Ініціатор ордена «Народний герой України» Андрій Боєчко: Навіть генерали не носять усі свої нагороди, бо їм соромно

У воєнних реаліях, в яких нині опинилась Україна, саме народові, нашій спільноті довелося перебрати на себе низку функцій, які зазвичай має виконувати держава. Так, поки армійське керівництво «розкачувалось» у відбитті перших атак противника на Сході, добровольчі батальйони першими приймали бій. Поки держава розвертала свою бюрократичну машину щодо елементарного забезпечення всім необхідним бійців на передовій, функцію обмундирування, харчування й навіть певним чином озброєння військових узяли на себе волонтери.

У вирі подій, що відбулися після Революції Гідності, справа нагородження героїв нової війни за територіальну цілісність країни опинилась десь на задвірках уваги чиновників. І тут за справу знову взялися ініціатори з народу. Волонтер, журналіст, колекціонер Андрій Боєчко разом із однодумцями розробив орден «Народний герой України», яким бійців нагороджують саме за народним поданням: люди у «Фейсбуці» на сторінці «Орден «Народний герой України» пишуть про героїв, які, на їхню думку, варті відзнаки. Також громадяни з усіх куточків України присилають срібло, з якого й відливають нагороди. Ювеліри виготовляють ордени безкоштовно…

Ордена «Народний герой України» вже удостоєно 180 осіб. Більшість українців сприймає справу народного нагородження бійців схвально. Однак, як завжди, навколо хорошої ініціативи виникає безліч підозр, чуток та інсинуацій. Тож АСН поспілкувалась із Андрієм Боєчком, попросивши розповісти про нюанси, на яких зазвичай акцентують увагу ті, хто звик завжди сумніватися.

— Андрію, чия це була ідея — кинути клич, щоб люди прислали срібло для виготовлення нагород?

— Це була моя ідея. Коли ми побачили, що державна нагородна система не те що не діє, а вона загалом практично зникла, і бійців ніхто не відзначає, то почали з відливання і вручення бійцям навіть не орденів, а маленьких підвісок-оберегів. У кожній — по вісім грамів срібла. Перші підвіски були відлиті зі срібла з моєї приватної колекції. Їх носять Ярош, комбати, міністр оборони, Порошенко, в усіх кіборгів вона є, у багатьох волонтерів…

Вона перша. Тому вона популярна — і люди давно вже сприймають її як нагороду. У мене срібла немає вже. Ще, може, й нашкребу з півкілограма чи кілограм. Але цих маленьких підвісок ми зробили 5700 штук і відправили на фронт. І, звичайно ж, ордени. Народ присилає срібло щодня. Ми вже переплавили кілограмів із 80 срібла.

— А вам не шкода було своєї колекції?

— Ну, шкода — не шкода... Це питання можна поставити всім, хто надає нам срібні речі для нагород. А люди приносять не лише ложки чи прикраси, а й медалі, монети, тобто цінні речі, бо розуміють, що держава не нагородить усіх бійців, які того заслуговують. А кого нагородить — не факт, що половина з них не будуть якісь бандюки, які купили ці нагороди, чи штабні щури, які отримують статус учасника бойових дій, приїхавши в Краматорськ на один день у сауну. На жаль, і таке є. З 50 тисяч учасників бойових дій зараз 171 тисяча має офіційно посвідчення учасника бойових дій (УБД). Звідки така кількість? З них 50 тисяч — старі міліціонери, які втекли від люстрації і стояли на якихось блокпостах на 3-й лінії за 100 кілометрів від передової. Ми це все розуміємо.

Держава не нагородить усіх бійців, які того заслуговують. А кого нагородить — не факт, що половина з них не будуть якісь бандюки, які купили ці нагороди, чи штабні щури, які отримують статус учасника бойових дій, приїхавши в Краматорськ на один день у сауну.

— Які найбільші претензії до державної нагородної системи?

