Коли в будинку з'являється маленьке кошеня, власнику необхідно забезпечити належний догляд
Що потрібно придба....
Архів
Повернутись назад
24 Серпня 2015
24 Серпня
Блог:
Думки08:53
Політика
Олександр Черненко
Єдиний виборчий список не означає ліквідацію партії
Якщо декілька політичних партій домовляться про єдиний список на місцеві вибори, це зовсім не означає поглинання однієї партії іншою. Таку думку «Аналітичній службі новин» (АСН) висловив народний депутат від фракції «Блок Петра Порошенка» Олександр Черненко.«Закон забороняє участь у виборах політичним блокам, але при цьому в ньому немає жодного слова про обов'язкове злиття політсил, — сказав Черненко, відповідаючи на запитання АСН — чи зобов'язаний «УДАР» і «Народний Фронт» у разі походу єдиним списком з «Солідарністю» на місцеві вибори, розпускати свої партії.За його словами, партії можуть делегувати в загальний список своїх кандидатів.«Але тоді ці кандидати повинні вийти з рідної партії. І політсили працюють й надалі», — уточнив Черненко.
За кордоном
Грибаускайте в День Незалежності побажала українцям берегти і цінувати свободу
Президент Литви Даля Грибаускайте привітала українців з Днем Незалежності. Про це вона написала українською мовою в Twitter. «З Днем Незалежності, Україно! Прагнення до свободи перемогти неможливо. Тому бажаю завжди цінувати і берегти свою свободу!», — написала вона.
Грибаускайте в День Незалежності побажала українцям берегти і цінувати свободу
Президент Литви Даля Грибаускайте привітала українців з Днем Незалежності. Про це вона написала українською мовою в Twitter. «З Днем Незалежності, Україно! Прагнення до свободи перемогти неможливо. Тому бажаю завжди цінувати і берегти свою свободу!», — написала вона.
Блог:
Думки10:52
Економіка
Андрій Забловський
Треба збирати податки так, щоб у бізнеса була мотивація їх платити
Одним з найбільш обговорюваних питань у реформуванні податкової системи для малого та середнього бізнесу стане спрощена податкова система. Таку думку «Аналітичній службі новин» (АСН) висловив експерт ради підприємців при КМУ Андрій Забловський.«Підходи в рамках обговорення податкової реформи в принципі влаштовують бізнес. Це спрощення адміністрування, прозорі правила гри на ринку, передбачуваність і прозорість податкової системи. Що стосується самих деталей у реалізації цих підходів, то тут можуть бути проблеми. Ми поки що не бачили цих моделей і не знаємо, яка буде взята за основу», — розповів експерт.Забловський вважає, що найбільше суперечок і нарікань виникне відносно спрощеної системи оподаткування.«Кажуть, що вона буде тільки для фізосіб, юридичних осіб приберуть зі спрощеної системи. Інформації, як будуть реалізовані ці підходи, немає. Можу сказати, що за спрощеною системою — це буде одне з найдискусійніших питань, не унеможливлюю, що він викличе хвилю протестів серед підприємців малого та середнього бізнесу. Спрощена система фактично давала змогу останні 15 років малому і середньому бізнесу більш-менш розвиватися і виживати. Ця система дозволяла підніматися на ноги. Є загальна система оподаткування, є спрощена. Сутність спрощеної — мінімізувати адміністрування, спростити податкову звітність для представників малого та середнього бізнесу. Те, що відбувалося останні місяці, ситуація з касовими апаратами, зміна підходів щодо спрощеної системи викликало великі дискусії та обговорення. Це наступний етап і сподіваюся, що ми врахуємо всі ці больові точки проведення податкової реформи», — розповів експерт.За словами Забловського, малий і середній бізнес через кризу знаходяться в дуже важкому стані, тому для них дуже важливо зберегти спрощену систему оподаткування, до того ж у максимально зручному, доступному і простому варіанті.«Мова не про введення податків, а про скорочення їх кількості. Попередній етап реформи передбачав скорочення податків, але насправді скорочення відбулося чисто математичне. Податки просто об'єднали і податкова база не зменшилася, а в деяких випадках навіть розширилася. Йдеться про скорочення тих податків, які держава більше адмініструє, ніж збирає, вони економічно неефективні. Але здебільшого податки стимулюють економічний розвиток. Завдання податкової реформи — змінити податкову модель країни так, щоб вона стимулювала економічне зростання. Треба не просто збирати податки заради податків, заради наповнення бюджету, а збирати податки таким чином, щоб у бізнесу була мотивація їх платити і була змога розвиватися», — розповів експерт.«Сподіваємося, що вийде все реалізувати, інакше буде провал в податковій реформі. Не хотілося б повторення серпня минулого року, коли у ВР поспіхом понаухвалювали податкових новацій і потім їх поспіхом почали змінювати і видозмінювати. Бізнес був змушений в авральному порядку адаптуватися до таких змін, що, безумовно, не могло не позначитися на стабільності роботи», — розповів Забловський.
Блог:
Думки12:06
Суспільство
Світлана Коломієць
Знадобилося 24 роки, дві революції і війна, щоб ми почали будувати незалежну державу
Ще недавно багато хто з нас сприймали День Незалежності як чергове свято в календарі — вихідний день, привід одягти вишиванку, а сьогодні це слово — «незалежність» боляче б'є по наших нервах і самолюбству. Таку думку «Аналітичної службі новин» (АСН) висловила заступник Міністра екології Світлана Коломієць.«На різних фронтах ми відстоюємо своє право жити в справді незалежній країні. Бійці роблять це на передовій. Сотні молодих талановитих хлопців борються зі старою системою, будуючи сильну економіку. І там і там доводиться нелегко. Але, напевно, тільки нині ми справді усвідомлюємо значення цього свята», — сказала Коломієць.За її словами, знадобилося 24 роки, дві революції і війна, щоб українці нарешті почали будувати незалежну державу.«Так, не швидко і не просто, так, роблячи помилки і натикаючись на міни. І в прямому, і переносному сенсі. Сьогодні практично кожна реформа, яку ініціює міністерство, супроводжується протистоянням. Боротьбою з корумпованими чиновниками і підприємцями, з бюрократами на місцях. Але ми вже відчуваємо, як стара система ламається. Цеглинка за цеглинкою ми починаємо будувати самостійну українську державу, яке живе за Конституцією і законами. Щоб довести це будівництво до кінця, нам потрібно буде дуже багато сил, сміливості і наполегливості. Але я дуже вірю, що українцям вистачить на це духу», — наголосила заступник міністра.
