Олександр Попков: Тортури — російський метод вибивання «правильних» свідчень у суді

Російський адвокат Олександр Попков приїхав до Києва у справі свого підзахисного Геннадія Афанасьєва, одного з обвинувачених із групи так званих «кримських терористів Сенцова». 23-річного уродженця Сімферополя було затримано феесбешниками на початку травня минулого року на одній із вулиць Сімферополя, а згодом незаконно вивезено на територію РФ. А в грудні 2014-го Московський міський суд на закритому засіданні засудив українця до семи років позбавлення волі з відбуванням покарання в колонії суворого режиму.

Фактично хлопець вже півтора року перебуває в російських катівнях. Щоб «вибити» з нього «потрібні» відомості, російська правоохоронна машина не гребувала тортурами і банальним побиттям в'язня. За словами адвоката, через тортури і знущання Геннадія змусили дати неправдиві свідчення проти українського кінорежисера Олега Сенцова. Нині Афанасьєв перебуває в умовах суворого режиму в колонії на далекій півночі Росії. Причина такого покарання — відмова від вибитих через тортури свідчень, які були наклепом стосовно Сенцова.

Геннадій не втрачає надії повернутися на Батьківщину: вважає, що влада України обміняє його або екстрадує, про що стало відомо з його відкритого звернення. Про подробиці судового процесу над Афанасьєвим, про жорстокі тортури, про ймовірну помсту російських правоохоронців українському активісту, а також про те, чому адвокату досі не вдалося отримати доступ до справи, «Аналітичній службі новин» (АСН) і розповів правозахисник Олександр Попков.

— Олександре, які результати зустрічі в Міністерстві закордонних справ, анонсованої вами під час нещодавнього брифінгу?

— Був намір дізнатися, що Україна робитиме для захисту свого громадянина. Тому що я, перебуваючи в Росії, особливо не помічав, щоб Україна щось робила задля звільнення Геннадія. Чи то для звільнення, чи то для підтримки. Крім суспільства, насправді ніхто й не діяв.

Тепер у МЗС нас запевнили: після того як ми передали заяву від Афанасьєва, вони вживатимуть певних заходів. Річ у тім, що в української сторони були сумніви щодо того, чи Геннадій сам бажає, щоб Україна за нього вступилася.

— Про яку заяву йдеться?

— Геннадій написав офіційне прохання на ім'я Президента України Петра Порошенка про те, щоб йому як українцеві допомогли, обміняли або вчинили якісь інші дії. Написав він і окрему заяву в МЗС на ім'я генерального консула. У самому ж МЗС сказали, що про Афанасьєва пам'ятають: мовляв, він згідно з мінськими домовленостями занесений до списку на обмін. Ми про це раніше не знали і боялися, що його прізвище ніде не фігурує, а виявилося, що є.

Крім якихось декларативних речей, українська сторона нам запропонувала сама (і ми сподіваємося, що це буде зроблено) найближчими днями заявити ноту уряду Російської Федерації. Про це було сказано загально: що Геннадій Афанасьєв є українцем, його права як українця не дотримуються, і він просить допомоги. Точно сказати, яким буде зміст, я не можу, але вони нас запевнили, що буде якась нота.

Ми також поцікавилися, чи можуть вони, спільно з міжнародними організаціями, зробити якісь дії. І абсолютно конкретно запропонували: звернутися до органів Парламентської Асамблеї Ради Європи з тим, щоб організувати певну моніторингову комісію, пов'язану з перебуванням не лише Афанасьєва, а й інших людей у місцях позбавлення волі, бо там справді вкрай жорсткі умови.

— Не могли б ви уточнити, що саме інкримінують Афанасьєву?

— Геннадія Афанасьєва затримано як члена «групи Сенцова», яку визнали «терористичною організацією». Його юридична проблема в тому, що спочатку свою провину він визнавав. І «винуватим» був впродовж півтора року. Показання з нього фактично вибивали, а потім наші слідчі просто доповнювали їх, перебільшували, компонували...

Свідчення з нього фактично вибивали

Потім він відмовився від тих свідчень. Але часу — у зв'язку з юридичними кроками, спрямованими на перегляд його справи, — втрачено багато. Слідство закінчилося давно, його засудили — і вирок набув законної сили. Геннадій вже відбуває покарання. Якщо згадати, коли і як все почалося, то слідство тягнулося з травня по 17 грудня минулого року. Тобто трохи більше ніж за півроку його встигли засудити. Жодних доказів його невинуватості ніхто не розглядав — все будувалося на свідченнях Олексія Чиринія. А Геннадій — після тортур і допитів — просто прийшов і сказав, що «винуватий і згоден на обвинувальний вирок». Йому його винесли, повторюся, без розгляду доказів.

