Коли в будинку з'являється маленьке кошеня, власнику необхідно забезпечити належний догляд
Що потрібно придба....
Архів
Повернутись назад
30 Жовтня 2015
30 Жовтня
Блог:
Думки11:16
Політика
Леонід Ємець
Необхідно змінювати, набираючи нових людей, весь суддівський корпус
Основною проблемою в проведенні судової реформи є опір системи. Таку думку «Аналітичній службі новин» (АСН) висловив народний депутат Леонід Ємець.
«Судді, які сьогодні обіймають свої посади, а також люди, котрі перебувають з ними в дружніх відносинах, - пояснив він, - роблять усе, щоб судова реформа не відбулася».
Політик вважає, що необхідно змінювати, набираючи нових людей, весь суддівський корпус. «Усі судді, які зараз працюють, так чи інакше є співучасниками злочину, - впевнений він. - Усі судді знають, що відбувається в системі, всі між собою пов'язані. І навіть якщо суддя ніколи не брав хабарів, він точно знає, що його колега неодноразово отримував неправомірну вигоду. Він має про це заявити до правоохоронних органів. Якщо не робить цього, несе кримінальну відповідальність. Але таких заяв у нас практично немає. Відповідно хтось є злочинцем, який бере хабарі, а хтось його покриває і таким чином стає співучасником».
Разом з тим парламентарій акцентував, що працюючим зараз суддям не буде заборонено брати участь у конкурсі на заміщення вакантних посад.
«Не допустити їх до конкурсу не можна. Якщо ми впровадимо таку процедуру, зіткнемося з абсолютним її неприйняттям європейським суспільством та Венеціанською комісією, яка чітко визначила, що ми можемо провести перепризначення суддів, але зобов'язані забезпечити всім право брати участь у конкурсі, проходячи відповідні перевірки», - зазначив Ємець.
При цьому, додав народний депутат, необхідно розробити прозорий дієвий механізм відбору кандидатів на посаду судді. «Потрібно враховувати, в якому світі ми живемо, і варто очікувати, що й частина нових суддів виявляться хабарниками. Тому механізм набору кандидатів необхідно розробляти з урахуванням цього моменту, щоб він міг постійно змінюватися, вдосконалюватися», - резюмував він.
Блог:
Думки11:54
Політика
Оксана Сироїд
Не можна одразу звільнити всіх суддів
Україні необхідно провести таку судову реформу, яка зможе забезпечити захист прав людини, власності та допоможе в боротьбі з корупцією. Таку думку «Аналітичній службі новин» (АСН) висловила народний депутат Оксана Сироїд.
«Звільнити всіх суддів одразу не можна. Хтось має закінчити розгляд розпочатих справ. Не може бути судді, який тимчасово виконує обов'язки. Але можна сформувати механізм поступового оновлення або йти шляхом реорганізації», - сказала вона.
Наразі, наголосила нардеп, ще не розроблено ані механізм самої реорганізації суддівського корпусу, ані модель проведення конкурсу. «Зараз ми лише працюємо над цим. Проте до конкурсу на знання має відбутися конкурс на порядність, до якого необхідно підключити громадськість. Немає європейських стандартів, як перевіряти законність придбання яхт та діамантів, - пояснила Оксана Сироїд. - Такого рецепта просто не існує. Ми плануємо зробити публічним суддівське досьє - оприлюднити декларації і всю інформацію на суддю. Причому зробити його відкритим, щоб люди теж мали можливість надавати інформацію про того чи іншого суддю».
Разом з тим вона зазначила, що існує багато ризиків і необхідно ретельно стежити за процесом оновлення суддівського корпусу: «Він триватиме як мінімум кілька років. І ніхто не випише страховий поліс. Нам потрібно провести судову реформу, яка зможе забезпечити захист прав особи, власності, боротьбу з корупцією».
Події
У «Жулянах» намагалися вивезти майже 30 кг бурштину
В аеропорту «Жуляни» блоковано канал контрабандного вивезення з країни бурштину. За інформацією прес-служби СБУ, до організації каналу можуть бути причетні співробітники Служби безпеки України та Держприкордонслужби.
Як повідомляється, трьох кур'єрів було затримано після проходження митного оформлення та перетину зони митного контролю України.
«У багажі контрабандистів, які прямували на рейс до однієї зі східних країн, співробітники спецслужби вилучили майже 30 кілограмів високоякісного бурштину-сирцю», - йдеться в повідомленні.
Наразі відкрито кримінальне провадження за ч. 2 ст. 240, тривають невідкладні оперативно-слідчі дії для встановлення та притягнення до відповідальності всіх осіб, причетних до контрабандного вивезення бурштину.
У «Жулянах» намагалися вивезти майже 30 кг бурштину
В аеропорту «Жуляни» блоковано канал контрабандного вивезення з країни бурштину. За інформацією прес-служби СБУ, до організації каналу можуть бути причетні співробітники Служби безпеки України та Держприкордонслужби.
Як повідомляється, трьох кур'єрів було затримано після проходження митного оформлення та перетину зони митного контролю України.
«У багажі контрабандистів, які прямували на рейс до однієї зі східних країн, співробітники спецслужби вилучили майже 30 кілограмів високоякісного бурштину-сирцю», - йдеться в повідомленні.
Наразі відкрито кримінальне провадження за ч. 2 ст. 240, тривають невідкладні оперативно-слідчі дії для встановлення та притягнення до відповідальності всіх осіб, причетних до контрабандного вивезення бурштину.
