Віктор Кононенко: Якби у нас була смертна кара, це зупинило б багато негативних процесів у країні

У судовій реформі розставлено не ті акценти, поголовна люстрація не приведе до позитивного результату, а цькування суддів не має нічого спільного з правом та викликає лише співчуття до них. Так вважає суддя Верховного Суду України та Верховного Суду СРСР (у відставці), заслужений юрист України, арбітр Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України Віктор Кононенко. В ексклюзивному інтерв'ю АСН він розповів про те, чому суддя повинен бути публічним, чому Верховному Суду необхідно повернути колишні повноваження і чому варто знову ввести смертну кару.

— Однією з вимог Майдану і Революції гідності була люстрація, в тому числі суддів. Як, на вашу думку, йде цей процес?

— Положення, викладені в законі про люстрацію, підтверджують, що Конституція порушується. Влада діє в основному з міркувань «політичної доцільності». Але ж Конституцію ніхто не скасовував, її норми є обов'язковими і мають силу прямої дії. Крім того, юридична відповідальність настає за наявності встановленої провини людини. Встановленої! Але, як випливає зі змісту закону про люстрацію, відсторонення судді або чиновника із займаної посади здійснюється тільки на тій підставі, що вони працювали при колишньому політичному режимі. І за зобов’язаннями своєї служби виконували чинні закони, в тому числі і так звані диктаторські.

Але чи можна уявити собі суддю, який пробує закони на зуб: це — хороший, а цей я відкладу вбік, оскільки від нього погано пахне… Абсурд! З одного боку — суддя, а з іншого — закон. Ось така сувора взаємозалежність. Тому судді, а до них слідчі, прокурори, працівники ДАІ та інші зобов'язані були виконувати і диктаторські закони. На тій простій і очевидній підставі, що вони — закони.

Ще раз підкреслю: за своїм змістом закон про люстрацію має політичну спрямованість, що ще раз підтверджує визнану в усьому демократичному світі очевидність: де вирують політичні пристрасті, там закони мовчать. Залежність тут обернено пропорційна: чим більше пристрастей, тим менше законності. У всякому разі, факти насильства, сваволі, приниження щодо окремих чиновників — яскраве тому підтвердження.

Ініціатори люстрації забули, що суддя — не політик і не може бути ним апріорі. Вони ж самі позбавили його права перебувати членом якоїсь партії і навіть бути членом профспілки. Ось і треба без політики розібратися. Якщо суддя допустив безпідставне засудження незалежно від того, була людина учасником Майдану чи ні, він повинен бути відсторонений від займаної посади однозначно. А якщо в його діях буде встановлено умисел при винесенні неправосудного рішення, такий суддя повинен бути притягнутий до кримінальної відповідальності.

Я до того, що в усіх випадках при люстрації необхідно дотримуватися як мінімум трьох принципів: презумпції невинності, законних і повних доказів вини та індивідуальної відповідальності. Підкреслюю останній принцип і нагадую, що він закріплений законом і відповідає нормам міжнародного права. А якщо рубати голови наосліп для показових речей, то так ми далеко зайдемо. Аж у 37-й рік. Крім того, в законі прописується створення структур, не передбачених Конституцією. Скажімо, Люстраційний комітет. Що це таке? Революційний трибунал? Набирає обертів процес збору компромату на суддів. Я розумію: переслідується мета очистити суспільство. Але робити це необхідно в будь-якому випадку на законних підставах. А суддівський корпус здатний до самоочищення...

Можна, наприклад, ввести смертну кару в окремих регіонах країни. З профілактичним ефектом. А Європі б пояснили, що міра виняткова і тимчасова. І гіркіни із захарченками не так би нахабно поводилися

— Яким чином?

