Коли в будинку з'являється маленьке кошеня, власнику необхідно забезпечити належний догляд
Що потрібно придба....
Архів
Повернутись назад
28 Квітня 2015
28 Квітня
Блог:
Думки09:00
Сергій Власенко
Іноземці у владі - це часткова втрата суверенитету
Призначення іноземців у владу – зменшення суверенітету України і приниження українців. Таку думку «Аналітичній Службу Новин» (АСН) висловив голова Комітету Верховної Ради України з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування, народній депутат від фракції «Батьківщина» Сергій Власенко.
«Ідея і далі призначати іноземців у владу – це абсурдний підхід. Зверніть увагу на інформацію, що у Айвараса Абромавичуса досі залишається громадянство Литви. То навіщо нам «парашутисти», які не живуть Україною, залишають за собою шляхи відступу, думають: «якщо тут не вийде, я поїду туди». Нам потрібні люди, які вболівають за Україну», - обурився Власенко.
За словами Власенка, призначення іноземця на керівну посаду у центральний орган виконавчої влади по-суті зменшує суверенітет України.
«Якщо міністерство визначає політику держави у певній галузі, а ним керує іноземець – то це означає, що він, а не Українська держава визначає політику. А відтак це є часткова втрата суверенитету», - пояснив він.
Крім того, Власенко наполягає, що фахівців достатньо в Україні.
«Українці – геніальна нація. І призначаючи іноземців, ми говоримо: «В нас, в Україні, нема порядних, фахових людей», - обурився він. «Не треба шукати кумів, сватів, а бо знайомого грузина. Це неправильний підхід. Я категоричний противник призначення іноземців», - підсумував Власенко.
Блог:
Думки09:00
Політика
Тарас Чорновіл
Росія давно вже повинна була звільнити Савченко
Можливості звільнити полонену льотчицю, народного депутата Надію Савченко, вдаючись виключно до юридичних механізмів, немає. Таку думку «Аналітичній Службі Новин» (АСН) висловив екс-заступник голови Комітету Верховної Ради у закордонних справах Тарас Чорновіл.
«На жаль, юридичних механізмів щодо звільнення Савченко, крім тих, які вже задіяні, немає. Як можна розраховувати на юридичні механізми, якщо питання доводиться вирішувати з країною, в якій не діє юриспруденція, яка не визнає і не виконує міжнародних договорів», - говорить Чорновіл.
«Це те ж саме, що ви йдете по одному з несприятливих регіонів міста, до вас підходить людина з кастетом, а ви починаєте розповідати, що Конституція України забезпечує недоторканість особи і її дії протиправні. Знаєте, що її може зупинити? Або міліціонер, який її затримає, або ви її залякаєте наявністю у себе зброї », - розмірковує Чорновіл.
За його словами, обрання Надії Савченко народним депутатом мусило стати сигналом Росії, що вони утримують людину, яка має дипломатичний імунітет і паспорт.
«Крім того, Савченко отримала дипломатичний паспорт від ПАРЄ. Затримання людини, яка має ці імунітети, і відмова її звільнити (видати) є найгрубішим порушенням міжнародних конвенцій. Росія вже давно повинна була звільнити Надю», - стверджує експерт.
Блог:
Думки09:30
Економіка
Наталія Яресько
Україна здатна повернути інвесторів
В України є всі шанси для відновлення активної діяльності із залучення інвестицій.
Таку думку «Аналітичній Службі Новин» висловила міністр фінансів України Наталія Яресько.
«Думаю, що ми побачимо це вже в другій половині року. Якщо ми почнемо приватизацію деяких об'єктів, як планує Міністерство економіки та Фонд держмайна, то, думаю, відгук буде позитивним. Уже були інвестиції, якщо ви подивитеся на продаж ліцензій 3G. Якщо ми продаємо те, що має цінність, інвестори готові повернутися», - сказала Яресько.
Блог:
Думки13:30
За кордоном
Олександр Палій
Путін зробив ту роботу, яку довгий час не могла зробити влада
Референдум щодо НАТО - це своєчасно. Таку думку «Аналітичній Службі Новин» висловив експерт з питань євроатлантичної інтеграції Олександр Палій.
«Я вже 15 років говорю про НАТО. Раніше це було робити досить складно. Було мало ентузіастів, була відсутня державна інформаційна підтримка. Президент Ющенко щось говорив, але жодної копійки на це не дав, у нього був консенсус з олігархами», - сказав Палій.
В даний час, за словами експерта, в результаті дій Володимира Путіна український народ прозрів.
«Фактично Путін зробив ту роботу, яку влада дуже довго не могла зробити, - більшість українців явно хочуть у НАТО. Більш того, дуже велика кількість таких і на Сході України: навіть у Донецькій області таких більше 20%. Це означає, що нам потрібно акцентувати: є підписані Бухарестські декларації із саміту НАТО. Ними визначено, що Україна може претендувати на членство в НАТО, стати їм тоді, коли захоче», - зазначив Палій.
«Звичайно, не все так просто в НАТО. Це - 28 країн. Деякі хочуть бачити Україну в НАТО, а деякі хочуть пересидіти ризикові часи тихо в куточку. Проте ми бачимо відновлення геополітичного мислення в Європі, коли країни розуміють, що виграти в новій холодній війні можна, діючи так, як це робили Буш-старший, Рейган, Маргарет Тетчер, президент Міттеран, Гельмут Коль. Хоча на вступ до НАТО найближчим часом ми, скоріше за все, і не можемо розраховувати, але на сприяння з боку НАТО нашим збройним силам - цілком», - сказав Палій.
Блог:
Думки14:29
Економіка
Дмитро Шимків
Інвестори повернуться, коли буде відновлено довіру до банківської системи
Інвестиційна активність в Україні відновиться після повернення довіри до банківської системи. Про це в коментарі «Аналітичній Службі Новин» заявив заступник глави Адміністрації Президента України з питань проведення адміністративних, соціальних та економічних реформ Дмитро Шимків.
«Це відбудеться, як тільки ми побачимо результати дерегуляції, податкової реформи, відновлення довіри до банківської системи», - сказав Шимків.
За його словами, очищення банківської системи також є важливим питанням.
«46 банків ліквідовано. Це були не банки, а кишенькові контори, через які пропускалися гроші», - зазначив Шимків. Якщо говорити про часові рамки, то, за словами Шимківа, довіра до банківської системи буде відновлюватися довго і складно. «Це буде поступово. Це півроку-рік, скоріше за все, 9-12 місяців. Це реально, хоча довіру дуже складно завойовувати», - резюмував він.
Блог:
Думки14:39
Політика
Сергій Таран
Головне не паспорти, а результат
Більшості українців справді однаково, який паспорт у чиновника, головне — ефективність роботи. Таку думку «Аналітичній Службі Новин» висловив директор Міжнародного інституту демократій Сергій Таран.
«Робота іноземців в уряді залежить не від паспорта, а від того, чи є у них досвід успішних реформ в кар'єрі, які можна було б запровадити у нас. Більшості українців справді однаково, який паспорт, але неоднаково, який результат. Все залежить від конкретної роботи, якщо людина показує результат, то неважливо, яке в нього до цього було громадянство», - зауважив пан Таран.
Експерт зазначив, що раніше в уряді були переважно українці, але результату і ефективних реформ ми так і не отримали.