Інтерв'ю13:53
Політика
Олександр Єршов
Интервью
Олександр Єршов: Я нічого і ні від кого не приховував і не приховую У травні, коли в інтернеті з'явилися фотографії доньок на той час головного даішника України Олександра Єршова Анастасії і Дар'ї на фоні дорогих автомобілів, навколо цього вибухнув скандал, який коштував полковнику МВС місця. Міністр внутрішніх справ Арсен Аваков, підписавши його рапорт про звільнення, заявив, що призначено службове розслідування, яке, за логікою, мало б пролити світло на цю вельми мутну історію. А незабаром до перевірки доходів та витрат екс-глави Департаменту ДАІ підключилася й Генеральна прокуратура, відкривши кримінальне провадження. Суспільство ще якийсь час позлостувало, обговорюючи проблему корупції в ДАІ та чекаючи розв'язки, але її не було. Здавалося б, про Єршова просто забули. Проте 27 жовтня раптом з'явилася інформація про те, що він нібито володіє перукарнями, автостоянками, кіосками та іншим нерухомим майном. Подробицями цієї справи ми вирішили поцікавитися у самого Олександра Єршова. — Олександре Олександровичу, після гучного скандалу та звинувачення вас у незаконному збагаченні Генеральна прокуратура відкрила кримінальне провадження. Нещодавно у ЗМІ з'явилася інформація, що в матеріалах слідства є дані про бізнес та майно, яке має до вас безпосереднє відношення. Зокрема, автостоянки, перукарні, кіоски. А також про благодійні структури, які теж, судячи з цих повідомлень, перебували під вашим безпосереднім контролем... — Там же було написано, що я нібито обіймав посаду начальника ДАІ міста Києва. А фонди теж були київські. Доречніше було б поставити це питання керівникам фондів. Я ніколи не обіймав посаду начальника столичної ДАІ і мені незрозуміло, чому мене до них прив'язали і яке я маю відношення до автостоянок, перукарень та кіосків. Що стосується Чернігівського благодійного фонду пенсіонерів органів внутрішніх справ «Безпека руху», який теж згадується, то він існував до мого приходу і, сподіваюся, існує досі. Цей фонд був при УМВС Чернігівської області. — Ну ви ж там працювали начальником обласної ДАІ... — Так, працював, але я не розумію, яким чином за рахунок фонду можна збагатитися, якщо використання його грошей проходило подвійний контроль: управління внутрішньої безпеки області та Департаменту ДАІ України. А ті матеріальні засоби, які купувалися через фонд, в обов'язковому порядку ставилися на баланс. — Олександре Олександровичу, коментуючи ваше звільнення в телеінтерв'ю Соні Кошкіній, міністр внутрішніх справ Арсен Аваков розповів, що для нього ключовою причиною відставки з посади є незадекларований будинок, а не те, як і за які гроші живуть ваші доньки. То чому ж ви не внесли будинок до декларації? Навіщо приховували? — Я зробив фінансовий аудит усіх своїх доходів і витрат. На все є документи, тож нічого і ні від кого я не приховував і не приховую. Так, справді, там стоїть будинок, я ж його не накрию шапкою-невидимкою і нікуди не сховаю. Він є. Цей будинок будувався, починаючи з 2005 року, — тоді було закладено фундамент, а сама земельна ділянка, причому абсолютно законно і без будь-яких маніпуляцій з боку моєї сім'ї, була одержана ще в 2002 році і використовувалася як город. За законом я як чиновник мав подати декларацію до 31 березня 2015 року. Я не вказав його в декларації, бо на будинок на той момент не було правовстановлюючих документів. Якби я декларацію подавав наприкінці липня 2015 року, коли було внесено зміни до Закону «Про протидію корупції», а саме в п. 2 ч. 1 ст. 46, який набув чинності 16 липня, я б його обов'язково вніс. Я, як і багато моїх сусідів по мікрорайону Жуляни, де стоїть цей будинок, виявився заручником ситуації, яка склалася ще на момент будівництва. І — напевно, завдяки скандалу в ЗМІ — вулицю Виноградну нарешті було внесено до реєстру вулиць міста Києва. До цього моменту відправлялися численні листи, аби розв'язати проблему, але рішення не приймалися. — Ваші доньки згодом розповідали, звідки взяли кошти на дорогі курорти та шикарні автомобілі. Але одна історія так і залишилася без відповіді. А саме з КамАЗом і автомобілем San Yonge, зареєстрованим на громадянина Латвії... — Спробую пояснити. Є кілька типів номерних знаків: автомобільні (прямокутні), мотоциклетні (квадратні) і ті, що закріплюються за автобусами (жовтого кольору). При цьому числа і букви на різних транспортних засобах можуть збігатися. Так і вийшло із номерними знаками на автомобілі КамАЗ і мотоциклі, який належить мені і якому 12 років. Перевіряючи цю інформацію, з'ясував, що КамАЗ у 2007 році з даними номерними знаками було зареєстровано АТП «Спецтранс» міста Харкова, але я не маю до нього жодного стосунку. Тепер щодо автомобіля San Yonge. Як я дізнався з повідомлень ЗМІ, він належить громадянину Латвії. І до дочки жодного відношення не має. — Звідки тоді він узявся? Хто і як у нас може отримати доступ до бази ДАІ? — Я не знаю, звідки. Тому й хочу подати заяву до суду: нехай люди, які обливають мене та моїх близьких брудом, у суді пояснять, де взяли інформацію, яку оприлюднили, не перевіряючи. — На якій стадії зараз розслідування кримінального провадження, яке веде Генеральна прокуратура? — Я можу говорити лише про інформацію, яку озвучують журналісти, і ту, яку отримую від колишніх колег з регіональних підрозділів ДАІ. Наскільки мені відомо, опитано близько 300 осіб. Дано запити до різнихі інстанцій. Але за всі п'ять місяців зі мною так ніхто і не спілкувався. Скажу більше: після перевірки Генеральної прокуратури, а за моєю інформацією, перевіряються родичі аж до п'ятого коліна, жодна люстрація мені вже не страшна. За всі п'ять місяців зі мною так ніхто і не спілкувався. Скажу більше: після перевірки Генеральної прокуратури, а за моєю інформацією, перевіряються родичі аж до п'ятого коліна, жодна люстрація мені вже не страшна На сьогодні адвокатом підготовлено скаргу до Генеральної прокуратури. Ми хочемо отримати відповідь на запитання, чому інформація, яка не відповідає дійсності, потрапила в ЗМІ, і хто є ініціатором і автором цієї заказухи. — Перша публікація з'явилася у травні. Чому ви досі мовчали? — Коли почали лити бруд на мою родину, розповідати, де розташований мій будинок, на чому їздять мої діти, я не поспішав щось казати, оскільки з'явилася реальна загроза для моєї родини. Бо тим людям, які мені погрожували, тепер нічого не варто вирахувати моїх рідних. Річ у тім, що я з перших днів, а якщо бути точним, то з квітня 2014 року, перебував у зоні АТО. Витягав бійців, які були в полоні (яких тримали в будівлі СБУ у Слов'янську), особисто їздив на переговори з терористами, спілкувався і з Гіркіним, і з Абвером. — Коли це було? — Починалося все у квітні минулого року: я був старшим підрозділу, який поїхав туди від ДАІ. Насправді спочатку ніхто не усвідомлював, що таке АТО і чим ми там займатимемося. Гадали, що