Стрічка новин
Вибрати все
Фільтрувати тематики Выбрать
24 Серпня
23 Серпня
Стрічка новин
Вибрати все
Фільтрувати тематики Выбрать
24 Серпня
23 Серпня
Роман Ніцович Роман Ніцович

Навіть у майбутньому ми навряд чи повністю відмовимося від російського газу

02.12.2015, 15:36 Печать

Нині перед українським газовим ринком стоїть задача лібералізації й відхід від російського блакитного палива. Проте Україні навряд чи вдасться повністю відмовитись від газу з РФ, хоч цю залежність від російського газового ринку треба зменшувати. Таку думку «Аналітичній службі новин» (АСН) висловив керівник програм аналітичного центру DiXigroup Роман Ніцович.

«Лібералізація газового ринку – це нова модель взаємодії гравців на ньому. Вона передбачає те, що споживач тепер має вибір між різними постачальниками. Він може обирати собі того постачальника, який запропонує нижчу ціну. Ціни у нас ринкові, тут нікуди не дітися – це об’єктивна потреба, інакше б ринку не було. Зараз це перехідний період, який остаточно закінчиться в 2017 році. Транспортування і розподіл газу – це вже питання операторів, які мають бути незалежними й запускати в трубу всіх, хто захоче. Таким чином в цьому і є сенс лібералізації, що ви як споживач матимете змогу обрати собі постачальника й на цьому зекономити», - розповів експерт.

За словами Ніцовича, питання диверсифікації - теж частина цього перетворення ринку. Якщо ринок буде лібералізовано, відкриється змога імпортувати газ будь-кому і будь-звідки. 

«Тому теоретично якщо якісь трейдери українські домовляться з «Газпромом» імпортувати газ на прийнятних умовах, вони матимуть змогу це зробити. Ми усуваємо цю російську компанію тільки як одну з імпортних монополій. Так само і на європейському ринку: якщо хтось із наших постачальників домовиться, то «Укртрансгаз» зобов’язаний цей газ прийняти, прокачати, поставити. Зараз ми відходимо від російського ринку. Але не думаю, що у майбутньому ми від нього повністю відмовимось. Треба визначити прийнятний рівень. Президент каже, що 50% за підсумком року, Кабмін каже, що 30%. Якщо говорити про прийнятний баланс, то він, мабуть, мвсить коливатися в межах від 30-ти до 50%. Варто зазначити, що досвід країн ЄС досить різний: є країни, які на 100% залежні й поки що нічого не можуть з цим зробити. У нас є змога зменшити цю залежність, тож варто нею скористатись», - дійшов підсумку експерт.

Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции


На тему
Політика Паперовий літак свободи Виговського 03 Серпня
16:41

Паперовий літак свободи Виговського

Паперовий літак свободи Виговського «Я прошу великих людей звільнити наших дітей. Вони чекають, що ми їм допоможемо!» - каже Галина Виговська. Вона - мати засудженого в Росії українця Валентина Виговського. «Вони страждають, сидять у камерах-одиночках, їм не надходять від нас листи», - продовжує вона і просить Президента про допомогу: «Петре Олексійовичу, змилуйтесь над нами». В очах Галини - сльози, її руки вогкі від хвилювання. Мама розповідає, як живе майже два роки без сина: «Знаєте, коли він зник, то я не відчувала, що він живий. Я потім на побаченні у Лефортово в Москві у Валика запитала, чому так сталося. Він мені відповів: «А я й не був живим, з мене всю душу вибили, тіло ходило окремо, колишнього Валика більше немає». Про справу Валентина Виговського сьогодні відомо небагато, адже вона була і залишається засекреченою. Зі слів батьків знаємо, що Валика взяли у Криму у вересні 2014 року. На півострів він поїхав у справах. Навіть ночувати там не збирався. Його схопили на залізничному вокзалі представники так званої кримської самооборони і передали до рук ФСБ. Понад місяць батьки Валентина не знали, де їхній син. Його шукали СБУ та МЗС, але тільки в середині жовтня Україна отримала офіційну відповідь від компетентних органів Росії, що Виговського затримано і він прибуває в Лефортовському слідчому ізоляторі в Москві. Там він і просидів 18 місяців. Тривалий час без побачень із рідними та українським консулом. Його катували. «Я двічі прощався з життям», - напише згодом українець своїй мамі. 15 грудня 2015 року Московський обласний суд засудив українця до 11 років в'язниці «за шпигунство». Мовляв, «шпигун з України намагався купити в РФ технології двигуна Су-25», а для цього «вербував» людей у соцмережах». У листах же Валентин Виговський писав, що в РФ йому пропонували працювати на Росію. «Молодий чоловіче, навіщо вам сидіти в тюрмі - служили б Батьківщині. Байдуже, якій батьківщині. Ось так дослівно й сказали, - розповідав він своїй мамі Галині в одному з листів. - Я відповів, як це яка різниця?! Не хотілося таких нюансів писати в листах, просто цирк, чесне слово, панове! Хочу швидше додому, набридло все це!» Російський адвокат Ілля Новіков, узявся за справу вже після оголошення вироку. По скайпу він говорить: «Сподівався, що Валентин справді шпигун, - це значно спростило б його звільнення, спецслужби боролися б за свого». Але матеріали справи, які залишаються засекреченими, свідчать про протилежне. Виговського фактично звинуватили в тому, що він працював сам на себе, добуваючи таємні креслення літаків з метою подальшого продажу. «Валентин з дитинства дружив з авіацією. Приходив до нас на завод, де ми будували маленькі літаки, всім цікавився. Це був живий інтерес. Валик - чесна людина, я не можу повірити, що він шпигував. Людина, яка продавала в житті автомобільні диски, не може ним бути», - каже друг сім'ї, авіаконструктор Віктор Ващенко, стоячи на сходах Українського дому. Сюди Віктор прийшов підтримати сім'ю та привітати Валентина із днем ​​народження. 3 серпня йому виповнюється 33 роки. За його спиною - плакати і фотографії. На одному з фото Валентин із сином. Малюкові й сьогодні тато пише особливі листи. Це єдині звісточки з Росії, котрі цензура пропускала українською мовою. «Кірюшка, привіт! Як у тебе справи? Чим ти займаєшся, поки мене поруч немає?» - написано в одному з листів. Хлопчик не знає, що його тато, якого він так чекає, перебуває у в'язниці. Рідні кажуть, що він працює в Москві і от-от приїде. На це сподіваються й усі, хто прийшов на акцію. З вірою у визволення люди запускають у небо десятки паперових літачків. На крилах кожного - рядки з листів Валентина Виговського й адреса, куди можна йому написати: «ФКУ ІК-11 УФСВП Росії по Кіровській області, сел. Утробине, Кіровська обл., Росія, 613040. Вигівський Валентин Петрович, 1983». Але листи доходять лише російською мовою.
Політика Як і сліду не було: куди поділися реформатори-іноземці 01 Серпня
15:24

