Як підібрати хорошого міністра

Все, що говорять і пишуть в інтернеті щодо кандидатур на пост голови МОЗу, правда. Але мене дивує навіть не те, що влада збирається віддати цю посаду колишньому регіоналу або одному з найбагатших кардіохірургів Європи, мене дивує підхід. Приходить розуміння, що такі посади, як пост міністра, найімовірніше, розподіляються за принципом «хто більше заплатить». І кожна з нинішніх кандидатур, і інша, яку буде запропоновано, неминуче повинна буде відвалити пару-трійку мільйонів за право покерувати галуззю з десятимільярдним річним бюджетом. Бо окупиться ж. Але про що це говорить?

Згадайте, ми за 25 років так і не навчилися голосувати на виборах за ідеології, ми голосуємо за прізвища лідерів. А лідери, створивши часом партії імені себе ж і прибравши з Верховної Ради мажоритарку, перетворили верховну владу України на акціонерне товариство на 450 акцій. У цьому весь корінь зла.

Хто голосує за відставки і призначення в КМУ? Правильно, акції. У кого контрольний пакет? Правильно, там, де 226 голосів. Не дуже-то ідейно? А коаліція і квоти для чого створювались? Кожен повинен отримати своє. Ось і підбираються претенденти на міністерські портфелі, які здатні оплатити послуги з голосування. Те, що такі люди жадібні і бездарні, без належного досвіду, а іноді і в галузі не працювали, і диплома не мають, це нікого не цікавить. Головна умова - бариші.

Про що говорить така позиція влади? Ця влада сама себе відчуває тимчасовими правителями. Їх не цікавить перспектива розвитку країни. Вони розуміють, що дорвалися до корита тимчасово і треба швидко й багато урвати. Те, що народ буде незадоволений і може вийти на третій Майдан, так це нічого страшного. У кого гроші? Вони привезуть на Майдан кашу, чай і ковбасу, поставлять свої сцени, підключать свої мікрофони й очолять натовп. Ну, можливо, якимось черговим олігархом пожертвують.

Є й інший бік медалі, альтернатива багатству і грошам. Це честь, слава і пам'ять народу. Багато країн пишаються такими правителями, а Україна поки ні. Згадаймо великих реформаторів Америки, увічнених народом навіть на національній валюті, або найвідомішого турецького державного діяча Мустафу Ататюрка, портрет якого навіть через 100 років є в кожному турецькому домі. Згадаймо і нашого сучасника, автора сінгапурського «економічного дива», прем'єр-міністра Лі Куан Ю. Чи не його, не без амбіцій, згадував у Раді наш Президент, призначаючи чергового генпрокурора?

Свита, звичайно, робить короля, але уявімо, що станеться, якщо свита вже розрахувалась за право наблизитись до корита. Мораль і мотив один: відбити бабки. Ось тоді-то і починають по-справжньому «робити» короля. Ні, не буде йому ніякої слави, честі й пам'яті народної, він - простий «дах». А жаль. Є ж у світі хоча б якийсь здоровий глузд.

І в призначенні нового міністра охорони здоров'я є здоровий глузд. Попередник не впорався. І перед ним не впорався, і перед тим - не впорався, і перед тим, і перед тим... Двадцять років не можемо знайти розумну людини, але всі розуміють, що в медицині потрібен порядний і чесний міністр-реформатор. Щоб він був професіоналом - не професор у кардіології або нейрохірургії, а професіоналом в галузі керування системою.

Зрозуміло, що за «бабки» і з політичних міркувань таку людину знайти не вийде, так оголосіть конкурс! Встановіть для кандидатів оціночну шкалу. Наприклад: за вищу медосвіту, за додаткову економічну, юридичну вищу, за стаж роботи, за досвід роботи завідувачем, головним лікарем або керівником управління. Додайте наявність кандидатської, докторської дисертації, можна ще патріотизм, досвід роботи в громадських організаціях - це зараз модний тренд, і відберіть тих, хто набере більше балів. А потім вимагайте стратегічний план розвитку галузі. У кого кращий, тому й портфель. Ось якось так треба підбирати міністра. У всякому разі, думаю, що Лі Куан Ю робив щось схоже, а інакше досягти «економічного дива» неможливо.