Коли в будинку з'являється маленьке кошеня, власнику необхідно забезпечити належний догляд
Що потрібно придба....
Архів
Повернутись назад
29 Травня 2015
29 Травня
Блог:
Думки09:13
Економіка
Анатолій Максюта
Без індексації соцвиплат є ризик докотитися до бартерних відносин 90-х
Індексацію заробітних плат і пенсій не ні на що необхідно проводити. Таку думку «Аналітичній службі новин» висловив колишній в.о. міністра економічного розвитку і торгівлі України, координатор «Економічного дискусійного клубу» Анатолій Максюта.
«Індексування соцвиплат — це не лише забезпечення соціальної справедливості. Все набагато складніше. Без індексації соцвиплат падає споживання. А коли падає споживання, виникають серйозні проблеми у внутрішнього ринку. Існує пряма зав'язка: що менше витрачають, то менше (надходить коштів, — авт.) до держбюджету», — говорить Анатолій Максюта.
Економіст наголосив, що у випадку з браком поліпшення ситуації із зарплатами і пенсіями, доходами звичайних громадян, суттєво зростуть ризики неплатежів за енергоресурси і послуги ЖКГ. Крім того, розшириться список людей, які мають право скористатися державними субсидіями. Це, в свою чергу, призведе до зростання навантаження на держбюджет.
«Суми, наданої на субсидії в 12 мільярдів гривень, не вистачить», — акцентує увагу експерт.
Також Анатолій Максюта нагадав ситуацію, в яку Україна потрапила в 90-х, — зарплати видавали не грошима, а продукцією.
«Люди отримували зарплату консервами, горілкою — хто де працював, тим і отримував. Ми не повинні дійти до цього», — зауважив він.
Екс-чиновник упевнений, що вирішувати проблеми видаткової частини бюджету потрібно. Але це має бути продумано і кваліфіковано. Не розвиваючи економіку загалом, розраховувати на скорочення дефіциту і збільшення дохідної частини бюджету за рахунок реальних надходжень не доводиться.
«Держава повинна повернути спіраль в інший бік. Вона сьогодні закручується, а нам необхідно її відкрутити в інший бік», — вважає Максюта.
Блог:
Думки13:20
Економіка
Василь Поворозник
Попри заяву Яресько, економіка продовжує падіння
Макроекономічні показники не свідчать про поступовий вихід України із кризи. Таку думку «Аналітичній службі новин» (АСН) висловив старший економіст Міжнародного центру перспективних досліджень Василь Поворозник.
«Судячи з макроекономічних показників це не так, можливо в міністра фінансів Наталії Яресько є якісь інші цифри. Нині економіка продовжує падати, інфляція зростає», - сказав він.
Крім того, за словами експерта, не чути також заяв про те, що в Україну надходять гроші від приватних інвесторів.
«І власне переговори з реструктуризації наших зовнішніх боргів нічим хорошим не увінчалися», - додав він.
Блог:
Думки14:15
Економіка
Олександр Охріменко
Кошти профіциту бюджету швидше за все будуть розкрадені
Профіцит бюджету спрямують на державні закупівлі, а не на підвищення соціальних стандартів. Таку думку «Аналітичній службі новин» (АСН) висловив президент Українського аналітичного центру Олександр Охріменко.
Він нагадав, що зведений бюджет за чотири місяці поточного року виконано з профіцитом у сумі понад 18 млрд гривень, тоді як профіцит державного бюджету за січень-квітень 2015 року склав близько 8 млрд гривень.
«В ідеалі ці кошти мають піти на збільшення соціальних виплат, хоча б пенсій. Але швидше за все гроші підуть на держзамовлення і будуть розкрадені», - сказав він. При цьому він акцентував, що говорити про брак грошей при такому профіциті абсурдно.
«Виникає питання, чому Кабмін досі не підвищив пенсії і заробітні плати бюджетникам, а також заморожені соціальні виплати?», - додав він.
Блог:
Думки16:33
Економіка
Олег Устенко
Індексація пенсій і зарплат не відповідатиме рівню інфляції
Провести індексацію пенсій і заробітних плат бюджетникам раніше грудня цілком можливо, проте рівень індексації буде менше, ніж рівень інфляції. Таку думку «Аналітичній службі новин» (АСН) висловив виконавчий директор Міжнародного фонду Блейзера Олег Устенко.
«Враховуючи, що рівень інфляції цього року великий і може перевищити 50%, через відсутність індексації пенсій і зарплат знижується кількість реальних доходів. Тому, безумовно, індексація була б бажаною, але питання на скільки це співвідноситься з можливістю державного бюджету?», - сказав він.
За його словами, проіндексувати пенсії і зарплати бюджетникам раніше грудня цілком можливо, проте вона не відповідатиме рівню інфляції.
«Компенсують лише частину. Тому в короткостроковій перспективі варто очікувати подальшого зниження доходів», - зазначив експерт.
Інтерв'ю17:57
Суспільство
Анна Романова
Интервью
Анна Романова: Якби жителі сходу країни подорожували заходом України — у нас не було би війни. Україна — дуже різна. Так склалося історично, що у нас є середньовічні замки і неторкана природа, мегаполіси і покинуті села. В одній країні лунають різні мови і говірки. У нас є гори і моря. Та навіть співвітчизники віддають перевагу закордону, знаючи хіба про Київ та Львів. А туризм Україною ототожнюють з рюкзаками і наметами. Навіть більше, іноземці часто не їдуть в Україну через думку, що війна у нас йде від кордону до кордону. Хоча цивілізовані країни суттєво піднімають надходження до державного бюджету саме за рахунок тих, хто активно подорожує. Чому Україна не скористається своїм потенціалом? Як виправити ситуацію? Про це в інтерв’ю «Аналітичній службі новин» розповіла секретар парламентського Комітету з питань сім'ї, молодіжної політики, спорту та туризму Анна Романова. — Чи має Україна шанс увійти до переліку країн, що заробляють на туризмі? Що для цього потрібно зробити? — Знаєте, всі полюбляють казати, що Україна — Мекка для туризму, але нічого для цього не роблять. Наша країна має значний туристичний потенціал, яким ми не користуємось: природні ресурси, рекреаційні тощо. Для прикладу, в Іспанії надходження від туризму становлять приблизно 15% від ВВП, в Україні — ледь сягають 2%. І щоб вийти на показник тієї ж Іспанії, потрібно популяризувати країну. Навіть більше, розвинуті країни витрачають шалені гроші на презентацію — це у сотні разів більше, ніж у нас. Але — вигода чимала. Кошти примножуються і повертаються в економіку. Це не лише наповнення бюджету, а й розвиток інфраструктури, нові робочі місця. — Невже у нас цього не розуміють? — Річ не в тім. Розумієте, в Україні немає відповідного органу виконавчої влади. Агенцію з туризму та курортів ліквідовано, а разом з нею відповідно і фінансування розвитку туристичної сфери. Ось, наприклад, маленька Грузія витрачає на свою популяризацію близько 9—10 мільйонів доларів на рік. А що Україна? У держбюджеті-2015 на ці потреби не передбачено жодної гривні. Важливо брати участь у міжнародних виставках, таких як ITB у Берліні, FITUR у Мадриді. «Вхідний квиток» на них недешевий — від 20 до 50 тисяч доларів. Оплата має бути здійснена з держбюджету учасника. Ми також не маємо Стратегії розвитку туристичної сфери України. Хоча туризм може приносити понад 10 мільярдів доларів в рік. — А чи можна розвивати туризм під час воєнного конфлікту в Україні? — Можна. Для цього треба розповісти людям правду про Україну. Ми знаємо чудові приклади країн, які, не зважаючи на війну, змогли привабити туристів — Ізраїль, Йорданія, Колумбія, Грузія. Але всі вони серйозно поставилися до питання промоції країни. Тодішній президент Грузії Михайло Саакашвілі докладав особистих зусиль до створення промо-роликів про свою державу, закликав всіх приїжджати на відпочинок до Грузії. Міністерство закордонних справ України також має лібералізувати візовий режим в’їзду в Україну для громадян заможних країн: ОАЕ, Саудівська Аравія, Катар, Кувейт, Австралія, Нова Зеландія, ПАР. Нині громадяни цих країн мусять проходити складну процедуру отримання візи. Наші візи одні з найдорожчих у світі. З цим теж треба щось робити. Є робота і для вітчизняного Міністерства інфраструктури. Насамперед, необхідно створити якісну інфраструктуру доріг. Адже, для прикладу, такі курорти, як Східниця, Трускавець, Славське тощо, потерпають через брак якісних під’їзних доріг. Потрібно вести масштабну промоційну кампанію «Подорожуй Україною» Та головне — потрібно вести масштабну промоційну кампанію «Подорожуй Україною». Її ми вже частково розпочали в соціальних мережах, закликаємо людей відвідувати гарні місця в своїх містах, фотографуватись, розповідати цікавинки і тим самим стимулювати друзів, знайомих, родичів відкривати нову Україну. Думаю, якщо жителі сходу країни подорожували б заходом України, то, можливо, у нас не було б війни. Не поширювались би міфи про «націоналістів-фашистів-бандерівців-західняків» і «донецьких кримінальників-бандюків-п’яниць». Потрібно вивчити родзинки всіх регіонів країни і відповідно розвивати в них ті чи ті напрями туризму: Одеса цікава морем, у Львові розвивається конференц-туризм. Трускавець — це потужний медичний центр. — Маємо проблему з якістю обслуговування. Як вирішити питання готелів, пансіонатів радянського типу? — Корінь зла криється в схемах фінансування таких закладів. Вони фінансувалися з Фонду державного страхування. Директори не задумувались про умови проживання, розвиток своїх закладів. Вони були впевнені, що 100% путівок викупить ФДС і нічого робити не потрібно. Цього року фінансування з ФДС не передбачено. Директори самі змушені думати, як адаптуватись до ринкових умов — покращувати свої заклади, приваблювати гостей. Чомусь мені здається, що самостійно «прорадянські» керівники не впораються, і вже скоро багато закладів буде виставлено на продаж. — Фанати — середній клас, що приїздили на Євро-2012, були в захваті від України. Як повернути емоцію? Чому іноземці свято вірять в те, що у нас по всій території війна? — У 2014 році в Україну приїхало вдвічі менше туристів, аніж у попередні роки. У 2012 році, звичайно, був пік туристичної активності. Україну відвідали до 25 мільйонів туристів. А це близько шести мільярдів доларів в економіку країни. У 2012 році емоція від України справді була, але нині ми її втратили. У 2014 році до нас менше приїхало, оскільки іноземні туристи нажахані, буцімто війна йде у всій Україні. Російська пропагандистська машина робить все для поглиблення цього стереотипу. Україна — мовчить. Дуже важливо, щоб