Перша книга невідомого автора зазвичай не цікавить ані читача, ані видавництво

Надрукувати свою книгу - це мінімум амбіцій молодого автора. Тут два варіанти: або самвидав, або договір із видавництвом. Потрібно розуміти, що мета видавництва - одержання прибутку, тому воно розглядає книгу як товар, котрий має дати дохід, а дохід залежить від покупця, який придбає книгу, якщо буде впевнений, що не витратить гроші марно.

Перша книга невідомого автора зазвичай не цікавить ані читача, ані видавництво. Запорука успіху - відомість та популярність. Якщо ви написали першу книгу, у вас є варіант видати її власним коштом або за гроші спонсора. Самвидав включає в себе всі витрати, які при нормальному розкладі зробило б видавництво. У скільки це обійдеться? Наприклад: при друку 1000 примірників книги у м'якій обкладинці на 300 сторінок собівартість однієї книги становитиме 25 гривень, а 10 тисяч примірників - це вже 9-11 гривень. Певна річ, що при самвидаві проблеми поширення книг - це теж турбота автора. Скажу одразу, самому продавати складно і не вигідно. Добре, якщо магазин візьме 1-2 книжки на пробу, а багато, особливо ті, які входять до мережі, навіть не дивитимуться вашу книгу, потрібно домовлятися через відділи продажів.

У мене був такий випадок: я відправив свою книгу «24h» до харківської фірми «Клуб сімейного дозвілля», вони мають мережу магазинів по всій Україні. Прийшла відмова з формулюванням: «Не бачимо комерційного успіху...» І в той самий день у Берліні на Міжнародному літературному конкурсі «Найкраща книга за 2013 рік» цій книзі присудили золоту премію.

До речі, про конкурси. Це реальна можливість для молодого автора заявити про себе і навіть здобути премію. На жаль, в Україні таких практично немає. Всього-на-всього кілька письменницьких конкурсів, де присуджують за перше місце пару тисяч гривень, один або два, куди подаються ненадруковані книги, і Національна премія, куди можна потрапити лише через Спілку письменників України, от і все.

До того ж на більшість літературних змагань в Україні приймають книги лише українською мовою. При цьому російськомовна аудиторія ширша і шансів реалізувати надруковане більше. Тому досвідчені письменники, котрі однаково добре володіють обома мовами, книги до видавництва готують одразу двома мовами. Можна подавати твори на конкурси до інших країн. Якщо бути об'єктивним, то гарних і «дорогих» конкурсів багато в Росії. Та ж Національна премія «Велика книга» має щорічний призовий фонд 6 мільйонів рублів. Зрозуміло, що для письменників з України з багатьох причин участь є небажаною. А от організувати такі самі в Україні було б непогано.

Через інтернет можна підшукати конкурси в Німеччині, Канаді, США. З особистого досвіду знаю: якщо ви й станете переможцем у якомусь престижному змаганні за кордоном, то це не гарантія, що в Україні про вас почують. Літературна Україна перебуває в зародковому стані, деякі наші письменники вже стали популярними, їх купують і читають, але секрет у тому, що розкручуються вони за кордоном. Попит на сучасного україно- та російськомовного українського письменника за останні роки зріс, однак проблеми авторського права, ціноутворення, видавництва книг та їхньої реалізації, до того ж майже цілковита відсутність хоча б якоїсь державної політики в цій галузі не дають пробитися багатьом нашим талановитим поетам і письменникам.

Цивілізація, освіта і культура країни, в якій ми живемо, цілком залежать від книг. Нові Котляревські, Шевченки та Шекспіри давно живуть серед нас. Завдання в тому, щоб знайти їх, дати можливість проявити і реалізувати себе, дати читачам нових сучасних авторів. І якщо мені скажуть, що не всі однаково талановиті, я погоджуся і відповім відомим в економіці правилом: «На кожен товар є свій покупець».