Євген Магда: Не можна весь час тримати людей під «кайфом»

Пани чубляться, а в холопів чуби тріщать — ця стара приказка вкотре актуальна в Україні. Політики захопилися чварами настільки, що це вже лякає. Чи спиняться? Чи потягнуть країну у виборчий процес або ж спричинять нові барикади? Про це та багато іншого в інтерв’ю «Аналітичній службі новин» (АСН) розповів директор Центру суспільних відносин Євген Магда.

— Євгене, не вщухають розмови про переформатування Кабміну. Буде? Арсеній Яценюк — незамінний?

— У нас немає незамінних людей. І треба розуміти, що держава — це насамперед функція. І уряд — теж функція. Якщо ми живемо у парламентсько-президентській республіці і за формування уряду відповідає парламент, то буде логічним, що законодавці прислухаються до думки 70% громадян, які говорять, що прем’єра треба змінювати. А змінювати прем’єра, отже — змінювати уряд. Я вже порівнював повернення міністрів на посади (які писали заяви про відставку) зі склеюванням розбитої чашки. Один шматок так і не повернувся. А ще два — маю на увазі першого віце-прем’єра і віце прем’єра з євроінтеграції — вони взагалі не в цій чашці. А, наче грудочки цукру, поряд.

Без реальних змін нічого не буде. І зміни потрібні не лише в уряді, а й у парламенті. Бо Верховна Рада сьогодні стоїть на позиції: «Ми такі всі класні. Ми прийшли на хвилі Революції гідності. Ми багато наобіцяли нашим співгромадянам». А що з цього вийшло? Позитивних оцінок і великих змін немає. І не може далі жити країна виключно в умовах імітації бурхливої діяльності владою в цілому.

Прізвища зараз важливі для тих, хто оперує форматом політичної боротьби: «А ось той — паця! А цей — цяця». Цей маховик політичної боротьби розкручують до рівня абсурду. Ми забуваємо, що дії наших політиків вкладаються у формулу України як failed state, яку Росія просуває вже більше десяти років. Чому це роблять політики, які прийшли у владу на хвилі Революції гідності? Я зрозуміти можу, але не хочу.

— То чого чекати від наступного пленарного тижня?

— Матимемо приборкання норовливого, переосмислення Шекспіра на український лад. Оскільки у прем’єра яскраво виражене запаморочення від успіхів та повернення чотирьох міністрів, які є не його людьми, а це подається як величезна перемога виконавчої влади, то це лише додасть голосів за відставку уряду, яких уже близько 226, а може, й більше.

— А як характеризуєте активну діяльність Михайла Саакашвілі? Він - усюди. І ніяк не лягає в образ чиновника.

— Михайло Ніколозович нагадує гейзер. Бо він несподівано вибухає: пара, гаряча вода, бруд. А потім усе раз - і несподівано затихає. І очікуємо нового вибуху.

Після Антикорупційного форуму на тлі засніженої Одеси, з якої Саакашвілі поїхав «боротися з корупцією» у Харкові, нових проявів боротьби з корупцією в його виконанні не помітив. Тобто він дуже вміло використовує власний імідж, власне реноме. І говорить: «Я - провідний борець із корупцією». Тому під нього підтягуються всі інші «борці з корупцією», яких у нас, даруйте, дуже багато.

На тлі боротьби з корупцією можна утворити з десяток-два політичних сил. Та справа в іншому. Саакашвілі ще протягом тривалого часу може працювати виключно у виконавчій владі. Він, щоб стати народним депутатом України, муситиме довести, що п’ять останніх років проживав в Україні, адже до 2012 року був президентом Грузії…

Його завдання - стати прем’єром при новому парламенті. Тобто домогтися дострокових парламентських виборів. У цьому, хоч як це парадоксально, солідарні політичні опоненти: УКРОП, «Свобода». Не солідарні лише нині представлені у ВР політичні сили, за винятком «Самопомочі» та «Батьківщини», які хочуть отримати більше.

— Чому Президент сприяє голові ОДА?

— Наразі Саакашвілі Президенту нічим не загрожує. Говорити, що він підсиджує Порошенка, поки що не варто.

Не може далі жити країна виключно в умовах імітації бурхливої діяльності владою в цілому

Очевидно, є розрахунок зробити переформатування парламенту за рахунок ББП і умовної партії Саакашвілі, до якої перебіжить багато нинішніх яскравих і не дуже «борців із корупцією», котрі шукають місце, що дозволить розв’язувати їхні політичні проблеми.

— Проект Саакашвілі — український, західний? Подейкують навіть, що у нього також російський бізнесмен інвестує…

— Це український проект із західними інвестиціями.

Саакашвілі, на відміну від українських політиків, може дозволити собі не бути дріб’язковим. Наші ж політики часто хочуть бути на кожному весіллі нареченою чи нареченим, що не завжди у них виходить.

