«Пряників» в оплаті за ЖКП надовго не вистачить...

Замість того, щоб розв’язати проблему довіри до виконавчої гілки влади, голосування в парламенті додало до цієї проблеми ще й уже очевидну кризу в законодавчій гілці влади. Не вдаючись у подробиці, резюмувати цей процес можна кількома рядками. Наявність уряду, який не має підтримки в парламенті, фактично тотожне його відсутності для інтересів країни, оскільки пряма залежність структурних перетворень у галузях державного господарства нерозривно пов’язана з ухваленням законів. Коли три коаліційні фракції підтримують відставку уряду, то як можна говорити про те, що його законодавчі ініціативи буде прийнято?

Тож до питання уряду тепер додалося ще й питання парламенту. Для економіки країни це означає занепокоєння фінансових інституцій, інвесторів і, як наслідок, тиск на національну грошову одиницю й подальшу девальвацію. Позики міжнародних кредиторів – теж під питанням, оскільки неприйняття необхідних законів унеможливлює виконання програми співпраці з МВФ. Брак реформ у цьому випадку рівнозначний відсутності кредитів. А брак кредитів, позик, інвестицій – дефіциту платіжного балансу, падінню ВВП, зростанню державних видатків, необхідності у внутрішніх запозиченнях через механізм ОВДП і, як результат, – емісії, зростанні інфляції.

Тож одне зрежисоване для населення країни голосування загалом має деструктивні багатошарові наслідки. Поряд із цим деякі інформаційні приводи без уваги залишити важко. Так, виступаючи в парламенті the revenant, прем’єр зазначив: «Нас критикували за підвищення тарифів, однак ми повинні були встановити ринкові тарифи. Ми розуміли, що мільйони українців не зможуть заплатити за рахунками, але ці люди отримали субсидії, а багаті мають платити».

Тема субсидій і тарифів, а особливо безрезультатних, некомпетентних і пустих спекуляцій політиків у намаганнях «вирулити» на них чи заробити собі додаткові рейтингові бали, вже набиває оскому. Не буду зупинятись на тому, що навесні з огляду на різні чинники вони знову зростуть – як на тепло, так на газ і електроенергію. Однак, що найгірше, і про це мало говорять, через девальвацію гривні ці підвищення, які мають місце протягом останніх двох років, не досягнуть своєї анонсованої мети, а саме — ринковості й економічної обґрунтованості. Усе тому, що їхні складові й розміри на регуляторному рівні прив’язуються до поняття «імпортного паритету», а відповідно, розраховуються у валюті. Як наслідок - кожен пункт падіння гривні щодо стійких валют дедалі більше віддаляє цифрові показники тарифів від поняття ринковості. Не кажучи вже про те, що сировина для виробництва послуг імпортного походження напряму залежить від курсу.

Тема ж субсидій нерозривно пов’язана з цьогорічним новим трендовим поняттям верифікації. Для комплексного розуміння проблематики і для підтвердження чергового «пустозвонства» у виконанні «світила» на трибуні ВР наведу витяги з інтерв’ю очільника профільного міністерства, пана Розенка. На запитання журналіста, чи вважає він перемогою те, що третина населення отримує субсидії, Розенко відповів: «У короткостроковій перспективі 2015–2017 рр. — так. Досвід багатьох країн свідчить, що неефективність соціальної політики при шоковому підвищенні цін призводить до бунтів. Ми уникли соціальних бунтів… Та якщо через три-п'ять років у системі субсидій залишиться понад 5 мільйонів сімей, це буде провалом. У довгостроковій перспективі систему субсидій, безумовно, потрібно трансформувати. Переглядати норми споживання, виводити людей із системи субсидій, підвищуючи рівень їхнього життя».

Цікавими також були висловлювання пана Розенка про адресність субсидій та переведення їх у готівку: «Сьогодні середній розмір субсидії коливається від 500 до 4500 гривень. І, на жаль, немає гарантій, що після монетизації люди з пенсіями по 1100 гривень заплатять саме за комунальні послуги. Система відключення газу, електрики, води за борги в Україні не діє через відповідні мораторії. Крім того, 35 мільярдів гривень, виділених на субсидії, — не живі гроші, а на 90% клірингові розрахунки між постачальниками послуг (взаємозаліки платіжних вимог). Монетизовані виплати потребують щомісячного виділення людям готівки. Додаткового навантаження держбюджет не витримає».

І щодо верифікації: «Найближчим часом Мінфін подасть на засіданні уряду порядок проведення верифікації. Там будуть відповіді на питання умов, критеріїв, а головне, чи будуть результати верифікації підставою для скасування соцвиплат». Крім цього, він зазначив, що критерії для оцінки, які використовуватиме Мінфін при верифікації, він поки що не бачив, і припускає, що Мінфін перебуває на стадії їхньої розробки.

Яке резюме тут можна зробити? Підвищення тарифів до рівня, який громадяни через низькі доходи не можуть оплатити, – свідомий крок, розрахований на 2-3 роки. Розуміючи озлобленість та злиденність споживачів, на цей період запропоновано «пряник» у вигляді субсидій. Ілюзії громадян про постійність «пряників» – фікція. У 2017 році етапи підвищення тарифів до рівня умовної економічної обґрунтованості та ринковості буде завершено. Отже, з другої половини 2017-го та в подальшому протягом 2018-го і наступних років кількість отримувачів «печива», за стратегією міністерств, має неодмінно скорочуватися. Фундамент для скорочень закладається вже нині, й при цьому профільне міністерство не бере участі в розробленні критеріїв для скасування соціальних виплат. Цей процес повністю віддано на відкуп Мінфіну, а фактично – іноземним фахівцям.

Поряд із цим, імовірно, стратегія на середньострокову перспективу виведення населення з системи соціальної допомоги передбачала зростання їхніх доходів пропорційно до зростання економіки, і це було б логічно. Однак цього зростання не відбулося в 2015-му і немає перспективи, що відбудеться в 2016-му. А враховуючи ті деструктивні процеси, які відбуваються в кулуарах влади, примарним є й зростання в 2017 році. Як наслідок маємо чергову недореформу, яка включає в себе такі основні моменти:

• підвищення тарифів до рівня ринкових — «так»;
• до рівня, який не по кишені українцям, — «так»;
• підвищення матеріального достатку населення, щоб воно могло самостійно сплачувати рахунки, — «ні»;
• верифікація, тобто виведення людей з системи соціальної допомоги, — знову «так».

Тож повною мірою проявляється ситуативність, а не стратегічність і комплексність управління урядом країною. При цьому, щоб створити позитивний імідж та не збурювати маси до активної протидії, виступів і мітингів, інформація подається порційно й виключно в позитивному світлі. Але вже сьогодні зрозуміло, що загалом існуючої в країні проблеми це не розв’яже.