Блог:
Думки12:32
Економіка
Андрій Новак
Податковий тягар необхідно перекласти з малого та середнього бізнесу на великий
Щоб податкова реформа була ефективною, необхідно зменшити кількість податків і ліквідувати несуттєві, а податковий тягар необхідно перекласти з малого та середнього бізнесу на великий. Таку думку «Аналітичній службі новин» (АСН) висловив економіст і глава Комітету економістів України Андрій Новак.
«Я вважаю, що податкова реформа повинна бути комплексною. Введення окремих податків або їх скасування, підвищення і зменшення ставок за окремими податками нічого по суті не змінить. Сьогодні, щоб повернути вітчизняного бізнесмена або залучити іноземного інвестора, українська податкова система повинна бути конкурентною, вигіднішою порівняно з податковими системами всіх наших країн-сусідів — загалом східноєвропейського регіону. Інакше абсолютно немає сенсу інвестувати в Україну, коли кращі умови пропонують всі наші сусіди», — зазначив експерт.
За його словами, є планові завдання, які потрібно виконувати під час податкової реформи.
«Перше — це кардинальне зменшення реальної кількості податків. Не те, що зробив чинний уряд, коли він майже здійснив податковий обман, розповідаючи, що зменшили податки з 22 до 9. Насправді відбулося перегрупування величезного масиву податків — з 22 груп у 9 груп. При цьому з'явилися нові податки — податок на нерухомість. Треба насправді кардинально зменшити кількість податків, бо бюджет формується насправді з 7—9 податків, які дають суттєві надходження до держбюджету або в місцеві бюджети. Всі інші — зайвий податковий масив, який ускладнює податкову систему і відповідно роботу бухгалтерії будь-якої компанії», — розповів Новак.
«Друге завдання — треба перекласти податковий тягар з малого та середнього бізнесу на великий. Оскільки без цього бюджет країни не набере потрібних обсягів і тих сум, які необхідні, щоб виконувати на пристойному рівні соціальні платежі. Якщо ці два завдання не будуть виконані, то податкова реформа по суті нічого не дасть», — розповів експерт.
Новак вважає, що новий податок на автомобілі треба вводити, але застосовувати його потрібно правильно.
«Європейська практика показує, що у них також є податки на авто, які мають прогресивну шкалу — залежно від об'єму двигуна або вартості авто. Тому європейці дуже охоче продають автомобілі віком старше 5 років, чим користуються наші співгромадяни і люди на просторі СНД. Оскільки платити податки і обслуговувати старі авто просто невигідно. Це в принципі правильно, оскільки тут, крім аспекту економічного, є ще й екологічний. Тому прогресивна шкала для авто залежно від їхньої вартості та віку — це нормально. Інша річ, якою має бути ця шкала. На сьогодні, враховуючи, які авто в основному зараз на наших дорогах, не можна робити соціально незручну шкалу і оподатковувати автомобілі віком від 5 років і старше. Тут треба цю межу суттєво підняти, бо у нас багато автомобілів, яким до 15 років. Тому на першому етапі оподатковувати авто, яким до 15 років не треба, оскільки це занадто велике навантаження на багатьох українців», — вважає Новак.
Блог:
Думки12:43
Економіка
Вікторія Войціцька
Модернізувати енергетичні об'єкти можуть тільки західні інвестори
Рішення уряду про припинення приватизації низки великих енергооб'єктів на сьогодні є виправданим. Таку думку «Аналітичної службі новин» (АСН) висловила секретар Комітету Верховної Ради України з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки Вікторія Войціцька.
«До такого рішення Кабміну ставлюся позитивно. Адже насправді ми як країна повинні насамперед ставити перед собою завдання не лише наповнення бюджету від приватизації, але і залучення повноцінних професійних інвесторів, які зможуть провести модернізацію енергетичних об'єктів», — каже Вікторія Войціцька.
Політик зазначає, що ні для кого не секрет, що особливо в енергетиці у нас одні з найвищих у Європі енерговитрат як в процесі генерації, так і при транспортуванні енергоресурсів.
«Тому ключове завдання: залучити інвесторів, які зможуть забезпечити фінансування проектів модернізації енергетичних активів. Суми на модернізацію вимірюються сотнями мільйонів доларів. І такі суми в сьогоднішніх умовах зможуть заплатити тільки західні інвестори. А їм потрібен час на якісне інформування та доступ до інформації про планові об'єкти на приватизації», — зазначила Войціцька.
Також парламентарій окреслила побоювання представників ЄС.
«Як сказав один з представників Євросоюзу в розмові зі мною: в сьогоднішніх умовах непрозорої і швидкої процедури приватизації, в ній зможуть взяти участь тільки інсайдери. Тобто ті ж олігархи, які мають свій менеджмент і контролюють вже зараз такі активи. Тому, рішення як для мене позитивне, але ключове запитання — що буде далі? Які подальші кроки? І як забезпечено залучення повноцінних інвесторів, які зможуть взяти на себе зобов'язання і втілити їх у модернізацію енергетичних активів», — зазначила Войціцька.
Фото14:31
Суспільство
Хрещатиком пройшла нова українська армія
«Ми народжені вільними на своїй землі». З такими словами розпочалося святкування 24-ї річниці Незалежності України.
Задовго до початку параду на Майдан Незалежності в Києві стягуються люди. Подолавши кілька кордонів і перевірок на безпеку, вони ставали за широкими спинами військових.
