Віталій Касько: У прокуратурі не повинно бути змагань за сфери впливу

Справа «діамантових прокурорів» змусила суспільство по-іншому поглянути на боротьбу з корупцією. Люди повірили тандему Касько-Сакварелідзе, який, проявляючи досить жорстку публічну позицію, переконував, що зламати систему можна. Не менший інтерес викликало і повідомлення про те, що розподіливши повноваження між заступниками, Генеральний прокурор фактично зробив саме Віталія Каська головним з питань боротьби з корупцією в країні.

Інтриги додав той факт, що категорія справ, які повинне розслідувати управління, що потрапило під його кураторство, це прерогатива Національного антикорупційного бюро. Чи означає це, що як тільки НАБ почне працювати, а це станеться вже восени, управління можна розформовувати? Що насправді стоїть за черговими кадровими рокіровками в ГПУ? На ці й інші запитання в ексклюзивному інтерв'ю «Аналітичній службі новин» (АСН) відповів заступник Генерального прокурора України Віталій Касько.

— Віталію Вікторовичу, ви в прокуратурі людина не нова. Працювали і за Махніцького, і за Яреми. Відповідали за міжнародний напрямок і за питання санкцій щодо колишніх високопосадовців. Але в ЗМІ почали з’являтися лише після того, як ці керівники пішли у відставку. Чому так? Не давали нормально працювати? Чи не було результатів, про які варто говорити?

— У Генеральну прокуратуру я повернувся в середині травня минулого року. Відтоді відповідав за декілька напрямів, які не завжди були цікавими ЗМІ. Скажімо, ювенальна юстиція, злочини неповнолітніх. У засобах масової інформації про це пишуть мало. Курував короткий проміжок часу департамент нагляду за дотриманням законів у пенітенціарній системі. Почали там серйозну роботу, зокрема затримання начальників колоній за катування засуджених у декількох областях. Але цей напрям від мене дуже швидко забрали.

— Чому? Тому що почали занадто різко?

— Не знаю, мені цього ніхто не пояснив. Навіть більше, людей, яких туди відібрали за часів мого керівництва, згодом недвозначно попросили перейти на інші напрями роботи. А там усе залишилося так, як і було раніше.

З початку цього року я почав займатися представництвом інтересів держави у судах (цивільних, адміністративних, господарських). Це той напрям, де результат повністю залежав від мене та моїх підлеглих — від початку і до кінця. А не від того, що роблять заступники Генерального прокурора з інших напрямів. Я розпочинав судовий процес, забезпечуючи якісне представництво інтересів держави у всіх судових інстанціях. І ми мали реальні результати, повертаючи державі розкрадене майно, землі, родовища. Робота справді пішла.

Минулого тижня дізнався, що нашим контрольним управлінням, яке мені, до слова, не підпорядковується, цей напрям було визнано кращим цього року в Генпрокуратурі. Але під час останнього перерозподілу обов’язків у мене його забрали.

Та зазвичай доводилося займатися напрямами, де результат залежав не тільки від мене. Приміром, міжнародним, про який ви згадали. Тут ми працювали, скажімо так, «на давальницькій сировині» і наші результати напряму залежали від того, наскільки якісним і результативним було слідство у відповідних кримінальних провадженнях…

— Чому розслідування злочинів, пов’язаних із чиновниками-втікачами, так довго не давало результатів, адже політичної волі, на яку люблять списувати невдачі, вистачало?

— Ініціація внесення тих чи тих осіб до списків відбувалася ще в березні — до мого приходу у Генеральну прокуратуру. Тож я зіткнувся з тим, що подали, і спілкувався з представниками Євросоюзу, виходячи з цього. Виправити цю ситуацію влітку 2015 року було неможливо, адже особи були визначені і критерії були сформульовані у відповідних рішеннях ЄС, які не підлягали коригуванню, подобалося це українській стороні чи ні. Адже це санкції ЄС і саме він, звичайно, встановлює умови їх застосування і правила виконання. За критеріями, озвученими ЄС, санкції були застосовані до тих осіб, щодо яких було достатньо підстав для підозр у розкраданні державного майна. Безумовно, міжнародний департамент постійно доводив це до відома нашого слідства, але я ніколи не керував слідством і зробити роботу замість слідства не міг. Нашим завданням було пояснити, за якими критеріями застосовано санкції і що необхідно зробити для того, щоби вони далі існували і не були скасовані. А вже слідство мало надати наявні у них докази, провести у разі потреби ті чи ті поглиблені розслідування і досягнути результату. Ми також були постійним комунікатором з відповідними підрозділами ЄС, роз’яснюючи наше законодавство, судову практику, значення тих чи тих процесуальних рішень тощо. Тому, як на мене, міжнародний департамент Генеральної прокуратури зробив максимум. І саме тому санкції проіснували рік — попри те, що слідство працювало по-різному. Нові санкції були застосовані повторно до всіх осіб, окрім чотирьох, що за тих обставин, які тут склалися зі слідством, було перемогою.

