Коли в будинку з'являється маленьке кошеня, власнику необхідно забезпечити належний догляд
Що потрібно придба....
Архів
Повернутись назад
20 Березня 2015
20 Березня
Інтерв'ю11:23
Політика
Козак Гаврилюк
Интервью
Козак Гаврилюк: Нікому нічого не збираюся доводити Образ козака Гаврилюка чітко асоціюється з Революцією гідності. Сьогодні він депутат, член пропрем’єрської фракції «Народний фронт» і заступник голови Комітету ВРУ. Донині не зрізав свого колоритного чуба, а в парламент ходить у камуфляжі. Про те, як змінилося життя простого буковинського хлопця після того, як з надшвидкістю він опинився в політиці, що доводиться робити для посилення освіченості й багато іншого – у своєму звично-колоритному стилі козак-депутат розповів у інтерв’ю «Аналітичній службі новин» (АСН). – Пане Михайле, вам часто закидають, що ви не є освіченою людиною. Вас це коробить? Ображає? – Ні. Мене це не коробить. Бо багато людей помиляються, коли кажуть: нема освіти, то нічого не знаєш. І взагалі, що ти можеш? Та побути тут (у парламенті, – Авт.) – багато чого навчишся. Таку школу проходиш у Верховній Раді, що мало де таку науку можна отримати! Тут розбирання цих усіх законопроектів, спілкування з людьми. Тут працюєш у різних сферах: у одних, других, третіх, четвертих. Дізнаєшся звідти трохи, а трохи звідти. А кожен день повторюється одне й те ж саме. І потихеньку вчишся. Забивається в голову – і вже можеш приймати правильні рішення, зважити. Так що ще кілька місяців, і я буду тут найграмотнішим. (Сміється, – Авт.). Таку школу проходиш у Верховній Раді, що мало де таку науку можна отримати! – Не раз говорили: прагнете все ж отримати вищу освіту. Визначилися? – Ще до цієї пори не визначився, куди подавати документи. – Що вам ближче? Гуманітарні науки чи точні? Що цікаво: юриспруденція, журналістика, історія?.. – Скоріше історія. А найкраще – фізкультура і «труд». – … це щоб після депутатства мати професію? – Щоб я міг піти, наприклад, у школу і викладати там фізкультуру або «труд». – Ви ще від політики не втомилися? – … – Ви були простою людиною. А зараз – знаменитий. Контраст. Слава. – Якщо сказати чесно, я на неї (славу, – авт.) не звертаю уваги. – Приємно бути знаменитим? – Коли тебе менше хто знає (я якось раніше жив і нормально себе почував), нічого не заважає. Зараз так, дуже велика увага до мене. Так що я маю йти тільки правильною дорогою і нікуди не зможу зійти, наліво чи направо. Тільки є прямий путь. Значить, я ним повинен йти. – Справді, увага велика. Ось, наприклад, кажуть, що буцімто був інцидент у Ірпені, де ви вимагали поставити якийсь кіоск для торгівлі рибою, бо якась людина допомогла вам вибори пройти… – Я вперше це чую від вас. Якась людина, якийсь кіоск... Це брехні йдуть. У нас люди люблять почесати язиками. Я можу на 100% сказати, поклавши руку на Біблію, що це брехня, і цього нічого не було. Я людина, яка боїться Бога. Я знаю, що Божа кара знайде як не тебе, то дітей, онуків. І якщо я говорю, клянуся перед Богом, що цього не було, то цього не було. Це все йдуть брехні. Багато таких брехень ще йде. – Вам уже пропонували якісь вигоди або гроші за голосування в парламенті? За якусь позицію чи рекламу? – Ні. Ніхто мені нічого такого не пропонував. Бо знають, що до козака, який любить правду, справедливість нема чого з такими питаннями підходити. – У парламенті, серед народних депутатів у вас уже є якісь хороші знайомі, можливо, друзі? Маєте з ким спілкуватися? Здебільшого ви один сидите в залі. – Я собі один сиджу, бо в мене багато роботи. Мені треба почитати, вивчити, розібратися, що то таке. Почитати Конституцію, регламент, депутатські права й обов’язки. Це все треба вивчити. Щоб усе це було в голові. А там багато що є читати. А друзі? З Майдану є друг Віктор Романюк. А всі решта?.. Знаєте, за день-два другом не можна стати. Друга пізнаєш у біді, у горі, у такому чомусь. А коли люди живуть приспівуючи, коли вони ситі, неголодні?.. Коли ти друга не перевірив ні в біді, ні в горі – не зможеш знайти. А так знайомі є. – Скажіть, як іде розслідування інциденту часів Майдану, після якого всі дізналися про козака Гаврилюка. Що відчуваєте, згадуючи ті події? – Що я можу сказати? У Біблії говориться: опущений, осоромлений буде піднятий. Я думаю, що це моя дорога. І на це воля Божа. – Часто говорите, що читаєте Конституцію. Що вам там найбільше сподобалося чи здивувало? – Написано в Конституції: народ – це і є влада. Коли зустрічаюся з людьми, вони часто кажуть: керівництво пресує, голови то не дають, а то вкрали. Я їм кажу, дивіться, навіть в Конституції написано: народ – це є влада. І люди в силі (зробити – Ред.) все. Можуть поставити цього голову, можуть і зняти, якщо він не може виконувати своїх обов’язків. – Що ще читаєте? Художню літературу любите? Чи часу нема? – Є час. Перед сном. Івана Багряного – знаєте такого письменника? Закінчив читати «Тигролови». – Що вас там вразило? – Ті часи комуністичні. Знищували народ. Хто був неугодний – у табори відправляли. Там також описано, що наш український народ, куди б його не виселив, – приживеться, знаходить способи вижити. А що найцікавіше – жінка за своїм чоловіком піде на край світу. Там була дівчинка, вона полюбила. Але що я буду вам розказувати. То дуже довго. Ремарка почав «Три товариша». Та думаю, не буду зараз читати. Там описується про війну. Якщо я сам там був, то мені не цікаво то все читати. Що ще там у мене є? Ще є про Марусю одну. – Про Марусю?.. – Є дівчина Маруся. Це про наших повстанців. Як колись раніше повставали наші хлопці з Західної України. – Хто автор? – У даний момент не згадаю. Але є ця книжка. Її дав мені один товариш. Сказав: «Будеш мати час, почитаєш. Це про Марусю». Добре, кажу, закінчу одну, закінчу другу (а в мене книжок стало чомусь багато появлятися) і тоді почитаю. – Потім тут, у парламенті, батли з інтелектуалами проводитимете? Скажете: давайте, хлопці, поговоримо про книжки… – Ні. Нікому нічого я не збираюся доводити. – Ви сам читаєте чи порадили, можливо, політтехнологи? – Сам собі читаю, коли є час. – Скажіть, як будуть вибори в парламент, візьмете участь чи підете геть з політики? Коли не буде жодних бід у державі, тоді точно я не буду політиком. – Якщо в державі вже буде все гарно, буде мирно, не буде війни, країна буде розцвітати, процвітати, а життя буде на вищому рівні, – чого тоді мені тут сидіти? Коли не буде жодних бід у державі, тоді точно я не буду вже політиком. Я буду займатися своїм життям. У мене багато до чого ще є інтерес. Бо зараз ти проживаєш не своїм життям. Ти живеш не так, як тобі цього хочеться. У мене до депутатства були зовсім інші плани. І нормальні плани були. І непогано я бачив своє життя. А зараз я живу – і я це розумію – не для себе. Я живу для народу. Бігом життя щось дуже пролітає. До депутатства в мене своє розмірене життя було. Я радів кожному дню. Зараз я теж радію. Але раніше не так швидко життя пролітало. - На війну хочете? Чому в Раду ходите в камуфляжі? Може, краще костюм? Вишиту сорочку? – Якщо піде наступ – я туди (в АТО, – авт.). Бачите, я ж у формі до сих пір. У любий момент я стану в стрій. І мені не треба буде шукати форму. Я вже готовий. – Зброю вогнепальну маєте? – Все є. – Власну? Яку? – Я ж сказав, що все маю. Все відповідно зареєстровано. Подробиці залишимо в таємниці. – Ви зі зброєю ходите вулицею? – Навіщо? У нас тут не бігають російські сепаратисти і війська. – В армії служили? – Так. У прикордонних