Україна змогла донести до іноземних туристів інформацію, що військовий конфлікт займає менше 7% території. Дуже важливо, щоб Україна змогла донести до іноземних туристів інформацію, що військовий конфлікт відбувається на території менше 7%. Коли іноземці дивляться новини про Донбас, то більшість навіть територіально не уявляє, де Донбас, а де, приміром, Трускавець. Дуже прикро, що вони не мають змоги подивитись карти мирних територій ані на офіційному сайті МЗС, ані на офіційних сайтах посольств. В більшості українських посольств в європейських країнах навіть немає дорожньої карти країни, щоб показати іноземцям, куди вони можуть безпечно приїжджати, а куди не варто рухатись. Навіть більше, будь-якого промо-матеріалу про нашу країну немає в жодному посольстві за кордоном. Посли просять надати їм довідкові, презентаційні матеріали про Україну. — Ви сказали, що кількість іноземних туристів зменшилась вдвічі. Надлом стався за рахунок російських туристів? Враховуючи курс долара, іноземцям вигідно приїздити в Україну. — Причина зменшення кількості туристів — дезінформація, страх приїхати в Україну і те, що ми втратили російського туриста, який становив 60%. Хоча, знаєте, враховуючи курс долара, іноземцям вигідно приїздити в Україну. — Хто може замінити російського туриста? — Ми маємо повністю переорієнтуватись. Якщо брати такі міста, як Чернігів — обласний центр, цікаве історичне місто, то транспортна система дає змогу доїхати до Чернігова лише з Москви, Мінська, Пітера. Три потяги курсують. З жодним обласним центром країни Чернігів не сполучений. Тобто є такі міста, які мали винятково російського туриста. І виходить, що вони лишились у транспортній ізоляції. Тому мери міст, голови ОДА мають комплексно підійти до аналізу своїх населених пунктів, чи не опинились вони в транспортній ізоляції з іншими українськими містами. Ми з міністром інфраструктури маємо вивчити, як змінити маршрути Укрзалізниці, адже вони призначались за радянських часів, були підлаштовані під колишній СРСР. Але якщо розвивати внутрішній чи в’їзний туризм, то має бути хороше транспортне сполучення. — Як вирішити проблему секс-туризму в Україну? — Як би ми не пручалися такому явищу, воно однаково буде. Народні депутати не можуть ухвалити закон, що забороняє реєструватися на сайтах знайомств чи з вибору дружин. Але вимальовується така тенденція: якщо раніше «женихи» приїздили в Україну і витрачали кошти, то нині — вони наших дівчат запрошують до себе. — Починає набирати обертів нелегальний туризм — у зону ЧАЕС, «мажори» рвуться в зону АТО. Легалізувати чи боротись? — Якщо він справді є, то його потрібно легалізувати. Але це не має бути монополія, щоб тури в Чорнобиль чи на Донбас організовувала винятково одна компанія і збагачувалась на нелегальному оформленні перепусток на КПП тощо. Але якщо кількість таких екстремальних туристів — 100—200, то не варто такий екстрим популяризувати. — Українські музеї надзвичайно цікаві, але зубожілі. Що робити тут? — У 90% музейний менеджмент має малий досвід — здебільшого вони мають історичну або мистецьку освіту, а підприємницької жилки бракує — не вміють «продати» свій музей. Багато музеїв не працюють у вихідні дні або ввечері, коли теоретично має бути найбільший наплив відвідувачів. Потрібно переглядати графіки роботи, креативити з рекламою музеїв, влаштовувати різні акції. До речі, нещодавно з колегою Іриною Подоляк внесли законопроект про те, як потрібно призначати керівників культурних закладів — перевага людям, які мають якісну західну освіту, менеджерський потенціал. — Що скажете про рівень спеціалістів у туристичній сфері? — Мають бути хороші фахівці в туристичній сфері. У нас їх нібито готують вищі навчальні заклади. Але…У мене хобі — їжджу «вишами» і проводжу лекції, майстер-класи студентам. Ви знаєте, від моєї однієї лекції вони, немов ковток свіжого повітря. Трапляється, що студент п’ятого курсу, який вже закінчує навчання, не знає, що таке «майс-індустрія». І його викладач не знає. Або не знає, що таке «кластер», «дистанація» тощо. Навіть неправильно закладено філософію туристичної індустрії в назвах окремих факультетів. Для прикладу, в одному з вузів є факультет «Життєдіяльності, природокористування та туризму». Ну як туризм корелюється з життєдіяльністю? Туризм — побічний продукт життєдіяльності людини? Студентам мають подавати знання так, що туризм — економічна категорія. Хороший фахівець з туризму має бути, з одного боку, — економістом, з іншого — креативником. Якщо ти підходиш до розвитку туризму, як сухий економіст, без креативу — нічого не вийде, і навпаки. У свою справу треба вірити, робити її — тоді все буде добре. Фото Дмитро Ліпавський
Анна Романова: Якби жителі сходу країни подорожували заходом України — у нас не було би війни. Україна — дуже різна. Так склалося історично, що у нас є середньовічні замки і неторкана природа, мегаполіси і покинуті села. В одній країні лунають різні мови і говірки. У нас є гори і моря. Та навіть співвітчизники віддають перевагу закордону, знаючи хіба про Київ та Львів. А туризм Україною ототожнюють з рюкзаками і наметами. Навіть більше, іноземці часто не їдуть в Україну через думку, що війна у нас йде від кордону до кордону. Хоча цивілізовані країни суттєво піднімають надходження до державного бюджету саме за рахунок тих, хто активно подорожує. Чому Україна не скористається своїм потенціалом? Як виправити ситуацію? Про це в інтерв’ю «Аналітичній службі новин» розповіла секретар парламентського Комітету з питань сім'ї, молодіжної політики, спорту та туризму Анна Романова. — Чи має Україна шанс увійти до переліку країн, що заробляють на туризмі? Що для цього потрібно зробити? — Знаєте, всі полюбляють казати, що Україна — Мекка для туризму, але нічого для цього не роблять. Наша країна має значний туристичний потенціал, яким ми не користуємось: природні ресурси, рекреаційні тощо. Для прикладу, в Іспанії надходження від туризму становлять приблизно 15% від ВВП, в Україні — ледь сягають 2%. І щоб вийти на показник тієї ж Іспанії, потрібно популяризувати країну. Навіть більше, розвинуті країни витрачають шалені гроші на презентацію — це у сотні разів більше, ніж у нас. Але — вигода чимала. Кошти примножуються і повертаються в економіку. Це не лише наповнення бюджету, а й розвиток інфраструктури, нові робочі місця. — Невже у нас цього не розуміють? — Річ не в тім. Розумієте, в Україні немає відповідного органу виконавчої влади. Агенцію з туризму та курортів ліквідовано, а разом з нею відповідно і фінансування розвитку туристичної сфери. Ось, наприклад, маленька Грузія витрачає на свою популяризацію близько 9—10 мільйонів доларів на рік. А що Україна? У держбюджеті-2015 на ці потреби не передбачено жодної гривні. Важливо брати участь у міжнародних виставках, таких як ITB у Берліні, FITUR у Мадриді. «Вхідний квиток» на них недешевий — від 20 до 50 тисяч доларів. Оплата має бути здійснена з держбюджету учасника. Ми також не маємо Стратегії розвитку туристичної сфери України. Хоча туризм може приносити понад 10 мільярдів доларів в рік. — А чи можна розвивати туризм під час воєнного конфлікту в Україні? — Можна. Для цього треба розповісти людям правду про Україну. Ми знаємо чудові приклади країн, які, не зважаючи на війну, змогли привабити туристів — Ізраїль, Йорданія, Колумбія, Грузія. Але всі вони серйозно поставилися до питання промоції країни. Тодішній президент Грузії Михайло Саакашвілі докладав особистих зусиль до створення промо-роликів про свою державу, закликав всіх приїжджати на відпочинок до Грузії. Міністерство закордонних справ України також має лібералізувати візовий режим в’їзду в Україну для громадян заможних країн: ОАЕ, Саудівська Аравія, Катар, Кувейт, Австралія, Нова Зеландія, ПАР. Нині громадяни цих країн мусять проходити складну процедуру отримання візи. Наші візи одні з найдорожчих у світі. З цим теж треба щось робити. Є робота і для вітчизняного Міністерства інфраструктури. Насамперед, необхідно створити якісну інфраструктуру доріг. Адже, для прикладу, такі курорти, як Східниця, Трускавець, Славське тощо, потерпають через брак якісних під’їзних доріг. Потрібно вести масштабну промоційну кампанію «Подорожуй Україною» Та головне — потрібно вести масштабну промоційну кампанію «Подорожуй Україною». Її ми вже частково розпочали в соціальних мережах, закликаємо людей відвідувати гарні місця в своїх містах, фотографуватись, розповідати цікавинки і тим самим стимулювати друзів, знайомих, родичів відкривати нову Україну. Думаю, якщо жителі сходу країни подорожували б заходом України, то, можливо, у нас не було б війни. Не поширювались би міфи про «націоналістів-фашистів-бандерівців-західняків» і «донецьких кримінальників-бандюків-п’яниць». Потрібно вивчити родзинки всіх регіонів країни і відповідно розвивати в них ті чи ті напрями туризму: Одеса цікава морем, у Львові розвивається конференц-туризм. Трускавець — це потужний медичний центр. — Маємо проблему з якістю обслуговування. Як вирішити питання готелів, пансіонатів радянського типу? — Корінь зла криється в схемах фінансування таких закладів. Вони фінансувалися з Фонду державного страхування. Директори не задумувались про умови проживання, розвиток своїх закладів. Вони були впевнені, що 100% путівок викупить ФДС і нічого робити не потрібно. Цього року фінансування з ФДС не передбачено. Директори самі змушені думати, як адаптуватись до ринкових умов — покращувати свої заклади, приваблювати гостей. Чомусь мені здається, що самостійно «прорадянські» керівники не впораються, і вже скоро багато закладів буде виставлено на продаж. — Фанати — середній клас, що приїздили на Євро-2012, були в захваті від України. Як повернути емоцію? Чому іноземці свято вірять в те, що у нас по всій території війна? — У 2014 році в Україну приїхало вдвічі менше туристів, аніж у попередні роки. У 2012 році, звичайно, був пік туристичної активності. Україну відвідали до 25 мільйонів туристів. А це близько шести мільярдів доларів в економіку країни. У 2012 році емоція від України справді була, але нині ми її втратили. У 2014 році до нас менше приїхало, оскільки іноземні туристи нажахані, буцімто війна йде у всій Україні. Російська