Володимир Прокопів: Спроби «монетизації» роботи Київради були

Доки парламент ділить віртуальні гроші, депутати Київради «стрижуть» реальні, — ця приповідка така стара, що й годі згадати, коли з’явилася. Кияни навіть уже звикли до земельних та будівельних скандалів, як і до обіцянок подолати корупцію. Чи дотримають слова депутати останнього скликання та що наразі відбувається за кулісами, коли приймаються стратегічні для міста рішення? На ці та інші запитання в інтерв’ю «Аналітичній службі новин» (АСН) відповів заступник міського голови — секретар Київради Володимир Прокопів.

— Володимире, наскільки ефективна Київрада, обрана за розкритикованим виборчим законодавством? Як приймаються рішення? На рівні керівників партій? Очільників держави?

— У роботу Київської міської ради не втручаються ані керівники партій, ані керівники держави.

У Київраді дійсно є частина людей, які випадково пройшли: позаймали друге, а то й третє місце в окрузі, але за рахунок рейтингу політичної сили все-таки стали депутатами. Але фактично усі депутати — мажоритарники, які виходили ніжками перемогу. Тому відчувають відповідальність. Приміром я балотувався там, де живу. І коли щось відбувається, люди біля дому ловлять мене за руку і кажуть: «Чуєш, чоловіче добрий! Ти обіцяв це і те. І де воно?»

Кредит довіри — хочеш ти чи ні — а треба повертати. У нас вибори можуть відбутися як через чотири роки, так і через рік. І як тоді знову йти до тих самих людей? Розповідати, що не вийшло в мене, бо партійне керівництво заборонило? Пояснювати залежність асфальтування проїзду у дворі від політичної партійної боротьби у парламенті?

— Корупція у прийнятті рішень є?

— Спроби «монетизації» роботи Київради були. Нині часи змінилися. Якщо станеться так, що прийме рада рішення, за яке заплачено, — про це дізнаються всі. Розголосу не уникнути.

Та, зізнаюся, я одного разу взяв подяку через її унікальність. І відніс додому. Мені бабуся, яка двадцять років не могла оформити приватизацію, принесла домашні яйця, сметану і молоко (сміється. — Авт.).

— Як ставитеся до відновлення у столиці райрад?

— Політична воля на децентралізацію є. Місто має займатися інфраструктурою, а не МАФом у спальному районі. Та вибори заради виборів чи варто проводити? Спершу треба чітко прописати повноваження, розділити бюджет, майно, а не гратися в політику. Потрібен також стабілізаційний фонд, адже є багатші райони, а є бідніші. Інакше Печерський і Шевченківський райони лише процвітатимуть, бо тут центральні офіси великих компаній. А на Нивках, Троєщині, Виноградарі буде біда.

— Київрада ввела електронні петиції. Данина моді?

— Раніше теж скептично ставився до цього інструменту. Але він — дієвий.

Буває, депутати бігають залом, кричать, що саме їхнє питання критичне для міста, першочергове, натомість петиція набирає кілька голосів — це багато що означає. І навпаки, коли петиція про нічний транспорт набирає миттєво 10 тисяч голосів, бачимо: це питання потрібно вирішувати. Це прямий механізм комунікації влади і людей. Тепер чітко бачимо, що реально потрібно громаді.

— Ви переконані, що голосують саме кияни? Що немає накруток?

— Безперечно. Це унікальні користувачі. Їх уже майже 300 тисяч.

У нас вибори можуть відбутися як через чотири роки, так і через рік

— Окрім виділення грошей на освітлення пішохідних переходів, ще є приклади реакції?

— Була петиція щодо скверу Небесної сотні. Вона теж швидко набрала більше 10 тисяч голосів. Ми взяли на себе зобов’язання, що сквер залишиться сквером.

Також електронне звернення щодо запровадження нічних маршрутів. Наразі Департамент транспортної інфраструктури виконавчого органу Київради (КМДА) вивчає доцільність відкриття чотирьох нічних автобусних маршрутів (з 23:00 до 6:00): Залізничний вокзал — житловий масив Виноградар (проспект Свободи); вул. Кадетський Гай (із заїздом на Залізничний вокзал) — житловий масив Троєщина; Залізничний вокзал (через Центральний) — житловий масив Харківський; житловий масив Новобіличі (по просп. Перемоги із заїздом на Залізничний вокзал) — Лісовий масив.

— Триває декомунізація, перейменування вулиць, демонтаж радянських пам’ятників. Наскільки успішно все відбувається? Скільки це коштуватиме для бюджету Києва?

— Із перейменування вулиць Київ — відмінник. Хоч є кілька випадків, де люди були проти. Наприклад, вулицю Кіквідзе змінювати на Військовий проїзд не захотіли. Шукаємо альтернативу. Була ще проблема, коли кияни самі ініціювали перейменування. І ми отримали у підсумку 15 Абрикосових, 12 Веселкових. Та знайшли компроміси. Вивіски коштують недорого. Більшу частину буде виготовлено за рахунок балансоутримувачів.

