Довідас Віткаускас: Набагато ефективніше людину не саджати у в'язницю, а позбавляти її злочинних доходів

Коли мова заходить про конфіскацію майна і доходів, отриманих незаконним шляхом, до вироку суду, між собою починають дискутувати навіть юристи. Наскільки подібна процедура співвідноситься з правами людини, як уберегтися від зловживань з боку правоохоронців сумлінним покупцям і що в принципі змінює рішення суду, якщо ще до його винесення конфісковане можуть продати. Про те, як працює механізм спецконфіскації в інших країнах, в ексклюзивному інтерв'ю «Аналітичній службі новин» розповіли експерти проекту ЄС «Підтримка реформ у галузі юстиції в Україні» Довідас Віткаускас і Міка Аалто.

— Для України дуже важлива боротьба з доходами, отриманими злочинним шляхом. Щоб її реалізувати на практиці, депутати пропонують різні механізми. Наприклад, спеціальну конфіскацію. Після критики європейських експертів було відкликано й черговий законопроект на цю тему, але його продовжують допрацьовувати. Що потрібно врахувати, щоб не постраждали права третіх осіб і в добропорядних громадян не відбирали майно під надуманим приводом?

Довідас: Для початку потрібно розділити різні закони про конфіскацію. Ми брали участь у підготовці законопроектів про спецконфіскацію, які були ухвалені в лютому 2016 року і становили частину так званого пакету візової лібералізації. З політичної точки зору ми не розуміємо, навіщо одразу після цього треба було міняти те, що почало працювати, і заново «поправляти» нормативну базу.

Вже є перші результати роботи НАБУ — арештовано майно на суму понад три мільйони євро. Це означає, що закон, який було ухвалено взимку, ефективний. Тепер потрібно дати час правоохоронним органам напрацювати практичний досвід застосування законів, подивитися, де є розбіжності, слабкі місця. Потім вже вносити правки.

Крім того, коли йдеться про спецконфіскацію, потрібно розуміти, що є мішенню, на яку націлено розслідування. І тут неприйнятні підходи як у традиційному кримінальному праві, коли головне — знайти злочинця і покарати. Ключове в цьому процесі — майно або доходи, отримані від злочинної діяльності. Тому нові механізми повинні бути засновані на комплексному понятті гібридної природи права (цивільного, кримінального, адміністративного, податкового). Можна взяти за основу досвід тих країн Європи, де така робота давно ведеться і є окремо виписане законодавство, яким регулюються і матеріальні права і обов'язки, і процесуальні методи, включно з правами третіх осіб і наслідками для добросовісних набувачів майна.

Законодавство багатьох країн ЄС передбачає наявність правового інституту перенесення тягаря доведення щодо доходів, одержаних злочинним шляхом, з правоохоронних органів на підсудних або інших власників майна.

— У яких країнах такі механізми найбільш ефективні?

Довідас: У Європейському Союзі дві країни є першопрохідцями в цих справах. Це Італія і Велика Британія. Обидві застосовують такі гібридні підходи до конфіскації. При цьому у них відпрацьовано дуже багато механізмів, що запобігають зловживанням з боку держави такими важелями.

Міка: Мати законодавчу базу, що дозволяє відстежувати і конфісковувати майно, отримане незаконним шляхом, дуже важливо. Але також важливо, як вона застосовується. Це дуже делікатне питання, оскільки йдеться про змішування кримінального та цивільного процесів і треба враховувати інтереси третьої сторони.

І якщо вносити зміни до законодавства, то потрібно чітко прописати стандарти доведення. Тоді і винесення рішень базуватиметься не на суб'єктивних факторах і баченні судді. У Фінляндії такі стандарти застосовуються вже близько десяти років. Якщо говорити про конкретні результати, то тільки за минулий рік конфісковано в бюджет держави близько 40 мільйонів євро. При цьому населення Фінляндії складає трохи більше п'яти мільйонів людей. В Україні поки заарештовано (але не конфісковано остаточним рішенням суду) три мільйони євро при населенні більше 43 мільйонів. Але це вже певні досягнення. І потрібно дивитися в майбутнє, напрацьовуючи відповідне законодавство.

— Все-таки що спрацьовує в першу чергу, коли йдеться про злочинні доходи: презумпція вини чи невинуватості? У тій же Італії є конфіскація без вироку суду, на якій наполягають і в нас. У яких випадках вона застосовується?

Довідас: В Італії діє так звана презумпція соціальної небезпеки осіб, підозрюваних в участі в мафіозних угрупованнях. Але прокурор повинен довести її в суді. Тільки після цього щодо цих осіб може переноситися тягар доведення і бути конфісковане майно без особистого осуду в злочині. Законодавством Великої Британії схожим чином передбачено «громадянську конфіскацію». Поряд з цим у багатьох європейських країнах існує «розширена конфіскація» в кримінальних справах, яка на практиці виглядає таким чином чином.