— Що ви маєте на увазі?

— Ви, мабуть, знаєте, що заступники Генерального прокурора, які відповідали за слідство і процесуальне керівництво у головному слідчому управлінні, постійно змінювалися, майже щотри-чотири місяці. Там було дуже багато кураторів: Баганець, Матіос, Герасимюк, Заліско, тепер Столярчук.

— Із чим це пов’язано?

— Складно сказати. Але, як на мене, це — недобрий знак. Адже тільки щоб ввійти у курс справи, розібратися з нюансами й почати працювати нормально, потрібен час. Тому дуже важливо було з самого початку визначити людей, які могли б узяти на себе відповідальність, розпочати й закінчити ці провадження щодо колишніх високопосадовців.

Вочевидь, потрібно було створити окремий підрозділ, який би займався лише цією роботою. Це мало стати пріоритетом. Я неодноразово радив це зробити кожному новому Генпрокурору, такі ж поради давали наші міжнародні експерти. На початкових етапах, і це було дуже помітно, одні й ті самі підрозділи займалися і поточною корупцією у нинішній владі, й колишніми високопосадовцями, і справами щодо масових розстрілів на Майдані, і взагалі дуже дивними справами, які чомусь опинялися у провадженні головного слідчого управління ГПУ. Крім того, справи колишніх високопосадовців досить часто сильно пов’язані між собою, тому потрібні були постійні спілкування слідчих груп між собою, обмін інформацією і спільні плани за окремими епізодами, потрібна була якісна координація з боку керівництва слідчими. Якщо моя пропозиція створити міжнародну слідчу групу у справі про збиття літака МН-17 була підтримана і ця група успішно працює, то аналогічні можливості у справах колишніх високопосадовців слідством використані не були.

— Санкції подовжено до березня наступного року. Що далі?

— Надалі навряд чи їх продовжать, тому що Євросоюз вважає, що рік-два достатньо для країни з нормально організованим слідством для того, щоб розібратися, чиї активи заморожені, перевірити їх походження та накласти арешт у власних кримінальних провадженнях.

Нині більшість активів перебувають під арештом саме завдяки адміністративним санкціям ЄС. Хоч до цього часу ми мали б отримати відповідні судові рішення, щоб накласти арешти за кордоном у власних кримінальних провадженнях.

Нині більшість активів перебувають під арештом саме завдяки адміністративним санкціям ЄС. Хоч до цього часу ми мали б отримати відповідні судові рішення, щоб накласти арешти за кордоном у власних кримінальних провадженнях. Адже лише це може гарантувати, що після припинення санкцій ЄС кошти надалі залишатимуться під арештом, а не повернуться назад у кишені колишніх високопосадовців.

— Невже досі бракує доказів?

— Якийсь прогрес безумовно є. Деякі справи вже відправлено до суду в порядку заочного кримінального провадження. Чи їх багато, наскільки повно вони охоплюють епізоди можливої злочинної діяльності високопосадовців, мені оцінювати складно. Думаю, що суспільство це оцінить, коли справи потраплять до суду. І громадськість побачить, які є докази, про що йдеться. Про які суми, про які категорії злочинів. Тоді можна буде давати оцінку.

— Як фахівець з міжнародного права скажіть, наскільки реально взагалі повернути ці кошти?

— Це залежить від якості роботи слідчого по кожній конкретній справі й процесуального керівника. Бо насправді все набагато складніше, ніж здається. Є загальний порядок, який може спрацювати, а може й не спрацювати — залежно від того, яке законодавство у тій країні, де заарештовано кошти. Наприклад, десь досить мати вирок про загальну конфіскацію майна, незалежно від того, злочинним воно шляхом здобуте чи ні. А в інших країнах — для того щоб конфіскувати майно — потрібно довести, що воно було здобуте саме злочинним шляхом. І довести, яким чином. І це має бути зазначено у вироку українського суду.

