Юрій Стець: Виконавши ці функції, я подам у відставку

Коли у грудні 2014 року Юрія Стеця призначили міністром не існуючого ще тоді Міністерства інформаційної політики, у суспільстві зчинився надзвичайних галас. Громадськість, хоч і усвідомлювала важливість інформаційної складової у веденні гібридної війни з Росією, не розуміла, навіщо створювати для цього міністерство. Тим паче, на початку не було зрозуміло, чим саме займатиметься «Мінстець», як охрестили відомство колеги-журналісти. Юрій Стець ось уже  півроку в кріслі міністра інформаційної політики. Що вдалось зробити за цей час і над чим ще варто попітніти? Про це та багато іншого Юрій Стець розповів в інтерв’ю «Аналітичній службі новин».

- Експертною радою при Міністерстві інформаційної політики розроблено проект Концепції національної інформаційної безпеки. Коли очікують ухвалення документа, які його основні ідеї?

- Концепція напрацьована і на стадії обговорення. Протягом місяця об’їдемо всі регіони України і проведемо круглі столи за участю місцевих лідерів суспільної думки та журналістів, вислухаємо їхні зауваження до документа. Паралельно експертну оцінку Концепції мають дати наші партнери, зокрема ОБСЄ і НАТО. Коли ж отримаємо всі напрацювання, то передамо їх у Кабмін.

Потім уряд як суб’єкт законодавчої ініціативи внесе Концепцію на розгляд у Верховну Раду. Плануємо, що у вересні документ розглянуть профільні комітети Верховної Ради — Комітет з питань національної безпеки і оборони та Комітет з питань свободи слова та інформаційної політики.

Ще додам, Концепція інформаційної безпеки — це документ, з якого потім народяться три офіційні документи: Президенту буде запропоновано на розгляд доктрину інформаційної політики, Верховній Раді — проект закону про інформаційну безпеку України, Кабінету Міністрів — державну програму розвитку інформаційної простору України.

Що ж стосується основних ідей концепції — це захист інформаційного простору й інформаційного суверенітету України.

- Яким чином забезпечувати цей захист?

- За допомогою суспільства, журналістів, зокрема й органів влади, які відповідають за інформаційну безпеку.

- Поясніть, як на практиці журналісти мають дбати про інформаційну безпеку?

- Журналісти мають робити свою роботу — писати правду.

- Але інколи ця правда шкодить нашим військовим. Наприклад, нещодавно у мережі з’явився детальний фотозвіт про те, як будують фортифікаційні споруди, вказуючи на всі недоліки. Військові кажуть, що така діяльність журналістів їм дуже шкодить. Звичайно, не закликаємо до цензури, але, можливо, варто на період військових дій встановити певні межі цієї правди?

Частково погоджуюсь.  Я не звинувачую журналістів, але, наприклад, коли репортер на прямому зв’язку з телеканалом говорить, що позаду мене останній блокпост, тут знаходиться п’ять наших хлопців, з трьома автоматами, з двома «ріжками» — і вони не захищені, а потім за три хвилини «Гради» накривають цей блокпост, то фактично це призводить до людських втрат. Чи має журналіст нести за це відповідальність, хоча б морально-етичну? Так. Але якщо ця робота не регламентована жодним документом, тоді журналіст не знає, що він може робити, а що — ні. Для цього і потрібно напрацьовувати документи, які встановлять правила гри, зокрема й у роботі журналістів на лінії розмежування. Такі документи існують в інших країнах. Наприклад, були напрацьовані в США під час війни Ірак-1, Ірак-2. Самі цей досвід ми використовували в розробці наших документів.

- Які закони необхідно першочергово ухвалювати в сфері посилення інформаційної безпеки?

- Наприклад, закон про прозорість медіавласників (прийнятий за основу 16 червня 2015 року, — авт.). Адже якщо ми будемо знати власника медіа, тоді буде легше захищати державу від медіа, які належать країні-агресору. Я переконаний, що ці медіа не мають права мовити на території України.

Я нагадаю, що в Україні зареєстровано понад 200 медіа, а ми знаємо приблизно 10—15 їх власників.

- Щодо суспільного телебачення. Коли реально його запустити?

- Це питання ліпше було б адресувати Зурабу Аласанії (очільник НТКУ, — авт.). Знаю, що йому важко, що устромляють палки в колеса, та я знаю, що робити, щоб ці палки зламати, і я буду це робити.

- На якому етапі створення Ukraine Tomorrow?

- Ми вже пройшли юридичні процедури передачі нам телеканалу БТБ, на сьогодні проходимо юридичну процедуру передачі нам каналу УТР. Паралельно йде розробка закону про іномовлення і пошуки кадрів на цей канал.

Думаю, для запуску Ukraine Tomorrow нам потрібен ще місяць: отримаємо в управління телеканали і буде ухвалено закон про іномовлення.

- Які у Вас сподівання на Ukraine Tomorrow?

