Павло Різаненко: Є вкрай агресивні інвестори

Приватизація сьогодні — ключова тема. Адже вона обіцяє бути дуже масштабною. Та чи вийде залучити справжнього інвестора? Чи не перетвориться продаж державного майна на закритий аукціон для своїх? І що все-таки з технічним дефолтом, про який так багато говорять? Про це та багато іншого в інтерв’ю «Аналітичній службі новин» (АСН) розповів голова підкомітету з питань цінних паперів, фондового ринку, діяльності рейтингових агентств та електронної комерції Комітету Верховної Ради України з питань фінансової політики і банківської діяльності, народний депутат від фракції «Блок Петра Порошенка» Павло Різаненко.

— До переліку державного майна, що підлягає приватизації у 2015 році, внесено понад 300 об'єктів. Доцільна така масштабна приватизація сьогодні?

— Стратегічно — приватизувати потрібно. Адже кожне державне підприємство або збиткове, або працює в нуль, хоча  менеджери — багаті люди.

У нас держава слабка і не може захистити свої інтереси. А менеджмент держпідприємств часто приватизований олігархами.

У країнах, де є сталі й розвинуті державні інститути, чітко усвідомлюють: держава — неефективний власник. У приватних руках забезпечується управління більш ефективне і конкурентоспроможне. Держава може володіти лише тими підприємствами, де функцію або виробництва товару, або надання послуги приватний сектор не може забезпечити.  Це обороноздатність, правопорядок, освіта. Хтось знає хоча б одне державне підприємство в США, яке веде бізнес, виробляє товари?

— Україні теж варто все віддати в приватні руки?

— У перспективі все, що може ефективно працювати в приватних руках, має бути приватизоване. Це стратегічно.

Але є й тактичні моменти. У нас часто концентруються на фіскальній функції приватизації — тобто отриманні грошей від продажу майна. Але є функція економічної політики — тобто передати підприємство в приватні руки для ефективного управління. В ідеалі треба, щоб враховували обидва аспекти.

—  І якомога більше грошей отримати…

— Звісно. Це логічно.

Держава, як власник майна українського народу, повинна бути зацікавлена у тому, щоб продати за найвищою ціною.

— Сьогодні це можливо?

— Ціна залежить від багатьох факторів. Зокрема від поточної кон’юнктури. Зрозуміло, що в країні,  де точиться війна, економіка скорочується на десятки відсотків, інфляція становить 50—60%, не можна говорити про сприятливу кон’юнктуру.

Тактично в короткостроковій перспективі момент для приватизації не найсприятливіший. Але згодом приватизація потрібна.

— Коли? Через роки?

— Сьогодні ніхто вам на це запитання відповіді не дасть. Передумова номер один — відсутність активних бойових дій. Це може відбутися дуже швидко. Навіть якщо ми побачимо, що Донбас перетворюється на Придністров’я, Абхазію, Південну Осетію, територію без бойових дій — інвестори підуть в Україну.

Тут треба зрозуміти, як мислить інвестор. Як він зважує ризики.

Є вкрай агресивні інвестори. Вони готові і в таких умовах купувати. Та вимагатимуть великий дисконт, тобто знижку.

Ось конкретний приклад — «Центроенерго», яке є у списку на приватизацію. У цього підприємства три станції. Одна з них — Донецька область, місто Світлодарськ. Це менше ніж 15 кілометрів від захопленого проросійськими бойовиками Вуглегірська. Інвестор замислиться, купує він три станції чи все ж дві? Чи не посунеться смуга бойових дій на 10—15 кілометрів, і станцію буде втрачено?

Але зазначу, що і сьогодні на «Центренерго» є попит. Ним цікавляться іноземці. Не підставні. А справжні стратегічні інвестори, які справді зацікавлені в купівлі цього об’єкта. Це промисловий інвестор з Європи і консорціум з портфельними, фінансовими інвесторами зі США. Знаю, що їхні представники в Україні. Проводять зустрічі. Демонструють свій інтерес.