Якщо цього не буде, перспектива повернути активи в країнах, де існують такі правила гри, набагато менша. Щоправда, можна вдатися до цивільного позову щодо нелегальності таких коштів, але без доказів в українському кримінальному провадженні, щоб у відповідного суду іншої країни виникли бодай якісь сумніви щодо легальності походження цих коштів, теж не обійтися. Тобто, з якого боку не розглядай проблему, все впирається в те, наскільки якісно й професійно проводилося розслідування. Тому що розслідування такого типу дуже складні. Тут потрібно дивитися в перспективу, розуміти правила, які діють в інших державах.

Ми, як і раніше, готові надавати таку допомогу. Але треба, щоб слідство хотіло її отримати. Наші слідчі мають змогу працювати з представниками британських правоохоронних органів, консультуватися зі слідчим, який володіє російською мовою й спеціалізується на фінансових розслідуваннях. Представники ФБР готові надати усю необхідну допомогу, вони тут знаходяться постійно. Тобто залишається тільки скористатися цією допомогою — і все.

— Наскільки в цьому зацікавлене українське слідство?

— За своїми повноваженнями я не маю доступу до матеріалів справ, які розслідуються. Тому навіть не можу сказати, в якій частині вони щось зробили. Чи взагалі скористалися цими порадами.

Це все йде на відкуп слідчого і процесуального керівника, а також заступника Генпрокурора, який за це відповідає. Тобто вони несуть повну відповідальність за те, наскільки якісно і своєчасно було проведено розслідування. Їм за це платять гроші. Про це йдеться у їхніх посадових обов’язках. І саме вони повинні пояснити суспільству, отримана така допомога чи ні. Якщо ні, то чому вона не була отримана. Чому ми маємо саме такі результати, а не інакші. Я, чесно кажучи, поки що не чув публічного звіту від людей, які займаються питаннями слідства.

— Дивний вигляд все це має… Як можна керувати міжвідомчою робочою групою і не мати змоги ознайомитися з матеріалами? Кажуть, що ці справи були «підчищені». Це правда?

— Не можу ні підтвердити, ні спростувати цю інформацію. Керівник міжвідомчої робочої групи — це лише звучить голосно. Насправді ця посада не надає жодних процесуальних можливостей впливати на слідство чи подивитись стан речей у кримінальному провадженні, організаційно — ми запрошуємо на кожне засідання групи представника головного слідчого управління ГПУ, проте, як правило, нічого втішного від них не чуємо.

— Коли вчергове було перерозподілено обов’язки між заступниками Генерального прокурора, вас назвали головним відповідальним за боротьбу з корупцією. Фактично на сайті ГПУ так і написали. Як вам така відповідальність?

— За новим розподілом мені передано управління з розслідування корупційних злочинів, вчинених службовими особами, які займають особливо відповідальне становище. Його функції дублюють функції головного слідчого управління. Тобто ті самі справи може розслідувати й головне слідче управління. Мету його створення мені визначити поки що складно. Але зверніть увагу на те, що слідством керують прокурори, які підпорядковуються іншому заступнику Генерального прокурора — Олегу Заліску.

Тож слідчий з управління, що займається розслідуванням корупційних злочинів, без згоди прокурора, який підпорядковується Заліску, ні з клопотанням до суду не може звернутися, ні обвинувальний акт спрямувати. Фактично жодного суттєвого кроку в кримінальному провадженні вчинити без цього не зможе.

Тому за протидію кримінально-караній корупції вищих посадовців і надалі відповідає в першу чергу заступник Генерального прокурора Олег Заліско. Підрозділ, який я куруватиму, здійснюватиме слідство у цих справах під процесуальним наглядом Заліска. Здійснювати процесуальне керівництво у провадженнях про корупційні злочини мають право і заступники Генпрокурора Столярчук, Севрук та Матіос. Тому інформація на сайті ГПУ в частині того, що нібито відтепер Касько є відповідальним за протидію всій корупції в Україні, просто не відповідає дійсності.

Давайте подивимось на ситуацію ще з такого боку. Що є підслідністю цього підрозділу? Це злочини корупціонерів-високопосадовців. Чия це підслідність за законодавством? Національного антикорупційного бюро, яке, за словами його керівника, має запрацювати вже з першого жовтня. Тобто наша робота лише на місяць? У чому сенс?

— Коли відбувся розподіл обов’язків, ви ставили це запитання?

— Розподіл із заступниками традиційно не погоджується. Генеральний прокурор сам визначає, кому що доручити. За останнім розподілом представництво в судах у мене відібрали, як і зв’язки з Верховною Радою, підтримання державного обвинувачення в судах. А натомість дали управління антикорупційних розслідувань.

