У нас нічого не зміниться?

Танці навколо відставки Арсенія Яценюка і якісного оновлення Кабінету міністрів, що застопорилися на етапі підкилимного розподілу портфелів (а значить, і майбутніх можливостей), судячи з усього, наближаються до свого логічного завершення. З одного боку, якщо депутати попрацюють украй конструктивно, у що не дуже віриться, і створять нову коаліцію, все з’ясуватися може вже сьогодні (завтра, післязавтра - та яка різниця?!). З іншого, що насправді важливіше, а що це дасть народу України, як то кажуть, у сухому залишку, якщо відкинути всі стогони про реформи і популістські заяви про роботу на благо суспільства?

Більшість експертів, які ризикують сьогодні висловлюватися щодо ситуації в Україні, мало не одностайні в думках, що кого б не призначили на посаду генпрокурора/прем'єр-міністра/міністра фінансів тощо, у країні нічого не зміниться. Даруйте, але чому у нас так відбувається? Чи не тому, що будь-хто, хто отримує серйозний портфель, перш за все використовує всі надані йому владою повноваження, щоб забезпечити собі безбідне життя. І кращі уми країни працюють не в напрямі реалізації реформ - у кращому випадку тільки позначено їхні напрями, а реформи пущено на самоплив. Навіть якщо - на догоду Європі - у нас і ухвалюються правильні в цілому закони, це зовсім не означає, що їх так само правильно хтось буде виконувати. Швидше за все, у нас буде створено - причому на державному рівні - декілька схем, які знову нагадають горезвісне прислів'я про дишло. Приклад? Так запросто! Чого варта лише система субсидій, якою хизувався уряд в цілому і Міністерство соцполітики зокрема. Це що, дійсно реальна допомога людям? В жодному разі! Це - механізм для перекачування державних грошей у засіки олігархів, які володіють в Україні енергетичним сектором.

А тепер - увага! - Банковою оприлюднено черговий попередній список «уряду Гройсмана». Це ж просто диво, а не список. Отже, першим віце-прем'єром може стати юрист Віталій Ковальчук - за умови, що «він не буде наділений реальними повноваженнями». Тобто черговий «весільний генерал»? Навіщо тоді? Міністром економіки може стати Борис Ложкін, вчитель російської мови та літератури за освітою, а в житті - один із найбільш впливових медіаменеджерів і мультимільйонер, або економіст Олександр Шлапак, який вже обіймав цю посаду в лютому-грудні 2014 року. Зрозуміло, що Ложкін - фігура краща, але він поки «сам відмовляється».

Крісло віце-прем'єра з гуманітарних питань пророкують соціальнику Павлові Розенку, який має технічну освіту (1993 року закінчив КПІ). А що у великій любові до української культури до цього часу не помічений, то це справа наживна. Євроінтеграцію планують віддати під крильце Іванни Климпуш-Цинцадзе - логопеда за першою освітою (друга - вже міжнародні відносини) і дочки відомого українського діяча в транспортній галузі Ореста Климпуша.

Багатостраждальний агропромисловий комплекс, який в Україні реально гроблять, а він нахабно чіпляється за життя, може очолити Тарас Кутовий, який має диплом Національної академії СБУ, датований 1997 роком, і Національного економічного університету, який він отримав за рік потому. Яким чином Тарасу Вікторовичу вдалося практично одночасно вчитися у таких серйозних вишах, це ще запитання. Що стосується портфеля, то є у його кар'єрі членство у Всеукраїнському громадському об'єднанні «Союз порятунку села». Може, щось і вийде...

Фактично ключове міністерство українського уряду - фінансів - знову хочуть віддати на відкуп іноземцеві, цього разу словаку Івану Міклошу, який у себе на батьківщині встиг попрацювати і міністром економіки, і міністром фінансів. Але біда в тому, що іноземний досвід у нас чомусь приживається вкрай повільно. Причини, чому так відбувається, - це окрема тема для серйозної розмови. Далі, з Мінінфраструктури, Мінекології і Міненергетики поки незрозуміло, МВС повинно залишитися за Арсеном Аваковим: мовляв, мало не єдиний, у чиїй галузі проведено реформу, а на те, що поліцію все частіше називають просто ще одним структурним підрозділом силового міністерства, вважають за краще просто не звертати уваги. До речі, втримати свої портфелі можуть і Павло Петренко (Міністерство юстиції) і Юрій Стець, відомий своїм нічогонеробленням. Останнє однозначно означає, що у нас як не було дієвої інформаційної політики на рівні держави, так і не буде. А це в умовах гібридної війни якось не комільфо.

Актор Євген Нищук, який уже був міністром культури в лютому-грудні 2014 року, ризикує повернутися на цю посаду. В керівники Міносвіти пророкують першого директора Українського центру оцінювання якості освіти Лілію Гриневич, яка зараз очолює профільний Комітет парламенту. Тут запитань немає: професіонал здав - професіонал прийняв. Мінсоцполітики може очолити нинішній заступник міського голови Вінниці Андрій Рева, який поки що займається соціальними питаннями на рівні одного міста. У всякому разі, людина хоча б розуміє, про що йдеться. Романа Насірова на його посаді може змінити Ніна Южаніна, поки що керівник профільного парламентського Комітету. А ось «родзинка» списку, як на мене, - пропозиція віддати одне з ключових у плані необхідності для громадян міністерство - охорони здоров'я - комп'ютерникові Дмитру Шимківу. Коли він займався сторінкою «Петиції» на сайті глави держави, це було ще зрозуміло (хоча, до речі, у нормальний, зручний для користувачів вигляд цю вкладку так і не привели, за темами петиції не розбили - вона так і залишається величезним звалищем, де все змішалося в одну велику електронну купу). Але МОЗ? Так-так, я пам'ятаю, що він - крутий фахівець Адміністрації Президента «з проведення адміністративних, соціальних і економічних реформ». Тільки ось запитання: з такими «реформами», як у нас, чи зможемо ми 2020 року провести другий всеукраїнський перепис населення чи нам уже просто не буде кого рахувати?!