військах, у Черкасах. Я рядовий. – Часто можна почути: люди бідують, а депутати далі жирують. Ви як, відчули кризу? – Депутати, які мають свої бізнес, статки, мільйони, – вони як раніше жирували, так і далі жирують. Я в даний час не жирую – нема з чого. Живу на зарплату. – Скільки маєте? – Шість тисяч п’ятсот гривень. Так що тут не сильно розженешся, щоб жирувати. – Живете далі в Боярці? – Так. Де жив, там і живу. – Машини не маєте? – Зараз мені друг Женя дав машину покористуватися. Мені ж із Боярки треба їхати то в Ірпінь, то у Вишневе, то по селах треба проїхатися. Маршрутками не наїздишся. Та коли йому потрібна машина, він забирає її. Тоді мені трішки не зручно, доводиться добиратися маршрутками. Правда, добиратися в Київ я вже звик. У Боярці в нас там ходить «трійка», доїжджаю нею до переїзду. Там на маршрутку до «Теремків». Тоді в метро – і я у Верховній Раді. А по округу – то складніше. – Якої марки машина? – Білий «Жигуль» п’ятнадцятої моделі. – Ви колись розбили «Жигуль», теж казали, що у друга брали. Поремонтували? Чи вам пробачили? – Той «Жигуль» мого друга, який в АТО. У Василькові волонтери допомогли: вирівняли дах, поміняли лобове скло, трохи підправили, підрихтували. – Вас люди пізнають? Підходять? Що просять? – Так. Підходять. Більшість просить сфотографуватися. – То беріть гроші. Будете мати додатковий дохід. – Та що ви! (Сміється, – авт.). Депутату не можна нічим займатися, крім основної діяльності. – Творчою можна… – Хіба що (Сміється, – авт). – У вас просять гроші? – Ні. Люди знають, що в мене їх нема. – В одному з телеінтерв’ю ви сказали, що тепер вільний чоловік, неодружений. – Так. – Чи маєте ви зараз більшу увагу жіноцтва? – Ні. Я на рахунок цього не гонюся. Так, як було раніше, – так і залишилося. Нічого такого. – Я не знаю, як було раніше. Може, ви поділитеся? У одного козака, певно, може бути багато дівчат, у іншого – тільки шабля… – …чому так? Він що, не любить дівчат? – Шабля була за жінку… – Хто вам таке сказав? Козаки завжди любили жінок. Фото Віктор Ковальчук, АСН
Козак Гаврилюк: Нікому нічого не збираюся доводити Образ козака Гаврилюка чітко асоціюється з Революцією гідності. Сьогодні він депутат, член пропрем’єрської фракції «Народний фронт» і заступник голови Комітету ВРУ. Донині не зрізав свого колоритного чуба, а в парламент ходить у камуфляжі. Про те, як змінилося життя простого буковинського хлопця після того, як з надшвидкістю він опинився в політиці, що доводиться робити для посилення освіченості й багато іншого – у своєму звично-колоритному стилі козак-депутат розповів у інтерв’ю «Аналітичній службі новин» (АСН). – Пане Михайле, вам часто закидають, що ви не є освіченою людиною. Вас це коробить? Ображає? – Ні. Мене це не коробить. Бо багато людей помиляються, коли кажуть: нема освіти, то нічого не знаєш. І взагалі, що ти можеш? Та побути тут (у парламенті, – Авт.) – багато чого навчишся. Таку школу проходиш у Верховній Раді, що мало де таку науку можна отримати! Тут розбирання цих усіх законопроектів, спілкування з людьми. Тут працюєш у різних сферах: у одних, других, третіх, четвертих. Дізнаєшся звідти трохи, а трохи звідти. А кожен день повторюється одне й те ж саме. І потихеньку вчишся. Забивається в голову – і вже можеш приймати правильні рішення, зважити. Так що ще кілька місяців, і я буду тут найграмотнішим. (Сміється, – Авт.). Таку школу проходиш у Верховній Раді, що мало де таку науку можна отримати! – Не раз говорили: прагнете все ж отримати вищу освіту. Визначилися? – Ще до цієї пори не визначився, куди подавати документи. – Що вам ближче? Гуманітарні науки чи точні? Що цікаво: юриспруденція, журналістика, історія?.. – Скоріше історія. А найкраще – фізкультура і «труд». – … це щоб після депутатства мати професію? – Щоб я міг піти, наприклад, у школу і викладати там фізкультуру або «труд». – Ви ще від політики не втомилися? – … – Ви були простою людиною. А зараз – знаменитий. Контраст. Слава. – Якщо сказати чесно, я на неї (славу, – авт.) не звертаю уваги. – Приємно бути знаменитим? – Коли тебе менше хто знає (я якось раніше жив і нормально себе почував), нічого не заважає. Зараз так, дуже велика увага до мене. Так що я маю йти тільки правильною дорогою і нікуди не зможу зійти, наліво чи направо. Тільки є прямий путь. Значить, я ним повинен йти. – Справді, увага велика. Ось, наприклад, кажуть, що буцімто був інцидент у Ірпені, де ви вимагали поставити якийсь кіоск для торгівлі рибою, бо якась людина допомогла вам вибори пройти… – Я вперше це чую від вас. Якась людина, якийсь кіоск... Це брехні йдуть. У нас люди люблять почесати язиками. Я можу на 100% сказати, поклавши руку на Біблію, що це брехня, і цього нічого не було. Я людина, яка боїться Бога. Я знаю, що Божа кара знайде як не тебе, то дітей, онуків. І якщо я говорю, клянуся перед Богом, що цього не було, то цього не було. Це все йдуть брехні. Багато таких брехень ще йде. – Вам уже пропонували якісь вигоди або гроші за голосування в парламенті? За якусь позицію чи рекламу? – Ні. Ніхто мені нічого такого не пропонував. Бо знають, що до козака, який любить правду, справедливість нема чого з такими питаннями підходити. – У парламенті, серед народних депутатів у вас уже є якісь хороші знайомі, можливо, друзі? Маєте з ким спілкуватися? Здебільшого ви один сидите в залі. – Я собі один сиджу, бо в мене багато роботи. Мені треба почитати, вивчити, розібратися, що то таке. Почитати Конституцію, регламент, депутатські права й обов’язки. Це все треба вивчити. Щоб усе це було в голові. А там багато що є читати. А друзі? З Майдану є друг Віктор Романюк. А всі решта?.. Знаєте, за день-два другом не можна стати. Друга пізнаєш у біді, у горі, у такому чомусь. А коли люди живуть приспівуючи, коли вони ситі, неголодні?.. Коли ти друга не перевірив ні в біді, ні в горі – не зможеш знайти. А так знайомі є. – Скажіть, як іде розслідування інциденту часів Майдану, після якого всі дізналися про козака Гаврилюка. Що відчуваєте, згадуючи ті події? – Що я можу сказати? У Біблії говориться: опущений, осоромлений буде піднятий. Я думаю, що це моя дорога. І на це воля Божа. – Часто говорите, що читаєте Конституцію. Що вам там найбільше сподобалося чи здивувало? – Написано в Конституції: народ – це і є влада. Коли зустрічаюся з людьми, вони часто кажуть: керівництво пресує, голови то не дають, а то вкрали. Я їм кажу, дивіться, навіть в Конституції написано: народ – це є влада. І люди в силі (зробити – Ред.) все. Можуть поставити цього голову, можуть і зняти, якщо він не може виконувати своїх обов’язків. – Що ще читаєте? Художню літературу любите? Чи часу нема? – Є час. Перед сном. Івана Багряного – знаєте такого письменника? Закінчив читати «Тигролови». – Що вас там вразило? – Ті часи комуністичні. Знищували народ. Хто був неугодний – у табори відправляли. Там також описано, що наш український народ, куди б його не виселив, – приживеться, знаходить способи вижити. А що найцікавіше – жінка за своїм чоловіком піде на край світу. Там була дівчинка, вона полюбила. Але що я буду вам розказувати. То дуже довго. Ремарка почав «Три товариша». Та думаю, не буду зараз читати. Там описується про війну. Якщо я сам там був, то мені не цікаво то все читати. Що ще там у мене є? Ще є про Марусю одну. – Про Марусю?.. – Є дівчина Маруся. Це про наших повстанців. Як колись раніше повставали наші хлопці з Західної України. – Хто автор? – У даний момент не згадаю. Але є ця