пропагандистська машина робить все для поглиблення цього стереотипу. Україна — мовчить. Дуже важливо, щоб Україна змогла донести до іноземних туристів інформацію, що військовий конфлікт займає менше 7% території. Дуже важливо, щоб Україна змогла донести до іноземних туристів інформацію, що військовий конфлікт відбувається на території менше 7%. Коли іноземці дивляться новини про Донбас, то більшість навіть територіально не уявляє, де Донбас, а де, приміром, Трускавець. Дуже прикро, що вони не мають змоги подивитись карти мирних територій ані на офіційному сайті МЗС, ані на офіційних сайтах посольств. В більшості українських посольств в європейських країнах навіть немає дорожньої карти країни, щоб показати іноземцям, куди вони можуть безпечно приїжджати, а куди не варто рухатись. Навіть більше, будь-якого промо-матеріалу про нашу країну немає в жодному посольстві за кордоном. Посли просять надати їм довідкові, презентаційні матеріали про Україну. — Ви сказали, що кількість іноземних туристів зменшилась вдвічі. Надлом стався за рахунок російських туристів? Враховуючи курс долара, іноземцям вигідно приїздити в Україну. — Причина зменшення кількості туристів — дезінформація, страх приїхати в Україну і те, що ми втратили російського туриста, який становив 60%. Хоча, знаєте, враховуючи курс долара, іноземцям вигідно приїздити в Україну. — Хто може замінити російського туриста? — Ми маємо повністю переорієнтуватись. Якщо брати такі міста, як Чернігів — обласний центр, цікаве історичне місто, то транспортна система дає змогу доїхати до Чернігова лише з Москви, Мінська, Пітера. Три потяги курсують. З жодним обласним центром країни Чернігів не сполучений. Тобто є такі міста, які мали винятково російського туриста. І виходить, що вони лишились у транспортній ізоляції. Тому мери міст, голови ОДА мають комплексно підійти до аналізу своїх населених пунктів, чи не опинились вони в транспортній ізоляції з іншими українськими містами. Ми з міністром інфраструктури маємо вивчити, як змінити маршрути Укрзалізниці, адже вони призначались за радянських часів, були підлаштовані під колишній СРСР. Але якщо розвивати внутрішній чи в’їзний туризм, то має бути хороше транспортне сполучення. — Як вирішити проблему секс-туризму в Україну? — Як би ми не пручалися такому явищу, воно однаково буде. Народні депутати не можуть ухвалити закон, що забороняє реєструватися на сайтах знайомств чи з вибору дружин. Але вимальовується така тенденція: якщо раніше «женихи» приїздили в Україну і витрачали кошти, то нині — вони наших дівчат запрошують до себе. — Починає набирати обертів нелегальний туризм — у зону ЧАЕС, «мажори» рвуться в зону АТО. Легалізувати чи боротись? — Якщо він справді є, то його потрібно легалізувати. Але це не має бути монополія, щоб тури в Чорнобиль чи на Донбас організовувала винятково одна компанія і збагачувалась на нелегальному оформленні перепусток на КПП тощо. Але якщо кількість таких екстремальних туристів — 100—200, то не варто такий екстрим популяризувати. — Українські музеї надзвичайно цікаві, але зубожілі. Що робити тут? — У 90% музейний менеджмент має малий досвід — здебільшого вони мають історичну або мистецьку освіту, а підприємницької жилки бракує — не вміють «продати» свій музей. Багато музеїв не працюють у вихідні дні або ввечері, коли теоретично має бути найбільший наплив відвідувачів. Потрібно переглядати графіки роботи, креативити з рекламою музеїв, влаштовувати різні акції. До речі, нещодавно з колегою Іриною Подоляк внесли законопроект про те, як потрібно призначати керівників культурних закладів — перевага людям, які мають якісну західну освіту, менеджерський потенціал. — Що скажете про рівень спеціалістів у туристичній сфері? — Мають бути хороші фахівці в туристичній сфері. У нас їх нібито готують вищі навчальні заклади. Але…У мене хобі — їжджу «вишами» і проводжу лекції, майстер-класи студентам. Ви знаєте, від моєї однієї лекції вони, немов ковток свіжого повітря. Трапляється, що студент п’ятого курсу, який вже закінчує навчання, не знає, що таке «майс-індустрія». І його викладач не знає. Або не знає, що таке «кластер», «дистанація» тощо. Навіть неправильно закладено філософію туристичної індустрії в назвах окремих факультетів. Для прикладу, в одному з вузів є факультет «Життєдіяльності, природокористування та туризму». Ну як туризм корелюється з життєдіяльністю? Туризм — побічний продукт життєдіяльності людини? Студентам мають подавати знання так, що туризм — економічна категорія. Хороший фахівець з туризму має бути, з одного боку, — економістом, з іншого — креативником. Якщо ти підходиш до розвитку туризму, як сухий економіст, без креативу — нічого не вийде, і навпаки. У свою справу треба вірити, робити її — тоді все буде добре. Фото Дмитро Ліпавський
Інтерв'ю20:18
Політика
Ксенія ЛЯПІНА
Интервью
Ксенія Ляпіна: Наша бюрократія повинна працювати так, щоб не було соромно перед Європою… У часи, коли в країні економічна криза, уряд завжди намагається левову частку ризиків перекласти на плечі бізнесу, проте зазвичай такі дії призводять до протилежного ефекту: дрібний бізнес не витримує тиску й ліквідовується, великий іде в тінь. А щоб, як мовиться, й вовки були ситими, й вівці – цілими, потрібно знайти оту золоту серединку, яка дасть змогу цього досягти. В Україні займається цим Державна регуляторна служба, що прийшла у січні на зміну Державній службі з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва. Тож сьогодні голова цієї служби Ксенія Ляпіна розповідає «Аналітичній службі новин», чого вдалося досягти за неповних півроку діяльності. І найголовніше – чи зуміли відшукати порозуміння між бізнесом і владою. – Ксеніє Михайлівно, ви завжди були людиною, яка критикує владу, зокрема за те, що занадто зарегульований бізнес. Тепер ви – по інший бік барикад: з чого почали, отримавши можливість впливати на ситуацію? – Власне, структура, яку я нині очолюю, – це своєрідний дисидент в органах влади, такий собі фільтр для владних рішень. Наше завдання – очищати ці рішення від зайвих впливів на бізнес. Тобто, я зараз займаюся тим самим, чим і раніше, тільки процедурно всередині влади. Насправді така робота більш ефективна, ніж та, коли можна було тільки ззовні критикувати. – Прийшовши на посаду, ви відразу звернулися до бізнес-структур: мовляв, надавайте свої пропозиції, як полегшити вам життя, – і ми це будемо робити. Чи налагоджена така співпраця? Які пропозиції від бізнесу вдалося впровадити в життя? – Насправді така співпраця має бути постійною. Й потужні асоціації підприємців і самі це чудово розуміють, бо так робиться у світі. Й поводяться так, як і мають поводитися асоціації. Тобто, реагують на ті чи ті пропозиції влади регуляторного характеру, оцінюють їх, надають альтернативні варіанти. А вже наша задача – відшукати баланс між потребою визначити і вирішити суспільну проблему і потребами бізнесу, який повинен розвиватися, бо без його розвитку не розвиватиметься економіка. А якщо не буде розвитку економіки – не буде коштів на вирішення жодних проблем: ні соціальних, ні гуманітарних, ні питань оборони тощо, бо все це потребує значних ресурсів. А тепер конкретика: ми почали з того, що вирішили розробити і впровадити методику, яка дасть змогу реально обраховувати кожне владне рішення регуляторного характеру. Передусім з точки зору витрат адміністративних і витрат бізнесу. Бо для самого бізнесу жодне регулювання не буває безкоштовними. Тож треба обов’язково порахувати, чого це коштує, як це впливає і чи розв’язує воно суспільну проблему. Саме підготовкою цієї методики ми зараз і займаємось – вона буде готова вже найближчими днями. Потім проведемо навчання – і з вересня вже будемо вимагати від усіх органів влади не тільки якісної оцінки того, що вони хочуть зробити, а й оцінки фінансових ефектів від їхніх рішень. Досі вони звикли оперувати бездоказовими поняттями «поширити», «покращити» тощо, а ми хочемо, щоб це було в цифрах – з відповідним доказом, звідки ця цифра взялась. Тоді й дискусія буде значно зрозумілішою, тому що бізнес розумітиме, правильно чи неправильно порахована цифра, й надаватиме свою альтернативу. Якщо влада почне рахувати, вона наблизиться до європейських стандартів здійснення державного управління. Саме до цього ми її зараз і підштовхуємо. Якщо влада почне рахувати, вона наблизиться до європейських стандартів здійснення державного управління. Саме до цього ми її зараз і підштовхуємо. Якщо говорити про перші результати співпраці з бізнесом, то ми створили низку робочих груп, до яких входять представники і органів влади, й бізнесу, який якраз і розказує, чим найбільше незадоволений, що йому заважає. Найголовніший наслідок діяльності цих робочих груп – вже ухвалений річний план з дерегуляції, який складається зі 131-го заходу. Причому там чітко розписані виконавці й проставлені чіткі терміни, коли і що мусить бути виконано. – Наведете бодай найяскравіші приклади? – Одне з найбільших наших досягнень – рішення щодо урядової постанови № 915, яка було прийнята Кабміном ще в 2000 році й зачіпала інтереси «Укрекоресурсів». Багато років для бізнесу питанням №1 було її скасувати. Про що йдеться? Бізнес, який щось виробляє в тарі чи щось ввозить у країну в тарі, має дбати про те, щоб ця тара потім утилізувалась: чи перероблялась, чи знищувалась. Насправді це світова практика – і йдеться про так звану розширену відповідальність бізнесу. Але Європа давно довела, що в цьому питанні бізнес має бути в першу чергу самостійним, бо як тільки за це береться держава, з’являються корупційні схеми. Україна це довела аж надто яскравим прикладом. У нас проблему утилізації відразу поклали на державне підприємство, яке було страшенно збитковим: закуповувало якесь обладнання, на щось ще витрачало кошти, але чого воно ніколи не робило, так це ніколи не займалося утилізацією. Тобто, бізнес сплачував кошти, а утилізації не було. І це при тому, що в Україні досить потужностей, які займаються переробкою вторинної тари. Приміром, склозаводи, що переробляють старі пляшки на нові, навіть завозять використане скло з-за кордону. А в нас склотара просто викидається на смітник, бо ніхто ніяк не може налагодити роздільне збирання сміття. Але