Я одного разу взяв подяку через її унікальність. І відніс додому

— На які великі об’єкти чекає демонтаж? Що робитимете зі щитом Батьківщини-матері?

— Демонтувати радянський герб зі щита Батьківщини-матері — дорого і складно. Проект зараз на експертизі в Інституті електрозварювання ім. Патона.

Пам’ятників у Києві залишилося чимало. Ми не варвари. Нищити їх не будемо. Місто на них має заробляти.

— Ви про створення у Києві центрального музею тоталітаризму? Де саме він буде?

— Так. Ми туди завеземо всі пам’ятники з Києва та околиць. Місто знайде спонсорів, які радо цим займуться. Ми домовляємося з Державним управлінням справами, щоб нам дали частину території ВДНГ. Якраз радянське народне господарство і тоталітаризм накладаються добре.

Ми взяли на себе зобов’язання, що сквер Небесної сотні залишиться сквером

— Думаєте, до такого музею ходитимуть?

— Так. Він буде популярним і приноситиме гроші Києву.

— У минулому Київрадою було прийнято чимало одіозних рішень. Скасовуєте їх? Відчуваєте супротив? На якому рівні?

— Звісно. Вже повернуто понад 200 гектарів зелених зон у власність громади (розірвано близько 40 договорів оренди, надано статус скверу, чим гарантовано, що забудов там не буде).

Ще Київрада минулого скликання прийняла рішення щодо введення мораторію на забудову центральної частини міста Києва. Коли це питання готувалося до голосування, складалося таке враження, що я воюю з наркокартелем. Телефон був червоним від дзвінків із пропозиціями домовитися та погрозами. Казали: «Ти — занадто молодий хлопчик. Не розумієш, куди лізеш. Нічого в тебе не вийде».  Мене за це багато хто ненавидить. Кажуть, що ще відповім. Відповідаю, що готовий, двері відкриті завжди, охорони не маю.

Мене за це багато хто ненавидить. Кажуть, що ще відповім

— Ви повідомляли правоохоронцям про намагання тиснути чи підкупити? Пам’ятаєте, міністр Айварас Абромавичус говорив про спроби дати йому хабар, що стало згодом для нього компроматом…

— Спроб «домовитися» було багато. Завжди кажу, що можемо спробувати, але — на тристоронній зустрічі за участі представника прокуратури. Чомусь ніхто не захотів прийти…

— Нещодавно у Харкові податковою міліцією було викрито велику аферу у будівництві. У Києві схожі випадки є?

— У нас ще й не таке є. Часто виявляємо, що навіть на студента землю оформити ніхто не намагався, взагалі жодної документації не існує, а просто прийшли будівельники і збудували будинок, а на це всі служби закривали очі. Починаємо розбиратися: будівельники давно зникли, а є 25-поверховий будинок та люди, які купили у ньому квартири і вимагають здати будівлю в експлуатацію. І виходить так, що я як представник влади вже воюю не із забудовником, а з киянами, які набрали боргів, кредитів, продали останнє. Маємо їм казати, що зараз ми знесемо цю будівлю? Тому й змушені шукати компроміси.

— За таким алгоритмом будуються і багатії…

— Так. Згадаймо забудову у Десятинному провулку, 3. Ми вимагали від народного депутата знести зайві поверхи, мало хто вірив, що так і буде (фірма «Інтергал-Буд», пов’язана з колишнім депутатом фракції Партії регіонів Володимиром Зубиком. — Ред.). Але Київрада прийняла рішення — і два поверхи знесли.

— Скажіть, скільки зараз у столиці незаконних забудов нарахували?

— Понад сто.

— Хоча б одну показово, на камери розваліть, щоб наука була…

— Знаєте, я теж колись думав: чому цього ніхто не робить? Що я прийду і в новинах щодня такі сюжети будуть. Але! Знести — це одне, а що робити із сім’ями, які придбали в такому будинку квартири?

— Знесіть хату якогось магната.

— Ми не комуністи воювати з багатими. Треба, щоб бідних не було.

— Нещодавно на Б. Хмельницького загинули люди під час ремонтних робіт у старому будинку. Ця трагедія привернула увагу до таких об’єктів у Києві. Існує підозра, що часто старі будинки в столиці «реставрують» так, щоб вони точно зруйнувалися і з’явився майданчик для зведення елітних новобудов. (Днями в ЗМІ писали, що на вулиці Грушевського руйнують будинок ХІХ століття, викладали фото Будинку з янголом, що на вулиці Верхній вал.)

— Справді, є факти, коли будівля — пам’ятка архітектури, її не можна реконструювати, а лише реставрувати, а це зробити неможливо технічно. Та закон забороняє знесення. І ситуація заходить у глухий кут. Тут потрібні зміни до законодавства. Шлях непростий. Та хтось має почати ним іти і дати дозволи у виняткових випадках проводити не лише реставрацію.

— Тобто ви за те, щоб зносити старі будинки?