книжка. Її дав мені один товариш. Сказав: «Будеш мати час, почитаєш. Це про Марусю». Добре, кажу, закінчу одну, закінчу другу (а в мене книжок стало чомусь багато появлятися) і тоді почитаю. – Потім тут, у парламенті, батли з інтелектуалами проводитимете? Скажете: давайте, хлопці, поговоримо про книжки… – Ні. Нікому нічого я не збираюся доводити. – Ви сам читаєте чи порадили, можливо, політтехнологи? – Сам собі читаю, коли є час. – Скажіть, як будуть вибори в парламент, візьмете участь чи підете геть з політики? Коли не буде жодних бід у державі, тоді точно я не буду політиком. – Якщо в державі вже буде все гарно, буде мирно, не буде війни, країна буде розцвітати, процвітати, а життя буде на вищому рівні, – чого тоді мені тут сидіти? Коли не буде жодних бід у державі, тоді точно я не буду вже політиком. Я буду займатися своїм життям. У мене багато до чого ще є інтерес. Бо зараз ти проживаєш не своїм життям. Ти живеш не так, як тобі цього хочеться. У мене до депутатства були зовсім інші плани. І нормальні плани були. І непогано я бачив своє життя. А зараз я живу – і я це розумію – не для себе. Я живу для народу. Бігом життя щось дуже пролітає. До депутатства в мене своє розмірене життя було. Я радів кожному дню. Зараз я теж радію. Але раніше не так швидко життя пролітало. - На війну хочете? Чому в Раду ходите в камуфляжі? Може, краще костюм? Вишиту сорочку? – Якщо піде наступ – я туди (в АТО, – авт.). Бачите, я ж у формі до сих пір. У любий момент я стану в стрій. І мені не треба буде шукати форму. Я вже готовий. – Зброю вогнепальну маєте? – Все є. – Власну? Яку? – Я ж сказав, що все маю. Все відповідно зареєстровано. Подробиці залишимо в таємниці. – Ви зі зброєю ходите вулицею? – Навіщо? У нас тут не бігають російські сепаратисти і війська. – В армії служили? – Так. У прикордонних військах, у Черкасах. Я рядовий. – Часто можна почути: люди бідують, а депутати далі жирують. Ви як, відчули кризу? – Депутати, які мають свої бізнес, статки, мільйони, – вони як раніше жирували, так і далі жирують. Я в даний час не жирую – нема з чого. Живу на зарплату. – Скільки маєте? – Шість тисяч п’ятсот гривень. Так що тут не сильно розженешся, щоб жирувати. – Живете далі в Боярці? – Так. Де жив, там і живу. – Машини не маєте? – Зараз мені друг Женя дав машину покористуватися. Мені ж із Боярки треба їхати то в Ірпінь, то у Вишневе, то по селах треба проїхатися. Маршрутками не наїздишся. Та коли йому потрібна машина, він забирає її. Тоді мені трішки не зручно, доводиться добиратися маршрутками. Правда, добиратися в Київ я вже звик. У Боярці в нас там ходить «трійка», доїжджаю нею до переїзду. Там на маршрутку до «Теремків». Тоді в метро – і я у Верховній Раді. А по округу – то складніше. – Якої марки машина? – Білий «Жигуль» п’ятнадцятої моделі. – Ви колись розбили «Жигуль», теж казали, що у друга брали. Поремонтували? Чи вам пробачили? – Той «Жигуль» мого друга, який в АТО. У Василькові волонтери допомогли: вирівняли дах, поміняли лобове скло, трохи підправили, підрихтували. – Вас люди пізнають? Підходять? Що просять? – Так. Підходять. Більшість просить сфотографуватися. – То беріть гроші. Будете мати додатковий дохід. – Та що ви! (Сміється, – авт.). Депутату не можна нічим займатися, крім основної діяльності. – Творчою можна… – Хіба що (Сміється, – авт). – У вас просять гроші? – Ні. Люди знають, що в мене їх нема. – В одному з телеінтерв’ю ви сказали, що тепер вільний чоловік, неодружений. – Так. – Чи маєте ви зараз більшу увагу жіноцтва? – Ні. Я на рахунок цього не гонюся. Так, як було раніше, – так і залишилося. Нічого такого. – Я не знаю, як було раніше. Може, ви поділитеся? У одного козака, певно, може бути багато дівчат, у іншого – тільки шабля… – …чому так? Він що, не любить дівчат? – Шабля була за жінку… – Хто вам таке сказав? Козаки завжди любили жінок. Фото Віктор Ковальчук, АСН
Блог:
Думки11:38
Суспільство
Людмила Денісова
Нардеп запропонувала кримчанам виїхати з Криму для отримання пенсій
Народний депутат України Людмила Денісова запропонувала жителям Криму виїхати на материкову частину України для отримання пенсій. Про це вона заявила в ексклюзивному коментарі «Аналітичній службі новин» (АСН).
За її словами, Україна повинна платити пенсії кримчанам, але на сьогодні зробити це неможливо, тому що на території півострову не працює Казначейство та українські банки.
«Ми пропонуємо, щоб люди виїхали, і ми їм тут, на материковій частині України, заплатили б», – сказала Денисова.
Вона також відзначила, що з Криму виїхало близько 20 тисяч людей, але й багато хто лишився, але не тому, що вони за Російську Федерацію, а тому що в них немає іншого виходу.
Блог:
Думки13:06
Політика
Віталій Хомутиннік
Владу не цікавить реприватизація
Влада вважає, що все, що було приватизоване раніше, – приватизовано чесно. Таку думку «Аналітичній службі новин» (АСН) висловив народний депутат, глава депутатської групи «Економічний розвиток» Віталій Хомутиннік.
За його словами, якщо б реприватизація дійсно була потрібна владі, то за рік це питання хоч раз було б поставлене.
«Та цього не відбулося. Напевно, це не цікавить сьогоднішню владу, яка вважає, що все, що було приватизоване раніше, – приватизовано чесно», – відзначив він.
Крім того, Хомутиннік нагадав, що перегляд приватизації об’єктів в Україні вже був.
«Після попередньої революції, коли прийшов президент Ющенко, було розпочато реприватизацію. І після реприватизації Криворіжсталі додатково держава отримала декілька мільярдів доларів тільки з одного об’єкту. Все було за законом. Все було правильно. І прийшов інвестор міжнародний, який сьогодні розвиває це підприємство», – зазначив нардеп.
Хомутиннік сказав, що сьогодні приватизація попередніх періодів не переглядається через низку причин.
«Певно, в нас багато підкилимних якихось питань, оскільки пов’язані бізнес і влада. Питань, які ми не до кінця знаємо і розуміємо», – резюмував він.
Блог:
Думки13:25
Економіка
Сергій Лабазюк
Не можна допустити нового перерозподілу майна
Замість того, щоб проводити «політичну» націоналізацію, необхідно запозичувати успішний досвід інших країн. Таку думку «Аналітичній службі новин» (АСН) висловив народний депутат Сергій Лабазюк.
За його словами, на сьогоднішній день абсурдно проводити націоналізацію в Україні, а необхідно запозичувати досвід Польщі.
«Там у 90-ті теж була проведена приватизація. І коли прийшла нова влада, власникам приватизаційних підприємств було поставлено чітку умову – об'єкти повинні працювати в їхній країні, а не в офшорах. Не можна допустити нового перерозподілу майна», – сказав Лабазюк.
Він також звернув увагу на те, що владі необхідно зосередитися на грамотній приватизації в найближчому майбутньому, оскільки державні підприємства необхідно ефективно використовувати.
«На папері країна має у власності і «Укрспирт», і «Хліб України». Це активи на сотні мільйонів, а то й мільярдів гривень, які не приносять країні ні копійки прибутку, а навпаки, тільки витягають з держбюджету кошти. «Украгролізинг» – структура, яка «з'їла» за останні десять років 1,2 млрд грн., а прибутку ні копійки не принесла. Ще один приклад, «Хліб України», який має 86 елеваторів, два порти та не приносить прибутків, а тільки набирає кредитні зобов'язання, які згодом лягають на державу. Всі ці підприємства необхідно передавати в активне управління», – вважає політик.
У такому випадку, підкреслює Лабазюк, держава виграє у два рази більше.