Інтерв'ю15:44
Суспільство
Віктор Кононенко
Интервью
Віктор Кононенко: Якби у нас була смертна кара, це зупинило б багато негативних процесів у країні У судовій реформі розставлено не ті акценти, поголовна люстрація не приведе до позитивного результату, а цькування суддів не має нічого спільного з правом та викликає лише співчуття до них. Так вважає суддя Верховного Суду України та Верховного Суду СРСР (у відставці), заслужений юрист України, арбітр Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України Віктор Кононенко. В ексклюзивному інтерв'ю АСН він розповів про те, чому суддя повинен бути публічним, чому Верховному Суду необхідно повернути колишні повноваження і чому варто знову ввести смертну кару. — Однією з вимог Майдану і Революції гідності була люстрація, в тому числі суддів. Як, на вашу думку, йде цей процес? — Положення, викладені в законі про люстрацію, підтверджують, що Конституція порушується. Влада діє в основному з міркувань «політичної доцільності». Але ж Конституцію ніхто не скасовував, її норми є обов'язковими і мають силу прямої дії. Крім того, юридична відповідальність настає за наявності встановленої провини людини. Встановленої! Але, як випливає зі змісту закону про люстрацію, відсторонення судді або чиновника із займаної посади здійснюється тільки на тій підставі, що вони працювали при колишньому політичному режимі. І за зобов’язаннями своєї служби виконували чинні закони, в тому числі і так звані диктаторські. Але чи можна уявити собі суддю, який пробує закони на зуб: це — хороший, а цей я відкладу вбік, оскільки від нього погано пахне… Абсурд! З одного боку — суддя, а з іншого — закон. Ось така сувора взаємозалежність. Тому судді, а до них слідчі, прокурори, працівники ДАІ та інші зобов'язані були виконувати і диктаторські закони. На тій простій і очевидній підставі, що вони — закони. Ще раз підкреслю: за своїм змістом закон про люстрацію має політичну спрямованість, що ще раз підтверджує визнану в усьому демократичному світі очевидність: де вирують політичні пристрасті, там закони мовчать. Залежність тут обернено пропорційна: чим більше пристрастей, тим менше законності. У всякому разі, факти насильства, сваволі, приниження щодо окремих чиновників — яскраве тому підтвердження. Ініціатори люстрації забули, що суддя — не політик і не може бути ним апріорі. Вони ж самі позбавили його права перебувати членом якоїсь партії і навіть бути членом профспілки. Ось і треба без політики розібратися. Якщо суддя допустив безпідставне засудження незалежно від того, була людина учасником Майдану чи ні, він повинен бути відсторонений від займаної посади однозначно. А якщо в його діях буде встановлено умисел при винесенні неправосудного рішення, такий суддя повинен бути притягнутий до кримінальної відповідальності. Я до того, що в усіх випадках при люстрації необхідно дотримуватися як мінімум трьох принципів: презумпції невинності, законних і повних доказів вини та індивідуальної відповідальності. Підкреслюю останній принцип і нагадую, що він закріплений законом і відповідає нормам міжнародного права. А якщо рубати голови наосліп для показових речей, то так ми далеко зайдемо. Аж у 37-й рік. Крім того, в законі прописується створення структур, не передбачених Конституцією. Скажімо, Люстраційний комітет. Що це таке? Революційний трибунал? Набирає обертів процес збору компромату на суддів. Я розумію: переслідується мета очистити суспільство. Але робити це необхідно в будь-якому випадку на законних підставах. А суддівський корпус здатний до самоочищення... Можна, наприклад, ввести смертну кару в окремих регіонах країни. З профілактичним ефектом. А Європі б пояснили, що міра виняткова і тимчасова. І гіркіни із захарченками не так би нахабно поводилися — Яким чином? — А таким, як завжди раніше це робив. Адже у нас широкі повноваження надані Вищій кваліфікаційній комісії суддів України, Вищій раді юстиції, діє Рада суддів. Нарешті, ніхто не скасовував з'їзд суддів. Я, наприклад, вважаю, що дуже ефективно працює ВККС. Тільки цього року в порядку дисциплінарної відповідальності відсторонений від посади 21 суддя. Комісія складається в основному з досвідчених суддів у відставці, тому якщо хтось потрапляє їм на гачок, то пиши пропало. Між іншим, вважаю доречним у роботі ВККС при встановленні факту заняття бізнесом члена сім'ї кандидата в судді не давати такому рекомендації на посаду. Мотив зрозумілий: наявність корупційного діяння. — Ви говорите — індивідуальна відповідальність. Так ось вам приклади — троє суддів Печерського суду. — Так, до них конкретно застосовувалися ці норми. Але якщо звучить команда «ату його!» щодо двох сотень суддів без згадки їхніх прізвищ, то це вже кампанія з дискредитації. І давайте чітко розуміти те, що судді, слідчі, а також прокурори — це насамперед громадяни України, на яких поширюється як Конституція, так і чинне законодавство, у тому числі і трудове. Чому ж ми позбавляємо їх права на судовий захист? У кожному конкретному випадку те, підлягає людина люстрації чи ні, встановлює суд і тільки суд. Ось я про що говорю. Якщо порушив, якщо була фальсифікація доказів, то тут усе зрозуміло. І справедливість такого підходу підтверджується європейською практикою, яка у нас у святцях. Створюється враження, що люстрація у нас вибіркова, причому не в той бік, де закон і прогрес для країни. Іншими словами, якщо суддя — професіонал, працює за законом, принциповий, то він автоматично стає неугодним. Тому що неслухняний, не виконує команд із високих кабінетів. А той, хто і професійно слабенький, і на закон дивиться як на дишло, але бере всякий раз під козирок — цей ось свій. — Коли ви працювали суддею, хіба такого не було? — У той час не могло такого бути. Адже це зараз судді знеособлені. Раніше людина йшла до судді, чітко знаючи, до кого вона йде, оскільки знала його в обличчя. Суддя тоді був дуже публічним. Тому що його обирав народ і іменувався він «народним суддею». А коли так, будь добрий перебувати в постійній звітності перед виборцями. І коли хтось із колег допускав будь-яке порушення, в тому числі у сфері, безпосередньо не пов'язаній із відправленням правосуддя, — все, прощайся з професією. Низька якість розгляду справ, винесення незаконного рішення, тяганина, аморальний проступок — все це були підстави для звільнення! І навіть приводом для позбавлення права займатися адвокатською діяльністю. Так що юридична кар'єра людини на цьому закінчувалася. Ось і нам зараз необхідно створити ситуацію, коли кожен проступок судді, особливо пов'язаний із розглядом справ, із порушенням закону, був би помічений і став предметом для покарання того, хто провинився. Найкраще це може зробити суддівська корпорація. Вона бачить усе і розуміє свою сферу краще за всіх. Ні, кажуть, це — мафія в дії. — Це вже перебір, вам не здається? Будь-яка людина має право на помилку... — Але не суддя. Хоча помилки бувають різні, а суддя — теж жива людина. Бувають випадки, коли суддя допускає помилку при розгляді справи. Наприклад, неправильно оцінив докази, особливо в цивільному спорі. За таку помилку підстав для звільнення судді немає. Але якщо неправосудне рішення винесено навмисне, то він повинен понести найсуворіше покарання. Я ще раз повернуся до люстрації. Зараз, за моїми даними, в судах перебуває понад чотириста справ про поновлення на роботі. Позови подали жертви кампанії. Але розгляд їх призупинено до винесення Конституційним Судом рішення про відповідність (або невідповідність) закону про люстрацію положенням Основного Закону. Намудрували щось із цією люстрацією. Не можна так робити. Йдуть професіонали. Знаю, що багато суддів, нічим не заплямовані, з високою кваліфікацією, йдуть самі, без люстрації. Йдуть від публічного приниження, знущання над особистістю. Я взагалі проти цієї контейнерно-сміттєвої демократії Ось тут-то і виникають болісні питання. А як бути тій людині, яка зависла між небом і землею? Її може заспокоїти інформація про те, що законом займається Конституційний Суд? Із січня її справа лежить без руху. І буде вона працювати на колишньому місці чи ні — повний туман. А хтось повинен нести відповідальність за тяганину? Відповідь — а судді хто? Намудрували щось із цією люстрацією. Не можна так робити. Йдуть професіонали. Знаю, що багато суддів, нічим не заплямовані, з високою кваліфікацією, йдуть самі, без люстрації. Йдуть від публічного приниження, знущання над особистістю. А замінити їх професійно, як батарейку у фотоапараті, неможливо. У збитку знову-таки людина. Я взагалі проти цієї контейнерно-сміттєвої демократії. — Кажуть, є факти побиття, погроз на адресу суддів. Вам про них відомо? — Рада суддів, наскільки мені відомо, має факти насильства, не кажучи вже про шантаж і залякування. Для мене, людини з півстолітнім суддівським стажем, це представляється дикістю. Мені кажуть: час минув, не ті судді стали. Як це не ті? Є таке поняття: непорушність накопиченого юридичного досвіду. Це означає, що деякі канони юриспруденції — це те ж саме, що загальні закони природи і цивілізації. Яким повинен бути суддя — це теж канон. І на це не може впливати те, що у одних право класичне, а в інших — прецедентне. А канони правосуддя однакові. Повинні бути, в усякому разі. Ось вам простий приклад. Зараз я, простий громадянин (опускаємо, що суддя високого рангу у відставці), в суд потрапити не зможу... — Чому? — А тому, що існує ціла система перепусток. Мене обшукають із ніг до голови. Запитають, навіщо і куди йду. А вже якщо я захочу потрапити на прийом до конкретного судді, то... легше, напевно, до Папи Римського потрапити. Простий громадянин у районі не знає жодного суддю, не кажучи вже про те, який суд має розглядати його спір, його справу. Мене