Немає такого поняття — нові політтехнології

Перед кожною виборчою кампанією мені телефонує з десяток журналістів з одним і тим самим запитанням: як ви вважаєте, які будуть нові політтехнології на чергових виборах? Я спочатку сміявся, потім мене це дратувало, але зараз я змирився і терпляче відповідаю: немає такого поняття — нові політтехнології.
Скільки часу існує соціальний діалог — між елітою і народом, між політиками та виборцями, між владою і простими громадянами — нічого серйозно нового в цій галузі не з’явилося. Є текст, який виголошує влада, і який чує народ. Іноді він переконливий, іноді ні. Змінюються тільки технічні засоби комунікації. Так, спочатку було усне мовлення, потім друковане слово, згодом з’явилося радіо і телебачення.
Тепер тексти прийшли і в Інтернет. І ключове питання політичних технологій полягає не стільки в тому, по якому каналу, на який листівці, за допомогою якої зовнішньої реклами їх подають. А в тому, який зміст цього діалогу і наскільки він переконливий. Що і як політик має сказати народу, щоб тобі повірили і щоб ти був переконливий?
Думати, що переконливість політиків залежить від якихось там «технологій» — нерозумно. Головне, що турбує ефективного політтехнолога — що саме ми будемо доносити людям і в якій формі.
Звичайно, існують якісь креативні «фішки», якими команда професіоналів у комунікації може покращити цей процес. Але на сьогоднішній момент їх уже навіть не потрібно винаходити. Всі вони накопичилися в «великому мішку архівів». Найчастіше, подлубавшись у цій купі, можна знайти щось, використане раніше, але гідне для вашого конкретного випадку.
І війна в цьому контексті нічого не змінює. Просто якщо в мирний час ти як політик непереконливий, або просто обдурив своїх виборців, нічого страшного не станеться. Ти тихо і мирно, втративши рейтинг, підеш на політичну пенсію. Наприклад, як Кравчук, Ющенко чи Кучма. А ось під час війни ця непереконливість чи брехня загрожує небезпекою для життя самого політика. Так, у воєнний час гра йде на дуже великі ставки. Але «нові технології» тут не допоможуть.
Останнім часом я багато пишу про помилки політтехнологів. Вони характерні не тільки для війни. Основні з них — не говорити правду, намагатися брехати більше і переконливіше супротивника, обмежувати свободу слова, впроваджуючи темники і оголошуючи будь-якого критика агентом ворога. Все це застосовувалося і в мирний час. І не працювало — ні тоді, ні нині. Довіряють тому, хто доносить навіть незручні, неприємні факти максимально щиро, хто не заграє з простим народом, а говорить гірку, але правду. І, найголовніше, коли те, що говорить, заявляє і пред’являє політик, абсолютно відповідає тому, що він робить. І бажано, щоб у нього виходило. Щоб був результат.
Якщо політик заявляє — ми повернемо Крим, значить, зобов’язаний повернути. Якщо каже — жити по-новому, то ці зміни повинні бути відчутні на рівні простого громадянина. А якщо заявляє про люстрацію, то ми повинні спостерігати, як тисячі йдуть у відставку і під слідство. Якщо він обіцяє розібратися з сепаратистами, платити солдатам великі зарплати, страхувати кожного бійця на мільйон гривень — країна повинна бачити, що все обіцяне виконано. Тоді таким політикам повірять. І без усяких незрозумілих технологій.