звичайне відрядження, проведення заходів з організації правопорядку. Під час супроводження вантажу з Ізюма до Краматорська в районі міста Дружківка два екіпажі спецпідрозділів потрапили в полон. Щоб їх звільнити, я й пішов на зустріч із бойовиками. — Як вони поводилися? — 17-го числа я, перебуваючи в місті Ізюм, сідаю в таксі, їду до Слов'янська. Під'їжджаю до СБУ, тут виходить два чоловіки, один у балаклаві і ще один із ним, обидва з автоматами. По спині — холодок. Заходимо під навіс, він знімає балаклаву і каже: «Стрєлков!» Так і познайомилися... До речі, Абвер сам з Вінниці, розмовляє чистою українською: «Ну що, Бандера, приїхав?» Я йому: «Я до Бандери не маю жодного стосунку — я сам народився і виріс у Тамбовській області». Він: мовляв, що за питання? Я: пацани потрапили в полон. Він: мовляв, знаю. Я: так треба звільняти. Він: добре, ми розберемося. Я: а машини? Машини ж не мої — службові. Повернеш? Він: ні. Я: як це — ні?! Це не мої машини. Він: ну, може, поверну — після 25 числа. Але не уточнив, якого місяця. Я: я зрозумів, що про зброю розмову вести сенсу немає. Він: ти правильно розумієш. А потім каже: а може, тебе заарештувати?! Кажу: питань немає — ти можеш мене заарештувати, але я прийшов не здаватися в полон, а з тобою переговорити... Словом, людей ми тоді звільнили. Був іще один випадок, який усе життя пам'ятатиму. Це коли 2 травня 2014 року (якраз була друга атака Слов'янська, ми тоді — на службовій Toyota Prado — супроводжували колону, але відстали і довелося наздоганяти БТРи, які йшли по полю в бік Слов'янська) мою машину обстріляли, — і куля застрягла одному з бронежилетів, які були розвішені в багажному відсіку (показує, вона зберігається в коробочці разом з орденом «За мужність». — Авт.). Спровокував стрілянину постріл з лісопосадки на нашому вертольоту. А нам тоді дивом пощастило, бо одна з куль влучила поряд з бензобаком, ще одна пробила колесо. Загалом, поки я відстрілювався, водій на дисках їхав... Тож у моєму житті тепер є два дні народження (гірко посміхається. — Авт.). А вже коли — після ротації — був у Києві, приходить мені смс-ка, російською мовою: «Это мое последнее предупреждение. Кто не понял важности политического момента, будет мною расстрелян». І стояв підпис: Абвер. Я набираю цей номер (мовляв, що за маячня?) — відповідає (хто б ви думали?) Абвер! Питаю, в чому справа. І тут почалася якась словесна нісенітниця упереміш з погрозами на мою адресу та адресу моєї сім'ї. Потім послання подібного штибу були ще — і я змушений був написати рапорт у Департамент внутрішньої безпеки МВС. — На сайті «Дорожнього контролю» ще влітку минулого року з'явився відеоролик, де розкривали схеми отримання грошей тодішнім начальником департаменту ДАІ Анатолієм Сіренком. Зазначали навіть суми, які платили за посади. Приміром, було сказано, що нинішній начальник ДАІ Київської області Микола Горбонос нібито заплатив 800 тисяч гривень... Але тоді це не набуло широкого розголосу, чому ж навколо вашої історії зчинилася така буча? З чим ви це пов'язуєте? — Коментувати схеми грошових потоків і оперувати конкретними сумами не можу. Оскільки я цих грошей не бачив. — Є ще одне цікаве питання, пов'язане з вами: в інтернеті багато інформації про якийсь бізнес, зав'язаний на приватних штрафмайданчиках, куратором якого називають вас... — Я чекав, що ви про це запитаєте, бо на документах, якими встановлювалася взаємодія з якоюсь фірмою «Аурік», стояв у тому числі й мій підпис. То чом би людині, яка нині грає проти мене, ще й з цього боку не потріпати моє ім'я? Але якщо сама вона безгрішна, нехай першою кине в мене камінь. Запитаєте, хто ця людина? Не знаю, але думаю, що такий режисер цих подій реально існує. Насправді 18 листопада 2009 року начальником ДАІ міста Києва — на той час ним був Анатолій Петрович Сіренко — було підписано наказ №74 «Про створення комісії Управління ДАІ». Згідно з ним у листопаді 2009 року в ДАІ було проведено конкурс серед підприємств та організацій з приводу складання договорів на збереження транспортних засобів. У роботі комісії я участі не брав і ніяк не впливав на її рішення. За підсумками проведення конкурсу юристами Управління ДАІ міста Києва було підготовано договір, котрий я підписав як посадова особа. Виключно грунтуючись на вимозі статті 265-2 Кодексу про адміністративні правопорушення та постанові Кабміну №1102 від 17.12.2008 року. До речі, до початку співпраці з фірмою «Аурік» у ДАІ існувало три штрафмайданчики. Вони були переповнені автомобілями. Машини там стояли так щільно, що в разі позаштатної ситуації туди не змогла б під'їхати пожежна машина. Тому ми неодноразово отримували офіційні листи від Управління МНС у місті з вимоги виправити це. У свою чергу міліцейський главк неодноразово надсилав листи Черновецькому, аби виділив місце для обладнання нових штрафмайданчиків. Реакції жодної. От і довелося вирішувати питання, посилаючись на постанову Кабміну. — Що плануєте робити далі? — Жити і працювати на благо України. Зараз перебуваю в зоні АТО. Сподіваюся, час розставить всі крапки над «і».
Олександр Єршов: Я нічого і ні від кого не приховував і не приховую У травні, коли в інтернеті з'явилися фотографії доньок на той час головного даішника України Олександра Єршова Анастасії і Дар'ї на фоні дорогих автомобілів, навколо цього вибухнув скандал, який коштував полковнику МВС місця. Міністр внутрішніх справ Арсен Аваков, підписавши його рапорт про звільнення, заявив, що призначено службове розслідування, яке, за логікою, мало б пролити світло на цю вельми мутну історію. А незабаром до перевірки доходів та витрат екс-глави Департаменту ДАІ підключилася й Генеральна прокуратура, відкривши кримінальне провадження. Суспільство ще якийсь час позлостувало, обговорюючи проблему корупції в ДАІ та чекаючи розв'язки, але її не було. Здавалося б, про Єршова просто забули. Проте 27 жовтня раптом з'явилася інформація про те, що він нібито володіє перукарнями, автостоянками, кіосками та іншим нерухомим майном. Подробицями цієї справи ми вирішили поцікавитися у самого Олександра Єршова. — Олександре Олександровичу, після гучного скандалу та звинувачення вас у незаконному збагаченні Генеральна прокуратура відкрила кримінальне провадження. Нещодавно у ЗМІ з'явилася інформація, що в матеріалах слідства є дані про бізнес та майно, яке має до вас безпосереднє відношення. Зокрема, автостоянки, перукарні, кіоски. А також про благодійні структури, які теж, судячи з цих повідомлень, перебували під вашим безпосереднім контролем... — Там же було написано, що я нібито обіймав посаду начальника ДАІ міста Києва. А фонди теж були київські. Доречніше було б поставити це питання керівникам фондів. Я ніколи не обіймав посаду начальника столичної ДАІ і мені незрозуміло, чому мене до них прив'язали і яке я маю відношення до автостоянок, перукарень та кіосків. Що