Андрій Парубій: Путін до Дніпра не дійде

Українцям сьогодні нелегко. Всі чекають, що буде далі. І часом бояться дивитися у завтра. Та виявляється, найважчий, найбільш скрутний період ми проминули, а першочерговий план Володимира Путіна щодо України фактично вже провалився. А день, коли настане перемога, потрібно наближати кожному і щомиті. Про це й багато іншого в інтерв’ю «Аналітичній Службі Новин» (АСН) розповів перший заступник Голови Верховної Ради України Андрій Парубій.

— Пане Андрію, охарактеризуйте, будь ласка, чинну Верховну Раду. Чи доживе цей парламент до кінця каденції?

—  Я лише втретє є народним депутатом. Та можу сказати, що з останніх скликань ця Верховна Рада найбільш наближена до того, що ми називаємо парламентаризмом. Бо якщо раніше закони ухвалювали за спущеними з Банкової вказівками, депутати голосували, зважаючи на те, плюс чи мінус проставлено у папірці, або за помахом руки, то фактично в цій ВР майже кожен важливий законопроект пройшов через величезну кількість дискусій.

Коаліція — найбільша за часи Верховної Ради. Це понад 300 людей, конституційна більшість. Звичайно, фракції коаліції різні. Але за ключовими, пріоритетними напрямами — і зовнішньої, і внутрішньої політики — рівень відповідальності й узгодження позицій високий.

Усі виклики, які стояли перед парламентом, зокрема ухвалення законів проти олігархів, корупції, попри невидимий тиск, були подолані. Звичайно, не всі реформи рухаються так швидко, як хотілось би. Але загалом парламент іде правильним шляхом. Він набирає нових обертів. Депутати стають більш професійними, досвідченими і починають розуміти процеси, які не лежать на поверхні.

— Яким сьогодні є вплив олігархів на парламент?

— Поза сумнівами, ці люди триматимуться своїх монополій і надприбутків. Але у жодного з олігархів нині немає критичної маси у Верховній Раді, щоб заблокувати те чи те рішення.

Чи є спроби блокувати антикорупційні закони? Очевидно, що так. А чи вдасться? Ні. У мене є багато підстав для оптимізму і впевненості, що олігархи більше не  відіграватимуть вирішальної ролі в українському парламенті.

— А щодо фактів голосування за винагороду?

— Чесно кажучи, я чув про спроби «винагородити». Та жодного разу не чув, щоб вони дали бодай якийсь результат, мали наслідок.

Насправді велика відмінність цього парламенту — в тому, що понад половину депутатів — нові люди. Тих, хто пройшов випробування на Майдані, в АТО, неможливо купити чи залякати.

Будь-які спроби відродити старі форми в цьому парламенті — безуспішні. Я попереджаю депутатів: навіть якщо хтось підійде з портфелем із грошима, відразу буде заява в прокуратуру.

У жодного з олігархів нині немає критичної маси у Верховній Раді, щоб заблокувати те чи те рішення.

— У ваш кабінет ніхто не намагався принести гроші? Кажуть, раніше їх тут було багато.

— Ні. Ніхто. До кого, до кого, а до Парубія не насмілились би.

— Є інформація, що Генеральна прокуратура готує подання щодо зняття недоторканності з семи нардепів. Це так? Щодо кого?

— Так, знаю, що Генеральна прокуратура готує подання. Але я не можу говорити ні про терміни, ні про людей, які можуть фігурувати в цих поданнях.

Коментувати не буду, оскільки поява цієї інформації передчасно може призвести до того, що чергова партія злочинців виїде з України.

— Нещодавно координатором коаліції призначено Олега Ляшка. Чому?

— Це не перший координатор коаліції. Згідно з угодою, щотри місяці він змінюється. На цій посаді вже були Юрій Луценко і Андрій Тетерук. Тепер — лідер Радикальної партії Олег Ляшко. Це вже третя особа, яка координує коаліцію. І, за великим рахунком, не так суттєво, хто координатор, оскільки рішення ухвалюються колегіально.