— Ще за часів президенства Віктора Ющенка американці демонстрували свій інтерес до об’єктів енергетики. Було чимало критики у ЗМІ з цього приводу.

— В Україні чотири теплоенерго: «Західенерго», «Дніпроенерго», «Донбасенерго» і «Центренерго». Три з них вже у приватних руках. Лише «Центренерго» ще не у Ріната Ахметова. На ринку теплогенерації у пана Ахметова десь 70%. Ось і робіть висновки.

Більше скажу. Якщо сьогодні нормально продати «Центренерго» — це одразу покриє весь план приватизації. Адже йдеться про мільярд доларів. Це 22—23 мільярди гривень, а план надходжень на 2015 рік — 17 мільярдів гривень.

— І тоді відкласти приватизацію усіх інших об’єктів?

— Ні. Якщо буде змога їх вигідно продати, це треба робити.

— Міністр фінансів Наталія Яресько зазначила, що в Україні загалом 3300 державних підприємств, здебільшого вони є збитковими. Можна отримати з їхнього продажу матеріальну вигоду?

— Потрібно розуміти, що з цих 3300 державних підприємств десь півтори-дві тисячі існують лише на папері. Що стосується інших, то, впевнений, 80% з них мають активи менше мільйона гривень. І десь сотня-дві (мають активи, ведуть діяльність), у яких вартість бізнесу може бути вища ніж ліквідаційна вартість фізичних активів.

Та треба вивчати кожне підприємство окремо. Оскільки оцінити ситуацію лише за звітністю дуже важко. Та сама «Криворіжсталь» формально нічого не заробляла, коли її продавали в 2004—2005 роках концерну «Придніпров’я», Ахметову з Пінчуком. Хоча спеціалісти з ринку чудово знали: вона генерувала чистого прибутку мільярд сто мільйонів доларів США. І так з багатьма підприємствами: за обов’язковою звітністю ситуацію (менеджмент корумпований, все розкрадається) оцінювати некоректно.

Товар треба виставляти на аукціон, де буде забезпечено змагальність, конкурентність і прозорість. І можна з’ясувати справжній інтерес до об’єкту.

Але знаєте, що вам скажу? Часто говорять, що приватизація проводиться непрозоро, злочинно, нас зливають. Це не так. Вона взагалі не відбувається. За п’ять місяців цього року продано лише один об’єкт — Іллічівський судноремонтний завод за 100 мільйонів гривень. І малих об’єктів на 13 мільйонів гривень. Все.

— Та наскільки реально провести прозору і якісну приватизацію? Адже прогнози різні є. Аж до використання «кишенькових армій» в боротьбі олігархів за цікаві об’єкти.

— Щодо армій і зброї не скажу. Не моя компетенція. Та багато залежатиме від сторони пропозиції, тобто уряду і Фонду держмайна, від того, як вони готуватимуть об’єкти і виставлятимуть їх.

Варто також розуміти, що важливо не просто продати об’єкт, а передати його у руки ефективного власника.  Адже від вигоди залежать не тільки акціонери, які отримують дивіденди, а й держава, і працівники, і місцева громада. Знову ж, яскравий приклад — «Криворіжсталь». Згадайте, скільки критики було, коли його продали індусам. А сьогодні зросли обсяги виробництва, збільшилися зарплати і надходження від податків.

Власник «Криворіжсталі» — велика транснаціональна компанія. Вона собі не може дозволити красти податки. Це високий майновий, репутаційний і фінансовий ризик.

Наші олігархи живуть у іншій системі координат. Для них не проблема звести податок до нуля, показуючи при цьому у міжнародній звітності кіпрського холдингу гігантські прибутки. Цього треба уникнути.

— Як саме уникнути цих негативів? Не допускати олігархів і їхніх представників до приватизації?