— По-перше, об’єктивність, хто саме потрапляє до нагородних списків: справді бійці, які воювали, чи «свої люди»? А по-друге, те, що державні ордени і медалі можна купити. Наприклад, державну нагороду «За мужність» продають на базарах. 170 гривень коштує на антикварному ринку. Є фірми, які безпосередньо виробляють нагороди. Вони вже навіть не номерні. І ці фірми їх продають.

— А ваші ордени мають номери?

— Так. Вони, звичайно, мають номери. І номер посвідчення співпадає з номером ордена. Орден «Народний герой України» вручається, так би мовити, в комплекті. До нього, окрім власне ордена і посвідчення, входить пам’ятна монета і пластикова картка банку «Глобус», на якій уже є кошти.

— Я розумію, нагорода безцінна. Але у скільки обходиться цей комплект?

— Коробка — а їх тільки для нас робить Львівська фабрика — нині коштує 180 гривень. Монета — десь 170 гривень. Ще 2014 року Гонтарева продала нам 500 різних монет, тоді їхня ціна була 29 гривень. Та вони вже закінчуються, тому доведеться купувати ще — тепер уже по 170. Все це разом із безпосередньо нагородою коштує 450 гривень. Банківська картка — окремо. З карткою, яку народний герой отримує в комплекті під час вручення нагороди, люди йдуть у банк, банк виписує їм картку такого ж дизайну, тільки вже з номером, на ній будуть гроші.

— Срібло на те, щоб виготовити нагороди, люди приносять. А де ви берете гроші на ці додаткові витрати?

— Спочатку це були мої особисті кошти. Я не бідна людина. Але, безумовно, на все не вистачає. Тож останні півроку нам допомагають люди з-за кордону. Й наші співвітчизники, щоправда, небагато, але теж приносять кошти. Самі бійці також інколи приносять гроші, вони просять: давайте робити більше. Зазвичай по 20 людей на місяць ми нагороджуємо.

Поки що нам усього вистачає. Та зараз розробляємо новий орден — «Ордо волонтарі», яким нагороджуватимемо добровольців. На нього треба буде більше срібла — десь 30 грамів, і коробки будуть іншими — карпатські, різьблені з дерева, на кшталт шкатулки. Майстри з Карпат готові виготовляти їх, беручи гроші лише за матеріали. Також у різьблених шкатулках будуть і наступні наші ордени: «За жертву крові» для поранених і «За жертву волі» — для тих, хто побував у полоні.

— Чи можна підробити орден «Народний герой України»?

— Комплект «Народний герой України» — це коли в наявності все з нього. Банківська картка — в гаманці, сам знак — на мундирі, в коробці залишається монета й посвідчення. Можливо, хтось спроможеться підробити сам орден, але неможливо підробити весь комплект. Так само — і вкрасти, бо треба вкрасти з трьох місць. Це своєрідні елементи захисту. Державні нагороди таких ступенів захисту не мають. Там тільки орден і коробка, а тут ще й додаткова пластикова картка і монета. Навіть якщо в квартиру залізли, одну чи дві речі з цього комплекту взяли, але картка завжди при людині. Звичайно, потрібно подумати над тим, щоб за потреби робити дублікат, але тоді потрібно орден, який вкрадено, анулювати, а замість нього видавати інший.

— І все ж… А якщо таки вкрадуть?

— Поки що ніхто не крав. Але була спроба «наїзду» з боку державних органів, мовляв, де я беру срібло і хто мені дав право робити такі нагороди. Можу здогадатися, з чиєї подачі це все робилося: з подачі саме тих фірм, які займаються виготовленням державних нагород. Вони почали штампувати купу медалей і продавати їх бійцям, бо ж їх ніхто не нагороджував. 300 тисяч бійців було на фронті, і з них лише вісім тисяч нагороджено. То командири, щоб хоч якось заохотити солдат, які відзначились, купували у виробників медалі й вручали бійцям. Отаке було. Ті пізніше навіть соромилися їх носити.

