Польові трави мають унікальні цілющі та магічні властивості Як правило, трави сьогодні часто використовують із....
Архів
Повернутись назад
04 Квітня 2016
4 Квітня
Події
За добу бойовики 23 рази обстріляли позиції сил АТО
Бойовики здійснили 23 обстріли позицій сил антитерористичної операції. Про це повідомляє прес-центр штабу АТО.
В Авдіївці по опорних пунктах наших сил було нанесено шість вогневих ударів із мінометів, автоматичних гранатометів і стрілецької зброї.
Обстріли бійців Збройних Сил України на цьому напрямі відбулися також із кулеметів великого калібру в районі Майорська, а з ручних і автоматичних гранатометів у напрямах Луганського, Зайцевого, Опитного, Новгородського і шахти Бутівка.
На Маріупольському напрямі бойовики завдали вогневого удару з мінометів по ЗСУ в Широкиному, а на Луганщині, використовуючи своїх снайперів і вогонь зі стрілецької зброї, обстріляли Трьохізбенку і Станицю Луганську.
За добу бойовики 23 рази обстріляли позиції сил АТО
Бойовики здійснили 23 обстріли позицій сил антитерористичної операції. Про це повідомляє прес-центр штабу АТО.
В Авдіївці по опорних пунктах наших сил було нанесено шість вогневих ударів із мінометів, автоматичних гранатометів і стрілецької зброї.
Обстріли бійців Збройних Сил України на цьому напрямі відбулися також із кулеметів великого калібру в районі Майорська, а з ручних і автоматичних гранатометів у напрямах Луганського, Зайцевого, Опитного, Новгородського і шахти Бутівка.
На Маріупольському напрямі бойовики завдали вогневого удару з мінометів по ЗСУ в Широкиному, а на Луганщині, використовуючи своїх снайперів і вогонь зі стрілецької зброї, обстріляли Трьохізбенку і Станицю Луганську.
Блог:
Думки10:06
Політика
Олександр Палій
Після зміни адміністрації в США можлива допомога безпосередньо озброєнням
Україні варто розраховувати на допомогу закордону. Таку думку «Аналітичній службі новин» (АСН) висловив політичний експерт Олександр Палій.
«Так, економічна допомога вже йде два роки і не посилюється, але й і не послаблюється з боку МВФ і США. Нам хотілося б аналогії плану Маршалла - є відносно невеликий, але дуже потрібний ленд-ліз», - зазначив він.
Також Палій переконаний, що на військово-технічне співробітництво з США у виробництві озброєнь теж можна розраховувати.
«Ну і після зміни адміністрації в США можлива допомога безпосередньо озброєнням. Нещодавно екс-прем'єр Австралії Еббот справедливо дивувався, чому загонам моджахедів можна давати протитанкову і протиповітряну зброю, а легітимній владі України - ні», - резюмував він.
Відео12:09
Події
У Єгипті загорівся бензовоз: постраждали 10 осіб
В одному з районів єгипетського міста Олександрії перекинувся бензовоз, в результаті чого сталося загоряння палива. В результаті події постраждало 10 осіб, передає місцеве видання mobtada.com.
Відомо також, що в результаті загоряння палива опіки отримали 10 осіб. Постраждалих відправили до лікарні. Також сталося загоряння шести автомобілів, які перебували поруч із епіцетром пожежі.
ЗМІ зазначають, що в результаті інциденту було паралізіровано дорожній рух, відключено електрику і Інтернет.
У Єгипті загорівся бензовоз: постраждали 10 осіб
В одному з районів єгипетського міста Олександрії перекинувся бензовоз, в результаті чого сталося загоряння палива. В результаті події постраждало 10 осіб, передає місцеве видання mobtada.com.
Відомо також, що в результаті загоряння палива опіки отримали 10 осіб. Постраждалих відправили до лікарні. Також сталося загоряння шести автомобілів, які перебували поруч із епіцетром пожежі.
ЗМІ зазначають, що в результаті інциденту було паралізіровано дорожній рух, відключено електрику і Інтернет.
Відео14:45
Публікації14:59
Суспільство
«Бог дав нам землю родючу, багато сонця, талановитих людей»
Херсонщина. Чудовий степовий аграрний край. Сільськогосподарські угіддя тут займають майже два мільйони гектарів, що є найбільшою площею орних земель в Україні. Область характеризується посушливим кліматом, тож виробництво сільськогосподарської продукції тут значною мірою залежить від штучного зрошення сільгоспугідь. Це досягається за рахунок води для поливу, яка береться із Каховської зрошувальної системи й Північно-Кримського каналу. Загалом зрошувальні землі на Херсонщині становлять 426,8 тисячі гектарів, або 21,6% від загальної площі сільгоспугідь.
У галузевій структурі валової продукції сільського господарства провідне місце належить рослинництву. Херсонська область є одним із національних лідерів у вирощуванні овочів і баштанних культур. Серед зернових же традиційним є вирощування пшениці (зокрема озимої), жита, вівса, ячменю і проса. Тож, їдучи у відрядження до одного з найвідоміших на Херсонщині сільськогосподарських підприємств ДПДГ «Асканійське», яким ось уже понад 32 роки беззмінно керує Герой України, почесний академік НААН України, заслужений працівник сільського господарства, почесний професор Херсонського державного аграрного університету, почесний меліоратор України, відмінник освіти України, депутат Херсонської обласної ради 4-го та 5-го скликань, голова ради Асоціації сільськогосподарських підприємств Херсонської області Віра Найдьонова, я знав, що познайомлюся там із чудовими людьми.
До речі, Віра Опанасівна отримала Героя України 2009-го. Директор «Асканійського» пишається тим, що потрапила того року до «нагородної» компанії письменників, поетів, композиторів, співаків, навіть ректора одного з титулованих вишів. Це додало гордості звичайній жінці з села Тавричанка Каховського району, визначні трудові досягнення якої, впровадження в практику сільськогосподарського виробництва новітніх технологій, передового досвіду, застосування ефективних форм управління (так було написано у підставі для нагородження) нарешті гідно оцінили в столиці.
Зі спогадів про не такий уже й далекий 2009-й ми й розпочали розмову з керівником господарства, цією цікавою сильною жінкою.
— Віро Опанасівно, 2009 року Героя України отримала ще одна представниця Херсонщини — головний лікар обласної клінічної лікарні Людмила Лятецька. Кількома роками раніше цього високого звання були удостоєні такі представники вашого степового багатого краю, як комбайнер Анатолій Лавриненко, голова приватно-орендного кооперативу «Зоря» Дмитро Моторний, директор агрофірми-радгоспу «Білозерський» Віктор Сідлецький і голова правління акціонерного товариства «Каховський завод електрозварювального устаткування» Ярослав Микитин. Чи часто сьогодні доводиться вам спілкуватися між собою? І що корисного від цього спілкування берете для себе?
— Головне, що всі Герої України з Херсонщини сьогодні живі й здорові. У наш складний час це коштує дуже дорого. І я рада за своїх земляків. Що ж до спілкування, то носить воно більше робочий характер, бо зустрічатися (хоч і вкрай рідко) зазвичай доводиться на різноманітних нарадах, семінарах тощо. І першочерговою темою наших розмов тоді стають питання, що порушуються на цих заходах. Коли ж випадає нагода зустрітися за інших обставин, то згадуємо, звичайно ж, свої молоді роки, як працювали тоді і що потрібно зробити сьогодні, щоб більше було позитиву, аніж переживань і невдач. Обговорюємо й одвічну тему для людей мого віку — онуків.
— Своїм життям, трудовою біографією ви підтверджуєте думку, що сільські люди є неоціненним скарбом нашої держави: попри труднощі й негаразди вони наполегливо йдуть до своєї мети, ведучи за собою односельців. Звідки сили, характер, рішучість?
— Господь Бог допомагає мені упродовж усього мого життя. Чесно кажучи, до себе особисто я ніколи не ставилась із жалістю, але з молодих років доля мене так загартувала, що всі подальші виклики й випробування сприймалися лише як тимчасові труднощі. Ще в молоді роки я втратила чоловіка й залишилась вдовою, змушена була самостійно виховувати свого маленького сина Віктора. Одночасно з цим і працювала, і навчалася в інституті, й будувала свою службову кар’єру.
На особисте життя часу зовсім не залишалося, тому все своє життя я присвятила лише двом найважливішим для мене речам: роботі й сім’ї. Тож усі випробування і негаразди зустрічала з високо піднятою головою, спираючись на надійне плече друзів і колег.
За рішучість щиро вдячна Господу Богу: в скрутні часи Всевишній допомагав мені приймати правильні рішення, направляв, оберігав від біди, відгукуючись на мої молитви. Відтак і робота ладилася: 1985 року призначена на посаду директора господарства, яке в Каховському районі вважалося середнячком. Тоді тут збирали в середньому до 30 центнерів з гектара зернових, надій молока на корову складав дві тисячі кілограмів на рік. Бракувало висококваліфікованих кадрів, особливо механізаторів, бо неподалік будувалася найбільша в Європі Каховська зрошувальна система. Там платили більше, тож люди йшли туди. Заборгованість «Асканійського» перед державою становила 980 тисяч карбованців — досить значні на ті часи кошти.
Сьогодні ж наша Тавричанка — не лише аграрний острів благополуччя на Херсонщині, а й яскравий приклад вдумливого підходу до сільськогосподарського бізнесу. Все, що вирощується, збирається, видоюється, стрижеться в «Асканійському», чудово підтверджує думку: якщо поставити перед собою ціль, мати команду добрих, освічених, енергійних виконавців, кінцевий результат обов'язково буде позитивним.
Мені пощастило в житті на добрих людей. Вони йшли поруч упродовж усієї моєї трудової діяльності. Я завжди з повагою і добротою ставлюся до кожного працівника, починаючи від механізатора і закінчуючи головними спеціалістами.
— Сьогодні багато розмов точиться навколо того, що державні підприємства є неефективними. Ви, мабуть, можете спростувати ці твердження з огляду на власні трудові досягнення, чудові показники господарства.
— Очолюване мною господарство входить до мережі Національної академії аграрних наук України і є підприємством зі 100% часткою держави. Щонайменше останні п’ять років ДПДГ «Асканійське» є одним із найкращих господарств у мережі Національної академії аграрних наук, найпотужнішим передовим аграрним суб’єктом Херсонщини зокрема й півдня України загалом.
«Асканійське» — багатопрофільне господарство з площею землекористування майже 8700 гектарів. Основне виробництво — вирощування зернових, технічних і кормових культур. Спеціалізуємося також на виробництві елітного й оригінального насіння сільгоспкультур. Щороку нами виробляється майже 4000 тонн високоякісного насіння. Зерновий тік в «Асканійському» має розмір футбольного поля. І він ніколи не стоїть порожнім, бо щороку в господарстві збираємо по 18–20 тисяч тонн високоякісного збіжжя. За результатами ж збирання ранніх і пізніх культур торік маємо, наприклад, середню врожайність ранніх зернових 55 центнерів із гектара, з яких озимої пшениці зібрали по 59,2 центнера на круг, що на 10 центнерів більше в порівняні з 2014 роком та на 20 центнерів більше від середньої врожайності по району. Кукурудза 2015-го дала в середньому по 85 центнерів з гектара (на 15 центнерів більше від позаторішнього показника), соняшник — 18,3 центнера з гектара (плюс шість центнерів), соя — 33 центнери з гектара (плюс п’ять центнерів).
У господарстві працюють три племінних заводи з розведення й реалізації овець асканійської тонкорунної породи, великої рогатої худоби південної м’ясної породи та чорно-рябої молочної породи. До речі, Херсонщина посідає перше місце в Україні з настригу вовни від однієї вівці. І якщо по області цей показник складає у середньому 3,6 кілограма, то у нас — 6,5. А от надій на корову сягнув 2015-го 7630 кілограмів, що сприяло в цілому виробити 4200 тонн молока вищої якості, добовий приріст м’ясного поголів’я великої рогатої худоби перевищив 1200 грамів. Маємо також власну потужну переробну галузь з виробництва борошна, м’яса, молочної продукції, круп, хлібобулочних та макаронних виробів тощо.
Усе це позитивно позначилося на матеріальному становищі підприємства. Торік при плані 5,085 мільйона гривень отримали прибуток обсягом 29,029 мільйона гривень. Сплатили майже 16 мільйонів гривень податків і зборів, що в перерахунку на кожен гектар сільськогосподарських угідь становить 1827 гривень. До речі, ДПДГ «Асканійське» — найбільш дисциплінований платник податків не лише у Каховському районі, а й на Херсонщині загалом.
На базі господарства й Асканійської державної сільськогосподарської станції ведеться активна наукова робота: випробовуються й впроваджуються нові технології ведення сільського господарства, випробовуються й розмножуються нові сорти і гібриди перспективних сільгоспкультур, ведеться робота з удосконалення порід великої рогатої худоби й овець, розробляються і впроваджуються сучасні технології інтенсивного утримання тварин.
— Віро Опанасівно, тепер стає зрозуміло, за рахунок чого село Тавричанка нагадує сьогодні більше міський населений пункт. Господарство фінансує всі його соціальні програми?
— Так. З перших же днів на директорській посаді особливу увагу приділяю розвитку соціальної інфраструктури Тавричанки: добудовували нову школу, дитячий садок, заасфальтували сільські вулиці, звели інші об'єкти соцкультпобуту. Кожен головний спеціаліст, керівник виробничого підрозділу щотижня звітував про свій особистий внесок у цю справу.
Окрім того, Тавричанку свого часу вдалося внести до списку з 18 сіл Каховського, Чаплинського і Новотроїцького районів, які підлягали газифікації. Власними силами «діставали» газові труби й устаткування: нинішній головний інженер «Асканійського» Олександр Князєв, який тоді працював шофером, у Новомосковськ Дніпропетровської області, де купували труби, їздив частіше, ніж у Каховку.
За рахунок благодійних внесків, високих показників ефективної праці й податків, які сплачує підприємство до місцевого бюджету, ми обладнали сучасними комп'ютерами класи загальноосвітньої школи, облаштували кращі в області дитячий садок, дільничну лікарню, кафе, робочу їдальню, магазини. Сьогодні кожен робітник, ідучи на роботу, впевнений у тому, що його діти мають усі умови для всебічного розвитку в навчанні, спорті, культурі, побуті.
У селі збудовано також сучасний футбольний стадіон, тенісний корт і поле для міні-футболу зі штучним покриттям, боксерський і тренажерний зали, реабілітаційний центр із залом лікувальної фізкультури і фітнесу. Для місцевої лікарні придбали медичне й лабораторне обладнання, повністю облаштували новим сучасним обладнанням стоматологічний кабінет. За рахунок господарства в селі працюють безкоштовні спортивні гуртки з футболу, тенісу, боксу, важкої атлетики, фітнесу й волейболу. У Тавричанці діє майже два десятки хореографічних і вокальних ансамблів, театральний гурток.
— А що, на вашу думку, заважає нині аграрному сектору — одному з найперспективніших в Україні? Чому деякі аграрні рішення (наприклад, нова грошово-нормативна оцінка землі сільськогосподарського призначення), податки, програми, закони ухвалюються у нас всупереч елементарній селянській логіці?
— До основних чинників, які заважають розвиткові вітчизняного аграрного сектора, я передусім відношу нестабільну політичну ситуацію в державі, неправильну податкову політику, введену владою поточного року, недостатність фінансових ресурсів через кризу в банківському секторі, нестабільний курс валют. Переконана, що важливою умовою розвитку агарної галузі кожної держави є фінансування низки програм у сільському господарстві. Не новина той факт, що в усіх розвинених країнах сільське господарство в значних розмірах датується державою. В Європі аграрії на кожен гектар отримують допомогу обсягом 200–400 євро. На жаль, у нас ця підтримка зведена до нуля. Попри те, що лише агропромисловий комплекс зміг показати позитивний результат в економіці країни: в 2015 році кожен третій долар США, що надійшов до країни, отримано від експорту зернових і технічних культур. Це суттєво вплинуло на певну стабільність національної валюти й значне поповнення державного бюджету.