фактично шахрайська схема, створена на виконання 915-ої постанови, працювала: гроші збирали – виводили їх кудись у невідомі напрямки (нехай цим поцікавляться правоохоронні органи), але найголовніше, що суспільна мета всього цього – переробка вторсировини – досягнута не була. Бізнесові структури, дивлячись на досвід інших країн, кричали вголос про те, що треба скасувати цю постанову й ухвалити закон за зразком європейського про розширену відповідальність, коли бізнес сам створює фонди, укладає угоди з місцевими радами на роздільне збирання, останні те роздільне збирання забезпечують, а вже роздільно зібрана тара є товаром, – та їх просто ніхто не слухав. З одного боку, Україна має потужності переробки вторинної тари, з іншого – немає механізму, який дасть змогу налагодити цей процес. Головна проблема в тому, щоб організувати роздільний збір. А цим можуть займатися тільки місцеві ради. А місцеві ради будуть цим займатися, тільки якщо це для них буде вигідно. А ось цей ресурс якраз і має надати бізнес, який щось виробляє чи ввозить у тарі. І тоді коло б замкнулося, даючи позитивний економічний ефект. Бізнес саме цього і вимагав, та багато років не було політичної волі. Тож я справді пишаюся, що зокрема завдяки і нашій діяльності у першому кварталі цього року Кабінет міністрів нарешті скасував цю фактично шкідливу постанову й нині працює над створенням законопроекту про розширену відповідальність за зразком чеського, який є одним з найкращих у Європі. – Але ж це – тільки одна з больових точок… – Але дуже важлива. Ще одна така само больова – раніше були проблеми з простоєм залізничних вагонів, тому що дуже довго видавався сертифікат на зерно, яке експортується. Цей сертифікат можна видати за три дні, але навіщо так поспішати, якщо цей процес можна розтягти на місяць – і отримати для себе максимум вигоди? Уявіть, які витрати несе бізнес, який не може отримати за кілька днів потрібних документів! Що робить бізнес у такому випадку? Несе хабар тому, хто може прискорити цей процес. Тож ми поставили чіткий термін: ці сертифікати мають видавати максимально за 5 днів. Скоротилися простої – і бізнес, у свою чергу, за різними оцінками, отримав економію до одного мільярда гривень. Ми порахували, що після ліквідації схеми «Укрекоресурсів» бізнес щороку економитиме тільки прямих видатків 300 мільйонів гривень. До речі, ми порахували, що після ліквідації схеми «Укрекоресурсів» бізнес щороку економитиме тільки прямих видатків 300 мільйонів гривень, а там же ще будуть інтегральні наслідки, тобто створення нових робочих місць тощо. Була низка рішень і по сільському господарству, зокрема щодо скорочення термінів видачі дозволів, скасування низки дозволів. Знову ж таки, підрахунки засвідчують, що економія вимірюється десь двома-трьома мільярдами, а це – додатковий ресурс, який залишається і який бізнес може використати на свій розвиток. Загалом ми проаналізували наслідки дерегулювання за перший квартал (туди входить зокрема й скорочення кількості видів ліцензування з 51-го до 30-ти, зменшення кількості дозвільних документів, скорочення термінів, ліквідація низки фактично паразитарних вимог) – і лише прямі видатки бізнесу обраховуються сумою в 6 мільярдів гривень. І далі наш план по дерегуляції, за найскромнішими підрахунками, тільки прямих витрат зекономить ще мільярдів 10, а якщо подивитися більш комплексно, то там навіть складно деякі заходи оцінити. – У одному зі своїх інтерв’ю ви сказали, що співпрацюєте з різними відомствами, щоб вони по своїх напрямках моніторили ситуацію. Як вам вдається порозумітися з податківцями? Ви намагаєтеся спільними зусиллями знайти шляхи, як максимально спростити життя бізнесу й водночас залучити в Україну інвестиції? – Безумовно. Проте фіскальна сфера – найбільш проблемна. Причому так було, є і ще досить довго буде, тому що в ній накопичилось багато протиріч. Є певні регуляторні вимоги, які, на мій погляд, можуть спричинити до певного соціального вибуху. Приміром, використання касових апаратів дрібними підприємцями, які сьогодні до цього просто не готові. Ми попереджаємо про це фіскальну службу, попереджаємо й Мінфін. Намагаємося скоригувати ситуацію. На жаль, у цій сфері шукати баланс найскладніше, тому що це стосується бюджетних надходжень. Окрім того, є певні обмеження, продиктовані угодою з МВФ, тощо. Але я сподіваюся, що матиму стратегічну зустріч із новим головою фіскальної служби – й ми обговоримо важливі ключові моменти. Знаю, що вже створено групу, куди входять зокрема й представники об’єднань підприємців, яка переглядає регуляторні акти щодо фіскальної сфери. Звісно, повної згоди вони ніколи не дійдуть, але якийсь пошук балансу відбувається. – А як бути з касовими апаратами? – Тут дуже складна ситуація, тому що є прямі вимоги МВФ: для посилення фіскальної дисципліни запровадити більш жорсткий облік виручки у дрібного бізнесу. Проте хочу нагадати, що ще за уряду Азарова було прийняте рішення диверсійного характеру, яке зараз – через вимогу мати касові апарати – дає змогу фактично знищити дрібний бізнес, який поки що працює на спрощеній системі оподаткування. І ось яка тут була зроблена диверсія. Спочатку мікробізнес був визначений як такий, що має обсяг обігових коштів на рік до 3 мільйонів гривень. Зверніть увагу, що йдеться не про чистий прибуток, а про обігові кошти. Так ось, такий бізнес максимум може прогодувати одну-дві людини. Але за Азарова була введена група – до 20 мільйонів гривень. Це так само малий бізнес, але він уже може рахувати й витрачати якісь кошти на ведення обліку. Коли все це поєднали, заклали можливість знищити мікробізнес. Тому що касовий апарат не тільки купити треба, хоч він і коштує дорого, а це ще і великі витрати на постійне його адміністрування. Найдрібніші суб’єкти просто не здатні цього робити. Поєднання їх у одну групу призвело до того, що, з одного боку, зрозумілі вимоги запровадити більш жорстку фіскальну дисципліну (для тих, хто до 20 мільйонів, такий крок виправданий), а з іншого – дрібноті цей крок не дасть змоги виживати. А для самої податкової це додаткове адміністративне навантаження: вони скажуть, що в них бракує людей, щоб перевіряти отих 300 тисяч додаткових суб’єктів з касовими апаратами, тож давайте нарощувати обсяг видатків податкової на проведення цих перевірок. А самі перевірки аж три копійки у бюджет дадуть… То про яку ефективність тут ідеться? Цей захід не може дати потрібного результату для бюджету, водночас створить вибухову ситуацію соціального характеру. Бо найдрібніший бізнес, який хочуть зобов’язати обзавестись касовими апаратами, – це ж бізнес проти бідності: це той бізнес, який ведуть люди, які не можуть працевлаштуватися. Це просто спосіб виживання великої кількості людей. Ланцюжок матиме приблизно такий вигляд: запроваджуємо касові апарати – люди втрачають свій бізнес – вони підуть вимагати гроші від держави, бо захочуть отримати соціальну допомогу. Невже це є метою держави? От якщо обрахувати оці всі вигоди і витрати, то ми побачимо, що це введення касових апаратів для найдрібніших суб’єктів є абсолютно неефективним кроком, навіть можна сказати, що шкідливим. Тому ми будемо пропонувати цю групу щонайменше розділити. Якщо обрахувати всі вигоди і витрати, то ми побачимо, що введення касових апаратів для найдрібніших суб’єктів є абсолютно неефективним кроком, навіть можна сказати, що шкідливим. – Ксеніє Михайлівно, зараз точиться багато розмов і довкола відміни печатки: невже це справді на часі, адже багато хто вважає печатку, виготовлення якої насправді коштує недорого, певним захистом… Чим відмова від неї полегшить життя бізнесу? – Нині, коли можливості техніки розвиваються з кожним днем, вона вже не є захистом. Проблема зараз не в самій печатці: коли ухвалили закон, яким пом’якшили вимогу щодо її використання (жорсткої вимоги обов’язково мати печатку немає з минулого року), з цією нормою не узгодили вимоги решти чинних в Україні законів, тим самим створивши певну юридичну колізію. Тобто, з одного боку, закон не вимагає завіряти базові документи печаткою (у найбільш важливих документах є можливість завірити підпис нотаріально), а з іншого – є багато підзаконних актів, де чорним по білому написано, що печатка мусить бути. Тож давно слід узгодити ці моменти, ліквідувавши фактично застарілу вимогу завіряти документи печаткою. Щодо додаткового захисту: ті, хто підробляє документи, підроблять і підпис, і печатку, – для них це не складно. А якщо документ справжній, то підпису достатньо. – На нещодавньому міжнародному форумі, який відбувся у Польщі, йшлося про те, що бізнес тому не хоче до нас заходити, що доводиться оформляти понад 70 різноманітних дозвільних документів. У цьому напрямку ведеться якась робота? – Безумовно. В самому законі – у плані по дерегуляції, який має бути втілено до кінця року, сказано, що має бути скорочення майже 100 дозвільних позицій. Насправді на цьому форумі виступали представники європейського й польського бізнесу, які вже пробували працювати в Україні. Вони скаржаться не стільки на це, скільки на велику кількість хабарників і слабкий захист прав власності. Найбільше незадоволення викликає саме слабкий захист прав власності: вкладаючи якусь інвестицію, ти ніколи не можеш бути гарантований, що зможеш цю інвестицію у певний час забрати, що ніхто в тебе не виведе це судом в іншу власність тощо. В Україні таких прикладів дуже багато. Тому ми, безумовно, рухаємося по спрощенню всіх регуляторних процедур, але про захист прав власності теж не можна забувати. Основний меседж європейського бізнесу: ми готові вкладати в Україну, ми бачимо її потенціал, розуміємо, що після глибокого економічного падіння і зміни структури економіки країна почне зростати, а хто вкладає в ризиковий момент, той потім багато виграє, але це все можливо тільки в разі, якщо ти переконаний, що вкладені кошти у тебе не вкрадуть шахрайським шляхом. – До речі, на цьому ж форумі йшлося і про те, що заходити в Україну нашим економічним партнерам зокрема заважає закон про зовнішньоекономічну діяльність. Це справді так? І як, на ваш погляд, можна врегулювати ці моменти? – Так, про це говорили. Справді, закон про зовнішньоекономічну діяльність, на мій погляд і на