Насиб Рагімов: Відправляти солдатів на вірну смерть - аж ніяк не героїзм

Реформи по-українськи - це бутафорія і беззаконня, а поганий мир - кращий за хорошу війну. У цьому впевнений Насиб Рагімов, голова правління громадської організації «Всеукраїнське об'єднання «Захист нації». Про те, чи є у України свій Каспій, як отримати користь від війни і що робити з Донбасом, він розповів в інтерв'ю «Аналітичній службі новин» (АСН).

— Насибе Самедовичу, ви є прихильником відставки Кабміну. Аргументуйте свою позицію...

— Цих людей урядом назвати складно. Потрібна команда, здатна за короткий час стабілізувати ситуацію в країні, а не продовжувати її розхитувати й далі.

— Відставка Арсенія Яценюка - великий ризик. Не лише політичний, а й фінансово-економічний. Західні фінансові донори і кредитори можуть піти з України...

— Жодних ризиків. Яценюк та його уряд загнали країну в боргову яму, вибратися з якої стає складніше з кожним днем. Зрозумійте, потрібно заробляти, а не брати в борг. Назвіть мені хоча б одну країну, що стала благополучною за рахунок кредитів. Немає таких!

— Кредити брав не тільки Яценюк, а й Тимошенко, Янукович, Азаров.

— Історія з кредитами у нас з'явилася за президентства Ющенка і прем'єрства Тимошенко. Не підтримую політику ані Тимошенко, ані Ющенка, а Януковича - тим паче.

Розумієте, в чому проблема? Ніхто не розвиває внутрішню економіку за рахунок власних ресурсів, яких більше ніж достатньо. І є уряди Тимошенко, Януковича, Яценюка. А має бути не імені когось, а уряд України.

Знову ж таки, кредитні гроші розкрадаються. 17 мільярдів взяли, а де хоч одне робоче місце або справжня реформа?

— Поліція?

— Створення поліції - це дуже добре. Але це не реформа, а знущання. І чи надовго вистачить фінансування? Чи повинні інженери, фінансисти та інші фахівці служити у ППС? Риторичні запитання. Кожен має займатися своєю справою, дише в такому разі він буде найбільш ефективним для країни. А у нас, виходить, медики навчають, а вчителі лікують.

— Але ж довіру до правоохоронних органів відновили. Хіба ні?

— Вигнавши з органів усіх, включаючи висококласних фахівців? Про що ви кажете?! Так, прийшли освічені хлопці. Але без досвіду. Ви знаєте, скільки автомобілів вони розбили? А поліція - це не просто вродливі люди в гарній формі зі знанням іноземних мов. Тут практика потрібна. А у нас прокурором може стати 23-річний юнак. Він щойно закінчив університет. Чи впорається він з роботою?

— Можливо, ставка робиться на юнацьку безстрашність, таку собі безбашеність?

— Про що ви?! Башковиті потрібні.

Мого знайомого звільнили з роботи на митниці, керуючись законом про люстрацію, хоча він не обслуговував режим, а просто працював. І попросили потім допомогти... з навчанням новачків.

— Міліціонери, котрі потрапили під скорочення, можуть спробувати жити як всі звичайні люди. Не зійшовся ж світ клином на МВС!

— А що вони вміють робити? Країні не потрібні 300 тисяч охоронців, а їм жити за щось треба, сім'ї утримувати, дітей ростити. І куди піти? У кримінал. Виживати-то якось треба. Що, в 45-50 років перекваліфікуватися?!

— Повернімося до переформатування КМУ. Наскільки реально створити не те щоб якісно новий уряд, а хоч якийсь? Конфліктність у політикумі зашкалює.

— Справді, конфлікт посилиться. Але суспільство має змусити політиків працювати.

— Революція?

— Ні. Досить революцій. Дострокові парламентські вибори. Але люди повинні голосувати і обирати відповідально не за гречку, а - головою. Обирати не проросійський або прозахідний вектор, і навіть не проєвропейський, а насамперед проукраїнський. Знову ж таки, владу повинні формувати українці, а не тимчасові виконавці, які розцінюють Україну як бізнес-проект.

