Довідас Віткаускас: Судові тяжби в Європі сприймаються швидше як «соціальне зло» або крайній захід

Про недоступність правосуддя говорять усі. Роками. І громадяни, які, не домігшись правди в українських судах, подають позови до Європейського, і можновладці, які публічно заявляють, що система корумпована і треба терміново щось міняти.

Парламент зробив перший крок на шляху до реформи, підтримавши запропоновані главою держави зміни до Конституції. Але чи достатнього цього, щоб громадяни дійсно отримали задеклароване право на справедливий суд? Чи вдасться очистити суддівський корпус від охочих торгувати рішеннями? І як захистити самих служителів Феміди, які тепер стануть більш вразливими? На ці та інші запитання в інтерв'ю «Аналітичній службі новин» (АСН) відповів Коордиантор Проекту ЄС «Підтримка реформ у сфері юстиції в Україні» Довідас Віткаускас.

— Довідасе, ухвалені зміни критикують і політики, і юристи, стверджуючи, що закон далекий від європейських цінностей і практик. Чи згодні ви з такою думкою?

— Загальна спрямованість конституційних змін і нового законодавства на підвищення незалежності судової системи як окремої гілки влади заслуговує на похвалу. Водночас виникає низка запитань щодо того, чи є ця реформа повноцінно «європейською», чи швидше «унікально українською».

Давайте, наприклад, подивимося на апеляційну систему. Відповідно до європейських стандартів і статті 2 Протоколу №7 Європейської конвенції з прав людини, повинні існувати принаймні дві судові інстанції для розгляду кримінальних справ, за винятком незначних правопорушень. До того ж для цивільних і адміністративних справ право на оскарження як таке відсутнє. Попри існування таких мінімальних стандартів у деяких європейських країнах було створено трирівневу судову систему. Проте це не означає, що будь-яка справа може бути розглянута на всіх трьох рівнях. Для того, щоб уникнути апеляцій з незначних справ, у Європі було впроваджено низку заходів, зокрема різні процедурні обмеження (апеляційні та касаційні фільтри), судові збори, вимоги найняти адвоката і загальні інформаційні зусилля, спрямовані на те, щоб знизити кількість оскаржень та тривалих судових тяжб. І навіть у випадках, коли оскарження в другій і третій інстанціях все ж дозволяється, статистика показує, що лише незначна кількість позивачів домагається перегляду справ судом вищої інстанції. Таким чином, у кримінальному провадженні в середньому лише 9% рішень першої інстанції переглядається апеляційною інстанцією в Австрії, в Англії і Уельсі, 8% - у Франції, 7% - в Норвегії. У цивільному провадженні лише близько 15% рішень переглядається апеляційними судами Німеччини та Італії, 9% - у Нідерландах, 8% - у Литві. Переглядаються судом третьої інстанції (Верховним судом) менше 1% справ у всіх країнах Європи. В Україні ці показники значно вищі.

Логіка переважаючого в Європі підходу дуже проста: правосуддя має здебільшого відправлятися в судах першої інстанції. Роль апеляційної інстанції полягає не в тому, щоб дати стороні можливість виграти раніше програну справу, а в пошуку можливих фактичних чи правових помилок. Що ще більш важливо: суди вищої інстанції передовсім відповідальні за єдність правозастосування та судової практики. Ще один важливий аргумент, який враховується при обмеженні доступу до перегляду справ: який сигнал судова влада дає суспільству щодо ясності, прогнозованості і стабільності правової системи, якщо сторони можуть отримати три або чотири різних рішення від різних судів з однієї і тієї ж справи?

Аналізуючи питання «відповідності європейським підходам і практикам», треба також враховувати новий Верховний Суд України (ВСУ), у складі якого буде 200 суддів. Водночас у Верховному суді Великої Британії їх усього 12. Якщо основною роллю ВСУ є забезпечення єдності правозастосування та судової практики по всій країні, то цього важко буде досягти при потенційно двохстах різних думках і кількох касаційних судах у складі ВСУ.

Питання доступу до перегляду справ особливо актуальне при розгляді ролі Верховного Суду. Вищі судові інстанції не в змозі належним чином виконувати свою функцію розвитку усталеної судової практики, якщо їх перезавантажувати рутинними завданнями. Для того, щоб справу було переглянуто вищою судовою інстанцією, вона має становити високий рівень правової складності, значення для судової практики або ж стосуватися питань суспільної важливості. Від сторін також можна вимагати звернення за юридичною допомогою перед клопотанням про перегляд справи третьою інстанцією; наявність адвоката може стати обов'язковою умовою на всіх етапах процедури.