Рівно о 10.00 стартував «Марш Незалежності». Міністр оборони Степан Полторак об'їхав війська. Слово взяв Президент Петро Порошенко. Свою промову почав словами Ліни Костенко. «Ми воїни. Не ледарі. Не лежні. І наше діло – праведне й святе! Бо хто за що, а ми – за незалежність. Отож – нам так і важко через те», - прозвучало з вуст гаранта Конституції.
«Двадцять п'ятий рік незалежності повинен пройти, як по крихкому льоду. Повинні розуміти: маленький необережний крок може стати фатальним. Війна за незалежність все ще триває. І перемогти в ній можна тільки поєднуючи оборонні зусилля, дипломатичний талант, політичну відповідальність. І - залізну витримку», - зазначив він.
Порошенко згадав Іловайськ і майже 2 100 воїнів, загиблих за час цієї неоголошеної війни. Далі була хвилина мовчання. Приспустивши прапори і опустивши голови під пісню «Пливе кача» за шістдесят секунд в головах пронеслися палаючий центр Києва в лютому минулого року, поля битв на Сході, поранення, смерті бойових побратимів. Здавалося, кожен м'яз на обличчі солдата й офіцера відчував цю біль.
Порошенко пообіцяв збільшити контрактами складали української армії і не гарантував відсутність нових хвиль мобілізації. «Пообіцяти скасування призову і відсутність нових хвиль мобілізації не можу. В умовах агресії повністю контрактної армії бути не може в принципі. Історія не знає таких прикладів », - сказав він і пообіцяв, що сучасну армію забезпечать новітньою технікою. «Сьогодні марш проходить без техніки і зброї. Але ще позавчора в Чугуєві велику партію, найбільшу за всю історії України, танків, бронетранспортерів, БМП, автомобілів, гаубиць, зенітно-ракетних комплексів, артилерії, ми відправили на передову. До кінця поточного року поставимо в Збройні Сили України ще понад 300 одиниць бронетехніки, 400 автомобілів, 30 000 ракет і боєприпасів », - додав Президент.
Після Порошенко вручив бойові прапори і стрічки до них, за мужність і відвагу. Потім по Хрещатику пройшли маршем військові.
Хрещатиком пройшла нова українська армія
«Ми народжені вільними на своїй землі». З такими словами розпочалося святкування 24-ї річниці Незалежності України.
Задовго до початку параду на Майдан Незалежності в Києві стягуються люди. Подолавши кілька кордонів і перевірок на безпеку, вони ставали за широкими спинами військових.
Рівно о 10.00 стартував «Марш Незалежності». Міністр оборони Степан Полторак об'їхав війська. Слово взяв Президент Петро Порошенко. Свою промову почав словами Ліни Костенко. «Ми воїни. Не ледарі. Не лежні. І наше діло – праведне й святе! Бо хто за що, а ми – за незалежність. Отож – нам так і важко через те», - прозвучало з вуст гаранта Конституції.
«Двадцять п'ятий рік незалежності повинен пройти, як по крихкому льоду. Повинні розуміти: маленький необережний крок може стати фатальним. Війна за незалежність все ще триває. І перемогти в ній можна тільки поєднуючи оборонні зусилля, дипломатичний талант, політичну відповідальність. І - залізну витримку», - зазначив він.
Порошенко згадав Іловайськ і майже 2 100 воїнів, загиблих за час цієї неоголошеної війни. Далі була хвилина мовчання. Приспустивши прапори і опустивши голови під пісню «Пливе кача» за шістдесят секунд в головах пронеслися палаючий центр Києва в лютому минулого року, поля битв на Сході, поранення, смерті бойових побратимів. Здавалося, кожен м'яз на обличчі солдата й офіцера відчував цю біль.
Порошенко пообіцяв збільшити контрактами складали української армії і не гарантував відсутність нових хвиль мобілізації. «Пообіцяти скасування призову і відсутність нових хвиль мобілізації не можу. В умовах агресії повністю контрактної армії бути не може в принципі. Історія не знає таких прикладів », - сказав він і пообіцяв, що сучасну армію забезпечать новітньою технікою. «Сьогодні марш проходить без техніки і зброї. Але ще позавчора в Чугуєві велику партію, найбільшу за всю історії України, танків, бронетранспортерів, БМП, автомобілів, гаубиць, зенітно-ракетних комплексів, артилерії, ми відправили на передову. До кінця поточного року поставимо в Збройні Сили України ще понад 300 одиниць бронетехніки, 400 автомобілів, 30 000 ракет і боєприпасів », - додав Президент.
Після Порошенко вручив бойові прапори і стрічки до них, за мужність і відвагу. Потім по Хрещатику пройшли маршем військові.
Публікації15:05
Суспільство
Три великі любові Краматорська
Війна на сході змінила багато чого. Рік тому адміністративним центром Донецької області став Краматорськ — місто промислове, що пережило дві окупації гітлерівськими військами і одну — російськими терористами. Є думка, що тут залишилося багато тих, хто співчуває «ДНР» і нишком мантрує «Путін, прийди», хто не вважає День Незалежності України святом, а наші війська — визволителями. Чи так це? У пошуках відповідей на ці запитання, журналісти АСН вирушили до Краматорська.
Шлях до іншої реальності
Головною метою поїздки до Краматорська, куди нас запросив голова Донецької обласної військово-цивільної адміністрації Павло Жебрівський, було інтерв'ю. Почувши про заплановане відрядження, близькі та колеги стали хвилюватися.
Одні намагалися відрадити, інші радили, де взяти бронежилет, треті стверджували, що там за українську мову або тризуб стовідсотково поб'ють. І щиро дивувалися, що в Краматорськ ходять потяги, зокрема й експрес «Інтерсіті».
До речі, попри те що в Краматорськ йде два потяги, квитки на них взяти проблематично, — пасажирів багато. Це не лише військові, як хтось міг би подумати. І поводяться люди в східних експресах і нічних потягах так само, як і в західних: читають, листуються, їдять, спілкуються, сплять.