Як і сліду не було: куди поділися реформатори-іноземці

Як і сліду не було: куди поділися реформатори-іноземці В сучасному політикумі реформатори змінюються хвилями. Одна з тих, що викликала найжвавіше обговорення, — це реформатори-«варяги». Однак зараз вони практично всі «вимилися» з українських міністерств та відомств. АСН вирішила з експертами розібратися, чому найяскравіші міністри-іноземці не прижилися в реаліях нашої політики та чи можливе їхнє повернення. Що заважало «іноземному десанту» «Варягами», які найбільше запам’яталися українцям реформами чи скандалами, є колишній міністр економічного розвитку Айварас Абромавичус, екс-міністр фінансів Наталя Яресько та грузинські реформатори: колишній перший заступник голови МВС Ека Згуладзе та екс-заступник голови ГПУ Давід Сакварелідзе. Колишній голова МЕРТ Абромавичус заявив, мовляв, незважаючи на те, що планує увійти в литовський уряд, залишається патріотом України. За його ж словами, працювати ефективно в українському уряді він не мав можливості через блокування реформ з боку представника пропрезидентського БПП Ігоря Кононенка. Втім, переважно експерти сходяться на думці, що діяльність того ж самого Абромавичуса просто переоцінена і питання зовсім не в тім, що хтось заважав йому проводити реформи. Володимир Фесенко«Щодо Абромавичуса, то треба розуміти, що ті реформи, які були в економіці, робив не тільки він. Він запам’ятався лише гучним  скандалом з Кононенком. Звісно, він сприяв тому, щоб робилися реформи в певних сферах. Але я б дуже обережно ставився до оцінки його як реформатора. Думаю, що ми переоцінюємо його. Серйозних реформ за час його роботи в уряді не відбулося. Щодо реформи, наприклад, у державних закупівлях, то систему ProZorro робили українці», — зауважив у коментарі «Аналітичній службі новин» директор Центру політичних досліджень «Пента» Володимир Фесенко. Фесенко зазначає, що Абромавичус міг залишитися в українській політиці, оскільки був близький до Саакашвілі. Але чому екс-міністр обрав Литву – питання. Політолог вважає, що, можливо, Абромавичус обпікся на нашій політиці і не хоче ризикувати. Втім, які в нього шанси в Литві — теж невідомо. Отже, не можна сказати, чи стануть українські реформи стартом для його політичної кар’єри в Литві. «У Абромавичуса трохи інша ситуація, і вона гірша, ніж у інших реформаторів, оскільки величезних проривів у його сфері не було», — коментує для АСН діяльність колишнього міністра політолог Сергій Таран. А от політолог, завідувач кафедри політології Національного університету України «Києво-Могилянська академія» Олександр Дем'янчук, навпаки, вважає, що екс-міністр економічного розвитку зробив усе можливе в тодішніх реаліях. Олександр Дем'янчук«Людина віддала все, що могла. Тепер вона відчуває, що їй краще буде реалізувати себе в іншому місці. В мене язик не повернеться сказати що-небудь негативне про Абромавичуса чи про Згуладзе. Вони чесно намагалися щось зробити, але це, в першу чергу, наші політичні корупційні умови — такі, що без серйозних політичних рішень на найвищому рівні адміністраторам щось зробити практично неможливо. Реформа значною мірою залежить від політичних аспектів. Міністри-іноземці прийшли, думаючи, що от, політичні рішення уже прийнято і залишилося тільки здійснювати реформу (тобто шукати, як найкраще — чесно, прямо, послідовно — це робити), а виявляється, що політики встромляють серйозні палиці в колеса», - розповів Дем’янчук  у коментарі АСН. Тож, за великим рахунком, реформатори-«варяги» приходили в український уряд з певними напівідеалістичними уявленнями про те, що і як буде робитися. Але дійсність виявилася трохи іншою. Реформаторський бекграунд Неоднозначно оцінюють політологи й вплив екс-міністра фінансів Наталі Яресько на проведення реформ в Україні. Таран переконаний, що Яресько й надалі працюватиме на Україну, як вона це робила до того, коли прийшла в уряд. Адже вона — представниця української діаспори і для неї важливе питання ідентичності. На думку Фесенка, Яресько не залишилася в уряді через певні амбіції, а коли не вийшло з посадою прем’єр-міністра, вона відмовилася бути просто міністром фінансів. «Щодо Яресько — вона навела певний лад у фінансах, сприяла стабілізації, розв’язанню боргової проблеми із зовнішніми позичальниками (хоча не всі це оцінюють позитивно — є багато критики щодо цієї угоди). Можна сказати, що вона була стабілізатором. Чому вона не залишилася? В неї