Борис Філатов: Нам потрібно зрозуміти - ми воюємо чи миримося?

Бориса Філатова вважають правою рукою одного з найвпливовіших бізнесменів Ігоря Коломойського. Сам він часто жартує, що це не так — насправді лівою рукою. Нині Філатов - народний депутат України, голова Спецкомісії Верховної Ради України з питань приватизації. Він багато чого знає і може. І не приховує цього. Про те, чи не перетвориться приватизація на "прихватизацію", про групи впливу в парламенті, нинішній олігархат тощо Борис Філатов розповів в інтерв'ю «Аналітичній службі новин» (АСН).

— Борисе Альбертовичу, Кабінет Міністрів затвердив перелік державних підприємств, які мають приватизувати в 2015 році, — 342 об'єкти, зокрема Одеський припортовий завод, «Центренерго», «Укрнафтопродукт» та інші важливі підприємства. Реально знайти якісного інвестора, або підприємства віддадуть за копійки зацікавленим особам?

— Всі чудово розуміють, що в умовах війни й економічної кризи продавати держмайно злочинно. Я чув, в Кабміні є два бачення ситуації. Грузини вимагають все продати. А прибалти — навести лад, і лише після отримання ефективного державного управління проводити приватизацію.

Є в цьому питанні й політичний інтерес. Імен називати не буду, але деякі шановні депутати розповідали, що їх викликали у високі кабінети, давали список підприємств, запитували, що цікавить в обмін на політичну лояльність.

— Комісія може перешкодити "прихватизації"?

— Важливо розуміти, ми — Комісія, що здійснює контроль над приватизацією. Ми не можемо цей список порвати, перешкодити Кабінету Міністрів України винести питання на розгляд до сесійної зали. Але якщо депутати проголосують «за», потім за кожен продаж, зокрема й Одеського припортового заводу, ми «вийматимемо з них кишки». Віддати за три копійки не вийде. Час інший.

Кабмін планує отримати від приватизації 17 мільярдів гривень. Але якщо продати лише Одеський припортовий завод і «Центренерго» — виручені кошти з лишком покриють цю суму. Тільки Одеський припортовий можна продати за мільярд доларів США.

— Ви кажете, що багато залежить від парламенту. А в ньому постійно виникають проблеми з дисципліною. Як оціните Верховну Раду восьмого скликання?

— Парламент, люблять його чи ні, — це екстраполяція суспільства. Люди спочатку вибирають депутатів, а потім відразу починають говорити, що вони, не такі, як треба. В принципі, така відчуженість між народом і владою — це нормально. Однак, кого обирали, той у ВРУ і знаходиться.

Нинішній парламент дуже рихлий. Це можна пояснити низкою причин. Якщо говорити про гіперфракції, то в Блоці Петра Порошенка проблема в тому, що це іменний блок без особливої ​​ідеології. Його вибудовують під чинного главу держави. І до блоку спробувала приклеїтися максимально можлива кількість пристосуванців. Петро Олексійович нічим не гребував в питаннях кадрової політики. Туди йшли і жук, і жаба. І колишні регіонали, і латентні сепаратисти. Приклад — пан Нестеренко, колишній заступник Олександра Вілкула (екс-голова Дніпропетровської ОДА, — авт.). Вадим Нестеренко виграв вибори з грандіозним скандалом (38-й округ у Дніпропетровській області, — авт.). Він скуповував голоси. До речі, були й документальні підтвердження. Та згодом його взяли в Блок Порошенка. Це було однією з причин, через яку я не зайшов у БПП.

— А що з «Народним фронтом»?

Парламент, люблять його чи ні, — це екстраполяція суспільства.

— З ним ще складніше. Ніхто, зокрема й вони самі, не очікували отримати такий високий результат на виборах. Тому в партійний виборчий список після 40—50 номерів записували всіх підряд: помічників, секретарок і системних адміністраторів з офісу. Може вони талановиті люди, але у них немає досвіду, зокрема — й політичної боротьби.

До того ж коаліція не завжди може забезпечити результативне голосування у 226 голосів, хоча декларує наявність 304 депутатів. Коли йдеться про геополітичні питання — засудження агресії по відношенню до України, звільнення Надії Савченко — 300 голосів набирається одразу. А тільки питання переходить у практичну площину — все починає розсипатися. Тоді закони ухвалюють лише за рахунок допомоги позафракційних депутатів.

