він.
На його думку, якщо фактів корупції не існує, то уряду немає що приховувати.
«Навпаки, чим більш будуть прозорі дії, тим буде більш довірливе ставлення громади до влади», - зауважив нардеп. Крім того, він зазначив, що створення ТСК - це одна з можливостей змінити систему.
«Якщо система Януковича працювала так, що це були комісії, якими можна було керувати, то зараз ми маємо новий уряд, парламент, президента, у яких одним із пріорітетів діяльності є боротьба з корупцією. Тому якщо виникають факти корупції, ВР не повинна ховатися, перетворювати це на формальність і передавати все на розгляд комітетів. Факти корупції потрібно розслідувати, а не перетворювати на шоу, на політичні баталії», - наголосив парламентарій.
Публікації20:05
Суспільство
Депутати хочуть вивести непрозорі тарифи на чисту воду
Поки політики шукають рецепт порятунку економіки, урядовці, надихнувшись вимогою Міжнародного валютного фонду привести тарифи в Україні до економічно обґрунтованого рівня (правда, хлопці лукавлять, тому що вимогою було ліквідувати дефіцит «Нафтогазу», а яким чином — це вже питання інше), з чистою совістю влаштували більшості українців першого квітня такий День сміху, що люди ще довго відчуватимуть себе обдуреними. І чи не вперше за останні кілька десятків років у цей день ніхто не сміявся — навіть не згадували про жарти, бо, по-перше, на сході війна — і якось не до сміху. А по-друге, як подумаєш, як з нами «пожартували» державні мужі і які платіжки прийдуть у травні, так смішно стає, що аж сльози навертаються.
«Кабінет Міністрів запустив черговий безжалісний механізм спустошення гаманців українців. Драконівські тарифи на житлово-комунальні послуги загрожують перетворити і без того бідних наших співгромадян на людей, повністю позбавлених засобів до існування. Понад рік тому вони заморозили пенсії і соціальні виплати, а тепер добивають тарифами», — написав на своїй сторінці у «Фейсбуку» народний депутат від «Опозиційного блоку» Юрій Павленко. Багаторазове підвищення тарифів для населення, переконаний нардеп, «не можна назвати тарифною реформою, бо воно не супроводжується програмою з підвищення енергоефективності, запровадженням стимулюючого тарифоутворення в енергетиці, спрямованого на зниження собівартості постачання енергоресурсів для кінцевого споживача».
Що це ніяка не реформа, переконаний і колишній міністр ЖКГ, а нині голова Спілки власників житла України Олексій Кучеренко, який стверджує, що підвищення тарифів, завуальоване під нібито благородні цілі, — не що інше, як задоволення постійно зростаючих апетитів природних монополій, діяльність котрих мала б регулюватися державою, та на них, схоже, вже жодної управи немає. Або, що більш імовірно, діє принцип, який у народі влучно описується фразою «рука руку миє».
«Я особисто, — каже Олексій Юрійович, — не довіряю жодному тарифу, жодній цифрі, тобто жодній ціні, яка нині декларується і вписується в платіжки, котрі ми всі отримуємо. Сучасна програма реформування житлово-комунального господарства нашої країни, розрахована на 2010—2014 роки, яка була ухвалена парламентом влітку 2009-го, провалена. А якби її втілили в життя, підвищення сьогодні тарифів, з одного боку, не потребувало б такого різкого стрибка, а з іншого — було б цілком закономірним, оскільки супроводжувалось би набагато якіснішими послугами, аніж ті, які люди отримують зараз. Ця програма передбачала 100-відсотковий облік, прозорість тарифів, чого сьогодні немає, що б нам не казали, утеплення будинків, модернізацію водоканалів, теплокомуненерго, доведення води до відповідної якості, а не таблицю Менделєєва з кранів… Та уряд розпочав із підвищення тарифів — і я не розумію, що вони роблять: сьогодні дії уряду і коаліції нагадують мені броунівський рух».
Слухаючи профільного екс-міністра, чомусь згадала розмову на сільській зупинці двох чоловіків, котрі перед тим відвідали місцеву лавку і вже дійшли до того стану, коли навіть детектор брехні непотрібний — правда біжить попереду думки. Один каже: «Куме, чув, скільки газ коштуватиме?» Другий киває: «Та чув, куме, — я вже всі вишні в садку порубав — на якийсь час дровець вистачить. А у місті — син приїжджав і розказував — ще більш дошкулили супостати…» — «Що таке?!» — «Уяви, це якби вчора нам із тобою дід Степан драну корзину, років з десять тому виплетену, продавав по 10 гривень, а сьогодні — вже по 10 доларів…» — «А це ж чого так?!» — «Ну, мабуть, — подумавши, сказав другий кум, — тому, що вчора, дурні, не купили…» — «А може, в когось другого треба купити?» — «Так у кого ж купиш, якщо тільки Степан плете?! У нього мо-но-по-лія!» — підняв той зашкарублого пальця догори. Звісно, без корзини можна обійтися, але монополія — аргумент справді залізний. Щоправда, якщо у селах під сокиру підуть фруктові дерева, це буде занадто.