були певні амбіції, їй пропонували посаду прем’єра. Коли не вийшло, вона не схотіла повертатися в ролі міністра — це питання самооцінки, нереалізованої ідеї про прем’єрство», — зазначив Фесенко. З чуток, колишня голова Мінфіну не планує повертатися в політику, а воліє більше уваги приділяти власній родині. Ека Згуладзе — чи не єдиний реформатор, результатами якого задоволені експерти. Таран зазначає: факт того, що патрульна служба запрацювала — наочний. І саме Згуладзе була причетна до цієї роботи, і результат був позитивним. Політологи висловлюють і думки про те, що, власне, Ека — єдина з усіх, хто може ще повернутися до реформування. «Серед усіх реформаторів реальним реформатором, який зробив справжню реформу, була Ека Згуладзе. Кажу це без жодної іронії. Створення патрульної поліції — це її справа, ні Авакова, ні когось іншого. Вона була організатором цього процесу, вона оволоділа технологією. Пішла тому, що виникли родинні проблеми. Але вона є радником, вона не пішла повністю і, в принципі, вона ще може повернутися в тому чи іншому статусі до реформи МВС», — зазначив Фесенко. І вашим і нашим Ще одним представником грузинських реформаторів є Давід Сакварелідзе, який запам’ятався українцям справою «діамантових прокурорів», протистоянням із Шокіним та величезним хабарем, який йому начебто пропонували. Зараз екс-заступник голови ГПУ пішов у політику, став одним з головних облич майбутньої партії «Хвиля» нарівні з іще одним екс-заступником Шокіна, Віталієм Каськом, та нардепом Віктором Чумаком. Але в українському політикумі не рідкість чутки про те, що Сакварелідзе (як і його старший соратник Михайло Саакашвілі) хоче всидіти на двох стільцях одночасно: крім української політики, він спробує сили і в грузинській. «Сакварелізде намагався сприяти боротьбі з корупцією в самій прокуратурі — тут йому треба віддати належне. Наприклад, справа «діамантових прокурорів». Щодо реформи прокуратури, то це його повний провал, адже саме він відповідав за реформу місцевих прокуратур. Якщо порівнювати з Екою Згуладзе, у якої ситуація була не кращою, то вона спромоглася провести свою реформу, а він свою провалив. Щодо його політичних амбіцій у Грузії — підтвердженої інформації я не чув. Але можу сказати, що якщо це правда, то там і там не вийде. Треба обирати», — певен Фесенко. Таран зауважує, що коли людина бере участь у політиці кількох країн, це завжди конфлікт інтересів. Чи стане робота в українській прокуратурі та участь у партії стартом для грузинського реваншу — покаже тільки час. Іноземці в уряді — не зло Кожен з посадовців пішов з української політики з власних причин і кожен з них матиме різний розвиток власного шляху надалі, переконаний Фесенко. Такої ж думки й політолог Сергій Таран. Він наголошує, що незважаючи на те, як закінчилися українські історії іноземців-реформаторів, цей досвід є необхідним і його треба застосовувати й надалі. Сергій Таран«Вони всі різні, з різним бекграундом та різною історією успіху. Ми  звертаємо увагу на цю проблему, адже раніше такого ніколи не було, щоб іноземці приходили в уряд. Ми зараз стаємо відкритішими для світу, говоримо про проведення реформ, про залучення найкращих кадрів інших країн. Річ у тім, що коли реформатори сюди приїжджають, ми думаємо, що це ледь не зовнішній вплив і шпиняємо тим, що, мовляв, своїх немає?» — каже Таран і додає, що якщо подивитися на досвід Східної Європи, то от там якраз був приклад проведення реформ, коли країни перебували в набагато більшій залежності від громадян з іншими паспортами. «По суті, їхні реформи були під диктовку Брюсселя. І всю політику їхніх урядів курував Брюссель. Україна лише зараз починає відкривати для себе міжнародні процеси, і тому нам здається, що іноземці в уряді — щось таке дивне. Ми думаємо над питаннями на кшталт «приживаються — не приживаються», але тут насправді драматизму мало. На мою думку, потрібно створити цілі урядові програми, які б залучали найкращі іноземні кадри, котрі мають гарні ідеї, досвід управління. Так роблять усі країни. Є міф про те, що всі держави обмежують міграцію, але винятком є залучення найкращих кадрів», — переконаний Таран. Оцінюючи діяльність іноземців-реформаторів, експерти наголошують, що питання не в громадянстві, а в якості роботи. У країні досить патріотів та професіоналів, які можуть принести реальну користь.
Політика Біля ГПУ вимагали припинити тортури і не чіпати НАБУ 17 Серпня
15:54

