Дмитро Тимчук: Логіка і дух Мінських угод не відповідають українським інтересам

Путін нав'язав Заходу і Україні Мінські угоди, і тепер Київ змушують їх виконувати. Таку думку в інтерв'ю АСН висловив народний депутат, координатор руху «Інформаційний спротив» Дмитро Тимчук. На його думку, Україні треба рішучіше заявляти про власні інтереси, а не грати в чужу гру.

— Дмитре, у вас достатньо критична думка щодо Мінських угод. Що ж робити Києву? Припинити їх виконувати?

— Їх треба переглядати, але головна проблема в тому, що Росія просто так не піде на цей перегляд. Для цього потрібна дуже велика політична воля Києва, який зміг би переконати Захід у тому, що всім разом треба тиснути на Путіна — при тому, що Заходу, за великим рахунком, усе одно, якою ціною і з якими втратами для України на Донбасі настане мир. Однак, говорячи про Мінськ-2, для початку треба розібратися, хто і на якій підставі підписував ці домовленості з українського боку. Та логіка угоди, яка прописана — і зрозуміло, чому Москва на ній так наполягає, — відповідає інтересам Росії, та аж ніяк не України. Так, перші два пункти задовольняють усіх: це припинення вогню, відведення важкого озброєння і створення буферної зони. Але далі починаються політичні моменти і неприємні для України речі. Наприклад, проведення на непідконтрольних Україні територіях місцевих виборів — незрозуміло, за якими правилами. Нам розповідають, що ОБСЄ допоможе забезпечити там дотримання якихось прав і свобод. Але, по-моєму, це щось на зразок фантастики. Фактично це буде варіант кримського референдуму, який проводитиметься під дулами російських автоматів. У мене взагалі з приводу місцевих виборів виникає запитання: а хто цей пункт від української сторони вносив в угоду і чим ця людина думала? Треба розуміти, що всі півтора року подій на Донбасі його населення було повністю вирваним з українського інформаційного поля. І піддане російській пропаганді. Це означає, що люди, які залишилися на окупованих територіях, свято вірять, що в Києві панує хунта, що тут їдять слов'янських немовлят, вбивають за російську мову тощо. Плюс питання: а хто зараз залишився на Донбасі? В окупованих районах живуть переважно пенсіонери, яким, узагалі, непогано, оскільки вони отримують і українську, і російську пенсію. І люмпени, які бігають Донбасом зі зброєю в руках. І ось вони голосуватимуть? Якщо вже ми проводимо місцеві вибори, то давайте почуємо голос Донбасу. Тих, хто звідти поїхав. Адже можливість голосувати для переселенців — це дуже велика проблема.

Підсумовуючи сказане: Мінськ-2 не діє. Ми скоро будемо відзначати річницю угод і змушені констатувати, що й тижня не було, щоб ці домовленості працювали. Хоча б два перших пункти.

— То чому ми продовжуємо за них триматися?

— З однієї простої причини. Москва нав'язала свої умови при підписанні Мінська-2. І Захід на це погодився. Погодилась і Україна, яка багато в чому залежить від Заходу. А Заходу, як я казав, по суті, все одно, кому де-факто буде підконтрольною ця територія — Москві чи Києву, що там відбуватиметься. Аби лишень припинили стріляти і почався мирний діалог. Щоб можна було рапортувати, що конфлікт якимось чином розв’язано. По суті, вони пішли шляхом найменшого опору, прийняли умови Путіна, нав'язали їх Україні і тепер дружно нависають над Києвом — мовляв, давайте, виконуйте Мінські угоди. Ось і США вже приєдналися і заговорили про особливий статус Донбасу. Але почекайте: давайте виконаємо хоча б те, що вже підписано. Передовсім виведення російських військ. І тільки потім можна говорити про щось інше. Думаю, ми бачимо політику подвійних стандартів. Зрештою, варто визнати: логіка і дух Мінських угод не відповідають українським інтересам. Я бачу лише один вихід: визнати, що Мінськ-2 поховано. Можна намагатися, звичайно, його реанімувати, але навряд чи це приведе до якогось результату.

— В останній аналітичній записці «ІС» ви пишете про реальність повномасштабного збройного вторгнення. Як Україна може підготуватися до цього?

— Звичайно, готується. Цей рік оголошено Роком ВПС України, зокрема ППО, — це вже показник. Так, реформування армії відбувається з величезними проблемами. Досі не підписано стратегічні документи, наприклад Стратегічний оборонний бюлетень і Держпрограму реформування/розвитку ЗСУ. Проте ті процеси, які тривають, охоплюють усі види Збройних сил, а не лише Сухопутні війська, які беруть участь у бойових діях на Донбасі. Це видно з бойової підготовки, модернізації та закупівлі нового обладнання. Я радий, що наше військове командування не вперлося у формат гібридної війни, яку ми бачимо, і розвиває й інші види ЗСУ, які нам знадобляться в разі масштабного наступу збройних сил РФ. Наскільки вони готові — інше питання. Це питання до Генерального штабу. Треба розуміти, наскільки серйозний супротивник перед нами. Звичайно, якщо Путіну спаде на думку застосувати ядерну зброю, у нас шансів немає. Але у випадку без'ядерної атаки шанси наші досить високі. Наша армія здобула колосальний досвід за ці півтора року, як і Національна гвардія, а чого вартий безцінний досвід добровольчих батальйонів! Думаю, один український солдат зараз вартий п'ятьох російських, які не проходили війну на Донбасі.