Відповідальне суспільство, яке віддає звіт у своїх діях, не повинно намагатися зловживати судами і необґрунтовано звертатися до їхніх послуг

— Прийнято вважати, що в європейських країнах громадяни звертаються в суди з будь-якого  приводу, вважаючи за краще таким чином вирішувати більшість проблем. В Україні їх намагаються обходити поки стороною...

— В цілому судові тяжби в Європі сприймаються швидше як «соціальне зло» або крайній захід, а не як звичайний спосіб вирішення повсякденних соціально-економічних питань. Відповідальне суспільство, яке віддає звіт у своїх діях, не повинно намагатися зловживати судами і необґрунтовано звертатися до їхніх послуг. Суспільство має розуміти, скільки зусиль, часу і ресурсів потрібно для підготовки юристів, створення добре функціонуючої судової і правової системи. До того ж ті, хто хоче отримати якісні послуги (включно з судовими), повинні за це заплатити. Спираючись на ці принципи, більшість європейських країн шукає способи звільнення судів від надмірної завантаженості, закликаючи потенційні сторони використовувати інструменти альтернативного врегулювання спорів, наприклад медіацію і арбітраж. У кримінальних справах заохочується укладення угод з правосуддям. Майбутнє покаже, наскільки ухвалені конституційні зміни і нове законодавство сприяють розвитку судової системи відповідно до зазначених вище принципів.

Ще один важливий аспект і напрям реформ, який зараз декларується як у ЄС, так і в Україні, - це так звана «дерегуляція». Але цей термін означає не тільки те, що держава повинна знизити регулювання: чинне регулювання також має бути покращено. Конституція і закони, судова практика, урядові рішення, регламенти і етичні норми для державних службовців повинні функціонувати як система правил, які доповнюють один одного з урахуванням різної деталізації і глибини регулювання на кожному з рівнів і для кожної гілки влади. Небажано перетворювати Конституцію або закон на набір детальних інструкцій. Законодавство повинно встановлювати базові принципи щодо того, що повинно бути досягнуто суб'єктами, залишаючи відповідь на запитання, як цього досягти, за підзаконними актами і судовою практикою. Надмірне регулювання не тільки не залишає місця для більш гнучкого підходу до правозастосування, воно також створює ґрунт для конфлікту юрисдикцій і відмінностей підходів до трактування одних і тих самих норм права. Це негативно впливає на ясність і прогнозованість рішень, що є однією з ключових умов верховенства права.

Небажано перетворювати Конституцію або закон на набір детальних інструкцій

— Новий закон дещо обмежив недоторканність суддів. Чи не посилить це тиск на них?

— Розвинені демократії поступово відходять від абсолютного імунітету для державних службовців, так званого «карт-бланш». Імунітет повинен бути пов'язаний тільки з виконанням прямих службових обов'язків. Суддя може бути захищений від позову, поданого за сказане ним у суді, але він має бути притягнутий до цивіотної відповідальності, якщо накричить на когось у барі. Існує також думка, що підвищення заробітної плати суддям може стати хорошим стимулом для протистояння зовнішньому тиску або корупції. Робота судді дійсно повинна добре оплачуватись, але в розумних межах. Середня зарплата судді нижчої інстанції в усіх країнах Європи приблизно в 2,3 разу вище, ніж середня зарплата по країні. Тоді як зарплата суддів вищої інстанції (Верховного суду) вище середньої десь у 4,2 разу. В Україні середня річна зарплата без вирахування податків складає приблизно 3 500 євро. Якщо з набранням чинності новим Законом український суддя нижчої інстанції буде отримувати близько 25 тисяч євро на рік без вирахування податків (ця сума - результат приблизних підрахунків), то така зарплата всемеро перевищить середню річну зарплату без вирахування податків. У випадку з суддею Верховного Суду України середня річна зарплата без вирахування податків за новим законодавством може скласти понад 80 тисяч євро, тобто майже в 23 рази вище, ніж середня зарплата в Україні. Ці цифри здадуться ще більш вражаючими, якщо згадати, що кількість суддів на одиницю населення в Україні набагато вища, ніж у більшості країн ЄС. Безперечно, необхідність заохочення суддів і боротьби з корупцією повинна бути врахована, але досягнення цієї мети не може відбуватися за рахунок довіри суспільства до судової влади, довіри, яка, згідно з низкою опитувань, зараз має досить низький рівень. Як будуть виправдані ці відмінності між рівнем довіри і зарплатами? Було б набагато розумніше прив'язати зарплату суддів до показників роботи судів.

