Стелла Захарова: Такого неподобства, яке спостерігається з 2014 року, в міністерстві не було ніколи

Коли її намагалися втягнути в корупційний скандал, вона не стала мовчати. Всесвітньо відома спортсменка, олімпійська чемпіонка зі спортивної гімнастики відкрито виступила проти чиновників міністерства, завдання якого розвивати спорт, а не повільно знищувати все те хороше, що вже зроблено. Вона не дала себе зламати, а продовжила працювати над проектом, який уже не перший рік формує імідж України.

В інтерв'ю «Аналітичній службі новин» (АСН) Стелла Захарова розповіла, чому, організовуючи міжнародний турнір зі спортивної гімнастики, цього року відмовилася від бюджетних грошей, про діяльність профільного міністра, а також про те, що змушує професіоналів виїжджати з країни.

— Стелло Георгіївно, залишилося зовсім трохи часу до проведення в Києві XIV Міжнародного турніру зі спортивної гімнастики Ukraine Nation Cup. Як іде підготовка?

— Хочеться, щоб кожен нюанс було відпрацьовано, щоб усе було красиво. Це міжнародний турнір. Приїдуть гості. А ми — лице України, народу. Нам важливо, що скажуть люди, поїхавши від нас, що напишуть їхні ЗМІ.

Важливо, аби нашим спортсменам було комфортно виступати саме в Україні. Щоб вони не виїжджали. А ви знаєте, така тенденція є. І ризикує посилитися.

— Україна в політичній та економічній кризі. На сході — війна. Крим анексовано. Це не могло обійти спорт. Адже так?

— Справді, нам, маючи великий, 12-річний, досвід, доводиться починати буквально з нуля. З року в рік ми підвищували рейтинг в очах світової громадськості. До нас приїздили олімпійські чемпіони, чемпіони світу, Європи. Ми прагнули, щоб приїжджала еліта. Адже тоді рейтинг заходу набагато вищий. У 2014 році країна зіткнулася з бідою, з війною, і Кубок ми не проводили.

Але, незважаючи на всі проблеми, потрібно рухатися вперед. Світові потрібно показати: «Так, час тяжкий, але Україна розвивається». Знову ж таки, Кубок — це не якась примха Стелли Захарової. Боротися за Кубок щорічно приїздять більше сотні провідних спортсменів за рейтингом «Топ-20» Міжнародної федерації гімнастики. Цей захід проводиться на державному рівні. Він є в календарному плані Міністерства молоді та спорту України. Але я відмовилася від бюджетних грошей — не хочу бути зв'язаною по руках діями чиновників. Кошти знаходити складно, але ми це зробили.

— Що означає «бути зв'язаною по руках»?

— Спорт — це продукт, який несе позитив. Прославляє країну. Інформує про країну. Це факт. Була не так давно в Панамі. І коли дізналися, що я з України, одразу згадали Андрія Шевченка та братів Кличків.

Міністерські чиновники штовхають нас назад. Тотальна корупція в міністерстві. За 14 років я бачила багатьох міністрів. Але такого неподобства, як спостерігається з 2014 року, не було ніколи. Така жадібна й ненажерлива політика профільного міністерства згубна тим, що українські спортсмени виїжджають з країни. Ми втрачаємо еліту. І не лише спортивну. А без золотого потенціалу спорту, культури, науки у країни не буде фундаменту.

Спортсмени не хочуть сперечатися, боротися з чиновницьким свавіллям. У них немає часу. Вони за свою каторжну працю хочуть отримувати нормальні гроші — заробляти, а не красти. Люди травмами, мозолями, болем здобувають медалі, завойовують їх. Після Олімпійських ігор ще більший відтік спортсменів. Чому ця праця не повинна гідно оплачуватися?

Дуже хочеться говорити позитивні речі. Але, на жаль, правда є іншою. Чиновники, заявляючи про реформи, нахабно брешуть. Їхні промови — популізм. А корупція процвітає.

— Ви обговорювали ці проблеми з Ігорем Ждановим?

— Він просто не хоче чути. Навіть на прийом не потрапити.

— А спортсмени-політики допомагають? Наприклад, Денис Силантьєв зараз народний депутат.

— Це позиція весільного генерала. Спорт нібито представлений у парламенті, а закони необхідні не ухвалюються, зустрічі, «круглі столи» зі спортсменами не проводяться.

Нічого не робиться. Приміром, досі не прийнято закон про меценатство. Він важливий для нас. Адже якщо меценатство не обкладатимуть податками, буде легше знаходити кошти на спорт. І не потрібно у держави їх просити, боротися з бюрократичною машиною, яка звикла жити за відкати.

— Торік бюджет Кубка дорівнював 4 мільйонам гривень. А цього року?

— Теж. Заощаджуємо на всьому. Один Палац спорту виставив нам 530 тисяч гривень. Готель потрібно надати. Харчування. Охорону. Технічне забезпечення дорого коштує — це сім фур заліза для встановлення помосту. Але ми вкладемося. І вхід буде безкоштовним. Гадаю, якби держава такий проект робила, він би обійшовся в 4 мільйони не гривень, а доларів.

— Боротьба з корупцією — тема №1 у політичному порядку денному. Офіційно заявляли про злодіяння? Можливо, варто до Національного антикорупційного бюро звернутися?