Біля ГПУ вимагали припинити тортури і не чіпати НАБУ

Біля ГПУ вимагали припинити тортури і не чіпати НАБУ Біля центрального входу до Генеральної прокуратури України сімом людям зв'язали руки і одягнули на голову поліетиленові пакети. Таким чином активісти висловили своє обурення діями підлеглих начальника ГПУ, Юрія Луценка, зокрема тим, що вони у своїй роботі вдаються до тортур. Ідеться про випадок затримання двох представників Національного антикорупційного бюро України. Одна з вимог активістів - кадрові рішення в ГПУ: ліквідація департаменту ГПУ з розслідування і нагляду в кримінальних провадженнях у сферах державної служби та власності, яким зараз керує Дмитро Сус. Саме працівників цього підрозділу підозрюють у викраденні співробітників НАБУ. Останній також веде справу колишнього заступника Віктора Шокіна, Віталія Каська, і приходив з обшуками до НАБУ у справі про прослуховування. У руках протестувальників - плакати з написами: «Луценко, Дмитро Сус - твоя реформа ГПУ?», «Суса - за ґрати», «Руки геть від НАБУ», «Прокурорських катів - за ґрати». Якщо Луценко не відреагує на вимоги активістів, останні погрожують зажадати його відставки з посади генпрокурора.
Суспільство Заміж за добу: журналістка АСН перевірила урядову новацію на собі 19 Липня
17:33