— А таким, як завжди раніше це робив. Адже у нас широкі повноваження надані Вищій кваліфікаційній комісії суддів України, Вищій раді юстиції, діє Рада суддів. Нарешті, ніхто не скасовував з'їзд суддів. Я, наприклад, вважаю, що дуже ефективно працює ВККС. Тільки цього року в порядку дисциплінарної відповідальності відсторонений від посади 21 суддя. Комісія складається в основному з досвідчених суддів у відставці, тому якщо хтось потрапляє їм на гачок, то пиши пропало. Між іншим, вважаю доречним у роботі ВККС при встановленні факту заняття бізнесом члена сім'ї кандидата в судді не давати такому рекомендації на посаду. Мотив зрозумілий: наявність корупційного діяння.

— Ви говорите — індивідуальна відповідальність. Так ось вам приклади — троє суддів Печерського суду.

— Так, до них конкретно застосовувалися ці норми. Але якщо звучить команда «ату його!» щодо двох сотень суддів без згадки їхніх прізвищ, то це вже кампанія з дискредитації. І давайте чітко розуміти те, що судді, слідчі, а також прокурори — це насамперед громадяни України, на яких поширюється як Конституція, так і чинне законодавство, у тому числі і трудове. Чому ж ми позбавляємо їх права на судовий захист? У кожному конкретному випадку те, підлягає людина люстрації чи ні, встановлює суд і тільки суд.

Ось я про що говорю. Якщо порушив, якщо була фальсифікація доказів, то тут усе зрозуміло. І справедливість такого підходу підтверджується європейською практикою, яка у нас у святцях. Створюється враження, що люстрація у нас вибіркова, причому не в той бік, де закон і прогрес для країни. Іншими словами, якщо суддя — професіонал, працює за законом, принциповий, то він автоматично стає неугодним. Тому що неслухняний, не виконує команд із високих кабінетів. А той, хто і професійно слабенький, і на закон дивиться як на дишло, але бере всякий раз під козирок — цей ось свій.

— Коли ви працювали суддею, хіба такого не було?

— У той час не могло такого бути. Адже це зараз судді знеособлені. Раніше людина йшла до судді, чітко знаючи, до кого вона йде, оскільки знала його в обличчя. Суддя тоді був дуже публічним. Тому що його обирав народ і іменувався він «народним суддею». А коли так, будь добрий перебувати в постійній звітності перед виборцями. І коли хтось із колег допускав будь-яке порушення, в тому числі у сфері, безпосередньо не пов'язаній із відправленням правосуддя, — все, прощайся з професією. Низька якість розгляду справ, винесення незаконного рішення, тяганина, аморальний проступок — все це були підстави для звільнення! І навіть приводом для позбавлення права займатися адвокатською діяльністю.

Так що юридична кар'єра людини на цьому закінчувалася. Ось і нам зараз необхідно створити ситуацію, коли кожен проступок судді, особливо пов'язаний із розглядом справ, із порушенням закону, був би помічений і став предметом для покарання того, хто провинився. Найкраще це може зробити суддівська корпорація. Вона бачить усе і розуміє свою сферу краще за всіх. Ні, кажуть, це — мафія в дії.

— Це вже перебір, вам не здається? Будь-яка людина має право на помилку...

— Але не суддя. Хоча помилки бувають різні, а суддя — теж жива людина. Бувають випадки, коли суддя допускає помилку при розгляді справи. Наприклад, неправильно оцінив докази, особливо в цивільному спорі. За таку помилку підстав для звільнення судді немає. Але якщо неправосудне рішення винесено навмисне, то він повинен понести найсуворіше покарання. Я ще раз повернуся до люстрації. Зараз, за моїми даними, в судах перебуває понад чотириста справ про поновлення на роботі. Позови подали жертви кампанії. Але розгляд їх призупинено до винесення Конституційним Судом рішення про відповідність (або невідповідність) закону про люстрацію положенням Основного Закону.