— Не віримо вже нікому. Куди ми тільки не зверталися. У найкращому випадку відписки отримуємо. Наприклад, минулого року зверталися до Комітету ВР, до Єгора Соболєва, передали йому папки документів щодо використання бюджетних грошей під час проведення міжнародного турніру зі спортивної гімнастики Ukraine Nation Cup у 2015 році. Нас мутузили півтора місяця. Потім, думаю, домовилися. І пан Соболєв сказав: «Я цим не займатимусь».

— Згодні, що сьогодні в Україні спорт — це розвага для багатих? Мріяти про теніс, гімнастику, футбол може далеко не кожна дитина.

— Чи замислювалися, чому так відбувається? Погляньте, як ведуть політику по відношенню до спорту економічно розвинені країни. Соціальний напрям там є дуже важливим. ЗМІ багато пишуть про спорт. У поважаючих себе країнах є спортивні телеканали.

Я жила у Швеції. Там здорова нація на першому місці. Вони чудово розуміють, що це економічно вигідно, скорочуються витрати на медицину. Там на спортивні проекти дають безвідсоткові кредити, допомагають їх втілити в життя.

У нас же немає залів, бігових доріжок, басейнів. Усе стерто. Ніякого масового спорту. Інформації — нуль. Перший національний канал, який отримує державні гроші, дуже слабко висвітлює спортивне життя України та світу. Комерційним же каналам це не цікаво. В ефірі — політика, скандали і мильні опери. А спорт — не рейтинговий.

Люди, занурені в думки, як оплатити комунальні послуги, заробити на шматок хліба, навіть не думають про спорт

Це зомбування нації. Люди, занурені в думки, як оплатити комунальні послуги, заробити на шматок хліба, навіть не думають про спорт. А та «еліта», власники найбільших коштів, не думає про загальну масу людей, про таланти, а лише як би своє чадо прилаштувати в модну секцію. Про те, що райони були донорами потенційних олімпійських чемпіонів, не думає ніхто. А що діткам звичайним нікуди ходити — взагалі забули.

— Про селекцію чемпіонів в Україні навіть не питати?

— Її немає. Подивіться статистику. У 2008 році було 254 ліцензіати на Олімпійські ігри від України. Цьогоріч — 108 ліцензій. Про що це говорить? Що спортсменів немає. Немає селекції ніякої. Система більше не працює. Її розірвано.

Я пройшла через радянську спортивну школу. Не можу сказати, що за часів СРСР нам жилося добре. Це не так. Потрібно брати, модернізувати і впроваджувати нові технології. Але були хороші напрацювання. В Україні була найпотужніша спортивна школа. На Олімпіаді 1980 року 80% медалей взяли українці. А от Китай у спорті тоді був ніким. Що вони зробили? Приїжджали до нас, усе фотографували, ретельно записували. І сьогодні вони найкращі в усіх видах спорту. А працюють за системою радянської школи, яку модернізували, поліпшили і впровадили. Ми ж усе втратили. А українські тренери приїжджають уже зі спортсменами від інших країн.

— Нещодавно 17-річна українська гімнастка Елеонора Романова вирішила виступати за Росію. Як ви прокоментуєте це?

— А хтось замислився, чому так сталося? І чому тих, хто говорить, що це не так, починають закльовувати? Мало кому відомо, хто такий Жданов. Про попереднього міністра Булатова, який зараз в АТО — напевно, хоче себе відбілити, — теж усі забули.

Що дівчинка мала в Луганську? Її підхопили. Дівчинці вже квартиру там дали. Це шанс у її житті. А міністр Жданов — замість того, щоб дати їй шанс в Україні, — обізвав дівчинку зрадницею. Вона була першим номером у нас. Але з нею не було підписано жодного договору. Так, це недобре. Так, у неї вкладалися якісь гроші. Але якби їй дали нехай меншу зарплату, невелику квартирку в Києві, вона б не поїхала. Погляньмо правді у вічі. Міністр повинен землю гризти, щоб такого не відбувалося. Він — влада. Він відповідає за таких дівчаток і хлопчиків.

Ми, спортсмени, — теж як на війні. Через нас необхідно проводити інформацію, що Україна — це не лише війна, анексія, криза. Є гарне і добре

Знову ж таки, ми, спортсмени, — теж як на війні. Через нас необхідно проводити інформацію, що Україна — це не лише війна, анексія, криза. Є гарне і добре. А все зав'язано. Від іміджу залежить інвестиційна привабливість країни. Спорт — це можливість заробити великі гроші.

— Ви особисто розглядаєте можливість поїхати з України?

— Ні. Ми жили у Швеції, могли залишитися. Повернулися. Пам'ятаю, зайшла до квартири, відкрила вікно, сіла, плачу. І сказала собі: «Не хочу їхати». Хто думає, що за кордоном дуже добре, помиляється. Нас там поважали: ми — спортсмени, зі знаменитостей. Але знайти там мігрантам гідну роботу практично неможливо.

Я дуже люблю свою країну. Чому я маю кудись їхати? Потрібно тут робити все, щоб нашим дітям краще було жити. Для цього є всі можливості. Але кожному потрібно почати з себе. Голосувати свідомо, а не за гроші та гречку. Самим щось робити. І вимагати від влади працювати, не красти, казати правду. Інакше наступні покоління приречені жити у злиднях.