Прикро, що ми сьогодні лише говоримо про те, що Україна здатна бути годувальницею всього світу, але не робимо жодного кроку в цьому напрямі. Я особисто не підтримую обрану владою нову податкову політику, зокрема скасування спеціального режиму ПДВ. Повністю згодна з тим, що стара система оподаткування сільського господарства потребувала змін, але обрана урядом модель матиме негативний результат і не ліквідує тих недоліків, які існували до цього.
— Ви чудова мати, свекруха, бабуся... Чого хотіли б іще досягти в особистому житті?
— Свого часу я вже досягла всього, чого хотіла в особистому житті. Найважливішим для мене було і залишається здоров’я і щастя моїх дітей, онуків і близьких для мене людей.
— Віро Опанасівно, не можу оминути увагою і такого важливого для кожного українця питання, як АТО. «Асканійське» — добрий помічник нашим воякам на сході України. Наскільки болючими для вас є «воєнні проблеми» сьогодні?
— Звісно ж, ця проблема не обійшла стороною і нас. Для мене вона є дуже болючою, як і для кожної матері, бабусі. І за весь час АТО я ніколи не залишалась осторонь проблем наших військових, завжди допомагала й допомагатиму їм усім, чим зможу. Для прикладу — в період з 2014 по 2016 рік у селі Тавричанка базувався батальйон протиповітряних військ, який увесь цей час перебував на повному забезпеченні нашого підприємства. Всі 25–30 вояків, які служили в цьому батальйоні, були поселені в гуртожиток підприємства, забезпечувалися безкоштовним триразовим харчуванням, для них створювалися всі побутові умови, яких вони потребували.
Також у 2015 році наше господарство суттєво допомогло в організації розташування прикордонного батальйону на кордоні з АР Крим: за кошти «Асканійського» було відремонтовано військову техніку, придбано військову форму для вояків, відремонтовано й облаштовано казарми, в яких базувалися військові, постійно поставлялися продукти харчування та засоби побутової гігієни.
«Бог дав нам землю родючу, багато сонця, талановитих людей»
Херсонщина. Чудовий степовий аграрний край. Сільськогосподарські угіддя тут займають майже два мільйони гектарів, що є найбільшою площею орних земель в Україні. Область характеризується посушливим кліматом, тож виробництво сільськогосподарської продукції тут значною мірою залежить від штучного зрошення сільгоспугідь. Це досягається за рахунок води для поливу, яка береться із Каховської зрошувальної системи й Північно-Кримського каналу. Загалом зрошувальні землі на Херсонщині становлять 426,8 тисячі гектарів, або 21,6% від загальної площі сільгоспугідь.
У галузевій структурі валової продукції сільського господарства провідне місце належить рослинництву. Херсонська область є одним із національних лідерів у вирощуванні овочів і баштанних культур. Серед зернових же традиційним є вирощування пшениці (зокрема озимої), жита, вівса, ячменю і проса. Тож, їдучи у відрядження до одного з найвідоміших на Херсонщині сільськогосподарських підприємств ДПДГ «Асканійське», яким ось уже понад 32 роки беззмінно керує Герой України, почесний академік НААН України, заслужений працівник сільського господарства, почесний професор Херсонського державного аграрного університету, почесний меліоратор України, відмінник освіти України, депутат Херсонської обласної ради 4-го та 5-го скликань, голова ради Асоціації сільськогосподарських підприємств Херсонської області Віра Найдьонова, я знав, що познайомлюся там із чудовими людьми.
До речі, Віра Опанасівна отримала Героя України 2009-го. Директор «Асканійського» пишається тим, що потрапила того року до «нагородної» компанії письменників, поетів, композиторів, співаків, навіть ректора одного з титулованих вишів. Це додало гордості звичайній жінці з села Тавричанка Каховського району, визначні трудові досягнення якої, впровадження в практику сільськогосподарського виробництва новітніх технологій, передового досвіду, застосування ефективних форм управління (так було написано у підставі для нагородження) нарешті гідно оцінили в столиці.
Зі спогадів про не такий уже й далекий 2009-й ми й розпочали розмову з керівником господарства, цією цікавою сильною жінкою.
— Віро Опанасівно, 2009 року Героя України отримала ще одна представниця Херсонщини — головний лікар обласної клінічної лікарні Людмила Лятецька. Кількома роками раніше цього високого звання були удостоєні такі представники вашого степового багатого краю, як комбайнер Анатолій Лавриненко, голова приватно-орендного кооперативу «Зоря» Дмитро Моторний, директор агрофірми-радгоспу «Білозерський» Віктор Сідлецький і голова правління акціонерного товариства «Каховський завод електрозварювального устаткування» Ярослав Микитин. Чи часто сьогодні доводиться вам спілкуватися між собою? І що корисного від цього спілкування берете для себе?
— Головне, що всі Герої України з Херсонщини сьогодні живі й здорові. У наш складний час це коштує дуже дорого. І я рада за своїх земляків. Що ж до спілкування, то носить воно більше робочий характер, бо зустрічатися (хоч і вкрай рідко) зазвичай доводиться на різноманітних нарадах, семінарах тощо. І першочерговою темою наших розмов тоді стають питання, що порушуються на цих заходах. Коли ж випадає нагода зустрітися за інших обставин, то згадуємо, звичайно ж, свої молоді роки, як працювали тоді і що потрібно зробити сьогодні, щоб більше було позитиву, аніж переживань і невдач. Обговорюємо й одвічну тему для людей мого віку — онуків.
— Своїм життям, трудовою біографією ви підтверджуєте думку, що сільські люди є неоціненним скарбом нашої держави: попри труднощі й негаразди вони наполегливо йдуть до своєї мети, ведучи за собою односельців. Звідки сили, характер, рішучість?
— Господь Бог допомагає мені упродовж усього мого життя. Чесно кажучи, до себе особисто я ніколи не ставилась із жалістю, але з молодих років доля мене так загартувала, що всі подальші виклики й випробування сприймалися лише як тимчасові труднощі. Ще в молоді роки я втратила чоловіка й залишилась вдовою, змушена була самостійно виховувати свого маленького сина Віктора. Одночасно з цим і працювала, і навчалася в інституті, й будувала свою службову кар’єру.
На особисте життя часу зовсім не залишалося, тому все своє життя я присвятила лише двом найважливішим для мене речам: роботі й сім’ї. Тож усі випробування і негаразди зустрічала з високо піднятою головою, спираючись на надійне плече друзів і колег.
За рішучість щиро вдячна Господу Богу: в скрутні часи Всевишній допомагав мені приймати правильні рішення, направляв, оберігав від біди, відгукуючись на мої молитви. Відтак і робота ладилася: 1985 року призначена на посаду директора господарства, яке в Каховському районі вважалося середнячком. Тоді тут збирали в середньому до 30 центнерів з гектара зернових, надій молока на корову складав дві тисячі кілограмів на рік. Бракувало висококваліфікованих кадрів, особливо механізаторів, бо неподалік будувалася найбільша в Європі Каховська зрошувальна система. Там платили більше, тож люди йшли туди. Заборгованість «Асканійського» перед державою становила 980 тисяч карбованців — досить значні на ті часи кошти.
Сьогодні ж наша Тавричанка — не лише аграрний острів благополуччя на Херсонщині, а й яскравий приклад вдумливого підходу до сільськогосподарського бізнесу. Все, що вирощується, збирається, видоюється, стрижеться в «Асканійському», чудово підтверджує думку: якщо поставити перед собою ціль, мати команду добрих, освічених, енергійних виконавців, кінцевий результат обов'язково буде позитивним.
Мені пощастило в житті на добрих людей. Вони йшли поруч упродовж усієї моєї трудової діяльності. Я завжди з повагою і добротою ставлюся до кожного працівника, починаючи від механізатора і закінчуючи головними спеціалістами.
— Сьогодні багато розмов точиться навколо того, що державні підприємства є неефективними. Ви, мабуть, можете спростувати ці твердження з огляду на власні трудові досягнення, чудові показники господарства.
— Очолюване мною господарство входить до мережі Національної академії аграрних наук України і є підприємством зі 100% часткою держави. Щонайменше останні п’ять років ДПДГ «Асканійське» є одним із найкращих господарств у мережі Національної академії аграрних наук, найпотужнішим передовим аграрним суб’єктом Херсонщини зокрема й півдня України загалом.
«Асканійське» — багатопрофільне господарство з площею землекористування майже 8700 гектарів. Основне виробництво — вирощування зернових, технічних і кормових культур. Спеціалізуємося також на виробництві елітного й оригінального насіння сільгоспкультур. Щороку нами виробляється майже 4000 тонн високоякісного насіння. Зерновий тік в «Асканійському» має розмір футбольного поля. І він ніколи не стоїть порожнім, бо щороку в господарстві збираємо по 18–20 тисяч тонн високоякісного збіжжя. За результатами ж збирання ранніх і пізніх культур торік маємо, наприклад, середню врожайність ранніх зернових 55 центнерів із гектара, з яких озимої пшениці зібрали по 59,2 центнера на круг, що на 10 центнерів більше в порівняні з 2014 роком та на 20 центнерів більше від середньої врожайності по району. Кукурудза 2015-го дала в середньому по 85 центнерів з гектара (на 15 центнерів більше від позаторішнього показника), соняшник — 18,3 центнера з гектара (плюс шість центнерів), соя — 33 центнери з гектара (плюс п’ять центнерів).
У господарстві працюють три племінних заводи з розведення й реалізації овець асканійської тонкорунної породи, великої рогатої худоби південної м’ясної породи та чорно-рябої молочної породи. До речі, Херсонщина посідає перше місце в Україні з настригу вовни від однієї вівці. І якщо по області цей показник складає у середньому 3,6 кілограма, то у нас — 6,5. А от надій на корову сягнув 2015-го 7630 кілограмів, що сприяло в цілому виробити 4200 тонн молока вищої якості, добовий приріст м’ясного поголів’я великої рогатої худоби перевищив 1200 грамів. Маємо також власну потужну переробну галузь з виробництва борошна, м’яса, молочної продукції, круп, хлібобулочних та макаронних виробів тощо.
Усе це позитивно позначилося на матеріальному становищі підприємства. Торік при плані 5,085 мільйона гривень отримали прибуток обсягом 29,029 мільйона гривень. Сплатили майже 16 мільйонів гривень податків і зборів, що в перерахунку на кожен гектар сільськогосподарських угідь становить 1827 гривень. До речі, ДПДГ «Асканійське» — найбільш дисциплінований платник податків не лише у Каховському районі, а й на Херсонщині загалом.
На базі господарства й Асканійської державної сільськогосподарської станції ведеться активна наукова робота: випробовуються й впроваджуються нові технології ведення сільського господарства, випробовуються й розмножуються нові сорти і гібриди перспективних сільгоспкультур, ведеться робота з удосконалення порід великої рогатої худоби й овець, розробляються і впроваджуються сучасні технології інтенсивного утримання тварин.
— Віро Опанасівно, тепер стає зрозуміло, за рахунок чого село Тавричанка нагадує сьогодні більше міський населений пункт. Господарство фінансує всі його соціальні програми?
— Так. З перших же днів на директорській посаді особливу увагу приділяю розвитку соціальної інфраструктури Тавричанки: добудовували нову школу, дитячий садок, заасфальтували сільські вулиці, звели інші об'єкти соцкультпобуту. Кожен головний спеціаліст, керівник виробничого підрозділу щотижня звітував про свій особистий внесок у цю справу.
Окрім того, Тавричанку свого часу вдалося внести до списку з 18 сіл Каховського, Чаплинського і Новотроїцького районів, які підлягали газифікації. Власними силами «діставали» газові труби й устаткування: нинішній головний інженер «Асканійського» Олександр Князєв, який тоді працював шофером, у Новомосковськ Дніпропетровської області, де купували труби, їздив частіше, ніж у Каховку.
За рахунок благодійних внесків, високих показників ефективної праці й податків, які сплачує підприємство до місцевого бюджету, ми обладнали сучасними комп'ютерами класи загальноосвітньої школи, облаштували кращі в області дитячий садок, дільничну лікарню, кафе, робочу їдальню, магазини. Сьогодні кожен робітник, ідучи на роботу, впевнений у тому, що його діти мають усі умови для всебічного розвитку в навчанні, спорті, культурі, побуті.
У селі збудовано також сучасний футбольний стадіон, тенісний корт і поле для міні-футболу зі штучним покриттям, боксерський і тренажерний зали, реабілітаційний центр із залом лікувальної фізкультури і фітнесу. Для місцевої лікарні придбали медичне й лабораторне обладнання, повністю облаштували новим сучасним обладнанням стоматологічний кабінет. За рахунок господарства в селі працюють безкоштовні спортивні гуртки з футболу, тенісу, боксу, важкої атлетики, фітнесу й волейболу. У Тавричанці діє майже два десятки хореографічних і вокальних ансамблів, театральний гурток.
— А що, на вашу думку, заважає нині аграрному сектору — одному з найперспективніших в Україні? Чому деякі аграрні рішення (наприклад, нова грошово-нормативна оцінка землі сільськогосподарського призначення), податки, програми, закони ухвалюються у нас всупереч елементарній селянській логіці?
— До основних чинників, які заважають розвиткові вітчизняного аграрного сектора, я передусім відношу нестабільну політичну ситуацію в державі, неправильну податкову політику, введену владою поточного року, недостатність фінансових ресурсів через кризу в банківському секторі, нестабільний курс валют. Переконана, що важливою умовою розвитку агарної галузі кожної держави є фінансування низки програм у сільському господарстві. Не новина той факт, що в усіх розвинених країнах сільське господарство в значних розмірах датується державою. В Європі аграрії на кожен гектар отримують допомогу обсягом 200–400 євро. На жаль, у нас ця підтримка зведена до нуля. Попри те, що лише агропромисловий комплекс зміг показати позитивний результат в економіці країни: в 2015 році кожен третій долар США, що надійшов до країни, отримано від експорту зернових і технічних культур. Це суттєво вплинуло на певну стабільність національної валюти й значне поповнення державного бюджету.
Прикро, що ми сьогодні лише говоримо про те, що Україна здатна бути годувальницею всього світу, але не робимо жодного кроку в цьому напрямі. Я особисто не підтримую обрану владою нову податкову політику, зокрема скасування спеціального режиму ПДВ. Повністю згодна з тим, що стара система оподаткування сільського господарства потребувала змін, але обрана урядом модель матиме негативний результат і не ліквідує тих недоліків, які існували до цього.
— Ви чудова мати, свекруха, бабуся... Чого хотіли б іще досягти в особистому житті?
— Свого часу я вже досягла всього, чого хотіла в особистому житті. Найважливішим для мене було і залишається здоров’я і щастя моїх дітей, онуків і близьких для мене людей.
— Віро Опанасівно, не можу оминути увагою і такого важливого для кожного українця питання, як АТО. «Асканійське» — добрий помічник нашим воякам на сході України. Наскільки болючими для вас є «воєнні проблеми» сьогодні?
— Звісно ж, ця проблема не обійшла стороною і нас. Для мене вона є дуже болючою, як і для кожної матері, бабусі. І за весь час АТО я ніколи не залишалась осторонь проблем наших військових, завжди допомагала й допомагатиму їм усім, чим зможу. Для прикладу — в період з 2014 по 2016 рік у селі Тавричанка базувався батальйон протиповітряних військ, який увесь цей час перебував на повному забезпеченні нашого підприємства. Всі 25–30 вояків, які служили в цьому батальйоні, були поселені в гуртожиток підприємства, забезпечувалися безкоштовним триразовим харчуванням, для них створювалися всі побутові умови, яких вони потребували.