ж у районі всі знали. Я ходив пішки. Штовхався разом з усіма в громадському транспорті. Але ніхто мені не погрожував, ніхто не переслідував на темних вуличках. А була ж і скривджена сторона, як водиться в правосудді. І шість років я відтрубив у районному суді без каліцтв і образ. Ніхто ніколи мене не охороняв. Чому? Тому що суддя залишався публічним і доступним. Ви сьогодні спробуйте потрапити на судове засідання. Якщо, звичайно, самі не учасник процесу. А у мене постійною була на засіданнях група «шкідливих бабок», яка діяла краще за всяких присяжних та народних засідателів. А сьогодні інакше. Приїхав суддя на роботу на власному лімузині рівно о дев'ятій. Надів нарукавники і поглядає на годинник. Ось уже й вісімнадцять. Зняв нарукавники, сів у лімузин — і в заміський будинок. Не у всіх, звичайно, життя-казка, але є серед суддів такі типажі. На справи такі дивляться як на лазівку до кращого життя. Ось на таких і треба звернути пильну увагу. Які на професію дивляться як на місце, де можна зірвати куш. Як на корито. Ось йому давай відразу і все. У наш час із матеріальним забезпеченням суддів і судів було ох як туго. У мене зарплата до ста рублів не дотягувала. А в суді навіть паперу не було. Один кодекс законів на весь суд. Але що стосувалося порядності, відданості професії, відповідальності перед людьми — геть усякі питання! Так, ми, моє покоління, були іншими. Вже тому, що поруч із нами перебували колеги, які пройшли страшні роки війни. Це була особлива категорія людей. Майже третина суддів республіки були учасниками (а ще третина від цього інвалідами) війни. І те пекло, яке вони пройшли, наклало на їх душі якийсь особливий людський відбиток. Про матеріальне з такими людьми соромно було й думати, не те що говорити. Вони були безмірно віддані закону, буквально залишалися прикутими до нього, як галерні раби. А ми... Ми цього, на жаль, не змогли втримати. Моє покоління зрадило їх, старших, які тепер покояться з миром. Не можу собі цього пробачити... — Чому ж не змогли передати цей досвід наступному поколінню? Чи вони не хотіли слухати? — Я не знімаю із себе і своїх колег провини за те, що ми не змогли за допомогою найтонших механізмів виховати таке ж нинішнє покоління суддів. І головна втрата, що вони перестали бути відкритими для людей. Ось що треба повернути у ході реформ судово-правової системи — публічність як правосуддя, так і конкретно суддів. Доступність суду, що раніше було перевагою радянської системи. Я стою на тій точці зору, що суддя повинен бути від народу і з народом. — Тобто ви за виборність суддів? — Так, суддю повинна вибирати громада. І саме вона має повне право тримати цього суддю під контролем. Сьогоднішня громіздка і закрита система правосуддя не сприяє наближенню до народу. Це — згуртована корпоративна судова система, яку і як спосіб самозахисту, і як можливість жити краще створили судді для себе. Їм дозволили це зробити. Суддю повинна вибирати громада. Сьогоднішня громіздка і закрита система правосуддя не сприяє наближенню до народу. Це — згуртована корпоративна судова система, яку і як спосіб самозахисту, і як можливість жити краще створили судді для себе. Їм дозволили це зробити Припустимо, громадянин вирішив звернутися до свого суду. Раніше в поняття «свій суд» входило те, що людина знала: ось тут розташований суд, куди вона в будь-який момент може піти (якщо саму не привели) і вирішити всі питання щодо частини спорів і конфліктів. Але сьогодні громадянину будь-якого району можуть сказати: «Е, шановний, це не наша юрисдикція. Ми не займаємося тепер поновленнями на роботі». — «А куди мені?» — «Іди до Окружного адміністративного суду». — «А де це? А що це? А до кого мені там звертатися?» Ну в Києві — ще півбіди. А якщо Окружний адміністративний у Дніпропетровську, а людина живе в Кіровоградській області? А їхати нема на що. І вирішити треба всього-то питання скасування накладеного на неї адміністративного стягнення. При цьому проїзд їй вилився в обидва кінці в 300 гривень, судові витрати — в 100. А ви спробуйте сьогодні домогтися скасування судового рішення, якщо воно, з вашої точки зору, незаконне. Після апеляції протягом півроку ви будете оббивати пороги, поки не набридне. А після цього терміну рішення ж підлягає виконанню. І ось цей фактор позбавляє людину права на справедливий і незалежний суд. Адже вона не впевнена, що касація буде на її користь. І таких гачків у системі безліч. Так кому потрібна така судова система? Для кого вона створена? Я вважаю так: якщо в Конституції записано право кожного з нас на справедливий незалежний суд, то, панове з влади, забезпечте дотримання цього права. — Політики постійно говорять про судову реформу. Як ви її бачите? — У нас же як приходить нова або нова стара влада, так і реформу судово-правової системи затіває. А мета — щоб суд ближче до власної ноги притягнути. Особливою несправедливістю я вважаю те, що в результаті цих пертурбацій Верховний Суд позбавили основних його повноважень — як вищого органу судової влади в країні. Верховний Суд повинен посісти належне місце вже за своєю назвою. Але ми ж позбавили людину права на звернення у вищу судову інстанцію. Це — очевидне порушення Конституції. Якщо є щире бажання влади подолати корупцію в судах, нехай поверне ВСУ повноваження, яких він був позбавлений необґрунтовано. Не так давно указом президента створено Конституційну комісію з підготовки проекту нового Основного Закону. Вважаю, що в проекті слід передбачити право Верховного Суду як найвищого органу судової влади на законодавчу ініціативу. Раніше він мав таке право. ВСУ має бути наділений повноваженнями щодо розгляду справ у порядку судового нагляду, який був скасований, вважаю, передчасно. Пленум Верховного Суду треба знову наділити повноваженнями судової інстанції, а суддям ВСУ надати право вносити на пленум подання на предмет перегляду судових рішень. Верховний Суд повинен знову отримати статус суду першої інстанції. Зокрема, розглядати таким чином (це, між іншим, краща світова практика) справи особливої складності, які не знайшли правильного вирішення в нижчих судах. ВСУ необхідно наділити правом розглядати по першій інстанції справи щодо осіб, які займають у державі особливо важливе посадове становище, а також щодо суддів, прокурорів, слідчих. Верховний Суд — і тільки він — повинен своїми постановами давати роз'яснення з питань судової практики. — Але якщо Верховний Суд позбавили права розглядати справи, в тому числі особливо важливі, то хто їх розглядає? — Створили вищі спеціалізовані суди, які досі не виробили механізмів визначення, яка ж категорія справ належить до їх повноважень. Не припиняються суперечки про підсудність, а це неприпустимо. Але у нас у—порядку речей перетягування справ: моя — ні, моя. І цей тлумачить закон так, а той — інакше. Щодо однієї і тієї ж справи можуть виникати два абсолютно протилежних рішення. Я постійно пишу листи вищим державним чинам із пропозиціями повернути Верховному Суду його повноваження, але процес розгортається дуже повільно. Правда, за новим законом про судоустрій ВСУ надано право приймати заяви про перегляд судових рішень. Але це тільки частина його повноважень. Якщо ми чекаємо від правосуддя законності і справедливості, то треба все зробити, щоб воно було в організаційному порядку міцним, сильним, однозначним і непримиренним до порушень закону. І щоб викорінити звідти всіх випадкових людей, що йдуть до суду за зарплатою і баришами. — Ну за зарплатою — навряд чи. Вона не така вже й висока у суддів, а зараз і її урізали. — І я категорично проти цього! Не може бути дешевого правосуддя. Свого часу цар Олександр Другий, коли робив судову реформу 1861 року, не подивився на загальну убогість Росії, а виділив на реорганізацію судової системи величезну суму. Власне, тоді було закладено міцну, доступну простій людині судову систему. — Хотілося б почути вашу думку про недоторканність суддів. Варто їх позбавляти її? Мені здається, що ці спалахи ненависті, правового свавілля щодо суддів — яскраві свідчення того, що сильний незалежний суд нікому не потрібен. Його просто бояться — Мені здається, як і в питанні скасування судового нагляду, так і тут ми ще не дозріли для кардинальних заходів. Я маю на увазі ті негативні явища, які допускаються щодо суддів, їх сімей. Треба судді залишити якусь гарантію безпеки. Інакше будуть розправи. Пропаганда ведеться на «ату їх!». А в принципі питання не можна вирішувати миттєво. Треба провести глибоке дослідження. Взагалі, мені здається, що ці спалахи ненависті, правового свавілля щодо суддів — яскраві свідчення того, що сильний незалежний суд нікому не потрібен. Його просто бояться. — Ви — суддя, який брав участь в ухваленні рішень про призначення виняткової міри покарання — смертної кари. Як ви вважаєте — чи потрібно її повернути до Кримінального кодексу? — Це складно і проблематично. Хоча й не виключено, що цей захід може бути введений у разі якихось надзвичайних обставин. Скажімо, оголошення в країні воєнного стану. Я дійсно багато думав над цим питанням. Раніше закон був такий: «надалі до повного скасування виняткова міра застосовується». Тобто ця міра була завжди тимчасовою. Особисто я вважаю, що в період захоплення Криму, створення напруженої ситуації на сході країни можна було б діяти більш суворо. Проти проявів сепаратизму, державної зради, провокування ситуацій із великими жертвами тощо. — Думаєте, треба було ситуативно дозволити таку міру? — Абсолютно. Цей захід багато процесів і явищ якби не зробив неможливими, то зменшив би значно. Неправда, що смертна кара істинних злочинців не зупиняє. Коли треба було по всьому світу провести кампанію скасування смертної кари, тоді пішли в хід усякі дослідження