Машина часу
Перше враження від Краматорська — шок: місто схоже на зображення зі старої пожовклої радянської листівки. Здається, що потрапив як мінімум в 80-ті минулого століття, а як максимум — ще й раніше. У ХХІ століття повертають хіба що не так давно відремонтований вокзал (капремонт проводився в 2014 році), українські прапори і тризуб на центральній площі.
Але фронт близько. Про це нагадує посилена охорона адмінбудівель і центрального готелю, а також наявність у центрі міста озброєних людей у формі. А ще — написи-покажчики на будинках «Бомбосховище».
Неприємно вражає ветхість. Те, за що відповідає влада, — лагодиться, фарбується, прибирається. А фарбувати, прибирати, ремонтувати свої будинки і облаштовувати двори жителі, судячи з усього, не поспішають. Рідко де побачиш новий склопакет. Найчастіше рами лякають облізлою старою фарбою.
Виявилося, що інформація про патерналізм жителів сходу, який аж зашкалює, — не міф, а жорстока реальність. Тут усі чекають,коли прийде дядько від влади або підприємства, все полагодить, побілить і пофарбує. Жодному жителю навіть в голову не приходить думка, що можна двором зібрати кошти і відремонтувати під'їзд. Все це, як стверджує Жебрівський, — «совок» на капіталістичних ногах. Підприємства, магазини, кафе, транспорт — все працює. Та що магазини — є чинні автосалони.Краматорськ, чесно кажучи, має вигляд значно багатший, ніж деякі провінційні містечка в інших регіонах України. Якщо це все відмити, відчистити і перефарбувати — спокійно можна возити туристів, які цікавляться архітектурою та звичаями СРСР.
Хліба і видовищ
У самому місті ніхто не голодує. Можна купити як російський лимонад, так і львівське морозиво. До речі, на вулиці з пивком там сидіти не заведено. Це роблять хіба що деякі любителі і професіонали питної справи, але де їх немає?!
Йдемо далі, дивимося, що і як. Наткнулися на кіоск «Союздрук» (назву видно навіть через товстий шар фарби!) І, ясна річ, вирішили подивитися, яка періодика популярна. З'ясували, що придбати пресу українською мовою — проблема. У кіоску повно глянцю і декілька газет російською. Прошу у продавця продати мені все, що є українською. У відповідь чую безапеляційне: «У нас російськомовне населення!». За мить жінка додає, що навіть не намагалися торгувати україномовною пресою — її не замовляли тоді, не замовляють і нині.
Українська мова в Краматорську — і справді дивина. Нею спілкуються переважно приїжджі: представники влади, військові, журналісти та волонтери. Хоча під час перепису населення в 2001 році понад 70% мешканців Краматорська вважали себе українцями і лише близько 27% — росіянами. Місцеві, розмовляючи, навіть не намагаються перейти на українську. Але почувши «дякую» або «до побачення», посміхаються і теж відповідають українською.
Неюні ленінці
Люди переважно неконфліктні. Правда, чужинців вони бачать одразу і пильно розглядають. Хто старший, з відкритим осудом запитує: «Що, на війну подивитися?». Почувши, що не війну, а місто, починають розповідати про все (крім війни, сепаратистських настроїв, політичної ситуації і бажаного майбутнього свого міста). До речі, їхній найбільший біль, особливо старшого покоління, — пам'ятники Леніну. Реально зі сльозами на очах кажуть: «Такі пам'ятники, а їх...». І не розуміють нерозуміння такої ностальгії і віри в Ілліча.
У нас же мета — знайти школу № 6. Її закінчив легендарний актор, режисер і сценарист Леонід Биков. Навчався в ній і Йосип Кобзон, але щодо його любові до терористів це тепер певно компромат, ніж предмет гордості. Але, як виявилося, все не зовсім так. Місцеві Кобзону якось навіть ніжно співчувають. «Ви знаєте, він у школі вікна пластикові поставив. А вони його бюст прибрали — за те, що Кобзон виступив у цій «ЛНР». А він такий хороший — погляньте, які вікна…», — з тремтінням у голосі розповіла місцева жителька. Зауваження «Війна, мовляв» викликало у жінки тільки осуд, а ось фраза, що вікна ж дешевенькі, а Кобзон — заможний, міг би й кращий подарунок рідній школі зробити, змусила її замислитися...
До речі, ностальгують у Краматорську не лише за Кобзоном чи Іллічем. «Ось тут, де велика клумба, взимку ялинку встановлюють. А раніше там був чудовий пам'ятник: Сталін і Ленін на лавочці сиділи, спілкувалися. Але за часів Союзу теж було мракобісся, як і нині, тож Сталіна прибрали», — наскаржився Петрович і навідріз відмовився фотографуватися, щоб відкрито донести свої аргументи читачам.
Коти і бабусі
Чим ще дивує Краматорськ? Кількістю котів. Вони — пещені і красиві — там всюди. Та й як без бабусь на лавках? До речі, Галину і Людмилу, які охоче поговорили з нами про котів, забути буде складно.
Перша, дуже доглянута поважного віку дама, спершу намагалася прилаштувати нам сусідську триколірну кішечку, запевняючи, що вона принесе щастя. Але її подруга зазначила, що якась нехороша Любка стерилізувала тваринку.
Галина вирішила відкрити душу — повідала, як її кішечку Мусю собаки порвали. «Ви знаєте, як тих собак звуть? Не буду говорити, образитеся. Хоча ображайтеся, скажу. Вони: ... — і я почула таку жорстку лайливу конструкція, що в порту і в казармі певно здивувалися б такій грі слів.
Молодим скрізь у нас дорога
Але це — не всі настрої Краматорська. У ньому люди розділилися на три групи. Перші — активно виступають за Україну і світ, другі сумують за СРСР, але під «ДНР» не хочуть (були, не сподобалося). А треті просто чекають, що буде далі.Найактивніша і просунута — традиційно молодь. Її чужинці, які спілкуються українською, не напружують. Навпаки. «Жодних сепаратистських настроїв тут не буде. У нас більшість за Україну і незалежність», — розповіла АСН дівчина Настя.