Все почалося з газу
З чого все почалося? Звісно, з газу — про перипетії довкола ціни на газ не знає сьогодні хіба що дошкільня. Отже, з 1 квітня (ось і посміялися…) в рамках виконання меморандуму з МВФ Національна комісія з регулювання енергетики і комунальних послуг (отой самий національний регулятор, який, на думку пана Кучеренка, не надто справляється зі своїм завданням, особливо коли йдеться про прозорість) підвищила для населення мінімальний тариф на газ більш ніж утричі — до 3600 гривень за тисячу кубометрів. Але це тільки у тому разі, якщо людина щомісяця використовуватиме не більше 200 кубометрів. Якщо ж ви цей обсяг переберете, платити доведеться з розрахунку вже 7188 гривень за тисячу кубометрів газу. І той факт, що українці нібито мають відстрочку, бо йдеться про наступний опалювальний сезон, який розпочнеться з 1 жовтня, навряд чи когось утішить. Бо за відсутності газових лічильників ціна буде єдиною — більше 7 тисяч гривень.
«Цей показник завищено на 180%, — зазначає Максим Гольдарб, директор громадської організації «Публічний аудит», фахівці якої ще у березні здійснили аудиторський аналіз тарифів на газ для населення. — І ось чому. Коли ми почали аналізувати тарифи, то передусім вирішили з’ясувати собівартість українського газу. Річ у тім, що тих обсягів, які щороку видобуває Україна, вистачає, щоб забезпечити річні потреби населення, не задираючи ціну до небес. А імпортний газ, який коштує дорожче, можна пустити на потреби комерційних організацій — це нормальний людський підхід до розв’язання цієї проблеми. Але чиновники, які володіють інформацією, хоч і повинні її надати у відповідь на запит громадської організації, мовчать як партизани на допиті. Ми скористалися відкритими джерелами, проаналізували знайдену інформацію — і з’ясувалося, що собівартість українського газу приблизно така сама, як і російського. А тисяча кубометрів російського — ця інформація є на їхніх сайтах у відкритому доступі — коштує 40 доларів… Тепер порахуйте, скільки наварюють на тисячі кубометрів газу, поки він дійде від видобувної компанії до звичайного українця».
Та з першого квітня тарифи збільшуються не тільки на газ. Світло подорожчає на 19%, тепло (велика газова складова!) — на 72%, гаряча вода — на 55%. Не встигли люди перетравити цю інформацію (ще ж платіжок з першоквітневим «подарунком» не бачили!), як їх «утішили» черговим стрибком тарифів — цього разу на холодну воду й водовідведення. Цей стрибок, який буде різним — від 4% до 20% — залежно від конкретного водоканалу, українцям обіцяють уже з першого травня. Це щоб не розслаблялися. Так, водоканали, які не змінювали тарифи з 2008 року, підвищать їх найбільше. А лідером буде ДКП «Бердичівводоканал» — на 101,59%, хоч середня цифра й менша — десь 20%.
Киянам, до речі, цього разу теж несолодко — для жителів столиці тарифи на холодну воду збільшать аж на 37,2%, тобто вода для них стане чи не найдорожчою порівняно з її вартістю в решті населених пунктів. Якщо досі кияни платили за кубометр холодної води 7,464 гривні, з травня ця цифра виросте до 10,24 гривні. Дорого, але одна справа, коли люди платять за показниками лічильника, й зовсім інша, коли їм виставляють плату за нормами. Тож експерти радять не зволікати з установленням лічильників. А якщо йдеться про лічильник на гарячу воду, то краще взяти дорожчий, але який враховуватиме температуру води (ринок лічильників принаймні кілька варіантів таких лічильників пропонує), а не звичайний водомір, бо тоді доведеться платити великі гроші не за гарячу воду, як би мало бути, а за все, що тече з гарячого крана.