Також у 2015 році наше господарство суттєво допомогло в організації розташування прикордонного батальйону на кордоні з АР Крим: за кошти «Асканійського» було відремонтовано військову техніку, придбано військову форму для вояків, відремонтовано й облаштовано казарми, в яких базувалися військові, постійно поставлялися продукти харчування та засоби побутової гігієни.
Політика
Савченко відмовилася подавати апеляцію
Українська льотчиця, народний депутат Надія Савченко остаточно відмовилася подавати апеляцію на вирок суду. Про це на своїй сторінці в Facebook написав адвокат Савченко Марк Фегін.
«Вийшли від Наді з СІЗО-3. Вона відмовилася подавати апеляційну скаргу. У Росії немає суду, марна трата часу», - написав він.
До свого посту він також доклав фото заяви Савченко.
Раніше повідомлялося, що Савченко зараз п'є тільки воду.
advokat-savchenko-pet-tolko-vodu.html">пьет только воду.
Савченко відмовилася подавати апеляцію
Українська льотчиця, народний депутат Надія Савченко остаточно відмовилася подавати апеляцію на вирок суду. Про це на своїй сторінці в Facebook написав адвокат Савченко Марк Фегін.
«Вийшли від Наді з СІЗО-3. Вона відмовилася подавати апеляційну скаргу. У Росії немає суду, марна трата часу», - написав він.
До свого посту він також доклав фото заяви Савченко.
Раніше повідомлялося, що Савченко зараз п'є тільки воду.
advokat-savchenko-pet-tolko-vodu.html">пьет только воду.
Блог:
Думки16:55
Політика
Юрій Гаврилечко
На підтримку корупції в Україні вже і так надто багато грошей витратили
Україні не варто розраховувати на допомогу США через неспроможність нинішнього уряду. З чиновниками, які зараз є і які ведуть корупційну політику, американці навряд чи захочуть продовжити співпрацювати, оскільки не люблять витрачати гроші даремно. Таку думку «Аналітичній службі новин» (АСН) висловив економічний експерт ГО «Фонд суспільної безпеки» Юрій Гаврилечко.
«У статті в «Нью-Йорк Таймс» про непереборну корупцію в Україні було все правильно сказано. Очікувати можна лише того, що замість пожвавлення після візиту Порошенка в США буде інший процес - протилежний. Це тому, що нарешті у владних колах Сполучених Штатів зрозуміли, що з цими чиновниками в Україні справи робити не можна. Нинішні чиновники не здатні працювати. Ніхто не працює з тими, хто не може працювати і не може виконувати ті зобов'язання, які на себе бере, або не виконує договірні умови. От і все. Розраховувати на допомогу США не варто, але не власне Україні, а тому уряду, який зараз є, і тому, який буде», - зазначив економіст.
За словами Гаврилечка, очікувати допомоги Штатів не варто ані чинному, ані наступного уряду, оскільки без зміни парламенту у нас не буде іншого нового уряду.
«Можливо, прізвища оновляться, але політика буде такою ж. Якщо буде така ж політика, то який сенс у допомозі? Люди, які мають гроші зазвичай уміють їх рахувати. І вміють оцінювати, наскільки доцільно витрачати їх. На підтримку корупції в Україні вже і так надто багато грошей витратили», - розповів економіст.
Політика
У Москві вимагають імпічменту Путіна
Сьогодні у Москві на Манежній площі проходять поодинокі пікети з вимогою імпічменту президента РФ Володимира Путіна.
Про це у себе в Twitter написав російський опозиціонер Микола Ляскін.
Пікети почалися після публікації інформації про секретні офшори, до яких причетні багато політичних діячів з різних країн.
У Москві вимагають імпічменту Путіна
Сьогодні у Москві на Манежній площі проходять поодинокі пікети з вимогою імпічменту президента РФ Володимира Путіна.
Про це у себе в Twitter написав російський опозиціонер Микола Ляскін.
Пікети почалися після публікації інформації про секретні офшори, до яких причетні багато політичних діячів з різних країн.
Інтерв'ю17:19
Суспільство
Елла Лібанова
Интервью
Елла Лібанова: Чим глибше закручується штопор війни, тим важче його буде витягувати Україна — через те, що зараз відбувається з країною — вже ніколи не буде колишньою. З одного боку, кримське питання, на швидке розв’язання якого розраховувати не доводиться. З іншого, війна на Сході, яка незрозуміло коли закінчиться. І це ще не враховуючи економічної кризи, яка поки не випускає зі своїх чіпких «обіймів». Все це дуже вплинуло на демографію України, населення якої стрімко зменшується. Але якщо ще років 5-7 тому країна могла розраховувати на поповнення завдяки міграційним процесам, зараз очікувати припливу ззовні не доводиться зовсім: тут би своїм людям, яких війна розкидала по інших областях, лад дати. Що нас чекає найближчим часом, які можливі сценарії розвитку ситуації на Донбасі, як знайти «золоту середину», яка дозволить примирити людей, які волею долі стали супротивниками, «Аналітичній службі новин» (АСН) розповідає директор Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України Елла Лібанова. — Елло Марленівно, як сьогодні виглядає демографічна мапа країни? — Погано, як, втім, упродовж вже досить тривалого періоду. Причин насправді багато. Головна, що через низьку народжуваність ось уже протягом 50 років вікова структура населення настільки змінилася (багато людей старшого віку і занадто мало молоді), що, за висновком демографів, потенціал демографічного зростання в Україні вичерпано. За нинішніх умов — мова не про економічні — в жодній країні Європи не народжується стільки дітей, скільки потрібно для простого відтворення населення. Тобто у всіх без винятку європейських країнах, якби не міграційний приплив, населення б скорочувалося. В Україні до цього додається дуже висока смертність населення, особливо чоловіків. Приблизно третина 20-річних чоловіків не доживає до 60 років. Якщо точніше, то у нас це десь 28%, у Польщі, для порівняння, — 18%, а, скажімо, в Швейцарії — 8%. Не додає сюди позитиву і міграція, бо нормальний циркулярний міграційний обмін у нас упродовж останніх 25 років був тільки з Росією. Якщо ж говорити про міграцію в європейські країни, то дуже велика частина тих, хто туди їде, намагається там залишитися. Старше покоління якщо й виїжджає, то, як правило, у складі сім'ї. А переважно їдуть молоді активні люди. Можливо, вони не такі освічені, як іноді нам розповідають, що їде просто цвіт нації, але те, що їдуть підприємливі, це однозначно. — Років 7-8 тому ми з вами говорили про те, що в українське суспільство увіллється багато представників інших національностей, які приїжджають до нас з інших країн. Зараз — про те, що наша молодь виїжджає... — Це була Україна мирна. Тоді вона переживала дуже непогані періоди економічного розвитку. Зараз Україна в кризі, і я не бачу жодних передумов для того, щоб сюди сформувався сильний міграційний приплив. Але, і я це говорю багато років, насправді потужний міграційний приплив населення — це скоріше мінус, ніж плюс. Бо це — колосальна маса проблем для політиків. А, як показує практика, нормального досвіду їхнього розв’язання насправді немає ніде. — Україна фактично зараз транзитна точка для мігрантів, які кинулися в Європу, а ось для Європи мігранти — велика проблема... — Вона і раніше такою була. Що стосується Європи, то, з іншого боку, вся Європа — ай-я-яй! — прийняла мільйон мігрантів. Ми прийняли мільйон переселенців — і нічого, мовчимо. І навіть той факт, що це наші люди, не робить цю проблему легше, адже вони теж без нічого переїхали в інші області. Їм теж треба шукати роботу, житло, ставити на медичне обслуговування. Жебрачка Україна нехай так-сяк, але спроможна з цим впоратися. Так у чому, власне, проблема для багатої Європи? — Другий всеукраїнський перепис населення мав відбутися 2011 року, його не провели, а зараз, коли про колишню кількість громадян України не варто і мріяти, країні не до перепису... Так і розтанемо. — Не розтанемо. А перепис просто зараз проводити й не треба — дата логічно була перенесена на 2020 рік. Річ у тім, що існують такі переписні цикли — на них наполягає ООН, для того, щоб можна було зводити дані по континентах, по всій земній кулі тощо. Тому при десятирічному циклі переписи населення проводяться в рік, що закінчується на «0» або «9», або «1»; при п'ятирічному, відповідно, вдвічі частіше. Оскільки з циклу 2010 року ми благополучно вилетіли, 2020 рік — це розумне рішення. Тим більше як проводити перепис в умовах війни ?! Не кажучи вже про те, що для того, щоб провести перепис у 20-му році, потрібно буде дуже добре попрацювати в 19-му і 18-му. Єдиний в незалежній Україні перепис був у 2001 році, наступний планувався на 2011 рік. І велику підготовчу роботу було зроблено. Але тоді влада відмовилася від проведення перепису, і практично все потрібно робити заново. — У вашій березневій доповіді, яка називається «Політика інтеграції українського суспільства в контексті викликів та загроз подій на Донбасі», сказано, що Україну — через військові події на Сході — покинув як мінімум мільйон її громадян... За нинішніх умов — мова не про економічні — в жодній країні Європи не народжується стільки дітей, скільки потрібно для простого відтворення населення — Так, приблизно така кількість людей виїхала за межі України. Чим відновити? А нічим. Розумієте, якщо ми будемо розвиватися так погано, як останні роки, до нас ніхто не поїде. Бо в бідну країну охочих приїхати немає — її можна використовувати лише як транзит для виїзду в європейські країни, що й відбувається зараз. Що буде, якщо зірки так ляжуть — і країна добре розвиватиметься, виросте рівень життя? Тоді в Україну дійсно поїдуть з інших країн. Але! Тут треба врахувати, що до нас не поїдуть люди з високим рівнем освіти, дуже конкурентоспроможні на ринку праці — вони і в своїх країнах знаходять собі застосування. Значить, швидше за все, до нас поїдуть люди не особливо освічені, з бідних країн, яких потрібно буде якимось чином адаптувати до наших умов, шукати їм робоче місце на ринку праці, бо інакше сценарій розвитку може бути вкрай невтішним. Розумієте, в жодному разі не можна допустити, щоб в Україні з'явилися якісь гетто. Це загрожує дуже серйозними неприємностями будь-якій країні, і Україні в тому числі. — Уже давно зрозуміло, що Донбас Росії не потрібен, а це означає, що рано чи пізно він повернеться до складу України. Які, на вашу думку, шляхи його відродження? Насправді потужний міграційний приплив населення — це скоріше мінус, ніж плюс. Бо це — колосальна маса проблем — Питання в тому, що вважати відродженням. Я не буду говорити про військові перспективи, бо не фахівець в цій галузі. Тому військові нехай роблять свою справу, дипломати — свою, але рано чи пізно Донбас таки дійсно повернеться до складу України повною мірою. І справа навіть не в тому, коли. Найскладніше, з чим ми стикнемося, потрібно буде примирити людей, які перебували немовби по різні боки цих подій. Тих, хто — більше чи менше — був знаряддям у руках політиків, які спровокували увесь цей конфлікт, з тими, хто або сам постраждав у війні за незалежність України, або близьких втратив... — Скільки потрібно часу, щоб примирити цих людей, знайти ті аргументи, які дозволять їм зрозуміти один одного? — Не один десяток років! Це вкрай складний процес. І то лише в разі, якщо ми будемо працювати всі разом, дуже серйозно, дуже цілеспрямовано, дуже дружно. Зазвичай це життя не одного покоління. Найскладніше, з чим ми стикнемося, потрібно буде примирити людей, які перебували немовби по різні боки цих подій — Є хоч якісь перспективи повернути тих, хто виїхав за межі України? — Більшість цих людей виїхала до Росії, і частина з них повернеться, бо в Росії їм не солодко. Так само, як і частина тих, хто переїхав на інші території України, весь час думає про те, як би повернутися додому. Це в разі, якщо будинки не зруйновані, якщо їм є куди повернутися. Бо і та, й інша держава бідна. І та, й інша держава нічого не може дати цим людям. Розумієте, вони однієї миті втратили все. Вони були нормальними, шанованими людьми, у яких була робота, був дім. Можливо, авто, дача... Були друзі, була якась спільність — і за одну секунду вони стали мало не ізгоями. Зрозуміло, їм дуже важко. Тому, якщо їм буде куди повертатися, ці люди повернуться. — А які перспективи щодо Криму? — З Кримом усе набагато складніше, і повертати його теж буде складніше. Хоча б тому, що Крим Росії потрібен, а Донбас — ні. Тут немає жодної економіки — Крим потрібен Росії як база для флоту: інших таких бухт, що не замерзають, як Севастопольська і Балаклавська, просто немає. З Кримом усе набагато складніше, і повертати його теж буде складніше. Хоча б тому, що Крим Росії потрібен, а Донбас — ні Крім того, складність ще й у тому, що кримчани насправді де були, там і залишилися, вони не виїжджали. Поїхала хіба що молодь, яка хоче вчитися. — Елло Марленівно, чи всі українці підтримують ідею цілісності нашої країни? — Переважна більшість підтримує. В цілому по Україні з усіх, хто визначився зі своєю відповіддю, 91% вважає, що країна повинна бути цілісною. І ідею федералізації вони не підтримують. Якщо говорити про географію, різниця є: на заході України таких 99%, на півдні — 84%, а на Донбасі — 82%. — А є такі, які сплять і бачать необхідність федералізації? — Є, але їх небагато. Вся справа в тому, що, по-перше, населення не дуже розуміє, що таке федералізація, сприймаючи її приблизно як розпад Радянського Союзу. Чому на південному сході більше таких настроїв? Та тому, що там досі вважають, що вони певною мірою годують захід, центр, північ країни. — Чим? — Людей там запевнили в тому, що вони дають ВВП, дають приплив валюти. А взагалі, якщо говорити про Донбас, останнім часом там простежується дуже цікава штука. Наприклад, на півдні приблизно 20% (з тих людей, хто визначився зі своєю відповіддю) вважають, що потрібно ці дві області відпустити у вільне плавання: мовляв, ідіть, куди хочете, ви Україні не потрібні. На заході таких 15%. А на самому Донбасі, де сповна сьорбнули лиха (на нашій, зрозуміло, території), — лише 9%. Ці люди тепер розуміють, чого це все коштує. — До