Після визнання скоєного злочином суддя повинен визначити рівень доходів, що отримані підсудним в результаті злочинної діяльності (наприклад, від незаконної торгівлі наркотиками) і підлягають конфіскації. Для вирішення цього питання звинувачення надає судді підготовлений під час розслідування звіт із зазначенням будь-яких доходів, які йому вдалося виявити, точний опис усіх активів, які можуть бути реалізовані, а також витрат за останні п'ять або шість років до скоєного злочину. Законодавець у Нідерландах, Великій Британії та інших країнах таким чином робить презумпцію, що всі ці активи і витрати за весь цей час були отримані злочинним шляхом, поки людина не доведе протилежного. Копія звіту надається підсудному, який під час «змагальної» процедури має право дати пояснення щодо його змісту і оскаржити висновки.

Міка: В цьому випадку якраз і спрацьовує негативна презумпція, оскільки саме підсудний повинен підтвердити законне походження майна. Те ж саме в Фінляндії. Наприклад, людину заарештували за торгівлю наркотиками. Офіційно вона ніде не працює, а живе в шикарному будинку, у неї є дорогі авто. Їй доведеться пояснити, за які кошти вона все це купила і що це не пов'язано з торгівлею наркотиками. Інакше майно буде конфісковано.

— У європейських країнах зіставляються доходи і витрати будь-якої людини. В Україні більшість доходів перебуває у тіні, витрати взагалі не відслідковуються. За таких умов непросто буде в принципі збирати доказову базу.

Міка: Розумію вашу стурбованість. В Україні дійсно всі процеси відстежити дуже важко, на відміну від Фінляндії, де інформація про доходи громадян абсолютно прозора, все є в електронних реєстрах. У нас не вийде купити, скажімо, якийсь великий будинок за готівку так, щоб про це ніхто не дізнався.

Якісно працюючі реєстри важливі, в тому числі і для міжнародного співробітництва між правоохоронними органами. Якщо не буде можливості дати вичерпну відповідь на запит, це може відбитися на репутації країни. Крім того, це важливо і з точки зору здорового глузду...

Довідас: З точки зору здорового глузду набагато ефективніше людину не саджати у в'язницю, а позбавляти її злочинних доходів. Але треба створити умови, за яких не буде порушено право на справедливий суд.

— Для управління активами, отриманими злочинним шляхом, створюється спеціальне агентство. Планується, що арештоване майно продаватимуть ще до остаточного рішення суду, щоб воно не втратило ліквідність. Як тут уникнути зловживань?

Довідас: Управляти такими активами та утримувати їхню вартість, яка після арешту може знизитися, звичайно, потрібно. Інакше і держава, і власник на цьому втратять гроші. Те, що Україна створила таке спеціалізоване агентство, дуже похвально.

Проблема в секторі правосуддя в тому, що в ньому дуже багато юристів і дуже мало менеджерів, фінансистів, комунікаторів. Для того щоб не втратити на вартості арештованого майна, можливо, й варто його продати. Але цим повинні займатися не прокурори і не слідчі, для цього є спеціально навчені люди.

Міка: Що стосується можливості конфіскації до винесення рішення, то вона існує в багатьох європейських країнах. Це дозволяє уникнути ситуації, коли злочинці позбавляються майна або ховають його до того, як прокурор отримує до нього доступ. Але до конфіскації треба ставитись обережно. Арешт — це тимчасовий захід, в разі, якщо сталася помилка, майно може бути повернуто власнику. А в разі конфіскації його забирають зовсім. При цьому вердикт суду все одно може бути виправдувальним. І права людини повинні дотримуватися.

Довідас: Остаточне рішення суду для конфіскації повинно бути обов'язково. Це позначено директивою ЄС від 2014 року. І, коли ми говоримо про введення стандартів доказування, головна мета — запобігти свавіллю і перевищенню повноважень з боку правоохоронних органів.

Хороша новина в тому, що багато хто в Україні поділяє таку позицію, включно з Міністерством юстиції, де розуміють, що потрібен комплексний підхід. Ми готові і будемо працювати з українськими колегами, щоб нормативне регулювання в цій галузі йшло крок у крок із розвитком здібностей української правової спільноти, включно і з прокурорами, й зі слідчими. І що дуже важливо — суддями. Щоб норми закону застосовувалися ефективно не тільки з боку правоохоронних органів, а й справедливо щодо людей, чиї інтереси порушено.

— На справедливість судів мало хто сьогодні розраховує. При цьому ми постійно говоримо про проведення реформи, про незалежність судів, придумуємо нові й нові рецепти. Від громадської думки судді точно давно стали незалежними, чинять, як хочуть...

Міка: Це одвічне питання. Люди всього світу говорять, що вони повинні бути незалежними, і щоразу виникає нове поняття незалежності, що відрізняється від того, яке є на цей момент.

