Ігор Білоус: З Коломойським ми вже судимося. А Фірташ навряд чи буде судитися...

Про особливості приватизації у 2016 році, зокрема в аграрному, енергетичному і банківському секторах, нюанси та загрози під час продажу Одеського припортового заводу (ОПЗ) та чи матимуть китайці «право першої ночі» при приватизації Державної продовольчо-зернової корпорації України (ДПЗКУ) поговорили з головою Фонду держмайна Ігорем Білоусом.

— Ігорю Олеговичу, чи змінилися приватизаційні плани з приходом нового уряду?

— Ні, не змінилися. Зараз маємо дуже хороший діалог з урядом в цілому і досить серйозну підтримку прем'єра Володимира Гройсмана. Цьогоріч плануємо продати 450 підприємств. Зокрема 20 великих, 50 середніх і майже 400 малих. З великими, а це ОПЗ, шість обленерго, чотири ТЕЦ, рухаємось за планом. Готуємо до продажу Центренерго, але не впевнений, що встигнемо цього року, це складний об’єкт. Поки що затверджено план розміщення акцій з продажем на аукціоні до 31 грудня 2016 року, але є вірогідність, що термін буде перенесено: радники вважають, що краще не проводити аукціон посеред опалювального сезону.

З деякими середніми підприємствами маємо проблеми у судах. З малими, які реалізовуємо через електронні та голландські аукціони, теж трішки відстаємо від графіку. Основні причини — саботаж і конфлікт інтересів, з малою приватизацією — відсутність попиту та неможливість широко рекламувати об’єкти приватизації. Для цього нещодавно створили нову веб-сторінку, присвячену суто об’єктам приватизації.

— Нещодавно на засіданні уряду ви оголосили умови аукціону і стартову ціну на Одеський припортовий завод. Скільки компаній сьогодні готові взяти участь в аукціоні з його придбання?

— Кілька днів тому було чотири-п’ять, ще з п’ятьма перемовини активізувалися після того, як КМУ узгодив стартову ціну і умови продажу. Багато компаній не вірили у серйозність наших намірів через зволікання із прийняттям рішення, проблеми з мікро- і макро-, а тому не хотіли втрачати час на спілкування і вивчення питання. Та нині, коли частина проблеми нівельована, інтерес посилився. І це не дивно. Адже таких продажів у світі практично немає. Подібні заводи часто продаються через війни, пожежі чи технічну несправність.

— До речі, ми ОПЗ теж через війну виставляємо?

— У нас, порівняно з Лівією, Єгиптом та Африкою, війна не такого масштабу. Наш об’єкт на відміну від тих, що продаються, у зразковому стані. А продаємо, бо нам треба знаходити ефективного власника і знімати конфлікт між власниками і менеджерами в особі держави. Інакше завжди матимемо боротьбу між політиками, які вважатимуть себе найкращими власниками. Далі не коментуватиму. Самі знаєте, що відбувається.

— Як плануєте виходити із ситуації з боргами Фірташа та «правом першої ночі» Коломойського?

— Ніяк, все саме вирішиться. Ми продаємо підприємство в такому стані, в якому воно є. Врешті-решт кожне підприємство має якісь борги. Мені здається, що навколо ОПЗ більше політики і галасу, ніж економіки.

— Але якщо внутрішні інвестори почнуть судові процеси, це відлякуватиме зовнішніх...

— З Коломойським ми вже судимось. А Фірташ навряд чи судитиметься, якщо побачить, що аукціон відбувається прозоро і професійно. Будь-який новий власник  ставитиметься до боргу ОПЗ перед Фірташем як до господарського. Я не хочу гратись у політику. Цей борг визнано міжнародними аудиторами, нашою фінінспекцією, Стокгольмським арбітражем. Це ж не я придумав, чи трактую, чи хочу, чи не хочу виплачувати борг.