чого Україну може привести ідея федералізації, якщо її розвивати і далі? Знову удільні князьки? — Це катастрофа для України. Обґрунтувати? По-перше, я не знаю жодного випадку федералізації унітарної держави. Федеральний устрій формується або з конфедерації, або взагалі об'єднуються незалежні раніше держави. Так утворилася Німеччина, Швейцарія. Так свого часу США утворилися. Так було за часів Української Народної Республіки, коли східна і західна частини об'єднувалися. Федеральний устрій формується або з конфедерації, або взагалі об'єднуються незалежні раніше держави По-друге, не треба плутати федералізацію з децентралізацією. У цивілізованих країнах — унітарних, як, наприклад, Франція або Польща — пішли шляхом децентралізації. Це означає, що на найнижчий рівень — на рівень територіальної громади — передається максимум повноважень і максимум ресурсів. Там платять, припустимо, прибутковий податок громадяни за місцем проживання, а не за місцем роботи тощо. Але потенціал такої територіальної громади не настільки високий, щоб претендувати на самостійність. До того ж завжди і всюди існує певний контроль над ухваленням рішень, наскільки вони відповідають національному законодавству, бюджету тощо з боку центральної влади Федералізація ж означає, що максимум повноважень передається на рівень регіону. Регіоном може бути або область, або об'єднання областей. У будь-якому випадку це достатня за потужністю територія, яка може претендувати на якусь незалежність: на прийняття рішень, на проведення самостійної політики. У США так і є. Тому децентралізація навряд чи загрожує формуванням феодальних удільних князьків. А ось при федералізації я вам це гарантую. До того ж не можна забувати, що Україна обрала європейський вектор розвитку, а це ніяк не федералізація. У всякому разі не шляхом розмивання унітарної держави. — Повернімося до вашої доповіді, над якою, як було анонсовано, працювали фахівці цілої низки наукових інститутів. Що вона показала негативного? — Головні мінуси — це колосальна кількість людських жертв. Звичайно, економічні втрати, які пов'язані, з одного боку, з веденням військових дій, а з іншого, з тим, що від великої частини територій просто не приходять податкові платежі в бюджет. А третя обставина пов'язана з тим, що більше мільйона людей виїхало з Донбасу і поневіряється зараз по всій Україні. Їм потрібно допомагати, зокрема і грошима... Яка не яка допомога, мізерна для кожної людини, але для країни в цілому це великі гроші. Зараз ідеться про те, щоб хоча б якось відновлювати інфраструктуру на підконтрольних Україні територіях. А це теж великі витрати. Ну і, мабуть, ми зараз ще погано розуміємо, що відбувається на непідконтрольних Україні територіях. Наприклад, за інформацією екологів, значну частину шахт Горлівки (а вони всі дуже глибокі, близько кілометра) затоплено, і вода вже піднялася десь на 700 м. А це значить, що до техногенної катастрофи — півкроку. Знову-таки величезні гроші будуть потрібні. Значну частину шахт Горлівки затоплено, і вода вже піднялася десь на 700 м. А це значить, що до техногенної катастрофи — півкроку Є втрати, які пов'язані з тим, що багато людей одразу стали бідними. Це погіршує соціальний клімат у країні. Далі, великою мірою через військові дії в країні зараз багато зброї на руках. А я не прихильник того, щоб мирні громадяни бігали з автоматами по вулицях. Троє з них будуть просто носити в задній кишені пістолет і ніколи його не дістануть без крайньої потреби, а четвертий може прийняти інше рішення. — А де зброя, там і бажання нею скористатися... — Так, криміногенна обстановка прагне кращого. Тільки й чуєш, що там пограбували авто, там пограбували квартиру — там те, там інше. Почасти це пов'язано з тим, що люди не можуть знайти роботу, у них немає коштів для існування. Але не можна ігнорувати й те, що багато представників кримінальних верств опинилося на свободі. Далі. Є таке поняття, як ресоціалізація тих, хто повернувся із зони військових дій. З цією проблемою стикався Союз, коли був Афган. З цією проблемою стикалися США, коли був В'єтнам, коли була Корея. Пам'ятайте, у Ремарка втрачене покоління? Це ж звідти все, він першим про це сказав. У нас це все гостріше. Там воювали проти відверто чужих: важко слов'янинові сприйняти афганця або тому ж американцеві сприйняти в'єтнамця як свого рідного, тобто культурологічні та будь-які інші фактори відіграють свою роль. А тут же воюють, по суті, свої проти своїх. Тому у нас наслідки будуть дуже гострі і дуже тривалі. Плюс до того ж у нас і досвіду особливого немає. Ще ж треба працювати не тільки з тими, хто воював, а й з тими, хто покинув зону військових дій, передовсім із тими, хто довго там залишався, особливо в тих селищах, які сильно обстрілювали. І особливо з дітьми, психіка яких надто сприйнятлива до подій. Крім того, мене турбував і продовжує турбувати поділ України за принципом «ми» і «вони». Зрозуміло, що кожен відносить себе до «ми», а інших до «вони». Причому ось зараз цей вододіл якраз по Донбасу і проходить. Не по території розмежування — Боже борони! А проходить щодо всього цього: до ролі місцевих жителів, місцевих еліт, РФ, Збройних сил, центральної влади... І ось це дуже небезпечно. Чим глибше цей штопор війни закручується (а чим довше триває війна, тим глибше закручується штопор), тим важче його буде витягувати. А витягувати все одно доведеться. Хоч як! Ми ж сусіди і в будь-якому випадку все одно ними залишимося. Це так само, як і з Росією. Як би там не було, але якісь правила співіснування повинні бути — і їх доведеться виробляти. І не просто виробляти, їх доведеться робити такими, щоб населення прийняло. — Цим негатив вичерпується? — На жаль, ні. Не можна забувати і про те, що в тяжкому становищі опинилося дуже багато промислових підприємств, особливо східної і південної України, які традиційно були орієнтовані насамперед на Росію. Тобто своїми господарськими зв'язками вони були пов'язані або з Росією, або з Донецькою і Луганською областями. Тепер вони втратили або ринки сировини, або ринки збуту продукції, або комплектуючих, але в будь-якому випадку розрив зв'язків — це річ неприємна. У складному становищі опинилася аграрна частина Луганської області, бо вона – на мапі подивіться — ніби ізольована. Де їм шукати зараз ринки збуту, не дуже зрозуміло. Тому страждає, по суті, не тільки Донбас — Донбас насправді в багатьох випадках просто спровокував ефект доміно. Донбас насправді в багатьох випадках просто спровокував ефект доміно — А позитивні моменти є? — Почнемо з економіки. 25 років тому було зрозуміло, що економіка Донбасу неспроможна, що більшість шахт треба закривати або переобладнувати. Але нікому не вистачало пороху почати цей процес, бо всі боялися мас шахтарів тут на вулицях, стукотів касками та їхніх вимог. Тому модернізацію шахт відсували на невизначений час. А зараз, як то кажуть, не було б щастя, та нещастя допомогло. Все, економіка там зруйнована — доведеться будувати нову, сучасну, модерну, з новітніми технологіями. Подітися ж бо нікуди! І під цю справу доведеться готувати робочу силу: доведеться або місцевих жителів навчати, або стимулювати переїзд туди людей з інших частин України, адже працювати на нових сучасних промислових комплексах комусь буде потрібно. — Але як стимулювати? — Роботою, роботою і ще раз роботою. Тут буде хорошим приклад про Америку. Якщо поговориш з американцем, то про свої плани на наступний рік він буде говорити тільки з застереженням, мовляв, «якщо я і дружина будемо працювати». Це перший рефрен. Другий: вони не купують дорогі будинки не тому, що вони не можуть. Вони мені пояснювали це тим, що порівняно недорогі сендвічні будинки набагато краще продаються. І якщо він знайде роботу в іншому штаті або дружина знайде роботу в іншому штаті, тобто якщо їм доведеться переїжджати, то вони цей будинок продадуть, а там зможуть купити інший. А дорогий будинок продається довго. Причому американці такий спосіб життя вважають нормальним, для них це звичайні речі. Та й у Європі переїжджають з місця на місце. Була б робота. Найголовніше — це робота: робота, яка приносить гідну оплату праці. — Напевно, така поведінка — не в нашій ментальності... У нас ґрунтовність у ментальності. — Ну, ґрунтовність — ґрунтовністю, але зараз, зверніть увагу, молодь не поспішає купувати житло: все частіше вона його вважає за краще орендувати. Далі, в Україні сформувалося громадянське суспільство. Почасти як реакція на нездатність держави робити те, що потрібно. І, думаю, воно вже не дозволить нікому поводитися так, ніби його немає. Це другий позитив. Ще одне. Я вже говорила, що існує поділ нації за цілою низкою ознак, пов'язаних із Донбасом. Але разом з тим і формується українська громадянська нація. Це, безумовно, величезний позитив. Я колись пожартувала, що ніхто не зробив для становлення української громадянської нації стільки, скільки Путін. Є ще позитивна тенденція — у нас стрімко зросли неформальні зв'язки. До всіх цих подій, коли соціологи запитували, з ким ви близькі, кому ви довіряєте, зазвичай говорили «своїй сім'ї». Зараз я звертаю увагу на те, що дуже часто, в тому ж «Фейсбуці», люди звертаються за допомогою, за будь-якою — і, судячи з усього, вони її отримують, інакше б не зверталися. Це важливо, бо цього у нас ніколи не було, а зараз з'явилося. Моя хата вже не скраю — ми виповзаємо зі своїх мушель. І, крім того, ці соціальні мережі — це колосальний джерело інформації, нікому не підконтрольне. Якщо у тебе є бажання, ти можеш отримати інформацію з різних джерел і спробувати вибудувати власну версію. Це не той варіант, коли їси те, що пропонує програма «Время». — Загалом це дуже складне питання — стимулювати... Дай бог заспокоїться ось це все — і почнеться нормальне повернення Донбасу в Україну. Які, на вашу думку, сценарії розвитку цього процесу? — Перше, мені це абсолютно зрозуміло, що там потрібно буде — відновлювати не те слово! — створювати інфраструктуру, передовсім дорожню. Це взагалі ахіллесова п'ята України, а там навіть говорити нічого. На Сході зроду хороших доріг не було, а зараз розбите все, що можна. Без доріг не буде нічого. Значить, перше, що потрібно буде робити, це будувати дороги. Друге: потрібно буде підводити комунікації. На нашу думку, треба буде створювати там сучасні технопарки, кластери. Мабуть, щось можна буде робити на концесійних умовах, а щось — за рахунок державних інвестицій. В усякому разі є зона відповідальності держави і є зона відповідальності бізнесу. І дороги — це зона відповідальності держави. Так само як медицина. Так само як комунікації. Так само як освіта, хоча б середня. Дороги — це зона відповідальності держави. Так само як медицина. Так само як комунікації. Так само як освіта, хоча б середня. Потім туди потрібно буде залучати бізнес. Один із варіантів передбачає створення спеціального страхового фонду. Якщо прийде бізнес, значить, з'являться робочі місця, але одночасно треба буде розв’язувати проблему житла і забезпечення кваліфікованою робочою силою. Але в принципі Донбас може повторити свою ж долю, знову ставши дуже потужним індустріальним ядром України. Якщо все буде складатися добре, шанс у нього є такий. — Це в ідеалі, а які ще варіанти можливі? — Що ця ситуація ні миру, ні війни тягтиметься ще років 15-20, поки в Росії серйозно не зміняться якісь обставини. Насправді поле рішень України не таке широке, як здається. Україна не може погодитися на відторгнення Донбасу. Україна не може погодитися на повернення Донбасу на тих умовах, які для нас є неприйнятними, з особливими повноваженнями для «ЛНР», «ДНР». Зрозуміло, що нічого подібного не буде. Мені іноді кажуть: Придністров'я, Абхазія... Але з Абхазією одна ситуація, а з Придністров'ям — принципово інша. Придністров'я — це анклав, а тут це відкритий кордон із Росією. — Нас втягнуто в гібридну війну, один із аспектів якої — інформаційна агресія. У тій же Росії інформаційній політиці держави приділяється величезна увага. У нас заборонили російські фільми про ментів і Ко і на цьому благополучно заспокоїлися. Невже цього достатньо, щоб протистояти агресивним випадам на інформаційному полі? Неправда, що зовсім нічого корисного в країні не робиться. Мало робиться? Згодна. Хотілося б більше? Згодна. Але щось же робиться! Мене з дитинства вчили, що якщо дитині постійно говорити, що вона — свиня, то рано чи пізно вона зарохкає — Інформаційну війну ми програли повністю. І продовжуємо програвати. Як стабілізувати ситуацію? У мене таке відчуття, що наші ЗМІ — даруйте, але я це всім кажу — більше цікавляться тим, як би щось розповісти, де хто і що вкрав. Неправда, що зовсім нічого корисного в країні не робиться. Мало робиться? Згодна. Хотілося б більше? Згодна. Але щось же робиться! Мене з дитинства вчили, що якщо дитині постійно говорити, що вона — свиня, то рано чи пізно вона зарохкає. Ось нам постійно говорять про те, що у нас абсолютно вся влада продажна, вона нас зливає (незрозуміло, правда, кому: чи то Путіну, чи то Обамі, чи то ще комусь — це вже окрема тема). Так ось, не можна так постійно чинити. Не треба розгойдувати човен — ми всі в цьому човні. Треба спробувати зцементувати країну, суспільство зцементувати — нічого важливішого зараз немає. А державної інформаційної політики у країні взагалі немає! Щодо конкретних журналістів, то будь-який факт можна подати по-різному, і це вже залежить від людини. І в цій ситуації газети — ще півбіди. Набагато страшніші канали, де багато залежить від політики власника. І дуже часто захищаються не українські інтереси, а якісь інші. Багато в чому у нас все пущено на самоплив. А без виваженої цілеспрямованої інформаційної політики, без пропаганди українських цінностей ладу не буде — громадянське суспільство з цим навряд чи впорається. У тому числі і Донбас вдасться швидше реінтегрувати, якщо буде грамотна інформаційна політика держави.