А наш орден для бійців — справді почесна відзнака, вона на кітелі висить вище всіх нагород, поруч зі знаком Героя України. Раз на два тижні я виставляю фото героїв у «Фейсбуці». Там тисячі перепостів. Цих людей знають по фото. Ми маємо відео з церемоній усіх наших нагороджень. Є репортажі, публікації в газетах, журналах, на інтернет-ресурсах, розповіді про кожного з героїв.

Ми ще не маємо фактів, що хтось носить нашу нагороду не з тих, кого ми нагородили. Хоч нам уже відомі випадки, коли «умільці» робили такі підвіски і навіть намагалися продати через сайт ОLХ. Якось мені хтось написав, що є така підробка. Я кинув клич у «Фейсбуці»: люди добрі, є підробки, що робити? То хлопці самі знайшли продавців і змусили шахраїв припинити це робити. Сказали: ще раз побачимо, то відірвемо руки. Підробки були зафіксовані двічі. Перший раз — на початку минулого року. І вдруге — торік у грудні. І все. Самі бійці це контролюють, щоб такого не було. Бо це нагороди, заслужені в тяжких боях.

Ми вже давно кажемо, що треба поміняти державну нагородну систему загалом. Адже у нас нова країна, війна, треба систему нагородження змінити. Всі представники компаній, які безпосередньо займаються виготовленням нагород, є в комісіях при Президентові, Генштабі, Міноборони, але видимих зрушень поки що не бачимо. Бо якщо поміняти нагородну систему, то ці люди не зможуть продавати свої бляшки. Хоча що це за медалі — інша справа. Звичайно, держава їх не визнає.

— Ваші теж не визнає?

— У нас інша ситуація. Наприклад, люди, яких ми нагородили, є героями України — це відомі люди. Той же Женя Межевікін, Божок, Ігор Зінич, і в указах Президента написано, що вони нагороджені першою недержавною нагородою «Народний герой України».

— Тобто це означає…

— …що держава вже визнала ці нагороди. Якщо вже в Указах глави держави про нагородження орденом Героя України йдеться про наші нагороди, це вже визнання. Бо в жодному указі Президента не зазначена жодна друга нагорода — ні волонтерська, ні муніципальна…

Отже, це перше визнання. Але для нас головне не це. А те, що наші нагороди визнані фронтовиками і важливі для них. Нам пишуть подання комбати, бійці, до нас приїжджають командири. Ми нагороджували заступника антикорупційного прокурора, кіборга з позивним «Прокурор». Приїхав Женя Межевікін, Герой України, керівник ССО — служби спеціальних операцій — Кривонос, нагороджував голова нашої нагородної ради Георгій Тука, брали участь у нагородженнях Саакашвілі, Джемілєв — тобто люди, яким вірить суспільство.

Ми нагороджували заступника антикорупційного прокурора, кіборга з позивним «Прокурор». Приїхав Женя Межевікін, Герой України, керівник ССО — служби спеціальних операцій — Кривонос, нагороджував голова нашої нагородної ради Георгій Тука, брали участь у нагородженнях Саакашвілі, Джемілєв

Потрібно, щоб нам люди вірили, що ми правильно підбираємо кандидатури, що ми не продаємо нагороди. А чи визнані ми Указом Президента, чи документом Кабміну — нам, за великим рахунком, однаково.

На церемонію нагородження не кличемо нікого з владних структур, але до нас хочуть приїхати багато міських голів, заступників голів ОДА. Ми не заперечуємо. Може приїхати, виступити, привітати очільник області чи міста. Але якщо він Гепа — такого б ми не прийняли. Це наше рішення.

Ми не просимо в держави ні допомоги, ні підтримки, тільки, будь ласка, не заважайте. А народ сам вирішить, яка нагорода краща, яка нагорода достойна, і самі хлопці носять ці нагороди там, де належить. У Євгена Межевікіна, наприклад, поруч зі знаком Героя України висить наша нагорода, причому — першою, бо він її першою отримав.