Я не проти. Дали напрямок — будемо працювати. Але треба як мінімум людей призначити, адже посади в підрозділі вакантні.

— Як плануєте ділити справи з Ситником?

— Це апріорі неможливо. Якщо починає працювати НАБУ, то справи передаються туди, це їх підслідність.

— Як прокоментуєте заяви Соболєва й Шабуніна, які стверджують, що Заліско — людина, яка заважатиме вам працювати? У вас із ним якийсь конфлікт?

— У нас робота ще не почалася. Заліско у відпустці. Тому говорити про те, що буде, зарано. Не так легко в нинішніх умовах, з існуючим кадровим потенціалом і законодавчими обмеженнями про 5-річний строк стажу у прокуратурі, сформувати персонал управління. А говорити, хто буде працювати у процесуальному керівництві і як вони його здійснюватимуть, мені здається, передчасно.

Він справді був одним із заступників, які керували справами щодо колишніх високопосадовців. Він вів слідство, а Герасимюк — процесуальне керівництво. Будемо бачити.

— Тобто поки що конфлікту немає?

— Я взагалі неконфліктна людина. Наприклад, у мене добре налагоджені робочі стосунки з Давідом Сакварелідзе у справах проти прокурорів. Тому що у нього — слідство проти прокурорів, а в мене — процесуальне керівництво. За великим рахунком, я несу значну долю відповідальності за розслідування цих злочинів. І якби був інший заступник керівником процесуального керівництва, не знаю, як би розслідувалися ці кримінальні провадження. У нас добре налагоджена робоча співпраця, ми дивимось в одному напрямку, тому слідство йде у цих категоріях справ нормально.

А щоб воно йшло й тут, заступники Генпрокурора мають діяти в одному напрямку. Я не можу сказати, як це буде. Мушу попрацювати, подивитись, потім дати свій висновок. Якщо ми будемо дивитися в одному напрямку, то слідство піде. Якщо в різних, воно буде заблоковане.

— Але ж ви особисто минулого тижня в коментарі журналістам посилалися на якісь проблеми…

— Якщо йдеться про коментар РБК, то мене запитали, чи допускаю я якісь проблеми. На що я відповів, що нічого не унеможливлюю. Не більше і не менше.

— Ви згадали пана Сакварелідзе, який нещодавно опинився у вирі скандалу, пов’язаного з тестами. А чи є спроби вплинути на вас? Навряд чи ваші розслідування щодо прокурорів багатьом до вподоби…

— По Сакварелідзе справді було проведено якусь дивну перевірку щодо тестів для прокурорів, що викликало негативну реакцію з боку американських і європейських колег. Ви певно читали заяви Посольства США, яке вдається до таких засобів у виняткових випадках.

— Хто ці люди, які так не хочуть, щоб реформа відбулася?

— Закон про прокуратуру відтерміновували вже не раз. Спочатку його ухвалення, потім набуття чинності. Насправді закон прогресивний, хоч не настільки революційний, як міг би бути. Вочевидь він міняє існуючу систему координат. А вона напевно комусь дуже подобається. Можливо, це побоювання втрати контролю над якимись процесами. Але опір є.

— Все ж таки, чи є спроби вплинути саме на вас? Можливо, з боку Генпрокурора?

Були і залишаються спроби вплинути на слідчих Давіда Сакварелідзе і наших процесуальних прокурорів на рівні деяких заступників, один з них вже не працює в ГПУ.

— Були і залишаються спроби вплинути на слідчих Давіда Сакварелідзе і наших процесуальних прокурорів на рівні деяких заступників, один з них вже не працює в ГПУ. Два кримінальних провадження щодо наших слідчих і прокурорів ніби були закриті, по одному з них нещодавно знову почали роботу деякі працівники головного слідчого управління Генпрокуратури, мені відомо ще про два кримінальних провадження з надуманих підстав, які тихцем ведуться. Виклики наших працівників до управління внутрішньої безпеки для «розмов» чи перевірок стали вже поганою традицією. Загалом обстановка непроста.