Елла Лібанова: Чим глибше закручується штопор війни, тим важче його буде витягувати Україна — через те, що зараз відбувається з країною — вже ніколи не буде колишньою. З одного боку, кримське питання, на швидке розв’язання якого розраховувати не доводиться. З іншого, війна на Сході, яка незрозуміло коли закінчиться. І це ще не враховуючи економічної кризи, яка поки не випускає зі своїх чіпких «обіймів». Все це дуже вплинуло на демографію України, населення якої стрімко зменшується. Але якщо ще років 5-7 тому країна могла розраховувати на поповнення завдяки міграційним процесам, зараз очікувати припливу ззовні не доводиться зовсім: тут би своїм людям, яких війна розкидала по інших областях, лад дати. Що нас чекає найближчим часом, які можливі сценарії розвитку ситуації на Донбасі, як знайти «золоту середину», яка дозволить примирити людей, які волею долі стали супротивниками, «Аналітичній службі новин» (АСН) розповідає директор Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України Елла Лібанова. — Елло Марленівно, як сьогодні виглядає демографічна мапа країни? — Погано, як, втім, упродовж вже досить тривалого періоду. Причин насправді багато. Головна, що через низьку народжуваність ось уже протягом 50 років вікова структура населення настільки змінилася (багато людей старшого віку і занадто мало молоді), що, за висновком демографів, потенціал демографічного зростання в Україні вичерпано. За нинішніх умов — мова не про економічні — в жодній країні Європи не народжується стільки дітей, скільки потрібно для простого відтворення населення. Тобто у всіх без винятку європейських країнах, якби не міграційний приплив, населення б скорочувалося. В Україні до цього додається дуже висока смертність населення, особливо чоловіків. Приблизно третина 20-річних чоловіків не доживає до 60 років. Якщо точніше, то у нас це десь 28%, у Польщі, для порівняння, — 18%, а, скажімо, в Швейцарії — 8%. Не додає сюди позитиву і міграція, бо нормальний циркулярний міграційний обмін у нас упродовж останніх 25 років був тільки з Росією. Якщо ж говорити про міграцію в європейські країни, то дуже велика частина тих, хто туди їде, намагається там залишитися. Старше покоління якщо й виїжджає, то, як правило, у складі сім'ї. А переважно їдуть молоді активні люди. Можливо, вони не такі освічені, як іноді нам розповідають, що їде просто цвіт нації, але те, що їдуть підприємливі, це однозначно. — Років 7-8 тому ми з вами говорили про те, що в українське суспільство увіллється багато представників інших національностей, які приїжджають до нас з інших країн. Зараз — про те, що наша молодь виїжджає... — Це була Україна мирна. Тоді вона переживала дуже непогані періоди економічного розвитку. Зараз Україна в кризі, і я не бачу жодних передумов для того, щоб сюди сформувався сильний міграційний приплив. Але, і я це говорю багато років, насправді потужний міграційний приплив населення — це скоріше мінус, ніж плюс. Бо це — колосальна маса проблем для політиків. А, як показує практика, нормального досвіду їхнього розв’язання насправді немає ніде. — Україна фактично зараз транзитна точка для мігрантів, які кинулися в Європу, а ось для Європи мігранти — велика проблема... — Вона і раніше такою була. Що стосується Європи, то, з іншого боку, вся Європа — ай-я-яй! — прийняла мільйон мігрантів. Ми прийняли мільйон переселенців — і нічого, мовчимо. І навіть той факт, що це наші люди, не робить цю проблему легше, адже вони теж без нічого переїхали в інші області. Їм теж треба шукати роботу, житло, ставити на медичне обслуговування. Жебрачка Україна нехай так-сяк, але спроможна з цим впоратися. Так у чому, власне, проблема для багатої Європи? — Другий всеукраїнський перепис населення мав відбутися 2011 року, його не провели, а зараз, коли про колишню кількість громадян України не варто і мріяти, країні не до перепису... Так і розтанемо. — Не розтанемо. А перепис просто зараз проводити й не треба — дата логічно була перенесена на 2020 рік. Річ у тім, що існують такі переписні цикли — на них наполягає ООН, для того, щоб можна було зводити дані по континентах, по всій земній кулі тощо. Тому при десятирічному циклі переписи населення проводяться в рік, що закінчується на «0» або «9», або «1»; при п'ятирічному, відповідно, вдвічі частіше. Оскільки з циклу 2010 року ми благополучно вилетіли, 2020 рік — це розумне рішення. Тим більше як проводити перепис в умовах війни ?! Не кажучи вже про те, що для того, щоб провести перепис у 20-му році, потрібно буде дуже добре попрацювати в 19-му і 18-му. Єдиний в незалежній Україні перепис був у 2001 році, наступний планувався на 2011 рік. І велику підготовчу роботу було зроблено. Але тоді влада відмовилася від проведення перепису, і практично все потрібно робити заново. — У вашій березневій доповіді, яка називається «Політика інтеграції українського суспільства в контексті викликів та загроз подій на Донбасі», сказано, що Україну — через військові події на Сході — покинув як мінімум мільйон її громадян... За нинішніх умов — мова не про економічні — в жодній країні Європи не народжується стільки дітей, скільки потрібно для простого відтворення населення — Так, приблизно така кількість людей виїхала за межі України. Чим відновити? А нічим. Розумієте, якщо ми будемо розвиватися так погано, як останні роки, до нас ніхто не поїде. Бо в бідну країну охочих приїхати немає — її можна використовувати лише як транзит для виїзду в європейські країни, що й відбувається зараз. Що буде, якщо зірки так ляжуть — і країна добре розвиватиметься, виросте рівень життя? Тоді в Україну дійсно поїдуть з інших країн. Але! Тут треба врахувати, що до нас не поїдуть люди з високим рівнем освіти, дуже конкурентоспроможні на ринку праці — вони і в своїх країнах знаходять собі застосування. Значить, швидше за все, до нас поїдуть люди не особливо освічені, з бідних країн, яких потрібно буде якимось чином адаптувати до наших умов, шукати їм робоче місце на ринку праці, бо інакше сценарій розвитку може бути вкрай невтішним. Розумієте, в жодному разі не можна допустити, щоб в Україні з'явилися якісь гетто. Це загрожує дуже серйозними неприємностями будь-якій країні, і Україні в тому числі. — Уже давно зрозуміло, що Донбас Росії не потрібен, а це означає, що рано чи пізно він повернеться до складу України. Які, на вашу думку, шляхи його відродження? Насправді потужний міграційний приплив населення — це скоріше мінус, ніж плюс. Бо це — колосальна маса проблем — Питання в тому, що вважати відродженням. Я не буду говорити про військові перспективи, бо не фахівець в цій галузі. Тому військові нехай роблять свою справу, дипломати — свою, але рано чи пізно Донбас таки дійсно повернеться до складу України повною мірою. І справа навіть не в тому, коли. Найскладніше, з чим ми стикнемося, потрібно буде примирити людей, які перебували немовби по різні боки цих подій. Тих, хто — більше чи менше — був знаряддям у руках політиків, які спровокували увесь цей конфлікт, з тими, хто або сам постраждав у війні за незалежність України, або близьких втратив... — Скільки потрібно часу, щоб примирити цих людей, знайти ті аргументи, які дозволять їм зрозуміти один одного? — Не один десяток років! Це вкрай складний процес. І то лише в разі, якщо ми будемо працювати всі разом, дуже серйозно, дуже цілеспрямовано, дуже дружно. Зазвичай це життя не одного покоління. Найскладніше, з чим ми стикнемося, потрібно буде примирити людей, які перебували немовби по різні боки цих подій — Є хоч якісь перспективи повернути тих, хто виїхав за межі України? — Більшість цих людей виїхала до Росії, і частина з них повернеться, бо в Росії їм не солодко. Так само, як і частина тих, хто переїхав на інші території України, весь час думає про те, як би повернутися додому. Це в разі, якщо будинки не зруйновані, якщо їм є куди повернутися. Бо і та, й інша держава бідна. І та, й інша держава нічого не може дати цим людям. Розумієте, вони однієї миті втратили все. Вони були нормальними, шанованими людьми, у яких була робота, був дім. Можливо, авто, дача... Були друзі, була якась спільність — і за одну секунду вони стали мало не ізгоями. Зрозуміло, їм дуже важко. Тому, якщо їм буде куди повертатися, ці люди повернуться. — А які перспективи щодо Криму? — З Кримом усе набагато складніше, і повертати його теж буде складніше. Хоча б тому, що Крим Росії потрібен, а Донбас — ні. Тут немає жодної економіки — Крим потрібен Росії як база для флоту: інших таких бухт, що не замерзають, як Севастопольська і Балаклавська, просто немає. З Кримом усе набагато складніше, і повертати його теж буде складніше. Хоча б тому, що Крим Росії потрібен, а Донбас — ні Крім того, складність ще й у тому, що кримчани насправді де були, там і залишилися, вони не виїжджали. Поїхала хіба що молодь, яка хоче вчитися. — Елло Марленівно, чи всі українці підтримують ідею цілісності нашої країни? — Переважна більшість підтримує. В цілому по Україні з усіх, хто визначився зі своєю відповіддю, 91% вважає, що країна повинна бути цілісною. І ідею федералізації вони не підтримують. Якщо говорити про географію, різниця є: на заході України таких 99%, на півдні — 84%, а на Донбасі — 82%. — А є такі, які сплять і бачать необхідність федералізації? — Є, але їх небагато. Вся справа в тому, що, по-перше, населення не дуже розуміє, що таке федералізація, сприймаючи її приблизно як розпад Радянського Союзу. Чому на південному сході більше таких настроїв? Та тому, що там досі вважають, що вони певною мірою годують захід, центр, північ країни. — Чим? — Людей там запевнили в тому, що вони дають ВВП, дають приплив валюти. А взагалі, якщо говорити про Донбас, останнім часом там простежується дуже цікава штука. Наприклад, на півдні приблизно 20% (з тих людей, хто визначився зі своєю відповіддю) вважають, що потрібно ці дві області відпустити у вільне плавання: мовляв, ідіть, куди хочете, ви Україні не потрібні. На заході таких 15%. А на самому Донбасі, де сповна сьорбнули лиха (на нашій, зрозуміло, території), — лише 9%. Ці люди тепер розуміють, чого це все коштує. — До чого Україну може привести ідея федералізації, якщо її розвивати і далі? Знову удільні князьки? — Це катастрофа для України. Обґрунтувати? По-перше, я не знаю жодного випадку федералізації унітарної держави. Федеральний устрій формується або з конфедерації, або взагалі об'єднуються незалежні раніше держави. Так утворилася Німеччина, Швейцарія. Так свого часу США утворилися. Так було за часів Української Народної Республіки, коли східна і західна частини об'єднувалися. Федеральний устрій формується або з конфедерації, або взагалі об'єднуються незалежні раніше держави По-друге, не треба плутати федералізацію з децентралізацією. У цивілізованих країнах — унітарних, як, наприклад, Франція або Польща — пішли шляхом децентралізації. Це означає, що на найнижчий рівень — на рівень територіальної громади — передається максимум повноважень і максимум ресурсів. Там платять, припустимо, прибутковий податок громадяни за місцем проживання, а не за місцем роботи тощо. Але потенціал такої територіальної громади не настільки високий, щоб претендувати на самостійність. До того ж завжди і всюди існує певний контроль над ухваленням рішень, наскільки вони відповідають національному законодавству, бюджету тощо з боку центральної влади Федералізація ж означає, що максимум повноважень передається на рівень регіону. Регіоном може бути або область, або об'єднання областей. У будь-якому випадку це достатня за потужністю територія, яка може претендувати на якусь незалежність: на прийняття рішень, на проведення самостійної політики. У США так і є. Тому децентралізація навряд чи загрожує формуванням феодальних удільних князьків. А ось при федералізації я вам це гарантую. До того ж не можна забувати, що Україна обрала європейський вектор розвитку, а це ніяк не федералізація. У всякому разі не шляхом розмивання унітарної держави. — Повернімося до вашої доповіді, над якою, як було анонсовано, працювали фахівці цілої низки наукових інститутів. Що вона показала негативного? — Головні мінуси — це колосальна кількість людських жертв. Звичайно, економічні втрати, які пов'язані, з одного боку, з веденням військових дій, а з іншого, з тим, що від великої частини територій просто не приходять податкові платежі в бюджет. А третя обставина пов'язана з тим, що більше мільйона людей виїхало з Донбасу і поневіряється зараз по всій Україні. Їм потрібно допомагати, зокрема і грошима... Яка не яка допомога, мізерна для кожної людини, але для країни в цілому це великі гроші. Зараз ідеться про те, щоб хоча б якось відновлювати інфраструктуру на підконтрольних Україні територіях. А це теж великі витрати. Ну і, мабуть, ми зараз ще погано розуміємо, що відбувається на непідконтрольних Україні територіях. Наприклад, за інформацією екологів, значну частину шахт Горлівки (а вони всі дуже глибокі, близько кілометра) затоплено, і вода вже піднялася десь на 700 м. А це значить, що до техногенної катастрофи — півкроку. Знову-таки величезні гроші будуть потрібні. Значну частину шахт Горлівки затоплено, і вода вже піднялася десь на 700 м. А це значить, що до техногенної катастрофи — півкроку Є втрати, які пов'язані з тим, що багато людей одразу стали бідними. Це погіршує соціальний клімат у країні. Далі, великою мірою через військові дії в країні зараз багато зброї на руках. А я не прихильник того, щоб мирні громадяни бігали з автоматами по вулицях. Троє з них будуть просто носити в задній кишені пістолет і ніколи його не дістануть без крайньої потреби, а четвертий може прийняти інше рішення. — А де зброя, там і бажання нею скористатися... — Так, криміногенна обстановка прагне кращого. Тільки й чуєш, що там пограбували авто, там пограбували квартиру — там те, там інше. Почасти це пов'язано з тим, що люди не можуть знайти роботу, у них немає коштів для існування. Але не можна ігнорувати й те, що багато представників кримінальних верств опинилося на свободі. Далі. Є таке поняття, як ресоціалізація тих, хто повернувся із зони військових дій. З цією проблемою стикався Союз, коли був Афган. З цією проблемою стикалися США, коли був В'єтнам, коли була Корея. Пам'ятайте, у Ремарка втрачене покоління? Це ж звідти все, він першим про це сказав. У нас це все гостріше. Там воювали проти відверто чужих: важко слов'янинові сприйняти афганця або тому ж американцеві сприйняти в'єтнамця як свого рідного, тобто культурологічні та будь-які інші фактори відіграють свою роль. А тут же воюють, по суті, свої проти своїх. Тому у нас наслідки будуть дуже гострі і дуже тривалі. Плюс до того ж у нас і досвіду особливого немає. Ще ж треба працювати не тільки з тими, хто воював, а й з тими, хто покинув зону військових дій, передовсім із тими, хто довго там залишався, особливо в тих селищах, які сильно обстрілювали. І особливо з дітьми, психіка яких надто сприйнятлива до подій. Крім того, мене турбував і продовжує турбувати поділ України за принципом «ми» і «вони». Зрозуміло, що кожен відносить себе до «ми», а інших до «вони». Причому ось зараз цей вододіл якраз по Донбасу і проходить. Не по території розмежування — Боже борони! А проходить щодо всього цього: до ролі місцевих жителів, місцевих еліт, РФ, Збройних сил, центральної влади... І ось це дуже небезпечно. Чим глибше цей штопор війни закручується (а чим довше триває війна, тим глибше закручується штопор), тим важче його буде витягувати. А витягувати все одно доведеться. Хоч як! Ми ж сусіди і в будь-якому випадку все одно ними залишимося. Це так само, як і з Росією. Як би там не було, але якісь правила співіснування повинні бути — і їх доведеться виробляти. І не просто виробляти, їх доведеться робити такими, щоб населення прийняло. — Цим негатив вичерпується? — На жаль, ні. Не можна забувати і про те, що в тяжкому становищі опинилося дуже багато промислових підприємств, особливо східної і південної України, які традиційно були орієнтовані насамперед на Росію. Тобто своїми господарськими зв'язками вони були пов'язані або з Росією, або з Донецькою і Луганською областями. Тепер вони втратили або ринки сировини, або ринки збуту продукції, або комплектуючих, але в будь-якому випадку розрив зв'язків — це річ неприємна. У складному становищі опинилася аграрна частина Луганської області, бо вона – на мапі подивіться — ніби ізольована. Де їм шукати зараз ринки збуту, не дуже зрозуміло. Тому страждає, по суті, не тільки Донбас — Донбас насправді в багатьох випадках просто спровокував ефект доміно. Донбас насправді в багатьох випадках просто спровокував ефект доміно — А позитивні моменти є? — Почнемо з економіки. 