— У своєму попередньому інтерв'ю ви посилалися на те, що він зізнався нібито у підпалі двох будівель. Якщо це був не тероризм, то що?

— Насправді він нічого не підпалював, а, говорячи юридичною мовою, брав участь у підпалі. Якщо ж по-простому, то він стояв і спостерігав за тим, що відбувалося. Ці дві пожежі, про які мова — не акт тероризму хоча б тому, що там не було змоги ні загибелі, ні навіть залякування мирних людей. Це дві будівлі, що розташовані окремо одна від одної, в яких ніхто не живе. Наскільки я знаю, в тих одноповерхових будиночках у приватному секторі були офісні будівлі. А підпали були помстою. Коли в Криму почали бити і винищувати прихильників України, коли люди стали пропадати, місцевим активістам було зрозуміло, хто це робить. І хтось із групи активістів запропонував вчинити саме таким чином, щоб хоч якось покарати, а Геннадій був членом цієї активістської організації.

Насправді всю цю нібито терористичну організацію «зліпили» з волонтерської. Група справді збиралися, зокрема й Сенцов. Люди проходили курси першої медичної допомоги, щоб у випадку, якщо в Криму почнуться якісь ускладнення, вміти надавати медичну допомогу. Ці хлопці також займалися забезпеченням військових частин: возили туди продукти, воду, якісь речі. А потім виявилося, що це була «терористична організація».

— Спочатку Геннадій давав свідчення проти Сенцова. За вашими словами, він був пов'язаний з Олегом всього декількома зустрічами і пропонував свої послуги як фотограф. Скільки загалом було людей, яких допитали у цій справі? Як формувалося коло свідків і за якими критеріями їх підбирали?

— Мені здається, це запитання більше до слідчого, який коло цих свідків і формував. Логіка була в тому, щоб приклеїти до цієї справи всіх, хто мав хоча б якийсь стосунок, а якщо не мав, то підв'язати. З того ж Гени Афанасьєва вибивали свідчення, що він нібито бачив, як Сенцов заряджає пістолет Макарова, що він переносив якісь каністри, рукавички...

Словом, всі «докази», які йому виставили в підсумку. Але ж матеріальних підтверджень немає: ні слідів ДНК, ні інших біологічних слідів, ні відеозапису. Тобто це все побудовано на деяких неправдивих свідченнях, зокрема й стосовно себе самого, а допитуваних було багато. Але я зі справою Афанасьєва не знайомий: Московський міський суд відмовився представити мені документи для ознайомлення, пославшись на те, що воно таємне.

Але допитуваних, повторюся було багато, проводили очні ставки. Розумієте, там коло залучених людей було широке, бо було декілька кримінальних справ: «Сенцов — Кольченко» — окремо, а Афанасьєва вони провели окремою справою. Гена каже, що він давав свідчення за вісьмома чи десятьма людьми. І очні ставки він проводив якраз з тими, хто у справі «Сенцова — Кольченка» викликалися свідками. Загалом, з нього вибили свідчення, що брали участь у цій терористичній групі досить широке коло людей. А звинуватили тільки цих чотирьох (Сенцова, Кольченка, Чиринія й Афанасьєва, — авт.), бо попалися.

— Щоб отримати матеріали у справі Афанасьєва, ви звернулися до суду за передбаченою російським законодавством процедурою?

— Прохання я відправив на ім'я голови Московського міського суду (Ольги Олександрівни Єгорової, — авт.). Вони мені відмовили, мовляв, «секретна справа, підписуйте документ про нерозголошення державної таємниці Російської Федерації». Я кажу, що не хочу знайомитися з державною таємницею РФ, яка полягає, найпевніше, у двох питаннях про незрозумілих свідків. Попросив ознайомити мене з несекретною частиною, як було у справі Сенцова і Кольченка. Але Московський суд відмовив надавати справу, поки не підпишу нерозголошення.

Ви розумієте, якщо я підпишуся, то не зможу ні з ким спілкуватися за цією справою! Не те, що навіть зі свідками — я з фахівцями не зможу поговорити на цю тему! Бо в такому разі «розголошу державну таємницю» і буду злочинцем. Тому ми подали касаційну скаргу для ознайомлення з матеріалами цієї справи.

— Ви згадували про те, що на допитах Геннадія катували. Якими були тортури?!

— Крім того, що його просто били по голові боксерськими рукавичками (це щоб не залишалося жодних слідів), так ще й надягали на голову протигаз, а потім затискали шланг, щоб він не міг дихати. Упорскували в протигазну маску чи то газ, чи то якусь рідину, після чого у нього відразу починалася блювота — і він захлинався цим. Загалом, це був комплекс тортур. Одна з його складових — катування струмом, коли до тіла прив'язується спеціальна машинка, здатна продукувати електричні розряди, і пропускати струм. Це страшне катування, його фактично ніхто ніколи не витримує.