— Яка ситуація із забезпеченням армії — спорядженням, продовольством, умовами? Чи все як і раніше лежить на плечах волонтерів?

— Централізованими закупівлями займаються державні структури — зокрема департамент держзакупівель Міноборони. Це чиновники, які несуть повну відповідальність за забезпечення фронту. Що стосується волонтерів, то низький їм уклін, але я давно казав, що кожен випадок, коли вони привозять на передову найнеобхідніше, те, чого немає у наших бійців, має бути приводом для розслідування — чому цього не забезпечили тилові структури? Бо зараз на оборону виділяється достатньо коштів. У нас і минулого, і цього року на оборонку — безпрецедентні бюджети. Враховуючи, що ми вириваємо ці гроші з соціалки — при тому, що в країні тяжка ситуація, — треба контролювати кожну гривню. І, якщо такі колосальні гроші виділяються, фронт повинен мати все необхідне.

— Звідси наступне запитання. Хто і скільки заробляє на цій війні? Чи не в цьому причина того, що вона не закінчується?

— Йдеться насамперед про потоки контрабанди — ці випадки зараз розслідує військова прокуратура і СБУ. Що стосується інших «заробітків», то у нас в армії крали і крадуть, причому на всіх рівнях, але останнім часом досить ефективно працюють СБУ і військова прокуратура.

Щоправда, з прокуратурою виникла велика проблема, оскільки у неї забрали функції прокурорського нагляду. Торік Верховна Рада намагалася повернути цю функцію — тільки для військової прокуратури і тільки на так званий особливий період, тобто на час АТО. Але цю ініціативу, на жаль, депутати не підтримали. Причому, що для мене видається досить дивним, блокувалося питання депутатами з коаліції — вони кричали, що ми з прокуратури робимо монстрів. Але без прокурорського нагляду військова прокуратура працює «за хвостами», вона не може запобігати подібним випадкам. Ну користі, що з'ясувалося, наприклад, що вкрадено ПММ на десятки мільйонів гривень, якщо їх уже не повернути? А був би прокурорський нагляд, прокуратура могла б працювати на упередження.

Заходу, по суті, все одно, кому буде підконтрольною ця територія — Москві чи Києву, що там відбуватиметься. Аби припинили стріляти і почався мирний діалог. Щоб можна було рапортувати, що конфлікт якимось чином розв’язано. По суті, вони пішли шляхом найменшого опору, прийняли умови Путіна, нав'язали їх Україні і тепер дружно нависають над Києвом — мовляв, давайте, виконуйте Мінські угоди

У плані забезпечення сил АТО є ще одна проблема. Волонтери, розв’язуючи найважливіші завдання на передовій, розбалували наше військове керівництво. Дійшло до того, що, припустімо, представники структур тилу замовляють волонтерам те, що і так є на складах! Просто через волонтерів усе це можна одразу списати чи навіть не ставити на облік, не турбуючись, що щось пропаде. Ці випадки треба розслідувати. Знову-таки потрібно, щоб цим займалася прокуратура, але для цього їй треба повернути функції нагляду.

— А ви як представник коаліції не можете пролобіювати це питання?

— Я ж кажу, головними критиками цієї норми були представники коаліції — БПП і «Батьківщини». Навіть не «Опозиційний блок». Не знаю, які у них інтереси в тій же оборонці, який інтерес у корупції у Міноборони й армії, але, судячи з усього, інтерес є, якщо так протидіють. Найцікавіше, що основним автором законопроекту був Юрій Луценко. Зараз ми розробили схожий законопроект і все одно його проштовхуватимемо. Адже прокурори самі просять: дайте нам можливість працювати на упередження!

— Чи є якісь нові відомості щодо наркотрафіку, про який ви згадували? Чи роблять щось українські правоохоронці?

— Один із трьох каналів — через Ростовську область, через «ЛНР» і Щастя далі в Європу. Наскільки я знаю, цим дуже щільно займається військова прокуратура. Звичайно, коректніше було б, щоб вони це коментували. За моїми даними, інформації прокурорами зібрано багато. Нитки йдуть далеко за рівень підрозділів, які відбувають службу на блокпостах. Вони ведуть до Києва. Прокуратура працює, Матіос обіцяє, що буде поставлено крапки над «і». І я свято в це вірю.

— Як ви ставитеся до чергової хвилі мобілізації? Чи нормально, що на фронт ідуть ті, хто не хоче і не може воювати?