25 років тому було зрозуміло, що економіка Донбасу неспроможна, що більшість шахт треба закривати або переобладнувати. Але нікому не вистачало пороху почати цей процес, бо всі боялися мас шахтарів тут на вулицях, стукотів касками та їхніх вимог. Тому модернізацію шахт відсували на невизначений час. А зараз, як то кажуть, не було б щастя, та нещастя допомогло. Все, економіка там зруйнована — доведеться будувати нову, сучасну, модерну, з новітніми технологіями. Подітися ж бо нікуди! І під цю справу доведеться готувати робочу силу: доведеться або місцевих жителів навчати, або стимулювати переїзд туди людей з інших частин України, адже працювати на нових сучасних промислових комплексах комусь буде потрібно. — Але як стимулювати? — Роботою, роботою і ще раз роботою. Тут буде хорошим приклад про Америку. Якщо поговориш з американцем, то про свої плани на наступний рік він буде говорити тільки з застереженням, мовляв, «якщо я і дружина будемо працювати». Це перший рефрен. Другий: вони не купують дорогі будинки не тому, що вони не можуть. Вони мені пояснювали це тим, що порівняно недорогі сендвічні будинки набагато краще продаються. І якщо він знайде роботу в іншому штаті або дружина знайде роботу в іншому штаті, тобто якщо їм доведеться переїжджати, то вони цей будинок продадуть, а там зможуть купити інший. А дорогий будинок продається довго. Причому американці такий спосіб життя вважають нормальним, для них це звичайні речі. Та й у Європі переїжджають з місця на місце. Була б робота. Найголовніше — це робота: робота, яка приносить гідну оплату праці. — Напевно, така поведінка — не в нашій ментальності... У нас ґрунтовність у ментальності. — Ну, ґрунтовність — ґрунтовністю, але зараз, зверніть увагу, молодь не поспішає купувати житло: все частіше вона його вважає за краще орендувати. Далі, в Україні сформувалося громадянське суспільство. Почасти як реакція на нездатність держави робити те, що потрібно. І, думаю, воно вже не дозволить нікому поводитися так, ніби його немає. Це другий позитив. Ще одне. Я вже говорила, що існує поділ нації за цілою низкою ознак, пов'язаних із Донбасом. Але разом з тим і формується українська громадянська нація. Це, безумовно, величезний позитив. Я колись пожартувала, що ніхто не зробив для становлення української громадянської нації стільки, скільки Путін. Є ще позитивна тенденція — у нас стрімко зросли неформальні зв'язки. До всіх цих подій, коли соціологи запитували, з ким ви близькі, кому ви довіряєте, зазвичай говорили «своїй сім'ї». Зараз я звертаю увагу на те, що дуже часто, в тому ж «Фейсбуці», люди звертаються за допомогою, за будь-якою — і, судячи з усього, вони її отримують, інакше б не зверталися. Це важливо, бо цього у нас ніколи не було, а зараз з'явилося. Моя хата вже не скраю — ми виповзаємо зі своїх мушель. І, крім того, ці соціальні мережі — це колосальний джерело інформації, нікому не підконтрольне. Якщо у тебе є бажання, ти можеш отримати інформацію з різних джерел і спробувати вибудувати власну версію. Це не той варіант, коли їси те, що пропонує програма «Время». — Загалом це дуже складне питання — стимулювати... Дай бог заспокоїться ось це все — і почнеться нормальне повернення Донбасу в Україну. Які, на вашу думку, сценарії розвитку цього процесу? — Перше, мені це абсолютно зрозуміло, що там потрібно буде — відновлювати не те слово! — створювати інфраструктуру, передовсім дорожню. Це взагалі ахіллесова п'ята України, а там навіть говорити нічого. На Сході зроду хороших доріг не було, а зараз розбите все, що можна. Без доріг не буде нічого. Значить, перше, що потрібно буде робити, це будувати дороги. Друге: потрібно буде підводити комунікації. На нашу думку, треба буде створювати там сучасні технопарки, кластери. Мабуть, щось можна буде робити на концесійних умовах, а щось — за рахунок державних інвестицій. В усякому разі є зона відповідальності держави і є зона відповідальності бізнесу. І дороги — це зона відповідальності держави. Так само як медицина. Так само як комунікації. Так само як освіта, хоча б середня. Дороги — це зона відповідальності держави. Так само як медицина. Так само як комунікації. Так само як освіта, хоча б середня. Потім туди потрібно буде залучати бізнес. Один із варіантів передбачає створення спеціального страхового фонду. Якщо прийде бізнес, значить, з'являться робочі місця, але одночасно треба буде розв’язувати проблему житла і забезпечення кваліфікованою робочою силою. Але в принципі Донбас може повторити свою ж долю, знову ставши дуже потужним індустріальним ядром України. Якщо все буде складатися добре, шанс у нього є такий. — Це в ідеалі, а які ще варіанти можливі? — Що ця ситуація ні миру, ні війни тягтиметься ще років 15-20, поки в Росії серйозно не зміняться якісь обставини. Насправді поле рішень України не таке широке, як здається. Україна не може погодитися на відторгнення Донбасу. Україна не може погодитися на повернення Донбасу на тих умовах, які для нас є неприйнятними, з особливими повноваженнями для «ЛНР», «ДНР». Зрозуміло, що нічого подібного не буде. Мені іноді кажуть: Придністров'я, Абхазія... Але з Абхазією одна ситуація, а з Придністров'ям — принципово інша. Придністров'я — це анклав, а тут це відкритий кордон із Росією. — Нас втягнуто в гібридну війну, один із аспектів якої — інформаційна агресія. У тій же Росії інформаційній політиці держави приділяється величезна увага. У нас заборонили російські фільми про ментів і Ко і на цьому благополучно заспокоїлися. Невже цього достатньо, щоб протистояти агресивним випадам на інформаційному полі? Неправда, що зовсім нічого корисного в країні не робиться. Мало робиться? Згодна. Хотілося б більше? Згодна. Але щось же робиться! Мене з дитинства вчили, що якщо дитині постійно говорити, що вона — свиня, то рано чи пізно вона зарохкає — Інформаційну війну ми програли повністю. І продовжуємо програвати. Як стабілізувати ситуацію? У мене таке відчуття, що наші ЗМІ — даруйте, але я це всім кажу — більше цікавляться тим, як би щось розповісти, де хто і що вкрав. Неправда, що зовсім нічого корисного в країні не робиться. Мало робиться? Згодна. Хотілося б більше? Згодна. Але щось же робиться! Мене з дитинства вчили, що якщо дитині постійно говорити, що вона — свиня, то рано чи пізно вона зарохкає. Ось нам постійно говорять про те, що у нас абсолютно вся влада продажна, вона нас зливає (незрозуміло, правда, кому: чи то Путіну, чи то Обамі, чи то ще комусь — це вже окрема тема). Так ось, не можна так постійно чинити. Не треба розгойдувати човен — ми всі в цьому човні. Треба спробувати зцементувати країну, суспільство зцементувати — нічого важливішого зараз немає. А державної інформаційної політики у країні взагалі немає! Щодо конкретних журналістів, то будь-який факт можна подати по-різному, і це вже залежить від людини. І в цій ситуації газети — ще півбіди. Набагато страшніші канали, де багато залежить від політики власника. І дуже часто захищаються не українські інтереси, а якісь інші. Багато в чому у нас все пущено на самоплив. А без виваженої цілеспрямованої інформаційної політики, без пропаганди українських цінностей ладу не буде — громадянське суспільство з цим навряд чи впорається. У тому числі і Донбас вдасться швидше реінтегрувати, якщо буде грамотна інформаційна політика держави.
За кордоном
Міністерство оборони Азербайджану опублікувало кадри ліквідації керівництва армії Вірменії
Міністерство оборони Азербайджану опублікувало відеозапис, на якому, за твердженням відомства, відображене знищення командно-штабного пункту вірменських сил в Нагірному Карабасі. Про це повідомляє прес-служба військового відомства Азербайджану.
«Точним ударом, нанесеним азербайджанськими військами, знищено командно-штабний пункт Збройних сил Вірменії, який діяв на окупованих азербайджанських територіях», - повідомила вранці прес-служба відомства.
На записі видно, що зйомка проведена з літального апарата. За даними військової розвідки, в результаті атаки вбито велику кількість військовослужбовців противника, включно з офіцерами у званні генерал і полковник.
Міністерство оборони Азербайджану опублікувало кадри ліквідації керівництва армії Вірменії
Міністерство оборони Азербайджану опублікувало відеозапис, на якому, за твердженням відомства, відображене знищення командно-штабного пункту вірменських сил в Нагірному Карабасі. Про це повідомляє прес-служба військового відомства Азербайджану.
«Точним ударом, нанесеним азербайджанськими військами, знищено командно-штабний пункт Збройних сил Вірменії, який діяв на окупованих азербайджанських територіях», - повідомила вранці прес-служба відомства.
На записі видно, що зйомка проведена з літального апарата. За даними військової розвідки, в результаті атаки вбито велику кількість військовослужбовців противника, включно з офіцерами у званні генерал і полковник.
Блог:
Думки18:09
Політика
Олексій Кошель
Навіть якщо рішення суду буде на користь Фірсова і Томенка, вони не зможуть повернути мандати
Цілком імовірно, що колишні нардепи Єгор Фірсов і Микола Томенко, які подали позови до Вищого адмінсуду України через позбавлення їх мандатів, виграють справу. Втім, є одне «але». Закон зворотної сили не має, тому навіть за наявності рішення суду на їхню користь повернути їхні депутатські повноваження не вдасться. Таку думку «Аналітичній службі новин» висловив генеральний директор ВГО «Комітет виборців України» Олексій Кошель.
«Точні прогнози щодо перспективності справи можуть дати юристи, які займаються цією справою. Але для мене абсолютно очевидно, що рішення суду в цьому питанні має бути позитивним в тому, що є норма Конституції, яка чітко передбачає, що для позбавлення мандата має бути розроблено окремий закон. Тобто це досить серйозне порушення самої процедури. На мою думку, рішення суду має бути позитивним. Але питання в іншому: закон не має зворотної сили. І навіть якщо це рішення буде на користь Фірсова та Томенка, вони не зможуть повернути свій мандат. Бо є вже рішення ЦВК, яким було надано мандати наступним депутатам у виборчому списку. Повернути все на свої місця і відновити свої повноваження як народних депутатів - на сьогодні не вдасться», - розповів фахівець.
Кошель зазначив, що обіцянка Фірсова подати не тільки в ВАСУ, але і позов до ЄСПЛ пояснюється тим, що колишній нардеп не довіряє рішенням ВАСУ. Втім, щодо Європейського суду з прав людини виникає кілька моментів.
«Коли йдеться про справу в Європейському суді «громадянин проти держави» - це одна справа, а «відомий політик проти держави» - це означає, що ми можемо отримати ще більший репутаційний удар по самій державі. Але, з іншого боку, на сьогодні немає інших механізмів у політиків захиститися від дій політичних партій, які все більше стають схожими на диктаторські клуби. Ми сьогодні отримуємо досить абсурдну ситуацію, коли відбувається зміна самого поняття «політична партія». Якщо класична партія - це механізм для захисту інтересів своїх членів, вироблення спільної позиції та перехід до реалізації цієї позиції, то зараз ми бачимо, що партії перетворюються на такі закриті структури, де немає жодних елементів внутріпартійної демократії, немає жодної внутріпартійної дискусії. Тобто партії - класичні авторитарні клуби», - зазначає експерт.
Голова КВУ переконаний, що зараз дуже важливо використовувати всі важелі, щоб повернути партіям і, відповідно, владі її первісне класичне значення. В розрізі цього варто звернути увагу не тільки на повернення мандатів, а й на кілька законів.
«Тут ідеться не тільки про справу Фірсова, а й про закон про партійну диктатуру, який, на мою думку, має не тільки ознаки встановлення диктатури партії, але і значно гірше. Я розглядаю цей закон як механізм для узурпації влади. Бо ми вже побачили приклади: громадяни голосували за весь список партії з першого по сотий або до 125 номера, але партія одноосібно вирішує, хто буде представляти її в ВР. Це ознаки узурпації влади. Що не менш важливо, так це корупційний закон, який містить елементи політичної корупції. Є антидемократичний закон, який лежить на розгляді в парламенті про можливість позбавлення мандатів депутатів місцевих рад. Цей законопроект передбачає позбавлення мандата фактично будь-якого з депутатів місцевих рад. Якщо ми зараз бачимо закриті партійні з'їзди, де десятками виключають зі списків парламентських депутатів, то це означає, що в разі протягування цього закону ми побачимо партійні з'їзди, де сотнями, а можливо, і тисячами викидатимуть фактично будь-якого з депутатів місцевих рад. І ми побачимо, що партії перетворилися на такі стовідсоткові політичні клуби, а це вже великий ризик для демократії і держави. Партії, які називають себе європейськими, партії, які формували європейську коаліцію в парламенті, сьогодні ставлять свої підписи під диктаторськими законами або позбавляють мандатів народних депутатів», - розповів експерт.
Відео19:03
Публікації20:47
Суспільство
Київські парковки: отримати й утримати
Боротьбу з незаконними парковками, яку було оголошено у Києві ще восени минулого року, влада поки програє. У столиці як і раніше працюють автостоянки, які не просто нічого не платять до бюджету, а й почуваються повністю безкарно. Продовжуючи заробляти гроші у власну кишеню, вони відкрито демонструють, що не збираються поступатися законним власникам ні клаптиком землі. І готові, судячи з усього, за будь-яку ціну, аж до силового протистояння, захищати свій незаконний бізнес.
Така локальна війна за парковку розгорнулася в столиці на проспекті Бажана. Тут передача земельної ділянки в оренду відбулася тільки за паперами, а на ділі нею продовжують розпоряджатися зовсім інші люди. І місто як не отримувало жодної копійки від такої їхньої «діяльності», так і не отримає, якщо найближчим часом не буде якоїсь реакції від правоохоронних органів. Інакше їм доведеться вже не журналістам пояснювати таку мовчазну згоду на незаконну діяльність групи осіб, а колегам із НАБУ.
До редакції звернувся один із керівників компанії, що отримала землю в оренду, і розповів майже фантастичну за своєю абсурдністю історію. Про те, що договір був оформлений ще в липні минулого року, а значить - саме з цього моменту йде і оплата, яка надходить до міського бюджету. На підтвердження своїх слів і законності намірів він надав копії відповідних документів. При цьому фактично зайняти цю земельну ділянку орендарі не можуть.
«Експлуатацію цього паркувального майданчика ми не можемо почати досі, бо на заваді стоїть КП «Житло-Сервіс» в особі його керівника С.І. Бовсуновського. Не маючи жодних прав, КП «Житло-Сервіс» на початку 2016 року передало цей паркувальний майданчик підприємцю Ігорю Астахову, який за часів Віктора Януковича був виконуючим обов'язки директора КП «Київтранспарксервіс», - розповів «АСН» заступник директора ТОВ «Трейдмайстер сервіс Юкрейн» Юрій Єрошенко.
За його словами це комунальне підприємство господарює тут уже майже дев'ять років. І почувається комфортно не лише на цій парковці.
«Якщо нам вдасться все-таки почати працювати, сума коштів, яка буде надходити до бюджету міста Києва, щороку складе майже півмільйона гривень», - пояснює Єрошенко.
Поки ж територію автостоянки забарикадовано технікою. У чому переконалися журналісти АСН. Просто на в'їзді нас зустрів трактор, який, за словами Юрія, стоїть тут уже не перший день.
Цікавимося у Юрія, чому не викликали поліцію. Той стверджує, що поліція була. Все задокументувала, але допомогти не змогла. Тому трактор і нині там.
Вирішив викликати ще раз. Патруль прибув досить оперативно. Поліцейські вислухали Юрія, оглянули трактор і опитали чоловіка, який спостерігав за всім із будиночка з табличкою КП «Житло-Сервіс» і весь час кудись телефонував. Вони попросили його повідомити керівництву, що якщо упродовж години трактор не заберуть власники, то він переїде на штрафмайданчик. На це не забарилася відповідь: мовляв, зараз приїде керівник. Але час минав, а він так і не з'явився. Та й поліцейські так нічого і не зробили, пояснивши тим, що не можуть знайти евакуатор.
Після приїзду в реакцію ми направили інформаційні запити до відповідних міських служб, щоб з'ясувати, на яких підставах КП «Житло-Сервіс» продовжує експлуатувати цю земельну ділянку і чому в ситуацію не втрутяться правоохоронні органи, якщо є законні орендарі. Та й хотілося б почути позицію протилежної сторони цієї суперечки.
АСН стежитиме за подальшим перебігом подій.
Київські парковки: отримати й утримати
Боротьбу з незаконними парковками, яку було оголошено у Києві ще восени минулого року, влада поки програє. У столиці як і раніше працюють автостоянки, які не просто нічого не платять до бюджету, а й почуваються повністю безкарно. Продовжуючи заробляти гроші у власну кишеню, вони відкрито демонструють, що не збираються поступатися законним власникам ні клаптиком землі. І готові, судячи з усього, за будь-яку ціну, аж до силового протистояння, захищати свій незаконний бізнес.
Така локальна війна за парковку розгорнулася в столиці на проспекті Бажана. Тут передача земельної ділянки в оренду відбулася тільки за паперами, а на ділі нею продовжують розпоряджатися зовсім інші люди. І місто як не отримувало жодної копійки від такої їхньої «діяльності», так і не отримає, якщо найближчим часом не буде якоїсь реакції від правоохоронних органів. Інакше їм доведеться вже не журналістам пояснювати таку мовчазну згоду на незаконну діяльність групи осіб, а колегам із НАБУ.