— Країна обговорює протистояння Арсена Авакова та Михайла Саакашвілі. У ньому є не лише скандал і взаємні звинувачення, а й суперечка, хто більший українець. Можете стати арбітром?

— У мене немає слів! Ганьба для країни. Ні Аваков, ні Саакашвілі не вміють поводитися. Вони не потрібні на цих посадах. Але відповідальність за це тільки на одній людині. Це Петро Порошенко. Те, що сталося, - цирк. При гідному президентові так себе не поводять.

Досить революцій. Дострокові парламентські вибори. Але люди повинні голосувати і обирати відповідально не за гречку, а - головою. Обирати не проросійський або прозахідний вектор, і навіть не проєвропейський, а насамперед проукраїнський.

— Як гадаєте, в конфлікті Порошенко-Коломойський хто переможе?

— У таких внутрішніх війнах переможців немає, є лише потерпілі. А ось хто програє, скажу. Це народ України.

Ці хлопці - бізнесмени. Але хто мені скаже, чому країна втрачає можливість експортувати продукцію до РФ, а у Порошенка там залишається бізнес, він продовжує платити податки державі, яка з нами воює? Це зрада!

— Азербайджан має сухопутний кордон з Росією. І страшний досвід - Карабаський конфлікт. Які уроки варто дістати нам?

— Дуже важливо, щоб країна мала справжнього сильного лідера. Ми начебто воювали з Вірменією. А насправді це була війна РФ з Азербайджаном. Чому Росія вирішила тоді з нами воювати? Тоді теж до влади прийшли випадкові люди. Проамериканські, а не проазербайджанські. Як і у випадку України, тоді Азербайджану теж обіцяли всіляку допомогу, і підтримку із Заходу, але врешті-решт усе це були порожні декларації і заяви, нас не бачили і не чули. Внаслідок чого - близько 40 тисяч поранених та інвалідів, 1,5 мільйона біженців, загинуло понад 22 тисячі людей. 30% території опинилося під окупацією. Азербайджан не міг воювати з Росією. У нас не було ані сил, ані армії, ані коштів.

Ситуація змінилася, коли до влади прийшов Гейдар Алієв. Завдяки його правильній політиці Азербайджан протягом десяти років вибрався з ями і став благополучною країною. Зараз при владі його син. І країна продовжує розвиватися. Народ задоволений. І за батька, і за сина голосувало понад 80% виборців.

— У Азербайджану є нафта...

— ...В України є свої ресурси. Зокрема, дуже сильний агропромисловий комплекс.

— Президент в Азербайджані радше монарх. І менталітет там інший...

— У Білорусі теж інший менталітет? Там теж висока підтримка президента.

— Лукашенка до початку мінських переговорів називали останнім диктатором у Європі. Хіба ні?

— Народ має добре жити. Народ має бути ситим. Люди за нього голосують. Яка це диктатура? Країна розвивається. Але якщо подобається називати Алієва та Лукашенка диктаторами, називайте! До речі, і Нурсултан Назарбаєв уже майже 30 років президент. Але поїдьте до Казахстану, подивіться, як там люди живуть.

— Як можна залучити гроші до України? Може, це інвестиції в розробку нових родовищ природного газу і нафти?

— Не виключено. Потрібно залучати інвесторів. В Азербайджані Гейдар Алієв, прийшовши до влади, заявив, що нафта є, але немає за що її добувати. Завдяки його бездоганному політичному авторитету йому вдалося залучити кілька найбільших нафтогазових холдингів світу в Азербайджан, і вони почали інвестувати. Тому що чітко зрозуміли, що в країні є лідер і головне - є правила гри. Йому довіряли в Росії, в Європі, в Америці - і інвестори прийшли. Але їм було поставлено умову не просто добути нафту, а й переробляти її на території Азербайджану. Довелося побудувати нафтопереробні заводи, забезпечити 20-30% населення робочими місцями і добрими зарплатами від тисячі доларів.

