Україна провалила старт роздільного збору сміття: хто винен і що робити?

Можна задекларувати будь-які благі цілі. Без чіткої державної стратегії будь-яке починання в кращому випадку залишиться на папері. У гіршому - створить нові лазівки для корупції.

Кілька тижнів тому в інтернеті з'явилося фото з туалету Кабміну: три картонні коробки з написами «скло», «пластик», «папір» плюс пластикова «баклажка» для використаних батарейок.

Фото «Главком»

Про що може розповісти ця фотографія?

З 1 січня 2018 року Україна зобов'язана сортувати відходи, розділяючи їх на ті, які можна переробити, потрібно захоронити і «небезпечні». Чиновники з уряду підійшли до проблеми креативно. Власне, нічого іншого їм не залишалося. Відповідна поправка до закону «Про відходи» була внесена ще в 2012 році. У 2014 році Україна підписала Договір про асоціацію з ЄС. Серед директив, які ми повинні виконувати, є і обов'язкове сортування сміття.

Проте, «зима», як завжди, «прийшла раптово». Почну з найпростіших питань. Наприклад, як звичайний громадянин, я не знаю, чи є в Україні виробники контейнерів для роздільного збору відходів, скільки їх, якої якості продукцію вони випускають? До речі, за словами міністра екології та природних ресурсів Остапа Семерака, тільки Одесі потрібно 50 тис. нових контейнерів. А скільки Києву? А всій Україні?

Добре. Припустимо, що контейнери все-таки з'явилися. Що далі? Свідомі українці вже давно сортують відходи. При цьому багато хто з нас бачили, як до будинку під'їжджає сміттєвоз і «змішує» вміст всіх баків. Тепер так робити не можна. Як буде здійснюватися збір сміття? І що з ним станеться на полігоні?

За виконання нової норми про відходи відповідає місцева влада - саме вона «в теорії» має забезпечити вторинне сортування відходів. А також десь їх зберігати і відправляти на переробку. Зрозуміло, що створити з нуля такий логістичний ланцюжок неможливо. Проте, штрафи за невиконання закону доведеться заплатити вже сьогодні. Чи не складно припустити, як саме буде «вирішуватися» це питання.

Потім - власне переробка. Статистика відома: минулого року на переробку було відправлено трохи більше 3% відходів, утилізовано - близько 6%, спалено - 2,7%. Решта - просто поховане. В Україні немає жодного заводу з комплексної переробки сміття. При цьому ринок переробки відходів і випуску продукції з вторсировини у нас є, але він переважно знаходиться в тіні.

Уряд обіцяє, що ситуація зміниться до 2030 року. Саме до цього часу кількість підприємств, що переробляють відходи, збільшиться з 65 до 800. Однак навіть профільні міністерства ставляться до такої перспективи скептично.

Складається враження, що поправки до закону були прийняті для галочки - просто тому, що цього вимагає Євросоюз. У подібній ситуації волати до свідомості громадян марно. В Україні активно діють громадські організації, які опікуються проблемами екології, але вони не можуть замінити державу.

Я проти того, щоб влада брала паузу у вирішенні проблеми з відходами - тягнути більше нікуди. З іншого боку, мені, як і багатьом мільйонам українців, хочеться побачити чіткий бізнес-план, де всі дії розписані покроково, а кожен етап прив'язаний до конкретних термінів і має свої KPI.

Такий план потрібно складати не в чиновницьких кабінетах. Цивілізоване поводження з сміттям - питання, яке стосується кожного. Тому «адаптувати» законодавство до наших реалій повинні всі стейкхолдери - влада, громадські працівники, підприємці, екологи.

На моє переконання, не потрібно винаходити велосипед. Як показує досвід інших країн, нічого кращого за метод  «батога і пряника» тут не придумано. Так, без штрафів не обійтися. З іншого боку, ринок збору, зберігання, утилізації та переробки сміття повинен стати максимально легальним. Легальність призведе до вільної конкуренції. І тоді процес піде.
Адже проблема зі сміттям виникла не на рівному місці. Вона - похідна від нашої недореформованої економіки.