стосується Чернігівського благодійного фонду пенсіонерів органів внутрішніх справ «Безпека руху», який теж згадується, то він існував до мого приходу і, сподіваюся, існує досі. Цей фонд був при УМВС Чернігівської області. — Ну ви ж там працювали начальником обласної ДАІ... — Так, працював, але я не розумію, яким чином за рахунок фонду можна збагатитися, якщо використання його грошей проходило подвійний контроль: управління внутрішньої безпеки області та Департаменту ДАІ України. А ті матеріальні засоби, які купувалися через фонд, в обов'язковому порядку ставилися на баланс. — Олександре Олександровичу, коментуючи ваше звільнення в телеінтерв'ю Соні Кошкіній, міністр внутрішніх справ Арсен Аваков розповів, що для нього ключовою причиною відставки з посади є незадекларований будинок, а не те, як і за які гроші живуть ваші доньки. То чому ж ви не внесли будинок до декларації? Навіщо приховували? — Я зробив фінансовий аудит усіх своїх доходів і витрат. На все є документи, тож нічого і ні від кого я не приховував і не приховую. Так, справді, там стоїть будинок, я ж його не накрию шапкою-невидимкою і нікуди не сховаю. Він є. Цей будинок будувався, починаючи з 2005 року, — тоді було закладено фундамент, а сама земельна ділянка, причому абсолютно законно і без будь-яких маніпуляцій з боку моєї сім'ї, була одержана ще в 2002 році і використовувалася як город. За законом я як чиновник мав подати декларацію до 31 березня 2015 року. Я не вказав його в декларації, бо на будинок на той момент не було правовстановлюючих документів. Якби я декларацію подавав наприкінці липня 2015 року, коли було внесено зміни до Закону «Про протидію корупції», а саме в п. 2 ч. 1 ст. 46, який набув чинності 16 липня, я б його обов'язково вніс. Я, як і багато моїх сусідів по мікрорайону Жуляни, де стоїть цей будинок, виявився заручником ситуації, яка склалася ще на момент будівництва. І — напевно, завдяки скандалу в ЗМІ — вулицю Виноградну нарешті було внесено до реєстру вулиць міста Києва. До цього моменту відправлялися численні листи, аби розв'язати проблему, але рішення не приймалися. — Ваші доньки згодом розповідали, звідки взяли кошти на дорогі курорти та шикарні автомобілі. Але одна історія так і залишилася без відповіді. А саме з КамАЗом і автомобілем San Yonge, зареєстрованим на громадянина Латвії... — Спробую пояснити. Є кілька типів номерних знаків: автомобільні (прямокутні), мотоциклетні (квадратні) і ті, що закріплюються за автобусами (жовтого кольору). При цьому числа і букви на різних транспортних засобах можуть збігатися. Так і вийшло із номерними знаками на автомобілі КамАЗ і мотоциклі, який належить мені і якому 12 років. Перевіряючи цю інформацію, з'ясував, що КамАЗ у 2007 році з даними номерними знаками було зареєстровано АТП «Спецтранс» міста Харкова, але я не маю до нього жодного стосунку. Тепер щодо автомобіля San Yonge. Як я дізнався з повідомлень ЗМІ, він належить громадянину Латвії. І до дочки жодного відношення не має. — Звідки тоді він узявся? Хто і як у нас може отримати доступ до бази ДАІ? — Я не знаю, звідки. Тому й хочу подати заяву до суду: нехай люди, які обливають мене та моїх близьких брудом, у суді пояснять, де взяли інформацію, яку оприлюднили, не перевіряючи. — На якій стадії зараз розслідування кримінального провадження, яке веде Генеральна прокуратура? — Я можу говорити лише про інформацію, яку озвучують журналісти, і ту, яку отримую від колишніх колег з регіональних підрозділів ДАІ. Наскільки мені відомо, опитано близько 300 осіб. Дано запити до різнихі інстанцій. Але за всі п'ять місяців зі мною так ніхто і не спілкувався. Скажу більше: після перевірки Генеральної прокуратури, а за моєю інформацією, перевіряються родичі аж до п'ятого коліна, жодна люстрація мені вже не страшна. За всі п'ять місяців зі мною так ніхто і не спілкувався. Скажу більше: після перевірки Генеральної прокуратури, а за моєю інформацією, перевіряються родичі аж до п'ятого коліна, жодна люстрація мені вже не страшна На сьогодні адвокатом підготовлено скаргу до Генеральної прокуратури. Ми хочемо отримати відповідь на запитання, чому інформація, яка не відповідає дійсності, потрапила в ЗМІ, і хто є ініціатором і автором цієї заказухи. — Перша публікація з'явилася у травні. Чому ви досі мовчали? — Коли почали лити бруд на мою родину, розповідати, де розташований мій будинок, на чому їздять мої діти, я не поспішав щось казати, оскільки з'явилася реальна загроза для моєї родини. Бо тим людям, які мені погрожували, тепер нічого не варто вирахувати моїх рідних. Річ у тім, що я з перших днів, а якщо бути точним, то з квітня 2014 року, перебував у зоні АТО. Витягав бійців, які були в полоні (яких тримали в будівлі СБУ у Слов'янську), особисто їздив на переговори з терористами, спілкувався і з Гіркіним, і з Абвером. — Коли це було? — Починалося все у квітні минулого року: я був старшим підрозділу, який поїхав туди від ДАІ. Насправді спочатку ніхто не усвідомлював, що таке АТО і чим ми там займатимемося. Гадали, що звичайне відрядження, проведення заходів з організації правопорядку. Під час супроводження вантажу з Ізюма до Краматорська в районі міста Дружківка два екіпажі спецпідрозділів потрапили в полон. Щоб їх звільнити, я й пішов на зустріч із бойовиками. — Як вони поводилися? — 17-го числа я, перебуваючи в місті Ізюм, сідаю в таксі, їду до Слов'янська. Під'їжджаю до СБУ, тут виходить два чоловіки, один у балаклаві і ще один із ним, обидва з автоматами. По спині — холодок. Заходимо під навіс, він знімає балаклаву і каже: «Стрєлков!» Так і познайомилися... До речі, Абвер сам з Вінниці, розмовляє чистою українською: «Ну що, Бандера, приїхав?» Я йому: «Я до Бандери не маю жодного стосунку — я сам народився і виріс у Тамбовській області». Він: мовляв, що за питання? Я: пацани потрапили в полон. Він: мовляв, знаю. Я: так треба звільняти. Він: добре, ми розберемося. Я: а машини? Машини ж не мої — службові. Повернеш? Він: ні. Я: як це — ні?! Це не мої машини. Він: ну, може, поверну — після 25 числа. Але не уточнив, якого місяця. Я: я зрозумів, що про зброю розмову вести сенсу немає. Він: ти правильно розумієш. А потім каже: а може, тебе заарештувати?! Кажу: питань немає — ти можеш мене заарештувати, але я прийшов не здаватися в полон, а з тобою переговорити... Словом, людей ми тоді звільнили. Був іще один випадок, який усе життя пам'ятатиму. Це коли 2 травня 2014 року (якраз була друга атака Слов'янська, ми тоді — на службовій Toyota Prado — супроводжували колону, але відстали і довелося наздоганяти БТРи, які йшли по полю в бік Слов'янська) мою машину обстріляли, — і куля застрягла одному з бронежилетів, які були розвішені в багажному відсіку (показує, вона зберігається в коробочці разом з орденом «За мужність». — Авт.). Спровокував стрілянину постріл з лісопосадки на нашому вертольоту. А нам тоді