— Незабаром вибори. Вони не розсварять коаліцію, у якій є такі яскраві особистості, як Олег Ляшко і Юлія Тимошенко?

— Ми всі розуміємо ризики, які несуть місцеві вибори. Як і те, що політичні амбіції, бажання здобути дивіденди можуть призвести до того, що мотивом для ухвалення того чи того рішення буде не відповідальність, а вигода для партійної пропаганди.

Хтось піддається спокусі, хтось — ні. Але якщо говорити глобально, то всі голови фракцій мають відчуття відповідальності. Адже розвал коаліції це надто серйозно і небезпечно. Загроза тут є не просто українському парламенту чи парламентаризму.

Під час війни це загроза державі загалом. І наголошую, хоч є таке, що деякі учасники коаліції часом спокушаються політичною доцільністю, я переконаний, що у вирішальні моменти відповідальність братиме гору, і члени коаліції ухвалюватимуть рішення, дотримуючись державницьких позицій.

— Місцеві вибори відбудуться вчасно — 25 жовтня 2015 року чи вони можуть бути відтерміновані? За яким законодавством вони проходитимуть?

— Місцеві вибори повинні відбутися вчасно згідно з чинною Конституцією. І це перед нами ставить дуже важливі зобов’язання. Бо заявлена нами децентралізація передбачає внесення змін у Конституцію й десятки інших законів.

Ми не можемо провести вибори до реформи місцевого самоврядування. Інакше депутати будуть обрані під повноваження, які будуть змінені вже під час каденції. Фактично виникне потреба проведення нових місцевих виборів. Для країни, у якій іде війна, це дуже важке випробування. Тому маємо велику відповідальність до 25 жовтня провести реформу місцевого самоврядування, яка передбачає внесення змін у Конституцію (а це, як відомо, дві сесії), а також — у низку законів. І є дуже велика налаштованість, і моя також, щоб ми не зволікаючи, вже в травні, ухвалили зміни до закону про вибори. Це фактично відкриті списки, про які так багато говорилося. Ми повинні зробити це реальністю. І проголосувати за зміну системи проведення виборів.

Я ініціював створення відповідної робочої групи. Потім вона перейшла під опіку Голови ВР. Знаю, Володимир Гройсман цим дуже активно займається. Більше того, перевагою є те, що Голова ВР — один з найкращих спеціалістів з питань місцевого самоврядування в Україні. І тому є всі підстави для оптимізму щодо того, що ми зможемо ухвалити всі необхідні рішення, і 25 жовтня депутати вже обиратимуться і за новим виборчим законодавством, і під нові повноваження.

— Але чи є ймовірність, бодай теоретично, якщо Верховна Рада дасть збій і не ухвалить вчасно зміни у Конституцію, що вибори будуть перенесені?

— Я унеможливив би це. Парламент робитиме все, щоб вибори були проведені вчасно.

— Часом можна почути, що у жовтні можуть відбутися дострокові парламентські вибори. І що деякі політичні сили активно працюють, щоб так сталося. Наскільки це ймовірно? Що робити з парламентським виборчим законодавством?

— Гадаю, що над втіленням такого сценарію більше працюють політичні сили Росії, ніж України. Мета — дестабілізація.

У важкий час реформ украй важлива безперервність їх проведення. Вони зможуть дати результат за рік, за два, а то й три. А проведення перевиборів — це нова політична криза.

Під час війни ми спромоглися провести президентські вибори. Переконаний, це величезна заслуга всього суспільства, що ми не тільки це зробили, але й на найвищому європейському рівні. Відбулися парламентські вибори. Скоро — місцеві. І наші зусилля мають бути спрямовані на те, щоб максимально відкрито і прозоро їх провести. Та вирішувати питання з порядку денного країни.

— Є питання щодо складу Центральної виборчої комісії, оскільки у більшості членів ЦВК закінчився термін повноважень. Що планується робити?

— Це питання на порядку денному, як і переформатування всіх тих органів, які в компетенції Верховної Ради. Воно дуже детально пропрацьовується. Готується пакетне рішення, яке, думаю, найближчим часом буде проголосоване парламентом.