— Є договірні голосування?

— Є звичайно. Але я не бачив, щоб носили валізи з грошима. Мені їх не пропонували. Але часто підходять, просять допомогти проголосувати. І це нормально. Однозначно — потрібно мобілізувати депутатів.

— Порядок денний пленарних засідань часто відрізняється від раніше затвердженого. Чому?

— Я, як голова Спеціальної контрольної комісії Верховної Ради України з питань приватизації, є членом Погоджувальної ради ВРУ. У понеділок ми збираємося і обговорюємо порядок денний, а у вівторок бачимо, що  винесено абсолютно інші питання, ще щось доставили. Постійні маніпуляції пана Гройсмана і керівництва парламенту, звичайно,  викликають відторгнення.

Деякі депутати з коаліції кажуть, що їм передають порядок денний до 5:00 ранку перед пленарним засіданням по «Вайберу».

— Що скажете про діяльність фракції «Опозиційний блок»?

— З Оппоблоком все зрозуміло — це шахраї і пройдисвіти. Вони не голосують за закони взагалі. Попри увесь мій скепсис стосовно Президента, Прем'єр-міністра, правлячої коаліції, я вважаю, є речі об'єктивно правильні. У 60% випадків ми голосуємо з більшістю. Не тому, що вони нам подобаються, або ми хочемо з ними солідаризуватися. Але ми повинні змінювати щось у країні, а не займати таку позицію, як Оппоблок, — Баба Яга проти. Це не опозиція, а державна диверсія.

Їхня критика — знеособлена. Кажуть просто «влада». Не хочуть сваритися ні з Порошенком, ні з Шокіним (Генпрокурор, — авт.), ні з Аваковим (глава МВС, — авт.). Створили тіньовий уряд — і де він? Привласнили опозиційність, вказавши її в назві. Якщо ми говоримо про справжню опозицію, то вона має бути конструктивною, а не просто все заперечувати.

— Хто тоді справжня парламентська опозиція?

— Це фактично кожен позафракційний депутат, всі, починаючи з маленької, але тісної групи партії «Свобода», і закінчуючи нашою групою. Як люди відповідальні, ми персоніфікуємо об'єкти нашої критики.

— Ваша група, кажуть, дуже впливова, хоч і невелика. Це так?

— Ми найближчим часом здивуємо всіх. До нас прихильні люди — це по-перше. По-друге, сила нашої групи полягає в тому, що ніхто не знає до кінця, хто до неї входить. У нас скрізь є люди. Я можу переконати близько 25-ти осіб голосувати чи так, чи так.

— ... Групу так і називають — «Група Філатова».

— Ну і нехай, хоча я не хотів би її привласнювати. У нас всі люди самодостатні, медійні, шановані. Всі вони — з незаплямованою репутацією. Зрозуміло, покопирсавшись у чужій білизні, можна знайти бліх. Але в цьому наша сила — ми на них не зважаємо.

— Здивуйте? Переформатуєте коаліцію?

— Ні. Мова про можливе створення в парламенті нової депутатської групи.

А що стосується коаліції — багато хто говорить, що я працюю на дестабілізацію в ній. Це нісенітниця. Більше, ніж Гройсман, Луценко, Порошенко і «Народний фронт», ніхто для цього не зробить. Ось, скажіть мені, хто лідер фракції «Народний фронт»?

— І хто?

— «Народний фронт» в пошуку лідера. Хоча, можливо, Яценюк намагається керувати. Але є проблема. Після того, як Петро Олексійович технічно вивів Олександра Валентиновича (Турчинова, — авт.) у РНБО, вплив на фракцію було втрачено — немає стрижня.

Є Андрій Тетерук (заступник голови фракції «Народний фронт», — авт.). Він формально начебто — глава. Він старається. Але йому не вистачає досвіду та авторитету, щоб керувати такою величезною фракцією.

А пан Пашинський, навіть при моєму доброму до нього ставленні, коли виходить на трибуну — звучить непереконливо. Може він хороша розумна людина, але з трибуни йому краще не виступати. Багатьох депутатів він дратує.

— У вас були складні стосунки з представниками Радикальної партії. У ЗМІ обговорюють нинішню відлигу. Звідки вона?

— Верховна Рада — це велика група людей і психологічний колектив. Так сталося, що в сесійній залі нас посадили між «Радикальною партією» і «Батьківщиною».

