Олександр Єршов: Я нічого і ні від кого не приховував і не приховую

У травні, коли в інтернеті з'явилися фотографії доньок на той час головного даішника України Олександра Єршова Анастасії і Дар'ї на фоні дорогих автомобілів, навколо цього вибухнув скандал, який коштував полковнику МВС місця. Міністр внутрішніх справ Арсен Аваков, підписавши його рапорт про звільнення, заявив, що призначено службове розслідування, яке, за логікою, мало б пролити світло на цю вельми мутну історію. А незабаром до перевірки доходів та витрат екс-глави Департаменту ДАІ підключилася й Генеральна прокуратура, відкривши кримінальне провадження.

Суспільство ще якийсь час позлостувало, обговорюючи проблему корупції в ДАІ та чекаючи розв'язки, але її не було. Здавалося б, про Єршова просто забули. Проте 27 жовтня раптом з'явилася інформація про те, що він нібито володіє перукарнями, автостоянками, кіосками та іншим нерухомим майном. Подробицями цієї справи ми вирішили поцікавитися у самого Олександра Єршова.

— Олександре Олександровичу, після гучного скандалу та звинувачення вас у незаконному збагаченні Генеральна прокуратура відкрила кримінальне провадження. Нещодавно у ЗМІ з'явилася інформація, що в матеріалах слідства є дані про бізнес та майно, яке має до вас безпосереднє відношення. Зокрема, автостоянки, перукарні, кіоски. А також про благодійні структури, які теж, судячи з цих повідомлень, перебували під вашим безпосереднім контролем...

— Там же було написано, що я нібито обіймав посаду начальника ДАІ міста Києва. А фонди теж були київські. Доречніше було б поставити це питання керівникам фондів. Я ніколи не обіймав посаду начальника столичної ДАІ і мені незрозуміло, чому мене до них прив'язали і яке я маю відношення до автостоянок, перукарень та кіосків.

Що стосується Чернігівського благодійного фонду пенсіонерів органів внутрішніх справ «Безпека руху», який теж згадується, то він існував до мого приходу і, сподіваюся, існує досі. Цей фонд був при УМВС Чернігівської області.

— Ну ви ж там працювали начальником обласної ДАІ...

— Так, працював, але я не розумію, яким чином за рахунок фонду можна збагатитися, якщо використання його грошей проходило подвійний контроль: управління внутрішньої безпеки області та Департаменту ДАІ України. А ті матеріальні засоби, які купувалися через фонд, в обов'язковому порядку ставилися на баланс.

— Олександре Олександровичу, коментуючи ваше звільнення в телеінтерв'ю Соні Кошкіній, міністр внутрішніх справ Арсен Аваков розповів, що для нього ключовою причиною відставки з посади є незадекларований будинок, а не те, як і за які гроші живуть ваші доньки. То чому ж ви не внесли будинок до декларації? Навіщо приховували?

— Я зробив фінансовий аудит усіх своїх доходів і витрат. На все є документи, тож нічого і ні від кого я не приховував і не приховую. Так, справді, там стоїть будинок, я ж його не накрию шапкою-невидимкою і нікуди не сховаю. Він є. Цей будинок будувався, починаючи з 2005 року, — тоді було закладено фундамент, а сама земельна ділянка, причому абсолютно законно і без будь-яких маніпуляцій з боку моєї сім'ї, була одержана ще в 2002 році і використовувалася як город.

За законом я як чиновник мав подати декларацію до 31 березня 2015 року. Я не вказав його в декларації, бо на будинок на той момент не було правовстановлюючих документів. Якби я декларацію подавав наприкінці липня 2015 року, коли було внесено зміни до Закону «Про протидію корупції», а саме в п. 2 ч. 1 ст. 46, який набув чинності 16 липня, я б його обов'язково вніс.

Я, як і багато моїх сусідів по мікрорайону Жуляни, де стоїть цей будинок, виявився заручником ситуації, яка склалася ще на момент будівництва. І — напевно, завдяки скандалу в ЗМІ — вулицю Виноградну нарешті було внесено до реєстру вулиць міста Києва. До цього моменту відправлялися численні листи, аби розв'язати проблему, але рішення не приймалися.

— Ваші доньки згодом розповідали, звідки взяли кошти на дорогі курорти та шикарні автомобілі. Але одна історія так і залишилася без відповіді. А саме з КамАЗом і автомобілем San Yonge, зареєстрованим на громадянина Латвії...