«Спочатку отримує кошти від продажу майна, потім за рахунок того, що інвестор платить податки державі. Ми розвиваємо галузь, створюємо робочі місця, гарантуємо гідну зарплату», – стверджує Сергій Лабазюк.
Публікації15:56
Події
Нова Воєнна доктрина: яким шляхом піде українська армія?
Окупація Криму, події на сході країни поставили владу перед очевидним фактом – потрібно терміново реформувати українську армію, інакше є ризик, що доведеться годувати і оснащувати чужих солдат. Політики, що стали біля керма країни після Майдану, нібито усвідомлюють цю аксіому, але, як показує час, не квапляться з рішучими діями.
Воювати по-новому зможемо з грудня
В чинній коаліційний угоді чітко вказано, що Україні потрібна нова Воєнна доктрина. Більш того, написання і прийняття сучасної Стратегії національної безпеки – пункт №1 в цьому об’єднавчому документі. Планувалось, що країна побачить головний військовий документ в четвертому кварталі 2014 року. Не склалось.
«Календарні графіки зірвані. Наскільки мені відомо, депутати готують цей документ поодинці, а потрібно об’єднуватись. Щоб написати і прийняти Доктрину, потрібна політична воля великих фракцій. Які б глобальні зміни не пропонувала наша маленька фракція («Самопоміч» – авт.), існуюча політична система буде їх відкидати. За моїми спостереженнями, зміни нині нікому не потрібні: Міноборони і Генштаб живуть своїм життям. А депутати здебільшого виконують обслуговуючі функції для Кабміну і Адміністрації Президента», – розповідає «Аналітичній службі новин» (АСН) народний депутат, екс-комбат батальйону «Донбас» Семен Семенченко.
Як повідомили АСН у профільному парламентському комітеті, очікується, що проект Воєнної доктрини у Верховній Раді презентують у травні, а її затвердження має відбутись в грудні.
«Найближчим часом ми створимо єдиний орган, який займатиметься напрацюванням цього документа. До цього велась паралельна робота на рівні народних депутатів, Генштабу, Міноборони і РНБО, – уточнює голова Комітету Верховної Ради з питань національної безпеки і оборони Сергій Пашинський. – У принципі, робота йде, хоч я не задоволений її темпами. Сподіваюсь, що до травня ми народимо якийсь підсумковий документ.
Все залежить від того, хто потенційний ворог, а хто – союзник
Чим майбутня Воєнна доктрина має відрізнятися від існуючої? На це запитання у політиків і експертів, опитаних АСН, відповідь єдина.
«Безумовно, в документі має бути виписано, хто є нашим ймовірним ворогом, і вказано потенційних союзників. У доктрині повинно бути зазначено, звідки може бути потенційний напад і як ми його плануємо відбивати», – відзначив експерт-міжнародник Тарас Чорновіл.
На політичному рівні Україна уже визначилася зі ймовірним ворогом – це Росія.
«Ворог один, і він зараз веде бойові дії на сході нашої країни», – зазначає народний депутат, екс-комбат батальйону «Миротворець» Андрій Тетерук.
Серед потенційних союзників українські парламентарії називають країни НАТО. Довготривала перспектива – потрапити під військову «парасольку» Альянсу. Очікується, що до 2019 року Україна повністю перейде на натівські стандарти. Короткотривала перспектива – тісно співпрацювати з окремими країнами. Наприклад, поглиблювати і розширювати взаємодію на рівні литовсько-польсько-української бригади.
Посилення кордонів на сході
«На сьогоднішній день склалась смішна ситуація. Якщо подивитись на постійне базування наших військових частин, то таке враження, ніби ми готуємось до війни з Польщею і Румунією», – каже Сергій Пашинський і уточнює, що в майбутньому потрібно обов’язково провести передислокацію військ – посилити східні рубежі.
У квітні депутати мають намір ухвалити Закон «Про Національну гвардію». Ним планується закріпити за гвардійцями функції не лише внутрішнього правопорядку в країні, але й співпрацю з прикордонниками щодо спільного прикриття східних кордонів. Тобто, запровадження воєнізованої охорони українсько-російських рубежів.
Дискусійним залишається і питання укріплення кордонів. Ініціатива уряду Арсенія Яценюка стосовно будівництва на кордоні з Росією «Стіни» все більше піддається критиці. Проект надто дорогий, а його безпекова ефективність потенційно занизька. В Адміністрації Президента тихенько аналізують можливість спорудження своєї «лінії Маннергейма» з глибоко ешелонною обороною, і навіть танковими позиціями.
Але щоб «утримувати» кордони, потрібно ще визначитись, де саме вони проходять. Через військові дії на сході країни і окупацію Криму, часткову окупацію окремих регіонів Донецької і Луганської областей українські кордони де-факто і де-юре, як кажуть в Одесі, – дві великі різниці.
«Воєнна доктрина пишеться на довгі роки. Теоретично в ній кордони мають виписуватись без факту окупації, а так, як вони зазначені в міжнародно-правових договорах, – розмірковує Тарас Чорновіл. – Але у нашому випадку східні і південні кордони, скоріш за все, будуть по-особливому зазначені в Перехідних положеннях документа.
На думку експерта, дуже важливо не забути в новій Воєнній доктрині вказати остаточну ціль – повернення Криму і повна демілітаризація цієї території, вивід іноземних військових баз.
Ставка на професійну армію і переозброєння
Україна взяла курс на нарощування чисельності власних Збройних сил. Зокрема, 5 березня народні депутати підтримали президентську ініціативу про збільшення особового складу ЗСУ зі 184 тисяч осіб до 250 тисяч. Чи буде ця чисельність закріплена у Воєнній доктрині, – питання. Серед народних депутатів активно обговорюється інший варіант комплектації армії.
«Країні потрібна професійна армія чисельністю до 150 тисяч осіб, а також військовий резерв – ще приблизно 500 тисяч чоловік», – висловлює думку народний депутат, військовий експерт Дмитро Тимчук.
Парламентарій уточнює, що до військового резерву потрібно залучати добре підготовлених і навчених людей. Аргументація проста – досвід АТО засвідчив, що один добре навчений боєць приносить більше користі у військовій операції, аніж десятеро «слонів», які на полі бою здебільшого виконують функцію «гарматного м’яса».
Як озброювати українську армію? Орієнтир – на оснащеність армії «ймовірного ворога».
«Щойно вказується ймовірний супротивник, вибудовується концепція протистояння. Якщо ми бачимо, що у нашого ймовірного супротивника 300 тисяч осіб у сухопутних військах, на озброєнні стоїть 5 тисяч таких-то танків, ми повинні моделювати ситуацію, як з цими танками боротись. Якщо ми бачимо, що наш супротивник, умовно кажучи, в Чорному морі має такі-то воєнно-морські угрупування, то ми маємо думати, що і як нам зробити, щоб потенційно знешкодити ці воєнно-морські угрупування», – розказує про стратегію озброєння Пашинський.
Червоною ниткою у Воєнній доктрині має проходити питання протидії гібридним воїнам. Адже на сьогодні Україна має справу не з класичними воєнними діями.
«Ми маємо унікальний шанс виписати ідеальну Воєнну доктрину. У нас визначились вороги і союзники, визначилася головна військова загроза і форми її діяльності. Уже відомо, як ведеться гібридна війна. Потрібно виписати запобіжники. І хибно думати, що ми не знаємо, як вести гібридну війну. У Брюсселі й НАТО розклали цю війну вже на молекули, – каже народний депутат, екс-директор департаменту політичного аналізу та безпеки Міжнародного центру перспективних досліджень Віктор Чумак.
Планується в документі зробити і акцент на патріотичне виховання населення. Прем’єр Арсеній Яценюк дав розпорядження профільним міністерствам розробити програми з патріотичного виховання українців, проведення військового вишколу юнаків у школах, вузах.
Свій внесок у Воєнну доктрину має зробити і Міністерство інформації. Від відомства Юрія Стеця вимагають стратегію протидії інформаційним війнам.
Питання руба: чи потрібно Україні повертати ядерний статус?
Досить часто окремі політики роблять заяви щодо доцільності повернення Україні статусу ядерної держави. У минулому скликанні Верховної Ради група парламентаріїв-свободівців навіть зареєструвала постанову «Про Концепцію створення обороноздатної Української держави та суспільства». Документом, зокрема, пропонується повернути Україні ядерний статус.