та соціологічні опитування. А ось Америка, яку називають країною найвищої демократії, зберегла смертну кару. Хай тільки в половині штатів. Ось ми читаємо, що на Донбасі терористи знущаються над нашими військовополоненими, навіть є факти кастрації. Це що таке в ХХI столітті? Гуманізм у розквіті? А захоплення заручників? Щоб іншому не кортіло це робити, треба і за такі дії карати дуже суворо. — Європа точно засудила б таку ініціативу... — А я думаю — нехай. Європа засудила б, а український народ зрозумів би правильно. Не виключав би, наприклад, введення смертної кари в окремих регіонах країни. З профілактичним ефектом. І гіркіни із захарченками не так би нахабно поводилися. — Хіба можна довіряти недосконалій судовій системі використання такого жорстокого і небезпечного інструменту? І чи достатньо професіоналізму у суддів, щоб кваліфіковано застосувати його? — Це некоректна постановка питання. Так можна нівелювати багато професій. Сказати, припустимо, що прямі операції на пораненому серці у нас робити не вміють. А я знаю вітчизняного хірурга, який опанував таке уміння досконало. Коли стаття про виняткову міру існувала, ми щоразу звужували кількість складів злочину, за які належало її застосовувати. Крім того, це були справи особливої категорії. І районні суди не розглядали їх. Тільки обласні суди або Верховний по першій інстанції. Суддям, які не мають достатнього досвіду, таких справ ніколи не доручали. І коли я або мої колеги розглядали такі справи, то призначали виняткове покарання за наявності достовірних і безперечних доказів і виключно негативних даних про особу підсудного. Якщо ж підкрадався найменший сумнів, то застосування смертної кари виключалося. — Хіба довічне ув'язнення — не більше жорстока міра покарання, ніж смертна кара? — Але ж у цьому випадку особливо небезпечному для суспільства злочинцю зберігають життя. Причому Європа вимагає, щоб йому забезпечили життя з європейськими стандартами. Один з ув'язнених зізнався, що тепер живе краще, ніж жив на волі. Мовляв, в лазню водять, пристойна камера з телевізором, годують, роботу не треба шукати. Я не хочу детально зупинятися на темі, над якою думаю все своє суддівське життя. Це — права потерпілих. Вони безправні по суті. І як їм дивитися на те, що вбивця їхніх дітей довічно живе на їхні податки і сповідається місцевому батюшці? У минулому Верховний Суд розглядав справу по першій інстанції про вбивство трьох лісників у Сарненському лісництві Рівненської області. Вбивці — батько і син — отримали смертну кару і 15 років відповідно. Через роки ми з'їздили туди, знайшли численних нащадків убитих. Так от, я був уражений: держава ні копійчини не дала, щоб допомогти сім'ям загиблим. Люди самі на якомусь кордоні обеліск поставили. Ми відіслали в Сарненський район книгу з нарисом про подвиг лісників. А через кілька років після цього відгукнувся син одного із загиблих. Дякував, що ми згадали про його батька. Якщо брати долю потерпілих по всій країні, то вона буде схожою. А за Конституцією... Президент є гарантом її. Він же повинен ініціювати деякі заходи. Скажімо, здійснити ідею створення фонду допомоги потерпілим. Суд стягує із засудженого збиток. А у нього майна — стертий портсигар. Що з нього візьмеш? А він-то завдав колосальної матеріальної шкоди. Я вже не кажу про моральну. Мало того що із засудженого навіть шерсті жмут не взяли, на наші податки його будуть утримувати все його погане життя. То чи не перекіс це? — У пресі порушили проблему, що в ізоляторах перебувають десятки людей, які роками чекають суду. Їх не визнають винними, але й провини не знімають. Як із цим боротися? — У бутність суддею Верховного Суду СРСР я брав участь у розгляді справи щодо секретаря обкому Адилова, обвинуваченого у скоєнні вбивств, викраденні людей. Це було дуже гучна справа. Адилов просидів у в'язниці без вироку 8,5 років. Суд тривав до ліквідації СРСР. Вирок так і не був винесений. Це був один факт по всьому Союзу. І про нього дізналися всі. А по Україні таких справ — близько півсотні. Виникає запитання: на якій законній підставі люди утримуються в СІЗО? За які злочини? І чому так довго не звільняються, якщо провина не доведена? Ясно одне: винні в незаконному позбавленні волі цих осіб повинні нести кримінальну відповідальність.
Віктор Кононенко: Якби у нас була смертна кара, це зупинило б багато негативних процесів у країні У судовій реформі розставлено не ті акценти, поголовна люстрація не приведе до позитивного результату, а цькування суддів не має нічого спільного з правом та викликає лише співчуття до них. Так вважає суддя Верховного Суду України та Верховного Суду СРСР (у відставці), заслужений юрист України, арбітр Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України Віктор Кононенко. В ексклюзивному інтерв'ю АСН він розповів про те, чому суддя повинен бути публічним, чому Верховному Суду необхідно повернути колишні повноваження і чому варто знову ввести смертну кару. — Однією з вимог Майдану і Революції гідності була люстрація, в тому числі суддів. Як, на вашу думку, йде цей процес? — Положення, викладені в законі про люстрацію, підтверджують, що Конституція порушується. Влада діє в основному з міркувань «політичної доцільності». Але ж Конституцію ніхто не скасовував, її норми є обов'язковими і мають силу прямої дії. Крім того, юридична відповідальність настає за наявності встановленої провини людини. Встановленої! Але, як випливає зі змісту закону про люстрацію, відсторонення судді або чиновника із займаної посади здійснюється тільки на тій підставі, що вони працювали при колишньому політичному режимі. І за зобов’язаннями своєї служби виконували чинні закони, в тому числі і так звані диктаторські. Але чи можна уявити собі суддю, який пробує закони на зуб: це — хороший, а цей я відкладу вбік, оскільки від нього погано пахне… Абсурд! З одного боку — суддя, а з іншого — закон. Ось така сувора взаємозалежність. Тому судді, а до них слідчі, прокурори, працівники ДАІ та інші зобов'язані були виконувати і диктаторські закони. На тій простій і очевидній підставі, що вони — закони. Ще раз підкреслю: за своїм змістом закон про люстрацію має політичну спрямованість, що ще раз підтверджує визнану в усьому демократичному світі очевидність: де вирують політичні пристрасті, там закони мовчать. Залежність тут обернено пропорційна: чим більше пристрастей, тим менше законності. У всякому разі, факти насильства, сваволі, приниження щодо окремих чиновників — яскраве тому підтвердження. Ініціатори люстрації забули, що суддя — не політик і не може бути ним апріорі. Вони ж самі позбавили його права перебувати членом якоїсь партії і навіть бути членом профспілки. Ось і треба без політики розібратися. Якщо суддя допустив безпідставне засудження незалежно від того, була людина учасником Майдану чи ні, він повинен бути відсторонений від займаної посади однозначно. А якщо в його діях буде встановлено умисел при винесенні неправосудного рішення, такий суддя повинен бути притягнутий до кримінальної відповідальності. Я до того, що в усіх випадках при люстрації необхідно дотримуватися як мінімум трьох принципів: презумпції невинності, законних і повних доказів вини та індивідуальної відповідальності. Підкреслюю останній принцип і нагадую, що він закріплений законом і відповідає нормам міжнародного права. А якщо рубати голови наосліп для показових речей, то так ми далеко зайдемо. Аж у 37-й рік. Крім того, в законі прописується створення структур, не передбачених Конституцією. Скажімо, Люстраційний комітет. Що це таке? Революційний трибунал? Набирає обертів процес збору компромату на суддів. Я розумію: переслідується мета очистити суспільство. Але робити це необхідно в будь-якому випадку на законних підставах. А суддівський корпус здатний до самоочищення... Можна, наприклад, ввести смертну кару в окремих регіонах країни. З профілактичним ефектом. А Європі б пояснили, що міра виняткова і тимчасова. І гіркіни із захарченками не так би нахабно поводилися — Яким чином? — А таким, як завжди раніше це робив. Адже у нас широкі повноваження надані Вищій кваліфікаційній комісії суддів України, Вищій раді юстиції, діє Рада суддів. Нарешті, ніхто не скасовував з'їзд суддів. Я, наприклад, вважаю, що дуже ефективно працює ВККС. Тільки цього року в порядку дисциплінарної відповідальності відсторонений від посади 21 суддя. Комісія складається в основному з досвідчених суддів у відставці, тому якщо хтось потрапляє їм на гачок, то пиши пропало. Між іншим, вважаю доречним у роботі ВККС при встановленні факту заняття бізнесом члена сім'ї кандидата в судді не давати такому рекомендації на посаду. Мотив зрозумілий: наявність корупційного діяння. — Ви говорите — індивідуальна відповідальність. Так ось вам приклади — троє суддів Печерського суду. — Так, до них конкретно застосовувалися ці норми. Але якщо звучить команда «ату його!» щодо двох сотень суддів без згадки їхніх прізвищ, то це вже кампанія з дискредитації. І давайте чітко розуміти те, що судді, слідчі, а також прокурори — це насамперед громадяни України, на яких поширюється як Конституція, так і чинне законодавство, у тому числі і трудове. Чому ж ми позбавляємо їх права на судовий захист? У кожному конкретному випадку те, підлягає людина люстрації чи ні, встановлює суд і тільки суд. Ось я про що говорю. Якщо порушив, якщо була фальсифікація доказів, то тут усе зрозуміло. І справедливість такого підходу підтверджується європейською практикою, яка у нас у святцях. Створюється враження, що люстрація у нас вибіркова, причому не в той бік, де закон і прогрес для країни. Іншими словами, якщо суддя — професіонал, працює за законом, принциповий, то він автоматично стає неугодним. Тому що неслухняний, не