Звичайно, було б краще, якби боргу не було. Якби у нас була сильніша держава, можна було б погасити цей борг або реструктуризувати. Ці два варіанти розглядалися попереднім урядом. Не хотів би на цьому загострювати увагу і звинувачувати когось персонально. Але там були певні нюанси, чому ми не могли цього зробити, от і все. Сьогодні це неможливо зробити з різних причин, насамперед політичних. А також через співпрацю з МВФ і заборону збільшувати суверенний державний борг. Та, як кажуть західні колеги, це проблема господарського боргу, яку і не треба розв'язувати державі. Саме тому уряд обрав третій варіант - продаємо з боргом як є, і це зовсім не відлякує зовнішніх інвесторів, як бачимо з нинішніх запитів на придбання ОПЗ.

Потенційних покупців ОПЗ буде точно більше чотирьох

— На засіданні уряду, коли розглядались умови приватизації ОПЗ, голова Комітету Верховної Ради з питань економічної політики сказав, що це фіктивний борг. Може, спочатку варто довести це, а потім продавати?

— Чому досі ніхто цього не довів? Міжнародна аудиторська компанія «Ернст енд Янг», у кваліфікації якої я абсолютно не сумніваюсь, дійшла висновку, що це господарський борг. Наша Державна фінінспекція побачила в цьому абсолютно нормальний господарський борг. Понад те, Стокгольмський арбітраж, якому важко в чомусь дорікнути, теж бачить у цьому господарський борг. Інше питання - як він виник. Але була господарська ситуація, був договір, був газ, встановлена була така ціна, яка була нижчою за ціну НАК. Зараз засуджувати когось і казати, чи дутий чи не дутий, і гратись у додаткову політику я не хочу.

— До речі, не боїтесь, що може дійти й до реприватизації?

— Така загроза у нашій країні є завжди, особливо коли продаємо такі об’єкти. Та сьогодні вартість ОПЗ у 15-17 разів вища за вартість усіх п'яти «Азотів», приватизованих раніше. І це при тому, що наш об’єкт не найбільший. Тому, коли попередники критикують, що ми якось не так продаємо завод, нехай краще прокоментують, чому тоді продавали об'єкти за 2-4 млн доларів і за це досі ніхто не сидить у тюрмах. Це ганьба! Ну, деякі люди вже не живуть. Хай їм земля буде пухом. Треба припиняти гратися в ігри, коли хтось стає олігархом, а хтось закінчує своє життя таким чином. Я нікого не звинувачую, але факти говорять самі за себе. Ми все робимо правильно.

Я допускаю, що будуть додаткові суди, про які ми навіть не здогадуємось. Як ви знаєте, в Україні найсправедливіші суди у світі. Але ми виходитимемо з тієї ситуації, яку матимемо. Впевнений, усе буде під контролем НАБУ і правоохоронних органів. У всякому разі я зроблю максимум, щоб запобігти таким речам.

— Уже сьогодні навколо об'єкта дуже багато спекуляцій і скандалів. Кажуть, є політична воля - не допустити продаж ОПЗ внутрішнім гравцям і реалізувати його іноземцям...

— Немає такої політичної волі. Хто пройде кваліфікаційні умови, той і матиме можливість купити завод. Ви хочете купити? Приходьте! Ні я, ні прем’єр, ні кваліфікаційна комісія не може прийняти рішення, що Іванову продамо, а Петрову — ні. Рівні права для всіх, хто пройде кваліфікаційну комісію. Якщо ви маєте російський паспорт чи є бенефіціаром російської компанії, то ми, звичайно, виключимо вас з процесу за чинним законодавством — за статтею 8 Закону «Про приватизацію». Всі росіяни розуміють, що перспектив стати власниками заводу у них немає. Тому, якщо і підуть у консорціумі з кимось, їхня частка там буде незначною, і тоді вже АМКУ розглядатиме питання і прийматиме рішення. Сьогодні у нас усі покупці не російські і не українські, а великі міжнародні компанії, визнані у світі.

— Наскільки я знаю, на ОПЗ претендує норвезька Yara, в якої є спільне з росіянами підприємство, американська Koch, якась марокканська компанія… А ще хто?