«Відмова України від ядерного арсеналу супроводжувалася прийняттям Будапештського меморандуму, згідно з яким Великобританія, США, Російська Федерація, а згодом Франція та Китайська Народна Республіка гарантували територіальну цілісність і захист України. Анексія Криму, пряма військова агресія з боку Російської Федерації продемонстрували недієвість згаданих гарантій і ще раз підкреслили пріоритетність зброї масового ураження у сфері гарантування національної безпеки», – зазначається в документі.
Проте експерти застерігають політиків не робити таких гучних заяв і не реєструвати подібних законодавчих ініціатив. Тільки ворогів собі наживемо. Зокрема, США і ЄС не зрозуміють цих заяв і відвернуться від України, залишивши її сам на сам з Росією.
Нова Воєнна доктрина: яким шляхом піде українська армія?
Окупація Криму, події на сході країни поставили владу перед очевидним фактом – потрібно терміново реформувати українську армію, інакше є ризик, що доведеться годувати і оснащувати чужих солдат. Політики, що стали біля керма країни після Майдану, нібито усвідомлюють цю аксіому, але, як показує час, не квапляться з рішучими діями.
Воювати по-новому зможемо з грудня
В чинній коаліційний угоді чітко вказано, що Україні потрібна нова Воєнна доктрина. Більш того, написання і прийняття сучасної Стратегії національної безпеки – пункт №1 в цьому об’єднавчому документі. Планувалось, що країна побачить головний військовий документ в четвертому кварталі 2014 року. Не склалось.
«Календарні графіки зірвані. Наскільки мені відомо, депутати готують цей документ поодинці, а потрібно об’єднуватись. Щоб написати і прийняти Доктрину, потрібна політична воля великих фракцій. Які б глобальні зміни не пропонувала наша маленька фракція («Самопоміч» – авт.), існуюча політична система буде їх відкидати. За моїми спостереженнями, зміни нині нікому не потрібні: Міноборони і Генштаб живуть своїм життям. А депутати здебільшого виконують обслуговуючі функції для Кабміну і Адміністрації Президента», – розповідає «Аналітичній службі новин» (АСН) народний депутат, екс-комбат батальйону «Донбас» Семен Семенченко.
Як повідомили АСН у профільному парламентському комітеті, очікується, що проект Воєнної доктрини у Верховній Раді презентують у травні, а її затвердження має відбутись в грудні.
«Найближчим часом ми створимо єдиний орган, який займатиметься напрацюванням цього документа. До цього велась паралельна робота на рівні народних депутатів, Генштабу, Міноборони і РНБО, – уточнює голова Комітету Верховної Ради з питань національної безпеки і оборони Сергій Пашинський. – У принципі, робота йде, хоч я не задоволений її темпами. Сподіваюсь, що до травня ми народимо якийсь підсумковий документ.
Все залежить від того, хто потенційний ворог, а хто – союзник
Чим майбутня Воєнна доктрина має відрізнятися від існуючої? На це запитання у політиків і експертів, опитаних АСН, відповідь єдина.
«Безумовно, в документі має бути виписано, хто є нашим ймовірним ворогом, і вказано потенційних союзників. У доктрині повинно бути зазначено, звідки може бути потенційний напад і як ми його плануємо відбивати», – відзначив експерт-міжнародник Тарас Чорновіл.
На політичному рівні Україна уже визначилася зі ймовірним ворогом – це Росія.
«Ворог один, і він зараз веде бойові дії на сході нашої країни», – зазначає народний депутат, екс-комбат батальйону «Миротворець» Андрій Тетерук.
Серед потенційних союзників українські парламентарії називають країни НАТО. Довготривала перспектива – потрапити під військову «парасольку» Альянсу. Очікується, що до 2019 року Україна повністю перейде на натівські стандарти. Короткотривала перспектива – тісно співпрацювати з окремими країнами. Наприклад, поглиблювати і розширювати взаємодію на рівні литовсько-польсько-української бригади.
Посилення кордонів на сході
«На сьогоднішній день склалась смішна ситуація. Якщо подивитись на постійне базування наших військових частин, то таке враження, ніби ми готуємось до війни з Польщею і Румунією», – каже Сергій Пашинський і уточнює, що в майбутньому потрібно обов’язково провести передислокацію військ – посилити східні рубежі.
У квітні депутати мають намір ухвалити Закон «Про Національну гвардію». Ним планується закріпити за гвардійцями функції не лише внутрішнього правопорядку в країні, але й співпрацю з прикордонниками щодо спільного прикриття східних кордонів. Тобто, запровадження воєнізованої охорони українсько-російських рубежів.
Дискусійним залишається і питання укріплення кордонів. Ініціатива уряду Арсенія Яценюка стосовно будівництва на кордоні з Росією «Стіни» все більше піддається критиці. Проект надто дорогий, а його безпекова ефективність потенційно занизька. В Адміністрації Президента тихенько аналізують можливість спорудження своєї «лінії Маннергейма» з глибоко ешелонною обороною, і навіть танковими позиціями.
Але щоб «утримувати» кордони, потрібно ще визначитись, де саме вони проходять. Через військові дії на сході країни і окупацію Криму, часткову окупацію окремих регіонів Донецької і Луганської областей українські кордони де-факто і де-юре, як кажуть в Одесі, – дві великі різниці.
«Воєнна доктрина пишеться на довгі роки. Теоретично в ній кордони мають виписуватись без факту окупації, а так, як вони зазначені в міжнародно-правових договорах, – розмірковує Тарас Чорновіл. – Але у нашому випадку східні і південні кордони, скоріш за все, будуть по-особливому зазначені в Перехідних положеннях документа.
На думку експерта, дуже важливо не забути в новій Воєнній доктрині вказати остаточну ціль – повернення Криму і повна демілітаризація цієї території, вивід іноземних військових баз.
Ставка на професійну армію і переозброєння
Україна взяла курс на нарощування чисельності власних Збройних сил. Зокрема, 5 березня народні депутати підтримали президентську ініціативу про збільшення особового складу ЗСУ зі 184 тисяч осіб до 250 тисяч. Чи буде ця чисельність закріплена у Воєнній доктрині, – питання. Серед народних депутатів активно обговорюється інший варіант комплектації армії.
«Країні потрібна професійна армія чисельністю до 150 тисяч осіб, а також військовий резерв – ще приблизно 500 тисяч чоловік», – висловлює думку народний депутат, військовий експерт Дмитро Тимчук.
Парламентарій уточнює, що до військового резерву потрібно залучати добре підготовлених і навчених людей. Аргументація проста – досвід АТО засвідчив, що один добре навчений боєць приносить більше користі у військовій операції, аніж десятеро «слонів», які на полі бою здебільшого виконують функцію «гарматного м’яса».
Як озброювати українську армію? Орієнтир – на оснащеність армії «ймовірного ворога».
«Щойно вказується ймовірний супротивник, вибудовується концепція протистояння. Якщо ми бачимо, що у нашого ймовірного супротивника 300 тисяч осіб у сухопутних військах, на озброєнні стоїть 5 тисяч таких-то танків, ми повинні моделювати ситуацію, як з цими танками боротись. Якщо ми бачимо, що наш супротивник, умовно кажучи, в Чорному морі має такі-то воєнно-морські угрупування, то ми маємо думати, що і як нам зробити, щоб потенційно знешкодити ці воєнно-морські угрупування», – розказує про стратегію озброєння Пашинський.
Червоною ниткою у Воєнній доктрині має проходити питання протидії гібридним воїнам. Адже на сьогодні Україна має справу не з класичними воєнними діями.
«Ми маємо унікальний шанс виписати ідеальну Воєнну доктрину. У нас визначились вороги і союзники, визначилася головна військова загроза і форми її діяльності. Уже відомо, як ведеться гібридна війна. Потрібно виписати запобіжники. І хибно думати, що ми не знаємо, як вести гібридну війну. У Брюсселі й НАТО розклали цю війну вже на молекули, – каже народний депутат, екс-директор департаменту політичного аналізу та безпеки Міжнародного центру перспективних досліджень Віктор Чумак.
Планується в документі зробити і акцент на патріотичне виховання населення. Прем’єр Арсеній Яценюк дав розпорядження профільним міністерствам розробити програми з патріотичного виховання українців, проведення військового вишколу юнаків у школах, вузах.