Вона — корінна жителька Краматорська. Говорить російською, але намагається перейти на українську. На шиї носить кулон — тризуб. Сказала, що їй ніхто не дорікає за це: ні рідні та близькі, ні інші люди.
Виявилося, дівчина — волонтер з молодіжного будівельного табору «Будуємо Україну разом». Вони разом із друзями — студентами та старшокласниками з Краматорська, Слов'янська, Львова, Києва, Житомира та Луцька — допомагають відбудовувати зруйновані будинки, сортують і розносять гуманітарну допомогу тим, хто її потребує. Наприклад, людям похилого віку і дітям із багатодітних або проблемних родин.
Ці хлопці виготовляють і встановлюють яскраві лавки у дворах. Сортують сміття. Організували міні-хостел і бібліотеку. А ще молодь оновила написи на будинках — покажчики «Бомбосховище». І щиро сподівається, що більше в підвалах сидіти нікому не доведеться.
«Ви не хвилюйтеся, Краматорськ — це Україна. Я точно знаю. Інакше бути не може. Скоро День Незалежності. Ось побачите, яке в нас буде свято. А трохи пізніше й усі разом відсвяткуємо. Коли не буде окупованих територій », — проводжаючи кореспондента АСН, сказала Настя. І цій молодій, активній дівчині не можна не вірити.
Три великі любові Краматорська
Війна на сході змінила багато чого. Рік тому адміністративним центром Донецької області став Краматорськ — місто промислове, що пережило дві окупації гітлерівськими військами і одну — російськими терористами. Є думка, що тут залишилося багато тих, хто співчуває «ДНР» і нишком мантрує «Путін, прийди», хто не вважає День Незалежності України святом, а наші війська — визволителями. Чи так це? У пошуках відповідей на ці запитання, журналісти АСН вирушили до Краматорська.
Шлях до іншої реальності
Головною метою поїздки до Краматорська, куди нас запросив голова Донецької обласної військово-цивільної адміністрації Павло Жебрівський, було інтерв'ю. Почувши про заплановане відрядження, близькі та колеги стали хвилюватися.
Одні намагалися відрадити, інші радили, де взяти бронежилет, треті стверджували, що там за українську мову або тризуб стовідсотково поб'ють. І щиро дивувалися, що в Краматорськ ходять потяги, зокрема й експрес «Інтерсіті».
До речі, попри те що в Краматорськ йде два потяги, квитки на них взяти проблематично, — пасажирів багато. Це не лише військові, як хтось міг би подумати. І поводяться люди в східних експресах і нічних потягах так само, як і в західних: читають, листуються, їдять, спілкуються, сплять.
Машина часу
Перше враження від Краматорська — шок: місто схоже на зображення зі старої пожовклої радянської листівки. Здається, що потрапив як мінімум в 80-ті минулого століття, а як максимум — ще й раніше. У ХХІ століття повертають хіба що не так давно відремонтований вокзал (капремонт проводився в 2014 році), українські прапори і тризуб на центральній площі.
Але фронт близько. Про це нагадує посилена охорона адмінбудівель і центрального готелю, а також наявність у центрі міста озброєних людей у формі. А ще — написи-покажчики на будинках «Бомбосховище».
Неприємно вражає ветхість. Те, за що відповідає влада, — лагодиться, фарбується, прибирається. А фарбувати, прибирати, ремонтувати свої будинки і облаштовувати двори жителі, судячи з усього, не поспішають. Рідко де побачиш новий склопакет. Найчастіше рами лякають облізлою старою фарбою.
Виявилося, що інформація про патерналізм жителів сходу, який аж зашкалює, — не міф, а жорстока реальність. Тут усі чекають,коли прийде дядько від влади або підприємства, все полагодить, побілить і пофарбує. Жодному жителю навіть в голову не приходить думка, що можна двором зібрати кошти і відремонтувати під'їзд. Все це, як стверджує Жебрівський, — «совок» на капіталістичних ногах. Підприємства, магазини, кафе, транспорт — все працює. Та що магазини — є чинні автосалони.Краматорськ, чесно кажучи, має вигляд значно багатший, ніж деякі провінційні містечка в інших регіонах України. Якщо це все відмити, відчистити і перефарбувати — спокійно можна возити туристів, які цікавляться архітектурою та звичаями СРСР.
Хліба і видовищ
У самому місті ніхто не голодує. Можна купити як російський лимонад, так і львівське морозиво. До речі, на вулиці з пивком там сидіти не заведено. Це роблять хіба що деякі любителі і професіонали питної справи, але де їх немає?!
Йдемо далі, дивимося, що і як. Наткнулися на кіоск «Союздрук» (назву видно навіть через товстий шар фарби!) І, ясна річ, вирішили подивитися, яка періодика популярна. З'ясували, що придбати пресу українською мовою — проблема. У кіоску повно глянцю і декілька газет російською. Прошу у продавця продати мені все, що є українською. У відповідь чую безапеляційне: «У нас російськомовне населення!». За мить жінка додає, що навіть не намагалися торгувати україномовною пресою — її не замовляли тоді, не замовляють і нині.
Українська мова в Краматорську — і справді дивина. Нею спілкуються переважно приїжджі: представники влади, військові, журналісти та волонтери. Хоча під час перепису населення в 2001 році понад 70% мешканців Краматорська вважали себе українцями і лише близько 27% — росіянами. Місцеві, розмовляючи, навіть не намагаються перейти на українську. Але почувши «дякую» або «до побачення», посміхаються і теж відповідають українською.