Намудрували щось із цією люстрацією. Не можна так робити. Йдуть професіонали. Знаю, що багато суддів, нічим не заплямовані, з високою кваліфікацією, йдуть самі, без люстрації. Йдуть від публічного приниження, знущання над особистістю. Я взагалі проти цієї контейнерно-сміттєвої демократії

Ось тут-то і виникають болісні питання. А як бути тій людині, яка зависла між небом і землею? Її може заспокоїти інформація про те, що законом займається Конституційний Суд? Із січня її справа лежить без руху. І буде вона працювати на колишньому місці чи ні — повний туман. А хтось повинен нести відповідальність за тяганину? Відповідь — а судді хто? Намудрували щось із цією люстрацією. Не можна так робити. Йдуть професіонали. Знаю, що багато суддів, нічим не заплямовані, з високою кваліфікацією, йдуть самі, без люстрації. Йдуть від публічного приниження, знущання над особистістю. А замінити їх професійно, як батарейку у фотоапараті, неможливо. У збитку знову-таки людина. Я взагалі проти цієї контейнерно-сміттєвої демократії.

— Кажуть, є факти побиття, погроз на адресу суддів. Вам про них відомо?

— Рада суддів, наскільки мені відомо, має факти насильства, не кажучи вже про шантаж і залякування. Для мене, людини з півстолітнім суддівським стажем, це представляється дикістю. Мені кажуть: час минув, не ті судді стали. Як це не ті? Є таке поняття: непорушність накопиченого юридичного досвіду. Це означає, що деякі канони юриспруденції — це те ж саме, що загальні закони природи і цивілізації. Яким повинен бути суддя — це теж канон. І на це не може впливати те, що у одних право класичне, а в інших — прецедентне. А канони правосуддя однакові. Повинні бути, в усякому разі. Ось вам простий приклад. Зараз я, простий громадянин (опускаємо, що суддя високого рангу у відставці), в суд потрапити не зможу...

— Чому?

— А тому, що існує ціла система перепусток. Мене обшукають із ніг до голови. Запитають, навіщо і куди йду. А вже якщо я захочу потрапити на прийом до конкретного судді, то... легше, напевно, до Папи Римського потрапити. Простий громадянин у районі не знає жодного суддю, не кажучи вже про те, який суд має розглядати його спір, його справу.

Мене ж у районі всі знали. Я ходив пішки. Штовхався разом з усіма в громадському транспорті. Але ніхто мені не погрожував, ніхто не переслідував на темних вуличках. А була ж і скривджена сторона, як водиться в правосудді. І шість років я відтрубив у районному суді без каліцтв і образ. Ніхто ніколи мене не охороняв. Чому? Тому що суддя залишався публічним і доступним.

Ви сьогодні спробуйте потрапити на судове засідання. Якщо, звичайно, самі не учасник процесу. А у мене постійною була на засіданнях група «шкідливих бабок», яка діяла краще за всяких присяжних та народних засідателів.

А сьогодні інакше. Приїхав суддя на роботу на власному лімузині рівно о дев'ятій. Надів нарукавники і поглядає на годинник. Ось уже й вісімнадцять. Зняв нарукавники, сів у лімузин — і в заміський будинок. Не у всіх, звичайно, життя-казка, але є серед суддів такі типажі. На справи такі дивляться як на лазівку до кращого життя. Ось на таких і треба звернути пильну увагу. Які на професію дивляться як на місце, де можна зірвати куш. Як на корито. Ось йому давай відразу і все. У наш час із матеріальним забезпеченням суддів і судів було ох як туго. У мене зарплата до ста рублів не дотягувала. А в суді навіть паперу не було. Один кодекс законів на весь суд. Але що стосувалося порядності, відданості професії, відповідальності перед людьми — геть усякі питання!

Так, ми, моє покоління, були іншими. Вже тому, що поруч із нами перебували колеги, які пройшли страшні роки війни. Це була особлива категорія людей. Майже третина суддів республіки були учасниками (а ще третина від цього інвалідами) війни. І те пекло, яке вони пройшли, наклало на їх душі якийсь особливий людський відбиток. Про матеріальне з такими людьми соромно було й думати, не те що говорити. Вони були безмірно віддані закону, буквально залишалися прикутими до нього, як галерні раби. А ми... Ми цього, на жаль, не змогли втримати. Моє покоління зрадило їх, старших, які тепер покояться з миром. Не можу собі цього пробачити...

— Чому ж не змогли передати цей досвід наступному поколінню? Чи вони не хотіли слухати?