дивом пощастило, бо одна з куль влучила поряд з бензобаком, ще одна пробила колесо. Загалом, поки я відстрілювався, водій на дисках їхав... Тож у моєму житті тепер є два дні народження (гірко посміхається. — Авт.). А вже коли — після ротації — був у Києві, приходить мені смс-ка, російською мовою: «Это мое последнее предупреждение. Кто не понял важности политического момента, будет мною расстрелян». І стояв підпис: Абвер. Я набираю цей номер (мовляв, що за маячня?) — відповідає (хто б ви думали?) Абвер! Питаю, в чому справа. І тут почалася якась словесна нісенітниця упереміш з погрозами на мою адресу та адресу моєї сім'ї. Потім послання подібного штибу були ще — і я змушений був написати рапорт у Департамент внутрішньої безпеки МВС. — На сайті «Дорожнього контролю» ще влітку минулого року з'явився відеоролик, де розкривали схеми отримання грошей тодішнім начальником департаменту ДАІ Анатолієм Сіренком. Зазначали навіть суми, які платили за посади. Приміром, було сказано, що нинішній начальник ДАІ Київської області Микола Горбонос нібито заплатив 800 тисяч гривень... Але тоді це не набуло широкого розголосу, чому ж навколо вашої історії зчинилася така буча? З чим ви це пов'язуєте? — Коментувати схеми грошових потоків і оперувати конкретними сумами не можу. Оскільки я цих грошей не бачив. — Є ще одне цікаве питання, пов'язане з вами: в інтернеті багато інформації про якийсь бізнес, зав'язаний на приватних штрафмайданчиках, куратором якого називають вас... — Я чекав, що ви про це запитаєте, бо на документах, якими встановлювалася взаємодія з якоюсь фірмою «Аурік», стояв у тому числі й мій підпис. То чом би людині, яка нині грає проти мене, ще й з цього боку не потріпати моє ім'я? Але якщо сама вона безгрішна, нехай першою кине в мене камінь. Запитаєте, хто ця людина? Не знаю, але думаю, що такий режисер цих подій реально існує. Насправді 18 листопада 2009 року начальником ДАІ міста Києва — на той час ним був Анатолій Петрович Сіренко — було підписано наказ №74 «Про створення комісії Управління ДАІ». Згідно з ним у листопаді 2009 року в ДАІ було проведено конкурс серед підприємств та організацій з приводу складання договорів на збереження транспортних засобів. У роботі комісії я участі не брав і ніяк не впливав на її рішення. За підсумками проведення конкурсу юристами Управління ДАІ міста Києва було підготовано договір, котрий я підписав як посадова особа. Виключно грунтуючись на вимозі статті 265-2 Кодексу про адміністративні правопорушення та постанові Кабміну №1102 від 17.12.2008 року. До речі, до початку співпраці з фірмою «Аурік» у ДАІ існувало три штрафмайданчики. Вони були переповнені автомобілями. Машини там стояли так щільно, що в разі позаштатної ситуації туди не змогла б під'їхати пожежна машина. Тому ми неодноразово отримували офіційні листи від Управління МНС у місті з вимоги виправити це. У свою чергу міліцейський главк неодноразово надсилав листи Черновецькому, аби виділив місце для обладнання нових штрафмайданчиків. Реакції жодної. От і довелося вирішувати питання, посилаючись на постанову Кабміну. — Що плануєте робити далі? — Жити і працювати на благо України. Зараз перебуваю в зоні АТО. Сподіваюся, час розставить всі крапки над «і».
Блог:
Думки15:40
За кордоном
Павло Рудяков
Отримання безвізового режиму триватиме як мінімум до 2020 року
Швидкого впровадження безвізового режиму не варто очікувати. Попри те що законодавство вже адаптоване до європейського, його й досі не імплементували, тож виникатимуть затримки зі скасуванням віз. Таку думку «Аналітичній службі новин» (АСН) висловив директор Інформаційно-аналітичного центру «Перспектива» Павло Рудяков.
«Звіт Європейської сторони буде, найпевніше, бюрократичним, що не припускає ухвалення на його основі якихось кардинальних рішень - наприклад надання Україні безвізового режиму, - роз'яснив експерт. - Я думаю, що це наші очільники усвідомлюють. Можливо, вони навіть вже ознайомилося з певними уривками, як це іноді трапляється. Приміром, називають 2016-й - роком, коли ймовірно запровадять безвізовий режим. Але навряд чи це станеться, оскільки немає політичної волі і в керівництві ЄС в цілому, і окремих європейських країнах, зокрема Німеччині, Франції, Італії, по-моєму, навіть Великобританії (хоча там є різні посили). Ця політична воля поки що не на нашу користь. Це все, як я розумію, затягнеться як мінімум до 2020 року».
Політолог упевнений, що Україна робить достатньо для впровадження безвізового режиму з ЄС. Зокрема, на його думку, у керівництва нашої країни і у МЗС сильна позиція. «Вже дуже багато зроблено. Приміром, наше законодавство до європейського адаптовано практично на 95%. Про це чимало говорили і писали. Інше питання - імплементація цього законодавства. Загалом воно у нас непогане, але поки що не діє, не втілюється в життя», - наголошує Павло Рудяков.
Європа, за словами політолога, нам «ще раніше говорила про те, що «адаптація - це добре, але нині час займатися імплементацією». І ось на цій імплементації ми зламалися. Зламалися, бо ВР щось робить, вирішує певні формальні питання і ухвалює закони, але ці закони не працюють. І Європа нам, звичайно ж, вказує на це і змушує бігти по колу. Адаптацію ми виконали або майже зробили це. А ось що стосується імплементації, то це завдання не на рік і не на два. Цілком можливо, що на термін життя одного покоління людей. 20 років як мінімум має минути, щоб закони запрацювали, і щоб у Європі змінилося переконання про Україну як про країну, яка не є Європою. Ось тоді можна буде рухатися далі».
Блог:
Думки15:48
За кордоном
Андрій Єрмолаєв
Україна для ЄС - джерело двох загроз
У найближчій перспективі між Україною й ЄС навряд чи буде запроваджено безвізовий режим. Однією з причин цього є те, що для Євросоюзу Україна несе певні загрози. Таку думку «Аналітичній службі новин» (АСН) висловив директор Національного інституту стратегічних досліджень політолог Андрій Єрмолаєв.
«Очевидно, що для Європейського Союзу нині питання міграції - це питання політичної, соціальної та національної безпеки. Україна в цьому плані є джерелом одразу двох загроз. По-перше, це проблеми міграції осіб, пов'язаних із конфліктом на Донбасі, та осіб, які опинилися в стані не оприлюдненого подвійного громадянства. Грубо кажучи, це ті, хто зберіг паспорти України, але або вже перебувають на території Росії, або пов'язані російським громадянством. А це вкрай ускладнює визначення з цивільним статусом. А також несе певні ризики ЄС і конкретній країні, яка бере на себе право видавати Шенгенську візу. Друга загроза пов'язана з міграційною кризою в самому Євросоюзі. Україна є одним із коридорів, яким люди негласними каналами з Азії, Африки та Близького Сходу опиняються в ЄС. Ось ці дві причини, як мені здається, унеможливлюють безвізовий режим для України в найближчій перспективі», - пояснив Єрмолаєв.