У бізнесу немає національності. Але при цьому в першу чергу враховувалися інтереси не Америки чи Росії, а Азербайджану. Україна не повинна бути проросійською чи проамериканською, вона має бути проукраїнською, із сильним лідером. Саме цим керувався Гейдар Алієв, коли був запрошений до влади в Азербайджані. Він наголосив, що ми ніколи не визнаємо анексію Нагірного Карабаху, але й воювати в такому стані не зможемо. І щойно за його ініціативою було припинено війну і почався мирний процес з врегулювання конфлікту, інвестори побачили, що такому лідеру можна довіряти. Потрібно не спекулювати, а діяти, зрештою, сам Вінстон Черчилль сказав, що у країни не має бути друзів чи ворогів, у країни мають бути лише інтереси. Тобто здоровий прагматизм в усьому.

— А чи можемо ми отримати для себе економічну вигоду з погіршення відносин РФ з Туреччиною?

— Особливих виграшів чекати не варто. Можемо отримувати дешеві мандарини, але людям немає за що їх купувати. Знову ж таки, легка промисловість може постраждати.

Нам потрібно думати, як зупинити війну. Я не кажу, що треба змиритися і подарувати території - аж ніяк. Потрібно продовжити переговори, дотримуватися Мінських домовленостей. А ті гроші, які списуються з бюджету на війну, вкладати у виробництво, промисловість і АПК. Відправляти солдатів на вірну смерть - не героїзм.

Знову ж таки, коли в країні буде жити краще, нам легше буде повернути Донбас і Крим. А злидарі та жебраки нікому не потрібні. Від них усі відмахуються. А що сильнішою буде Україна, то більше з нею рахуватимуться.

— Значна частина економіки України перебуває в тіні. Як змусити ці гроші працювати на бюджет?

Потрібно створити умови, щоб економіка сама вийшла з тіні, почала сплачувати податки. Це має стати вигідним.

— Не треба з нею боротися. Потрібно створити умови, щоб вона сама вийшла з тіні, почала платити податки. Зрозумійте, платити податки має стати вигідно. Інакше ніяк.

— Що потрібно врахувати при проведенні податкової реформи та реформи фіскальних органів?

— Те, що сьогодні відбувається, - свавілля, а не - реформа. Вона штовхає людей іти в тінь або закривати бізнес. Правила повинні бути простими і єдиними для всіх. Інакше людина змушена шукати можливість вижити.

— Ви народилися в Азербайджані, а зараз очолюєте в Україні організацію «Захист нації». Даруйте, але якої саме нації?

— Захист потрібен українській нації. Я громадянин України з 1994 року. Навчався тут. Був підприємцем. Працював у тому числі й у правоохоронних органах, а з 2013-го займаюся громадською діяльністю.

Україну я люблю. Пишаюся нею. Захоплююся цією країною, в ній я сформувався як особистість. Цій країні я зобов'язаний багатьом. І робитиму все, щоб допомогти своєму українському народові вийти з кризи, а самій країні - стати однією з найблагополучніших країн світу.

Від того, що за національністю я азербайджанець, не відмовляюся. Але я - українець. І нікуди не збираюся їхати з країни.

— Чому так полюбили Україну? Є якась історія?

— Наприкінці 80-х, ще школярем, приїздив до Києва в гості до старшого брата. Мені сподобалася ця країна. І я прийняв рішення, що хочу жити тут. Але я не знав мови. Не мав досвіду. Але поставив перед собою мету, підкріпив певними завданнями - і зміг їх реалізувати. З України ні я, ні мої сини нікуди виїжджати не збираємося.

— Як збираєтеся діяти? Плануєте повернутися на державну службу? Чи у велику політику піти?

— На держслужбу навряд чи повернуся, хоча повністю не виключаю таку можливість. Думаю над тим, аби, швидше за все, піти в політику.