— Пакетне рішення, тобто Центрвиборчком, Вища рада юстиції?

— Я не хочу вдаватися в деталі. Але ми всі кадрові питання поклали на стіл. Логіка полягає у тому, що зможемо прийняти оптимальне рішення, лише якщо це робитиметься не вибірково. Тобто коли ми за всіма органами зможемо запропонувати спільний пакет від коаліції.

— Виходить, до 28 квітня, до останнього терміну формування Вищої ради юстиції?

— Говорити про дати — невдячна робота.

— Правильно розумію, що кандидатури вже є?

— Пропозицій багато. Але їхнє озвучення може зашкодити процесу загального узгодження. Скажу, що кут зору, під яким розглядають пропозиції, виходить не тільки з позиції професіоналізму, а ще й пошуку нових людей, які зможуть дати новий подих, поштовх у цій роботі.

— Матиме місце партійне квотування, яке часто заводило політиків у конфлікти?

— Ми не зможемо оминути цю проблему. У коаліції п'ять фракцій. Звичайно, позиції кожної з них враховують для того, щоб ми вийшли на результативне голосування. Єдине, що ми робили і формуючи уряд, і формуючи будь-які кадрові пропозиції, — звертали увагу на нову якість, на професійний підхід. І це прерогатива у виборі, а не партійна квота.

Умовно кажучи, як можна міністра Наталію Яресько назвати призначеною за партійним квотуванням, чи міністрів із Грузії, з Литви. Зрозуміло, що хтось їх рекомендував, якась політична сила. Але загальний підхід полягав у якості пропозицій, а не в партійних прив’язках.

— Вже зрозуміло, що прізвища кандидатів ви не назвете. Але скажіть, вони уродженці України чи це грузини, прибалти, американці?

— Розглядаються різні варіанти.

— І на Вищу раду юстиції, і на Центрвиборчком?

— Ми вже започаткували традицію залучення спеціалістів із-за кордону. Вона матиме своє продовження в кадрових пропозиціях. Це, звичайно, не буде масовим явищем. Але будуть і такі кандидатури.

— Щодо парламентських комітетів теж є питання. Колись найпопулярнішими серед депутатів були економічні блоки. Тепер — силові. Скажіть, наскільки дієвим, зокрема сьогодні, є Комітет з питань національної безпеки та оборони?

— Життя демонструє важливість цього комітету. Треба розуміти — зараз час війни. Нам доводиться паралельно проводити реформи, зокрема МВС, Збройних сил, модернізувати нашу армію, яка була знищена. Нам часто кажуть, що не все зроблено. І це дійсно так. Але пласт завдань неймовірно великий. І звичайно, нині є величезна відповідальність Комітету з питань національної безпеки і оборони.

Є дуже щільна співпраця з Радою національної безпеки і оборони, що вкрай важливо. Комітет сформований здебільшого з тих людей, які безпосередньо пройшли бойові дії, АТО, які про армію, питання безпеки і необхідність реформ знають не з підручників, а з власного досвіду. Більшість членів цього комітету на собі відчувають усю проблематику. Є дуже багато ініціатив. Я їх часто називаю ініціативами з окопів. Ми ухвалюємо закони, вносимо поправки, керуючись пропозиціями наших бійців.

Багато людей із Самооборони Майдану на фронті. Ми з ними у постійному контакті. Чимало пропозицій отримуємо з передової, намагаємося їх дуже швидко імплементувати. Ось нещодавно у нас були збори щодо закону про резервну армію. Є кілька ініціатив. Зібралися всі: представники фракцій, профільних комітетів, і спільно дійшли до розуміння, що тут не може бути багато проектів, а один узгоджений закон.

Резервна армія торкається реформ в усіх інших сферах безпеки. Ми вирішили, що зареєстровані законопроекти будуть відкликані, а ми спільно організуємо робочу групу, напрацюємо один узгоджений документ. Це приклад співпраці. І весь час, коли йдеться про те, що добробут країни є вищим за піар, учасники дискусії керуються державним інтересом. Я курую власне напрямок безпеки. І можу сказати, що задоволений роботою комітету.

