Андрій Шевченко: Нас розуміють, нам готові пробачати маленькі помилки

Канада традиційно вважалася дуже лояльною до України державою. Воно й не дивно: саме в цій країні мало не найбільша українська діаспора. У вересні минулого року послом України в Канаді було призначено колишнього народного депутата Андрія Шевченка. «АСН» вдалося поспілкуватися з ним, розпитати, як сприймають у Канаді події в Україні, як розвивається економічне партнерство та чи варто нам очікувати скасування безвізового режиму.

- Пане Андрію, чи знають у Канаді про пертурбації, які відбуваються в Україні, зокрема, як оцінюють політичну кризу?

- Звичайно, знають. По-перше, канадські політики знають особисто багатьох українських колег. По-друге, Україна  - це зараз не просто країна з довгого списку партнерів Канади, а держава, за якою дивиться весь світ. Чесно кажучи, враження двояке. З одного боку, тут всі розуміють природу нашої урядової кризи, розуміють, що не йдеться про зміну курсу, цінностей та принципів. З іншого боку, переживають за ефективність українського уряду. Тому ми шукаємо аргументи, пояснюємо, про що йдеться. Наголошуємо на тому, що у будь-якому разі – чи продовжуватиме цей уряд працювати, чи прийде інший, ми розраховуємо, що курс України залишиться незмінним – європейська інтеграція, реформи та боротьба з корупцією. Чи вірять нам – це вже інше питання. Адже всі добре пам’ятають 2005 рік, провал після Помаранчевої революції. Але я думаю, Канада відчуває, що в Україні відбулися незворотні зміни і ми вже не зіб’ємося з обраного курсу.

- А немає втоми від України, як у деяких європейських країн, що минуло стільки часу, а мало що зроблено?

- Це не втома. Є тривога – причому щира. За нас вболівають і розуміють складність завдання – і у війні, і у реформах. Хто-хто, а Канада має мудрий і зрілий підхід до України. Нас розуміють, за нас вболівають, нам готові пробачати якісь маленькі помилки і затримки в часі. Але від нас чекають, що ми будемо твердо рухатися у тому напрямі, який ми задекларували.

- А чи не гальмують повільні реформи в Україні економічну співпрацю з Канадою?

- Є певні труднощі. Ми цього року поставили мету – завершити всі процедури щодо підписання угоди про вільну торгівлю між Україною і Канадою. Це дуже важливий напрям. Нещодавно я зустрічався з міністром зовнішньої торгівлі канадського уряду Христею Фріланд, і, звичайно, вона запитала, а що там зараз відбувається в українському міністерстві економіки, яке працює над вичиткою цього документу? Чи залишається працювати ця команда? Чи є в них можливості довести цю роботу до кінця? Якщо прийде інша команда, то чи не означатиме це сповільнення роботи? Тому ми повинні дуже вдумливо і детально пояснювати партнерам, що є певна турбулентність, яка ускладнює роботу. І при всьому цьому немає за що переживати. Є курс країни, є пріоритети, і угода про вільну торгівлю має бути підписана вчасно.

- У Канаді добре розуміють, що відбувається у нас на Сході? Ніхто не називає це внутрішнім громадянським конфліктом, як лідери деяких європейських країн?

- Ні, Канада прекрасно розуміє, що відбувається. Хоча з деяких напрямів інформації бракує. Після приїзду для мене було шоком, що багато моїх канадських друзів вірять, що в Україні війна закінчилася. Коли ти їм розказуєш, що ми щоденно в новинах чуємо про десятки порушень режиму припинення вогню, про загиблих і поранених, для них це шок. Тому ми зараз мусимо нагадувати, що для нас війна закінчиться тільки тоді, коли реально повернеться мир і на схід України, і до Криму.

- У Канаді є українське телебачення, враховуючи, що там проживає велика діаспора?

- Є дуже потужні медіа нашої української громади – телебачення, радіо, газети. Кожен, хто мав справу з українцями в Канаді, знає, наскільки це поінформовані та активні люди. Для української людини, яка читає українською й англійською, інформації більш ніж достатньо. Та й інтернет дозволяє отримувати об’єктивні новини у реальному часі. Навіть у канадців є можливість збирати інформацію з українських джерел.

- Канада однією з перших країн відгукнулася на заклик надати Україні військову допомогу. Чи продовжується ця співпраця?