погляд багатьох асоціацій і об’єднань, які представляють іноземних інвесторів, є вкрай застарілим. Він ухвалювався в 90-х, коли не було потрібної для нормальної діяльності нормативної бази, й фактично був тимчасовим документом, який мав заповнити тимчасовий вакуум у питаннях регулювання інвестицій, міжнародної торгівлі тощо. Нині цей закон уже просто не актуальний. Є цивільний кодекс, і скажіть мені, будь ласка, яка різниця: ти продаєш свій товар всередині країни чи за кордон, наприклад, у ЄС? Насправді для законодавства ніякої – це питання не потребує якогось окремого регулювання. Єдине, що виникає, це валютне регулювання, але ці моменти регулюються окремими законами і зокрема половина з них – взагалі Нацбанком, бо це – його пряма функція. Тобто, вже є сучасне регулювання, а ще висить оцей закон про зовнішньоекономічну діяльність, який фактично не має свого предмета регулювання. Тому я особисто підтримую ідею польських колег (йдеться про Польську торгову палату), які пропонують взагалі скасувати закон про зовнішньоекономічну діяльність. Але нам ще доведеться переконати Мінекономіки, що вакууму законодавчого регулювання не виникає, а просто закон уже застарів і містить зайві бар’єри. – Щодо того, щоб скасовувати зайві регуляторні документи: здається, свого часу це вже робили, але щоб такий крок приніс реальну користь, потрібні електронні бази... – Крім електронних баз, насправді найголовніше, що потрібно, так це політична воля відміняти справді ті документи, які мають суттєвий вплив і несуть суттєву корупційну складову. Так от, такої політичної волі раніше не було. Можна відзвітувати за 4 тисячі документів, як це зробили у 2005 році, але скасувати при цьому малозначущі документи. Це все одно корисно, тому що вони висіли в законодавчій базі й могли створювати певні колізії, – їх треба вичищати, і ми цим займаємося й далі. Але найголовніше, що засвідчило скасування 915-ої постанови (а це була величезна шахрайська корупційна схема), нині є політична воля скасовувати ті рішення, які несуть справді суттєвий вплив. А щоб визначити, які саме це рішення, найважливіше – вести реальний діалог з асоціаціями, об’єднаннями підприємців. Саме вони сигналізують не про теоретичні якісь моменти, а про практичну проблему, про практичний бар’єр. І от ми, їх слухаючи, і діємо. Тобто, фактично лікуємо те, що болить. – Проте досі складається враження, що ми йдемо шляхом поступового – дуже повільного – скорочення дозвільних документів: це нагадує ситуацію, коли хірург повільно відрізає хворому ногу тупим ножем. Можливо, варто зробити це різко? Який ефект, на ваш погляд, дав би такий крок? – До речі, електронне врядування, яке нерідко згадують у зв’язку з цим процесом, насправді справі не зарадить: можна мати високі бар’єри і корупцію й електронне врядування одночасно. Що з того, що воно електронне, якщо ліцензію видаватимуть не три дні, а 30? Де написано, що за електронного врядування щось має робитися швидше? Ось тут ми й починаємо з регуляторної політики. Технічно воно й зараз просто: все можна зробити за три дні. Питання не тільки в паперовому чи електронному варіантах, питання – у вимогах регуляторних. Тобто, дерегуляція – це якраз корекція оцих вимог, а електронне врядування – спосіб забезпечити ці вимоги. Тому я завжди кажу, що ці два напрямки мають відбуватися одночасно: скоротивши вимоги, але не забезпечивши їхнього виконання, ми так само не досягнемо успіху. Але й надавши інструмент, але не змінивши вимог, все одно годуватимемо корупцію. Тепер щодо швидкості. Безумовно, хотілося б швидше. Але давайте будемо чесними: в жодній країні процеси перегулювання швидко не проходили. Такого, на жаль, досвіду немає – бюрократія, навіть фахова, не вміє так працювати. А в нас вона не фахова, а корумпована і не ефективна. І це теж, на жаль, наша проблема. Тому ми й пішли шляхом створення методик оцінки результатів. Сподіваюся, що до вересня вони вже будуть запроваджені. В серпні пройде тест будь-якого регулювання на обраних кількох суб’єктах малого підприємництва: вони ніби на себе це «приміряють», чого їм це коштуватиме. А оскільки малий бізнес завжди найбільше страждає від регулювання, то по ньому все можна чітко зрозуміти. Якщо це регулювання занадто дороге, приймати його не можна. До речі, наша група їздила в Нідерланди і там вивчала цю методику, дивилась, як працюють урядові структури. Кращий досвід запроваджуватимемо у нас. Але спочатку треба провести величезну підготовчу роботу – визначити усі шкідливі регулювання. Саме цим наша служба зараз і займається. Тобто, ми намагаємося взяти кращий європейський досвід і побудувати таку систему, в якій наша бюрократія змушена буде діяти за правилами і, відповідно, видавати такий результат, за який не буде соромно перед Європою.
Ксенія Ляпіна: Наша бюрократія повинна працювати так, щоб не було соромно перед Європою… У часи, коли в країні економічна криза, уряд завжди намагається левову частку ризиків перекласти на плечі бізнесу, проте зазвичай такі дії призводять до протилежного ефекту: дрібний бізнес не витримує тиску й ліквідовується, великий іде в тінь. А щоб, як мовиться, й вовки були ситими, й вівці – цілими, потрібно знайти оту золоту серединку, яка дасть змогу цього досягти. В Україні займається цим Державна регуляторна служба, що прийшла у січні на зміну Державній службі з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва. Тож сьогодні голова цієї служби Ксенія Ляпіна розповідає «Аналітичній службі новин», чого вдалося досягти за неповних півроку діяльності. І найголовніше – чи зуміли відшукати порозуміння між бізнесом і владою. – Ксеніє Михайлівно, ви завжди були людиною, яка критикує владу, зокрема за те, що занадто зарегульований бізнес. Тепер ви – по інший бік барикад: з чого почали, отримавши можливість впливати на ситуацію? – Власне, структура, яку я нині очолюю, – це своєрідний дисидент в органах влади, такий собі фільтр для владних рішень. Наше завдання – очищати ці рішення від зайвих впливів на бізнес. Тобто, я зараз займаюся тим самим, чим і раніше, тільки процедурно всередині влади. Насправді така робота більш ефективна, ніж та, коли можна було тільки ззовні критикувати. – Прийшовши на посаду, ви відразу звернулися до бізнес-структур: мовляв, надавайте свої пропозиції, як полегшити вам життя, – і ми це будемо робити. Чи налагоджена така співпраця? Які пропозиції від бізнесу вдалося впровадити в життя? – Насправді така співпраця має бути постійною. Й потужні асоціації підприємців і самі це чудово розуміють, бо так робиться у світі. Й поводяться так, як і мають поводитися асоціації. Тобто, реагують на ті чи ті пропозиції влади регуляторного характеру, оцінюють їх, надають альтернативні варіанти. А вже наша задача – відшукати баланс між потребою визначити і вирішити суспільну проблему і потребами бізнесу, який повинен розвиватися, бо без його розвитку не розвиватиметься економіка. А якщо не буде розвитку економіки – не буде коштів на вирішення жодних проблем: ні соціальних, ні гуманітарних, ні питань оборони тощо, бо все це потребує значних ресурсів. А тепер конкретика: ми почали з того, що вирішили розробити і впровадити методику, яка дасть змогу реально обраховувати кожне владне рішення регуляторного характеру. Передусім з точки зору витрат адміністративних і витрат бізнесу. Бо для самого бізнесу жодне регулювання не буває безкоштовними. Тож треба обов’язково порахувати, чого це коштує, як це впливає і чи розв’язує воно суспільну проблему. Саме підготовкою цієї методики ми зараз і займаємось – вона буде готова вже найближчими днями. Потім проведемо навчання – і з вересня вже будемо вимагати від усіх органів влади не тільки якісної оцінки того, що вони хочуть зробити, а й оцінки фінансових ефектів від їхніх рішень. Досі вони звикли оперувати бездоказовими поняттями «поширити», «покращити» тощо, а ми хочемо, щоб це було в цифрах – з відповідним доказом, звідки ця цифра взялась. Тоді й дискусія буде значно зрозумілішою, тому що бізнес розумітиме, правильно чи неправильно порахована цифра, й надаватиме свою альтернативу. Якщо влада почне рахувати, вона наблизиться до європейських стандартів здійснення державного управління. Саме до цього ми її зараз і підштовхуємо. Якщо влада почне рахувати, вона наблизиться до європейських стандартів здійснення державного управління. Саме до цього ми її зараз і підштовхуємо. Якщо говорити про перші результати співпраці з бізнесом, то ми створили низку робочих груп, до яких входять представники і органів влади, й бізнесу, який якраз і розказує, чим найбільше незадоволений, що йому заважає. Найголовніший наслідок діяльності цих робочих груп – вже ухвалений річний план з дерегуляції, який складається зі 131-го заходу. Причому там чітко розписані виконавці й проставлені чіткі терміни, коли і що мусить бути виконано. – Наведете бодай найяскравіші приклади? – Одне з найбільших наших досягнень – рішення щодо урядової постанови № 915, яка було прийнята Кабміном ще в 2000 році й зачіпала інтереси «Укрекоресурсів». Багато років для бізнесу питанням №1 було її скасувати. Про що йдеться? Бізнес, який щось виробляє в тарі чи щось ввозить у країну в тарі, має дбати про те, щоб ця тара потім утилізувалась: чи перероблялась, чи знищувалась. Насправді це світова практика – і йдеться про так звану розширену відповідальність бізнесу. Але Європа давно довела, що в цьому питанні бізнес має бути в першу чергу самостійним, бо як тільки за це береться держава, з’являються корупційні схеми. Україна це довела аж надто яскравим прикладом. У нас проблему утилізації відразу поклали на державне підприємство, яке було страшенно збитковим: закуповувало якесь обладнання, на щось ще витрачало кошти, але чого воно ніколи не робило, так це ніколи не займалося утилізацією. Тобто, бізнес сплачував кошти, а утилізації не було. І це при тому, що в Україні досить потужностей, які займаються переробкою вторинної тари. Приміром, склозаводи, що переробляють старі пляшки на нові, навіть завозять використане скло з-за кордону. А в нас склотара просто викидається на смітник, бо ніхто ніяк не може налагодити роздільне збирання сміття. Але фактично шахрайська схема, створена на виконання 915-ої