- Є 30 мільйонів українців, які живуть за межами України, і сотні мільйонів людей, які спілкуються російською мовою, дивляться тільки російські пропагандистські телеканали і не отримають альтернативної інформації. Ми маємо їм дати цю альтернативу — почути точку зору офіційного Києва на події, які відбуваються на сході. І потім телеглядач нехай сам визначає, де правда, а де ні.

В мене мама живе на півночі Італії. І коли вона мені телефонує і каже: Юрко, нарешті НАТО воює за нас. А я кажу, мамо, де ти це побачила? Вона відповідає: по телебаченню, там сім російських каналів і жодного українського.

- До сварок доходить?

- Сваримось. Трапляється, що вона використовує навіть ненормативну італійську лексику, а я — ненормативну українську.

- Деякі парламентарі, коли говорять про контрпропаганду Росії, зауважують, що Україні буде важко воювати, адже на це не надають достатньо ресурсів. По-вашому, проблема тільки  в грошах?

- Перша — це брак розуміння у значної кількості людей на чолі держави, що програш у інформаційній війні в Україні призвів до реальних жертв. І якщо ми нині якнайшвидше не почнемо на державному рівні протидіяти російській пропаганді, ці жертви будуть лише зростати. Але ми будемо пробивати дерев’яні двері українського політикуму. Друге — це економічна складова. Ми знаємо, що відбувається з економікою України, ми знаємо, що щодня сотні мільйонів гривень йдуть на витрати, пов’язані з війною на сході.

- Все таки, за браком коштів можна проводити контрпропаганду?

- Ефективно — ні. Та водночас намагаємось робити все можливе. МІП уже реалізував значну кількість програм, майже не використовуючи державних коштів. За три місяці роботи ми витратили лише декілька тисяч державних коштів, але реалізували програми на мільйони.

- Які це програми?

- «Крим — це Україна» — реалізована комунікативна кампанія в Україні і за межами. Це перша кампанія, яка вийшла за межі України. Жодної копійки державних коштів ми не використали.

- Були інвестори?

- Інвестори — це в бізнесі. У нас меценати, донорські організації, партери, бізнесмени, власні кошти працівників міністерства. Це також стосується і інших програм.

Інформаційна безпека держави — це завдання і зобов’язання, в першу чергу, держави, а потім вже інформаційних волонтерів

Але ще раз кажу, інформаційна безпека держави — це завдання і зобов’язання, в першу чергу, держави, а потім вже інформаційних волонтерів. Але, на жаль, нині така ситуації. Як сказано: «Роби, що маєш, і будь, що буде». Я роблю, що повинен.

- Соціальна кампанія «Крим — це Україна» в Росії проводиться?

- Рекламна соціальна кампанія «Крим — це Україна» в Росії не може поширюватися через ризик для життя будь-якої людини, яка вийде з ініціативною повісити такий бігборд навпроти офісу Путіна.

- А в Криму?

- Ви знаєте, скільки ваших колег-журналістів щомісяця затримують путінські ставленики в Криму? Вони так само ризикують життям. Я не скажу, що ми не намагаємось цього робити. Але якщо ми розуміємо, що є реальний ризик і загроза ув’язнення або життю людини, то очевидно, ми не маємо право ризикувати життям людини.

- Яку роль соціальні мережі можуть грати в інформаційній війні?

- Соціальні мережі нині найбільш розвинутий сектор, який використовують в інформаційних війнах.  Не лише зовнішній агресор, а зокрема й політичні сили під час виборів. Саме тому ми створили медіаплатформу, яка опікується Інтернетом і соціальними медіа — Фейсбуком, Твіттером, Вконтакті, Однокласниками.

За останній місяць розвінчування фейків стало ефективнішим. Зокрема, це заслуга МІП. Ви вже не бачите поширення інформації на кшталт історії з розіп’ятим хлопчиком? Цього нині немає. Така інформація не знаходить реалізації навіть із  колосальними ресурсами, що вкладає Російська Федерація. Чому? Тому що наша моніторингова група при МІП швидко відслідковує ці фейки, наші аналітики напрацьовують відповідь, і ми швидко за допомогою медіаплатформи спростовуємо цю інформацію. Саме тому інтернет-атаки з боку Росії нині неуспішні.

- Дуже багато скепсису звучить в бік інформаційних військ, їх навіть називають «диванною сотнею»…

- Щастя і здоров’я тим людям, які скептично ставляться, але щось роблять. А критикам, які сидять у Фейсбуці, і тільки те й роблять, що розповідають, як вони знаються на «Градах», касетних мінах, точках У, і при цьому не йдуть на передову, — я передаю вітання.

- Як можна достукатися до сердець жителів окупованих територій? Це взагалі реально зробити?

- Складно. Але не робити цього не можна. Я залишу це запитання без відповіді: бо якщо ми хочемо робити, зокрема й публічні обговорення нинішніх напрацювань, тоді вони будуть неефективними. Це так само, як розказати скільки у нас автоматників стоїть на передньому блокпосту.

