Крим. Рік потому

Я був у Криму рік тому, коли там відбувалася так звана «російська весна». Досі пам'ятаю день після референдуму в Бахчисараї. У місцевому кримськотатарському ресторані його власник нервово перемикав телевізійні канали. Перед його закладом біля кримськотатарського прапора висів український.

— Почепив його торік і своїми руками — не зніму. Нехай самі це роблять, — сказав сумно.

Через рік біля цього ресторану вже немає українського прапора. Я не наважився запитувати про це у господаря, коли вперше приїхав вже у «російський Крим» ще торік у грудні. Відповідь частково отримав від місцевого кримськотатарського активіста Ільмі Умерова: «Прийшли з перевіркою обідньої пори. Оточили ресторан і зробили «маски-шоу».

Я зустрівся з Умеровим знову, минулого тижня, – перед тим, як його обрали заступником голови Меджлісу Рефата Чубарова. Поцікавився, чи не боїться. Відразу зрозумів, що це запитання — не за адресою.

Але страх серед татар виразно відчувається. Про це розповідає місцева татарська журналістка, яка, побоюючись репресій, вирішила залишитися анонімною. Упродовж останнього року викрадено сім татар. Одного з них пізніше знайшли мертвим, зі слідами тортур. Доля інших невідома.

Незважаючи на те, що я був у Криму під час «референдуму», пізніше — в грудні й зараз, у березні, не можу звикнути до «нового» Криму. Він нагадує острів. Про це відразу свідчить відсутність залізничного сполучення. Якщо у тебе немає машини, частину адміністративного кордону доводиться долати на власних ногах. Та навіть якщо транспорт є, доводиться чекати в довгій черзі. На кордоні з російської сторони з «нестандартними» людьми (наприклад, журналістами) можуть захотіти поспілкуватися офіцери ФСБ.

Громадяни Євросоюзу, щоб приїхати в Крим (або інші регіони Росії), повинні отримати візу. Але не тільки це свідчить про блокаду півострова. З грудня тут не діють платіжні системи Visa і Mastercard. Тобто іноземець не в змозі розрахуватися за допомогою карток. Не діють пункти обміну валют, її можна обміняти тільки в банках. Але і з цим проблеми: великі російські банки бояться санкцій, а тому не відкривають тут своїх відділень. Немає і великих торговельних мереж.

З лютого 2015 року український мобільний зв'язок (як і, наприклад, польський) — тільки в роумінгу. Хоч як дивно, український оператор 3G Інтернету — «Інтертелеком» — ще працює.

Крим став дуже дорогим. Це притому, що й раніше не був дешевим. Наприклад, кримське вино можна знайти дешевше в київських супермаркетах, ніж у кримських магазинах.

Це, звичайно, тільки зовнішні, й не найважливіші зміни. Головна з них стосується зміни атмосфери. «КримНаш» на ділі означає, що на півострові немає місця для «інших». Крім татар, під прицілом і місцеві українці. Українська символіка може бути сприйнята як прояв екстремізму. З усіма наслідками, що випливають.

Українці, які тут залишилися, — в основному ті, хто народився в Криму і зробив свій вибір: залишитися тут і при цьому залишитися українцями. Але їм украй важко. А Київ не дає цим людям конкретних підказок, як вони повинні поводитися на окупованій території. Та вони не здаються, самоорганізовуються, шукають подібних собі через соціальні мережі. Вони переконані: Крим — це Україна!

Але на вулицях Крим в основному російський. Я б навіть сказав — за своїми враженнями після святкування першої річниці анексії півострова, — що місцеві прихильники російського Криму більш російські, ніж їхні родичі в інших регіонах. Але і в їх середовищі є критики. Щоправда, критикують не приєднання до Росії, а тільки те, що влада не виконала обіцянок. У виграші залишилися хіба що пенсіонери. А ось ті, у кого був бізнес або хто працював у великих іноземних фірмах, програли. Наприклад, у Севастополі за української влади працювало приблизно 2000 фахівців IT у фірмах, які організували американці і європейці. Їхні зарплати становили від 2 до 4 тисяч доларів. Однак через санкції всі ці фірми швидко згорнули свою діяльність.

І ще одне. Багато хто зрозумів, наскільки Крим усе ще залежить від України. Ті, кому доводиться виїжджати з півострова, не очікують ні будівництва моста, ні відновлення залізничних колій через Україну. Шкодують про своє рішення, прийняте рік тому? Більшість активних учасників торішньої «російської весни», напевно, ні. А ті, хто шкодує, скоріше за все, не зізнаються в цьому. В одному можна не сумніватися: нині Крим виявився місцем, яке втратило перспективи сучасного розвитку.