Субсидії в очі
Щоб витримати захмарні тарифи, залізних нервів не вистачить — треба відповідні статки. Бо ж, пнучись за європейським рівнем тарифів на догоду головному кредитору країни, уряд чомусь забув, що зарплата у переважної більшості українців зовсім не європейська. Навіть люди, які досі вважалися за рівнем своїх статків середняками, кажуть, що не знають, що робитимуть, коли прийдуть платіжки з новими цифрами. Та в Кабміні на різні голоси запевняють: мовляв, хвилюватися не треба, оформіть субсидію, навіть не виходячи з дому (необхідні папери розсилатимуться поштою), — і буде вам щастя. Тим більше що відтепер порядок її оформлення спрощено, та й братимуться до уваги не брудні суми, що нараховані, а чисті, тобто ті, що ви отримуєте на руки.
Проте люди не поспішають радіти такій щедрості можновладців — бо не вірять, що обійдеться без підводного каміння. І для цього є підстави. Навіть міністр соціальної політики Павло Розенко визнав, що процес впровадження нового порядку надання субсидій зіпсує людям чимало нервів. «Система завжди важко сприймає реформи, — зазначив він, — та ми готові долати її спротив. Якщо доведеться, вноситимемо корективи й будемо шліфувати нову систему надання субсидій під час її впровадження». Але найбільше, що відлякує людей, так це встановлена урядовцями фінансова відповідальність за неправильне декларування доходів. Якщо перекласти з чиновницької мови людською, йдеться про штрафи. Причому якщо ви в чомусь помилитеся, у вас не просто заберуть суму виплаченої субсидії, а спочатку подвоять її, а потім заберуть.
В Інтернеті вже з’явилися соціологічні опитування щодо нарахування субсидій по-новому. Результати дуже показові. Так, 55% людей незадоволені новим механізмом надання цієї допомоги. Причому 40% з них кажуть, що вони просто не розуміють цього порядку. Ще 15% не знають, як правильно декларувати свої доходи, щоб не отримати в результаті замість пряника батогом штрафу. Що цікаво, майже 40% опитаних ця тема взагалі не хвилює, позаяк хоч вони й незаможні, права на субсидію не мають, тож дивляться на обіцянки держави допомогти скептично.
Не сприймають ейфорії уряду з цього приводу і парламентарі. «Влада почала підвищення цін, а сама досі достовірно не уявляє і не може оцінити кількість потенційних одержувачів субсидій (Павло Розенко озвучував 3—4 мільйони сімей, Арсеній Яценюк говорив про 15—20 мільйонів осіб), а відповідно, і потреби у фінансових ресурсах, — зазначає Юрій Павленко на «Фейсбуку». — Висока ймовірність і того, що система соціального захисту не впорається зі зрослим потоком субсидіантів через проблеми адміністративного рівня. Саме тому ми зареєстрували у парламенті «Соціальний пакет» законопроектів, серед яких, зокрема, передбачається ввести мораторій на підвищення цін і тарифів на житлово-комунальні послуги до 1 січня 2016 року. Вкрай важливо повернути ті тарифи, які діяли станом на 1 січня 2014 року, а також не справляти комуналку з тих, хто постраждав від військових дій у зоні АТО, залишив свій будинок або втратив його».
Хто ще проти?
Отже, як бачимо, «Опозиційний блок» — проти таких урядових новацій. І йдеться не тільки про пакет соціальних законопроектів — голова фракції «Батьківщина» Юлія Тимошенко саме цими днями ініціює створення в парламенті слідчої комісії, яка якраз і займеться розслідуванням підвищення газових тарифів. У властивій їй манері Юлія Володимирівна пропонує всім парламентським світом «розкласти ці тарифи до молекул і атомів, проаналізувати кожний бухгалтерський документ», щоб довести, з чого складається цей тариф, і зрозуміти, яким він повинен бути насправді.
Створити тимчасову спеціальну комісію, яка впритул візьметься за тарифи, вимагає і Блок Петра Порошенка, про що на Погоджувальній раді повідомив лідер фракції БПП Юрій Луценко. А співголова депутатської групи «Відродження» Валерій Писаренко на тій же таки Погоджувальній раді заявив, що треба провести консультації з МВФ про відстрочку підвищення тарифів. Їхня група, за словами депутата, ініціюватиме постанову ВР про доручення Кабміну переглянути спільно з місією міжнародного кредитора умови отримання Україною фінансової допомоги. «Попри те що якість комунальних послуг залишається вкрай низькою, реформа ЖКГ навіть не починалася, — сказав Валерій Писаренко, — рівень тарифів в Україні вже такий, як в Європі».