Довідас: Європейські країни перебувають на різних рівнях у контексті розвитку системи звітності судів перед суспільством. В рамках проекту ми працюємо безпосередньо з оцінкою ефективності судів, під якою маємо на увазі кілька елементів. Зокрема, здатність судів розподіляти потік справ, їхній бюджет, персональні ресурси, які дуже різні, і зрештою їхню продуктивність і час, який іде на розгляд справ і вирішення спорів.

Для того, щоб створити комплексну систему оцінки, потрібно перевіряти і якість судової роботи.

Ми представили українським партнерам наш підхід, за яким ми прорейтингували суди загальної юрисдикції схожим чином, як даються рейтинги кредитоспроможності банків або країн. Це більше 600 судів.

— Як стимулювати суддів, щоб знизити корупційну складову? Підвищити зарплату, змінити механізм призначень? Звільнити всіх і набирати нових?

Довідас: Головне — зв'язати управлінські важелі з політичними рішеннями. Щоб від ефективності роботи суддів залежало їхнє просування в кар'єрі. Щоб саме якісні показники суду були індикатором того, який бюджет він повинен отримувати на майбутній рік.

Міка: Довіра до судової влади дуже важлива. Якщо не можна вірити суддям, то кому можна? Щоб підвищити рівень довіри, в європейських країнах було введено так звану систему управління ефективністю, завдяки якій призначення на посади відбувається на підставі тих кар'єрних заслуг, які є у людини. Також прийом на роботу здійснюється на підставі певних об'єктивних показників. І це дозволяє мати прозору систему, яка зрозуміла більшості громадян і керівництву судового корпусу. Щоб впровадити подібне в Україні, можливо, варто створити поки хоча б на рівні пілотного проекту окремий департамент суддів, які б займалися розглядом гучних справ, в тому числі пов'язаних із корупцією. І ці судді проходили б посилену підготовку, до них висувалися б підвищені вимоги і, зрозуміло, до них було б більше уваги з боку громадськості. Це дозволило б дати зрозуміти міжнародному співтовариству, що порядні судді в Україні є і що систему можна змінити.

Довідас: В Україні часто ставиться запитання, хто і як оцінює суддів. Це другорядне запитання. Головне запитання — хто і як оцінює систему. Оцінка суддів — це вже візок, який має йти за конем. Тому ми пропонуємо більш системний підхід. Потрібно будувати сильне управління судовою владою. На сьогодні система дуже фрагментована. Є різні органи, які відповідальні за окремі функції. Але немає єдиного органу, який був би відповідальний за судову владу в цілому. У цьому основна проблема. Хто буде ставити перед системою цілі? На це питання треба обов'язково відповісти, перш ніж робити якісь кроки в реформуванні. Тоді можна буде говорити і про те, за якими стандартами оцінювати систему. Є кількісні стандарти і якісні. Застосовувати їх слід до системи, судів і тільки в останню чергу до суддів. В Україні на сьогодні оцінюється суддя, але не оцінюється судова система.

Друга проблема, з якою ми стикнулися, це те, що оцінка найчастіше має негативний відтінок і пов'язується з якимось покаранням, наприклад, із притягненням до дисциплінарної відповідальності. Але такі методи — це максимум 10% важелів, які повинні існувати в системі управління якістю. У європейських країнах, якщо у суддів є проблема з розглядом справ, їх відправляють на стажування до суддів, у яких робота йде добре. Тобто робиться наголос на попередження проблем, а не розгляд з індивідуальною відповідальністю як єдиною формою вирішення питання. Управління якістю націлене на майбутнє, а не на минуле, тому підхід треба міняти, щоб дійсно правильно реформувати систему правосуддя.

Коли ми починали працювати в проекті з оцінювання судів загальної юрисдикції, то спочатку стикнулися з нерозумінням і навіть негативним ставленням з боку самих суддів. Воно змінилося, коли звіт було представлено. Результати звіту поки конфіденційні, ми обговорюємо їх із нашими українськими партнерами. Можемо сказати лише, що навантаження українських судів падає, а бюджетне фінансування ні.

— Співпраця з українською стороною продовжиться?

Довідас: Вища кваліфікаційна комісія суддів та Державна судова адміністрація розуміють необхідність і користь підходу, про який я говорив. Наскільки ми зможемо це застосувати на практиці, напевно, залежатиме від наших подальших дискусій. Але на сьогодні абсолютно ясно, що має бути як мінімум причинний зв'язок між завантаженістю, продуктивністю і бюджетом окремого суду. Це називається результативне бюджетування. Думаю, у нас однозначно є загальне розуміння з цих питань. Потім ми вже будемо просуватися далі і обговорювати, як цей підхід конкретно застосовувати до окремих елементів системи, включно з окремими суддями.