Козак Гаврилюк: Нікому нічого не збираюся доводити

Образ козака Гаврилюка чітко асоціюється з Революцією гідності. Сьогодні він депутат, член пропрем’єрської фракції «Народний фронт» і заступник голови Комітету ВРУ. Донині не зрізав свого колоритного чуба, а в парламент ходить у камуфляжі.

Про те, як змінилося життя простого буковинського хлопця після того, як з надшвидкістю він опинився в політиці, що доводиться робити для посилення освіченості й багато іншого – у своєму звично-колоритному стилі козак-депутат розповів у інтерв’ю «Аналітичній службі новин» (АСН).

– Пане Михайле, вам часто закидають, що ви не є освіченою людиною. Вас це коробить? Ображає?

– Ні. Мене це не коробить.

Бо багато людей помиляються, коли кажуть: нема освіти, то нічого не знаєш. І взагалі, що ти можеш? Та побути тут (у парламенті, – Авт.) – багато чого навчишся. Таку школу проходиш у Верховній Раді, що мало де таку науку можна отримати! Тут розбирання цих усіх законопроектів, спілкування з людьми. Тут працюєш у різних сферах: у одних, других, третіх, четвертих. Дізнаєшся звідти трохи, а трохи звідти. А кожен день повторюється одне й те ж саме. І потихеньку вчишся. Забивається в голову – і вже можеш приймати правильні рішення, зважити. Так що ще кілька місяців, і я буду тут найграмотнішим. (Сміється, – Авт.).

Таку школу проходиш у Верховній Раді, що мало де таку науку можна отримати! 

– Не раз говорили: прагнете все ж отримати вищу освіту. Визначилися?

– Ще до цієї пори не визначився, куди подавати документи.

– Що вам ближче? Гуманітарні науки чи точні? Що цікаво: юриспруденція, журналістика, історія?..

– Скоріше історія. А найкраще – фізкультура і «труд».

– … це щоб після депутатства мати професію?

– Щоб я міг піти, наприклад, у школу і викладати там фізкультуру або «труд».

– Ви ще від політики не втомилися?   – …   – Ви були простою людиною. А зараз – знаменитий. Контраст. Слава.

– Якщо сказати чесно, я на неї (славу, – авт.) не звертаю уваги.

– Приємно бути знаменитим?

– Коли тебе менше хто знає (я якось раніше жив і нормально себе почував), нічого не заважає. Зараз так, дуже велика увага до мене. Так що я маю йти тільки правильною дорогою і нікуди не зможу зійти, наліво чи направо. Тільки є прямий путь. Значить, я ним повинен йти.

– Справді, увага велика. Ось, наприклад, кажуть, що буцімто був інцидент у Ірпені, де ви вимагали поставити якийсь кіоск для торгівлі рибою, бо якась людина допомогла вам вибори пройти…

– Я вперше це чую від вас. Якась людина, якийсь кіоск... Це брехні йдуть. У нас люди люблять почесати язиками.

Я можу на 100% сказати, поклавши руку на Біблію, що це брехня, і цього нічого не було. Я людина, яка боїться Бога. Я знаю, що Божа кара знайде як не тебе, то дітей, онуків. І якщо я говорю, клянуся перед Богом, що цього не було, то цього не було. Це все йдуть брехні. Багато таких брехень ще йде.

– Вам уже пропонували якісь вигоди або гроші за голосування в парламенті? За якусь позицію чи рекламу?

– Ні. Ніхто мені нічого такого не пропонував. Бо знають, що до козака, який любить правду, справедливість нема чого з такими питаннями підходити.

– У парламенті, серед народних депутатів у вас уже є якісь хороші знайомі, можливо, друзі? Маєте з ким спілкуватися? Здебільшого ви один сидите в залі.

– Я собі один сиджу, бо в мене багато роботи. Мені треба почитати, вивчити, розібратися, що то таке. Почитати Конституцію, регламент, депутатські права й обов’язки. Це все треба вивчити. Щоб усе це було в голові. А там багато що є читати.

А друзі? З Майдану є друг Віктор Романюк. А всі решта?.. Знаєте, за день-два другом не можна стати. Друга пізнаєш у біді, у горі, у такому чомусь. А коли люди живуть приспівуючи, коли вони ситі, неголодні?.. Коли ти друга не перевірив ні в біді, ні в горі – не зможеш знайти. А так знайомі є.

– Скажіть, як іде розслідування інциденту часів Майдану, після якого всі дізналися про козака Гаврилюка. Що відчуваєте, згадуючи ті події?

– Що я можу сказати? У Біблії говориться: опущений, осоромлений буде піднятий. Я думаю, що це моя дорога. І на це воля Божа.

– Часто говорите, що читаєте Конституцію. Що вам там найбільше сподобалося чи здивувало?

– Написано в Конституції: народ – це і є влада.

Коли зустрічаюся з людьми, вони часто кажуть: керівництво пресує, голови то не дають, а то вкрали. Я їм кажу, дивіться, навіть в Конституції написано: народ – це є влада. І люди в силі (зробити – Ред.) все. Можуть поставити цього голову, можуть і зняти, якщо він не може виконувати своїх обов’язків.

– Що ще читаєте? Художню літературу любите? Чи часу нема?

– Є час. Перед сном. Івана Багряного – знаєте такого письменника? Закінчив читати «Тигролови».

– Що вас там вразило?

