Шерше ля мані, або Симптоми агонії МОЗ

Симптом (від грецького «випадок», «збіг», «ознака») як термін знадобиться нам для розуміння сьогоднішнього стану Міністерства охорони здоров'я України. Міністр Олександр Квіташвілі представив країні план медичної реформи і пообіцяв, що до вересня міністерство введе Єдину електронну систему, потім розробить механізми розрахунків медпослуг, впровадить базові пакети, ну і так далі. В усі ці обіцянки повірити тяжко, але хотілося б розібратися: це реальні плани МОЗ, піар чи ще щось? Зрозуміти це особисто мені допоміг один випадок.

21 листопада на прес-конференції МОЗ та РПР (Реанімаційний пакет реформ) на тему «Реформуйся або помри: що робити з медичною реформою в Україні?» виступив заступник міністра охорони здоров'я Ігор Перегінець і після розлогої промови про важкий реформаторський шлях міністерства несподівано зробив заяву про зміну вектора реформ на... модель керованої медицини. Збіг чи ні, але після міністра виступив автор цієї моделі, професор Анатолій Галунов.

Історична довідка: у 2004-2005-му роках у м. Вознесенськ завдяки твердій позиції мера Ю. Гержова, прагненню до поліпшень головного лікаря ЦРЛ Н. Гуменюка та розробкам проф. А. Галунова було впроваджено модель керованої медицини. Зміст цієї моделі в тому, що за допомогою спеціальних розрахунків, оригінальних програм та системи аналізу вдалося поліпшити управління фінансовими потоками і в кілька разів підвищити ефективність медичної допомоги. Вже за рік у Вознесенську отримали перші плоди, але справжній ефект модель дала через три роки, коли при оцінці показників з'ясувалося, що якість здоров'я населення цього регіону в кілька разів перевищила середньостатистичні показники по Україні. Сьогодні модель керованої медицини впроваджено і в м. Скадовськ.

Після конференції стало зрозуміло, що МОЗ бере на озброєння вознесенську модель. На мій погляд, це правильно, бо на тлі цілковитої маячні (ідей на кшталт пілотних проектів, автономізації та поділу амбулаторної допомоги) ця модель засвідчила свою життєздатність і за десять років існування дала гарний соціальний, економічний і навіть політичний ефект.

Єдине, що бентежить, - і міністр, і заступник міністра, кажучи про зміну поглядів на реформи і будуючи покрокові плани, явно недостатньо розуміють сенс заявлених реформ, їхню суть та процеси майбутніх змін. Це не дивно, модель керованої медицини занадто наукомістка. У ній закладено канадські та європейські розробки, ідеї одеських та київських наукових колективів. У ній більше десятка офіційно зареєстрованих, оригінальних авторських розробок і для її розуміння і впровадження необхідні знання в галузях медицини, економіки, права та інформатики. Не хочу нікого ображати, але керівні кадри міністерства здебільшого підбираються не за професійним принципом, а за політичною доцільністю, вмінням працювати в бізнес-схемах або з дуже особистих мотивів. Тому й вознесенську модель, носієм якої є професор Галунов, у міністерстві мало хто розуміє.

Приміром, заявлене міністром: до кінця вересня впровадити Єдину електронну систему. Хіба розуміє міністр, що це означає комп'ютеризацію кожного лікарського робочого місця? Забезпечення комп'ютером, принтером, інтернетом, ліцензійними і спеціальними програмами, плюс навчання, плюс центральна база, аналітика і так далі. Процес це тривалий, розраховувати потрібно не на місяці, а на роки. Вартість такого задоволення - приблизно $5 у розрахунку на одного жителя обслуговуваної території. У масштабах України знадобиться $200 млн., або 5 млрд. грн. Де міністерство їх візьме? Можливо, розрахунок на міжнародну допомогу, на гранти?

За інсайдерською інформацією, причиною кардинального повороту в бік вознесенської моделі стали саме грошові гранти. Міжнародні донори відмовилися виділяти кошти на проекти з автономізації, і МОЗ різко повернувся до тієї моделі, яку свого часу ті самі донори оцінювали як найбільш раціональну та ефективну в умовах бюджетної медицини України. Ось чому міністерство звернулося до професора.

Все було б нічого, якби не одна ознака. За останні роки міністри охорони здоров'я із завидною постійністю перед своїм зняттям зверталися до вознесенської моделі, як до соломинки, за яку вони намагалися утримати міністерське крісло. Майже всі останні реформатори від медицини, нагородивши всього й побільше, то зі щільними регіонами, то із сімейною медициною, то з лікарським самоврядуванням, після з'їдання виділених на реформи коштів поспіхом знаходили Анатолія Галунова з проханням допомогти на громадських засадах з реформами, а потім нічого не встигали зробити у зв'язку зі зняттям з посади.

І ось, зіставивши випадок, збіг та ознаку, беруся стверджувати, що з'явився явний симптом того, що нинішній міністр та його команда, швидше за все, вже довго не просидять. Це навіть не піар, це симптом агонії МОЗ. Надії, на жаль, часто живляться ілюзіями.