— Я за присутність здорового глузду у прийнятті рішень. Якщо реставрація неможлива, що робити? Чекати, коли будинок сам впаде? Але, звісно, треба прописати низку запобіжників, аби уникнути зловживань.

До того ж просто взяти і знести той чи інший старий будинок, бо так захотілося, вже не вийде. Подивіться, скільки нині громадських організацій. Хоча є ще багато фейкових, які сидять на фінансуванні у бізнес-корпорацій, що просто репетують і бігають із прапорами, є чимало об’єднань тих, хто вміє думати та аналізувати. Це архітектори, юристи.

— Ви кілька разів згадали мораторій на будівництво в центрі Києва. Але у відкритих джерелах повідомлялося, що існує як мінімум два будівельних проекти у буферній зоні пам’ятки архітектури ЮНЕСКО — Києво-Печерської лаври. На вулиці Лаврській, 6 може з’явитися готельно-офісний центр з підземним паркінгом, а на вулиці Лейпцизькій, 13 готується ділянка для зведення житлового комплексу. Чому так?

— Триває перевірка. Думаю, нам вдасться розібратися. Є випадки, коли дозволи на будівництво отримані ще до прийняття мораторію. Нам кажуть, що закон зворотної дії не має і будівництву бути. Але також є випадки, коли вдалося знайти компроміс, забудовник зрозумів, що багатоповерхівка — проблема для міста і причина збурення громадськості.

— А тих, хто продовжує будувати, скільки?

— На жаль, багато. Часто вони мають усі документи. Або рішення судів. Невиконання рішення суду — кримінальний злочин. Але коли щодо зміни цільового призначення земельної ділянки в Києві приймає рішення суд в іншій області — це що?! Тут мають розбиратися правоохоронці.

— Знаєте, який цікавий краєвид можна побачити під час прогулянки Дніпром? На островах поховалися елітні дачі. Так має бути?

— За це питають з нас, а інструментів впливу ми не маємо. Лише зараз створюється департамент архітектурно-будівельного контролю Києва, який видаватиме дозволи за затвердженим проектом. Якщо будуватимуть без документів, питанням займатимуться правоохоронці. Приміром, ми надали дозвіл на роботу дитячої оздоровчої бази. Згодом хтось отримує документи на будівництво. За це відповідає Державна архітектурно-будівельна інспекція України, яка підконтрольна Мінрегіонбуду, а не місту.

Будучи депутатом минулого скликання Київради, я мав радикальні погляди, що в усіх все треба забрати. Але прийшли представники різних спортивних федерацій, розповіли, що там тренувальні бази та тисячі дітей займаються. Тому рубати з плеча не можна. Тренувальним базам треба допомагати розвиватися. А якщо хтось збудував собі будинок, тут інакше діятимемо. Можливо, зноситимемо, можливо, передамо дитячій організації.

— Отож будують у Києві багато. Розкажіть, будь ласка, ще про квартирну чергу. Вона рухається?

— Так. Рухається. У бік збільшення. Зараз у ній близько 67 тисяч сімей. З них — понад три тисячі чорнобильців і майже сотня родин учасників АТО. Буде ще більше, адже парламент щоразу додає пільгові категорії громадян, яких місто має забезпечити житлом, а ось інструменту для реалізації цього права громадян нам не дають жодного.

До 2011 року місто мало можливості діяти. Тоді 10-20% від збудованого житла передавалося на баланс Києва. Як квартири ділили — загальновідомо. Мінімальна частина виділялася соціально незахищеним, а левова — прокурорам, суддям, генералам, високим чиновникам. У боротьбі з корупційною складовою норму про передачу місту житла скасували, натомість нічого не напрацювали. Звідки місто має брати квартири? Це нікому не цікаво.

Зараз у комунікації з парламентом Київрада прийняла проект рішення щодо надання дозволу місту отримувати від забудовників 1% пайової участі безпосередньо квадратними метрами. Десь 200 квартир на рік. Це дозволить місту вирішувати наднагальні критичні питання. А для уникнення корупційної складової варто створити відкритий реєстр отримувачів. Щоб кожен депутат бачив, за надання кому квартирних метрів голосує, а кияни мали змогу таку інформацію моніторити.

Тож не лякаймо людей радикальними заявами

Ми вже провели консультації з бізнесом. Вони кажуть, що хоч це й додаткове навантаження, готові на це. Але просять зробити зручне адміністрування в інших питаннях. Ми готові йти назустріч. Сподіваюся, Верховна Рада ухвалить відповідний законопроект.

— Ревізію виділених квартир у попередні роки проводите?

— Так. Якщо виявимо грубі порушення і можливості повернути щось місту, ми з великим задоволенням це зробимо. Але знову ж діяти більшовицькими методами ми не будемо. Ви ж розумієте, що квартира, отримана якимось прокурором, може бути вже перепродана багато разів. І якщо ми її почнемо повертати містові, то постраждати можуть люди, які не мають жодного стосунку до корупції. Тож не лякаймо людей радикальними заявами. Ми наводимо лад, а не воюємо з киянами.

Фото Дмитра Ліпавського