— Yara завжди претендувала на ОПЗ. Koch останні 10 років працював із цим заводом. Я не розповідатиму деталей, бо ми підписуємо договір конфіденційності з потенційними покупцями на період до проведення аукціону. Можу лише сказати, що потенційних покупців ОПЗ  буде точно більше чотирьох. Хто добіжить до фінішу — згодом побачимо.

— До речі, а скільки, стратегічних підприємств, на вашу думку, має залишитись у держвласності?

— Підтримую прем'єра – у держвласності має залишитися максимум 300, а то й 100 чи 200 підприємств. Решту треба виводити з-під приватизаційної заборони.

У держвласності має залишитися максимум 300, а то й 100 чи 200 підприємств

— Вже сьогодні Фонд держмайна виставляє об'єкти, на які не знаходить покупців, з 50-60-відсотковою знижкою і навіть за гривню. Чи не боїтеся звинувачень, що ви комусь фактично зробили дорогий подарунок або що продали щось за безцінь? І чи все зробив фонд, аби непривабливі об'єкти стали привабливими і щоб про їхнє існування дізналося якомога більше інвесторів?

— За гривню ще не виставляли. Але якби ви побачили ті активи, то перехрестились і благословили б цю справу.

— За гривню і я готова купити підприємство.

— Деякі об'єкти не варті навіть гривні. Їх виставляють роками і не знаходять покупців. Є такі, які безрезультатно виставлялися по 600 разів. Вони коштують дешевше, аніж виготовлення документації на них. Що з ними робити? Тримати далі? Ми зараз об'їжджаємо ці три тисячі об'єктів і дуже часто не знаходимо там нічого. Часом стоять якісь магазини чи склади, на яких хтось хазяйнує, просто «забувши» офіційно купити їх у нас. Треба, щоб вони просто оформили документи і заплатили державі 5-10 тисяч гривень за об’єкти, якими користуються, і нехай ідуть з Богом.

— Якщо хтось на цьому об'єкті заробляє, отже, не такий він і збитковий. До того ж хтось роками заробляв на цьому об'єкті гроші, а йому його ще й за безцінь віддадуть?

— Це вже справа правоохоронних органів. Не наша. Таких об’єктів не так багато, і це зовсім інші об’єкти, аніж були 10-20 років тому. Ті люди вклали в них гроші і перебудували. Саме тому ми нині робимо інвентаризацію. Бо дуже часто ці об’єкти ніхто не хоче купувати взагалі або за запропоновану ціну. Тому ми запровадили голландський аукціон, під час якого ціну знижують до рівня гарантійного внеску. Гарантія — це 10% від вартості. Це може бути кілька тисяч гривень.

— Де ці об'єкти можна подивитись?

— На сайті все є. Ми не можемо займатися маркетингом цих трьох тисяч об'єктів. Це сміття. Не можу собі дозволити вийти на телеканал і сказати: «Пройдімося по списку». Нікому це не цікаво. Тому ми зобов'язали регіональні відділення описати всі ці об'єкти, сфотографувати і виставити на портал. Там чимало об'єктів незавершеного будівництва. Всі вони стоять і не платять за воду, землю, газ, електроенергію. Наразі нам треба все це систематизувати. Це не найцікавіша робота в житті. Я прийшов сюди не цим займатись.

— Але у вас є керівники на місцях. Ви думаєте, що в управліннях не знають цих об’єктів і чого вартий той чи інший?

— Саме тому я дав час керівникам управлінь до наступної колегії, яка буде вже в червні: або вони щось робили, або поступилися місцем молодим. Не думаю, що вони сидять роками на своїх посадах за три тисячі гривень. Наразі ми переписуємо законодавство про приватизацію. Плануємо спростити його на 80% і будемо масово, пачками, викидати об’єкти на продаж, аби на них ніхто не наживався.

— Що означає спростите закон?

— У нас складна процедура з оцінкою майна, відбором консультантів, оцінювачів. Це затягує приватизаційний процес. Коли ми планували приватизацію ОПЗ, дивились з точки зору великих компаній, як покращити закон і пройти через Верховну Раду. Наразі ситуація з ОПЗ позаду і ми фундаментально змінюватимемо закон. Бо продавати 100 компаній на рік, коли у нас майже 4 тисячі малих компаній разом з недобудами, це анекдот. Кому потрібна така робота?