Середня зарплата судді нижчої інстанції в усіх країнах Європи приблизно в 2,3 разу вище, ніж середня зарплата по країні. Тоді як зарплата суддів вищої інстанції (Верховного суду) вище середньої десь у 4,2 разу. В Україні середня річна зарплата без вирахування податків складає приблизно 3 500 євро

— Призначати суддів буде як і раніше Президент за поданням нового органу - Вищої ради правосуддя. Конституційними змінами зберігається вплив глави держави на судову систему чи, навпаки, цей процес стане менш залежним?

— Створення по-справжньому незалежною інституції, що складається з людей із незалежним мисленням, вимагає тривалого часу, адже цьому може перешкоджати низка культурних обставин. Водночас «незалежність» судової влади не є кінцевою метою - це ще один крок на шляху до більшої підзвітності судів і суддів перед суспільством, а також до ефективного і справедливого правосуддя. В Європі це розуміють і досягають за рахунок сильного керівництва з боку верхівки органів управління судовою владою, без втручання з їхнього боку в оперативні аспекти розгляду окремих справ. Досить поширеним у Європі є підхід, за якого виконавча влада (Міністерство юстиції, Міністерство фінансів) або глава держави мають низку завдань, церемоніального або більш істотного характеру, при призначенні, звільненні суддів і ухваленні рішень щодо фінансування судів. Проте один підхід у країнах ЄС зараз стає все більш очевидним: дієва система управління судовою владою найчастіше впроваджується на чолі з єдиним органом.

Створення по-справжньому незалежною інституції, що складається з людей із незалежним мисленням, вимагає тривалого часу, адже цьому може перешкоджати низка культурних обставин

Водночас чинна в Україні система залишається фрагментованою. Кілька органів відповідають за суміжні, а іноді й ідентичні функції: відбір, оцінювання, дисциплінарні провадження, відставка суддів. Але немає єдиного органа, який би встановлював спільні цілі для всієї системи, відповів би на низку базових запитань: які довгострокові або короткострокові цілі стоять перед судами і судовою владою? Як сприяти верховенству права, захищати права людини, покращувати інвестиційну довіру до держави, покращувати гендерний баланс? Відповівши на ці базові запитання, буде легше розбити їх на окремі стандарти і показники для кожного суду або судді. Немає сенсу оцінювати окремих суддів, якщо ніхто не оцінює систему в цілому. Не окремі особистості в суддівському корпусі, а саме відсутність такого узагальнюючого, системного, стратегічного підходу до управління судовою владою найбільше ускладнює плавний перехід України до по-справжньому незалежної і підзвітної судової системи.

Немає сенсу оцінювати окремих суддів, якщо ніхто не оцінює систему в цілому

— Судді проходитимуть конкурсний відбір. Наскільки це відповідає європейським нормам? Якими мають бути критерії відбору?

— Намір залучити у ВСУ нових суддів похвальний. Судовій системі дійсно потрібна «нова кров», але переважно в судах нижчого рівня. Водночас у судах вищого рівня важливо не забувати про необхідність досвіду. Одним із способів отримати «досвідчену нову кров» у системі може стати визнання кваліфікацій суміжних правових професій (адвокати, прокурори тощо), що дозволить їм отримати статус суддів ВСУ. Має бути детальне тестування, включно з перевіркою чесності і добропорядності за участю представників громадянського суспільства. До того ж набагато важливіше те, що трапиться, коли людина почне працювати суддею. На рівні Верховного Суду, рішення якого не підлягають перегляду вищою інстанцією, дуже складно оцінити якість роботи. Правове співтовариство повинно мати можливість контролювати цей показник, вказуючи ВСУ на можливі розбіжності в його власній судовій практиці під час розгляду судом наступних справ. Єдність практики є найкращим показником того, наскільки правильно працюють вищі судові органи влади. До того ж для постійного контролю і підвищення якості послуг, які ВСУ та інші суди надають суспільству, новій системі знадобляться заходи контролю якості, включно з можливістю рецензування якості судових рішень іншими суддями, а також впровадження опитувань про задоволеність якістю серед користувачів судової системи.

— Як провести очищення суддівського корпусу від корупціонерів?

— Впровадження низки внутрішніх антикорупційних заходів для судової влади шляхом посилення етичного і дисциплінарного контролю має супроводжуватися зовнішніми заходами, такими, як, наприклад, моніторинг способу життя, перевірка майнових декларацій і декларацій про доходи, розголос конфліктів інтересів, а також використання заходів кримінального переслідування, зокрема у випадках хабарництва. Ці заходи у своїй сукупності мають підвищити почуття відповідальності у суддів. Разом з тим для боротьби з корупційними ризиками заохочення повинні застосовуватися спільно з покараннями. Питання підвищення заробітної плати також буде важливим, якщо уникати крайнощів у цьому напрямі.