Те, що відбувається на Донбасі, - наслідок того, що ніхто в країні всерйоз не думав про роль книги

На черговому книжковому форумі, який відбудеться у вересні у Львові, літературних новинок буде мало, оскільки падіння у книговидавничій справі в Україні триватіме. Таку думку «Аналітичній службі новин» (АСН) висловив президент Всеукраїнської асоціації видавців та книгорозповсюджувачів Олександр Афонін.

За його словами, ті кошти, які уряд цього року надав на фінансування бібліотек, загалом проблему книговидання в Україні не вирішують. А щоб впоратися із завданнями, які ставить у цій галузі перед країною час, слід створити спеціальну національну програму і послідовно її виконувати.

«Минулого року, на відміну від попередніх років, коли видавцям на форумі фізично не вистачало місця, майже 200 квадратних метрів нікому було зайняти - пропозицій від видавців не було. Восени, найпевніше, пустуватимуть ще більше площ. Літературних новинок очікується надзвичайно мало. Скільки їх буде точно, я поки сказати не беруся, але впевнений, якщо це буде тисяча на всі представлені на форумі видавництва, це вже буде добре», - сказав Афонін.

Експерт зазначив, що українські видавці наразі не можуть заповнити ті ніші, які з'явилися у нас через певні об'єктивні чинники, серед яких один із найвагоміших - обмеження постачання російських книг.

«Обсяги ж виробництва українських книг, - говорить Олександр Васильович, - останнім часом впали вкрай жорстко, тому цього року ми можемо повторити або навіть перевершити сумний рекорд 1999 року, коли в Україні - разом із підручниками - було видано всього 21 мільйон примірників книг.За період з 1926 року - ця цифра найнижча».

За словами керівника Асоціації видавців та книгорозповсюджувачів, який займається дослідження книжкового ринку України понад двох десятиліть, починаючи з 1994 року, видання книг в Україні коливається в межах від 0,6 книги на душу населення до 1,4. Найбільший показник зафіксовано в 2013 році, коли дуже великі гроші надали на друк підручників - велике коливання ринку дає саме виконання державного замовлення на підручники.

«Проте підручник, зазначає експерт, - книга чітко спрямована, а якщо йдеться про художню літературу, то з її виготовленням - велика проблема».

За словами експерта, така тенденція триватиме, бо «Україна - єдина держава, у якої досі немає програми популяризації читання».

«Хоча в європейських країнах зокрема, і в світі загалом давно зрозуміли, що ліше книга здатна підтримувати нормальний розумовий та інтелектуальний рівень нації, який дає змогу розвиватися і людині, і суспільству, і країні загалом. Адже все у світі - від виробництва до науки - роблять освічені підготовлені професіонали. Тому питання підготовки людського ресурсу, людського капіталу - це питання № 1 у всьому світі. А той інформаційний вал, який зараз спостерігається в нашій країні, перетворює людей мислячих у людей із кліповим мисленням, які не сприймають великих текстів і не можуть засвоювати нові знання», - сказав Афонін.

Однак, зазначає експерт, будь-який автор вимагає розкрутки.

«Але якщо американські видавці спочатку закладають у вартість книги 25% на презентацію її автора, європейці - в межах 20%, то в Україні видавець зробити цього не може. Чому? Тому що платоспроможність населення і попит на книгу настільки низькі, що видавці побоюються відлякувати цінами своїх потенційних покупців, тому і видають книги, по-перше, маленькими тиражами, і по-друге, без попередньої реклами, що спрацьовує як негативний фактор, бо про неї майже ніхто не знає», - сказав експерт.

Як наслідок, ігнорування проблем книжкового ринку, каже Олександр Васильович, цілісного ринку в Україні практично немає, тому що 80% книг, які продукуються в областях, там і залишаються - і про них ніхто не знає.

«У більш-менш потужних видавництв, - роз'яснює фахівець, - які намагаються поширити свою літературу, типу «Ранок», «Фоліо» або «Старого Лева», набереться не більше півтора десятка, тоді як загалом в Україні близько 1400 видавництв. Зазвичай з цієї кількості споживачі в різних регіонах України знають максимум два десятки видавництв. Решта - видають якісь посібники для внутрішнього споживання, а це призводить до локалізації, до формування, як кажуть, удільних князівств - видавничих, інтелектуальних, інформаційних тощо. Щоб змінити ситуацію, держава повинна працювати над об'єднанням ринків, а зараз навіть немає єдиного електронного списку літератури, яку видають у різних видавництвах, і знайти якесь видання у нас просто неможливо фізично», - пояснює Афонін.

За його словами, на перший погляд, це питання нібито намагаються вирішити і Книжкова палата, яка випускає календар виходу видань, але й вона отримує обов'язкові екземпляри із запізненням. Крім того, приблизно 60% книг, що випускаються в Україні, мають тираж 300-500 примірників, тому не залишають меж області.

«Зараз, скажімо, в тому ж Тернополі не знають, що видають в Сумах. У Сумах не відають, що видають в Одесі. А в Одесі не мають поняття про те, що видають в Тернополі і в Сумах, - роз'яснює Олександр Афонін. - Бо немає ринку. А це роз'єднує більше, ніж щось інше. У нас немає скоординованих інформаційних потоків або хоча б доступу споживача до цієї інформації: що і коли вийшло в Україні і де його можна купити. Це дуже погано впливає, насамперед, на соціальну атмосферу: немає обміну думками, немає обміну менталітетом».

«Тому те, що ми маємо сьогодні на сході, - наголошує експерт, - це наслідок того, що протягом останніх 24 років ніхто серйозно не думав про вплив книги на громадян країни, про обмін цими книгами, про донесення інформації з одних регіонів в інші. Об'єднує не територія і не влада - об'єднує менталітет, однакове сприйняття ідеології державності тощо».