— Тут є кілька моментів. Поки що офіційного рішення військово-політичного керівництва про сьому хвилю мобілізації немає, і відповідні документи до Верховної Ради не передавались. Офіційна версія — все залежатиме від того, як розвиватимуться події в контексті мінського діалогу. Поки що цього рішення немає. Щодо проблеми в цілому. Багато хто ставить питання: чому за півтора року не укомплектували підрозділи контрактниками? Так, постановка питання правильна. Тим більше що з нового року зарплати у військових дуже підвищилися. Припустімо, контрактник прийшов і він може розраховувати на сім тисяч гривень, а за виконання завдань в зоні АТО — і 11 тисяч гривень. На ці гроші вже можна залучати людей. Тому в плані набору контрактників у Міноборони і Генштабу є вагомий козир у вигляді таких високих зарплат. І є з кого вибирати, оскільки останнім часом народ не надто приваблювала служба в армії. Якщо буде матеріальний стимул, то можна буде влаштовувати відбір.

Але що стосується мобілізації, то вона все одно потрібна. Адже якщо взяти до уваги загрозу широкомасштабної агресії, то, чим більше людей пройде підготовку і отримає досвід у бойових умовах, тим більший резерв у нас буде для захисту від зовнішнього агресора.

Щодо мобілізації, то вона все одно потрібна. Адже якщо взяти до уваги загрозу широкомасштабної агресії, то чим більше людей пройде підготовку і отримає досвід у бойових умовах, тим більший резерв у нас буде для захисту від зовнішнього агресора

— Поговорімо про Крим. Чи не здається вам, що ця тема пішла з інформаційного поля — півостровом ніхто не займається? Чи це історія з серії: почекаємо, поки попросяться самі?

— Цілком природно, що Крим відійшов на другий план, адже є більш актуальна проблема Донбасу, де щодня, незважаючи на так зване перемир'я, гинуть наші хлопці. Проте активістам вдалося повернути тренд Криму завдяки товарній та енергетичній блокаді. Понад те, вони змушують владу розв’язувати ці проблеми законодавчо, що дуже правильно. Оскільки все це потрібно було робити ще навесні 2014 року. Зараз головна проблема полягає в тому, що ніхто не знає, як насправді повертати Крим. Я бачу тільки один варіант. Ослаблення Росії внаслідок санкцій, повернення її у формат 90-х, і силовим же шляхом забирати Крим назад. Я не вірю, що кримчани зберуться, проведуть референдум і попросяться знову в Україну. Ми повернемо Крим так само, як втратили — тобто силовим шляхом.

— Як ви прокоментуєте останні заяви Кремля? Зокрема заяви Путіна про «безглузде приєднання Донбасу» або Лаврова — про будапештські угоди? Росія навмисно грає роль світового блазня? Чи вони пішли ва-банк, показуючи світові, що їм усе одно, що про них подумають?

— Безперечно, ці заяви розраховані виключно на внутрішню російську аудиторію. Не думаю, що розсудлива людина може сприймати цю маячню.

— Якими можуть бути наслідки для Путіна і Росії від лондонського звіту про причетність Путіна до вбивства Литвиненка, педофілії тощо? Чи можливо, що Путін, притиснутий до стінки, може піти на неадекватні вчинки? Наприклад, натиснути ядерну кнопку?

Ніхто не знає, як насправді повертати Крим. Я бачу лише один варіант. Ослаблення Росії внаслідок санкцій, повернення її у формат 90-х, і силовим же шляхом забирати Крим назад. Я не вірю, що кримчани зберуться, проведуть референдум і попросяться знову в Україну

— У цьому плані ситуація працює на нас. Не впевнений, що саме історія з Литвиненком може стати вирішальною для Путіна. Але це — складова загальної картини, яка стає для Путіна дедалі критичнішою. Адже навіть на цьому тлі ми чуємо з Європи голоси про необхідність зняття санкцій із Росії. І цих європейців десь якось можна зрозуміти: вони ж теж зазнають збитків через санкції. Далеко не всі готові розривати ці зв'язки, а воєнна загроза з боку Росії в ЄС здається вельми примарною. А такі речі, як лондонський звіт, грають колосальну роль, протвережують західне співтовариство.

— Чи є щось, що остаточно може добити Росію?

— Я б не тішив себе ілюзіями. Все-таки у Росії є ресурсна подушка, яка не дозволить її економіці за два тижні розсипатися. Але наше завдання — політикуму і дипломатів — підтримувати градус санкцій на нинішньому рівні. Бо для Росії це дуже відчутно. І якщо ми говоримо про Мінськ-3, то треба ввести туди максимально жорсткі формулювання. Коли будуть більш чіткі терміни — наприклад, про відведення озброєння і припинення воєнних дій. І чітке покарання за їхнє невиконання. Приміром, якщо Україна не виконує, вона не отримує кредит МВФ. Якщо Росія — її відключають від системи SWIFT. Коли такі кроки буде прописано, тоді вони діятимуть. А все решта — від лукавого.