До редакції звернувся один із керівників компанії, що отримала землю в оренду, і розповів майже фантастичну за своєю абсурдністю історію. Про те, що договір був оформлений ще в липні минулого року, а значить - саме з цього моменту йде і оплата, яка надходить до міського бюджету. На підтвердження своїх слів і законності намірів він надав копії відповідних документів. При цьому фактично зайняти цю земельну ділянку орендарі не можуть.
«Експлуатацію цього паркувального майданчика ми не можемо почати досі, бо на заваді стоїть КП «Житло-Сервіс» в особі його керівника С.І. Бовсуновського. Не маючи жодних прав, КП «Житло-Сервіс» на початку 2016 року передало цей паркувальний майданчик підприємцю Ігорю Астахову, який за часів Віктора Януковича був виконуючим обов'язки директора КП «Київтранспарксервіс», - розповів «АСН» заступник директора ТОВ «Трейдмайстер сервіс Юкрейн» Юрій Єрошенко.
За його словами це комунальне підприємство господарює тут уже майже дев'ять років. І почувається комфортно не лише на цій парковці.
«Якщо нам вдасться все-таки почати працювати, сума коштів, яка буде надходити до бюджету міста Києва, щороку складе майже півмільйона гривень», - пояснює Єрошенко.
Поки ж територію автостоянки забарикадовано технікою. У чому переконалися журналісти АСН. Просто на в'їзді нас зустрів трактор, який, за словами Юрія, стоїть тут уже не перший день.
Цікавимося у Юрія, чому не викликали поліцію. Той стверджує, що поліція була. Все задокументувала, але допомогти не змогла. Тому трактор і нині там.
Вирішив викликати ще раз. Патруль прибув досить оперативно. Поліцейські вислухали Юрія, оглянули трактор і опитали чоловіка, який спостерігав за всім із будиночка з табличкою КП «Житло-Сервіс» і весь час кудись телефонував. Вони попросили його повідомити керівництву, що якщо упродовж години трактор не заберуть власники, то він переїде на штрафмайданчик. На це не забарилася відповідь: мовляв, зараз приїде керівник. Але час минав, а він так і не з'явився. Та й поліцейські так нічого і не зробили, пояснивши тим, що не можуть знайти евакуатор.
Після приїзду в реакцію ми направили інформаційні запити до відповідних міських служб, щоб з'ясувати, на яких підставах КП «Житло-Сервіс» продовжує експлуатувати цю земельну ділянку і чому в ситуацію не втрутяться правоохоронні органи, якщо є законні орендарі. Та й хотілося б почути позицію протилежної сторони цієї суперечки.
АСН стежитиме за подальшим перебігом подій.
Публікації20:48
Політика
Чим займатиметься новий уряд
Урядова криза, що закінчилася іграми навколо кандидатури нового прем'єра і заміною всього складу Кабінету міністрів, за логікою, має стати відправною точкою для якісних змін у країні. Забезпечити ці зміни якраз і повинен новий прем'єр-міністр, який сформує під реальні цілі свій Кабмін. Щоправда, діяти йому доведеться в рамках жорстких вимог, висунутих Україні міжнародними партнерами.
Так уже відомо, що США підтримають новий уряд на чолі з новим прем'єром лише в разі, якщо ця команда відповідатиме чотирьом умовам. Це подальша співпраця з МВФ (який, як відомо, ставить перед Україною свої вимоги), виконання зобов'язань за Угодою з ЄС, виконання Мінських домовленостей і наполеглива боротьба з корупцією, з чим у нас хронічно сутужно. Тому «Аналітична служба новин» (АСН) поцікавилася в експертів, чого нам реально чекати від нової команди і чи є шанси на проведення реформ, а не їхньої імітації.
Можлива зміна пріоритетів
Поки в Штатах розповідають, за яких умов підтримають новий уряд, у нас продовжують торгуватися, створюючи коаліцію, а також обговорюючи можливі кандидатури на пост прем'єра. Хоча дехто очікував, що цей портфель може отримати Наталія Яресько, яка на посаді міністра фінансів забезпечила Україні кредити Міжнародного валютного фонду, судячи з усього, більш реальна кандидатура - нинішній голова парламенту Володимир Гройсман, якого небезпідставно вважають ставлеником Президента Петра Порошенка.
Швидше за все, новий голова уряду, запевнив АСН директор Центру політичних досліджень «Пента» Володимир Фесенко, продовжить реформи, але з певними поправками. «Можна очікувати певної зміни пріоритетів, з акцентом на економічні реформи, - пояснює він. - Не просто дерегуляція, децентралізація економічної системи, а саме ставка на відновлення і посилення економічного зростання України».
Ще одним ключовим моментом роботи нового Кабміну повинні стати питання соціальної політики і соціальної стабільності. «На жаль, за минулий рік різко впав рівень життя пересічних українців, і тому саме зараз тема стабілізації соціального захисту стала актуальною. Наскільки я розумію, Гройсман буде приділяти цьому увагу, якщо стане прем'єр-міністром України. Безумовно, буде і продовження співпраці з МВФ, і курс на євроінтеграцію. Ці вектори економічної політики не зміняться. Хоча я не виключаю, що у відносинах з МВФ можуть бути певні корективи, знову для того, щоб більшою мірою врахувати необхідність соціального захисту і соціальну складову реформ», - підкреслив політолог.
Практично всі без винятку зазначають, що хто б не прийшов на посаду прем'єра, структурні реформи неминучі, як їх не відтягуй. Але, з іншого боку, новому прем'єру доведеться працювати в певних рамках: і західним партнерам треба буде подобатися, і людям догодити, вважає виконавчий директор Міжнародного фонду Блейзера Олег Устенко. «При будь-якому розвитку ситуації - новий прем'єр або «старий новий» прем'єр - повинні бути зміни, - пояснив він « Аналітичній службі новин »(АСН). - Будь-хто, хто б не був у кріслі прем'єра зараз (так само як і в будь-якому іншому міністерському кріслі), практично буде закутий у рамки. З одного боку, йому треба буде обов'язково показати прогрес України для іноземних партнерів - щоб заручитися підтримкою і забезпечити кредитні фінансові потоки в країну. З іншого, прем'єру треба буде намагатися сподобатися українським громадянам. Якщо це буде «старий новий» прем'єр, у нього буде можливість обілити свою зіпсовану репутацію».
Від зміни доданків...
Інша позиція, яка також має право на життя, полягає в тому, що, помінявши очільника уряду, ми лише змінимо представника однієї фракції на іншого. Не в останню чергу багато залежить не тільки від нового прем'єра, а й від тієї коаліції, яка стане йому опорою, впевнений народний депутат Юрій Дерев'янко. «Треба перезавантажити Раду і отримати більшу кількість нормальних людей. Але робити це треба тільки після змін до виборчого законодавства», - пояснив нардеп АСН. Юрій Дерев'янко переконаний, що якщо коаліція, яку буде створено, не продемонструє здатність рухатися вперед і домовлятися між собою, то треба йти на вибори.
Нинішній спікер Верховної Ради Володимир Гройсман, зазначає в розмові з АСН уповноважений Президента з прав кримськотатарського народу Мустафа Джемілєв, добре справляється зі своєю роллю голови парламенту, проте на посаді прем'єра попри його здібності у нього можуть виникнути проблеми через становище, що склалося в країні. «Гройсман каже, що буде від ранку до ночі працювати і у нього все вийде. Але зараз він на своєму місці, - каже Мустафа Джемілєв. - І в мене немає сумніву в його здібностях. Крім того, в якихось корупційних справах він ніколи не був помічений. Але країна зараз у такому становищі, що навіть найідеальніший прем'єр-міністр все одно буде викликати невдоволення. Все через те, що життєвий рівень у людей дуже низький». Тому головне завдання для нового прем'єра - відшукати спосіб підвищити життєвий рівень українців, причому зробити це в максимально стислі терміни. А ось від того, наскільки у нього це вийде, і залежить рівень його популярності у населення.
Як мінімум рік для цих цілей у нового уряду буде, впевнена керівник Інституту практичної політики Богдана Бабич. «Чи варто говорити, що варіант Володимира Гройсмана на посаді голови уряду буде виглядати тимчасовим. Тому новий склад Кабміну повинен бути не просто відповідальним, але й професійним, - пояснює вона «Аналітичній службі новин» (АСН). - Однак доводити професіоналізм буде неймовірно складно, оскільки економічна і політична ситуація навряд чи посприяє. Ресурсів стає все менше, олігархи все більше і більше намагаються дотягнутися своїми руками до бюджету, а там вже нічого «ловити».
Політичний експерт Інституту соціальних технологій «Соціополіс» Ярослав Макітра, навпаки, вважає, що Володимир Гройсман може «спалити» весь свій потенціал усього за кілька місяців. За його словами, ймовірний «уряд Гройсмана» не протримається довше визначеного терміну. Адже після переходу спікера ВР на посаду голови Кабміну в парламенті просто не буде такої людини, яка зможе змушувати законодавчий орган ухвалювати потрібні рішення. «Але уряду Гройсмана поки немає, і навіть у разі його формування шанси на тривале функціонування дуже низькі. Крім уже названих причин, сам спікер ВР поставив у залі парламенту такий стиль «проштовхування» будь-якого законопроекту, який рекомендує Захід. Фактично такі дії нагадують «ломку через коліно», бо при голосуванні за деякі закони було не менше 30 спроб ухвалити той чи інший документ. Також певні голосування за так званим «ноу-хау» Гройсмана з певними технічними правками, куди вписувалося все необхідне, - це відверте порушення закону, проте водночас воно дозволяло ухвалювати потрібні рішення. Але тільки-но такої людини, яка здатна буде це робити, в парламенті не буде, можуть виникнути проблеми, - розставляє крапки над «і» політолог. - Тим більше якщо йдеться про конфігурацію, яка є в парламенті зараз, то крісло його керівника може отримати «Народний фронт». В такому форматі спікер зможе в законному порядку і «красиво» блокувати роботу Кабінету міністрів».
Економічна політика залишиться колишньою
Прем'єр, який прийде на зміну Яценюкові, в першу чергу повинен представити свою програму дій, переконаний заступник голови парламентського Комітету з питань запобігання та протидії корупції Борислав Береза. І тільки вона покаже, чи будуть для країни перспективи після кадрових перестановок. «Все залежить від тієї програми і тих дій, які будуть після обрання прем'єра. Ми повинні побачити саму програму, ми повинні зрозуміти, яким шляхом і за який термін, за допомогою кого і чого буде досягнуто результатів, тільки тоді можна говорити про перспективи», - вважає політик.
Водночас експерти відзначають, що фактично зараз не має значення, хто обійме посаду голови уряду, оскільки економічна політика України не зміниться. «Я точно знаю, що потрібно обговорювати не імена і прізвища людей, а треба обговорювати програми, - підтримує цю точку зору і голова Комітету економістів України Андрій Новак. - Оскільки жоден із кандидатів, що претендують на посаду прем'єра, не оприлюднював будь-яких відповідних документів, навіть ті програми, які повинні бути представлені одним із кандидатів, є більш ніж формальними. Причина в тому, що справжня програма економічного розвитку будь-якої країни - це солідна наукова робота, яка повинна бути результатом серйозної праці, особливо для такої кризової країни, як наша». На думку експерта, зміна прем'єра на економічну політику держави не вплине, адже повноцінної стратегії економічного розвитку держави просто немає.
У свою чергу економічний експерт Борис Кушнірук запевнив АСН, що претендент на пост голови уряду Володимир Гройсман не стане «лялькою в чужих руках», а буде чинити опір і працюватиме на посаді максимально тривалий період часу. «В цілому я ставлюся до Гройсмана, якщо саме його буде обрано, досить позитивно. Незважаючи на все, Гройсман буде сприйматися не як технічний або тимчасовий голова уряду. Тоді як уряд Яресько, який позиціонується як технократичний, однозначно був би тимчасовим, - пояснив економіст. – Від початку такий Кабмін сприймався як уряд на короткострокову перспективу роботи, який би працював не більше року. Тому, знаючи цей факт, деякі політики можуть зайнятися самопіаром і блокувати реформи уряду. З огляду на це я є більше прихильником кандидатури Гройсмана, бо є розуміння, що цей уряд буде постійним.
По-друге, якщо брати до уваги саму персону Гройсмана, то він був довгий час мером Вінниці, і досить успішним. Він буде намагатися робити речі, які змогли б утримувати його рейтинг на високих показниках. Крім того, він - молодий чоловік, який вже багато чого вміє». На думку Бориса Кушнірука, крім політичного чинника вибору Гройсмана на посаду голови Кабміну, присутній і певний психологічний фактор: «Арсеній Яценюк з огляду на всі його плюси і мінуси має надзвичайно низький рейтинг, а це, в свою чергу, провокує реакцію. Тобто будь-які кроки, які він робитиме, матимуть негативне сприйняття тому, що це робить саме уряд з надзвичайно непопулярним прем'єром. Ця ситуація нагадує процес лікування від хвороби: для того, щоб лікування стало ефективним, ви повинні довіряти тому, хто вас лікує. Та ж ситуація і тут. Має бути певний рівень довіри, чого у Арсенія Яценюка в силу вимушених кроків і помилок, допущених його урядом, просто немає».
Без довіри людей не обійтися
А щоб надалі уникнути падіння рейтингів голови уряду, політичний аналітик Інституту євроатлантичного співробітництва Володимир Горбач пропонує свій варіант дій: виявляється, найкращим виходом тут могла б стати регулярна зміна урядів під виконання конкретних завдань. Робити це, за його словами, наприклад, можна раз на рік, щоб кожен уряд працював над якоюсь реформою і йшов після виконання певного завдання. Зараз же зміна уряду в українських реаліях потрібна для того, щоб працював державний механізм. «Чи є перспективи після обрання нового голови Кабміну, буде залежати від того, який саме уряд сформується, в яких саме умовах, в якому саме контексті прийде до влади, - розставляє акценти політолог. - За великим рахунком, Україні зараз потрібна регулярна зміна урядів під виконання конкретних завдань і під проведення конкретних реформ. Рік-півтора працюють і роблять реформу в призначений термін. Така ситуація була б надпродуктивна. Але зараз великих надій на те, що зі зміною уряду зміниться щось на краще в житті простих людей, я б не покладав».
На думку Володимира Горбача, багато залежатиме і від того, як саме буде змінено уряд: «Якщо він зміниться таким чином, що викличе додаткову довіру у громадськості, політикам буде видано додатковий карт-бланш у проведенні реформ. А ось якщо зміна уряду пройде так, що довіри політики не отримають, це означатиме, що все одно доведеться повертатися до ідеї дострокових парламентських виборів». Володимир Гройсман, вважає експерт, непоганий кандидат на посаду прем'єра, «враховуючи і його досвід на посаді голови парламенту, і досвід у керівництві, в управлінні у Вінниці, у нього також є досвід роботи в уряді віце-прем'єром. Тому можна було б йому дати шанс показати себе».
Втім, політолог, як і деякі інші експерти, не виключає ситуації, коли прем'єром стане не Гройсман, а будь-який інший кандидат. У такому випадку може відбутися або повернення до ідеї з прем'єрством Яресько, або з’явиться зовсім інша людина. «Чи буде Гройсман прем'єром - це ворожіння на кавовій гущі, - зазначає і голова правління Інституту української політики Кость Бондаренко. - Треба дивитися, як складеться ситуація надалі. Пам'ятаєте, як 1999 року Леонід Кучма виносив кандидатуру Валерія Павловича Пустовойтенка на розгляд Верховної Ради, і здавалося, що все - він проходить. Але чотирьох голосів йому все ж не вистачило. І все, тоді прем'єром став Ющенко».
