«Страх і ненависть у Рівненській області», або Операція «Бурштин»

Видобуток бурштину від самого початку періоду незалежності України викликав жвавий інтерес більш-менш великих бізнесменів, чиновників, потенційних інвесторів і людей, які просто не проти нажитися на жовтому камені, проте останнім часом лихоманка набула воістину вселенських масштабів. Хоч озброюйся старими Levis та лопатою і сам вирушай шукати бурштинове щастя, паралельно пописуючи мемуари про славні дні у стилі Джека Лондона.

Ось тільки ситуація з жовтим каменем спонукає до чого завгодно, тільки не до романтизму. До міжусобних війн кланів - так, до хабарництва - природно, до крадіжок у своєї власної країни - звичайно, заходите в будь-який час дня і доби. Але не до романтизму. І доля тих, хто потрапив у бурштиновий полон, аж ніяк не романтична.

Відійди, я свавільник!

Звинувачувати тих, хто нелегально добуває бурштин, хоч і морально непросто, проте можна і потрібно. З одного боку, Українська держава не спромоглася створити нічого більше, ніж кволенький «Укрбурштин», який укупі з меншими компаніями видобуває максимум чотири тонни дорогоцінного каменю на рік. На тлі цього нелегали виглядають просто-таки промисловими гігантами, справно експортуючи від 150 до 300 тонн на рік і так само справно отримуючи досить вражаючі прибутки - говорять про 200-300 мільйонів доларів на рік. При цьому ні на який особливий контроль регіон і проблема поставлена ​​не були - принаймні фактично, бо з київських кабінетів порушників особливо не покараєш. Як казав один відомий чоловік, «країна дає можливості - ми їх реалізовуємо».

З іншого боку, звичайно, ситуація виглядає набагато складніше. «Укрбурштин» і співтовариші ж не тому видобуває всього близько чотирьох тонн, що їм потужностей (бажання, розуму - потрібне підкреслити) не вистачає. Можливо, це одна з причин, але далеко не найголовніша. Справа в тому, що добувати бурштин треба акуратно й помірно; в іншому випадку можна спровокувати екологічне лихо, в порівнянні з яким єгипетські кари - легка розминка природи. І, судячи з оцінок екологів, природа вже готова вершити відплату.

«Франкфуртський прокурор» приймає виклик

Втім, відплата цікавить і високопоставлених державних чиновників. Влітку пантеону київських прокурорів нібито набридло терпіти всю цю плутанину, і його представники вирішили своєю залізною рукою навести справжній лад. Ну або нарешті підпорядкувати локальних нелегалів єдиному столичному центру - як знати? У горезвісний «Загін бурштинових самогубців» увійшли заступник голови ГПУ Олександр Матіос, голова СБУ Василь Грицак, представник Нацполіції Сергій Вязьмікін, анонсував все це легендарний Юрій Луценко - гроза німецьких аеропортів і генпрокурор без юридичної освіти.

Як би там не було, а настільки гучна добірка імен зобов'язує показувати результати. Юрій Луценко заявив, що силовики провели 123 обшуки в кабінетах і будинках місцевих представників прокуратури та СБУ, затримали кілька високопоставлених корупціонерів, а також накрили «схему» організованого злочинного угруповання. Останнє нібито здійснювало підміну великих каменів на більш дрібні (ціна «відсіву» не перевищує 50 доларів за кілограм, тоді як камені по 100-200 грамів коштують близько 6000 доларів за кг) на підприємстві «Енергопостач». А тепер давайте підведемо підсумки цієї літньої екскурсії київських чиновників на Рівненщину.

Представник кожного відомства (СБУ, ГПУ, Нацполіція) вишукав по одному «щуру» в регіональних відділеннях. Мовляв, кожен керівник впорався зі своїм завданням на «відмінно», всі молодці, всі вільні

Затриманий заступник прокурора Рівненської області Андрій Боровик - персона вельми медійна. Боровик відомий завдяки регулярним появам у ЗМІ з виступами щодо розслідувань прокуратури з питань бурштину. Піднести відомого борця з корупцією як завзятого корупціонера - що може бути вигідніше для оперативників?

Той же Боровик не піддався жодному допиту, хоча кількість звинувачень на його адресу неухильно зростає. Не наштовхує ні на які думки?

«Енергопостач», на якому нібито орудувала злочинна група, що підміняла великі камені на дрібні, є приватним підприємством. Тобто, Матіос і співтовариші звинувачують бізнесменів у роботі собі ж на шкоду. Можна, звичайно, припустити, що керівники підприємства «Енергопостач» всі разом впали в маразм, але наскільки ймовірним є подібне групове божевілля?

А судді хто, а далі що?

Дивлячись на цю видимість бурхливої ​​діяльності, залишається тільки з сумом констатувати, що Матіос та інші прокурори намагаються створити інфоприводи й освітлити свою далеко не білосніжну репутацію, але ніяк не реально борються з проблемою. В іншому випадку комплекс заходів виглядав би зовсім інакше.

Чималий, якщо не вирішальний, вплив на розвиток ситуації повинен мати законопроект про легалізацію видобутку. Якщо його приймуть, Рівненську область чекатиме спеціальний моніторинговий режим (було б непогано залучити партнерів з-за кордону для більшої переконливості), а всіх нелегальних видобувачів - серйозні економічні стягнення укупі з кримінальним переслідуванням.

Якщо ж законопроект провалиться у Верховній Раді, правоохоронці й надалі будуть час від часу піддавати суспільному (і не тільки) суду нібито причетних до «кришування» чиновників місцевого значення. Телебаченню і журналістам із вправністю конвеєра будуть поставлятися барвисті сюжети з соковитими затриманнями чергових «бурштинових відьом», а сам бурштин вивозитиметься у тих же обсягах, але за негласною санкцією найвищих чинів.

Який варіант вбачається більш імовірним?

А жаль.