Матимемо приборкання норовливого, переосмислення Шекспіра на український лад

Він добре усвідомлює свою окремість в українській політичній тусовці та використовує це на повну. Якщо оцінити його заяви, то бачимо, що з трійки лідерів держави Порошенко — Яценюк — Гройсман найбільше перепадає Яценюку, місце якого Саакашвілі може зайняти.

— Що скажете про думку, що Заходу набридла політика по-українськи, він готує нам «тимчасову владу»? Приміром, Святослава Вакарчука зроблять нашим Рейганом…

— Вакарчук гарно співає. Та вже був у парламенті і добровільно склав мандат. Він не завжди готовий боротися. Всяке, звісно, може бути. Але зовнішнє управління такою великою державою?.. Демократи готують Вакарчука, а республіканці — Саакашвілі, аби ті зійшлися у президентській гонці? Так думати — самому себе знищувати. Жити в умовах очікування зовнішнього управління — свідчення, що комплекс меншовартості перемагає.

Жити в умовах очікування зовнішнього управління – свідчення, що комплекс меншовартості перемагає

— Інформації від політиків чимало. І більшість — скандальна.

— Суспільству весь час кидають нові й нові враження. Це наркотик. З одного боку, це в тренді і спрацьовує. Але не можна весь час тримати людей під «кайфом», адже організм помирає. Потрібні не симулятори, а реальні дії.

Не можна весь час тримати людей під «кайфом», адже організм помирає

А маємо розбірки. Таке враження, що ми не Революцію гідності проживаємо, а другу редакцію революції 1917 року в Росії, коли прийшли або голодні, або представники національних меншин і дорвалися.

Зараз, так розумію, «Народний фронт» у боротьбі за Арсенія Петровича зніматиме вершки з засідань РНБО, які були під час подій у Криму. І, мабуть, покаже, хто винен у тім, що здали півострів, пропонував віддати Крим РФ. Хтось буде в білому, а хтось ні. Це лише доллє оливи до вогню, призведе до чергового витка кризи.

— Це буде фігура Ігоря Тенюха? Ще когось?

— Не тільки його. Думаю, це буде ще одна людина, прізвище якої на «Т».

— Турчинов?

— Ні. Тимошенко.

— А Турчинов? Кажуть, він знову близький із Тимошенко…

— Не думаю. Їхнє публічне «розлучення» 2014 року не було грою. Турчинову довелося щільно працювати з Порошенком і з Яценюком. Я розумію, що наші політики імітуватимуть багато чого, навіть успішну політичну діяльність, але не настільки.

— Скажіть, на вашу думку, є ще шанс вийти з вітчизняної політичної кризи без дострокових парламентських виборів?

— Звісно. Але якщо наші політики раптом порозумнішають та усвідомлять, що є державні інтереси, а є приватні. Що їх треба тримати окремо. Бо інакше приватні інтереси переважають.

На жаль, політики, які прийшли до влади після Революції гідності, забули, що їхні стільці стоять у калюжах крові. Реальної крові. Адже поряд вулиця Інститутська, де загинула сотня людей, а за кілька сотень кілометрів Донбас, де загинули тисячі. Та політики ніби у мушлях сидять, нічого навколо не помічають, лише бавляться самі із собою «в устриці».

Раніше суспільству було байдуже, що крадуть: мовляв, аби лише війни не було. Зараз є війна. Це реальний факт, а немає реакції тих, хто називає себе владною елітою, вважає владу своєю коровою, яку вони доїтимуть. Якщо хтось думає, що суспільство це легко і спокійно проковтне, — помиляється. Якщо влада не перебудує свій modus operandi, ми швидко зіткнемося з діями, спровокованими зовні або сформованими всередині, які розхитуватимуть цю владу. А разом із владою — і українську державність.

— У парламентських кулуарах говорять про готовність до позачергових виборів. Зокрема й представники БПП. Навіть, що готові погодитися на прем’єрство Юлії Тимошенко після них. Думаєте, це так?

— Щоб говорити про підсумки парламентських виборів, треба чітко знати, як люди проголосують. Ті, хто переконаний, що через Центрвиборчком зможе отримати «правильний» результат, — надто самовпевнені.

— Як діятимуть прості люди? Продовжать їхати з України? Тонутимуть у розчаруваннях? Виходитимуть на вулиці?

— На щастя, не всі їдуть. Ми ж із вами залишаємося, правда?

Зверніть увагу, ми маємо дивну залежність — зниження інтенсивності бойових дій на Сході призводить до значного зростання нахабства тих, хто перебуває біля фінансових потоків. Кризу погано видно з вікон елітних авто та маєтків. Розрив між владою і суспільством стає небезпечно великим.

Не хочу, щоб розрив цей призвів до чергової революційної ситуації, коли верхи не можуть, низи не хочуть. А ми до неї наближаємося, і доволі стрімко.

— Що отримати ризикуємо врешті-решт?

— Очікувати, що все відбуватиметься мирно, з піснями і танцями, не варто. Це може бути хоч короткочасний, але набагато інтенсивніший з точки зору жертв період.