Продавати 100 компаній на рік, коли у нас майже 4 тисячі малих компаній разом із недобудами, це анекдот

— До речі, а скільки щороку витрачаєте на оцінку, консультантів тощо?

— 120-140 млн гривень. Заробляємо набагато більше. Лише оренда дає нам до 1,5 млрд гривень. Тобто ми себе окупаємо.

— Але якщо продасте всі об'єкти, на чому зароблятимете?

— В Україні стільки нерухомості, що якщо зібрати її докупи і продати, то, мабуть, зможемо двічі чи навіть тричі погасити увесь суверенний борг держави. При цьому більша частина нерухомості використовується неправильно, не за призначенням, не є оптимальною, відстала, без ремонтів і так далі. Це величезна проблема — не лише наша, а й світова — яку можна вирішити лише за ефективного менеджменту.

— Коли і як плануєте проводити приватизацію енергокомпаній?

— Приватизацію в енергосекторі ми вже розпочали і активно готуємо до продажу шість обленерго, чотири ТЕЦ і Центренерго. На сьогодні у нас уже є фінансові консультанти і оцінювачі, ми йдемо за планом. Обленерго почнемо виставляти на продаж з 1 вересня і до кінця року маємо продати всі шість.

— Скільки вони можуть коштувати, згідно з попередньою оцінкою?

— Я б хотів, аби всі шість обленерго коштували не менше 240-250 млн доларів у номінальній оцінці, тобто на старті. А далі справа за регулятором. Якщо він насмілиться на важливий крок і відрегулює галузь, що приведе до повної лібералізації і створення реальної конкуренції у сфері дистрибуції та поставки електроенергії, то ми ще й премію отримаємо. Причому значну. Як відомо, у Німеччині капіталізація сектора дистрибуції та поставки електроенергії дорівнює майже капіталізації сектора її генерації. Тобто натуральним монополіям доведеться звикати, що вони мають конкурувати з постачальниками нерегульованого тарифу, думати, як про це думають мобільні оператори, які пакети і як продавати на рік вперед, немов абонемент до спортзали. Чому в усьому світі ви купуєте картку на рік уперед, вставляєте у свій лічильник електроенергії і працюєте за зовсім іншим тарифом, аніж купили б картку на тиждень чи на місяць? Бо є конкуренція. Картка на три роки вперед коштуватиме ще дешевше. Що нас зупиняє? Наше регулювання і небажання щось змінювати. Ми  відстали вже, як динозаври, від того, що є на світовому ринку.

— До речі, сьогодні енергоексперти активно обговорюють питання реструктуризації нафтогазового комплексу, його поділу на ПСГ і ГТС України, можливої приватизації труби і видобутку...

— Про приватизацію труби поки що не йдеться, якщо маєте на увазі «Укртрансгаз». Розділення на окремі бізнеси – правильне рішення. Бо якщо залишити все як є, завжди матимемо конфлікт політики та власника бізнесу. Коли немає професійного акціонера, активний менеджер займає позицію і акціонера, і директора. А далі відбувається самі знаєте що. І це у нас відбувається від початку незалежності України.

Про приватизацію труби поки що не йдеться

Щодо подальшої долі приватизації у нафтогазовому секторі, то це прерогатива уряду — визначати державну стратегію. Поки що все в дискусіях і теоріях. Фонд  схиляється до створення холдингової компанії, яка б була власником усіх пакетів акцій компаній з видобутку. Колишнє керівництво Міністерства економічного розвитку і торгівлі (МЕРТ) підтримало цю ідею. Як буде за нинішнього керівництва МЕРТ — поки що невідомо.

— Які плани приватизації в агросекторі, зокрема ДПЗКУ, «Укрспирту», «Артемсолі»?

— Нещодавно ми обговорювали ситуацію на ДПЗКУ з міністром аграрної політики та продовольства. Там складна ситуація й іншого шляху, як приватизація, я не бачу. Інше питання, як технічно це відбуватиметься і чи матимуть китайці «право першої ночі». Бо там є китайський кредит – 1,5 мільярда доларів, повністю знерухомлене майно і понад 200 мільйонів доларів, які щезли.