— Якщо вони готові заплатити ринкову ціну — будь ласка, чому ні? Та далі держава має виставити умови функціонування цього бізнесу. Ні — трансферному уникненню оподаткування. Ні — ефективному відшкодуванню ПДВ. Ні — зарплатам у конвертах.

— А якщо Росія намагатиметься взяти участь в приватизації?

— Є політичне рішення, що компанії або бенефіціарії не матимуть такого права.

— Наскільки реально відслідкувати дійсного власника?

— Якщо буде воля на це — тоді так. До конкурсу варто допускати лише тих, хто не приховує своїх кінцевих власників.

Нині це вже робиться. Всі банки зобов’язані відкритися. Низка банків відмовилася відкрити, хто їхній власник. Вони будуть виведені з ринку. Якщо Нацбанк міг це зробити, то чому Фонд держмайна не зможе? Так само має бути з учасниками приватизації.

— А що скажете про можливість реприватизації?

— Багато-хто кидається різними термінами. Нині не йдеться про реприватизацію.

Сьогодні йдеться про те, що у певних випадках приватизація була проведена з порушенням вимог законодавства. Це є не реприватизацією, а питанням відновлення справедливості, яким повинна займатися прокуратура  і ФДМ. Це судові позови, розірвання договорів на передбачених підставах.

— Які це об’єкти? Скільки їх?

— Потрібно розуміти, що в Україні було приватизовано декілька тисяч різних об’єктів — від маленьких перукарень до величезних монстрів, як-от «Криворіжсталь».

Є показові випадки. На них потрібно сконцентруватися.

Це приватизація «Укртелекому». Вона була здійснена з порушенням закону. Встановлені вимоги не виконані. Ось, наприклад, однією з вимог було, що «Укртелеком» відокремить мережу спецзв’язку за свій кошт і віддасть державі.

Та згодом «Укртелекому» було надано 200 мільйонів гривень бюджетних коштів на будівництво цієї мережі. До речі, це одна зі справ, де стоїть особистий підпис Віктора Януковича, що дає змогу притягти його до відповідальності.

Там випливає багато цікавого. Державні банки прокредитували Ахметова і «сім’ю». На той час 500 мільйонів доларів було надано.

«Укрексімбанком» і «Ощадбанком» було надано мільярди гривень у вигляді облігацій, які в 2011 році було випущено на два роки, в 2013-му мали бути погашені, але — були реструктуризовані, подовжені ще на два роки.

— Облігації мали бути погашені цього року?

— Є сигнали, що «Укрексімбанк» і «Ощадбанк», які увесь час докапіталізовує уряд, знову говорять про реструктуризацію. І питання — чому держава має допомагати фінансувати дискримінаційну непрозору купівлю колишнім режимом «Укртелекому» за рахунок платників податків? Тут можна говорити про господарську суперечку банків щодо неповернутих грошей. Це може бути справа про банкрутство, арешт активів і стягнення активів «Укртелекому» на користь «Укрексімбанку» і «Ощадбанку».

У цій справі важливий також публічний тиск на уряд щодо неприпустимості фінансування Ахметова і Януковича

У цій справі важливий також публічний тиск на уряд щодо неприпустимості фінансування Ахметова і Януковича.

— Крім «Укртелекому», що ще є кричущим?

— Найбільша оборудка в історії приватизації — крадіжка «Укррудпрому» (у 2004 році, — авт.).

Нагадаю, тоді було ухвалено спеціальний закон, яким обмежили коло учасників. Власне, сказали, що брати участь у купівлі об’єктів гірничо-збагачувальних комбінатів (ГЗК) і ще кількох підприємств, які мають відношення до цієї галузі, можуть тільки ті учасники, які вже володіють  блокпакетами цих підприємств, — Ахметов, Новінський і Коломойський.

Майно «Укррудпрому» було придбано за 400 мільйонів доларів, тоді як його фактична вартість була від 20 мільярдів доларів.

Ось ми сьогодні просимо у МВФ нещасних 17 мільярдів доларів, а  20 мільярдів подарували олігархам.