— Спробую пояснити. Є кілька типів номерних знаків: автомобільні (прямокутні), мотоциклетні (квадратні) і ті, що закріплюються за автобусами (жовтого кольору). При цьому числа і букви на різних транспортних засобах можуть збігатися. Так і вийшло із номерними знаками на автомобілі КамАЗ і мотоциклі, який належить мені і якому 12 років. Перевіряючи цю інформацію, з'ясував, що КамАЗ у 2007 році з даними номерними знаками було зареєстровано АТП «Спецтранс» міста Харкова, але я не маю до нього жодного стосунку.

Тепер щодо автомобіля San Yonge. Як я дізнався з повідомлень ЗМІ, він належить громадянину Латвії. І до дочки жодного відношення не має.

— Звідки тоді він узявся? Хто і як у нас може отримати доступ до бази ДАІ?

— Я не знаю, звідки. Тому й хочу подати заяву до суду: нехай люди, які обливають мене та моїх близьких брудом, у суді пояснять, де взяли інформацію, яку оприлюднили, не перевіряючи.

— На якій стадії зараз розслідування кримінального провадження, яке веде Генеральна прокуратура?

— Я можу говорити лише про інформацію, яку озвучують журналісти, і ту, яку отримую від колишніх колег з регіональних підрозділів ДАІ. Наскільки мені відомо, опитано близько 300 осіб. Дано запити до різнихі інстанцій. Але за всі п'ять місяців зі мною так ніхто і не спілкувався. Скажу більше: після перевірки Генеральної прокуратури, а за моєю інформацією, перевіряються родичі аж до п'ятого коліна, жодна люстрація мені вже не страшна.

За всі п'ять місяців зі мною так ніхто і не спілкувався. Скажу більше: після перевірки Генеральної прокуратури, а за моєю інформацією, перевіряються родичі аж до п'ятого коліна, жодна люстрація мені вже не страшна

На сьогодні адвокатом підготовлено скаргу до Генеральної прокуратури. Ми хочемо отримати відповідь на запитання, чому інформація, яка не відповідає дійсності, потрапила в ЗМІ, і хто є ініціатором і автором цієї заказухи.

— Перша публікація з'явилася у травні. Чому ви досі мовчали?

— Коли почали лити бруд на мою родину, розповідати, де розташований мій будинок, на чому їздять мої діти, я не поспішав щось казати, оскільки з'явилася реальна загроза для моєї родини. Бо тим людям, які мені погрожували, тепер нічого не варто вирахувати моїх рідних. Річ у тім, що я з перших днів, а якщо бути точним, то з квітня 2014 року, перебував у зоні АТО. Витягав бійців, які були в полоні (яких тримали в будівлі СБУ у Слов'янську), особисто їздив на переговори з терористами, спілкувався і з Гіркіним, і з Абвером.

— Коли це було?

— Починалося все у квітні минулого року: я був старшим підрозділу, який поїхав туди від ДАІ. Насправді спочатку ніхто не усвідомлював, що таке АТО і чим ми там займатимемося. Гадали, що звичайне відрядження, проведення заходів з організації правопорядку.

Під час супроводження вантажу з Ізюма до Краматорська в районі міста Дружківка два екіпажі спецпідрозділів потрапили в полон. Щоб їх звільнити, я й пішов на зустріч із бойовиками.

— Як вони поводилися?

— 17-го числа я, перебуваючи в місті Ізюм, сідаю в таксі, їду до Слов'янська. Під'їжджаю до СБУ, тут виходить два чоловіки, один у балаклаві і ще один із ним, обидва з автоматами. По спині — холодок. Заходимо під навіс, він знімає балаклаву і каже: «Стрєлков!» Так і познайомилися... До речі, Абвер сам з Вінниці, розмовляє чистою українською: «Ну що, Бандера, приїхав?» Я йому: «Я до Бандери не маю жодного стосунку — я сам народився і виріс у Тамбовській області». Він: мовляв, що за питання? Я: пацани потрапили в полон. Він: мовляв, знаю. Я: так треба звільняти. Він: добре, ми розберемося. Я: а машини? Машини ж не мої — службові. Повернеш? Він: ні. Я: як це — ні?! Це не мої машини. Він: ну, може, поверну — після 25 числа. Але не уточнив, якого місяця. Я: я зрозумів, що про зброю розмову вести сенсу немає. Він: ти правильно розумієш. А потім каже: а може, тебе заарештувати?! Кажу: питань немає — ти можеш мене заарештувати, але я прийшов не здаватися в полон, а з тобою переговорити...