- Донбас рано чи пізно звільнять. Як потім психологічно реінтегрувати «окупованих жителів» в Україну? У Міністерства є якісь напрацювання?

Територію Донецька жодного разу не обстрілювали українські Збройні сили

- За допомогою роз’яснювальних робіт, зокрема з наведенням конкретних аргументів і фактів того, що, наприклад, територію Донецька жодного разу не обстрілювали українські Збройні сили. Є чіткі фото- і відеодокази того, що там відбувається. Саме таким чином. Це треба робити і ми будемо робити.

- Яка ситуація з українськими ЗМІ на Донбасі?

- 30% Донецька можуть бачити українське телебачення і чути українське радіо, зокрема мовлять «1+1», «Еспресо-ТВ», «5 канал», «Україна», транслює «Радіо 24». Дуже багато зроблено, щоб відновити мовлення, зокрема й на території, непідконтрольній ЗСУ. Та регіони, розташовані ближче до Росії, не мають жодного українського телеканалу, і це зрозуміло.

- Ви часто їздите в зону АТО, за вашими спостереженнями змінюється свідомість громадян — покращується, погіршується?

- Є люди, яких майже неможливо переконати. Для прикладу, на звільненій території стоїть бабця і говорить, що вона вчора бачила в небі американські гелікоптери. На запитання, звідки ви знаєте, що це саме американські, вона відповіла, що розбирається в цьому. І як її переконати, що там немає американських гелікоптерів? Вона вірить в те, що сама собі вигадала, і поширює цю інформацію. Її не переконати ніколи.

Проте є багато людей, молодших, яких можна переконати за допомогою фото-, відеодоказів. Та найкращі аргументи, які нині можуть бути в Україні, — це покращення економічного стану.

- Можливо нам варто в зону АТО інформаційних партизанів засилати?

- Вони й працюють там. Але це не та інформація, яка потребує публічного обговорення.

Якщо тут, на території, підконтрольній Україні, почнеться економічне зростання — це буде найкращим агітпродом для людей, які живуть на тимчасово окупованих територіях

Акцентую увагу на іншому — якщо тут, на території, підконтрольній Україні, почнеться економічне зростання — це буде найкращим агітпродом для людей, які живуть на тимчасово окупованих територіях. Це буде найкращим аргументом, що вони мають повернутись в Україну.

- Попри те, що набув чинності закон про заборону російських серіалів, телеканали й надалі їх транслюють. Чи буде на це реагувати МІП?

- Я бачив заяву одного з членів Нацради Владислава Севрюкова стосовно того, до яких хитрощів вдаються українські телеканали, щоб знехтувати цей закон і крутити російські серіали. Зі свого боку буду намагатись переконувати медіаменеджерів не порушувати законів, зокрема й цей. Механізмів для цього достатньо.

- Чи не запізнилися ми зі створенням МІП?

- Запізнилися. 24 роки тому необхідно було створити це Міністерство, запустити суспільне радіо і телебачення. Якщо це було б зроблено, Україна нині жила б за інших обставин. У нас не було би стільки жертв на сході і в Криму.

- У зоні АТО друкують якусь фронтову газету?

- І не одну. Газета «Україна єдина» має тираж понад мільйон екземплярів. Власним коштом і коштом моєї дружини Яни Конотоп вже вийшло 75 номерів видання.

- Як її розповсюджують?

- У нас постійно працює моніторингова місія. Наприклад, у Донецькій області прес-центром АТО опікується мій радник Олександр Бригинець, у Луганській області  — Анна Коваленко. Ми налагодили логістику доставки преси туди. Також у цьому допомагають міністр внутрішніх справ Арсен Аваков і міністр оборони Степан Полторак.

- Президент нещодавно в посланні до Верховної Ради сказав, що в вересні було б доцільно переглянути склад уряду. Ви не боїтеся потенційної відставки? Чи варто на цьому етапі змінювати міністра інформполітики?

- Не боюсь. Президент сказав, що кожен пройде своє ЗНО, і я готовий до цього.

- Якісь «хвости» за собою відчуваєте?

- Поки що ми йдемо згідно з дорожньою картою, яку ми собі окреслили і яку я озвучив за дев’ять днів після мого призначення. Ми виконуємо той функціонал, який на нас поклали. Я готовий до цього ЗНО хоч сьогодні. Якщо коаліція визначить, що можна залишитись, я залишусь, якщо визначить, що — не залишатись, тоді я спокійно піду і буду як волонтер робити те, що роблю нині.

Всю свою зарплатню всі керівники міністерства витрачають на потреби бійців АТО.

- А на які кошти вони тоді живуть?

- Ті люди, які працюють у міністерстві, принаймні у керівних органах, не бідні і можуть це собі дозволити.

- Війна закінчиться, що буде з Міністерством?

- В будь-якій нормальній демократичній країні конкретний орган влади створюється під конкретні завдання. Відповідно виконавши ці функції, я подам у відставку.

Фото: Віктор Ковальчук