Свій внесок у Воєнну доктрину має зробити і Міністерство інформації. Від відомства Юрія Стеця вимагають стратегію протидії інформаційним війнам.
Питання руба: чи потрібно Україні повертати ядерний статус?
Досить часто окремі політики роблять заяви щодо доцільності повернення Україні статусу ядерної держави. У минулому скликанні Верховної Ради група парламентаріїв-свободівців навіть зареєструвала постанову «Про Концепцію створення обороноздатної Української держави та суспільства». Документом, зокрема, пропонується повернути Україні ядерний статус.
«Відмова України від ядерного арсеналу супроводжувалася прийняттям Будапештського меморандуму, згідно з яким Великобританія, США, Російська Федерація, а згодом Франція та Китайська Народна Республіка гарантували територіальну цілісність і захист України. Анексія Криму, пряма військова агресія з боку Російської Федерації продемонстрували недієвість згаданих гарантій і ще раз підкреслили пріоритетність зброї масового ураження у сфері гарантування національної безпеки», – зазначається в документі.
Проте експерти застерігають політиків не робити таких гучних заяв і не реєструвати подібних законодавчих ініціатив. Тільки ворогів собі наживемо. Зокрема, США і ЄС не зрозуміють цих заяв і відвернуться від України, залишивши її сам на сам з Росією.
Публікації16:38
Політика
Ати-бати, як працюють у Раді комбати
Парламентська виборча кампанія 2014 продемонструвала нові тенденції. Партійні лідери поголовно брали у свої виборчі списки комбатів, а кому пощастило менше (у випадку з лідером «Батьківщини» Юлією Тимошенко, – авт.), заманювали до себе рядових учасників АТО. Як стверджували соціологи, «воєнізація» виборчих списків автоматично додавала політичним силам від 1 до 5% голосів на виборах. Адже хлопцям у камуфляжі народ довіряв. Виборці були переконані, що ті, хто спав у окопах і на повні груди вдихав повітря війни, не можуть обманювати свій народ – тож працюватимуть у парламенті на совість.
Чи це так? «Аналітична служба новин» (АСН) вивчила діяльність народних депутатів-комбатів. Й запитань до неї чимало, починаючи з відвідуваності й кількості і закінчуючи якістю написаних законопроектів.
Одні ще не усвідомлюють, що вони депутати, інші тільки вчаться
Посвідчення народного депутата у Верховній Раді VIII скликання отримали понад 10 комбатів і зо два десятки бійців АТО. Більшість із них ходить у парламент у військовій польовій формі, підкреслюючи цим свою «причетність» до бойових дій. Хоч, як зізнаються самі парламентарії-бійці, на передовій бувають нечасто. Навіщо тоді цей костюмований спектакль?
«Востаннє був там (у зоні АТО, – авт.) Десь ..., напевно, ... місяць–півтора тому. Але депутати туди повинні їздити, інакше не знатимуть, що там відбувається, – невпевнено сказав козак Михайло Гаврилюк. – А чому ношу в Раду камуфляж? У мене немає костюма. І в цій формі я будь-якої миті готовий вирушити на схід».
У той же час комбат «Азова», столичний мажоритарник Андрій Білецький і лідер «Правого сектора» Дмитро Ярош «прописалися» в зоні бойових дій: вони більше воюють, аніж займаються законодавчою діяльністю. За даними громадського руху «Чесно», Білецький пропустив 11 з 15 пленарних засідань, Ярош – 10 з 15.
Перші сто днів своєї парламентської діяльності багато парламентаріїв-комбатів оцінюють незадовільно. Колишній комбат батальйону «Донбас» Семен Семенченко чесно зізнається, що восьма Рада недостатньо робить для зміцнення безпеки країни та захисту хлопців на передовій. Депутат не заперечує і своєї провини.
«Депутатський корпус робить недостатньо для забезпечення миру на сході країни, слабко допомагає у проведенні АТО. І мобілізації, і резерв створюються трішки не в тому напрямку. Необхідно залучати бажаючих, мотивувати їх. А зараз мобілізація відбувається шляхом примусового загону чоловіків на фронт, – ділиться з АСН своєю думкою Семен Семенченко. – Ви думаєте, що зайти в парламент – велике щастя? Це не так. Я відчуваю тут колосальний дискомфорт. Хочеться проводити реформи, а вони пробуксовують. Люди, які давно в політиці, пов'язані безліччю домовленостей. Вони не готові щось реформувати, а новачки не мають досвіду. Я, наприклад, обклавшись підручниками, багато що ще вивчаю. Нам – тим, хто не пов'язаний у ці схеми, – не вистачає жвавості, орієнтації в обстановці, знань. А тим, хто зав'язаний у «тіньові» схеми, не вистачає нашої свободи. Думаю, ми зможемо прийти до балансу «знання–свобода» місяців через три–чотири».
На повільність Ради скаржиться й «олігарх, який продав Rolls-Royce і пішов на фронт», В'ячеслав Константиновський. Народний депутат-ресторатор каже, що здивований робочим графіком у пленарні дні Ради.
«Я задоволений, як працює парламентський Комітет з питань оборони. Там кипить робота. Видно якісь процеси. А тут ..., – показує рукою на зал пленарних засідань, – ... я так не можу. З самого ранку приходжу, а спікер оголошує перерву. Якісь чергові наради. Півдня може минути, і жоден закон не ухвалимо».
До слова, сам Константиновський за свої 100 днів депутатської каденції написав усього п'ять законопроектів. Із них тільки два «атошних» (одним пропонує підвищити мінімальні виплати з безробіття учасникам АТО, другим – прискорити розмитнення гуманітарної допомоги для АТО, – авт.). «Що мені дає депутатський мандат? Пишу депутатські запити за всіма скаргами, з якими до мене звертаються виборці, зокрема, родичі учасників АТО. Все! – розповідає Константиновський і зізнається, що ще подумає, чи балотуватися йому на наступних парламентських виборах. – Я не йшов у депутати, щоб відстоювати якісь свої інтереси».
З депутатськими значком воювати немає бажання
На гребені Майдану й АТО пройшов у Раду 27-річний Володимир Парасюк. Більше того, торік у жовтні за хлопця без вищої освіти проголосувала рекордна кількість виборців (більше 66 тисяч осіб). Парасюк зачепив серця виборців Львівської області ультиматумом, який він висунув зі сцени Майдану тодішньому президенту Віктору Януковичу, і тим, що пішов добровольцем на Донбас.
Переступивши поріг Верховної Ради, Парасюк-депутат про бойових товаришів забув. Принаймні такого висновку можна дійти, якщо подивитися перелік його законодавчих ініціатив. З 17-ти законопроектів Парасюка тільки один покликаний полегшити життя бійців у зоні АТО. Документ стосується волонтерської діяльності. «Якщо потрібно допомогти хлопцям в АТО, послуговуюся депутатським посвідченням. Статус парламентарія дуже допомагає. Наприклад, везуть гуманітарну допомогу й на кордоні вона блокується митниками: хабар просять. Приїжджаю на місце – питання вирішене, хлопці кажуть: даруйте, вийшло непорозуміння. Допомагаю вирішувати питання з ротацією. Припустимо, призвали хлопця на місяць, а тримають півроку. За моїм дзвінком проводять ротацію», – розповідає про свої депутатські заслуги перед атошниками Парасюк.
До речі, депутат зізнався, що не боїться мобілізації, але переконаний, що парламентаріїв не слід призивати в армію. «Я не боюся мобілізації. Але послухайте, давайте не доводити ситуацію до абсурду. Верховна Рада – вищий законодавчий орган країни. І цією країною необхідно комусь керувати: погано чи добре. Потрібно бути або депутатом, або солдатом, – говорить Парасюк. – Це Пашинський (глава парламентського Комітету з питань національної оборони, – авт.) активно піариться за рахунок питання мобілізації депутатів. Якщо парламентарій Пашинський першим піде на фронт, то парламентарій Парасюк піде другим».