— Скажіть, як ви свого часу наважилися очолити Раду з питань нацбезпеки і оборони? Не шкодуєте, що це зробили?

— Не можна розглядати питання: «наважився» чи «не наважився». На той час була потреба, і я розумів: і на Майдані була велика відповідальність, і коли на державу пішов агресор, вона теж є.

У той період проти нас вели надзвичайно нестандартну війну. На неї очевидно не могла відповісти людина, яка пройшла класичні військові академії. Бо в жодній академії не вчили того, що влаштував Путін. Це не могла бути людина, яка прийшла з такою вузькоспеціалізованою освітою.

Треба було розуміти Майдан, щоб осягнути, що відбувається. Нам доводилося інколи приймати настільки нестандартні рішення, що треба було глибоко розуміти громадські й суспільні явища. Це як на півночі Луганщини, коли ми бачили, що міліція, представники СБУ просто переходять на бік терористів, і тоді ми пішли самі захоплювати місцеві адміністрації. У жодній академії такого не вчать, що Самооборона Луганщини самостійно захоплює українські адміністрації, щоб їх не захопили терористи. В Миколаєві силами Самооборони і громади фактично розібрали наметове містечко російських диверсантів. Цього не могла зробити ні міліція, ні армійські підрозділи. Це були нестандартні ходи.

Коли багато що вирішується громадою, а силові, правоохоронні органи або знищені, або деморалізовані, а мій досвід і розуміння суспільних процесів могли допомогти. Тому я їхав у Миколаїв, Херсон, Одесу. Був у Луганську і Донецьку. Проводив із сепаратистами дуже тривалі переговори. Я що міг — те зробив, щоб не пройшла операція «Русская весна», щоб ми не мали у восьми областях тієї зарази, яка є сьогодні на частині Донецької і Луганської. Мав честь бути ініціатором створення добровольчих батальйонів із залученням бійців Самооборони Майдану і добровольців до військових формувань. Гадаю, це зіграло теж важливу переломну роль.

Очевидно, що напевно були і помилки. Очевидно, що в той божевільний період прорахувати, відчути кожну ситуацію і прийняти найбільш оптимальне рішення було не так просто. Та можу сказати, що я щиро і віддано працював для країни. Свої знання, свій досвід максимально використав, щоб захистити нашу країну.

— А мине час — і вас захочуть посунути, хтось із буквоїдів проведе ревізію ваших рішень як голови РНБО. А рішення були нестандартні, не за законом. Ви можете виявитися крайнім.

— Ми ставили мету: захистити країну. І рішення були різноманітними. Якщо прийде час за них відповідати, то я відповідатиму, чи перед буквоїдами, чи перед будь-ким. Я не боюсь відповідальності. Ще раз наголошую, що ключовий мотив був захистити Вітчизну. Було не до буквоїдства, була необхідність оперативних, дієвих рішень, які дали змогу не допустити масштабних захоплень, запланованих Путіним. А я знаю і заявляю відповідально: це мало бути вісім областей.

Якщо прийде час відповідати за свої рішення, то я відповідатиму, чи перед буквоїдами, чи перед будь-ким

— Ви знаєте, що таке Майдан. По-людськи, які відчуття викликає те, що досі ніхто не покараний за смерті на Майдані. Ми їх побачимо за гратами?

— Вже сьогодні багато хто за гратами. За багатьма епізодами триває слідство. Багато хто під арештом, приміром, частина бійців «Беркуту». А загалом я займався весь рік війною, був секретарем РНБО. Вже коли знову був обраний депутатом, однією з основних вимог до правоохоронних органів ми поставили розслідування вбивства майданівців. Ми на кожній нараді це питання ставимо перед Генеральним прокурором. Я особисто ходжу і нескінченно даю свідчення по Майдану, і сказав усім нашим сотникам Самооборони Майдану, щоб максимально сприяли слідству.