— Я не знімаю із себе і своїх колег провини за те, що ми не змогли за допомогою найтонших механізмів виховати таке ж нинішнє покоління суддів. І головна втрата, що вони перестали бути відкритими для людей. Ось що треба повернути у ході реформ судово-правової системи — публічність як правосуддя, так і конкретно суддів. Доступність суду, що раніше було перевагою радянської системи. Я стою на тій точці зору, що суддя повинен бути від народу і з народом.

— Тобто ви за виборність суддів?

— Так, суддю повинна вибирати громада. І саме вона має повне право тримати цього суддю під контролем. Сьогоднішня громіздка і закрита система правосуддя не сприяє наближенню до народу. Це — згуртована корпоративна судова система, яку і як спосіб самозахисту, і як можливість жити краще створили судді для себе. Їм дозволили це зробити.

Суддю повинна вибирати громада. Сьогоднішня громіздка і закрита система правосуддя не сприяє наближенню до народу. Це — згуртована корпоративна судова система, яку і як спосіб самозахисту, і як можливість жити краще створили судді для себе. Їм дозволили це зробити

Припустимо, громадянин вирішив звернутися до свого суду. Раніше в поняття «свій суд» входило те, що людина знала: ось тут розташований суд, куди вона в будь-який момент може піти (якщо саму не привели) і вирішити всі питання щодо частини спорів і конфліктів. Але сьогодні громадянину будь-якого району можуть сказати: «Е, шановний, це не наша юрисдикція. Ми не займаємося тепер поновленнями на роботі». — «А куди мені?» — «Іди до Окружного адміністративного суду». — «А де це? А що це? А до кого мені там звертатися?» Ну в Києві — ще півбіди. А якщо Окружний адміністративний у Дніпропетровську, а людина живе в Кіровоградській області? А їхати нема на що. І вирішити треба всього-то питання скасування накладеного на неї адміністративного стягнення. При цьому проїзд їй вилився в обидва кінці в 300 гривень, судові витрати — в 100. А ви спробуйте сьогодні домогтися скасування судового рішення, якщо воно, з вашої точки зору, незаконне. Після апеляції протягом півроку ви будете оббивати пороги, поки не набридне. А після цього терміну рішення ж підлягає виконанню.

І ось цей фактор позбавляє людину права на справедливий і незалежний суд. Адже вона не впевнена, що касація буде на її користь. І таких гачків у системі безліч. Так кому потрібна така судова система? Для кого вона створена? Я вважаю так: якщо в Конституції записано право кожного з нас на справедливий незалежний суд, то, панове з влади, забезпечте дотримання цього права.

— Політики постійно говорять про судову реформу. Як ви її бачите?

— У нас же як приходить нова або нова стара влада, так і реформу судово-правової системи затіває. А мета — щоб суд ближче до власної ноги притягнути. Особливою несправедливістю я вважаю те, що в результаті цих пертурбацій Верховний Суд позбавили основних його повноважень — як вищого органу судової влади в країні. Верховний Суд повинен посісти належне місце вже за своєю назвою. Але ми ж позбавили людину права на звернення у вищу судову інстанцію. Це — очевидне порушення Конституції. Якщо є щире бажання влади подолати корупцію в судах, нехай поверне ВСУ повноваження, яких він був позбавлений необґрунтовано.

Не так давно указом президента створено Конституційну комісію з підготовки проекту нового Основного Закону. Вважаю, що в проекті слід передбачити право Верховного Суду як найвищого органу судової влади на законодавчу ініціативу. Раніше він мав таке право. ВСУ має бути наділений повноваженнями щодо розгляду справ у порядку судового нагляду, який був скасований, вважаю, передчасно. Пленум Верховного Суду треба знову наділити повноваженнями судової інстанції, а суддям ВСУ надати право вносити на пленум подання на предмет перегляду судових рішень.

Верховний Суд повинен знову отримати статус суду першої інстанції. Зокрема, розглядати таким чином (це, між іншим, краща світова практика) справи особливої складності, які не знайшли правильного вирішення в нижчих судах. ВСУ необхідно наділити правом розглядати по першій інстанції справи щодо осіб, які займають у державі особливо важливе посадове становище, а також щодо суддів, прокурорів, слідчих. Верховний Суд — і тільки він — повинен своїми постановами давати роз'яснення з питань судової практики.