постанови, працювала: гроші збирали – виводили їх кудись у невідомі напрямки (нехай цим поцікавляться правоохоронні органи), але найголовніше, що суспільна мета всього цього – переробка вторсировини – досягнута не була. Бізнесові структури, дивлячись на досвід інших країн, кричали вголос про те, що треба скасувати цю постанову й ухвалити закон за зразком європейського про розширену відповідальність, коли бізнес сам створює фонди, укладає угоди з місцевими радами на роздільне збирання, останні те роздільне збирання забезпечують, а вже роздільно зібрана тара є товаром, – та їх просто ніхто не слухав. З одного боку, Україна має потужності переробки вторинної тари, з іншого – немає механізму, який дасть змогу налагодити цей процес. Головна проблема в тому, щоб організувати роздільний збір. А цим можуть займатися тільки місцеві ради. А місцеві ради будуть цим займатися, тільки якщо це для них буде вигідно. А ось цей ресурс якраз і має надати бізнес, який щось виробляє чи ввозить у тарі. І тоді коло б замкнулося, даючи позитивний економічний ефект. Бізнес саме цього і вимагав, та багато років не було політичної волі. Тож я справді пишаюся, що зокрема завдяки і нашій діяльності у першому кварталі цього року Кабінет міністрів нарешті скасував цю фактично шкідливу постанову й нині працює над створенням законопроекту про розширену відповідальність за зразком чеського, який є одним з найкращих у Європі. – Але ж це – тільки одна з больових точок… – Але дуже важлива. Ще одна така само больова – раніше були проблеми з простоєм залізничних вагонів, тому що дуже довго видавався сертифікат на зерно, яке експортується. Цей сертифікат можна видати за три дні, але навіщо так поспішати, якщо цей процес можна розтягти на місяць – і отримати для себе максимум вигоди? Уявіть, які витрати несе бізнес, який не може отримати за кілька днів потрібних документів! Що робить бізнес у такому випадку? Несе хабар тому, хто може прискорити цей процес. Тож ми поставили чіткий термін: ці сертифікати мають видавати максимально за 5 днів. Скоротилися простої – і бізнес, у свою чергу, за різними оцінками, отримав економію до одного мільярда гривень. Ми порахували, що після ліквідації схеми «Укрекоресурсів» бізнес щороку економитиме тільки прямих видатків 300 мільйонів гривень. До речі, ми порахували, що після ліквідації схеми «Укрекоресурсів» бізнес щороку економитиме тільки прямих видатків 300 мільйонів гривень, а там же ще будуть інтегральні наслідки, тобто створення нових робочих місць тощо. Була низка рішень і по сільському господарству, зокрема щодо скорочення термінів видачі дозволів, скасування низки дозволів. Знову ж таки, підрахунки засвідчують, що економія вимірюється десь двома-трьома мільярдами, а це – додатковий ресурс, який залишається і який бізнес може використати на свій розвиток. Загалом ми проаналізували наслідки дерегулювання за перший квартал (туди входить зокрема й скорочення кількості видів ліцензування з 51-го до 30-ти, зменшення кількості дозвільних документів, скорочення термінів, ліквідація низки фактично паразитарних вимог) – і лише прямі видатки бізнесу обраховуються сумою в 6 мільярдів гривень. І далі наш план по дерегуляції, за найскромнішими підрахунками, тільки прямих витрат зекономить ще мільярдів 10, а якщо подивитися більш комплексно, то там навіть складно деякі заходи оцінити. – У одному зі своїх інтерв’ю ви сказали, що співпрацюєте з різними відомствами, щоб вони по своїх напрямках моніторили ситуацію. Як вам вдається порозумітися з податківцями? Ви намагаєтеся спільними зусиллями знайти шляхи, як максимально спростити життя бізнесу й водночас залучити в Україну інвестиції? – Безумовно. Проте фіскальна сфера – найбільш проблемна. Причому так було, є і ще досить довго буде, тому що в ній накопичилось багато протиріч. Є певні регуляторні вимоги, які, на мій погляд, можуть спричинити до певного соціального вибуху. Приміром, використання касових апаратів дрібними підприємцями, які сьогодні до цього просто не готові. Ми попереджаємо про це фіскальну службу, попереджаємо й Мінфін. Намагаємося скоригувати ситуацію. На жаль, у цій сфері шукати баланс найскладніше, тому що це стосується бюджетних надходжень. Окрім того, є певні обмеження, продиктовані угодою з МВФ, тощо. Але я сподіваюся, що матиму стратегічну зустріч із новим головою фіскальної служби – й ми обговоримо важливі ключові моменти. Знаю, що вже створено групу, куди входять зокрема й представники об’єднань підприємців, яка переглядає регуляторні акти щодо фіскальної сфери. Звісно, повної згоди вони ніколи не дійдуть, але якийсь пошук балансу відбувається. – А як бути з касовими апаратами? – Тут дуже складна ситуація, тому що є прямі вимоги МВФ: для посилення фіскальної дисципліни запровадити більш жорсткий облік виручки у дрібного бізнесу. Проте хочу нагадати, що ще за уряду Азарова було прийняте рішення диверсійного характеру, яке зараз – через вимогу мати касові апарати – дає змогу фактично знищити дрібний бізнес, який поки що працює на спрощеній системі оподаткування. І ось яка тут була зроблена диверсія. Спочатку мікробізнес був визначений як такий, що має обсяг обігових коштів на рік до 3 мільйонів гривень. Зверніть увагу, що йдеться не про чистий прибуток, а про обігові кошти. Так ось, такий бізнес максимум може прогодувати одну-дві людини. Але за Азарова була введена група – до 20 мільйонів гривень. Це так само малий бізнес, але він уже може рахувати й витрачати якісь кошти на ведення обліку. Коли все це поєднали, заклали можливість знищити мікробізнес. Тому що касовий апарат не тільки купити треба, хоч він і коштує дорого, а це ще і великі витрати на постійне його адміністрування. Найдрібніші суб’єкти просто не здатні цього робити. Поєднання їх у одну групу призвело до того, що, з одного боку, зрозумілі вимоги запровадити більш жорстку фіскальну дисципліну (для тих, хто до 20 мільйонів, такий крок виправданий), а з іншого – дрібноті цей крок не дасть змоги виживати. А для самої податкової це додаткове адміністративне навантаження: вони скажуть, що в них бракує людей, щоб перевіряти отих 300 тисяч додаткових суб’єктів з касовими апаратами, тож давайте нарощувати обсяг видатків податкової на проведення цих перевірок. А самі перевірки аж три копійки у бюджет дадуть… То про яку ефективність тут ідеться? Цей захід не може дати потрібного результату для бюджету, водночас створить вибухову ситуацію соціального характеру. Бо найдрібніший бізнес, який хочуть зобов’язати обзавестись касовими апаратами, – це ж бізнес проти бідності: це той бізнес, який ведуть люди, які не можуть працевлаштуватися. Це просто спосіб виживання великої кількості людей. Ланцюжок матиме приблизно такий вигляд: запроваджуємо касові апарати – люди втрачають свій бізнес – вони підуть вимагати гроші від держави, бо захочуть отримати соціальну допомогу. Невже це є метою держави? От якщо обрахувати оці всі вигоди і витрати, то ми побачимо, що це введення касових апаратів для найдрібніших суб’єктів є абсолютно неефективним кроком, навіть можна сказати, що шкідливим. Тому ми будемо пропонувати цю групу щонайменше розділити. Якщо обрахувати всі вигоди і витрати, то ми побачимо, що введення касових апаратів для найдрібніших суб’єктів є абсолютно неефективним кроком, навіть можна сказати, що шкідливим. – Ксеніє Михайлівно, зараз точиться багато розмов і довкола відміни печатки: невже це справді на часі, адже багато хто вважає печатку, виготовлення якої насправді коштує недорого, певним захистом… Чим відмова від неї полегшить життя бізнесу? – Нині, коли можливості техніки розвиваються з кожним днем, вона вже не є захистом. Проблема зараз не в самій печатці: коли ухвалили закон, яким пом’якшили вимогу щодо її використання (жорсткої вимоги обов’язково мати печатку немає з минулого року), з цією нормою не узгодили вимоги решти чинних в Україні законів, тим самим створивши певну юридичну колізію. Тобто, з одного боку, закон не вимагає завіряти базові документи печаткою (у найбільш важливих документах є можливість завірити підпис нотаріально), а з іншого – є багато підзаконних актів, де чорним по білому написано, що печатка мусить бути. Тож давно слід узгодити ці моменти, ліквідувавши фактично застарілу вимогу завіряти документи печаткою. Щодо додаткового захисту: ті, хто підробляє документи, підроблять і підпис, і печатку, – для них це не складно. А якщо документ справжній, то підпису достатньо. – На нещодавньому міжнародному форумі, який відбувся у Польщі, йшлося про те, що бізнес тому не хоче до нас заходити, що доводиться оформляти понад 70 різноманітних дозвільних документів. У цьому напрямку ведеться якась робота? – Безумовно. В самому законі – у плані по дерегуляції, який має бути втілено до кінця року, сказано, що має бути скорочення майже 100 дозвільних позицій. Насправді на цьому форумі виступали представники європейського й польського бізнесу, які вже пробували працювати в Україні. Вони скаржаться не стільки на це, скільки на велику кількість хабарників і слабкий захист прав власності. Найбільше незадоволення викликає саме слабкий захист прав власності: вкладаючи якусь інвестицію, ти ніколи не можеш бути гарантований, що зможеш цю інвестицію у певний час забрати, що ніхто в тебе не виведе це судом в іншу власність тощо. В Україні таких прикладів дуже багато. Тому ми, безумовно, рухаємося по спрощенню всіх регуляторних процедур, але про захист прав власності теж не можна забувати. Основний меседж європейського бізнесу: ми готові вкладати в Україну, ми бачимо її потенціал, розуміємо, що після глибокого економічного падіння і зміни структури економіки країна почне зростати, а хто вкладає в ризиковий момент, той потім багато виграє, але це все можливо тільки в разі, якщо ти переконаний, що вкладені кошти у тебе не вкрадуть шахрайським шляхом. – До речі, на цьому ж форумі йшлося і про те, що заходити в Україну нашим економічним партнерам зокрема заважає закон про зовнішньоекономічну діяльність. Це справді так? І як, на ваш погляд, можна врегулювати ці моменти? – Так, про це говорили. Справді, закон про зовнішньоекономічну діяльність, на мій погляд і на погляд багатьох асоціацій і об’єднань, які представляють