3 міфи про зради, які час викрити

Що відчуває людина, коли дізнається, що її довіру зрадили? Біль, образу, розчарування, страх перед майбутнім і нестерпне приниження. Думка про зраду ставить її в глухий кут: чому партнер це зробив, невже з ним було так погано, що довелося добирати емоцій на стороні? Згодом шок проходить, але з'являється нав'язлива думка переробити себе, прокачати тіло, поліпшити відносини, тільки б утримати коханого в сім'ї. На допомогу приходять десятки книг і тренінгів, які обіцяють «зміцнити шлюб». Ось тільки це брехня!

Якість відносин не залежить від нас самих, як би сильно не хотілося нам все контролювати, ми не владні над почуттями і вчинками своєї половини. Звідки ж узялося переконання, що все можна відіграти? Існує 3 міфи про зради, які навчили нас шукати проблему в собі, і які від початку хибні.

Міф 1. Людина сама винна в тому, що їй наставили роги
Навколо так багато порадників, які раді підлити масла в вогонь, нашіптуючи, мовляв, в проблемі винні обидва. Інакше навіщо дружині, у якої все було, йти на сторону? Швидше за все, чоловік був занадто старий і не задовольняв її сексуально. Або, навпаки, молодий і зелений. А може, погано заробляв, бив, вимагав поклоніння? Знайти причину при бажанні легко. Правда в тому, що партнер міг бути ідеальним по всіх фронтах, любити, возити на курорти, виконувати будь-які примхи ... і дико дратувати цією своєю «хорошестю».

У якийсь момент дамі захотілося емоційного підйому, зустріти роздовбая і віддатися йому в пориві пристрасті. Не заради того, щоб щось довести, когось покарати або компенсувати те, чого не вистачало. Нехай би чоловік був першокласним коханцем і відмінним сім'янином, їй захотілося випробувати щось заборонене, аморальне. Проявити ту частину себе, яку вона боялася відкрити вдома, щоб не зіпсувати відносини. Подібно вилазці за фастфудом, після якого ви з задоволенням повертаєтеся до здорової домашньої їжі. Це не означає, що у таких людей немає проблем. Ми говоримо про те, що партнери до цієї руйнівної тяги не мають ніякого відношення.

Міф 2. Зрада чоловіків і жінок має різну природу
Як вам такий стереотип: якщо коханку заводить чоловік - це нічого не значуща інтрижка, потреба в сексуальній розрядці; якщо коханця заводить жінка - все серйозно, їй не вистачає емоційної участі і підтримки. Неначе чоловікам чужі і підтримка, і ласка, і позитивні емоції. Неначе жінки не можуть переспати заради галочки, для втамування сексуального голоду.

Інша сторона медалі - подвійні стандарти по відношенню до зради. Якщо сексуальні пригоди чоловіка надають йому вагу в очах громадськості, легко прощаються і десь навіть заохочуються, то жінку просто перестають поважати і всіляко засуджують. Вона не має права ставити під загрозу сім'ю, задовольняючи свої сексуальні інтереси. Її роль - бути турботливою матір'ю і послужливою ​​дружиною, а вже потім все інше. До біса сексуальність, жінка повинна бути вище своїх інстинктів. Але природі не накажеш ...

Міф 3. За зрадою завжди стоять проблеми у відносинах

Наша культура переконує нас, що зрада не може відбуватися в щасливих відносинах. Це означає, якщо хтось пішов на сторону, в родині вже була тріщина. Подружжя могло жити 20 років з однією і тією ж проблемою, яка нікого не хвилювала, а потім - бах! - пригнічені емоції далися взнаки. Двадцять років їй подобалися його криві ноги, а на двадцять перший перестали подобатися. Двадцять років він спокійно терпів її куховарство і часті відлучки по роботі, а потім раптом вирішив зруйнувати дорогі серцю відносини. Все було ілюзією ...

На ділі зрада часто стає результатом внутрішнього конфлікту людини, боротьбою її власних демонів. Коли в родині все добре, стабільно і гладко, поруч люблячий партнер, але сама людина при цьому глибоко не задоволена своїми досягненнями, прожитим життям, досвідом. У цей кризовий момент в людині прокидається дослідник, який вирішує відкрити щось нове, інше, незвичайне.

Саме внутрішня незадоволеність штовхає на експерименти, щоб внести в скарбничку переживань більше гостроти. Партнер при всьому бажанні не може поєднувати в собі всі необхідні якості, які часто суперечать один одному - ніжність і агресивність, турбота і байдужість, строгість і розбещеність, стабільність і легковажність. Розум розуміє дурість цього бажання, але не може встояти перед спокусою пізнавати нове.

Так внутрішньоособистісний конфлікт руйнує найдорожче, і люблячий партнер стає свідком цього краху. Він ні в чому не винен, він не може відповідати за вчинки і переживання іншої людини. Це потрібно просто прийняти і відпустити ... залишитеся ви разом чи розійдеться.

Читайте АСН в Google News