— Але якщо Верховний Суд позбавили права розглядати справи, в тому числі особливо важливі, то хто їх розглядає?

— Створили вищі спеціалізовані суди, які досі не виробили механізмів визначення, яка ж категорія справ належить до їх повноважень. Не припиняються суперечки про підсудність, а це неприпустимо. Але у нас у—порядку речей перетягування справ: моя — ні, моя. І цей тлумачить закон так, а той — інакше. Щодо однієї і тієї ж справи можуть виникати два абсолютно протилежних рішення. Я постійно пишу листи вищим державним чинам із пропозиціями повернути Верховному Суду його повноваження, але процес розгортається дуже повільно.

Правда, за новим законом про судоустрій ВСУ надано право приймати заяви про перегляд судових рішень. Але це тільки частина його повноважень. Якщо ми чекаємо від правосуддя законності і справедливості, то треба все зробити, щоб воно було в організаційному порядку міцним, сильним, однозначним і непримиренним до порушень закону. І щоб викорінити звідти всіх випадкових людей, що йдуть до суду за зарплатою і баришами.

— Ну за зарплатою — навряд чи. Вона не така вже й висока у суддів, а зараз і її урізали.

— І я категорично проти цього! Не може бути дешевого правосуддя. Свого часу цар Олександр Другий, коли робив судову реформу 1861 року, не подивився на загальну убогість Росії, а виділив на реорганізацію судової системи величезну суму. Власне, тоді було закладено міцну, доступну простій людині судову систему.

— Хотілося б почути вашу думку про недоторканність суддів. Варто їх позбавляти її?

Мені здається, що ці спалахи ненависті, правового свавілля щодо суддів — яскраві свідчення того, що сильний незалежний суд нікому не потрібен. Його просто бояться

— Мені здається, як і в питанні скасування судового нагляду, так і тут ми ще не дозріли для кардинальних заходів. Я маю на увазі ті негативні явища, які допускаються щодо суддів, їх сімей. Треба судді залишити якусь гарантію безпеки. Інакше будуть розправи. Пропаганда ведеться на «ату їх!». А в принципі питання не можна вирішувати миттєво. Треба провести глибоке дослідження. Взагалі, мені здається, що ці спалахи ненависті, правового свавілля щодо суддів — яскраві свідчення того, що сильний незалежний суд нікому не потрібен. Його просто бояться.

— Ви — суддя, який брав участь в ухваленні рішень про призначення виняткової міри покарання — смертної кари. Як ви вважаєте — чи потрібно її повернути до Кримінального кодексу?

— Це складно і проблематично. Хоча й не виключено, що цей захід може бути введений у разі якихось надзвичайних обставин. Скажімо, оголошення в країні воєнного стану. Я дійсно багато думав над цим питанням.

Раніше закон був такий: «надалі до повного скасування виняткова міра застосовується». Тобто ця міра була завжди тимчасовою. Особисто я вважаю, що в період захоплення Криму, створення напруженої ситуації на сході країни можна було б діяти більш суворо. Проти проявів сепаратизму, державної зради, провокування ситуацій із великими жертвами тощо.

— Думаєте, треба було ситуативно дозволити таку міру?

— Абсолютно. Цей захід багато процесів і явищ якби не зробив неможливими, то зменшив би значно. Неправда, що смертна кара істинних злочинців не зупиняє. Коли треба було по всьому світу провести кампанію скасування смертної кари, тоді пішли в хід усякі дослідження та соціологічні опитування. А ось Америка, яку називають країною найвищої демократії, зберегла смертну кару. Хай тільки в половині штатів. Ось ми читаємо, що на Донбасі терористи знущаються над нашими військовополоненими, навіть є факти кастрації. Це що таке в ХХI столітті? Гуманізм у розквіті? А захоплення заручників? Щоб іншому не кортіло це робити, треба і за такі дії карати дуже суворо.