– Ті часи комуністичні. Знищували народ. Хто був неугодний – у табори відправляли.

Там також описано, що наш український народ, куди б його не виселив, – приживеться, знаходить способи вижити. А що найцікавіше – жінка за своїм чоловіком піде на край світу. Там була дівчинка, вона полюбила. Але що я буду вам розказувати. То дуже довго.

Ремарка почав «Три товариша». Та думаю, не буду зараз читати. Там описується про війну. Якщо я сам там був, то мені не цікаво то все читати.

Що ще там у мене є? Ще є про Марусю одну.

– Про Марусю?..

– Є дівчина Маруся. Це про наших повстанців. Як колись раніше повставали наші хлопці з Західної України.

– Хто автор?

– У даний момент не згадаю. Але є ця книжка. Її дав мені один товариш. Сказав: «Будеш мати час, почитаєш. Це про Марусю». Добре, кажу, закінчу одну, закінчу другу (а в мене книжок стало чомусь багато появлятися) і тоді почитаю.

– Потім тут, у парламенті, батли  з інтелектуалами проводитимете? Скажете: давайте, хлопці, поговоримо про книжки…

– Ні. Нікому нічого я не збираюся доводити.

– Ви сам читаєте чи порадили, можливо, політтехнологи?

– Сам собі читаю, коли є час.

– Скажіть, як будуть вибори в парламент, візьмете участь чи підете геть з політики?

Коли не буде жодних бід у державі, тоді точно я не буду політиком.

– Якщо в державі вже буде все гарно, буде мирно, не буде війни, країна буде розцвітати, процвітати, а життя буде на вищому рівні, – чого тоді мені тут сидіти? Коли не буде жодних бід у державі, тоді точно я не буду вже політиком. Я буду займатися своїм життям.

У мене багато до чого ще є інтерес. Бо зараз ти проживаєш не своїм життям. Ти живеш не так, як тобі цього хочеться. У мене до депутатства були зовсім інші плани. І нормальні плани були. І непогано я бачив своє життя. А зараз я живу – і я це розумію – не для себе. Я живу для народу. Бігом життя щось дуже пролітає. До депутатства в мене своє розмірене життя було. Я радів кожному дню. Зараз я теж радію. Але раніше не так швидко життя пролітало.

- На війну хочете? Чому в Раду ходите в камуфляжі? Може, краще костюм? Вишиту сорочку?

– Якщо піде наступ – я туди (в АТО, – авт.). Бачите, я ж у формі до сих пір. У любий момент я стану в стрій. І мені не треба буде шукати форму. Я вже готовий.

– Зброю вогнепальну маєте?

– Все є.

– Власну? Яку?

– Я ж сказав, що все маю. Все відповідно зареєстровано. Подробиці залишимо в таємниці.

– Ви зі зброєю ходите вулицею?

– Навіщо? У нас тут не бігають російські сепаратисти і війська.

– В армії служили?

– Так. У прикордонних військах, у Черкасах. Я рядовий.

– Часто можна почути: люди бідують, а депутати далі жирують. Ви як, відчули кризу?

– Депутати, які мають свої бізнес, статки, мільйони, – вони як раніше жирували, так і далі жирують. Я в даний час не жирую – нема з чого. Живу на зарплату.

– Скільки маєте?

– Шість тисяч п’ятсот гривень. Так що тут не сильно розженешся, щоб жирувати.

– Живете далі в Боярці?

– Так. Де жив, там і живу.

– Машини не маєте?

– Зараз мені друг Женя дав машину покористуватися. Мені ж із Боярки треба їхати то в Ірпінь, то у Вишневе, то по селах треба проїхатися. Маршрутками не наїздишся. Та коли йому потрібна машина, він забирає її. Тоді мені трішки не зручно, доводиться добиратися маршрутками.

Правда, добиратися в Київ я вже звик. У Боярці в нас там ходить «трійка», доїжджаю нею до переїзду. Там на маршрутку до «Теремків». Тоді в метро – і я у Верховній Раді. А по округу – то складніше.

– Якої марки машина?

– Білий «Жигуль» п’ятнадцятої моделі.

– Ви колись розбили «Жигуль», теж казали, що у друга брали. Поремонтували? Чи вам пробачили?

– Той «Жигуль» мого друга, який в АТО. У Василькові волонтери допомогли: вирівняли дах, поміняли лобове скло, трохи підправили, підрихтували.

– Вас люди пізнають? Підходять? Що просять?

– Так. Підходять. Більшість просить сфотографуватися.

– То беріть гроші. Будете мати додатковий дохід.

– Та що ви! (Сміється, – авт.). Депутату не можна нічим займатися, крім основної діяльності.

– Творчою можна…

– Хіба що (Сміється, – авт).

– У вас просять гроші?

– Ні. Люди знають, що в мене їх нема.

– В одному з телеінтерв’ю ви сказали, що тепер вільний чоловік, неодружений.

– Так.

– Чи маєте ви зараз більшу увагу жіноцтва?

– Ні. Я на рахунок цього не гонюся. Так, як було раніше, – так і залишилося. Нічого такого.

– Я не знаю, як було раніше. Може, ви поділитеся? У одного козака, певно, може бути багато дівчат, у іншого – тільки шабля…

– …чому так? Він що, не любить дівчат?

– Шабля була за жінку… 

– Хто вам таке сказав? Козаки завжди любили жінок.

Фото Віктор Ковальчук, АСН