іноземних інвесторів, є вкрай застарілим. Він ухвалювався в 90-х, коли не було потрібної для нормальної діяльності нормативної бази, й фактично був тимчасовим документом, який мав заповнити тимчасовий вакуум у питаннях регулювання інвестицій, міжнародної торгівлі тощо. Нині цей закон уже просто не актуальний. Є цивільний кодекс, і скажіть мені, будь ласка, яка різниця: ти продаєш свій товар всередині країни чи за кордон, наприклад, у ЄС? Насправді для законодавства ніякої – це питання не потребує якогось окремого регулювання. Єдине, що виникає, це валютне регулювання, але ці моменти регулюються окремими законами і зокрема половина з них – взагалі Нацбанком, бо це – його пряма функція. Тобто, вже є сучасне регулювання, а ще висить оцей закон про зовнішньоекономічну діяльність, який фактично не має свого предмета регулювання. Тому я особисто підтримую ідею польських колег (йдеться про Польську торгову палату), які пропонують взагалі скасувати закон про зовнішньоекономічну діяльність. Але нам ще доведеться переконати Мінекономіки, що вакууму законодавчого регулювання не виникає, а просто закон уже застарів і містить зайві бар’єри. – Щодо того, щоб скасовувати зайві регуляторні документи: здається, свого часу це вже робили, але щоб такий крок приніс реальну користь, потрібні електронні бази... – Крім електронних баз, насправді найголовніше, що потрібно, так це політична воля відміняти справді ті документи, які мають суттєвий вплив і несуть суттєву корупційну складову. Так от, такої політичної волі раніше не було. Можна відзвітувати за 4 тисячі документів, як це зробили у 2005 році, але скасувати при цьому малозначущі документи. Це все одно корисно, тому що вони висіли в законодавчій базі й могли створювати певні колізії, – їх треба вичищати, і ми цим займаємося й далі. Але найголовніше, що засвідчило скасування 915-ої постанови (а це була величезна шахрайська корупційна схема), нині є політична воля скасовувати ті рішення, які несуть справді суттєвий вплив. А щоб визначити, які саме це рішення, найважливіше – вести реальний діалог з асоціаціями, об’єднаннями підприємців. Саме вони сигналізують не про теоретичні якісь моменти, а про практичну проблему, про практичний бар’єр. І от ми, їх слухаючи, і діємо. Тобто, фактично лікуємо те, що болить. – Проте досі складається враження, що ми йдемо шляхом поступового – дуже повільного – скорочення дозвільних документів: це нагадує ситуацію, коли хірург повільно відрізає хворому ногу тупим ножем. Можливо, варто зробити це різко? Який ефект, на ваш погляд, дав би такий крок? – До речі, електронне врядування, яке нерідко згадують у зв’язку з цим процесом, насправді справі не зарадить: можна мати високі бар’єри і корупцію й електронне врядування одночасно. Що з того, що воно електронне, якщо ліцензію видаватимуть не три дні, а 30? Де написано, що за електронного врядування щось має робитися швидше? Ось тут ми й починаємо з регуляторної політики. Технічно воно й зараз просто: все можна зробити за три дні. Питання не тільки в паперовому чи електронному варіантах, питання – у вимогах регуляторних. Тобто, дерегуляція – це якраз корекція оцих вимог, а електронне врядування – спосіб забезпечити ці вимоги. Тому я завжди кажу, що ці два напрямки мають відбуватися одночасно: скоротивши вимоги, але не забезпечивши їхнього виконання, ми так само не досягнемо успіху. Але й надавши інструмент, але не змінивши вимог, все одно годуватимемо корупцію. Тепер щодо швидкості. Безумовно, хотілося б швидше. Але давайте будемо чесними: в жодній країні процеси перегулювання швидко не проходили. Такого, на жаль, досвіду немає – бюрократія, навіть фахова, не вміє так працювати. А в нас вона не фахова, а корумпована і не ефективна. І це теж, на жаль, наша проблема. Тому ми й пішли шляхом створення методик оцінки результатів. Сподіваюся, що до вересня вони вже будуть запроваджені. В серпні пройде тест будь-якого регулювання на обраних кількох суб’єктах малого підприємництва: вони ніби на себе це «приміряють», чого їм це коштуватиме. А оскільки малий бізнес завжди найбільше страждає від регулювання, то по ньому все можна чітко зрозуміти. Якщо це регулювання занадто дороге, приймати його не можна. До речі, наша група їздила в Нідерланди і там вивчала цю методику, дивилась, як працюють урядові структури. Кращий досвід запроваджуватимемо у нас. Але спочатку треба провести величезну підготовчу роботу – визначити усі шкідливі регулювання. Саме цим наша служба зараз і займається. Тобто, ми намагаємося взяти кращий європейський досвід і побудувати таку систему, в якій наша бюрократія змушена буде діяти за правилами і, відповідно, видавати такий результат, за який не буде соромно перед Європою.
Публікації20:53
Економіка
Ігри з пільгами - детектив з політичним душком
Історія з пільгами на проїзд починає нагадувати поганий детектив. Спочатку їх зняли майже з усіх категорій пільговиків відповідним рішенням парламенту. Потім прем'єр-міністр Арсеній Яценюк переможно заявив - пільги залишаються і після 1 червня. Щоправда списки безапеляційних пільговиків опубліковані так і не були. Не названі також чіткі механізми фінансування та оптимізації пільг місцевою владою, в чиїй юрисдикції це питання.
Історія питання
З 1 червня 2015 року безкоштовно в громадському транспорті зможуть їздити тільки інваліди 1-ї та 2-ї груп, діти-інваліди, діти-сироти, діти, позбавлені батьківської опіки, учні з малозабезпечених сімей та особи, які їх супроводжують і які супроводжують інвалідів 1 групи, учасники бойових дій. А всі інші, зокрема, учасники війни, діти війни, члени сімей загиблих ветеранів війни, люди з особливими заслугами перед Батьківщиною, ветерани праці, жертви нацистських переслідувань, в’язні концтаборів, гетто, діти, постраждалі внаслідок катастрофи на ЧАЕС та інші повинні їздити вже за власний рахунок. Це рішення парламенту, який схвалив ініційований Кабміном закон №1577, автором якого є Яценюк Арсеній Петрович.
На Камбмін посипалася критика, мовляв, знову він затягує паски на шиї найбіднішим. І прозвучало тоді від Прем'єра на всю Україну: пенсіонери, інваліди та інші пільгові категорії громадян мають право на пільговий проїзд у громадському транспорті. І був заклик, щоб місцева влада Києва, Дніпропетровська та Харкова подбала про тих, хто їздить у метро. Але хто саме входить до цієї категорії «інші»? І що саме повинна робити місцева влада? Ці питання залишилися без відповідей. Вийшло наче й красиво, але незрозуміло.
Що роблять на місцях
До речі, складається враження, що на місцях не зрозуміли що робити. Місцеві органи влади видані Кабміном «цеу» не поспішають виконувати.
В управлінні соцзахисту Дніпропетровської міськради обіцяють після 3 червня обговорити питання пільгового проїзду.
Більш-менш врегулювали ситуацію в Харкові. У департаменті праці та соцзахисту Харківської міськради уточнили АСН, що питання на розгляд винесуть не раніше 26 червня. Щоправда, є розпорядження Харківського міського голови, щоб з 1-го червня і далі їздили безкоштовно всі, кого «урізали» в законі.
У столиці діє програма «Картка киянина». Документ кияни і тимчасові переселенці можуть оформити в управлінні соцзахисту. Він надає можливість користуватися низкою пільг, включаючи безкоштовний проїзд в метрополітені. І нічого спільного з пропозицією прем'єра не має.
У Рівному ж зажадали роз'яснити алгоритм дій у Мінсоцполітики. І отримали відповідь, що пільги і далі мають: інваліди 1-ї та 2-ї груп; учасники бойових дій; інваліди війни (і 3-ї групи); чорнобильці 1-й і 2-ї категорій (другої категорії - ліквідатори); діти-інваліди до 18 років; реабілітовані особи; ветерани військових силових служб та діти з багатодітних сімей.
Приймальня адвоката
З 1 червня багато пільговиків стануть колишніми, і за проїзд їм доведеться сплачувати. Адвокат Олександр Готін роз'яснив АСН, що прийнятий за ініціативи КМУ закон діє, а постанова, про яку говорив Яценюк, стосується тільки пенсіонерів за віком та інвалідів.
Він також звернув увагу, що немає розуміння, які саме «учасники бойових дій» можуть їздити безкоштовно. А це важливо в розрізі АТО та надання статусу молодим людям.
Крім того, він зазначив, що в повідомленні Кабміну сказано: пільги нададуть тим, хто постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи 1-ї та 2-ї категорій. «Але це буде тільки в тому разі, якщо вони пенсіонери за віком або інваліди», - роз'яснив адвокат.
Ця ж проблема стосується і членів сімей загиблих та померлих ветеранів війни.
«Фактично інформація, яку поширили в уряді, не збігається з положеннями закону та постановами Кабміну», - підкреслив адвокат.
За відповіддю до міністра
Більш докладно роз'яснив «що» і «як» міністр соціальної політики Павло Розенко. «Інші» - це пенсіонери за віком.
А і ветерани праці, і діти війни, і учасники війни, і жертви нацистських переслідувань, члени сімей загиблих або померлих ветеранів війни, інваліди 1-3 груп, особи, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи 1-ї та 2-ї категорій - це здебільшого люди похилого віку, які вже на пенсії.
Проблеми залишаються, як пояснив профільний міністр АСН, з пільговим проїздом для пенсіонерів в метрополітенах. Тут рішення повинні приймати міськради. Тому був заклик, щоб органи місцевого самоврядування Києва, Харкова та Дніпропетровська прийняли рішення про безоплатне користування метро для пенсіонерів.
Контрпропозиція
Але у всій цій історії непоміченим залишився ще один факт. А саме: 20 травня в ВРУ зареєстровано законопроект про зміни до закону «Про місцеве самоврядування». Його автори - депутати від Блоку Петра Порошенка.
Основною метою законопроекту, йдеться у пояснювальній записці, є надання можливості органам місцевого самоврядування самостійно визначати найменш захищені категорії осіб, яких необхідно забезпечити правом пільгового (безкоштовного) проїзду на відповідних територіях за рахунок місцевих бюджетів.
Прописується механізм, що дозволяє на місцях забезпечити пільговий проїзд ветеранам праці, пенсіонерам, особам, які супроводжують інвалідів дитинства та інвалідів 1-ї та 2-ї груп, а також інших «в порядку і розмірах, визначених органами місцевого самоврядування, за рахунок відповідних місцевих бюджетів».