Вважаю величезною помилкою, що цей процес так затягнувся. Попри всі об’єктивні виправдання, що не було доступу до Майдану, що одразу не змогли провести слідство, я не сприймаю всіх цих аргументів. Поділяю обурення, що досі ми не маємо покараних не лише виконавців (тільки частина «Беркуту» сидить), а й власне організаторів. А ситуація, коли суд відпустив людину (Дмитра Садовника, — Прим. авт.), яка без додаткових доказів, очевидно, ​була безпосередньо причетна до розстрілів і яка опинилася за кордоном?! Я роблю і робитиму все можливе, щоб справи були доведені до кінця.

— Скажіть, а що думаєте про самогубства і вбивства колишніх «регіоналів» або близьких до них людей?

— Відповідь дадуть правоохоронці. Те, що я можу сказати, — це роздуми. До того ж про покійників важко говорити. Але вони мали відношення до антимайдану, до його організації. Цілковито припускаю, що це зачистка слідів. Бо багато людей, які мали безпосереднє відношення до розстрілів на Майдані, опинились за кордоном, як і матеріали справ. Думаю, ми ще дізнаємося багато фактів.

Не відкидаю того, що це можуть використати задля дестабілізації. З цією метою будь-хто може стати ціллю. Нещодавно мені в центрі Києва кинули під ноги бойову гранату. Це може бути метод російських снайперів, які стріляють в обидва боки, щоб дестабілізувати ситуацію.

— Росія справді ставить на дестабілізацію ситуації, зокрема є чимало острахів щодо травневих свят. Але також є версія, що Путін хоче дійти до Дніпра. Ваше бачення, що відбувається і чим може скінчитися?

— Зараз у дестабілізацію всередині України Кремль вкладає не менше коштів, ніж у фронт. Путіну не потрібні уламки Донецької і Луганської областей. Він прагне контролю над усією Україною. І через політичну дестабілізацію він переслідує масштабніші цілі, аніж просто контроль над невеличким шматочком території.

Тому це — реальна небезпека, яка особливо напередодні 9 Травня набуває надто загрозливого звучання. І тут завдання не тільки правоохоронних органів, а всього суспільства — не допустити подібних проявів.

Але можна сказати твердо, що дійти до Дніпра у Путіна шансів немає. Якщо торік у березні така небезпека була, сьогодні — ні. Не зараз. Звичайно, вони готують атаку, концентрація зброї і живої сили супротивника дуже висока і на кордоні з Україною, і в Донецькій і Луганській областях. Звичайно, можлива атака на Маріуполь: або пряма фронтальна, або спроба оточення і блокади міста. Але про Дніпро не йдеться.

Вони можуть собі будь-що планувати, але українська армія зовсім інша, ніж була рік тому. Сьогодні Збройні сили України можуть дати відсіч — масштабну і сильну.

Окрім того, треба розуміти, якщо вони підуть у новий наступ, нову атаку, підійдуть до певної червоної лінії — серйозні військово-політичні рішення ухвалять наші союзники: США, ЄС, НАТО. Я можу про це говорити відповідально.

Першочерговий план Путіна фактично провалився. Той найважчий, найбільш скрутний період ми вже здолали.

— Україна буде знову єдиною у своїх кордонах?

— Точно буде. Коли? Я не знаю. Але я знаю одне — Україна поверне і Крим, і окуповані території Донецької і Луганської областей. Це може статися за кілька років або й раніше. Все залежить від того, наскільки швидко розпадеться імперія Путіна. Але це наша ціль. І ми її досягнемо.

— Що ви зробите у день, коли ми здобудемо перемогу?

— Філософське питання. Перемогу здобувають щодня. Мене весь час запитують, коли переможемо. Я, щоб довго не пояснювати, відповідаю жартом — 15 червня.

Жоден аналітик чи прогнозист не може цього передбачити. Згадайте Майдан, коли всі запитували, як усе скінчиться. Жоден віщун не міг сказати, що буде так, як сталося. Невдячна справа прогнозувати. Важливо готувати перемогу щодня, бути готовими до цього, тоді вона прийде. Можливо, так само швидко, як це було на Майдані.