Плюс був тиск, коли його роздягали догола і водили розпеченим паяльником біля тіла. Разом з тим розповідали, які муки відчуває людина, коли паяльник входить у тіло... До того ж, щоб зламати хлопця остаточно, говорили, що привезуть його мати в сусідній кабінет — і він буде чути, як її катуватимуть.

І всі ці знущання супроводжувалися додатковим тиском, коли йому не давали в камері ні їсти, ні пити, ні спати, ні туалетного паперу, ні зубної щітки. Тобто забороняли взагалі будь-чим користуватися, навіть з сусідами по камері спілкуватися.

— Докази всього цього є? Якісь шрами, сліди...

— Минуло забагато часу. Геннадій звернутися нікуди не міг — і тортури зафіксувати, ясна річ, теж. От і виходить, що немає доказів. До того ж електричний струм залишає маленький опік, який гоїться за декілька днів, якщо він у кайданках не залишається. Єдине, що ми зафіксували у Геннадія, це синець, коли його вдарив співробітник СІЗО вже після мого візиту. Але це вже кваліфікується не як тортури, а як жорстоке поводження. Він його вдарив по нозі, і нам вдалося сфотографувати гематому.

— Виходить, жодних доказів того, що його катували, немає, тож не можна це використовувати як аргумент на суді?

— Так, звичайно, спростувати простіше, ніж довести. Ми спробуємо це з юридичної точки зору якимось чином використовувати, але шанси дуже малі. Припустимо, співробітники ФСБ зізнаються, що вони його катували. Там було залучено багато оперативників. Гена всіх пам'ятає, перераховує. Він називає прикмети цих людей — на все життя запам'ятав їх! В принципі, якщо розслідування буде проводитися ефективно, можна якісь речі спробувати довести. Але політична дійсність цьому не сприяє...

Геннадій називає прикмети тих людей — на все життя запам'ятав їх!

— А захист вже написав заяву про застосування тортур? Ви спілкувалися зі слідчим Бурдіним, який вів справу Геннадія? Може, його можна представити суду як людину, за чиєю вказівкою катували Афанасьєва?

— Я писав декілька заяв на збір доказів про ці тортури, зокрема й зйомок на відеокамери. Мені, звісно, не відповіли. Були й інші запити. На жаль, відповіді не надійшли, тож я не хочу говорити, куди саме писав. Раптом десь ще дадуть відповідь. А от з Бурдіним не говорив. І нині зі слідчим у мене жодних контактів — я його вважаю злочинцем.

Зі слідчим у мене немає контакту — я його вважаю злочинцем

Я не бачу сенсу розмовляти з людиною, яка застосовувала катування, як зі слідчим. Спілкуватися з ним ми будемо через правоохоронні органи, зокрема й заяву про тортури писатимемо. Їм декілька заяв уже подано: про те, щоб ознайомитися із зібраними матеріалами. Я ж спілкувався лише зі співробітниками суду, СІЗО.

— А ви намагалися знайти оперативника Олександра, який катував Афанасьєва? За вашими словами, Геннадій його зможе впізнати на суді...

— Ні. Я не займаюся оперативно-розшуковою діяльністю. Навіщо мені розшукувати співробітника ФСБ? Допитати?! Тому й не намагався.

— Як взагалі так трапилося, що ви взялися за цю справу? Цікаво виходить: за останні вихідні чотири російських адвокати, які захищають українських ув'язнених, опинилися в Києві. Ніхто не згадував, не думав і не знав про цих українців рік, людей позапроторювали у в'язниці. Чому наразі раптом стільки уваги?

— Почекайте, по Сенцову і Кольченку давно розбиратися почали....

— А щодо решти? Коли ви дізналися про Афанасьєва?

— У серпні, коли він вперше виступив... із заявою, що відмовляється від своїх попередніх свідчень. І майже відразу ми почали працювати.

— А той самий Клих? Карпюк?

— Дубровіна зайшла до Клиха начебто місяців зо два тому...

— Саме так. Нещодавно. Тож чому всі звернули увагу на українців за гратами? І як саме ви дізналися про його справу?

— Зауважте, до Афанасьєва не могли зайти жодні нормальні адвокати та правозахисні організації, бо він опинився під повним контролем ФСБ, він не міг перемогти себе. І до нього ще заходила Зоя Свєтова! Це відома російська правозахисниця, яка відвідувала Афанасьєва в Лефортово. Він був з нею грубим — ні з ким тоді не хотів спілкуватися (це було ще на першому етапі, до засудження), і вона перестала його відвідувати.

Вже мені він сказав, що не давав нікому згоди, бо боявся. Я дізнався про Геннадія, коли мене до нього запросили. Тоді ж зателефонував його мамі. Все це було майже наступного дня після його виступу в суді.