Словом, людей ми тоді звільнили. Був іще один випадок, який усе життя пам'ятатиму. Це коли 2 травня 2014 року (якраз була друга атака Слов'янська, ми тоді — на службовій Toyota Prado — супроводжували колону, але відстали і довелося наздоганяти БТРи, які йшли по полю в бік Слов'янська) мою машину обстріляли, — і куля застрягла одному з бронежилетів, які були розвішені в багажному відсіку (показує, вона зберігається в коробочці разом з орденом «За мужність». — Авт.). Спровокував стрілянину постріл з лісопосадки на нашому вертольоту. А нам тоді дивом пощастило, бо одна з куль влучила поряд з бензобаком, ще одна пробила колесо. Загалом, поки я відстрілювався, водій на дисках їхав... Тож у моєму житті тепер є два дні народження (гірко посміхається. — Авт.).

А вже коли — після ротації — був у Києві, приходить мені смс-ка, російською мовою: «Это мое последнее предупреждение. Кто не понял важности политического момента, будет мною расстрелян». І стояв підпис: Абвер. Я набираю цей номер (мовляв, що за маячня?) — відповідає (хто б ви думали?) Абвер! Питаю, в чому справа. І тут почалася якась словесна нісенітниця упереміш з погрозами на мою адресу та адресу моєї сім'ї. Потім послання подібного штибу були ще — і я змушений був написати рапорт у Департамент внутрішньої безпеки МВС.

— На сайті «Дорожнього контролю» ще влітку минулого року з'явився відеоролик, де розкривали схеми отримання грошей тодішнім начальником департаменту ДАІ Анатолієм Сіренком. Зазначали навіть суми, які платили за посади. Приміром, було сказано, що нинішній начальник ДАІ Київської області Микола Горбонос нібито заплатив 800 тисяч гривень... Але тоді це не набуло широкого розголосу, чому ж навколо вашої історії зчинилася така буча? З чим ви це пов'язуєте?

— Коментувати схеми грошових потоків і оперувати конкретними сумами не можу. Оскільки я цих грошей не бачив.

— Є ще одне цікаве питання, пов'язане з вами: в інтернеті багато інформації про якийсь бізнес, зав'язаний на приватних штрафмайданчиках, куратором якого називають вас...

— Я чекав, що ви про це запитаєте, бо на документах, якими встановлювалася взаємодія з якоюсь фірмою «Аурік», стояв у тому числі й мій підпис. То чом би людині, яка нині грає проти мене, ще й з цього боку не потріпати моє ім'я? Але якщо сама вона безгрішна, нехай першою кине в мене камінь. Запитаєте, хто ця людина? Не знаю, але думаю, що такий режисер цих подій реально існує.

Насправді 18 листопада 2009 року начальником ДАІ міста Києва — на той час ним був Анатолій Петрович Сіренко — було підписано наказ №74 «Про створення комісії Управління ДАІ». Згідно з ним у листопаді 2009 року в ДАІ було проведено конкурс серед підприємств та організацій з приводу складання договорів на збереження транспортних засобів. У роботі комісії я участі не брав і ніяк не впливав на її рішення.

За підсумками проведення конкурсу юристами Управління ДАІ міста Києва було підготовано договір, котрий я підписав як посадова особа. Виключно грунтуючись на вимозі статті 265-2 Кодексу про адміністративні правопорушення та постанові Кабміну №1102 від 17.12.2008 року.

До речі, до початку співпраці з фірмою «Аурік» у ДАІ існувало три штрафмайданчики. Вони були переповнені автомобілями. Машини там стояли так щільно, що в разі позаштатної ситуації туди не змогла б під'їхати пожежна машина. Тому ми неодноразово отримували офіційні листи від Управління МНС у місті з вимоги виправити це.

У свою чергу міліцейський главк неодноразово надсилав листи Черновецькому, аби виділив місце для обладнання нових штрафмайданчиків. Реакції жодної. От і довелося вирішувати питання, посилаючись на постанову Кабміну.

— Що плануєте робити далі?

— Жити і працювати на благо України. Зараз перебуваю в зоні АТО. Сподіваюся, час розставить всі крапки над «і».