— Чи можуть з часом ці нагороди перейти в статус державних?

— У нас були такі пропозиції. Але в мене є дві зауваги дуже важливі. В комісії, яка визначає, хто має отримати нагороду, не повинно бути жодного чиновника і штабіста. Можуть бути представники громадськості авторитетні, наприклад Любомир Гузар, священник, може бути вчителька… Тільки не чиновник.

Як держава нагороджує? Прочитали указ, наприклад, про те, що медаллю «За мужність» нагородити 130 осіб. 20 із них запросили в Адміністрацію Президента, і Президент їх нагородив, а решту роздали, приміром, керівники районів. За що нагороджена людина, який подвиг здійснила? В Указі цього немає. У нас же ці подвиги детально розписані, вони підтверджені.

І друге: нагородження має бути публічним, так, як ми робимо. Визнання ордена — це навіть не сам орден, це те, як нагороду і церемонію її вручення сприймає суспільство. Ми проводимо церемонії нагородження у великих містах. В театрах. Запрошуємо туди людей, ми розповідаємо про кожного героя 5-7 хвилин, історію його подвигів, і всі це слухають. Якби ми розповідали неправду, то людина б не прийшла і люди в залі сказали б: він цього не робив. У нас відбір дуже ретельний, держава десятої частини цього не робить.

Тож якщо це буде державна нагорода, то вручати її має Президент України, в публічному місці. Наші умови їм не підійшли.

— Чи ведете ви облік срібла, яке приносять чи присилають люди?

— Не ведемо. Мене про це вже питали. От дивіться, минулого тижня принесли 474 грами виробів. Я не ювелір і не знаю, скільки в них справді срібла. Тут може бути срібло різних проб. А буває, що експертиза показує, що то взагалі не срібло, а, наприклад, мельхіор. Ми зазвичай відносимо це на очистку в якийсь ломбард, там при нас перевіряють, чи це срібло, якої воно проби, і дають нам натомість чисте срібло в гранулах. А ми віддаємо це ювеліру Дмитру Щербакову, який разом із колегами й відливає нагороди.

Про всі срібні вироби, які до нас приходять, я щодня повідомляю на своїй сторінці у «Фейсбуці», фотографую їх, дякую людям, які надали їх. Коли присилають поштою, зберігаю всі квитанції. У нас немає складової бізнесу в цьому. Ми — єдина компанія, єдина група, єдина місія, яка ніколи не продавала нагород. Ми не робимо це задля наживи. Я ніколи не просив гроші на нагороди. І це багатьом не подобається, вони не розуміють, як можна стільки нагород роздавати, стільки срібла…

У мене є місія — я її виконаю. Я хочу перевести нагородну систему в зовсім іншу площину, таку, якою вона була після Другої світової війни. Солдата з фронту зустрічали, бачили ордени й медалі, його всі поважали. У нас за 20 років багато нагород були куплені. І навіть генерали не носять усі свої ордени, бо їм соромно самим. А наші носять і носитимуть. У кожного з наших героїв на аватарці у «Фейсбуці» — орден.

Я хочу перевести нагородну систему в зовсім іншу площину, таку, якою вона була після Другої світової війни. Солдата з фронту зустрічали, бачили ордени й медалі, його всі поважали. У нас за 20 років багато нагород були куплені. І навіть генерали не носять усі свої ордени, бо їм соромно самим.

— А чи не було пропозицій купити ваш орден?

— Були. Я натомість пропонував: будь ласка, якщо бізнесмен купить, наприклад, дві квартири для бійців АТО, то це можна вважати вкладом у волонтерську діяльність, у допомогу армії. Але визначає претендента на нагородження комісія з 12 осіб. Якщо всі вони проголосують — жодних заперечень… Але ніхто з охочих купити нагороду потім не повертався…