«Заговорити» законопроект і не виконувати закон
Ставку на статусну, а не на законодавчу допомогу хлопцям у зоні АТО зробив колишній командир другої роти батальйону «Айдар» нардеп Ігор Лапін. «Депутатське посвідчення дуже допомагає, особливо якщо потрібно достукатися у високі кабінети і бути почутими. Адже у нас, як не прикро, так влаштовано, що поки молодший за званням доповість старшому за званням, а той у свою чергу – вищому керівництву, ми отримуємо Іловайськ, – міркує Лапін. – Посвідчення депутата допомагає навіть психологічно. Коли хлопці на фронті бачать, що приїхав народний депутат, вони відчувають підтримку. Особливо якщо бачать, що політик з’явився не з групою підтанцьовки, а з новеньким «калашом».
Парламентарій поділився з АСН своєю думкою щодо того, чому Верховна Рада «мало робить для АТО». За словами Лапіна, багато потрібних законопроектів банально «заговорюється». «На сьогодні активно намагаються заговорити законопроект щодо Нацгвардії. Політики зволікають із урегулюванням статусу учасника АТО. Терміново потрібно розмежувати статуси учасника АТО та учасника бойових дій. Адже не можна порівнювати, наприклад, хлопців, які несуть службу біля Куп'янська (Харківська область), й тих, хто справді зі зброєю захищає країну. Не можна «військових туристів» прирівнювати до учасників бойових дій», – вказує на проблему Лапін. Депутат каже, що готовий навіть особисто написати потрібний закон і передбачити в ньому безліч механізмів, як розмежовувати обидва статуси.
«Не треба рахувати законопроекти, які ми написали, – обурюється командир 24-го батальйону територіальної оборони «Айдар» нардеп Сергій Мельничук. – Можна написати й ухвалити тисячі законів, але вони не працюватимуть. На місцях їх не поспішають виконувати». До речі, негласно депутати-комбати говорять про дуже цікаву тенденцію. Нібито законопроекти, які регулюють соціальний статус учасників АТО та їхніх сімей, блокуються на рівні профільного парламентського комітету. Їх не поспішають виносити на розгляд. «Нам дали зрозуміти, що передусім будуть ухвалюватися соціальні ініціативи, які виходять від Адміністрації Президента й Кабміну. Порошенко і Яценюк на темі військових намагаються заробити собі електоральні бали», – каже один із нардепів.
Встигнути до травня
Та головний законодавчий тест комбати-депутати повинні ще пройти. Їм необхідно виписати і пролобіювати ухвалення нової Військової доктрини. Згідно з коаліційною угодою, документ повинні були ухвалити в четвертому кварталі 2014 року. Не встигли. Завадило загострення ситуації на сході країни. Новий дедлайн – травень 2015, що не за горами.
«До травня ми повинні вийти на концептуальний документ. У доктрині чітко буде названо «ймовірного противника», зафіксований курс до НАТО, встановлено нові військові стандарти, прописана нова дислокація військових частин», – розповів глава Комітету Верховної Ради з питань національної безпеки і оборони Сергій Пашинський. Як з'ясувала АСН, на сьогодні проект Воєнної доктрини – ще дуже сирий документ. Його пишуть усі й ніхто конкретно.
Ати-бати, як працюють у Раді комбати
Парламентська виборча кампанія 2014 продемонструвала нові тенденції. Партійні лідери поголовно брали у свої виборчі списки комбатів, а кому пощастило менше (у випадку з лідером «Батьківщини» Юлією Тимошенко, – авт.), заманювали до себе рядових учасників АТО. Як стверджували соціологи, «воєнізація» виборчих списків автоматично додавала політичним силам від 1 до 5% голосів на виборах. Адже хлопцям у камуфляжі народ довіряв. Виборці були переконані, що ті, хто спав у окопах і на повні груди вдихав повітря війни, не можуть обманювати свій народ – тож працюватимуть у парламенті на совість.
Чи це так? «Аналітична служба новин» (АСН) вивчила діяльність народних депутатів-комбатів. Й запитань до неї чимало, починаючи з відвідуваності й кількості і закінчуючи якістю написаних законопроектів.
Одні ще не усвідомлюють, що вони депутати, інші тільки вчаться
Посвідчення народного депутата у Верховній Раді VIII скликання отримали понад 10 комбатів і зо два десятки бійців АТО. Більшість із них ходить у парламент у військовій польовій формі, підкреслюючи цим свою «причетність» до бойових дій. Хоч, як зізнаються самі парламентарії-бійці, на передовій бувають нечасто. Навіщо тоді цей костюмований спектакль?
«Востаннє був там (у зоні АТО, – авт.) Десь ..., напевно, ... місяць–півтора тому. Але депутати туди повинні їздити, інакше не знатимуть, що там відбувається, – невпевнено сказав козак Михайло Гаврилюк. – А чому ношу в Раду камуфляж? У мене немає костюма. І в цій формі я будь-якої миті готовий вирушити на схід».
У той же час комбат «Азова», столичний мажоритарник Андрій Білецький і лідер «Правого сектора» Дмитро Ярош «прописалися» в зоні бойових дій: вони більше воюють, аніж займаються законодавчою діяльністю. За даними громадського руху «Чесно», Білецький пропустив 11 з 15 пленарних засідань, Ярош – 10 з 15.
Перші сто днів своєї парламентської діяльності багато парламентаріїв-комбатів оцінюють незадовільно. Колишній комбат батальйону «Донбас» Семен Семенченко чесно зізнається, що восьма Рада недостатньо робить для зміцнення безпеки країни та захисту хлопців на передовій. Депутат не заперечує і своєї провини.
«Депутатський корпус робить недостатньо для забезпечення миру на сході країни, слабко допомагає у проведенні АТО. І мобілізації, і резерв створюються трішки не в тому напрямку. Необхідно залучати бажаючих, мотивувати їх. А зараз мобілізація відбувається шляхом примусового загону чоловіків на фронт, – ділиться з АСН своєю думкою Семен Семенченко. – Ви думаєте, що зайти в парламент – велике щастя? Це не так. Я відчуваю тут колосальний дискомфорт. Хочеться проводити реформи, а вони пробуксовують. Люди, які давно в політиці, пов'язані безліччю домовленостей. Вони не готові щось реформувати, а новачки не мають досвіду. Я, наприклад, обклавшись підручниками, багато що ще вивчаю. Нам – тим, хто не пов'язаний у ці схеми, – не вистачає жвавості, орієнтації в обстановці, знань. А тим, хто зав'язаний у «тіньові» схеми, не вистачає нашої свободи. Думаю, ми зможемо прийти до балансу «знання–свобода» місяців через три–чотири».
На повільність Ради скаржиться й «олігарх, який продав Rolls-Royce і пішов на фронт», В'ячеслав Константиновський. Народний депутат-ресторатор каже, що здивований робочим графіком у пленарні дні Ради.
«Я задоволений, як працює парламентський Комітет з питань оборони. Там кипить робота. Видно якісь процеси. А тут ..., – показує рукою на зал пленарних засідань, – ... я так не можу. З самого ранку приходжу, а спікер оголошує перерву. Якісь чергові наради. Півдня може минути, і жоден закон не ухвалимо».
До слова, сам Константиновський за свої 100 днів депутатської каденції написав усього п'ять законопроектів. Із них тільки два «атошних» (одним пропонує підвищити мінімальні виплати з безробіття учасникам АТО, другим – прискорити розмитнення гуманітарної допомоги для АТО, – авт.). «Що мені дає депутатський мандат? Пишу депутатські запити за всіма скаргами, з якими до мене звертаються виборці, зокрема, родичі учасників АТО. Все! – розповідає Константиновський і зізнається, що ще подумає, чи балотуватися йому на наступних парламентських виборах. – Я не йшов у депутати, щоб відстоювати якісь свої інтереси».
З депутатськими значком воювати немає бажання
На гребені Майдану й АТО пройшов у Раду 27-річний Володимир Парасюк. Більше того, торік у жовтні за хлопця без вищої освіти проголосувала рекордна кількість виборців (більше 66 тисяч осіб). Парасюк зачепив серця виборців Львівської області ультиматумом, який він висунув зі сцени Майдану тодішньому президенту Віктору Януковичу, і тим, що пішов добровольцем на Донбас.