За словами експерта, ще одна проблема полягає в тому, що для європейців, на відміну від українців, питання введення безвізового режиму - це виконання всього комплексу програм, пов'язаних з підписаними документами про Асоціацію.
«Україна, на жаль, не може похвалитися в цьому плані. Але це тіньова сторона. Скільки б політики не декларували ефективність європейського курсу, ЄС - це політичний проект, до того ж досить добре прорахований. І потрібно розуміти, що найближчим часом, а це мінімум років 10, Україну як можливого члена Євросоюзу розглядати не будуть взагалі. З усіма спеціальними режимами і відносинами - від економічного до цивільного - найпевніше, зволікатимуть», - резюмував Єрмолаєв.
Події
У Київській області повністю згорів автобус
На трасі Київ - Харків згорів автобус. Про це на своїй сторінці в Facebook написав директор Департаменту комунікації МВС України Артем Шевченко.
За його словами, пожежа сталася на 90-му кілометрі траси. Автобус в цей час рухався без пасажирів.
«Екіпаж патрульної поліції, який повертався з відрядження на Луганщину, швидко перекрив ділянку і організував рух зустрічною смугою», - написав Шевченко.
Він також зазначив, що рятувальники, які прибули на місце події, ліквідували загоряння. Постраждалих немає.
У Київській області повністю згорів автобус
На трасі Київ - Харків згорів автобус. Про це на своїй сторінці в Facebook написав директор Департаменту комунікації МВС України Артем Шевченко.
За його словами, пожежа сталася на 90-му кілометрі траси. Автобус в цей час рухався без пасажирів.
«Екіпаж патрульної поліції, який повертався з відрядження на Луганщину, швидко перекрив ділянку і організував рух зустрічною смугою», - написав Шевченко.
Він також зазначив, що рятувальники, які прибули на місце події, ліквідували загоряння. Постраждалих немає.
Публікації18:37
Суспільство
Скільки нам жити з генно-модифікованим паспортом
Зазвичай людям не подобається фотографія в своєму паспорті. Мені, відверто кажучи, теж. Що могло вийти доброго після «фотосесії» в кабінці фотоавтомата у підземному переході під Майданом Незалежності? А тим часом у нашому паспорті є дещо таке, що надто дисонує з самим поняттям незалежності нашої країни. Йдеться про те, що записи в документі, який посвідчує особу громадянина України, зроблено не лише нашою державною мовою, а й продубльовано мовою, як сказали б в колишньому Радянському Союзі, «міжнаціонального спілкування», яка тепер є державною для Російської Федерації, а для нас – мовою країни-агресора. Бо хоч законодавство визначає, що державна мова в нашій країні одна – українська, під словами «Паспорт громадянина України» чомусь і досі читаємо: «Паспорт гражданина Украины».
Складнощі перехідного періоду
Яким чином затесалася мова сусідньої держави в паспорти громадян країни, які так важко виборювали незалежність від Росії, та, власне, й досі цей процес не закінчився? Можливо, після розвалу Союзу – за інерцією, ті, хто розробляв цей документ, «не помітили», а може, навмисне залишили, мовляв, найближчий же сусід… Чи то в розробників паспорта, а радше керівників цього процесу гени «вірнопідданства» засіли надто глибоко, і тільки в бажанні вписатися, пристосуватися до віянь часу, модифікувалися? От і маємо такий «генно-модифікований» продукт, як паспорт українця. Учені кажуть, що наслідки вживання генно-модифікованих продуктів зазвичай проявляються за кілька поколінь. У нашому випадку – звучить загрозливо, особливо коли подумаєш, про що йдеться.
З іншого боку, можна списати цей «прокол» на складнощі перехідного періоду, на те, що багато чого доводилось робити з нуля, та ще й поспіхом. Однак нині Україна у вибудові своєї незалежності навіть з дитячого віку вийшла – 25-й рік. Проте нікому й досі навіть на думку не спадає викоренити оту «генну модифікацію». А вона міцно в’їдається в гени, культивована не лише нашим північним сусідом, чи, може, вже правильніше сказати, агресором, який дозволяє громадянам пересікати його рубежі з внутрішнім паспортом замість закордонного, так, ніби розглядає Україну як частину своєї території, і паспорт з російськими записами – ніби як «їхній». І багатьох це влаштовує.
Що закладено в законодавстві
Тим часом законодавство не визначає, що паспортні дані в українському паспорті мають дублюватися російською. У постанові Верховної Ради України «Про затвердження Положення про паспорт громадянина України» взагалі не йдеться про те, що в цьому документі мають бути записи російською мовою. Там зазначається: «На внутрішньому лівому боці обкладинки у центрі – зображення Державного прапора України, нижче – напис «Паспорт громадянина України». Далі в положенні йдеться: «На першу і другу сторінки паспортної книжечки заносяться прізвище, ім'я та по батькові, дата і місце народження…» і так далі.
Більше того, законодавець надав право кожному обирати, яка мова, окрім української, може бути в його паспорті, зауваживши в тому ж Положенні про паспорт, що мови паспорта визначаються частиною першою статті 13 Закону України «Про засади державної мовної політики». І коли відкриємо цю статтю, побачимо, що в ній надано рівні права всім понад сотню національностей, які живуть в Україні і є її громадянами. «Паспорт громадянина України або документ, що його заміняє, і відомості про його власника, що вносяться до нього, виконуються державною мовою і поруч, за вибором громадянина, однією з регіональних мов або мов меншин України». Все чітко й зрозуміло, а тим часом без дубляжу російською вам паспорт просто не видадуть, навіть якщо й спробуєте такий попросити. Хоча на таке, вочевидь, охоче зголосилися б угорці, які живуть на Закарпатті, чи поляки на Львівщині. І прецеденти були. Кілька років тому житель Миколаєва безрезультатно позивався до суду з вимогою видати йому паспорт громадянина України з дубляжем німецькою мовою, яка для нього є рідною. Відмовили, бо інших бланків, аніж з дубляжем російською, у нас не друкують.
Хто проти?
Якось була спроба змінити ситуацію. Півсотні народних депутатів ще в 2003 році звернулися до Конституційного Суду з поданням щодо відповідності Конституції України пунктів Положення про паспорт громадянина України, у яких ідеться про двомовність паспорта, а також щодо двомовності в низці інших документів, проте все закінчилось… нічим. Точніше, його КСУ просто майстерно відфутболив. В Ухвалі з цього питання йшлося загалом про відмову відкривати провадження – нібито через «невідповідність конституційного подання вимогам, передбаченим Конституцією».
Не побачивши жодних зрушень з боку державних мужів, люди почали боротися з паспортною «генною модифікацією» самотужки. Після Революції гідності з’явилися позови до судів з вимогою надати їм паспорти без «генної модифікації», і вже є кілька прикладів, на Львівщині, Сумщині, на Миколаївщині, Закарпатті й Київщині, коли суди задовольняли такі позови, тобто виносили рішення про видачу позовникам паспорта без дублювання російською.