Є підстави визнавати той спеціальний закон антиконституційним, тож відповідне подання в Конституційній Суд вже готується. Це не призводить до автоматичного розірвання угод. Але дає змогу державі подати позови щодо стягнення майна назад.

— Це все має бути в судах України?

— Так.

— Що скажете про ідею перегляду усієї приватизації за роки незалежності?

— Це просто неможливо зробити.

Усе так тому, що не лише хтось комусь давав хабарі, а й хтось ці хабарі брав. І цей «хтось» із ФДМ, КМУ, Адміністрації Президента, Антимонопольного комітету ставив свій підпис під розпорядчими документами. За завдання збитків державі повинна бути кримінальна відповідальність.

Це важливо зробити сьогодні, оскільки цим буде розірвано коло поруки і крадіжок. І нові чиновники вже не думатимуть, що кари не буде.

— Вірите, що будуть гучні суди?

— А іншого вибору немає. Адже важко буде суспільству пояснити бездіяльність. А хто ставатиме на захист корупціонерів — доведе, що сам є корупціонером.

— Є ще думка, що приватна власність має бути недоторканною. Інакше — розлякаємо інвесторів. Це так?

Вкрадене має бути повернуте. Набуте законним чином — священна недоторканна власність

— Вкрадене має бути повернуте. Набуте законним чином — священна недоторканна власність.

— А якщо бізнес буде просто перепроданий?

— Прокуратура і Держфінмоніторинг мають за цим слідкувати, накладати арешти, не дати цьому майну зникнути.

Уже є позитивні приклади протидії. Держфінмоніторинг декілька разів блокував спроби перепродажу активів, які належать Курченку, Януковичу, Клименку.

— Що саме намагаються перепродати?

— «Всеукраїнський банк розвитку» Олександра Януковича. Нині цей банк намагається купити пан Поліщук, бізнес-партнер Олександра Януковича. Ця людина не соромилася говорити раніше, що є партнером по Торгово-розважальному центру Gulliver, банку «Михайлівський».

Навіть більше, у цій справі вже «обмастилися» й певні працівники Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, і Національного банку України. А також судді Київського господарського суду.

Та Генпрокуратура не дає цього зробити. Моніторить ситуацію, подовжує арешти майна, нові накладає.

— Є думка, що МВФ, педалюючи питання приватизації, готує Україну до технічного дефолту. Погоджуєтеся?

— ФМВ вимагає не приватизації, а бюджетної консолідації. Можна зменшувати видатки, цим скоротити дефіцит бюджету.

— Багато говорять про технічний дефолт України. Він є? Буде?

— Формально він настає тоді, коли держава перестає виконувати свої зобов’язання. Україна поки виконує їх. Це виплати купонного доходу за облігаціями, відсотків за позиками тощо.

Та, наприклад, у боргу Росії у три мільярди єврооблігацій було обмеження, що державний борг України не повинен перевищувати 60% ВВП. Ми вийшли за цей поріг. Технічно — це порушення угоди. І кредитор отримує право достроково вимагати погашення боргу. В РФ заявили про порушення, але не пред’явили до погашення борг. Думаю, це тому, що питання не просто двостороннє, а між Україною, РФ, МВФ, Великою сімкою. І це комплексні переговори.

— У що може вилитися технічний дефолт чи дефолт України?

— З точки зору доступу до грошей, технічний дефолт ситуацію на гірше не змінить. Вона вже жахлива.

В закриття ринків західного приватного капіталу, як позичальника, це не виллється. Вони вже давно закриті. Ще з 2013-го нам ніхто у борг не дає. Кредити ми беремо у МВФ або країн-донорів. Або в країні у НБУ — друкуючи гроші.

Навіть більше, дефолт — це не кінець. Це початок певного процесу. Борг буде якимось чином погашений. Інвестори очікуватимуть, що буде далі. Вони завжди кажуть, що йдуть назавжди. А коли бачать, що можуть заробити, — повертаються…

Фото - Дмитро Ліпавський