Що найгірше, якщо це станеться, - ми станемо «сірою зоною», де десятки тисяч озброєних людей із ЗСУ, Нацгвардії та інших збройних формувань, «плюс» певна кількість населення зі зброєю на руках. А десь далеко на північному сході з’явиться фігура Путіна, який каже нашим західним партнерам: «Я вас попереджав. А ви їм давали гроші. Їх підтримували. Не бачили, які вони. А я — бачив. Тепер давайте робити так, як я хочу». І запропонує діяти «по-чесному». Буде балканський сценарій: Путін впливу захоче на Донбас, Закарпаття, Одесу. Створює фактично Новоросію, але в іншій формі. Київ ризикує залишитися містом-державою під інтернаціональним управлінням.

— Можливо, саме позачерговими виборами до ВР влада спробує зняти градус напруги, переспрямувати увагу людей?

— Формування довіри — національний спорт, у якому українці — чемпіони Європи. Запас міцності є у громадян, але не у держави. Не можна увесь час ситуацію ламати через коліно. Перевибори — вихід за умови оновлення влади. Нині, за чинного законодавства, цього не буде.

Формування довіри – національний спорт, у якому українці – чемпіони Європи

— Про ймовірні наслідки не те що говорили, а криком кричали. Не чують. Чому?

— Наші політики не слухають попередження експертного середовища. Канали комунікації влади із суспільством працюють лише під певним тиском. І немає адекватних «сантехніків», які ці канали прочищають… Потрібен єдиний інформаційний канал влади. Щоб Президент, уряд, ВР, РНБО, СБУ, командування АТО надсилали сигнали суспільству єдиним комунікаційним каналом у різноманітні способи та зрозумілою мовою.

У нас забувають історію. Що Україна отримувала за останнє століття шанс на державність лише в умовах тектонічних зрушень на континенті. Перша світова війна — українська революція, Герої Крут, Акт соборності аж до конкретного втілення в життя Української Народної Республіки. Далі період Другої світової, відома заява Стецька, створення Карпатської Русі. І 1991 рік, коли постає незалежна Україна, яка нікому не потрібна. Ось і весь огляд державницьких прагнень України. Та якщо нині зникне наша державність, то нема гарантій, що вона з’явиться у якійсь короткотерміновій перспективі.

А сидіти й чекати, що Росія трупом пропливе рікою?.. Таку стратегію можуть вимальовувати або абсолютно наївні люди, або цілковито далекі від реальних міжнародних відносин.

— Але ж чекаємо, зокрема, що дешева нафта зруйнує РФ.

— Є приказка: поки гладкий сохне, тонкий здохне. Навіть сьогодні золотовалютні резерви РФ у тридцять разів більші за наші. А населення у них у три з половиною разу більше, ніж у нас.

— Наразі прогнози геть не райдужні. Скажіть, людям що робити? Як у тому старому анекдоті, брати білі простирадла і повзти у бік кладовища?

— Кожен на своєму місці має робити свою роботу навіть через не можу. Розумію людей, які розчаровані. Але запасної України нема і не буде. Або ми створюємо нашу країну, або…

— І ще одне запитання. Цими днями активно обговорюється те, як поліція затримувала автомобіль у Києві, а також виділення НАБУ БТРів. Тут немає у діях влади залякування, мовляв: «дивіться нам, бо ми озброєні»?

— Володимир Ленін свого часу сказав, що революція лише тоді чогось варта, коли вона вміє захищатися. Чи вміє захищатися Революція гідності? Так. Це вона показала на Сході, що стало великою несподіванкою для росіян.

Якщо ми проаналізуємо подібні інциденти у різних країнах, США, Британії, побачимо: практично завжди загибель молодої людини від рук правоохоронців спричиняє обурення. Нашому суспільству, яке живе в системі координат «зрада/перемога», важко усвідомити, як краще мало бути. І питань багато. Приміром, чому не могли зупинити втікачів; чи могли застосовувати поліцейські зброю? Вони від недовіри до влади взагалі і до правоохоронних органів зокрема. Нову поліцію ця чаша не оминає. Вона теж цю недовіру їсть двома руками, та так, що аж за вухами лящить.

Але просто так цей випадок обговорити і пройти не вийде. У населення на руках величезна кількість зброї. А ненависть до влади часто перекриває раціо. Це означає, що і влада, і суспільство мають зробити висновки.

Ненависть до влади часто перекриває раціо

Що ж стосується БТРів для НАБУ, то тут усе простіше. Якщо можуть бути арешти високопоставлених осіб, у яких озброєна охорона, то наявність БТРів чи гелікоптерів не виглядає дивно. Тим більше на тлі загальної мілітаризованості суспільства.

Але тут треба враховувати й те, що чим більше оснащені і добре оплачувані детективи і спецпризначенці НАБУ, тим серйозніших результатів від них чекає суспільство. Зараз це бюро тупцює на місці. І це попри візит Абромавичуса, реверанси з боку Президента, Прем’єра та окремих політиків. Суспільство Антикорупційне бюро не бачить. Знає, що воно є, але ефекту - як від далекого родича у діаспорі.