Про те, що в парламенті необхідно створити Тимчасову слідчу комісію, яка виведе непрозорі тарифи на чисту воду, говорить і Олексій Кучеренко. «Спільно з громадською організацією «Публічний аудит» ми підписали меморандум, одним із пунктів якого є вимога до парламентарів створити таку ТСК, тому що питань у цій сфері дуже багато. Простий приклад: мене нещодавно запросили до себе кияни, мешканці одного з будинків по вулиці Драгоманова. Так ось, люди скаржаться, що їх «Київенерго» не допускає до процедури зняття показників зі свого будинкового теплового лічильника, розумієте? Тобто на будинку стоїть лічильник, але людей не пускають, щоб вони, не дай Боже, не побачили, а скільки ж фактично спожили… І це — не виняток, а звичайна штатна ситуація. Але таких ситуацій бути не повинно».
Тихий саботаж чи судові позови?
До речі, експерт з питань соціальної політики Андрій Павловський звертає увагу, що «фахівці запевняють: вкластися в запропонований ліміт споживання газу в опалювальний сезон просто неможливо. А в умовах, коли ціни ростуть, а зарплати не змінюються, це може призвести до масових неплатежів за комунальні послуги». Що люди припинять платити, тому що в них не вистачатиме грошей, прогнозує і член Наглядової ради Інституту енергетичних стратегій Юрій Корольчук: «Більшу частину коштів вони будуть витрачати на ліки, продукти харчування і транспорт, який подорожчав у зв’язку зі знеціненням валюти». На думку Корольчука, який вважає тарифи необґрунтованими, для вирішення такої ситуації люди можуть подавати в суд, щоб оскаржити нові тарифи, і вимагати публічного пояснення ціноутворення.
Та поки депутати й експерти ламають списи, доводячи, що тарифи завеликі і до добра Україну не доведуть, у Запоріжжі — на вулиці Північнокільцевій у Космічному мікрорайоні — люди кілька днів тому вже вийшли на вулицю, протестуючи проти такого тарифного свавілля. Кілька десятків осіб із плакатами антитарифного змісту протягом години перекривали дорогу, прогулюючись пішохідним переходом.
Запоріжжя, зрозуміло, — тільки перший дзвіночок у цьому процесі. І без таких дзвіночків, якщо уряд не перегляне тарифної політики, Україні не обійтися, хоч вони ой як не на часі. Варіантів розвитку ситуації можна спрогнозувати кілька: люди, доведені до відчаю безгрошів’ям, просто тихо ігноруватимуть платіжки, складаючи їх десь у шухляді. Таке ми вже переживали, а потім чималій кількості українців довелося виплачувати борги за комунальні послуги. Другий варіант: люди масово вийдуть на вулиці, як у Запоріжжі. Але знову ж таки, враховуючи ситуацію на сході, подібні соціальні вибухи нам не потрібні, а Російській Федерації, де сплять і бачать, як би українцям насолити, — тільки на руку. Ще один варіант можливого розвитку ситуації — судові позови, про що говорить Юрій Корольчук. Керівник «Публічного аудиту» Максим Гольдарб зазначає, що фахівці «ПА», якщо українці звернуться до них по допомогу, готові не тільки створити зразок позовної заяви, але й надавати необхідні юридичні консультації. Але чи є бодай один із цих варіантів виходом — це ще питання. Можливо, депутати таки вникнуть у проблему, порадяться — і переконають уряд, що тарифоутворення має бути прозорим, а перед підвищенням цін на житлово-комунальні послуги слід провести цілий комплекс робіт, а не перекладати все на гаманець зубожілого народу. У всякому разі, сьогоднішня заява спікера ВР Володимира Гройсмана, що вже під час завтрашніх засідань профільні комітети публічно розглянуть питання формування тарифів на послуги ЖКГ і зловживань уряду Арсенія Яценюка, дає підстави на це сподіватися.
Мовою цифр
Після підвищення тарифів, за підрахунками НДІ соціальних досліджень, українські родини витрачатимуть на оплату житлово-комунальних послуг понад половину зарплати (57,3%). З гаманця англійців комуналка з’їдає всього 7% доходу сім’ї, німців — 7,7%, словаків — 17,1%, поляків, яких нам люблять ставити за приклад, — 22,9%, греків — 28,2%, румунів — 24,7%.
Чакри — це енергетичні рівні розвитку Це наші внутрішні центри сили, якими протікає енергія
Будинок може не тільки захищати нас від зовнішніх факторів, але й надавати сили Такий куточок можна створити у....
Стрес є невід'ємною частиною життя сучасної людини Незважаючи на те, що в житті кожного з нас бувають складні ....
Кожна людина зазнає негативного впливу: втома, дратівливість та раптові болі – ознаки енергетичної атаки Борот....
/-0,66777586936951-/
/-pc-/
Top