— Європа точно засудила б таку ініціативу...

— А я думаю — нехай. Європа засудила б, а український народ зрозумів би правильно. Не виключав би, наприклад, введення смертної кари в окремих регіонах країни. З профілактичним ефектом. І гіркіни із захарченками не так би нахабно поводилися.

— Хіба можна довіряти недосконалій судовій системі використання такого жорстокого і небезпечного інструменту? І чи достатньо професіоналізму у суддів, щоб кваліфіковано застосувати його?

— Це некоректна постановка питання. Так можна нівелювати багато професій. Сказати, припустимо, що прямі операції на пораненому серці у нас робити не вміють. А я знаю вітчизняного хірурга, який опанував таке уміння досконало. Коли стаття про виняткову міру існувала, ми щоразу звужували кількість складів злочину, за які належало її застосовувати. Крім того, це були справи особливої категорії. І районні суди не розглядали їх. Тільки обласні суди або Верховний по першій інстанції. Суддям, які не мають достатнього досвіду, таких справ ніколи не доручали. І коли я або мої колеги розглядали такі справи, то призначали виняткове покарання за наявності достовірних і безперечних доказів і виключно негативних даних про особу підсудного. Якщо ж підкрадався найменший сумнів, то застосування смертної кари виключалося.

— Хіба довічне ув'язнення — не більше жорстока міра покарання, ніж смертна кара?

— Але ж у цьому випадку особливо небезпечному для суспільства злочинцю зберігають життя. Причому Європа вимагає, щоб йому забезпечили життя з європейськими стандартами. Один з ув'язнених зізнався, що тепер живе краще, ніж жив на волі. Мовляв, в лазню водять, пристойна камера з телевізором, годують, роботу не треба шукати. Я не хочу детально зупинятися на темі, над якою думаю все своє суддівське життя. Це — права потерпілих. Вони безправні по суті. І як їм дивитися на те, що вбивця їхніх дітей довічно живе на їхні податки і сповідається місцевому батюшці?

У минулому Верховний Суд розглядав справу по першій інстанції про вбивство трьох лісників у Сарненському лісництві Рівненської області. Вбивці — батько і син — отримали смертну кару і 15 років відповідно. Через роки ми з'їздили туди, знайшли численних нащадків убитих. Так от, я був уражений: держава ні копійчини не дала, щоб допомогти сім'ям загиблим. Люди самі на якомусь кордоні обеліск поставили. Ми відіслали в Сарненський район книгу з нарисом про подвиг лісників. А через кілька років після цього відгукнувся син одного із загиблих. Дякував, що ми згадали про його батька.

Якщо брати долю потерпілих по всій країні, то вона буде схожою. А за Конституцією... Президент є гарантом її. Він же повинен ініціювати деякі заходи. Скажімо, здійснити ідею створення фонду допомоги потерпілим. Суд стягує із засудженого збиток. А у нього майна — стертий портсигар. Що з нього візьмеш? А він-то завдав колосальної матеріальної шкоди. Я вже не кажу про моральну. Мало того що із засудженого навіть шерсті жмут не взяли, на наші податки його будуть утримувати все його погане життя. То чи не перекіс це?

— У пресі порушили проблему, що в ізоляторах перебувають десятки людей, які роками чекають суду. Їх не визнають винними, але й провини не знімають. Як із цим боротися?

— У бутність суддею Верховного Суду СРСР я брав участь у розгляді справи щодо секретаря обкому Адилова, обвинуваченого у скоєнні вбивств, викраденні людей. Це було дуже гучна справа. Адилов просидів у в'язниці без вироку 8,5 років. Суд тривав до ліквідації СРСР. Вирок так і не був винесений. Це був один факт по всьому Союзу. І про нього дізналися всі. А по Україні таких справ — близько півсотні.

Виникає запитання: на якій законній підставі люди утримуються в СІЗО? За які злочини? І чому так довго не звільняються, якщо провина не доведена? Ясно одне: винні в незаконному позбавленні волі цих осіб повинні нести кримінальну відповідальність.