От тільки виконання законодавства доходить до маразму. Так, коли львів’янин Святослав Літинський звернувся до суду з позовом про надання йому паспорта лише українською, і суд цей позов задовольнив, чоловікові видали документ, де все, що написане російською, було… замальоване чорним маркером. Тим часом паспорт із помарками, як гласить законодавство, вважається недійсним. Виходить, наша міграційна служба видає завідомо фальшиві документи? Сміятися чи плакати…
Отже, все більше людей переймаються тим, щоб мати паспорт без «генної модифікації». «Якщо ми говоримо про психологічну комфортність людини, про сприйняття офіційного документа в своєму особистісному контексті, через мову приналежності до держави, то у випадку людей з високою громадянською позицією явно спостерігатиметься тенденція до бажання мати записи в паспорті тільки українською мовою, – зауважила АСН доктор психологічних наук Ольга Дробот. – Однак зазвичай таких людей у суспільстві – десь понад 25%. Решта до них підтягується поступово. Якщо паспорт стане одномовним, на мою думку, всі це сприймуть добре, але, можливо, якась частина російськомовних громадян України відчуватиме певний дискомфорт, і десь на рівні кухонних розмов висловлюватиме певну образу, однак навряд чи будуть протестувати публічно. Головне, що це питання обговорюється, і люди, які мають свою громадянську позицію щодо того, якою мовою має бути оформлений паспорт, можуть висловити свою думку, надати суспільству своє бачення ситуації».
Електронні петиції
Один з майданчиків, на якому люди можуть заявити про свою позицію, – це розділ «Електронні петиції» на сайті Президента України. Одна з таких петицій, №22/000319-еп, ініційована Надьожкіним Віталієм Петровичем, якраз і стосується надання громадянам України паспорта тільки УКРАЇНСЬКОЮ («Без мови окупанта» – говориться в петиції.).
Вона вже набрала 25 тисяч голосів, і навіть після цього люди не припинили висловлюватися за одномовний паспорт. Так, коли до кінця збору підписів залишалося 32 дні, то їх було 25 610, а вже наступного дня їх кількість зросла до майже 25 900! І підписи продовжують надходити! Отже, люди очікують, що Президент розгляне це електронне звернення. Як і коли це буде зроблено, і з якими результатами, поживемо – побачимо. Хоч у Державній міграційній службі запевняють, що з нового року почнеться впровадження нових документів – ID-карток, це пластикові посвідчення особи з біометричними даними, які мають замінити внутрішній паспорт громадян України, вони видаватимуться українською мовою, і проблема зніметься сама собою.
«Звичайно, питання введення одномовного паспорта України нині набирає все більшої популярності, – зауважив АСН начальник Головного територіального управління юстиції м. Києва Станіслав Куценко. – З 1 січня 2016 року в Україні почнуть видавати пластикові ID–картки, які замінять внутрішній паспорт. В них будуть вносити біометричні дані власника такого паспорта. Головна ідея його запровадження – підвищення якості захисту від підробок, забезпечення ідентифікації особи, можливість використовувати таку картку в мережі інтернет як ідентифікатора особи. Також у разі крадіжки чи втрати цього документа ним не зможуть скористатися. Нині понад 90 країн – членів ООН вже видають такі документи. Тому, враховуючи шлях євроінтеграції України, введення такого паспорта є позитивною ідеєю. Звичайно, під час впровадження певних інновацій завжди виникають труднощі, але в процесі роботи вони будуть вирішені».
Однак виконувач обов’язків голови Державної міграційної служби Максим Соколюк зазначає, що старі документи не замінять на нові одномоментно: Україні потрібно ще чотири-п’ять років, щоб сформувати повністю електронний реєстр власників внутрішніх паспортів. Отже, ще кілька років паралельно «ходитимуть» і наші звичні паспорти.
Невже й далі з дубляжем російською? Вочевидь, тут ще багато залежить і від того, як зреагує глава держави на петицію. Словом, і досі питання залишається відкритим. Однак цікаво, що двомовні паспорти за рубежем в основному є в тих країнах, де запроваджено дві державні мови. Або, наприклад, у країнах, які входять до ЄС: там до державної мови країни додається англійська. Але не мова просто сусідньої держави. Навіть якщо тих сусідів і дуже люблять…
Скільки нам жити з генно-модифікованим паспортом
Зазвичай людям не подобається фотографія в своєму паспорті. Мені, відверто кажучи, теж. Що могло вийти доброго після «фотосесії» в кабінці фотоавтомата у підземному переході під Майданом Незалежності? А тим часом у нашому паспорті є дещо таке, що надто дисонує з самим поняттям незалежності нашої країни. Йдеться про те, що записи в документі, який посвідчує особу громадянина України, зроблено не лише нашою державною мовою, а й продубльовано мовою, як сказали б в колишньому Радянському Союзі, «міжнаціонального спілкування», яка тепер є державною для Російської Федерації, а для нас – мовою країни-агресора. Бо хоч законодавство визначає, що державна мова в нашій країні одна – українська, під словами «Паспорт громадянина України» чомусь і досі читаємо: «Паспорт гражданина Украины».
Складнощі перехідного періоду
Яким чином затесалася мова сусідньої держави в паспорти громадян країни, які так важко виборювали незалежність від Росії, та, власне, й досі цей процес не закінчився? Можливо, після розвалу Союзу – за інерцією, ті, хто розробляв цей документ, «не помітили», а може, навмисне залишили, мовляв, найближчий же сусід… Чи то в розробників паспорта, а радше керівників цього процесу гени «вірнопідданства» засіли надто глибоко, і тільки в бажанні вписатися, пристосуватися до віянь часу, модифікувалися? От і маємо такий «генно-модифікований» продукт, як паспорт українця. Учені кажуть, що наслідки вживання генно-модифікованих продуктів зазвичай проявляються за кілька поколінь. У нашому випадку – звучить загрозливо, особливо коли подумаєш, про що йдеться.
З іншого боку, можна списати цей «прокол» на складнощі перехідного періоду, на те, що багато чого доводилось робити з нуля, та ще й поспіхом. Однак нині Україна у вибудові своєї незалежності навіть з дитячого віку вийшла – 25-й рік. Проте нікому й досі навіть на думку не спадає викоренити оту «генну модифікацію». А вона міцно в’їдається в гени, культивована не лише нашим північним сусідом, чи, може, вже правильніше сказати, агресором, який дозволяє громадянам пересікати його рубежі з внутрішнім паспортом замість закордонного, так, ніби розглядає Україну як частину своєї території, і паспорт з російськими записами – ніби як «їхній». І багатьох це влаштовує.
Що закладено в законодавстві
Тим часом законодавство не визначає, що паспортні дані в українському паспорті мають дублюватися російською. У постанові Верховної Ради України «Про затвердження Положення про паспорт громадянина України» взагалі не йдеться про те, що в цьому документі мають бути записи російською мовою. Там зазначається: «На внутрішньому лівому боці обкладинки у центрі – зображення Державного прапора України, нижче – напис «Паспорт громадянина України». Далі в положенні йдеться: «На першу і другу сторінки паспортної книжечки заносяться прізвище, ім'я та по батькові, дата і місце народження…» і так далі.