виконує команд із високих кабінетів. А той, хто і професійно слабенький, і на закон дивиться як на дишло, але бере всякий раз під козирок — цей ось свій. — Коли ви працювали суддею, хіба такого не було? — У той час не могло такого бути. Адже це зараз судді знеособлені. Раніше людина йшла до судді, чітко знаючи, до кого вона йде, оскільки знала його в обличчя. Суддя тоді був дуже публічним. Тому що його обирав народ і іменувався він «народним суддею». А коли так, будь добрий перебувати в постійній звітності перед виборцями. І коли хтось із колег допускав будь-яке порушення, в тому числі у сфері, безпосередньо не пов'язаній із відправленням правосуддя, — все, прощайся з професією. Низька якість розгляду справ, винесення незаконного рішення, тяганина, аморальний проступок — все це були підстави для звільнення! І навіть приводом для позбавлення права займатися адвокатською діяльністю. Так що юридична кар'єра людини на цьому закінчувалася. Ось і нам зараз необхідно створити ситуацію, коли кожен проступок судді, особливо пов'язаний із розглядом справ, із порушенням закону, був би помічений і став предметом для покарання того, хто провинився. Найкраще це може зробити суддівська корпорація. Вона бачить усе і розуміє свою сферу краще за всіх. Ні, кажуть, це — мафія в дії. — Це вже перебір, вам не здається? Будь-яка людина має право на помилку... — Але не суддя. Хоча помилки бувають різні, а суддя — теж жива людина. Бувають випадки, коли суддя допускає помилку при розгляді справи. Наприклад, неправильно оцінив докази, особливо в цивільному спорі. За таку помилку підстав для звільнення судді немає. Але якщо неправосудне рішення винесено навмисне, то він повинен понести найсуворіше покарання. Я ще раз повернуся до люстрації. Зараз, за моїми даними, в судах перебуває понад чотириста справ про поновлення на роботі. Позови подали жертви кампанії. Але розгляд їх призупинено до винесення Конституційним Судом рішення про відповідність (або невідповідність) закону про люстрацію положенням Основного Закону. Намудрували щось із цією люстрацією. Не можна так робити. Йдуть професіонали. Знаю, що багато суддів, нічим не заплямовані, з високою кваліфікацією, йдуть самі, без люстрації. Йдуть від публічного приниження, знущання над особистістю. Я взагалі проти цієї контейнерно-сміттєвої демократії Ось тут-то і виникають болісні питання. А як бути тій людині, яка зависла між небом і землею? Її може заспокоїти інформація про те, що законом займається Конституційний Суд? Із січня її справа лежить без руху. І буде вона працювати на колишньому місці чи ні — повний туман. А хтось повинен нести відповідальність за тяганину? Відповідь — а судді хто? Намудрували щось із цією люстрацією. Не можна так робити. Йдуть професіонали. Знаю, що багато суддів, нічим не заплямовані, з високою кваліфікацією, йдуть самі, без люстрації. Йдуть від публічного приниження, знущання над особистістю. А замінити їх професійно, як батарейку у фотоапараті, неможливо. У збитку знову-таки людина. Я взагалі проти цієї контейнерно-сміттєвої демократії. — Кажуть, є факти побиття, погроз на адресу суддів. Вам про них відомо? — Рада суддів, наскільки мені відомо, має факти насильства, не кажучи вже про шантаж і залякування. Для мене, людини з півстолітнім суддівським стажем, це представляється дикістю. Мені кажуть: час минув, не ті судді стали. Як це не ті? Є таке поняття: непорушність накопиченого юридичного досвіду. Це означає, що деякі канони юриспруденції — це те ж саме, що загальні закони природи і цивілізації. Яким повинен бути суддя — це теж канон. І на це не може впливати те, що у одних право класичне, а в інших — прецедентне. А канони правосуддя однакові. Повинні бути, в усякому разі. Ось вам простий приклад. Зараз я, простий громадянин (опускаємо, що суддя високого рангу у відставці), в суд потрапити не зможу... — Чому? — А тому, що існує ціла система перепусток. Мене обшукають із ніг до голови. Запитають, навіщо і куди йду. А вже якщо я захочу потрапити на прийом до конкретного судді, то... легше, напевно, до Папи Римського потрапити. Простий громадянин у районі не знає жодного суддю, не кажучи вже про те, який суд має розглядати його спір, його справу. Мене ж у районі всі знали. Я ходив пішки. Штовхався разом з усіма в громадському транспорті. Але ніхто мені не погрожував, ніхто не переслідував на темних вуличках. А була ж і скривджена сторона, як водиться в правосудді. І шість років я відтрубив у районному суді без каліцтв і образ. Ніхто ніколи мене не охороняв. Чому? Тому що суддя залишався публічним і доступним. Ви сьогодні спробуйте потрапити на судове засідання. Якщо, звичайно, самі не учасник процесу. А у мене постійною була на засіданнях група «шкідливих бабок», яка діяла краще за всяких присяжних та народних засідателів. А сьогодні інакше. Приїхав суддя на роботу на власному лімузині рівно о дев'ятій. Надів нарукавники і поглядає на годинник. Ось уже й вісімнадцять. Зняв нарукавники, сів у лімузин — і в заміський будинок. Не у всіх, звичайно, життя-казка, але є серед суддів такі типажі. На справи такі дивляться як на лазівку до кращого життя. Ось на таких і треба звернути пильну увагу. Які на професію дивляться як на місце, де можна зірвати куш. Як на корито. Ось йому давай відразу і все. У наш час із матеріальним забезпеченням суддів і судів було ох як туго. У мене зарплата до ста рублів не дотягувала. А в суді навіть паперу не було. Один кодекс законів на весь суд. Але що стосувалося порядності, відданості професії, відповідальності перед людьми — геть усякі питання! Так, ми, моє покоління, були іншими. Вже тому, що поруч із нами перебували колеги, які пройшли страшні роки війни. Це була особлива категорія людей. Майже третина суддів республіки були учасниками (а ще третина від цього інвалідами) війни. І те пекло, яке вони пройшли, наклало на їх душі якийсь особливий людський відбиток. Про матеріальне з такими людьми соромно було й думати, не те що говорити. Вони були безмірно віддані закону, буквально залишалися прикутими до нього, як галерні раби. А ми... Ми цього, на жаль, не змогли втримати. Моє покоління зрадило їх, старших, які тепер покояться з миром. Не можу собі цього пробачити... — Чому ж не змогли передати цей досвід наступному поколінню? Чи вони не хотіли слухати? — Я не знімаю із себе і своїх колег провини за те, що ми не змогли за допомогою найтонших механізмів виховати таке ж нинішнє покоління суддів. І головна втрата, що вони перестали бути відкритими для людей. Ось що треба повернути у ході реформ судово-правової системи — публічність як правосуддя, так і конкретно суддів. Доступність суду, що раніше було перевагою радянської системи. Я стою на тій точці зору, що суддя повинен бути від народу і з народом. — Тобто ви за виборність суддів? — Так, суддю повинна вибирати громада. І саме вона має повне право тримати цього суддю під контролем. Сьогоднішня громіздка і закрита система правосуддя не сприяє наближенню до народу. Це — згуртована корпоративна судова система, яку і як спосіб самозахисту, і як можливість жити краще створили судді для себе. Їм дозволили це зробити. Суддю повинна вибирати громада. Сьогоднішня громіздка і закрита система правосуддя не сприяє наближенню до народу. Це — згуртована корпоративна судова система, яку і як спосіб самозахисту, і як можливість жити краще створили судді для себе. Їм дозволили це зробити Припустимо, громадянин вирішив звернутися до свого суду. Раніше в поняття «свій суд» входило те, що людина знала: ось тут розташований суд, куди вона в будь-який момент може піти (якщо саму не привели) і вирішити всі питання щодо частини спорів і конфліктів. Але сьогодні громадянину будь-якого району можуть сказати: «Е, шановний, це не наша юрисдикція. Ми не займаємося тепер поновленнями на роботі». — «А куди мені?» — «Іди до Окружного адміністративного суду». — «А де це? А що це? А до кого мені там звертатися?» Ну в Києві — ще півбіди. А якщо Окружний адміністративний у Дніпропетровську, а людина живе в Кіровоградській області? А їхати нема на що. І вирішити треба всього-то питання скасування накладеного на неї адміністративного стягнення. При цьому проїзд їй вилився в обидва кінці в 300 гривень, судові витрати — в 100. А ви спробуйте сьогодні домогтися скасування судового рішення, якщо воно, з вашої точки зору, незаконне. Після апеляції протягом півроку ви будете оббивати пороги, поки не набридне. А після цього терміну рішення ж підлягає виконанню. І ось цей фактор позбавляє людину права на справедливий і незалежний суд. Адже вона не впевнена, що касація буде на її користь. І таких гачків у системі безліч. Так кому потрібна така судова система? Для кого вона створена? Я вважаю так: якщо в Конституції записано право кожного з нас на справедливий незалежний суд, то, панове з влади, забезпечте дотримання цього права. — Політики постійно говорять про судову реформу. Як ви її бачите? — У нас же як приходить нова або нова стара влада, так і реформу судово-правової системи затіває. А мета — щоб суд ближче до власної ноги притягнути. Особливою несправедливістю я вважаю те, що в результаті цих пертурбацій Верховний Суд позбавили основних його повноважень — як вищого органу судової влади в країні. Верховний Суд повинен посісти належне місце вже за своєю назвою. Але ми ж позбавили людину права на звернення у вищу судову інстанцію. Це — очевидне порушення Конституції. Якщо є щире бажання влади подолати корупцію в судах, нехай поверне ВСУ повноваження, яких він був позбавлений необґрунтовано. Не так давно указом президента створено Конституційну комісію з підготовки проекту нового Основного Закону. Вважаю, що в проекті слід передбачити право Верховного