— Публічне з’ясування стосунків і конфлікти в ГПУ стали вже звичним явищем. Спочатку конфлікт Севрука й Сакварелідзе. Тепер ви з Заліском. Чи справдяться анонсовані перестороги, побачимо найближчим часом…

— Жодних публічних з’ясувань стосунків із Заліском у мене не було, ще раз повторюю. У прокуратурі не повинно бути змагань за якісь сфери впливу. Її керівництво має бути єдиною командою зі спільними поглядами. Я не кажу про погляди на дрібні юридичні проблеми. Йдеться про світосприйняття. Куди рухаємося, як маємо змінювати прокуратуру. Звичайно, юристи на багато речей дивляться по-різному. Я поважаю погляди колег. Та якщо немає одного погляду на те, якою має бути прокуратура і як слід змінювати її роботу відповідно до потреб суспільства, це вже проблема.

Зрозуміло, що прокуратуру треба серйозно змінювати. Коли всі з цим погодяться і будуть готові йти в цьому напрямку, думаю, проблему буде розв’язано.

— Нині багато говорять про відставку Генерального прокурора. Народні депутати збирають підписи. Називають декілька кандидатур, зокрема й вас. Якби вам запропонували очолити Генеральну прокуратуру, погодились би?

— Ні, не погодився.

— Чому?

З прокуратури я йшов двічі й піду втретє, коли зрозумію, що погляди, співзвучні моїм, не підтримуються.

— Ні Сакварелідзе, ні Касько не мають жодних претензій на якісь посади. З прокуратури я йшов двічі й піду втретє, коли зрозумію, що погляди, співзвучні моїм, не підтримуються.

Коли остаточно скажуть, що реформа проводитись не буде чи вона буде чимось на кшталт тих, які проводилися за радянських часів, щось вирішуватиму. Та поки є надія, що прокуратуру справді реформують, залишатимуся тут.

— Якщо ГПУ очолить Сакварелідзе, готові з ним працювати?

— Мої погляди співзвучні з тими, що має Сакварелідзе. Вони відрізняються лише в окремих позиціях, не надто принципових. Я йому про це відверто кажу. Він дослухається, інколи я погоджуюся з його позицією. Тож у цьому плані ми не маємо між собою протиріч.

— А як же той солдат, який не хоче бути генералом?

— До речі, генералом бути я не хотів, про цей указ дізнався випадково. Завжди дотримувався думки, що прокуратура не повинна бути воєнізованою структурою. Не потрібно цих рангів.

— Можливо, як у Європі, варто перевести прокуратуру у підпорядкування Міністерству юстиції?

— Польща колись спробувала піти цим шляхом, але все закінчилося роз’єднанням. Прокуратура, на мою думку, не має бути частиною виконавчої влади. Вона має зберігати незалежність.

— Нещодавно ви презентували законопроект щодо створення в Україні агентства, яке займалося б розшуком і поверненням активів, здобутих злочинним шляхом. Справ колишніх високопосадовців це теж стосується?

— Хотів би одразу уточнити. Агентство не відповідатиме за повернення активів. Воно працюватиме як сервісна служба, яка має дві функції. Перша — це розшук активів. До того ж не за власною ініціативою. А за зверненням органів, які протидіють корупції. На кшталт агентства при Кабміні, яке перевірятиме декларації чиновників.

За власною ініціативою воно не діє. Розглядаючи запит, надає інформацію. У цьому агентстві будуть зібрані всі електронні бази даних. Слідчому достатньо звернутися туди з запитом, і він протягом трьох діб одержує інформацію про активи тієї чи тієї особи.

Крім того, таке агентство, співпрацюючи з колегами з інших країн, значно спростить роботу слідства у випадках, коли потрібно дізнатися про активи, які перебувають за кордоном. Вони можуть у порядку співробітництва, а не правової допомоги, на електронну пошту або за факсом надіслати запит і швидко отримати інформацію, яку передати слідству.

Друга функція — управління активами. Ті активи, які арештовано або які чекають на арешт, зараз є відповідальністю слідчого. Ви бачите по прикладу Межигір’я, яка це проблема. Слідчий не може займатися питаннями, хто годуватиме страусів, здаватиме в оренду приміщення, слідкуватиме за господарством. Держава на цьому втрачає.

А так буде спеціалізована агенція, яка визначатиме за прозорими процедурами, що з цим усім робити. Краще здати в оренду чи використовувати як музей і брати за це гроші. На певних етапах вона буде займатися реалізацією майна. Наприклад, майна, яке втрачає вартість. За кордоном усюди автомобілі, які арештовано у кримінальних справах, відразу продають. Тому що вони з кожним роком дешевшають.

— Якщо ж автомобіль одразу продали, а вирок суду буде виправдальним?