Більше того, законодавець надав право кожному обирати, яка мова, окрім української, може бути в його паспорті, зауваживши в тому ж Положенні про паспорт, що мови паспорта визначаються частиною першою статті 13 Закону України «Про засади державної мовної політики». І коли відкриємо цю статтю, побачимо, що в ній надано рівні права всім понад сотню національностей, які живуть в Україні і є її громадянами. «Паспорт громадянина України або документ, що його заміняє, і відомості про його власника, що вносяться до нього, виконуються державною мовою і поруч, за вибором громадянина, однією з регіональних мов або мов меншин України». Все чітко й зрозуміло, а тим часом без дубляжу російською вам паспорт просто не видадуть, навіть якщо й спробуєте такий попросити. Хоча на таке, вочевидь, охоче зголосилися б угорці, які живуть на Закарпатті, чи поляки на Львівщині. І прецеденти були. Кілька років тому житель Миколаєва безрезультатно позивався до суду з вимогою видати йому паспорт громадянина України з дубляжем німецькою мовою, яка для нього є рідною. Відмовили, бо інших бланків, аніж з дубляжем російською, у нас не друкують.
Хто проти?
Якось була спроба змінити ситуацію. Півсотні народних депутатів ще в 2003 році звернулися до Конституційного Суду з поданням щодо відповідності Конституції України пунктів Положення про паспорт громадянина України, у яких ідеться про двомовність паспорта, а також щодо двомовності в низці інших документів, проте все закінчилось… нічим. Точніше, його КСУ просто майстерно відфутболив. В Ухвалі з цього питання йшлося загалом про відмову відкривати провадження – нібито через «невідповідність конституційного подання вимогам, передбаченим Конституцією».
Не побачивши жодних зрушень з боку державних мужів, люди почали боротися з паспортною «генною модифікацією» самотужки. Після Революції гідності з’явилися позови до судів з вимогою надати їм паспорти без «генної модифікації», і вже є кілька прикладів, на Львівщині, Сумщині, на Миколаївщині, Закарпатті й Київщині, коли суди задовольняли такі позови, тобто виносили рішення про видачу позовникам паспорта без дублювання російською.
От тільки виконання законодавства доходить до маразму. Так, коли львів’янин Святослав Літинський звернувся до суду з позовом про надання йому паспорта лише українською, і суд цей позов задовольнив, чоловікові видали документ, де все, що написане російською, було… замальоване чорним маркером. Тим часом паспорт із помарками, як гласить законодавство, вважається недійсним. Виходить, наша міграційна служба видає завідомо фальшиві документи? Сміятися чи плакати…
Отже, все більше людей переймаються тим, щоб мати паспорт без «генної модифікації». «Якщо ми говоримо про психологічну комфортність людини, про сприйняття офіційного документа в своєму особистісному контексті, через мову приналежності до держави, то у випадку людей з високою громадянською позицією явно спостерігатиметься тенденція до бажання мати записи в паспорті тільки українською мовою, – зауважила АСН доктор психологічних наук Ольга Дробот. – Однак зазвичай таких людей у суспільстві – десь понад 25%. Решта до них підтягується поступово. Якщо паспорт стане одномовним, на мою думку, всі це сприймуть добре, але, можливо, якась частина російськомовних громадян України відчуватиме певний дискомфорт, і десь на рівні кухонних розмов висловлюватиме певну образу, однак навряд чи будуть протестувати публічно. Головне, що це питання обговорюється, і люди, які мають свою громадянську позицію щодо того, якою мовою має бути оформлений паспорт, можуть висловити свою думку, надати суспільству своє бачення ситуації».
Електронні петиції
Один з майданчиків, на якому люди можуть заявити про свою позицію, – це розділ «Електронні петиції» на сайті Президента України. Одна з таких петицій, №22/000319-еп, ініційована Надьожкіним Віталієм Петровичем, якраз і стосується надання громадянам України паспорта тільки УКРАЇНСЬКОЮ («Без мови окупанта» – говориться в петиції.).
Вона вже набрала 25 тисяч голосів, і навіть після цього люди не припинили висловлюватися за одномовний паспорт. Так, коли до кінця збору підписів залишалося 32 дні, то їх було 25 610, а вже наступного дня їх кількість зросла до майже 25 900! І підписи продовжують надходити! Отже, люди очікують, що Президент розгляне це електронне звернення. Як і коли це буде зроблено, і з якими результатами, поживемо – побачимо. Хоч у Державній міграційній службі запевняють, що з нового року почнеться впровадження нових документів – ID-карток, це пластикові посвідчення особи з біометричними даними, які мають замінити внутрішній паспорт громадян України, вони видаватимуться українською мовою, і проблема зніметься сама собою.
«Звичайно, питання введення одномовного паспорта України нині набирає все більшої популярності, – зауважив АСН начальник Головного територіального управління юстиції м. Києва Станіслав Куценко. – З 1 січня 2016 року в Україні почнуть видавати пластикові ID–картки, які замінять внутрішній паспорт. В них будуть вносити біометричні дані власника такого паспорта. Головна ідея його запровадження – підвищення якості захисту від підробок, забезпечення ідентифікації особи, можливість використовувати таку картку в мережі інтернет як ідентифікатора особи. Також у разі крадіжки чи втрати цього документа ним не зможуть скористатися. Нині понад 90 країн – членів ООН вже видають такі документи. Тому, враховуючи шлях євроінтеграції України, введення такого паспорта є позитивною ідеєю. Звичайно, під час впровадження певних інновацій завжди виникають труднощі, але в процесі роботи вони будуть вирішені».
Однак виконувач обов’язків голови Державної міграційної служби Максим Соколюк зазначає, що старі документи не замінять на нові одномоментно: Україні потрібно ще чотири-п’ять років, щоб сформувати повністю електронний реєстр власників внутрішніх паспортів. Отже, ще кілька років паралельно «ходитимуть» і наші звичні паспорти.
Невже й далі з дубляжем російською? Вочевидь, тут ще багато залежить і від того, як зреагує глава держави на петицію. Словом, і досі питання залишається відкритим. Однак цікаво, що двомовні паспорти за рубежем в основному є в тих країнах, де запроваджено дві державні мови. Або, наприклад, у країнах, які входять до ЄС: там до державної мови країни додається англійська. Але не мова просто сусідньої держави. Навіть якщо тих сусідів і дуже люблять…
Чакри — це енергетичні рівні розвитку Це наші внутрішні центри сили, якими протікає енергія
Будинок може не тільки захищати нас від зовнішніх факторів, але й надавати сили Такий куточок можна створити у....
Стрес є невід'ємною частиною життя сучасної людини Незважаючи на те, що в житті кожного з нас бувають складні ....
Кожна людина зазнає негативного впливу: втома, дратівливість та раптові болі – ознаки енергетичної атаки Борот....
/-1,338840007782-/
/-pc-/
Top