— Які у вашого підзахисного шанси вийти на свободу? У вас взагалі є матеріали для того, щоб спробувати витягнути його звідти?

— Ми повинні розуміти, що за будь-якого рішення на його долю впливає не стільки правова сторона питання, скільки політична. Я припускаю, що він таки винуватий в умисному знищенні чужого майна (пошкоджено двері, вікно). Але за це максимум — умовне покарання. З боку Росії — це, звичайно, якийсь «тероризм», на який вони й тиснутимуть. Тож шанси вийти у нього нині мізерні. І я боюся, що він не вийде й за сім років, якщо Україна не намагатиметься визволити його як свого громадянина.

Я боюся, що він не вийде і через сім років

— На чому має ґрунтуватися ваш захист? Подасте на апеляцію?

— Я подав на касацію. А ґрунтувати захист збираюся на фактичних обставинах справи, які в ній зазначені. Загалом ми не зобов'язані доводити невинуватість Геннадія в тероризмі! І я, оскільки вивчав справу Сенцова, впевнений, що там немає провини... Немає доказів провини Сенцова, Кольченка і Афанасьєва у терористичній діяльності, окрім визнання Афанасьєва, яке він дезавуював, і визнання Чиринія, який дає свідчення загалом на всіх. Що стосується доказів, то у мене є довідка з Правого сектора — про те, що Геннадій Афанасьєв не є членом цієї організації, але російське законодавство і російські судді чомусь не беруть її до уваги.

— Ви зверталися з приводу тортур в ООН? Реакцію світової громадськості у цій справі вивчали?

— Ні, не звертався. Є декілька напрямків: якщо ми звернемося в ООН, закриємо собі шлях до Європейського суду з прав людини. Це юридичні нюанси. Ми хочемо ЄСПЛ, тому що у випадку з ООН отримаємо хіба що декларативне рішення на кшталт «так, тортури були» — і все. У ЄСПЛ інакше — виносять рішення: «катування були, надати йому компенсацію і переглянути вирок». Такий підхід насправді більш дієвий. У деяких випадках можна поєднувати, але ми вирішили почати з Європейського суду.

Особливого резонансу справа набула, коли Афанасьєв відмовився від свідчень. Це був дуже сильний крок, на засіданні були присутні журналісти, які бачили, як у нього трясуться руки, як йому погано. Про світову громадськість не знаю. Як я зрозумів, нині цією справою зацікавилася Україна. Нюанс полягав у тому, що на слідстві і на суді Гена нібито визнав, що він — громадянин Росії. І тому ставлення України було не зовсім зрозумілим — вони вичікували. Мені й консули ставили це питання: «Він відмовився від українського громадянства?» У підсумку ми з'ясували, що у нього паспорт лише громадянина України, а документів, пов'язаних із російським громадянством, Геннадій не має. Його автоматично вважали громадянином Росії тільки тому, що він жив у Криму, але до реалій це не має жодного стосунку.

— Де зараз перебуває Афанасьєв? У якому він стані, в яких умовах утримується? Чи є загроза його життю?

— Стан у нього нині пригнічений. Він із цієї четвірки найбільш уразливий, бо стосовно нього діє особиста помста наших правоохоронних органів, і в першу чергу ФСБ. Він порушив домовленості з ними (коли поміняв свідчення, — авт.), і вони йому пригрозили: «Ми тобі влаштуємо солодке життя. Ти поїдеш на північний полюс до білих ведмедів».

Стосовно нього діє особиста помста наших правоохоронних органів

Його відправили в одну з найвіддаленіших колоній півночі — дуже важку виправну колонію № 25 в республіці Комі в Сиктивкарі, в селищі Верхній Чов. Це колишній ГУЛАГ, там все побудовано зеками. До того ж Афанасьєва відразу визначили на суворі умови утримання. Йому не надається медична допомога, хоча є проблеми із зором, з серцем і у нього болить спина. Яка ступінь небезпеки для його життя, я визначити не можу.

Загрозу життю ми припускаємо, бо йому й надалі погіршують умови утримання, хочуть перевести в приміщення камерного типу. Нині це колонія, а буде в'язниця. До того як його перевели на суворі умови, він міг ходити, переміщатися територією цієї колонії, а наразі у нього тільки півторагодинна прогулянка. Якщо говорити про умови, то там 110 квадратних метрів, на яких розміщено 90 осіб.

— І останнє запитання, пан Попков, хто вас найняв? На кого ви працюєте?

— Я працюю в Російській Федерації з правозахисними організаціями, які й оплачують мою роботу. А до Києва мене запросив друг Геннадія Алім, і за його гроші я тут перебуваю.

Фото Віктора Ковальчука