Суду як найвищого органу судової влади на законодавчу ініціативу. Раніше він мав таке право. ВСУ має бути наділений повноваженнями щодо розгляду справ у порядку судового нагляду, який був скасований, вважаю, передчасно. Пленум Верховного Суду треба знову наділити повноваженнями судової інстанції, а суддям ВСУ надати право вносити на пленум подання на предмет перегляду судових рішень. Верховний Суд повинен знову отримати статус суду першої інстанції. Зокрема, розглядати таким чином (це, між іншим, краща світова практика) справи особливої складності, які не знайшли правильного вирішення в нижчих судах. ВСУ необхідно наділити правом розглядати по першій інстанції справи щодо осіб, які займають у державі особливо важливе посадове становище, а також щодо суддів, прокурорів, слідчих. Верховний Суд — і тільки він — повинен своїми постановами давати роз'яснення з питань судової практики. — Але якщо Верховний Суд позбавили права розглядати справи, в тому числі особливо важливі, то хто їх розглядає? — Створили вищі спеціалізовані суди, які досі не виробили механізмів визначення, яка ж категорія справ належить до їх повноважень. Не припиняються суперечки про підсудність, а це неприпустимо. Але у нас у—порядку речей перетягування справ: моя — ні, моя. І цей тлумачить закон так, а той — інакше. Щодо однієї і тієї ж справи можуть виникати два абсолютно протилежних рішення. Я постійно пишу листи вищим державним чинам із пропозиціями повернути Верховному Суду його повноваження, але процес розгортається дуже повільно. Правда, за новим законом про судоустрій ВСУ надано право приймати заяви про перегляд судових рішень. Але це тільки частина його повноважень. Якщо ми чекаємо від правосуддя законності і справедливості, то треба все зробити, щоб воно було в організаційному порядку міцним, сильним, однозначним і непримиренним до порушень закону. І щоб викорінити звідти всіх випадкових людей, що йдуть до суду за зарплатою і баришами. — Ну за зарплатою — навряд чи. Вона не така вже й висока у суддів, а зараз і її урізали. — І я категорично проти цього! Не може бути дешевого правосуддя. Свого часу цар Олександр Другий, коли робив судову реформу 1861 року, не подивився на загальну убогість Росії, а виділив на реорганізацію судової системи величезну суму. Власне, тоді було закладено міцну, доступну простій людині судову систему. — Хотілося б почути вашу думку про недоторканність суддів. Варто їх позбавляти її? Мені здається, що ці спалахи ненависті, правового свавілля щодо суддів — яскраві свідчення того, що сильний незалежний суд нікому не потрібен. Його просто бояться — Мені здається, як і в питанні скасування судового нагляду, так і тут ми ще не дозріли для кардинальних заходів. Я маю на увазі ті негативні явища, які допускаються щодо суддів, їх сімей. Треба судді залишити якусь гарантію безпеки. Інакше будуть розправи. Пропаганда ведеться на «ату їх!». А в принципі питання не можна вирішувати миттєво. Треба провести глибоке дослідження. Взагалі, мені здається, що ці спалахи ненависті, правового свавілля щодо суддів — яскраві свідчення того, що сильний незалежний суд нікому не потрібен. Його просто бояться. — Ви — суддя, який брав участь в ухваленні рішень про призначення виняткової міри покарання — смертної кари. Як ви вважаєте — чи потрібно її повернути до Кримінального кодексу? — Це складно і проблематично. Хоча й не виключено, що цей захід може бути введений у разі якихось надзвичайних обставин. Скажімо, оголошення в країні воєнного стану. Я дійсно багато думав над цим питанням. Раніше закон був такий: «надалі до повного скасування виняткова міра застосовується». Тобто ця міра була завжди тимчасовою. Особисто я вважаю, що в період захоплення Криму, створення напруженої ситуації на сході країни можна було б діяти більш суворо. Проти проявів сепаратизму, державної зради, провокування ситуацій із великими жертвами тощо. — Думаєте, треба було ситуативно дозволити таку міру? — Абсолютно. Цей захід багато процесів і явищ якби не зробив неможливими, то зменшив би значно. Неправда, що смертна кара істинних злочинців не зупиняє. Коли треба було по всьому світу провести кампанію скасування смертної кари, тоді пішли в хід усякі дослідження та соціологічні опитування. А ось Америка, яку називають країною найвищої демократії, зберегла смертну кару. Хай тільки в половині штатів. Ось ми читаємо, що на Донбасі терористи знущаються над нашими військовополоненими, навіть є факти кастрації. Це що таке в ХХI столітті? Гуманізм у розквіті? А захоплення заручників? Щоб іншому не кортіло це робити, треба і за такі дії карати дуже суворо. — Європа точно засудила б таку ініціативу... — А я думаю — нехай. Європа засудила б, а український народ зрозумів би правильно. Не виключав би, наприклад, введення смертної кари в окремих регіонах країни. З профілактичним ефектом. І гіркіни із захарченками не так би нахабно поводилися. — Хіба можна довіряти недосконалій судовій системі використання такого жорстокого і небезпечного інструменту? І чи достатньо професіоналізму у суддів, щоб кваліфіковано застосувати його? — Це некоректна постановка питання. Так можна нівелювати багато професій. Сказати, припустимо, що прямі операції на пораненому серці у нас робити не вміють. А я знаю вітчизняного хірурга, який опанував таке уміння досконало. Коли стаття про виняткову міру існувала, ми щоразу звужували кількість складів злочину, за які належало її застосовувати. Крім того, це були справи особливої категорії. І районні суди не розглядали їх. Тільки обласні суди або Верховний по першій інстанції. Суддям, які не мають достатнього досвіду, таких справ ніколи не доручали. І коли я або мої колеги розглядали такі справи, то призначали виняткове покарання за наявності достовірних і безперечних доказів і виключно негативних даних про особу підсудного. Якщо ж підкрадався найменший сумнів, то застосування смертної кари виключалося. — Хіба довічне ув'язнення — не більше жорстока міра покарання, ніж смертна кара? — Але ж у цьому випадку особливо небезпечному для суспільства злочинцю зберігають життя. Причому Європа вимагає, щоб йому забезпечили життя з європейськими стандартами. Один з ув'язнених зізнався, що тепер живе краще, ніж жив на волі. Мовляв, в лазню водять, пристойна камера з телевізором, годують, роботу не треба шукати. Я не хочу детально зупинятися на темі, над якою думаю все своє суддівське життя. Це — права потерпілих. Вони безправні по суті. І як їм дивитися на те, що вбивця їхніх дітей довічно живе на їхні податки і сповідається місцевому батюшці? У минулому Верховний Суд розглядав справу по першій інстанції про вбивство трьох лісників у Сарненському лісництві Рівненської області. Вбивці — батько і син — отримали смертну кару і 15 років відповідно. Через роки ми з'їздили туди, знайшли численних нащадків убитих. Так от, я був уражений: держава ні копійчини не дала, щоб допомогти сім'ям загиблим. Люди самі на якомусь кордоні обеліск поставили. Ми відіслали в Сарненський район книгу з нарисом про подвиг лісників. А через кілька років після цього відгукнувся син одного із загиблих. Дякував, що ми згадали про його батька. Якщо брати долю потерпілих по всій країні, то вона буде схожою. А за Конституцією... Президент є гарантом її. Він же повинен ініціювати деякі заходи. Скажімо, здійснити ідею створення фонду допомоги потерпілим. Суд стягує із засудженого збиток. А у нього майна — стертий портсигар. Що з нього візьмеш? А він-то завдав колосальної матеріальної шкоди. Я вже не кажу про моральну. Мало того що із засудженого навіть шерсті жмут не взяли, на наші податки його будуть утримувати все його погане життя. То чи не перекіс це? — У пресі порушили проблему, що в ізоляторах перебувають десятки людей, які роками чекають суду. Їх не визнають винними, але й провини не знімають. Як із цим боротися? — У бутність суддею Верховного Суду СРСР я брав участь у розгляді справи щодо секретаря обкому Адилова, обвинуваченого у скоєнні вбивств, викраденні людей. Це було дуже гучна справа. Адилов просидів у в'язниці без вироку 8,5 років. Суд тривав до ліквідації СРСР. Вирок так і не був винесений. Це був один факт по всьому Союзу. І про нього дізналися всі. А по Україні таких справ — близько півсотні. Виникає запитання: на якій законній підставі люди утримуються в СІЗО? За які злочини? І чому так довго не звільняються, якщо провина не доведена? Ясно одне: винні в незаконному позбавленні волі цих осіб повинні нести кримінальну відповідальність.
Блог:
Думки18:01
Суспільство
Оксана Короткевич
Тарифи ЖКГ можна здешевити на 30—40%
Український уряд має відмовитися від політики утриманства при формуванні тарифів на житлово-комунальні послуги і перейти до політики ефективного використання ресурсів. Це допоможе на 30—40% зменшити тарифи та навчити українців жити за можливостями. Таку думку «Аналітичної Службі Новин» висловила експерт з питань енергетики Інституту суспільних досліджень Оксана Короткевич.
Нагадаємо, з 1 квітня 2015-го мінімальний тариф на газ для населення зріс в 3,3 разу — до 3 600 грн за тисячу кубометрів палива. Тариф на газ для приготування їжі зростає в 6 разів – до 7188 грн за тисячу кубометрів. Тариф на тепло — на 72% — до 537,2 грн за Гкал. Також із квітня дорожчає світло в середньому на 19%. З 1 травня ще на 40% зростуть тарифи на воду. На переконання експерта, кошти, заплановані на повальні субсидії, уряд повинен переспрямувати на програми енергоефективності та енергозбереження.
«Якщо в бюджеті вже закладені десятки мільярдів на субсидії, можна б було ці кошти спрямувати на програми, які навчать людей жити за їх можливостями, раціонально та ефективно використовуючи природні ресурси», — наголосила експерт.