Неюні ленінці
Люди переважно неконфліктні. Правда, чужинців вони бачать одразу і пильно розглядають. Хто старший, з відкритим осудом запитує: «Що, на війну подивитися?». Почувши, що не війну, а місто, починають розповідати про все (крім війни, сепаратистських настроїв, політичної ситуації і бажаного майбутнього свого міста). До речі, їхній найбільший біль, особливо старшого покоління, — пам'ятники Леніну. Реально зі сльозами на очах кажуть: «Такі пам'ятники, а їх...». І не розуміють нерозуміння такої ностальгії і віри в Ілліча.
У нас же мета — знайти школу № 6. Її закінчив легендарний актор, режисер і сценарист Леонід Биков. Навчався в ній і Йосип Кобзон, але щодо його любові до терористів це тепер певно компромат, ніж предмет гордості. Але, як виявилося, все не зовсім так. Місцеві Кобзону якось навіть ніжно співчувають. «Ви знаєте, він у школі вікна пластикові поставив. А вони його бюст прибрали — за те, що Кобзон виступив у цій «ЛНР». А він такий хороший — погляньте, які вікна…», — з тремтінням у голосі розповіла місцева жителька. Зауваження «Війна, мовляв» викликало у жінки тільки осуд, а ось фраза, що вікна ж дешевенькі, а Кобзон — заможний, міг би й кращий подарунок рідній школі зробити, змусила її замислитися...
До речі, ностальгують у Краматорську не лише за Кобзоном чи Іллічем. «Ось тут, де велика клумба, взимку ялинку встановлюють. А раніше там був чудовий пам'ятник: Сталін і Ленін на лавочці сиділи, спілкувалися. Але за часів Союзу теж було мракобісся, як і нині, тож Сталіна прибрали», — наскаржився Петрович і навідріз відмовився фотографуватися, щоб відкрито донести свої аргументи читачам.
Коти і бабусі
Чим ще дивує Краматорськ? Кількістю котів. Вони — пещені і красиві — там всюди. Та й як без бабусь на лавках? До речі, Галину і Людмилу, які охоче поговорили з нами про котів, забути буде складно.
Перша, дуже доглянута поважного віку дама, спершу намагалася прилаштувати нам сусідську триколірну кішечку, запевняючи, що вона принесе щастя. Але її подруга зазначила, що якась нехороша Любка стерилізувала тваринку.
Галина вирішила відкрити душу — повідала, як її кішечку Мусю собаки порвали. «Ви знаєте, як тих собак звуть? Не буду говорити, образитеся. Хоча ображайтеся, скажу. Вони: ... — і я почула таку жорстку лайливу конструкція, що в порту і в казармі певно здивувалися б такій грі слів.
Молодим скрізь у нас дорога
Але це — не всі настрої Краматорська. У ньому люди розділилися на три групи. Перші — активно виступають за Україну і світ, другі сумують за СРСР, але під «ДНР» не хочуть (були, не сподобалося). А треті просто чекають, що буде далі.Найактивніша і просунута — традиційно молодь. Її чужинці, які спілкуються українською, не напружують. Навпаки. «Жодних сепаратистських настроїв тут не буде. У нас більшість за Україну і незалежність», — розповіла АСН дівчина Настя.
Вона — корінна жителька Краматорська. Говорить російською, але намагається перейти на українську. На шиї носить кулон — тризуб. Сказала, що їй ніхто не дорікає за це: ні рідні та близькі, ні інші люди.
Виявилося, дівчина — волонтер з молодіжного будівельного табору «Будуємо Україну разом». Вони разом із друзями — студентами та старшокласниками з Краматорська, Слов'янська, Львова, Києва, Житомира та Луцька — допомагають відбудовувати зруйновані будинки, сортують і розносять гуманітарну допомогу тим, хто її потребує. Наприклад, людям похилого віку і дітям із багатодітних або проблемних родин.
Ці хлопці виготовляють і встановлюють яскраві лавки у дворах. Сортують сміття. Організували міні-хостел і бібліотеку. А ще молодь оновила написи на будинках — покажчики «Бомбосховище». І щиро сподівається, що більше в підвалах сидіти нікому не доведеться.
«Ви не хвилюйтеся, Краматорськ — це Україна. Я точно знаю. Інакше бути не може. Скоро День Незалежності. Ось побачите, яке в нас буде свято. А трохи пізніше й усі разом відсвяткуємо. Коли не буде окупованих територій », — проводжаючи кореспондента АСН, сказала Настя. І цій молодій, активній дівчині не можна не вірити.
Публікації16:05
Політика
Майдани, які створили незалежну Україну
Незалежність Україна здобувала важкою боротьбою — і робила це століттями. Але виборовши її де-юре, коли Україну як самостійну державу визнала світова спільнота, наша країна й досі живе протестною боротьбою. За 24 роки незалежності Україна бачила безліч акцій протесту: одні виводили її на новий виток розвитку, інші — відкидали в минуле.
Революція на граніті (2—17 жовтня 1990 року)
На початку жовтня 1990 року українські студенти (майже всі виші Києва, а також Львова і Дніпропетровська) поставили намети на Майдані Незалежності (тоді це була площа Жовтневої революції), оголосивши цю територію «зоною, вільною від комунізму». Серед них були Оксана Забужко, Святослав Вакарчук, а також Олег Тягнибок і Юрій Луценко, які наступними роками братимуть активну участь у суспільно-політичному житті України.
Студенти, невдоволені утиском прав і свобод українців, а також ймовірністю поновлення СРСР (якби було підписано новий Союзний договір), вимагали від уряду відставки голови ВР УРСР Леоніда Кравчука і голови Радміну Віталія Масола, націоналізації майна Компартії України, права для українських солдатів служити на Батьківщині і переобрання Верховної Ради на багатопартійній основі.
Підсумок. Під тиском студентів уряд був змушений виконати низку вимог, зокрема відправити у відставку Віталія Масола. Революцію на граніті вважають такою, що не має аналогів у Європі, оскільки її було організовано винятково силами студентства.