Заміж за добу: журналістка АСН перевірила урядову новацію на собі

Заміж за добу: журналістка АСН перевірила урядову новацію на собі Кабінет Міністрів вже запустив пілотний проект щодо реєстрації одруження протягом 24 годин у кількох містах, а з 2017 року обіцяє, що на всій території України одружитися офіційно можна буде за добу.  А також парламент ухвалив законопроект, відповідно до якого у паспорти «шлюбні» штампи проставлятись не будуть. Дотепники стверджують, що це для надактивних користувачів послуги «експрес-шлюб». Але жарти жартами, а офіційна реєстрація – справа серйозна. Одружимо усіх! Отож, як обіцяно, одружитися буде простіше. Про це вже заявив Голова Уряду. «Рішення прийнято», - сказав прем'єр-міністр Володимир Гройсман та додав, що взагалі треба підтримати ініціативу міністра юстиції і заборонити розлучення (сподіваємося, це все ж жарт, а не посягання на права людей). Міністр юстиції Павло Петренко пояснив, що в рамках пілотного проекту мінімальний термін для реєстрації шлюбу з моменту подачі заяви буде скорочений з 30 днів до доби. І така екстрена реєстрація шлюбів вводиться у Києві, Львові та  Одесі, а також у Маріуполі, Сєверодонецьку та Херсоні. Акцентується на необхідності врахування інтересів для громадян із Криму і зони АТО, впровадження механізму швидкого отримання вітчизняного свідоцтва про шлюб. А всі організаційні питання щодо впровадження проекту має взяти на себе місцева влада. Та таку радість від Кабміну поділяють не всі. Відзначимо, що багато нардепів на захотіли її коментувати. Багато – але теж не всі. Штучна сенсація Іван ВінникЗокрема, нардеп Іван Вінник, відзначив, що до самої ідеї експрес-шлюбів ставиться позитивно. Але! «Це штучно створені сенсації, щоб відволікти від головних проблем у країні. Я був на засіданні Кабміну, чув доповідь Петренка. Це презентувалося як якась карколомна революційна реформа. Будуть люди місяць чекати чи 24 години - це ніяк не покращить ситуацію в країні. Ніби кажуть, що це знімається рудиментарна норма радянської епохи. Та у нас є випадки, коли наступного дня після весілля вже розлучаються. Але я не проти спрощень і уваги до інституту сім’ї», – сказав він АСН. Сергій ЛабазюкА парламентар Сергій Лабазюк розповів, що особисто він шість років зустрічався з дружиною, а в шлюбі вони вже дванадцять. І хоч ідея не з катастрофічних, але й не зі злободенних. «Ми вже все зробили у країні, залишилося лише втручатися в особисте життя людей? Одружуватися «за один день» – це прикольно, але непрактично. Звісно, погано, що в нашій країні так багато розлучень. Але, можливо, керівництво держави мало б подбати про причини і наслідки розірвання шлюбів», - відкрив своє бачення нардеп. Не штампом єдиним Борислав БерезаБорислав Береза зізнався АСН, що на другому побаченні зробив пропозицію своїй дружині. Та довелося трохи почекати: була черга, а хотілося, щоб свято випадало на суботу. «Комусь це полегшить моменти життя. Можливо, внаслідок цього покращиться демографічна ситуація.  Але, наскільки мені відомо, штамп у паспорті ніколи не заважав цій справі. Важливо, щоб покращення відбувалися і в інших сферах, у побутових, комунальних. Щоб добробут людей ріс, покращувалися економічні показники. Але простіше продемонструвати новації в системі реєстрації шлюбів. Гірше не буде. Щоправда, й кращим життя людей від цього не стає», – вважає нардеп. Ігор ЛуценкоДепутат Ігор Луценко теж ідею скорочення термінів очікування реєстрації не критикує. «Я - за спрощення усіх бюрократичних процедур. Якщо люди хочуть швидко зареєструвати шлюб, чому й ні», - сказав він АСН. Що ж стосується слів Гройсмана про заборону розлучень, то Луценко каже, що навіть за великого бажання це неможливо: «Ну не хочуть люди жити разом. Як це має бути: ходитимуть судові виконавці і кластимуть їх разом у ліжко?» У службових цілях Вислухавши різні сторони, АСН все ж вирішує скористатися службовим становищем – стати піонером пілотного проекту щодо реєстрації одруження протягом 24 годин. У слова представників Уряду віримо. Телефонуємо «з наміром одружитися». Справа виявилась непроста. Може вийти так, що дізнаватися про правила і права доведеться довше, ніж розпису чекати, адже трубку вперто не беруть ні в Києві, ні у Львові, ні в Одесі, ні в Херсоні. А ось у Сєверодонецьку взяли одразу. «У новинах говорили, що можна розписатися за один день. Як це зробити?» – питаємо. «Ще не набрало це чинності. Ми ще самі нічого не знаємо. Жодних розпоряджень. Просто хочуть запустити пілотний проект. Коли він буде, ще ніхто нічого не знає», – чуємо у відповідь. Тон привітний, але стомлений. Що дає зрозуміти –  таких швидких та моторних молодят, які хочуть за добу розписатися, багато. Якщо треба, то можна Ну що ж, виявилося, що бігти і вимагати зареєструвати ваш шлюб вже і негайно, навіть посилаючись на інформацію від Уряду, розтиражовану ЗМІ, рано. Наразі всюди ще діють старі правила (і в «пілотних» регіонах теж). Вони оприлюднені, зокрема, і на офіційному сайті Мінюсту: «Шлюб реєструється після спливу одного місяця від дня подання особами заяви про державну реєстрацію шлюбу. За наявності поважних причин керівник органу державної реєстрації актів цивільного стану дозволяє державну реєстрацію шлюбу до спливу цього строку». У разі вагітності нареченої, народження нею дитини, а також якщо є безпосередня загроза для життя нареченої або нареченого, шлюб реєструється у день подання відповідної заяви або у будь-який інший день за бажанням наречених протягом одного місяця (стаття 32 Сімейного кодексу України). Та обходити ці перепони люди давно навчилися. Для прикладу, як немає знайомства, то медичну довідку «отримати» не проблема. Ще добре, що додаткових вимог нема. Приміром, у Греції, як розповідали, потрібно ще й оголошення в газету дати, що так і так, зібрались люди таке вичудити, як хтось має зауваження і претензії – повідомляйте. Тому одружуйтесь на здоров’я. А очікування місяць чи 24 години – то вже інша історія.
marketgid
Новости партнеров
Loading...