- Так, продовжується. Справді, Канада була однією з перших, хто нам простягнув руку допомоги. З перших днів початку бойових дій Канада надавала форму, взуття для солдатів. Зараз у нас є канадські військові, які на українській землі тренують наших солдат і офіцерів. Поки ми з вами говоримо, ця робота продовжується. Вони працюють на Яворівському полігоні й у Кам’янці-Подільському, де створено центр саперної підготовки. Це дуже важливий напрямок, бо кожен день такого тренування з канадськими спеціалістами означає врятовані життя наших солдатів і офіцерів, коли вони повертаються на фронт. До речі, для мене несподіванкою було дізнатися, що це великий досвід і для канадських офіцерів. На жаль, так сталося, що ми сьогодні - одна з небагатьох країн світу, де є повноцінні бойові дії – з танками, артилерією, стрілецькою зброєю. Це реальна війна! Але для канадських військових це можливість отримати унікальний досвід ведення такої війни. Такою дорогою ціною для нашого народу весь світ отримує досвід, як себе поводити з агресором, з російською армією, яка все голосніше заявляє про себе в різних частинах світу. Тобто військова співпраця триває, і ми працюємо над тим, щоб вона і надалі продовжувалася.  

- Чи часто до Канади приїжджають українські можновладці? Хто конкретно і що обговорюють?

- Досить часто. Нещодавно ми тут приймали Хатію Деканоїдзе, голову Національної поліції Україну, щойно приймали Андрія Парубія, готуємо візит Павла Петренка. Для українських чиновників Канада – це комфортна країна. В тому сенсі, що тут завжди до українців подвоєна увага. З іншого боку, для політиків це означає дуже гострі запитання від української громади. Бо місцеві українці одночасно є й надійною підтримкою, і дуже гострим критиком, який не соромиться ставити незручні запитання представникам української влади.

- Чи готова Канада, як і Польща, масово приймати українців за якимись спрощеними правилами? Тим більше що все більше українців замислюється над тим, щоб виїжджати з країни?

Хто-хто, а Канада має мудрий і зрілий підхід до України. Але від нас чекають, що ми будемо твердо рухатися у тому напрямі, який ми задекларували

- І до війни Канада була однією з найбажаніших країн для української еміграції. Ми, звичайно, можемо сумувати щодо того, що українці не реалізують себе на батьківщині і їдуть за кордон. Але у XXI столітті, мабуть, дуже важко змусити людину жити в тій країні, де вона не хоче. Канада стає гостинним домом для багатьох українців. Але ми зараз переймаємося іншим питанням. Думаємо над тим, як забезпечити вільний безвізовий режим для українців, котрі хочуть відвідати Канаду.

- А що за історія була про нібито скасування безвізового режиму? У низці українських ЗМІ пройшла новина, що Канада скасувала для нас візи, і посольству довелося виходити зі спростуванням цієї інформації?

- Ця фейкова новина на совісті недобросовісної української журналістики. Насправді все було так. Під час виборчої кампанії восени минулого року кандидати від ліберальної партії заявляли, що готові розглянути питання про скасування віз для українців. Ну, під час виборчої кампанії говорять приємні й солодкі речі. (Посміхається.) Після того, як Ліберальна партія перемогла на виборах і прем’єр-міністр Трюдо сформував уряд, хтось із українських журналістів познаходив ці старі заяви і в «найкращих» традиціях безвідповідальної журналістики заявив, що новий канадський уряд скасує візи. Дуже швидко ця новина перетворилася на те, що візи вже скасовано. Звичайно, скасування віз для українців, які хочуть відвідати Канаду, – це наша мета. І якщо кілька років назад ми говорили про це як про «блакитну мрію», то після того, як ми домоглися історичного рішення Європейського союзу про скасування віз для українців, треба цю ідею в Канаді переводити з категорії мрій у категорію реальної роботи. Це буде непроста робота. Канада – консервативна країна в цьому сенсі. На підтвердження цього свідчить той факт, що на сьогодні немає безвізового режиму між Канадою та Румунією і Болгарією, які є членами Євросоюзу. Тому на українців не чекає миттєве розв’язання цього питання. Думаю, в найближчому майбутньому ми почнемо рухатися у цьому напрямі. Ми пояснюємо, що у нас є серйозні зміни, ввели біометричні паспорти, які дозволяють набагато краще відстежувати рух людей, які перетинають кордон. Ми розповідаємо про безвізовий режим з Європейським союзом. До речі, не всі знають, що введення такого режиму щодо Шенгену означає, що ми автоматично переміщаємося до «білого списку» і для багатьох інших країн, які не входять до Шенгенської зони. Тому це для нас додаткові аргументи. Але ми роботу в цьому напрямі починаємо якщо не з нуля, то дуже з низької позиції. До цього часу Канада дивилася на все це дуже скептично. У нас дуже високий відсоток відмов у візах. За різними даними, йдеться про цифру не менше 30%. Канада дуже обережно видає нам візи. І для цього є історичні причини. Але цифра у третину відмов абсолютно не адекватно відображає рівень стосунків між нашими державами.

У нас дуже високий відсоток відмов у візах. За різними даними, йдеться про цифру не менше 30%

- У вас є можливість впливати на цю ситуацію?

