Заломлення віків

Цей рік завершився так само раптово, як і почався.  Раз – і нема. Був складним? Безумовно. Не виправдав сподівань? І таке є. Правда й те, що у 2015-му країна досягла дна і, значить, є у що впертися, від чого відштовхуватися. Хоча, звісно, ніхто нам не заважає взяти кирку й заповзято довбати далі донизу.

Три іскри

Парламент у 2015-му особливою оригінальністю не вирізнявся. Депутати, які обіцяли бути якісно новими,  швидко змирилися з одвічною суспільною критикою та недовірою. А чому й ні? Це ж зручно. Адже, якщо суспільство чекає від тебе непорядності, рішень на користь власної кишені, корупції, це вже стає свого роду індульгенцією. Та варто зазначити: депутати-першачки – хай не всі, але більшість – налаштовані змінювати це, доводити, що нова якість політиків, а з часом і політики, в Україні може бути.

Політичні бурі дещо вщухли  (святкові відпустки примусили переспрямувати енергію у мирне русло). Та колотнеча ризикує вибухнути післясвятковими феєрверками, оскільки потрібно доформовувати бюджет, проводити кадрові ротації та вносити зміни у Конституцію.

Чи вціліє парламентська коаліція, що з нею буде у 2016-му, – цього не знає поки ніхто. Та що тішить, «вбивати» ВР цього скликання й заходити в достроковий виборчий процес більшість із політичних важковаговиків наразі не хоче. І спроба хоча б імітувати дружні настрої та плідну спільну роботу трійки ВР + КМУ + АП може бути вдалою. У січні планується створення низки спільних робочих груп, що на тлі постбайденівського зниження агресивності дій і заяв з Банкової може спрацювати.

Вогняне шоу

Тим паче що нові вибори - це не тільки внутрішньопартійні ресурси, а й ризик втратити гроші західних донорів, через яких багато хто замислився і над значенням приказки: «Від тюрми і від суми не зарікайся». Хором, різними мовами, з різних континентів говорять: у 2016-му має бути проведено гучні суди й ухвалено реальні вироки.

Символічно, що голова ВР Володимир Гройсман на прес-конференції, яка стосувалася висновків з 2015-го і планів на 2016-й, теж акцентував: під ногами корупціонерів може загорітися земля, а корупція дістала абсолютно всіх. «Сьогодні у нас є вся законодавча база. Ми створили всі необхідні органи. Зараз треба зробити так, щоб під ногами корупціонерів горіла земля. «Напалм» ми вже створили. Зараз органи управління цими процесами мають піднести сірник»,  – зазначив він.

Жодних прізвищ поки офіційно не називають. Та, погодьтеся, цікаво, кому треба бігти, або ж – «робити ноги». Правда, напалм – речовина, яка добре прилипає до об'єктів і легко загоряється. Горить він відносно повільно, та ще й виділяє густий їдкий чорний дим. Що в перекладі на політичне життя-буття може означати також імітацію бурної антикорупційної діяльності, створення медійних приводів задля з`ясування відносин між конкурентами. І хоч «об’єктів» є чимало, суб’єктивний фактор дії недосконалої ще правоохоронної та судової системи наразі ніхто не скасовував.

Суспільне тління

Та, незважаючи на проблеми й біди, передрікання жовтневої революції-2015, на щастя, не збулися. Але видихати рано. Від ідеї реваншувати, відновити впливи на країну поки ніхто не відмовлявся. І хоч «неюні ленінці» – комуністи в Україні заборонені законом, бажання влаштувати «червоний терор» у відповідь на Революцію гідності у багатьох збереглося, як і любов спекулювати на темі боротьби з «класовими ворогами» і соціальною несправедливістю (її мусолять усі, незалежно від кольору прапорів і прописаного в партійному статуті напрямку діяльності). Це недивно. Адже криза формує попит на популістські рухи, оскільки люди перелякані, розгублені через невпевненість і чекають на швидке вирішення своїх проблем. До того ж в Україні залишається порожнім ліве політичне поле, яке можуть зайняти, зокрема, інспіровані з РФ «громадські організації», «нові політичні проекти» та «суспільні рухи».  А в розрізі інформаційної війни можливі й кампанії про нібито присутність в Україні неофашистських організацій. Тому схоже на  те, що спецслужбам та експертам роботи буде чимало.

Підливати оливи у вогонь можуть також спекуляції на втомі від воєнних дій на Донбасі, нерозуміння перспектив та чітких часових меж завершення цього процесу.  І тут теж багато залежатиме від уміння представників держави миттєво реагувати та доносити правдиву інформацію, відмовившись від дій для проформи на кшталт інформаційної кампанії-2015 «Крим – це Україна», головною родзинкою якої стали борди й сіті-лайти у Києві, де те, чий насправді півострів, знають і без цього.

Полум’яна надія

Отож, 2015-й не став роком утрачених надій. Усі сподівання, яких чимало, забираємо в наступний, 2016-й. Здійсняться? Прогнози на таку перспективу дають хіба звіздарі, які вміють тлумачити, що червона Вогняна Мавпа (за китайським гороскопом цей рік буде саме її) нам готує.

Але наразі все має такий вигляд, що 2016-й мусить стати переломним: є чимало шансів, що це буде хай хиткий, але політичний консенсус та невеличкий економічний ріст, захід грошей до країни не лише в розрізі кредитів, а й інвестицій. А згодом – омріяний мир та відновлення кордонів.

Та тут лише на зорі сподіватися марно: треба викинути кирку і припинити вперто довбати донизу. Інакше наприкінці 2016-го усі знову казатимуть: «Цей рік був дуже складним для нас»; «Ми пережили багато втрат»; «Надії виявилися марними»…