Наразі «Укрспирт» і «Артемсіль» – у списку заборонених до приватизації, а ДПЗКУ включено до нового додатку до постанови КМУ №271 – переліку об’єктів на приватизацію.

— Чи не вийде так, що ми за гривню китайцям ДПЗКУ здамо?

— Я не знаю, скільки коштує ДПЗКУ, але розумію, що проблем там стільки, що, можливо, простіше було би продати за одну гривню. Насправді ця корпорація точно не коштуватиме півтора мільярда доларів. У найкращому випадку — втричі дешевше.

— Але ж частина кредиту виконана…

— Кредит так виконується, що у китайців два вагони плюс візок претензій до нас і вони можуть усі суди у нас виграти. Плюс діють штрафні санкції. Це складна проблема. Її доведеться вирішувати шляхом зміни Закону «Про приватизацію», наділенням ФДМУ іншими методами і способами приватизації об'єктів, окрім аукціонів. Це прямий продаж, можливість СВОПу, борги на акції і так далі. У нас поки що немає таких можливостей і ми не можемо це робити, а треба.

— «Укрспирт» плануєте виводити з-під заборони?

— Я б негайно це питання розглядав. Треба закінчити цю солов’їну пісню і передати всі спиртові активи у приватні руки. Написано вже безліч проектів з продажу спиртових заводів. Зараз з’явився ще один, аби продавати їх кластерами. Я не заперечую.

— За яким принципом створюватимуться кластери?

— Один робочий і два неробочих заводи плюс географія. Бо там близько 70 об’єктів, а працює лише 20. Сьогодні це тіньовий сектор. Насамперед нам треба вирішити комплексно проблему з акцизом. Акциз мають платити спиртовики, а не бутилятори, які розливають спиртові напої. Останні мають сплачувати звичайні податки для бізнесу: ПДВ, податок на прибуток, податок на зарплату і так далі.

— «Артемсіль», як я розумію, теж на продаж? Але ж це прибуткове підприємство.

— Яке воно прибуткове? Коли дивіденди там востаннє виплачувалися? Де гроші? Треба з цим закінчувати і дати можливість міністрам та парламентарям займатись основною справою. До речі, ви знаєте, що сталося з шахтарською галуззю і де поділися інвестиції, чому нині гинуть шахтарі? Бо з грошей, які виділялись, у найкращому разі до підприємств доходила десята частина. От і все. Кого ми обманюємо?

— Торік порушувалося питання приватизації держбанків - Ощадбанку та Укрексімбанку? Воно ще актуальне і чи є у них шанси знайти нового власника за нинішньої ситуації на фінансовому ринку?

— 22 квітня ми виставляли на продаж державний Банк реконструкції та розвитку, створений Сергієм Арбузовим задля розвитку української економіки. Це пустий банк, але наповнений майже повністю грошима і майном, щоб мати статутний капітал. Оцінили його у 118 млн гривень. Але так ніхто і не прийшов на аукціон. Це означає, що банки сьогодні не надто цікаві інвесторам. Щодо Укрексімбанку, то він не може бути приватизованим, бо виступає державним гарантом за кредитами. Це аналог Ексімбанку США. А Ощадбанк має спіткати доля Сбербанку Росії. Його має бути акціоновано, приведено до ладу і продано на біржі. Щоб його можна було продати, він має бути прибутковим, а для цього працювати у ринкових умовах. Поки що він у ринкових умовах не працює, бо його капітал повністю поповнює держава за рахунок платників податків. Тому ситуація нерівна. Я вважаю, що всі ці банки не потрібні державі. На мою думку, приватизацію держбанків варто починати з Укргазбанку. І не забувайте, що є ще 50 банків з майном на 450 млрд гривень у Фонді гарантування вкладів фізосіб і з ними теж треба щось робити.

— Дякую вам за цікаву розмову. Бажаю високих цін, попиту на держпідприємства і не продати зайвого.