— Тоді власнику повертається вартість на момент продажу. Він у такому випадку коштів не втрачає. Так само діють і з комп’ютерною технікою. Уявіть, скільки коштуватиме через декілька років дорогий нині девайс. Вони дуже стрімко втрачають вартість.

— З нашою системою правоохоронних органів і правосуддям це може обернутися чим завгодно. Слідство апріорі буде зацікавлене у тому, щоб давити на підозрюваних, намагаючись виправдати реалізацію активів. А де зберігатимуться гроші, виручені з продажу? Ситуація з банками в нашій країні, м’яко кажучи, не найкраща.

— Усі арештовані у процесі розслідування рахунки має бути передано на рахунок цього агентства в державний банк. І відсотки за перебування таких коштів зараховуються до державного бюджету. Це досвід Франції, де таке агентство давно вже в рази, а то і сотні разів перекриває витрати на його існування. Воно дає державі прибуток.

— Скільки коштуватиме Україні таке агентство?

— У Франції воно фінансувалося з бюджету півтора року. А потім відпрацювало витрачені на нього кошти. Тепер заробляє на своє функціонування, а решта йде до державного бюджету.

Нині в Україні перебувають мільярдні кошти, арештовані у кримінальних провадженнях. Достатньо їх передати цьому агентству для того, щоб воно запрацювало за французьким механізмом. І воно відразу почне виправдовувати себе. До речі, створення агентства — не забаганка авторів законопроекту. Це одна з вимог щодо лібералізації безвізового режиму з країнами ЄС.

— Скільки повинно там працювати людей, щоб воно стало ефективним?

— За задумом авторів, — до сотні осіб, зокрема й територіальні підрозділи. У Франції, чий досвід дуже корисний, за конкурсом відбирається певна частина спеціалістів, а решта — відряджається з інших органів. Наприклад, два представники від прокуратури, хтось — із митниці, хтось із податкової. Зазвичай ті, хто має необхідний досвід для роботи агентства. Тут головне, щоб громадяни не подумали, що спеціалісти агентства будуть бігати, шукати чиїсь активи.

— Давайте повернемося до сьогодення. У суспільстві триває обговорення справи «діамантових прокурорів». На ваш погляд, вона має судову перспективу з урахуванням останніх заяв захисту?

— Ми не даємо її розвалити. Зараз робимо все можливе, щоб вона дійшла до суду, і я особисто бачу гарну перспективу.

— Які ще справи щодо прокурорів відкрито останнім часом?

— Кримінальне провадження за підозрою в отриманні хабара у розмірі трьох тисяч доларів прокурором прокуратури одного з районів Львівської області. Ще один прокурор, який працював у прокуратурі Київської області, підозрюється у торгівлі наркотиками й фальшивими грошима. Іноземною валютою.

Полтавська область — теж хабар. Є на виході декілька кримінальних проваджень, про які обов’язково найближчим часом повідомлю. Тобто робота триває, враховуючи ту кількість слідчих і прокурорів, які є в нашому розпорядженні.

Нещодавно нас відвідав представник генеральної інспекції департаменту юстиції США, яка розслідує справи щодо співробітників ФБР, прокурорів. Американці дійшли висновку, що за тих умов, які створили нашій генеральній інспекції, вони б працювати не змогли. Приміром, для них просто дико, що підрозділ внутрішньої безпеки не входить до складу генеральної інспекції, а проводить розслідування щодо наших працівників. Тож фахівці з Америки надали письмово свої експертні висновки щодо того, що потрібно змінити. Та питання у тому, чи буде щось змінено.

— Скільки працює людей у нас?

— Сім слідчих і три процесуальних керівники.

— Усі ці випадки з прокурорами, які на роботі зберігають діаманти, гроші, наркотики, загалом це дико…

— А вогнепальну зброю без дозволу?

— Як вони це пояснюють?

— Пояснюють, що купили в магазині і не знали, що зброя вогнепальна.

— Є проблеми й у сфері боротьби з корупцією. Приміром, керівник Луганської цивільно-військової адміністрації Георгій Тука в інтерв’ю АСН розповів, що контрабанду в зоні АТО «кришують» чиновники з Міноборони й МВС. І що цю інформацію він передав до ГПУ. Чи проводиться за цим фактом якась перевірка?

— Це компетенція іншого заступника Генерального прокурора, Матіоса. І це ще раз підтверджує той факт, що питання боротьби з корупцією розпорошене. Тому говорити, що воно зосереджене в одного заступника Генпрокурора, немає жодних правових підстав. Всі у цій сфері мають певні функції.