Експерт вважає, що пост прем'єр-міністра може обійняти хто завгодно: «Процедура наступна: збирається коаліція (щоб її сформувати, за Конституцією, є місяць), потім вони ще місяць можуть обговорювати питання прем'єр-міністра. Потім виносять його на розгляд Президента, потім вже Верховна Рада або проголосує, або не проголосує. Якщо парламент проголосував, кандидат отримує прем'єрську посаду, не проголосував - починається новий пошук прем'єра».
Але хто б не очолив у результаті український уряд, вважає старший науковий співробітник Інституту міжнародної економіки Петерсона Андерс Аслунд, головне, щоб у ньому «не було злодіїв і шахраїв». Сам Володимир Гройсман заявляє, що в новому Кабміні «повинні бути абсолютно нові, якісні люди з новим менталітетом, які можуть якісно і чесно відповідати на ті виклики, які є сьогодні». Як бачимо, запити збігаються з намірами, але, як буде в реальності, покаже час.
Чим займатиметься новий уряд
Урядова криза, що закінчилася іграми навколо кандидатури нового прем'єра і заміною всього складу Кабінету міністрів, за логікою, має стати відправною точкою для якісних змін у країні. Забезпечити ці зміни якраз і повинен новий прем'єр-міністр, який сформує під реальні цілі свій Кабмін. Щоправда, діяти йому доведеться в рамках жорстких вимог, висунутих Україні міжнародними партнерами.
Так уже відомо, що США підтримають новий уряд на чолі з новим прем'єром лише в разі, якщо ця команда відповідатиме чотирьом умовам. Це подальша співпраця з МВФ (який, як відомо, ставить перед Україною свої вимоги), виконання зобов'язань за Угодою з ЄС, виконання Мінських домовленостей і наполеглива боротьба з корупцією, з чим у нас хронічно сутужно. Тому «Аналітична служба новин» (АСН) поцікавилася в експертів, чого нам реально чекати від нової команди і чи є шанси на проведення реформ, а не їхньої імітації.
Можлива зміна пріоритетів
Поки в Штатах розповідають, за яких умов підтримають новий уряд, у нас продовжують торгуватися, створюючи коаліцію, а також обговорюючи можливі кандидатури на пост прем'єра. Хоча дехто очікував, що цей портфель може отримати Наталія Яресько, яка на посаді міністра фінансів забезпечила Україні кредити Міжнародного валютного фонду, судячи з усього, більш реальна кандидатура - нинішній голова парламенту Володимир Гройсман, якого небезпідставно вважають ставлеником Президента Петра Порошенка.
Швидше за все, новий голова уряду, запевнив АСН директор Центру політичних досліджень «Пента» Володимир Фесенко, продовжить реформи, але з певними поправками. «Можна очікувати певної зміни пріоритетів, з акцентом на економічні реформи, - пояснює він. - Не просто дерегуляція, децентралізація економічної системи, а саме ставка на відновлення і посилення економічного зростання України».
Ще одним ключовим моментом роботи нового Кабміну повинні стати питання соціальної політики і соціальної стабільності. «На жаль, за минулий рік різко впав рівень життя пересічних українців, і тому саме зараз тема стабілізації соціального захисту стала актуальною. Наскільки я розумію, Гройсман буде приділяти цьому увагу, якщо стане прем'єр-міністром України. Безумовно, буде і продовження співпраці з МВФ, і курс на євроінтеграцію. Ці вектори економічної політики не зміняться. Хоча я не виключаю, що у відносинах з МВФ можуть бути певні корективи, знову для того, щоб більшою мірою врахувати необхідність соціального захисту і соціальну складову реформ», - підкреслив політолог.
Практично всі без винятку зазначають, що хто б не прийшов на посаду прем'єра, структурні реформи неминучі, як їх не відтягуй. Але, з іншого боку, новому прем'єру доведеться працювати в певних рамках: і західним партнерам треба буде подобатися, і людям догодити, вважає виконавчий директор Міжнародного фонду Блейзера Олег Устенко. «При будь-якому розвитку ситуації - новий прем'єр або «старий новий» прем'єр - повинні бути зміни, - пояснив він « Аналітичній службі новин »(АСН). - Будь-хто, хто б не був у кріслі прем'єра зараз (так само як і в будь-якому іншому міністерському кріслі), практично буде закутий у рамки. З одного боку, йому треба буде обов'язково показати прогрес України для іноземних партнерів - щоб заручитися підтримкою і забезпечити кредитні фінансові потоки в країну. З іншого, прем'єру треба буде намагатися сподобатися українським громадянам. Якщо це буде «старий новий» прем'єр, у нього буде можливість обілити свою зіпсовану репутацію».
Від зміни доданків...
Інша позиція, яка також має право на життя, полягає в тому, що, помінявши очільника уряду, ми лише змінимо представника однієї фракції на іншого. Не в останню чергу багато залежить не тільки від нового прем'єра, а й від тієї коаліції, яка стане йому опорою, впевнений народний депутат Юрій Дерев'янко. «Треба перезавантажити Раду і отримати більшу кількість нормальних людей. Але робити це треба тільки після змін до виборчого законодавства», - пояснив нардеп АСН. Юрій Дерев'янко переконаний, що якщо коаліція, яку буде створено, не продемонструє здатність рухатися вперед і домовлятися між собою, то треба йти на вибори.
Нинішній спікер Верховної Ради Володимир Гройсман, зазначає в розмові з АСН уповноважений Президента з прав кримськотатарського народу Мустафа Джемілєв, добре справляється зі своєю роллю голови парламенту, проте на посаді прем'єра попри його здібності у нього можуть виникнути проблеми через становище, що склалося в країні. «Гройсман каже, що буде від ранку до ночі працювати і у нього все вийде. Але зараз він на своєму місці, - каже Мустафа Джемілєв. - І в мене немає сумніву в його здібностях. Крім того, в якихось корупційних справах він ніколи не був помічений. Але країна зараз у такому становищі, що навіть найідеальніший прем'єр-міністр все одно буде викликати невдоволення. Все через те, що життєвий рівень у людей дуже низький». Тому головне завдання для нового прем'єра - відшукати спосіб підвищити життєвий рівень українців, причому зробити це в максимально стислі терміни. А ось від того, наскільки у нього це вийде, і залежить рівень його популярності у населення.
Як мінімум рік для цих цілей у нового уряду буде, впевнена керівник Інституту практичної політики Богдана Бабич. «Чи варто говорити, що варіант Володимира Гройсмана на посаді голови уряду буде виглядати тимчасовим. Тому новий склад Кабміну повинен бути не просто відповідальним, але й професійним, - пояснює вона «Аналітичній службі новин» (АСН). - Однак доводити професіоналізм буде неймовірно складно, оскільки економічна і політична ситуація навряд чи посприяє. Ресурсів стає все менше, олігархи все більше і більше намагаються дотягнутися своїми руками до бюджету, а там вже нічого «ловити».
Політичний експерт Інституту соціальних технологій «Соціополіс» Ярослав Макітра, навпаки, вважає, що Володимир Гройсман може «спалити» весь свій потенціал усього за кілька місяців. За його словами, ймовірний «уряд Гройсмана» не протримається довше визначеного терміну. Адже після переходу спікера ВР на посаду голови Кабміну в парламенті просто не буде такої людини, яка зможе змушувати законодавчий орган ухвалювати потрібні рішення. «Але уряду Гройсмана поки немає, і навіть у разі його формування шанси на тривале функціонування дуже низькі. Крім уже названих причин, сам спікер ВР поставив у залі парламенту такий стиль «проштовхування» будь-якого законопроекту, який рекомендує Захід. Фактично такі дії нагадують «ломку через коліно», бо при голосуванні за деякі закони було не менше 30 спроб ухвалити той чи інший документ. Також певні голосування за так званим «ноу-хау» Гройсмана з певними технічними правками, куди вписувалося все необхідне, - це відверте порушення закону, проте водночас воно дозволяло ухвалювати потрібні рішення. Але тільки-но такої людини, яка здатна буде це робити, в парламенті не буде, можуть виникнути проблеми, - розставляє крапки над «і» політолог. - Тим більше якщо йдеться про конфігурацію, яка є в парламенті зараз, то крісло його керівника може отримати «Народний фронт». В такому форматі спікер зможе в законному порядку і «красиво» блокувати роботу Кабінету міністрів».
Економічна політика залишиться колишньою
Прем'єр, який прийде на зміну Яценюкові, в першу чергу повинен представити свою програму дій, переконаний заступник голови парламентського Комітету з питань запобігання та протидії корупції Борислав Береза. І тільки вона покаже, чи будуть для країни перспективи після кадрових перестановок. «Все залежить від тієї програми і тих дій, які будуть після обрання прем'єра. Ми повинні побачити саму програму, ми повинні зрозуміти, яким шляхом і за який термін, за допомогою кого і чого буде досягнуто результатів, тільки тоді можна говорити про перспективи», - вважає політик.
Водночас експерти відзначають, що фактично зараз не має значення, хто обійме посаду голови уряду, оскільки економічна політика України не зміниться. «Я точно знаю, що потрібно обговорювати не імена і прізвища людей, а треба обговорювати програми, - підтримує цю точку зору і голова Комітету економістів України Андрій Новак. - Оскільки жоден із кандидатів, що претендують на посаду прем'єра, не оприлюднював будь-яких відповідних документів, навіть ті програми, які повинні бути представлені одним із кандидатів, є більш ніж формальними. Причина в тому, що справжня програма економічного розвитку будь-якої країни - це солідна наукова робота, яка повинна бути результатом серйозної праці, особливо для такої кризової країни, як наша». На думку експерта, зміна прем'єра на економічну політику держави не вплине, адже повноцінної стратегії економічного розвитку держави просто немає.
У свою чергу економічний експерт Борис Кушнірук запевнив АСН, що претендент на пост голови уряду Володимир Гройсман не стане «лялькою в чужих руках», а буде чинити опір і працюватиме на посаді максимально тривалий період часу. «В цілому я ставлюся до Гройсмана, якщо саме його буде обрано, досить позитивно. Незважаючи на все, Гройсман буде сприйматися не як технічний або тимчасовий голова уряду. Тоді як уряд Яресько, який позиціонується як технократичний, однозначно був би тимчасовим, - пояснив економіст. – Від початку такий Кабмін сприймався як уряд на короткострокову перспективу роботи, який би працював не більше року. Тому, знаючи цей факт, деякі політики можуть зайнятися самопіаром і блокувати реформи уряду. З огляду на це я є більше прихильником кандидатури Гройсмана, бо є розуміння, що цей уряд буде постійним.
По-друге, якщо брати до уваги саму персону Гройсмана, то він був довгий час мером Вінниці, і досить успішним. Він буде намагатися робити речі, які змогли б утримувати його рейтинг на високих показниках. Крім того, він - молодий чоловік, який вже багато чого вміє». На думку Бориса Кушнірука, крім політичного чинника вибору Гройсмана на посаду голови Кабміну, присутній і певний психологічний фактор: «Арсеній Яценюк з огляду на всі його плюси і мінуси має надзвичайно низький рейтинг, а це, в свою чергу, провокує реакцію. Тобто будь-які кроки, які він робитиме, матимуть негативне сприйняття тому, що це робить саме уряд з надзвичайно непопулярним прем'єром. Ця ситуація нагадує процес лікування від хвороби: для того, щоб лікування стало ефективним, ви повинні довіряти тому, хто вас лікує. Та ж ситуація і тут. Має бути певний рівень довіри, чого у Арсенія Яценюка в силу вимушених кроків і помилок, допущених його урядом, просто немає».
Без довіри людей не обійтися
А щоб надалі уникнути падіння рейтингів голови уряду, політичний аналітик Інституту євроатлантичного співробітництва Володимир Горбач пропонує свій варіант дій: виявляється, найкращим виходом тут могла б стати регулярна зміна урядів під виконання конкретних завдань. Робити це, за його словами, наприклад, можна раз на рік, щоб кожен уряд працював над якоюсь реформою і йшов після виконання певного завдання. Зараз же зміна уряду в українських реаліях потрібна для того, щоб працював державний механізм. «Чи є перспективи після обрання нового голови Кабміну, буде залежати від того, який саме уряд сформується, в яких саме умовах, в якому саме контексті прийде до влади, - розставляє акценти політолог. - За великим рахунком, Україні зараз потрібна регулярна зміна урядів під виконання конкретних завдань і під проведення конкретних реформ. Рік-півтора працюють і роблять реформу в призначений термін. Така ситуація була б надпродуктивна. Але зараз великих надій на те, що зі зміною уряду зміниться щось на краще в житті простих людей, я б не покладав».
На думку Володимира Горбача, багато залежатиме і від того, як саме буде змінено уряд: «Якщо він зміниться таким чином, що викличе додаткову довіру у громадськості, політикам буде видано додатковий карт-бланш у проведенні реформ. А ось якщо зміна уряду пройде так, що довіри політики не отримають, це означатиме, що все одно доведеться повертатися до ідеї дострокових парламентських виборів». Володимир Гройсман, вважає експерт, непоганий кандидат на посаду прем'єра, «враховуючи і його досвід на посаді голови парламенту, і досвід у керівництві, в управлінні у Вінниці, у нього також є досвід роботи в уряді віце-прем'єром. Тому можна було б йому дати шанс показати себе».
Втім, політолог, як і деякі інші експерти, не виключає ситуації, коли прем'єром стане не Гройсман, а будь-який інший кандидат. У такому випадку може відбутися або повернення до ідеї з прем'єрством Яресько, або з’явиться зовсім інша людина. «Чи буде Гройсман прем'єром - це ворожіння на кавовій гущі, - зазначає і голова правління Інституту української політики Кость Бондаренко. - Треба дивитися, як складеться ситуація надалі. Пам'ятаєте, як 1999 року Леонід Кучма виносив кандидатуру Валерія Павловича Пустовойтенка на розгляд Верховної Ради, і здавалося, що все - він проходить. Але чотирьох голосів йому все ж не вистачило. І все, тоді прем'єром став Ющенко».
Експерт вважає, що пост прем'єр-міністра може обійняти хто завгодно: «Процедура наступна: збирається коаліція (щоб її сформувати, за Конституцією, є місяць), потім вони ще місяць можуть обговорювати питання прем'єр-міністра. Потім виносять його на розгляд Президента, потім вже Верховна Рада або проголосує, або не проголосує. Якщо парламент проголосував, кандидат отримує прем'єрську посаду, не проголосував - починається новий пошук прем'єра».
Але хто б не очолив у результаті український уряд, вважає старший науковий співробітник Інституту міжнародної економіки Петерсона Андерс Аслунд, головне, щоб у ньому «не було злодіїв і шахраїв». Сам Володимир Гройсман заявляє, що в новому Кабміні «повинні бути абсолютно нові, якісні люди з новим менталітетом, які можуть якісно і чесно відповідати на ті виклики, які є сьогодні». Як бачимо, запити збігаються з намірами, але, як буде в реальності, покаже час.
Робота і справи займають багато часу і забирають масу сил і енергії Спеціальні мантри для релаксації допоможут....
Кожна людина може проявляти хитрість час від часу Іноді без цього не домогтися успіху в справах або на роботі
Існують певні ознаки, якими можна визначити, бреше людина чи говорить правду Жести, міміка, тон голосу та інші....
Будинок — наша фортеця, адже саме у стінах рідного житла ми почуваємось у повній безпеці Якщо правильно заряди....
/-1,5175049304962-/
/-pc-/
Top