Переступивши поріг Верховної Ради, Парасюк-депутат про бойових товаришів забув. Принаймні такого висновку можна дійти, якщо подивитися перелік його законодавчих ініціатив. З 17-ти законопроектів Парасюка тільки один покликаний полегшити життя бійців у зоні АТО. Документ стосується волонтерської діяльності. «Якщо потрібно допомогти хлопцям в АТО, послуговуюся депутатським посвідченням. Статус парламентарія дуже допомагає. Наприклад, везуть гуманітарну допомогу й на кордоні вона блокується митниками: хабар просять. Приїжджаю на місце – питання вирішене, хлопці кажуть: даруйте, вийшло непорозуміння. Допомагаю вирішувати питання з ротацією. Припустимо, призвали хлопця на місяць, а тримають півроку. За моїм дзвінком проводять ротацію», – розповідає про свої депутатські заслуги перед атошниками Парасюк.
До речі, депутат зізнався, що не боїться мобілізації, але переконаний, що парламентаріїв не слід призивати в армію. «Я не боюся мобілізації. Але послухайте, давайте не доводити ситуацію до абсурду. Верховна Рада – вищий законодавчий орган країни. І цією країною необхідно комусь керувати: погано чи добре. Потрібно бути або депутатом, або солдатом, – говорить Парасюк. – Це Пашинський (глава парламентського Комітету з питань національної оборони, – авт.) активно піариться за рахунок питання мобілізації депутатів. Якщо парламентарій Пашинський першим піде на фронт, то парламентарій Парасюк піде другим».
«Заговорити» законопроект і не виконувати закон
Ставку на статусну, а не на законодавчу допомогу хлопцям у зоні АТО зробив колишній командир другої роти батальйону «Айдар» нардеп Ігор Лапін. «Депутатське посвідчення дуже допомагає, особливо якщо потрібно достукатися у високі кабінети і бути почутими. Адже у нас, як не прикро, так влаштовано, що поки молодший за званням доповість старшому за званням, а той у свою чергу – вищому керівництву, ми отримуємо Іловайськ, – міркує Лапін. – Посвідчення депутата допомагає навіть психологічно. Коли хлопці на фронті бачать, що приїхав народний депутат, вони відчувають підтримку. Особливо якщо бачать, що політик з’явився не з групою підтанцьовки, а з новеньким «калашом».
Парламентарій поділився з АСН своєю думкою щодо того, чому Верховна Рада «мало робить для АТО». За словами Лапіна, багато потрібних законопроектів банально «заговорюється». «На сьогодні активно намагаються заговорити законопроект щодо Нацгвардії. Політики зволікають із урегулюванням статусу учасника АТО. Терміново потрібно розмежувати статуси учасника АТО та учасника бойових дій. Адже не можна порівнювати, наприклад, хлопців, які несуть службу біля Куп'янська (Харківська область), й тих, хто справді зі зброєю захищає країну. Не можна «військових туристів» прирівнювати до учасників бойових дій», – вказує на проблему Лапін. Депутат каже, що готовий навіть особисто написати потрібний закон і передбачити в ньому безліч механізмів, як розмежовувати обидва статуси.
«Не треба рахувати законопроекти, які ми написали, – обурюється командир 24-го батальйону територіальної оборони «Айдар» нардеп Сергій Мельничук. – Можна написати й ухвалити тисячі законів, але вони не працюватимуть. На місцях їх не поспішають виконувати». До речі, негласно депутати-комбати говорять про дуже цікаву тенденцію. Нібито законопроекти, які регулюють соціальний статус учасників АТО та їхніх сімей, блокуються на рівні профільного парламентського комітету. Їх не поспішають виносити на розгляд. «Нам дали зрозуміти, що передусім будуть ухвалюватися соціальні ініціативи, які виходять від Адміністрації Президента й Кабміну. Порошенко і Яценюк на темі військових намагаються заробити собі електоральні бали», – каже один із нардепів.
Встигнути до травня
Та головний законодавчий тест комбати-депутати повинні ще пройти. Їм необхідно виписати і пролобіювати ухвалення нової Військової доктрини. Згідно з коаліційною угодою, документ повинні були ухвалити в четвертому кварталі 2014 року. Не встигли. Завадило загострення ситуації на сході країни. Новий дедлайн – травень 2015, що не за горами.
«До травня ми повинні вийти на концептуальний документ. У доктрині чітко буде названо «ймовірного противника», зафіксований курс до НАТО, встановлено нові військові стандарти, прописана нова дислокація військових частин», – розповів глава Комітету Верховної Ради з питань національної безпеки і оборони Сергій Пашинський. Як з'ясувала АСН, на сьогодні проект Воєнної доктрини – ще дуже сирий документ. Його пишуть усі й ніхто конкретно.
Блог:
Думки16:44
Юрій Павленко
Уряд навіть думати не хоче про дітей переселенців
В Україні мають місце серйозні порушення у сфері захисту прав дитини та соціальної роботи з підтримки сім'ї, яка опинилася у складних життєвих обставинах.
Про це Аналітичної службі новин (АСН) розповів колишній уповноважений Президента України з прав дитини Юрій Павленко.
За його словами, на сьогоднішній день фактично ліквідовані всі форми роботи з підтримки сім'ї, суттєво обмежена матеріальна підтримка, збільшується кількість сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також з'являється неконтрольована дитяча безпритульність.
«За рік немає ніяких рішень щодо недопущення цих явищ, їх профілактики. Більше того, КМУ навіть думати про це не хоче. Більше того, немає комплексної відповіді, як працювати з переселенцями», – сказав Павленко.
Він зазначив, що на сьогоднішній день серед більше ніж 500 тис. дітей вимушених переселенців, зареєстровані тільки 132 тисячі, які отримують соціальну та фінансову підтримку держави. А більше 300 тисяч дітей не зареєстровано й ніякої підтримки від держави не отримують.
За словами Павленка, такі діти, маючи сім'ї, поповнюють інтернатні установи. Основною причиною цього є те, що діти виїхали з Донбасу не з батьками, а з бабусями або дідусями, тітками, дядьками або братами.
«Але ці члени сім'ї не є повноцінними представниками цих дітей за законодавством. Я вже три місяці вимагаю, щоб КМУ визнав законними представниками дитини бабусь, дідусів, інших родичів. Для цього достатньо постанови уряду. Я отримав відповідь від КМУ. Вони не бачать тут проблеми, вважають, що бабуся і дідусь не родичі. Це вже не смішно навіть. Напевно, у деяких членів уряду були складні стосунки з їх бабусями й дідусями, якщо вони не вважають, що такі родичі можуть виховувати й утримувати дитину», – зазначив Павленко.
Фото17:58
Киянам запропонували вибрати автомобілі для патрульних
Міністерство внутрішніх справ України показало шість новеньких патрульних автомобілів. Кожна з виставлених на Майдані Незалежності машин має різні варіанти оформлення.
Серед імпровізованих експонатів – Toyota у біло-синьо-жовтих кольорах з написом «поліція». На одних – лінії горизонтальні, на інших – скісні. Десь домінує білий, а десь – більше темно-синього кольору.
Перехожі звертають увагу на презентацію – обговорюють поєднання кольорів та дизайнерські рішення. Щоправда, деякі говорять, що нині не час думати про гарний зовнішній вигляд машин дорожньої інспекції, а деякі зізнаються: неважливо, як виглядатиме патрульне авто, головне – аби служба працювала як слід.
Мета акції – почути голос народу. Кияни та гості столиці до 26 березня 2015 року могли голосувати за той зразок, який сподобається найбільше. Для цього поряд з кожним автомобілем встановлена скринька, у яку усі бажаючи змогли вкинути бюлетень у разі вподобання певної моделі. Також голосувати можна було на офіційній сторінці Міністерства у мережі Facebook.
У той же час у Міністерстві внутрішніх справ зізнаються, що вирішувати, як виглядатиме патрульна машина, громадськість не буде. Таке голосування – швидше консультативне. «Адже окрім естетичного аспекту, є ще нормативи і правила, які повинні бути дотримані», - зазначають у відомстві.
Чакри — це енергетичні рівні розвитку Це наші внутрішні центри сили, якими протікає енергія
Будинок може не тільки захищати нас від зовнішніх факторів, але й надавати сили Такий куточок можна створити у....
Стрес є невід'ємною частиною життя сучасної людини Незважаючи на те, що в житті кожного з нас бувають складні ....
Кожна людина зазнає негативного впливу: втома, дратівливість та раптові болі – ознаки енергетичної атаки Борот....
/-0,34175777435303-/
/-pc-/
Top