Співавтор законопроекту, нардеп від «Блоку Петра Порошенка» Юрій Македон пояснив АСН: це механізм для надання соціальної підтримки тим, хто її справді потребує.
«Ми просто розширюємо повноваження місцевих органів самоврядування. Це простий закон, він нікого ні до чого не зобов'язує. Нехай на місцях самі вирішують, кому які пільги надавати, на яких умовах, яку адресну допомогу», - пояснив представник пропрезидентської фракції.
Політичні ігри
Проте виявилося, що тут потрібно звертати увагу не стільки на пільги, як на політику. Так, екс-секретар парламентського Комітету з питань соціальної політики та праці Андрій Павловський зазначив АСН, що особливо обурені скасуванням пільг були пенсіонери у Вінниці - вотчині Президента Петра Порошенка. Вони навіть пройшли маршем по центру міста. А потім з'явився Яценюк, і заявив, що місцевим бюджетам виділяється субвенція на транспортні пільги.
А ось політолог Юрій Палійчук каже, що ситуація з пільгами - просто спроба уникнути політичної відповідальності, Яценюк намагається все перекласти на місцеві органи, чим нагадує свого попередника, Миколу Азарова, котрий прийняв «геніальне» рішення: передати місцевим бюджетам дороги обласного значення без будь-яких для того можливостей, повноважень і фінансових ресурсів.
Політолог зазначив, що якщо місцеві ради самі встановлюють пільгові категорії, то це розумний хід. Але втілювати такі ідеї можна тільки після проведення реальної бюджетної децентралізації, оскільки якщо передавати місцевому самоврядуванню додаткові повноваження і функції без ресурсів, то цей шляхи приведе в нікуди. А законопроект N 2919 Палійчук назвав «шпилькою» на адресу прем'єра.
«Щодо позиції БПП, то вони, всупереч тому що перебувають у тісних переговорах з «Народним фронтом» з приводу спільної участі у місцевих виборах, не втрачають жодної можливості «потроллити» прем'єр-міністра. Це не більше ніж спроби знайти крайнього в ситуації. Держбюджет реально не витримує такої кількості пільг і не тільки на громадський транспорт, а й на все», - підкреслив політолог.
Ігри з пільгами - детектив з політичним душком
Історія з пільгами на проїзд починає нагадувати поганий детектив. Спочатку їх зняли майже з усіх категорій пільговиків відповідним рішенням парламенту. Потім прем'єр-міністр Арсеній Яценюк переможно заявив - пільги залишаються і після 1 червня. Щоправда списки безапеляційних пільговиків опубліковані так і не були. Не названі також чіткі механізми фінансування та оптимізації пільг місцевою владою, в чиїй юрисдикції це питання.
Історія питання
З 1 червня 2015 року безкоштовно в громадському транспорті зможуть їздити тільки інваліди 1-ї та 2-ї груп, діти-інваліди, діти-сироти, діти, позбавлені батьківської опіки, учні з малозабезпечених сімей та особи, які їх супроводжують і які супроводжують інвалідів 1 групи, учасники бойових дій. А всі інші, зокрема, учасники війни, діти війни, члени сімей загиблих ветеранів війни, люди з особливими заслугами перед Батьківщиною, ветерани праці, жертви нацистських переслідувань, в’язні концтаборів, гетто, діти, постраждалі внаслідок катастрофи на ЧАЕС та інші повинні їздити вже за власний рахунок. Це рішення парламенту, який схвалив ініційований Кабміном закон №1577, автором якого є Яценюк Арсеній Петрович.
На Камбмін посипалася критика, мовляв, знову він затягує паски на шиї найбіднішим. І прозвучало тоді від Прем'єра на всю Україну: пенсіонери, інваліди та інші пільгові категорії громадян мають право на пільговий проїзд у громадському транспорті. І був заклик, щоб місцева влада Києва, Дніпропетровська та Харкова подбала про тих, хто їздить у метро. Але хто саме входить до цієї категорії «інші»? І що саме повинна робити місцева влада? Ці питання залишилися без відповідей. Вийшло наче й красиво, але незрозуміло.
Що роблять на місцях
До речі, складається враження, що на місцях не зрозуміли що робити. Місцеві органи влади видані Кабміном «цеу» не поспішають виконувати.
В управлінні соцзахисту Дніпропетровської міськради обіцяють після 3 червня обговорити питання пільгового проїзду.
Більш-менш врегулювали ситуацію в Харкові. У департаменті праці та соцзахисту Харківської міськради уточнили АСН, що питання на розгляд винесуть не раніше 26 червня. Щоправда, є розпорядження Харківського міського голови, щоб з 1-го червня і далі їздили безкоштовно всі, кого «урізали» в законі.
У столиці діє програма «Картка киянина». Документ кияни і тимчасові переселенці можуть оформити в управлінні соцзахисту. Він надає можливість користуватися низкою пільг, включаючи безкоштовний проїзд в метрополітені. І нічого спільного з пропозицією прем'єра не має.
У Рівному ж зажадали роз'яснити алгоритм дій у Мінсоцполітики. І отримали відповідь, що пільги і далі мають: інваліди 1-ї та 2-ї груп; учасники бойових дій; інваліди війни (і 3-ї групи); чорнобильці 1-й і 2-ї категорій (другої категорії - ліквідатори); діти-інваліди до 18 років; реабілітовані особи; ветерани військових силових служб та діти з багатодітних сімей.
Приймальня адвоката
З 1 червня багато пільговиків стануть колишніми, і за проїзд їм доведеться сплачувати. Адвокат Олександр Готін роз'яснив АСН, що прийнятий за ініціативи КМУ закон діє, а постанова, про яку говорив Яценюк, стосується тільки пенсіонерів за віком та інвалідів.
Він також звернув увагу, що немає розуміння, які саме «учасники бойових дій» можуть їздити безкоштовно. А це важливо в розрізі АТО та надання статусу молодим людям.
Крім того, він зазначив, що в повідомленні Кабміну сказано: пільги нададуть тим, хто постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи 1-ї та 2-ї категорій. «Але це буде тільки в тому разі, якщо вони пенсіонери за віком або інваліди», - роз'яснив адвокат.
Ця ж проблема стосується і членів сімей загиблих та померлих ветеранів війни.
«Фактично інформація, яку поширили в уряді, не збігається з положеннями закону та постановами Кабміну», - підкреслив адвокат.
За відповіддю до міністра
Більш докладно роз'яснив «що» і «як» міністр соціальної політики Павло Розенко. «Інші» - це пенсіонери за віком.
А і ветерани праці, і діти війни, і учасники війни, і жертви нацистських переслідувань, члени сімей загиблих або померлих ветеранів війни, інваліди 1-3 груп, особи, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи 1-ї та 2-ї категорій - це здебільшого люди похилого віку, які вже на пенсії.
Проблеми залишаються, як пояснив профільний міністр АСН, з пільговим проїздом для пенсіонерів в метрополітенах. Тут рішення повинні приймати міськради. Тому був заклик, щоб органи місцевого самоврядування Києва, Харкова та Дніпропетровська прийняли рішення про безоплатне користування метро для пенсіонерів.
Контрпропозиція
Але у всій цій історії непоміченим залишився ще один факт. А саме: 20 травня в ВРУ зареєстровано законопроект про зміни до закону «Про місцеве самоврядування». Його автори - депутати від Блоку Петра Порошенка.
Основною метою законопроекту, йдеться у пояснювальній записці, є надання можливості органам місцевого самоврядування самостійно визначати найменш захищені категорії осіб, яких необхідно забезпечити правом пільгового (безкоштовного) проїзду на відповідних територіях за рахунок місцевих бюджетів.
Прописується механізм, що дозволяє на місцях забезпечити пільговий проїзд ветеранам праці, пенсіонерам, особам, які супроводжують інвалідів дитинства та інвалідів 1-ї та 2-ї груп, а також інших «в порядку і розмірах, визначених органами місцевого самоврядування, за рахунок відповідних місцевих бюджетів».
Співавтор законопроекту, нардеп від «Блоку Петра Порошенка» Юрій Македон пояснив АСН: це механізм для надання соціальної підтримки тим, хто її справді потребує.
«Ми просто розширюємо повноваження місцевих органів самоврядування. Це простий закон, він нікого ні до чого не зобов'язує. Нехай на місцях самі вирішують, кому які пільги надавати, на яких умовах, яку адресну допомогу», - пояснив представник пропрезидентської фракції.
Політичні ігри
Проте виявилося, що тут потрібно звертати увагу не стільки на пільги, як на політику. Так, екс-секретар парламентського Комітету з питань соціальної політики та праці Андрій Павловський зазначив АСН, що особливо обурені скасуванням пільг були пенсіонери у Вінниці - вотчині Президента Петра Порошенка. Вони навіть пройшли маршем по центру міста. А потім з'явився Яценюк, і заявив, що місцевим бюджетам виділяється субвенція на транспортні пільги.
А ось політолог Юрій Палійчук каже, що ситуація з пільгами - просто спроба уникнути політичної відповідальності, Яценюк намагається все перекласти на місцеві органи, чим нагадує свого попередника, Миколу Азарова, котрий прийняв «геніальне» рішення: передати місцевим бюджетам дороги обласного значення без будь-яких для того можливостей, повноважень і фінансових ресурсів.
Політолог зазначив, що якщо місцеві ради самі встановлюють пільгові категорії, то це розумний хід. Але втілювати такі ідеї можна тільки після проведення реальної бюджетної децентралізації, оскільки якщо передавати місцевому самоврядуванню додаткові повноваження і функції без ресурсів, то цей шляхи приведе в нікуди. А законопроект N 2919 Палійчук назвав «шпилькою» на адресу прем'єра.
«Щодо позиції БПП, то вони, всупереч тому що перебувають у тісних переговорах з «Народним фронтом» з приводу спільної участі у місцевих виборах, не втрачають жодної можливості «потроллити» прем'єр-міністра. Це не більше ніж спроби знайти крайнього в ситуації. Держбюджет реально не витримує такої кількості пільг і не тільки на громадський транспорт, а й на все», - підкреслив політолог.
Чакри — це енергетичні рівні розвитку Це наші внутрішні центри сили, якими протікає енергія
Будинок може не тільки захищати нас від зовнішніх факторів, але й надавати сили Такий куточок можна створити у....
Стрес є невід'ємною частиною життя сучасної людини Незважаючи на те, що в житті кожного з нас бувають складні ....
Кожна людина зазнає негативного впливу: втома, дратівливість та раптові болі – ознаки енергетичної атаки....
/-0,79865312576294-/
/-pc-/
Top