Шахтарські страйки (1991—1993, 1996, 1998 роки)
Епіцентром масштабних акцій протесту незалежної України став Донбас. У 1991 році про себе голосно заявили шахтарі. Вони піднялися проти недостатнього забезпечення техніки безпеки на шахтах (почастішала смертність гірників), низьких зарплат і браку соціального забезпечення. Ситуація ускладнилася в 1993 році: ціни на продукти різко зросли, але уряд і не думав індексувати шахтарські зарплати. Навіть більше, з'явилися 8—10-місячні затримки з її виплатою.
Стук шахтарських касок було чути не лише в Донецьку і Луганську, а й у Києві. Шахтарі пішли на столицю. Акції протесту ширилися, а разом з ними росли і вимоги мітингувальників, вірніше, вони політизувалися. Зокрема, гірники ратували за відставку Верховної Ради, референдум про довіру президентові Леоніду Кравчуку, регіональну самостійність.
До кінця 1998 року шахтарські страйки зійшли нанівець. Одна з причин — влада почала сіяти страх. У Луганську 24 серпня в День Незалежності відбувся розгін протестувальників із застосуванням кийків і сльозогінного газу (тоді силовики вперше застосували силу).
Підсумок. Політики вміло заговорили вимоги мітингувальників. Звичайно, заборгованості по зарплаті абияк виплатили, але належної індексації гірники так і не дочекалися. Питання референдуму та регіональної незалежності зависло. Люди в касках поверталися додому, піймавши облизня. Але одна людина точно залишилася у виграші. Лаври переможця ЗМІ привласнили Юхиму Звягільському. Поки народ мітингував, Звягільський встиг поміняти крісло директора шахти імені Засядька на крісло мера Донецька, а потім і першого віце-прем'єра України.
Акція «Україна без Кучми» (15 грудня 2000-го — 9 березня 2001 року)
У підручники з історії ця акція увійде як перший масштабний політичний протест з встановленням наметового містечка в центрі Києва. Ініціаторами стали декілька громадських активістів (до слова, тоді вперше заявив про себе нинішній глава парламентської фракції БПП Юрій Луценко), потім приєдналися й політичні партії. Причина — касетний скандал. Було оприлюднено розмову, записану на плівках майора Мельниченка, що свідчили про причетність чинного президента Леоніда Кучми до зникнення та вбивства опозиційного журналіста Георгія Гонгадзе.
Декілька тисяч мітингувальників спочатку вимагали відставки Кучми, міністра внутрішніх справ Юрія Кравченка, голови СБУ Леоніда Деркача і генпрокурора Михайла Потебенька. Але кожного дня список вимог ріс. Акції протесту обіцяли припинити, якщо слідом за відставками зменшать президентські повноваження, і Україна стане парламентською республікою.
9 березня 2001 року протестні акції — після затримання кількохсот протестувальників — фактично захлинулися.
Підсумок. Леонід Кучма зберіг президентський кабінет. У відставку відправили лише Кравченка і Деркача. 19 протестувальників засудили за «організацію масових заворушень» на строк від 2 до 4,5 років.
Помаранчева революція (22 листопада — 26 січня 2004 року)
Багатотисячні акції протесту Україна бачила, а от багатомільйонні і з такою широкою географією, як Помаранчева революція — вперше. У листопаді 2004 року люди вийшли на вулиці і площі міст на знак протесту проти фальсифікації підсумків президентських виборів на користь Віктора Януковича. Мітингували багато, незалежно від соціального статусу і матеріального становища: студенти, банкіри, підприємці, бюджетники, пенсіонери.Протестувальники з помаранчевими шарфиками та прапорами «Нашої України» Віктора Ющенка вимагали повторного другого туру виборів. Декілька разів з'являлася реальна загроза розгону Майдану. Але влада встояла перед спокусою силового методу.
Підсумок. Під тиском народу України та світової громадськості відбувся третій тур виборів. Переміг Віктор Ющенко. Проведено конституційну реформу, спрямовану на зменшення прав глави держави. Але вже за рік демократичну команду розсварили кадрові питання, внаслідок цього країна отримала кризу влади.
АнтиНАТОвський майдан (2008 рік)
2008 року південним сходом країни прокотилися антинатовські мітинги. У Харкові, Дніпропетровську, Донецьку, Луганську, Одесі, Запоріжжі, Севастополі і частково в Києві прихильники Партії регіонів протестували проти вступу України до НАТО.
Іскрою для мітингів став «лист трьох» на адресу Генсека НАТО Яапа де Хооп Схеффера. Президент Віктор Ющенко, прем'єр Юлія Тимошенко і спікер Арсеній Яценюк звернулися до Генсека з проханням після саміту Україна — НАТО в Бухаресті (квітень 2008 року) розпочати процедуру, результатом якої міг стати вступ до Альянсу.
Підсумок. Ці акції протесту були безрезультатними. Президент Віктор Ющенко впевнено вів країну до Північноатлантичного Альянсу. Кардинальним чином ситуація змінилася 2010 року, коли відносини Україна — НАТО «заморозив» президент Віктор Янукович. А вже в 2014 році Верховна Рада проголосувала за скасування позаблокового статусу України. Але наразі двері НАТО для нас зачинені.
Акції «Юлі — волю» (2011 рік)
Арешт, суди і все нові звинувачення на адресу екс-прем'єра Юлії Тимошенко спровокували всеукраїнські акції протесту. Найбільш масовими вони були в Києві — під Печерським райсудом. Мітингувальники, яких вміло організовували партійні соратники Юлії Володимирівни, наполегливо вимагали припинити політичні переслідування Тимошенко.
Підсумок. Печерський районний суд столиці визнав Юлію Тимошенко винною у перевищенні повноважень при підписанні газових контрактів з Росією і засудив до семи років позбавлення волі. Акції пішли на спад, а ближче до 2012 року і зовсім зійшли нанівець.
Мовний майдан (2012 рік)
Цього разу людей на майдани вивело мовне питання. 3 липня Верховна Рада України ухвалила скандальний закон про основи державної мовної політики за авторства Сергія Ківалова та Вадима Колесніченка. Документ передбачав офіційну двомовність у регіонах, де чисельність нацменшин перевищує 10%. Опозиціонери заговорили про загрозу утискання української мови. На Європейській площі в Києві під Українським домом почалася акція протесту з вимогою скасувати мовний закон, деякі активісти оголосили голодування.
