Чому мовчить КСУ і як це позначиться на подальшій долі люстрації?

Минулого тижня багато хто чекав на рішення КСУ з приводу Закону «Про очищення влади». Після кількамісячної перерви суд відновив розгляд справи щодо люстрації, чим викликав великий переполох серед політиків і самих «люстраторів». І ті, і ті розуміють, що рішення КСУ буде не на користь закону. Так вийшло, що засідання КСУ збіглося ще й із датою проведення чергового засідання Венеціанської комісії, дорадчого органу Ради Європи, яка ще 1,5 року тому виступила з різкою критикою люстраційного закону.

Після активізації розгляду справи з люстрації Конституційним судом можна було спостерігати спочатку панічні дії ідеологів люстрації, таких як, наприклад, Ілля Ємець або Єгор Соболєв. Останній, до речі, поспішив виправдатися ще до початку засідання КСУ і на випередження звинуватив суддів у бажанні «скасувати люстрацію».

Чесно кажучи, вже давно хотілося написати блог на цю тему, тому що кількість брехні навколо теми люстрації просто зашкалює.

Що відбувається з люстрацією насправді? Згадаймо, що цей закон було ухвалено лише з п'ятого разу, текст закону до другого читання народним депутатам роздали рівно за три хвилини до голосування, поправки до закону готувалися таємно. Що в підсумку проголосували - не знав ніхто, крім самих авторів! Упевнений, що якби хоча б половина народних депутатів бачила кінцевий текст закону, його просто не було б прийнято. Далеко не всі народні депутати, а особливо юристи, захотіли б під ним підписатися.

Список норм закону, які є недемократичними, порушують права людини та Конституцію України, точно дала у своїй експертизі Венеціанська комісія, ще в 2015 році. Основні з них - це:

- потрібно створити незалежний орган, відповідальний за люстрацію; у нас же, нагадаю, люстрацію здійснює Міністерство юстиції;

- провину кожної конкретної особи має бути доведено в суді; тобто не можна звинувачувати колективно, просто тому, що якийсь із чиновників працював на держслужбі за минулого президента - доведіть провину цього чиновника в злочинах;

- потрібно розділити люстрацію і боротьбу з корупцією, а то, згідно з цим законом, у нас виходить, що за корупцію покарання є менш суворим, ніж за політичний процес люстрації;

- люстрація суддів має відбуватися за окремим законом.

А також інші зауваження, які Венеціанська комісія просила врахувати, привести закон у відповідність до стандартів Ради Європи, а доти призупинити дію люстраційного закону. Українська влада обіцяла змінити закон про люстрацію ще 1,5 року тому, але досі цієї обіцянки не виконала.

Так, дійсно, в парламенті є низка законопроектів, якими пропонується внести правки до закону про люстрацію, але жоден з них не враховує рекомендації Венеціанської комісії і, відповідно, не приводить текст закону до тих стандартів, яких вимагає від України Європа в особі Венеціанської комісії . Хоча на факті наявності таких законопроектів продовжують спекулювати «люстратори», заявляючи про те, що в Закон «Про очищення влади» от-от буде внесено зміни і він відповідатиме європейським стандартам. Хоча це - неправда. Навіть якщо будь-який із законопроектів, зареєстрованих у парламенті, буде проголосовано, вимоги Венеціанської комісії все одно виконано не буде.

Чому це важливо? Тому що інакше, якщо до закону не буде внесено зміни, у «люстрованих» осіб з'являється шанс виграти справу в Європейському суді з прав людини. Тобто оскаржити застосування щодо них українського Закону «Про очищення влади» за межами України, і з імовірністю 100% можна стверджувати, що така особа отримає рішення ЄСПЛ на свою користь. Просто тому, що закон про люстрацію порушує стандарти Ради Європи. І тому, що українській владі було ліньки внести до нього зміни, яких вимагала Рада Європи.

Крім позитивного рішення в ЄСПЛ, той, хто оскаржив, наприклад, своє звільнення за Законом «Про очищення влади», може не тільки відновитися на посаді, а ще й зажадати компенсації з держбюджету. І Україна буде зобов'язана виконати це рішення ЄСПЛ.

Чи думали про це нинішні «люстратори», коли продавлювали закон в такій редакції через Верховну Раду? За цей вчинок тепер потрібно відповідати, а відповідати - не хочеться. Тому сьогодні наші «люстратори» намагаються максимально затягнути час і максимально замилити очі: як суспільству, так і Венеціанській комісії.

Далі хочу зазначити, що я не проти люстрації як політичного процесу, будь-яка країна має на це право. Але щоб усе було прозоро. В Україні ж люстрацію перетворили на інструмент для звільнення посад в органах державної влади, спосіб торгу і привід для дискредитації опонентів. Сьогодні слова про те, що «людина потрапляє під дію закону про люстрацію» - неначе тавро. Навіть якщо фігурант люстраційного списку успішно проходить цю перевірку, «осад», як то кажуть, усе одно залишиться. І цим активно користуються ідеологи люстрації.

Ви часто чули в ЗМІ інформацію про те, що хтось з кандидатів успішно пройшов люстраційну перевірку? Я - ні. На відміну від інформації про те, що хтось «потрапляє під дію закону про люстрацію». Хоча, з юридичної точки зору, сама заява в ЗМІ мало що означає.

Як спрацювала люстрація на практиці? Якщо поглянути на її результати за два роки, в списку люстрованих ви не знайдете відомих прізвищ. Там будуть чиновники середньої ланки. Всі «топи» або давно втекли з країни, або стали народними депутатами. Водночас з органів держвлади, в тому числі з митниці, було звільнено ні за що фахівців своєї справи. Які пропрацювали в системі митної служби по 20 років, при всіх владах, але їх вважали за краще звільнити зі служби, щоб виконати вимоги закону «для галочки».

І це лише один з прикладів.

Що діється сьогодні? Той самий Єгор Соболєв уже намагається виправдовуватися перед суспільством і готує людей до того, що люстрація як процес провалиться. І вже знайшов винних - виявляється, це судді Конституційного суду. Хоча насправді рішення КСУ не зупинить люстрацію як процес, про що сьогодні кричать самі «люстратори». А навпаки - зробить закон цивілізованішим і врахує рекомендації щодо Закону «Про очищення влади», які радила внести Венеціанська комісія.

Швидше за все, в даному випадку пан Соболєв та інші переймаються вже не стільки через рішення КСУ, скільки через свою подальшу долю. Адже він разом з іншими нардепами був ідеологом люстрації, але за два роки так і не зміг її провести. Звичайно, виборці Соболєва захочуть запитати: а де результат? І чому?

З точки зору права, рішення КСУ може стати гідною відповіддю самим «люстраторам». Хоча якби спочатку Закон «Про очищення влади» було виписано правильно, сьогодні у них не було б приводу для занепокоєння. І через свою подальшу долю зокрема.