Справа Коцаби: торжество правди чи ручні суди?

14 липня 2016 р. Апеляційний суд Івано-Франківської області, несподівано навіть для обвинуваченої сторони, повністю задовольнив скаргу адвокатів Руслана Коцаби, визнавши його невинним у державній зраді і ухваливши негайно звільнити з-під варти.

Нагадаємо, журналіст і блогер з Івано-Франківська публікував у мережі заклики ухилятися від мобілізації і не брати участі у «братовбивчій війні на Донбасі».

У лютому 2015 року суд ухвалив заарештувати Коцабу за підозрою у скоєнні злочину, передбаченого статтями 111 (держзрада) і 336 (ухилення від мобілізації) КК України, а в травні цього року його було засуджено до трьох із половиною років ув'язнення за ст. 114-1КК (перешкоджання законним діям Збройних сил України в особливий період).

Тільки по тому, що людину затримали за одними статтями, а зрештою вона отримала термін за іншою, може свідчити про те, що справу було «притягнуто за вуха».

Після арешту журналіста на його захист одразу встали правозахисні організації Amnesty International і Українська Гельсінська спілка з прав людини. Однак після оголошення вироку Івано-Франківським міським судом прокуратура подала апеляцію, вимагаючи засудити Руслана Коцабу на 13 років із конфіскацією за держзраду. І от сьогодні апеляційний суд, який за очікуваннями самого обвинуваченого мав посилити або залишити без зміни рішення суду першої інстанції, несподівано прийняв рішення повністю виправдати обвинуваченого.

Знаючи стан справ у нашій судовій системі, а також спостерігаючи сильне прагнення прокуратури посадити Коцабу (незважаючи на очевидну відсутність достатніх доказів про наявність зв'язку журналіста з «агентами Кремля»), одразу виникає питання, що ж спонукало служителів Феміди винести таке рішення? Я бачу два варіанти:

• різке прозріння і розуміння того, що в країні діється беззаконня;
• вказівка ​​«згори», тому що вирок журналісту міг виставити Україну не в найкращому світлі в очах західних партнерів. Особливо з огляду на непросту ситуацію з ходом реформ в Україні, підвішений статус Мінських домовленостей і т.д. Кожна така, здавалося б, незначна справа в масштабах держави і геополітики може переважити чашу терезів не на бік нашої країни.

Перший варіант приємний, але малоймовірний - забагато у нас накопичилося прецедентів за останні десятиліття, коли рішення судів з юридичної точки зору виглядали, м'яко кажучи, «дивними». Другий варіант означає, що прийняття судових рішень досі залежить від думки чиновників і впливових людей, а не від букви закону.

Ну що ж, виходить, у нас з'явився один з небагатьох прикладів, коли «ручні» суди можуть бути й корисними і можуть приймати правильні рішення з юридичної точки зору.

Залишається побажати, щоб усім так щастило і за кожного незаконно засудженого громадянина України могла заступитися як громадськість, так і міжнародні організації.