Підсумок. Президент Віктор Янукович підписав закон — і він набув чинності. Скасувати його вдалося лише після Революції гідності.
Протести у Врадіївці (30 червня — 15 серпня 2013 року)
Перший і найгучніший протест проти міліцейського та прокурорського свавілля в країні. Жителі селища Врадіївка (Миколаївська область) повстали проти дій місцевої міліції та прокуратури, які покривали двох своїх співробітників від відповідальності за вчинення звірячого злочину. Хлопці зґвалтували, а потім намагалися вбити (підпалили) землячку Ірину Крашкову. Дівчина вижила.
Підсумок. Громадськість домоглася звільнення керівництва місцевої міліції. Злочинців засуджено. Але з реформою міліції та прокуратури влада не поспішала.
Євромайдан і Революція гідності (21 листопада 2013-го — 2014 рік)
Призупинення урядом Миколи Азарова підготовки до підписання Угоди про асоціацію України з ЄС вивела на Європейську площу кількасот проєвропейськи налаштованих громадян. Першими на вулиці столиці тоді вийшли студенти. Вимога — підписання на Вільнюському саміті Угоди про асоціацію. Але Янукович підписувати документ відмовився.
Ряди протестувальників ширилися. Акція перемістилася на Майдан Незалежності. У ніч на 30 листопада протестний рух міг згаснути, але спини студентів, що протестували, пописали кийки «Беркута». З'явилася перша кров. І перші політичні вимоги, головна серед яких — перевибори президента і європейський вибір подальшого розвитку країни.
Підсумок. Розстріли мітингувальників, загиблі — Небесна сотня. Президент Віктор Янукович втік. Дострокові вибори виграв у першому турі Петро Порошенко. А країну — завдяки тому, що Путін спритно скористався часом безвладдя, — втягнуто у війну з Росією, яка триває й досі. Та яку вперто називають Антитерористичною операцією.
Протести на південному сході країни (2014 рік)
В Україні починається так звана «Російська весна». У Криму з'являються «ввічливі зелені чоловічки», проросійські кримчани — під чуйною орудою Кремля, яку спочатку не афішували, організовують мітинги за приєднання до РФ. Після березневого «референдуму» півострів таки відривають під опіку «двоголового орла».
Лихоманить Донецьку і Луганську області. Проросійські активісти проводять численні мітинги із закликом відділити регіони і створити свої народні республіки з перспективою приєднання до Росії.
Підсумок. Створено «Донецьку народну республіку» і «Луганську народну республіку». На Донбасі починаються військові дії. Тисячі загиблих, сотні поранених, понад мільйон вимушених переселенців. Колосальні економічні втрати. Країна де-факто опинилася у стані кровопролитної війни.
Кредитний Майдан (лютий — серпень 2015 року)
Півроку перед Національним банком проходила безстрокова акція з вимогою реструктуризувати валютні кредити. З такими самими вимогами «кредитний Майдан» неодноразово приходив і під Верховну Раду.
Підсумок. Закон про реструктуризацію валютних кредитів ухвалено (документ дає змогу повертати валютні кредити за курсом на момент отримання кредитів), але він так і не набув чинності. І навряд чи набуде. Депутати — після гучного піару на цій темі Радикальної партії і «Батьківщини» — мають намір скасувати цю законодавчу ініціативу. Розкол у взаємовідносинах в коаліції посилився.
Україна має народ
Якщо 1991 року, коли народилася незалежність України, ми отримали її де-юре, то нині, попри анексований Крим і Донбас, напівзагарбаний Росією, Україна має незалежність і де-факто. Що, погодьтеся, дорого коштує. І що б не говорили прихильники позиції, що «проект «Незалежна Україна» неперспективний», головними сходинками до нашої реальної незалежності стали саме майдани. Перш за все, студентська Революція на граніті, коли хлопці реально ризикували опинитися в тюремних катівнях, але не побоялися голосно висловити свою позицію, Помаранчева революція, яка показала, що реальна влада в країні — її народ, що, до речі, не суперечить Конституції, і Євромайдан, що переріс у Революцію гідності і продемонстрував, що цей народ, інертний за своїм характером, таки прокинувся і зробив свій вибір — і відтепер ігнорувати його позицію при владі не вдасться.
Але що ми маємо нині — в 24-й день народження Незалежності? Поки що нахабно віджатий росіянами Крим, Донбас, що живе у стані війни, вкрай нестабільну і нетривку позицію гривні, економіку, що зависла над прірвою, і непереможну корупцію, яка — завдяки менталітету — пустила настільки глибоке коріння, що з наскоку з нею не впоратися, бо родичі завжди залишатимуться родичами, а друзі-куми — друзями-кумами. Але! Завдяки цим майданам, логічним продовженням і одночасно підсумком яких стала Революція гідності, ми маємо і самосвідомість українців як нації, що прокинулася після тривалого сну.
Примітно, що в одразу після 24-ї річниці незалежності України починається дуже важлива передвиборча кампанія в країні. Люди мають змогу майже повністю перезавантажити владу на місцях. Залишилася дрібничка — з розумом скористатися своїм правом, закриваючи період революцій і водночас започаткувавши період реформ. Тоді вже наступного року ми зможемо сказати, що наші майдани були не дарма.
Чакри — це енергетичні рівні розвитку Це наші внутрішні центри сили, якими протікає енергія
Будинок може не тільки захищати нас від зовнішніх факторів, але й надавати сили Такий куточок можна створити у....
Стрес є невід'ємною частиною життя сучасної людини Незважаючи на те, що в житті кожного з нас бувають складні ....
Кожна людина зазнає негативного впливу: втома, дратівливість та раптові болі – ознаки енергетичної атаки Борот....
/-1,148708820343-/
/-pc-/
Top