Інвестиції навіть в аграрну галузь вкрай малоймовірні

Якщо говорити про інвестиційну привабливість без огляду на рейтинги комфортності ведення бізнесу, які формуються за ідеальною моделлю підприємства й визначаються критеріями нормативними і статистичними, без урахування соціальної, політичної, мілітарної ситуацій в країні, то Україна може бути цікавою світовим фінансистам як 40-мільйонний ринок споживчого попиту, тобто ринок збуту власної продукції, й не важливо, якою вона буде, імпортною чи виробленою на території нашої держави.

Таку думку «Аналітичній службі новин» (АСН) висловив заступник директора ГО «Публічний аудит» з інформаційної політики, фахівець у галузі права Андрій Вігірінський.  

Однак, переконаний експерт, цей споживчий ринок має свою особливість. Так, упродовж останніх двох років його купівельна спроможність різко знизилась, а мінімальні соціальні стандарти, еквівалентні сумі в $45, не дають змоги інвесторам, в конкретному випадку рітейлу, розраховувати на значну виручку від реалізації. Тобто, інвестор, припустимо, який бажає популяризувати й інвестувати кошти у власну торгову марку, монобрендову мережу її реалізації, повинен розуміти, що цінова ніша цієї марки для забезпечення конкурентоспроможності має бути не те що демократичною, а просто таки максимально економічною.

«При цьому, – пояснює Андрій Вігірінський, – в короткостроковій перспективі покращення матеріального становища споживача не передбачається, а постійні курсові коливання, притаманні економіці країни протягом останнього періоду, повністю перекреслюючи прогнози регулятора й уряду, не дають змоги планувати окупність інвестицій і отримання прибутку. А це значить, що інвестиції у розвиток внутрішньої торгівлі в межах України якщо й матимуть місце, то тільки у товарну групу з низькою собівартістю і, як наслідок, якістю й характеризуватимуться високою ризиковістю, а відтак вони нині не є пріоритетними й обґрунтованими».

Фахівець також пояснює, які саме чинники входять до групи таких, що стримують інвестування в економіку України. З одного боку, через низький рівень життя й гарантовані державою соціальні стандарти та спад виробництва загалом наша країна може бути цікавою інвесторам як ринок дешевої робочої сили, що знижує собівартість виробленої всередині країни продукції. З іншого, за словами Вігірінського, «налагодження виробничого процесу на території такої держави потребує значних коштів, пов’язаних із розміщенням, пусконалагоджувальними роботами під час запуску підприємства чи лінії.

Але розміщувати такі потужності в країні: а) з військовим конфліктом, розв’язання якого відтерміновується в часі в силу як внутрішніх (відсутність злагодженої політичної волі учасників процесу), так і зовнішніх чинників, б) де механізм оподаткування змінюється щороку, де будь-які макроекономічні прогнози, які були озвучені на початку року, не справджуються на його завершення, де навіть за відсутності інших джерел фінансування не забезпечується виконання програми реформування розробленої спільно з Міжнародним валютним Фондом; в) де боротьба з корупцією відбувається тільки на рівні створення інституційних структур, шляхом прийняття відповідного нормативного документа та абсолютно не відображається на практичній якісний стан боротьбі з таким хворобливим явищем; г) де судова реформа, покликана створювати гарантії захисту   інвестора і вкладених ним коштів, за умови порушення його прав відкладається на невизначений період; д) де система правоохоронних органів історично є своєрідним бізнесом, покликаним знайти чи, за його відсутності, вигадати порушення і в подальшому претендувати на власну частку від доходу, —  є занадто ризикованим».  

А існуючі обмеження валютного й банківського ринків, додає експерт, створюють ще й додаткові складнощі в поверненні інвестицій. Окрім того, не все так просто і з інвестуванням в аграрний сектор, що подеколи подається як така собі «соломинка».

«Інвестувати в сільське господарство за відсутності ринку землі в країні, а відповідно і мінімальних гарантій безпеки інвестицій занадто ризиковано, – пояснює юрист. – Знову ж таки, обіцянки запустити цей ринок з 2016 року лунали протягом 2014-2015 років, зокрема це було вимогою МВФ, та обіцянки залишились невиконаними. Так само, як і не скасовано повністю спецрежим оподаткування аграріїв».

Для інвестора, доходить висновку Андрій Вігірінський, це свідчення безвідповідальності політиків в країні інвестування і, як наслідок, – сигнал до того, що всі гарантії, про які йдеться рівні переговорів, можуть бути переглянуті вже на стадії реалізації. Тому в умовах спаду вартості на продукцію сільського господарства, відсутності позитивної динаміки на рівні нормативного регулювання всередині країни навіть інвестиції в аграрну галузь України в 2016 році вбачаються вкрай малоймовірними.