Комфорт і ласкава медсестра - дорогі задоволення

На тлі скандальних пропозицій МОЗ України щодо реформування системи охорони здоров'я мало хто помітив опубліковані на сайті профільного міністерства (http://103-law.org.ua/News.aspx?n=645) проекти методик розрахунку вартості медичної послуги (допомоги). Ці методики покликані сформувати і узаконити ціни в медицині, а від того, якими будуть ціни, залежить здоров'я та добробут кожного з нас. Врешті-решт ціна на послуги позначиться на можливості не лише підлікуватися, а й просто звернутися до лікаря. Це називається доступність медичної допомоги.

Як відомо, Конституція гарантувала нам право на доступність, зауваживши, що медична допомога має надаватися безкоштовно всім, тобто платність заборонена. Проте всі, хто були при владі, стверджували, що грошей бюджету на медицину не вистачає, хоча за 25 років бюджет вигодував не один десяток українських мільйонерів та мільярдерів, але суть в іншому. Кожному хочеться, щоб при зверненні до лікаря він поставився до тебе гуманно, правильно поставив діагноз і вилікував недугу. Якщо в лікарні, то хочеться з банальним людським комфортом, з ласкавою медсестрою, з чистими простирадлами і нормальною їжею. Це, як кажуть, попит.

У теорії попит має народжувати пропозицію, але ось тут і замикається зачароване коло: без грошей гарну послугу створити не можна, брати заборонено, бюджету немає, отже, і попит не задовольнити. Але платимо ж! А зарплати медиків? Маленькі, і вони виправдано намагаються дозаробити. А медикаменти? Дорогі, і на них не завжди вистачає грошей. А сервіс? Нижчий від плінтуса. Як результат: народ хворіє і розлючений на всіх і вся.

З одного боку, здоровий глузд говорить: якщо є попит, то навіщо стримувати пропозицію? Нехай для тих, хто може оплатити своє «хочеться», будуть у медицині додаткові платні послуги. З іншого боку, досвід підказує: лишень дозволь - і вся медицина водночас перетвориться на платну, та ще й із диким ринком, тоді про доступність узагалі можна забути. Не тільки соціально незахищені верстви, а й середній клас завиє.

Де ж вихід? Повернімося до здорового глузду, тут логіка проста. Наприклад, перша модель: держава за рахунок бюджету дала те і те, а якщо бажаєте ще чогось, можете інше докупити. Модель друга: за гроші бюджету потрібно у лікарень купувати найнеобхідніше, а інше нехай докуповують або за рахунок страхування, або за власні гроші. І третя модель: скасувати бюджетне фінансування, знизити податки на ці гроші, включити ОМС і розвинути ДМС (обов'язкове і добровільне медичне страхування).

Всі ці моделі, по суті, є системами, відпрацьованих варіацій яких у світі безліч. Розвинені країни, через недосконалість будь-якої моделі, часом кардинально змінюють їх раз на 10-15 років. І ось ми підходимо до дуже важливого моменту. Ефективність будь-якої системи залежить від ціноутворення. Наприклад: ми хочемо, щоб медицина була «по-мінімуму», - тоді ціни низькі. Або бажаємо, щоб наша медицина стала передовою у світі з високим сервісом, наукою, інноваціями та сучасними технологіями, - тоді ціни високі. Саме цей фактор регулюється методологією та підходами до утворення цін.

Зауважимо, що методи розрахунку не є самостійною системою, а лише механізмом усередині системи. Крім того, уніфіковані підходи до ціни на медичні послуги допомагають перетворити дикий ринок на цивілізований, з однаковим рівнем доступності, прозорою економікою і прийнятними податками.

Важко повірити, але ідеї розробки та впровадження такої методики в Україні більше 20 років. Перші згадки в літературі датовані 1993 роком. За цей час у деяких країнах двічі відбулися докорінні реформи систем охорони здоров'я. В Україні ж, незважаючи на численні програми урядів і рішення Верховної Ради, де МОЗ безпосередньо говорилося про необхідність прийняття методики розрахунку цін на медичні послуги, досі питання не вирішене. І ось, здається, здійснилося, на сайті МОЗ для обговорення опубліковано одразу шість (!) варіантів довгоочікуваної методики.

Не будемо розбирати їх по кісточках. Багатьох розробників я добре знаю. Деякі з них роки поклали на розуміння процесів утворення цін у медичній сфері, професіоналізм цих людей поза сумнівом. Єдина проблема - в якій системі має запрацювати та чи інша методика? Або порушувати Конституцію, або потрібно змінювати систему? Поки не вирішиться це питання, на жаль, не підійде жоден з варіантів.

В організації охорони здоров'я такі питання, як ціноутворення або статус лікувальних установ, безумовно, важливі, але вторинні. Це як почати створювати машину з коліс, не вирішивши перед тим, яким буде автомобіль, легковим чи вантажним, а може, це буде трактор на гусеничному ходу, тоді взагалі колеса не потрібні.

Беруся спрогнозувати, що жодну з опублікованих методик не буде прийнято, або шкоди вона принесе більше, ніж користі. Якщо за кожною з цих методик перерахувати вартість медичних послуг, то вийде, що при нормальних зарплатах медиків за виділені з бюджету кошти ми зможемо закупити лише 15-20% від необхідного мінімуму, решту доведеться оплачувати зі своєї кишені. Сьогодні в лікарнях ми платимо благодійні внески, за принципом «хто скільки може», після розрахунків платитимемо вже за встановленими розцінками. Сподіваюся, всі розуміють, скільки коштує комфорт, ласкава медсестра і нормальна їжа.

В Україні одна з найвищих ставок оподаткування, за рахунок якого має фінансуватися охорона здоров'я, і ​​вершина цинізму в тому, що сталінський принцип «гарного лікаря народ прогодує» досі живе в умах нашої влади.