Олега Валерійовича Ляшка я довго «кошмарив». Нині ми з ним певною мірою помирилися. Але не тому, як пишуть різні ідіоти, що той нібито продався Коломойському. Це ініціатива Лозового (народний депутат, соратник Ляшка, — авт.). Він підійшов до мене і сказав: давайте подумаємо, як вас з Ляшком помирити.

— Розкажіть про вплив на владу Ігоря Коломойського, якого вважають олігархом?

— Олігарх — це той, у кого фактично є влада і фінансовий капітал. Коломойський ніколи не був олігархом в чистому вигляді. У нього не було, як у Ріната Ахметова, Партії регіонів і ручного Януковича. Він ніколи не був зятем президента, як Віктор Пінчук. У нього також ніколи не було фракції у парламенті чи міністрів. Зрозуміло, він впливав на певні процеси. Але в політиці присутнім не був.

— Стверджують, що Коломойський фінансує «Самопоміч», а її лідера Андрія Садового поведе в президенти України. Що скажете про це?

— Я про ці чутки знаю. Це нісенітниця. Я вас прошу! Дурниць не слухайте.

— Історія зі звільненням Коломойського з посади голови Дніпропетровської ОДА вже стихла, хоча пророкували — Ігор Валерійович буде мститися. Які зараз у нього настрої?

— Коломойський завжди у піднесеному настрої. Коли я запитую, який у нас план, він відповідає: «Наш план — у нас немає ніякого плану».

Коломойського часто демонізують, думають, що він такий собі Карабас Барабас, який всіх смикає за ниточки.

Коломойського часто демонізують, думають, що він такий собі Карабас Барабас, який всіх смикає за ниточки. Це не так.

— Коломойський в Україні? Ви часто з ним зустрічаєтеся? Він дає вам «цінні вказівки»?

— Так, в Україні. Був днями в Києві.

Ми зідзвонюємося раз на один-два тижні. Ніяких «цеу» він не дає. Може просити про щось. І чесно скажу — я на його прохання зважаю. Але якщо це суперечить моїм принципам, ніхто не може мене вмовити, за щось проголосувати чи ні.

— Набув чинності закон про декомунізацію. Дніпропетровськ названо на честь Григорія Петровського, одного з організаторів Голодомору. Місто буде перейменоване?

— Ми опитували людей — 70% проти перейменування. Про Петровського мало хто знає, що він причетний до злочинів комуністичного режиму. У назві міста чують «Дніпро» і «Петро». І щоб не дратувати людей, є ідея демонтувати пам'ятник Петровському, і поставити Святому Апостолові Петру.

— Ще одна ТОП-тема сьогодні — це місцеві вибори, і чи відбудуться вони в жовтні 2015-го. Ваш прогноз?

— Думаю, відбудуться.

— Нове виборче законодавство парламент встигне ухвалити?

— Вважаю, що ці місцеві вибори пройдуть за старими правилами. Єдине, що можливо нове введуть, — вибори мера в два тури.

— Влада обіцяє оновити склад Центрвиборчкому до виборів. Або ЦВК залишиться колишніми?

— Це необхідно зробити.

Охендовський (голова ЦВК — авт.) — це негідник і шахрай. На ньому просто ніде печатку поставити. ЦВК треба системно займатися. Я сподіваюся, що в парламенті є пристойні люди, які розуміють цю проблему.

— І ще одне питання — найважливіше. Скажіть, на вашу думку, коли буде мир в Україні?

— Мені важко розмірковувати на цю тему. У мене є різна інформація. Військові сильно деморалізовані тим, що сидять під обстрілами і не можуть відповідати. Навіть більше, є розмови, що учасника бойових дій можуть не дати, якщо є бої й зіткнення. Всі проблеми сьогодні виникають тому, що не можемо зрозуміти: ми воюємо чи миримося.

Звичайно ж, ми переможемо. Про це не потрібно навіть замислюватися. Але щоб перемогти, потрібно консолідуватися усередині країни, а не зміцнювати владну вертикаль, збираючи навколо себе публіку за принципом особистої відданості. Не особиста відданість важлива. Треба, щоб людина роботу робила, а не говорила повсякчас про те, що хочеться почути. Щоб перемогти, у нас головнокомандувач повинен бути або Маннергеймом, або Пілсудським.

Фото: Дмитро Липавський, АСН