- Ми почали розмову про це. Провели перші зустрічі в кількох канадських міністерствах, які за це відповідають. Виклали їм наші аргументи і запропонували почати рухатися у тому напрямі, в якому ми починали працювати з Європейським союзом. На що канадські колеги пообіцяли почати думати над цим.

- Чи часто вам випадає спілкуватися з простими людьми? Традиційно діаспора знає, як краще жити, і любить повчати, передавати свої рекомендації…

- Громада просто золота. Вони справді дуже добре розуміють, що відбувається. У них може бути свій погляд на те, що відбувається у країні, і він може бути категоричним. Але коли вони ставлять питання і про корупцію, і про швидкість змін в Україні, то ці розмови мало чим відрізняються від того, про що говорять люди на вулицях Києва, Львова чи Дніпропетровська. Це люди, які надають величезну допомогу Україні. Так було під час Майдану, коли звідси йшов постійний потік пожертв до України. І цей потік тільки посилився з початком війни. Зараз у Канаді працюють десятки ініціативних груп, які збирають пожертви, допомогу, одяг, продукти, речі першої необхідності і передають це Україні – для військових та переселенців. Цей потік альтруїзму і доброчинності просто вражає. Є одна історія, про яку хочеться розповісти окремо, – про українського хлопчика Миколку, який був сильно поранений після підриву гранати під Маріуполем. Цю дитину буквально по шматочках зшивали спочатку українські, потім канадські лікарі. Йому довелося ампутувати обидві ноги та руку. Зараз він із мамою живе в Монреалі. Родині допомагають і українці, і канадці, які не мають жодних сентиментів щодо України. Я був у них в домі і спілкувався з цим 11-річним козаком, який вчиться наново ходити на протезах. У ньому така величезна сила, що це заряджає енергією і тебе. І цей приклад надихає і змушує зайвий раз подумати про те, що потрібно допомагати людям. Навіть якщо вони перебувають за тисячі кілометрів.

- В уряді Канади дві українки, ми тут сприймаємо це з великою гордістю. А вони підкреслюють свою національну ідентичність? Чи можемо ми розраховувати, що вони будуть якось особливо старатися для України?

- Так, це чудові українські канадійки. Вони, безумовно, думають та дбають про Україну. З Христею ми зустрічалися, і я вкотре переконався, наскільки це небайдужий спостерігач. Але ми маємо розуміти і те, що і Христя Фріланд, і пані Міхичук – це міністри Канади. Ми можемо мати до них дуже теплі почуття. І попри те, що вони є адвокатами України, вони насамперед дбають про канадські інтереси. І наше завдання - шукати прагматичні інтереси, чому канадцям вигідно співпрацювати з Україною.

- В чому ви бачите для себе головну роль як посла і що би було для вас найбільшим успіхом?

Вірю, що 2016 року ми підпишемо і почнемо втілювати в життя угоду про вільну торгівлю. Це означає, що до 98% тарифів між двома країнами буде скасовано

- По-перше, скажу, що сама робота посла в Канаді – неймовірна честь. В ієрархії української дипломатії це дуже висока посада, до якої люди йдуть роками, десятиліттями відданої дипломатичної роботи. У мене дуже хороша команда, взагалі посольство мені дісталося у дуже гарній формі. Які пріоритети ми визначили на найближчий час? Важливо, щоб за правління лібералів Канада залишалася нашим надійним союзником, як це було за уряду консерваторів. Нам дуже потрібна Канада як лідер міжнародної коаліції на підтримку України. Це прекрасна роль для цієї держави, вона традиційно добре з нею справлялася. То ж сподіваємося, що співпраця посилиться. Для мене це означає зустрічі, контакти, вдумлива, делікатна і, щиро кажучи, невдячна робота з пояснення того, що відбувається в Україні. Другий напрям – угода про вільну торгівлю. Вірю, що 2016 року ми її дошліфуємо, підпишемо, запустимо і почнемо втілювати в життя. Це означає, що до 98% тарифів між двома країнами буде скасовано, а це прекрасний шанс для бізнесу і в Україні, і в Канаді подивитися одне на одного і знайти спільні інтереси. Третє – це технічна допомога. Канада - у трійці країн, які надають найбільшу допомогу Україні. І наше завдання – подивитися і переконатися, що кожен канадський долар, який спрямовується в Україну, працює на користь обом державам. Чи то йдеться про запуск національної поліції, чи про реформу прокуратури, чи державної служби, чи створення бізнес-клімату. Важливо, щоб це працювало. Ну і ще один пріоритет – це громада. У нас попереду особливий ювілейний рік, адже ми святкуємо 125-річчя приїзду перших емігрантів з України до Канади і 75-ту річницю створення Конгресу українців Канади. Тому ми зробимо усе, аби цей рік був значимим, щоб допоміг тим українським канадцям, які дбають про збереження нашої культури тут.