У першу чергу слід на законодавчому рівні зобов’язати підприємства теплової сфери змусити перейти на100%-вий комерційний облік у сферах газопостачання, теплопостачання та водопостачання, який передбачає встановлення лічильників на споруди та об’єкти. Відповідний законопроект подано до Верховної Ради Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг. 100%-вий облік забезпечить раціональне використання водних, паливно-енергетичних ресурсів та захист прав споживачів у сфері комунальних послуг. Це вигідно і державі, і її громадянам: уряд зробить усе, щоб мінімізувати ціни на комунальні послуги, створивши умови, щоб тарифи були під силу всім споживачам, а українці платитимуть по справедливості — лише за ті послуги, що спожили», — додала вона.
По-друге, за словами Оксани Короткевич, треба розробити механізми державного нагляду та контролю за дотриманням вимог нормативно-правових актів, документів з питань технічного стану теплових установок та мереж, їх експлуатації, проектування, будівництва, підтвердження готовності до роботи, користування енергією у сфері теплопостачання та якістю надання житлово-комунальних послуг.
«Підвищуючи тарифи, держава мала б узяти на себе відповідальність покращити послуги в системі ЖКГ. Натомість сьогодні нас змусили платити ринкову ціну, а покращити якість послуг лише обіцяють. Якби уряд справді дбав про українців, він у першу чергу зменшив би витрати, підвищив би якість житлово-комунальних послуг, а також розібрався би з махінаціями теплопостачальних компаній, змусивши їх надавати послуги відповідно до умов договорів зі споживачами. А так маємо ті самі проблеми, завищені тарифи, а якість послуг залишилася та ж сама», - додала вона.
Експерт переконана, що наведення ладу в паливно-енергетичному комплексі дозволить оптимізувати енергетичні витрати, зменшить об’єм закупівлі імпортного газу і зекономить чималу суму, закладену в субсидії у 24,5 млрд грн.
«В умовах економічної кризи та військової загрози українцям слід навчитися споживати ресурси економніше, використовуючи лише газ, видобутий в Україні. З іншого боку, наведення порядку в галузі дозволить зменшити нинішні тарифи на комунальні послуги на 30—40%», — зазначила Оксана Короткевич.
Публікації19:27
Політика
Звільнити Надю: вдаються й до права, й до політики
Чи є шанс у полоненої льотчиці, народного депутата України Надії Савченко, яка майже десять місяців перебуває в російському СІЗО, опинитися на волі до свого 34-го дня народження, яке відзначає в травні? Ще взимку відповідь на це питання було, найпевніше ні, ніж так. Але сьогодні Савченко покинула «Матросскую тишину». За станом здоров'я її перевели в московську міську лікарню.. Озвучують і нові варіанти звільнення Наді.
Сила Європарламенту
Політичні соратники Надії Савченко твердять: юридичні механізми захисту Наді та шляхи доведення її непричетності до пособництва в організації вбивства російських журналістів і незаконному перетині кордону, вичерпалися. Вся надія — на дипломатію.
На 17-му саміті Україна — ЄС Президент України Петро Порошенко заявив, що він розраховує звільнити Савченко за допомогою резолюції Європейського парламенту. «30 квітня в Європарламенті заплановано ухвалити окрему резолюцію щодо необхідності негайного звільнення Надії Савченко, — наголосив Петро Порошенко під час спільної прес-конференції з президентом Європейської ради Дональдом Туском і президентом Європейської комісії Жан-Клодом Юнкером.
Резолюцію ухвалити — півсправи. Головне, щоб документ реалізували. Ось з цим-то і проблема.
«Чи спрацює резолюція Європарламенту? — риторично перепитує журналіста «Аналітичної Служби Новин» (АСН) міністр юстиції Павло Петренко. — Вона точно не буде зайвою, ще більше посилить тиск міжнародного співтовариства на Володимира Путіна. Але рішення, коли Савченко звільнять, в голові тільки в однієї людини».
За словами міністра, від Європи дуже багато залежить — Брюссель повинен піти шляхом розширення і поглиблення санкцій проти Росії. Метод фінансових обценьків, хоч і повільно, але діє.
Зауважимо, українські політики пропонують до «списку санкцій» внести ще 35 прізвищ — осіб, причетних до арешту Надії Савченко. На першому місці — президент Російської Федерації Володимир Путін.
«Розкачуємо ситуацію», — у свою чергу говорить сестра полоненої льотчиці Віра Савченко. Дівчина об'їздила зо два десятки країн, провела сотні зустрічей, щоб заручитися підтримкою світової громадськості в питанні якнайшвидшого звільнення Наді.
«Особисто я покладаю велику надію на міжнародний вплив і тиск. Розраховую на конструктивну позицію ООН і домовленості лідерів «Нормандської четвірки». Як варіант, Надю можна обміняти на групу полонених, які перебувають в Україні», — розповів АСН голова комітету Верховної Ради з питань правового забезпечення правоохоронних органів, народний депутат Андрій Кожем'якин.
Імунітет на вибір
Варіант обміну військовополоненими російська сторона відкидає. Голова МЗС Росії Сергій Лавров не втомлюється повторювати у своїх численних інтерв'ю, що Надя — не військовополонена, тому під статтю «обмін полоненими» вона не підпадає.
«Щодо обміну всіх на всіх: вона (Савченко, — Прим. авт.) не заручниця, її заарештовано за підозрою в злочині. Тут мова про дію іншої частини Мінських угод, де йдеться про амністію всіх причетних до подій на південному сході України », — сказав Лавров.
Крім того, в РФ заплющують очі на дипломатичний і міжнародний імунітети, якими володіє Савченко.
«Обрання Надії Савченко народним депутатом мало стати сигналом для Росії, що вони утримують людину, яка має дипломатичний імунітет і паспорт. Крім того, Савченко отримала дипломатичний паспорт від ПАРЄ. Затримання людини з такими імунітетами і відмова її звільнити (видати) є грубим порушенням міжнародних конвенцій. Росія вже давно повинна була звільнити Надю», — говорить екс-заступник голови комітету Верховної Ради із закордонних питань Тарас Чорновіл.
Амністію, будьте ласкаві?
Ще на один механізм звільнення Савченко вказав в інтерв'ю АСН голова слідчого управління Служби безпеки України генерал-майор Василь Вовк.
«Вони (суд Росії, — Прим. авт.) її засудять. І тільки це станеться, міжнародне співтовариство, Президент України звертаються до Володимира Путіна, щоб Савченко передали Україні відбувати покарання. У нас є угода про передачу на відбування покарання, і вона діє у відносинах між Україною і Росією. Вважаю, Путін піде на це, щоб загладити ситуацію. Ця схема дозволить Росії тримати марку, — розповідає Василь Вовк і уточнює, тільки Надю переведуть в українське СІЗО, Президент запустить процедуру помилування».
До речі, версію про помилування, але у дещо іншій інтерпретації, що не скидають з рахунків рідні Наді.
«Чула слова Лаврова про амністію до 9 травня. Якщо суд відбудеться і вона винна — амністія. Якщо ні — потрапляє під Мінські угоди, й обмін. Я вірю, що вони нарешті знайшли для себе шляхи відпустити Надю, оскільки для них її вже не залишилося. Хочу вірити в краще! Можливо, на її день народження, 11 травня, вона буде з нами», — ділиться думками у Фейсбуці сестра Віра Савченко.
А ось адвокати, які ведуть справу Савченко, ілюзій на рахунок амністій не мають. Принаймні через те, що раніше літа Надію не засудять. «У неї тяжкий злочин і під амністію вона не підпадає. За новим обвинуваченням — в незаконному перетині кордону Росії — так, а за обвинуваченням у загибелі журналістів — ні», — заявив адвокат Микола Полозов. Та й ухвалення рішення, амністувати Савченко чи ні, залежить від бажання однієї людини.
«Справа Савченко — винятково політична. Будь-який юридичний механізм, що запустили її адвокати або тільки запланували, впиратиметься в політику. Зрозумійте, Росія — це країна, в якій немає суду і верховенства права. Всі питання вирішуються в Кремлі однією людиною», — міркує адвокат, який захищав свого часу екс-міністра МВС Юрія Луценка, Ігор Фомін.
Суд і ще раз суд
Логічно виникає запитання, а що може цю людину спонукати до рішучих дій? Політики-міжнародники вказують на суд. Перспектива Путіну і Ко опинитися під ковпаком Гаазького трибуналу може зіграти ключову роль.
«Один з інструментів, які Україна повинна застосовувати, — це Міжнародний кримінальний суд. Справи щодо злочинів проти людяності, військових злочинів — прерогатива саме такого суду. Україна підписала Римський статут, але поки не ратифікувала. Дуже важливо зробити це, приєднатися до Міжнародного кримінального суду, звернутися в офіс його прокурора, — переконаний голова Комітету Верховної Ради України з прав людини Григорій Немиря. — А те, що Російська Федерація ігнорує міжнародне законодавство, — це до часу. Наприклад, ордер на арешт, виписаний прокурором Міжнародного кримінального суду, не має строків давності».
Звернутися до Європейського суду з прав людини радить екс-міністр закордонних справ Костянтин Грищенко.
«Такий механізм дієвий, але потребує багато часу, навіть якщо запускати справу за скороченою процедурою», — говорить пан Грищенко.
А враховуючи стан здоров'я Надії Савченко, яка 28 квітня була переведена в міську лікарню в Москві, часу обмаль. У затягуванні її справи зацікавлений тільки глава сусідньої держави.
«Путіну не вигідно випускати Савченко, адже вона стала символом потужності збройних сил Росії і слідчих органів, тобто у нього повинен бути мотив для звільнення, щоб пояснити це своєму народу», — вважає юрист Анна Маляр.
Визначити цей мотив — проблема. Путін відхрещується від звинувачень у тому, що він одноосібно ухвалює рішення в Росії: кого стратити, кого помилувати. Господар Кремля наполегливо стверджує, що справа Савченко в Росії знаходиться в юридичній площині, мовляв, не варто політизувати майбутні судові рішення.
Замкнуте коло. І розірвати його може тільки одне — комусь: українській або російській стороні варто принаймні відмовитися від політичних амбіцій, паралельно знизивши градус публічності справи і посиливши закриту складову домовленостей на найвищому рівні.
Звільнити Надю: вдаються й до права, й до політики
Чи є шанс у полоненої льотчиці, народного депутата України Надії Савченко, яка майже десять місяців перебуває в російському СІЗО, опинитися на волі до свого 34-го дня народження, яке відзначає в травні? Ще взимку відповідь на це питання було, найпевніше ні, ніж так. Але сьогодні Савченко покинула «Матросскую тишину». За станом здоров'я її перевели в московську міську лікарню.. Озвучують і нові варіанти звільнення Наді.
Сила Європарламенту
Політичні соратники Надії Савченко твердять: юридичні механізми захисту Наді та шляхи доведення її непричетності до пособництва в організації вбивства російських журналістів і незаконному перетині кордону, вичерпалися. Вся надія — на дипломатію.
На 17-му саміті Україна — ЄС Президент України Петро Порошенко заявив, що він розраховує звільнити Савченко за допомогою резолюції Європейського парламенту. «30 квітня в Європарламенті заплановано ухвалити окрему резолюцію щодо необхідності негайного звільнення Надії Савченко, — наголосив Петро Порошенко під час спільної прес-конференції з президентом Європейської ради Дональдом Туском і президентом Європейської комісії Жан-Клодом Юнкером.
Резолюцію ухвалити — півсправи. Головне, щоб документ реалізували. Ось з цим-то і проблема.
«Чи спрацює резолюція Європарламенту? — риторично перепитує журналіста «Аналітичної Служби Новин» (АСН) міністр юстиції Павло Петренко. — Вона точно не буде зайвою, ще більше посилить тиск міжнародного співтовариства на Володимира Путіна. Але рішення, коли Савченко звільнять, в голові тільки в однієї людини».
За словами міністра, від Європи дуже багато залежить — Брюссель повинен піти шляхом розширення і поглиблення санкцій проти Росії. Метод фінансових обценьків, хоч і повільно, але діє.
Зауважимо, українські політики пропонують до «списку санкцій» внести ще 35 прізвищ — осіб, причетних до арешту Надії Савченко. На першому місці — президент Російської Федерації Володимир Путін.
«Розкачуємо ситуацію», — у свою чергу говорить сестра полоненої льотчиці Віра Савченко. Дівчина об'їздила зо два десятки країн, провела сотні зустрічей, щоб заручитися підтримкою світової громадськості в питанні якнайшвидшого звільнення Наді.
«Особисто я покладаю велику надію на міжнародний вплив і тиск. Розраховую на конструктивну позицію ООН і домовленості лідерів «Нормандської четвірки». Як варіант, Надю можна обміняти на групу полонених, які перебувають в Україні», — розповів АСН голова комітету Верховної Ради з питань правового забезпечення правоохоронних органів, народний депутат Андрій Кожем'якин.
Імунітет на вибір
Варіант обміну військовополоненими російська сторона відкидає. Голова МЗС Росії Сергій Лавров не втомлюється повторювати у своїх численних інтерв'ю, що Надя — не військовополонена, тому під статтю «обмін полоненими» вона не підпадає.
«Щодо обміну всіх на всіх: вона (Савченко, — Прим. авт.) не заручниця, її заарештовано за підозрою в злочині. Тут мова про дію іншої частини Мінських угод, де йдеться про амністію всіх причетних до подій на південному сході України », — сказав Лавров.
Крім того, в РФ заплющують очі на дипломатичний і міжнародний імунітети, якими володіє Савченко.
«Обрання Надії Савченко народним депутатом мало стати сигналом для Росії, що вони утримують людину, яка має дипломатичний імунітет і паспорт. Крім того, Савченко отримала дипломатичний паспорт від ПАРЄ. Затримання людини з такими імунітетами і відмова її звільнити (видати) є грубим порушенням міжнародних конвенцій. Росія вже давно повинна була звільнити Надю», — говорить екс-заступник голови комітету Верховної Ради із закордонних питань Тарас Чорновіл.
Амністію, будьте ласкаві?
Ще на один механізм звільнення Савченко вказав в інтерв'ю АСН голова слідчого управління Служби безпеки України генерал-майор Василь Вовк.
«Вони (суд Росії, — Прим. авт.) її засудять. І тільки це станеться, міжнародне співтовариство, Президент України звертаються до Володимира Путіна, щоб Савченко передали Україні відбувати покарання. У нас є угода про передачу на відбування покарання, і вона діє у відносинах між Україною і Росією. Вважаю, Путін піде на це, щоб загладити ситуацію. Ця схема дозволить Росії тримати марку, — розповідає Василь Вовк і уточнює, тільки Надю переведуть в українське СІЗО, Президент запустить процедуру помилування».
До речі, версію про помилування, але у дещо іншій інтерпретації, що не скидають з рахунків рідні Наді.
«Чула слова Лаврова про амністію до 9 травня. Якщо суд відбудеться і вона винна — амністія. Якщо ні — потрапляє під Мінські угоди, й обмін. Я вірю, що вони нарешті знайшли для себе шляхи відпустити Надю, оскільки для них її вже не залишилося. Хочу вірити в краще! Можливо, на її день народження, 11 травня, вона буде з нами», — ділиться думками у Фейсбуці сестра Віра Савченко.
А ось адвокати, які ведуть справу Савченко, ілюзій на рахунок амністій не мають. Принаймні через те, що раніше літа Надію не засудять. «У неї тяжкий злочин і під амністію вона не підпадає. За новим обвинуваченням — в незаконному перетині кордону Росії — так, а за обвинуваченням у загибелі журналістів — ні», — заявив адвокат Микола Полозов. Та й ухвалення рішення, амністувати Савченко чи ні, залежить від бажання однієї людини.
«Справа Савченко — винятково політична. Будь-який юридичний механізм, що запустили її адвокати або тільки запланували, впиратиметься в політику. Зрозумійте, Росія — це країна, в якій немає суду і верховенства права. Всі питання вирішуються в Кремлі однією людиною», — міркує адвокат, який захищав свого часу екс-міністра МВС Юрія Луценка, Ігор Фомін.
Суд і ще раз суд
Логічно виникає запитання, а що може цю людину спонукати до рішучих дій? Політики-міжнародники вказують на суд. Перспектива Путіну і Ко опинитися під ковпаком Гаазького трибуналу може зіграти ключову роль.
«Один з інструментів, які Україна повинна застосовувати, — це Міжнародний кримінальний суд. Справи щодо злочинів проти людяності, військових злочинів — прерогатива саме такого суду. Україна підписала Римський статут, але поки не ратифікувала. Дуже важливо зробити це, приєднатися до Міжнародного кримінального суду, звернутися в офіс його прокурора, — переконаний голова Комітету Верховної Ради України з прав людини Григорій Немиря. — А те, що Російська Федерація ігнорує міжнародне законодавство, — це до часу. Наприклад, ордер на арешт, виписаний прокурором Міжнародного кримінального суду, не має строків давності».
Звернутися до Європейського суду з прав людини радить екс-міністр закордонних справ Костянтин Грищенко.
«Такий механізм дієвий, але потребує багато часу, навіть якщо запускати справу за скороченою процедурою», — говорить пан Грищенко.
А враховуючи стан здоров'я Надії Савченко, яка 28 квітня була переведена в міську лікарню в Москві, часу обмаль. У затягуванні її справи зацікавлений тільки глава сусідньої держави.
«Путіну не вигідно випускати Савченко, адже вона стала символом потужності збройних сил Росії і слідчих органів, тобто у нього повинен бути мотив для звільнення, щоб пояснити це своєму народу», — вважає юрист Анна Маляр.
Визначити цей мотив — проблема. Путін відхрещується від звинувачень у тому, що він одноосібно ухвалює рішення в Росії: кого стратити, кого помилувати. Господар Кремля наполегливо стверджує, що справа Савченко в Росії знаходиться в юридичній площині, мовляв, не варто політизувати майбутні судові рішення.
Замкнуте коло. І розірвати його може тільки одне — комусь: українській або російській стороні варто принаймні відмовитися від політичних амбіцій, паралельно знизивши градус публічності справи і посиливши закриту складову домовленостей на найвищому рівні.
Чакри — це енергетичні рівні розвитку Це наші внутрішні центри сили, якими протікає енергія
Будинок може не тільки захищати нас від зовнішніх факторів, але й надавати сили Такий куточок можна створити у....
Стрес є невід'ємною частиною життя сучасної людини Незважаючи на те, що в житті кожного з нас бувають складні ....
Кожна людина зазнає негативного впливу: втома, дратівливість та раптові болі – ознаки енергетичної атаки Борот....
/-0,44313311576843-/
/-pc-/
Top